Вирок від 13 вересня 2026 р. у справі №629/7396/26 — Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Кримінальне провадження №629/7396/26

Номер провадження 1-кп/629/351/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого судді – ОСОБА_1 ,

за участю секретаря – ОСОБА_2 ,

розглянувши в режимі відеоконференції у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Лозова Харківської області кримінальне провадження (№ 62025050010031289) за обвинуваченням:

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Бровки Перші, Андрушівського району, Житомирської області, громадянина України, з неповною середньою освітою, не одруженого, не працюючого, військовослужбовця, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:

- 28.02.1997 р. Андрушівським районним судом Житомирської області за ч. 3 ст. 140, ст. 43 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі без конфіскації майна, звільненого 02.03.1999 р. умовно-достроково на невідбутий термін 1 рік 5 місяців 26 днів,

- 28.02.2001 р. Андрушівським районним судом Житомирської області за ч. 3 ст. 140 КК України до 3 років позбавлення волі з конфіскацією половини належного майна на праві особистої власності, звільненого 26.02.2003 р. умовно-достроково на невідбутий термін 10 місяців 22 дні,

- 25.05.2005 р. Попільнянським районним судом Житомирської області за ч. 2 ст. 307, ч. 2 ст. 309, ст. 69, 70 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі з конфіскацією 1/2 частини належного на праві власності майна, звільненого 05.03.2007 р. умовно-достроково на невідбутий термін 1 рік 20 днів,

- 13.05.2008 р. Солом`янським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 309, ст. 71 КК України до 2 років 6 місяців позбавлення волі, звільненого 15.02.2010 р. умовно-достроково на невідбутий термін 6 місяців 14 днів,

- 31.01.2011 р. Подільським районним судом м. Києва за ч. 2 ст. 309, ст. 71 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі, звільненого 09.07.2013 р. умовно-достроково на невідбутий термін 9 місяців 16 днів,

- 19.12.2013 р. Андрушівським районним судом Житомирської області за ч. 3 ст. 185 КК України до 3 років 3 місяців позбавлення волі, звільненого 31.08.2016 р. по відбуттю строку покарання,

- 03.02.2017 р. Попільнянським районним судом Житомирської області за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки,

- 12.09.2017 р. Брусилівським районним судом Житомирської області за ч. 2 ст. 185, ст. 71 КК України до 3 років 3 місяців позбавлення волі,

- 09.02.2018 р. Попільнянським районним судом Житомирської області за ч. 2 ст. 185, ч. 4 ст. 70 КК України до 3 років 6 місяців позбавлення волі,

- 14.06.2018 р. Андрушівським районним судом Житомирської області за ч.ч. 2, 3 ст. 185, ч.ч. 1, 4 ст. 70 КК України до 3 років 7 місяців позбавлення волі, звільненого 09.06.2020 р. умовно-достроково на невідбутий термін 8 місяців 24 дні,

- 27.09.2022 р. Попільнянським районним судом Житомирської області за ч. 2 ст. 185 КК України до 3 років позбавлення волі, на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 2 роки,

у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 289 КК України,

з участю сторін кримінального провадження:

- прокурора ОСОБА_4 ,

- обвинуваченого ОСОБА_3 ,

- захисника ОСОБА_5 , -

В С Т А Н О В И В:

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 107 від 14.04.2025 р. солдата ОСОБА_3 призначено на посаду номера обслуги 1 розрахунку гаубиці 1 артилерійського взводу 1 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , визнано таким, що приступив до виконання службових обов`язків.

Відповідно до приписів ст.ст. 2, 4, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на момент вчинення кримінального правопорушення, солдат ОСОБА_3 вважається військовослужбовцем, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації.

Вимоги ст.ст. 17, 65 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ч. 1 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» зобов`язують солдата ОСОБА_3 захищати Вітчизну, суверенітет і територіальну цілісність України.

У відповідності до вимог ст.ст. 9, 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV (зі змінами), ст.ст. 1, 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, солдат ОСОБА_3 під час проходження військової служби повинен свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок; беззастережно виконувати накази командирів; знати та виконувати свої обов`язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою; бути зразком високої культури, скромності й витримки, берегти військову честь, захищати свою й поважати гідність інших людей; поводитися з гідністю й честю, не допускати самому і стримувати інших від негідних вчинків та виконувати завдання, пов`язані із захистом Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України та інше.

Пунктом 3 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» передбачено, що військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов`язки військової служби: на території військової частини або в іншому місці роботи протягом робочого часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком; на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов`язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника).

Згідно з вимогами ст.ст. 12, 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, про все, що сталося з військовослужбовцем і стосується виконання ним службових обов`язків він зобов`язаний доповідати своєму безпосередньому начальникові. Із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.

Статтями 129, 130, 199, 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, визначено необхідність забезпечення у військовій частині постійної бойової готовності, проведення занять з бойової підготовки, підтримання внутрішнього порядку, військової дисципліни та виконання службових обов`язків, зобов`язують військовослужбовців у службовий час постійно знаходитись в розташуванні військової частини або місця служби і не залишати їх без дозволу командира (начальника).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Верховною радою України, у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022 строком на 30 діб, який продовжено до теперішнього часу.

Однак, солдат ОСОБА_3 під час проходження військової служби, в порушення вищезазначених нормативно-правових актів вирішив стати на злочинний шлях.

Солдат ОСОБА_3 , будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, обіймаючи посаду водія 3 штурмового взводу 14 штурмової роти НОМЕР_2 штурмового батальйону військової частини НОМЕР_3 , достовірно знав та усвідомлював, що повинен неухильно дотримуватись вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 548-XIV, ст. 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 № 551-XIV, які зобов`язують його: свято і непорушно додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги військових статутів, накази командирів, захищати суверенітет і територіальну цілісність України, забезпечувати її економічну та інформаційну безпеку, віддано служити українському народу, сумлінно, чесно та зразково виконувати військовий обов`язок, дорожити честю і гідністю військовослужбовця, не допускати негідних вчинків.

Так, солдат ОСОБА_3 будучи військовослужбовцем військової служби за призовом під час мобілізації, обіймаючи посаду номера обслуги 1 розрахунку гаубиці 1 артилерійського взводу 1 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , реалізуючи свій злочинний умисел, з мотивів небажання виконувати обов`язки військової служби та з метою незаконно, тимчасово ухилитися від неї, маючи об`єктивні можливості проходити військову службу, в умовах воєнного стану, у порушення вимог ст.ст. 65, 68 Конституції України, ст. 17 Закону України «Про оборону України», ст.ст. 1, 2, 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст.ст. 11, 16, 49 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 28.07.2025 р., більш точний час в ході судового розгляду не встановлено, за відсутності поважних причин, без дозволів командирів, самовільно залишив місце служби – місце тимчасової дислокації 1 артилерійської батареї артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 в районі населеного пункту АДРЕСА_2 , та до 21.04.2026 р. проводив час на власний розсуд, не пов`язуючи його з виконанням обов`язків військової служби та без поважних причин.

За час відсутності на службі ОСОБА_3 обов`язки з військової служби за посадою не виконував, в медичні установи не звертався, правоохоронні органи, органи державної влади або органи місцевого самоврядування про свою належність до військової служби, про вчинене ним самовільне залишення місця служби та про його причини не повідомляв, вільний час проводив на власний розсуд до 21.04.2026 р.

Крім того, 26.05.2026 р. військовослужбовець ОСОБА_3 , який наказом начальника Генерального штабу ЗСУ (по особовому складу) від 05.05.2026 р. призначений солдатом резерву 94 запасної роти військової частини НОМЕР_4 , прибув у розпорядження командира військової частини НОМЕР_1 , та знаходився у місці тимчасової дислокації підрозділу за адресою: АДРЕСА_3 . На території вищевказаного домоволодіння знаходився транспортний засіб марки ВАЗ 2104, зеленого кольору, з реєстраційним номером НОМЕР_5 , 1990 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , ключі від якого знаходилися у вищевказаному будинку, який належить ОСОБА_6 , який являється військовослужбовцем військової частини НОМЕР_1 .

У подальшому, 01.06.2026 р. в невстановлений в ході судового розгляду час ОСОБА_3 , знаходячись за адресою: АДРЕСА_3 , побачив транспортний засіб марки ВАЗ 2104, зеленого кольору, з реєстраційним номером НОМЕР_5 , 1990 року випуску, ідентифікаційний номер НОМЕР_6 , де в нього виник злочинний умисел направлений на незаконне заволодіння вищевказаним транспортним засобом належним ОСОБА_6 .

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на незаконне заволодіння транспортним засобом, ОСОБА_3 , з корисливого мотиву, з метою наживи, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки у вигляді порушення порядку користування транспортним засобом та позбавлення власника транспортного засобу можливості реалізовувати свої права на користування ним і бажаючи їх настання, повторно, скориставшись відсутністю поблизу транспортного засобу власника та сторонніх осіб, взявши ключ від замка запалювання та шляхом запуску двигуна вище вказаного транспортного засобу, почав рухатися на ньому в бік м. Павлоград Дніпропетровської області, тим самим встановивши контроль над транспортним засобом, перемістивши його у такий спосіб, чим спричинив потерпілому ОСОБА_6 майнову шкоду на суму 35410 грн.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні визнав себе винним у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 289 КК України та пояснив, що в зазначені в обвинувальному акті, місці, час, дні вчинив дані кримінальні правопорушення, всі викладені в обвинувальному акті обставини відповідають дійсності, у скоєному розкаявся, потерпілий до нього претензій не має.

Зважаючи на те, що ОСОБА_3 повністю визнав свою винуватість у вчинені кримінальних правопорушень, його свідчення відповідають суті обвинувачення, суд за згодою учасників судового провадження, які правильно розуміють обставини кримінальних правопорушень, які ніким не оспорюються, переконавшись у добровільності їх позицій, роз`яснивши їм про позбавлення в подальшому права оскаржувати ці обставини в апеляційному порядку, відповідно до ч. 3 ст. 349 КПК України дослідження доказів відносно фактичних обставин справи визнано судом недоцільним, суд обмежив їх дослідження допитом обвинуваченого та дослідженням даних, які характеризують особу обвинуваченого.

Аналізуючи зібрані по справі докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що винуватість ОСОБА_3 доведена, його дії правильно кваліфіковані за ч. 5 ст. 407 КК України як самовільне залишення місця служби військовослужбовцем, тривалістю понад три доби, вчинене в умовах воєнного стану; за ч 2 ст. 289 КК України як незаконне заволодіння транспортним засобом, вчинене повторно.

При призначенні покарання суд враховує ступінь тяжкості скоєних кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують та обтяжують його покарання.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 КК України обвинувачений ОСОБА_3 скоїв кримінальні правопорушення: тяжкі злочини.

Дослідженням особи обвинуваченого ОСОБА_3 встановлено, що він громадянин України, раніше судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває, не одружений, не працює, військовослужбовець, за місцем проходження служби характеризується посередньо.

Відповідно до вимог ст. 66 КК України обставиною, яка пом`якшує покарання обвинуваченому ОСОБА_3 суд визнає щире каяття.

Обставиною, яка обтяжує покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , відповідно до вимог ст. 67 КК України, суд визнає рецидив злочинів.

Суд приходить до висновку, що обставини, які пом`якшують покарання обвинуваченому, не є винятковими і не знижують істотним чином міру тяжкості скоєних кримінальних правопорушень, не зменшують суспільну небезпеку кримінальних правопорушень до рівня, що виходить за межі покарання, що виключає застосування до обвинуваченого ст.ст. 69, 69-1, 75, 76 КК України.

Із врахуванням ступеня тяжкості скоєних кримінальних правопорушень, особи обвинуваченого, обставин, які пом`якшують та обтяжують покарання, обставин скоєння кримінальних правопорушень та відношення до скоєного, думку потерпілого ОСОБА_6 , викладену у заяві, який претензій до обвинуваченого не має, суд вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_3 можливо лише в умовах ізоляції його від суспільства, з призначенням йому міри покарання в межах санкцій обвинувачення із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України у виді позбавлення волі на певний строк без конфіскації майна, як необхідне і достатнє для його виправлення і перевиховання та попередження вчинення ним нового кримінального правопорушення.

Суд також враховує правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах у справі № 750/2773/22 (провадження № 51-3061км22) від 22.12.2022 р. та у справі № 726/78/23, (провадження № 51-1772км23) від 11.07.2023 р., з яких убачається, що кримінальні правопорушення проти встановленого порядку несення військової служби свідчать про підвищену суспільну небезпечність, оскільки можуть призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим, а тому застосування іншого покарання ніж позбавлення волі, не лише не сприятиме запобіганню вчиненню нових кримінальних правопорушень іншими особами, а навпаки створить у таких осіб впевненість у безкарності за вчинення таких дій.

Згідно з ухвалою слідчого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 30.06.2026 р. ОСОБА_3 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та взято під варту з зали суду.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_3 слід зарахувати строк попереднього ув`язнення із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день тримання під вартою, а саме з 30.06.2026 р. до дня набрання цим вироком законної сили.

Запобіжний захід, до вступу вироку в законну силу ОСОБА_3 залишити раніше обраний – тримання під вартою.

Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлено.

Питання про судові витрати суд вирішує відповідно до ст.ст. 118, 124 КПК України.

Питання про долю речових доказів суд вирішує відповідно до ст. 100 КПК України.

Згідно з положеннями ч. 4 ст. 174 КПК України суд одночасно з ухваленням судового рішення, яким закінчується судовий розгляд, вирішує питання про скасування арешту майна.

На підставі викладеного, суд скасовує арешт на майно, накладений на підставі ухвали слідчого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.06.2026 р. по справі 629/5197/26.

Керуючись ст.ст. 369-371, 373-374 КПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Визнати ОСОБА_3 винуватим у скоєнні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 407, ч. 2 ст. 289 КК України та призначити покарання:

- за ч. 5 ст. 407 КК України у виді позбавлення волі строком на П`ЯТЬ років;

- за ч. 2 ст. 289 КК України у виді позбавлення волі строком на ШІСТЬ років без конфіскації майна.

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_3 покарання у виді позбавлення волі строком на ШІСТЬ років без конфіскації майна.

На підставі ч. 5 ст. 72 КК України у строк відбування покарання ОСОБА_3 зарахувати строк попереднього ув`язнення із розрахунку, що одному дню попереднього ув`язнення відповідає один день тримання під вартою, а саме з 30.06.2026 р. до дня набрання цим вироком законної сили.

Запобіжний захід, до вступу вироку в законну силу ОСОБА_3 залишити раніше обраний – тримання під вартою.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь держави витрати, пов`язані із залученням експерта на проведення судової транспортно-товарознавчої експертизи: № СE-19/121-26/17223-АВ від 16.06.2026 р. у розмірі 2888 грн 16 коп., перерахувавши на р/р UA048999980313050115000020649, код класифікації доходів бюджету 24060300, код ЄДРПОУ 37874947, банк отримувача: Казначейство України (ел.адм.подат.), отримувач платежу ГУК Харків обл/МТГ Харкiв/24060300, найменування коду класифікації доходів бюджету: інші надходження.

Речовий доказ – автомобіль марки ВАЗ 2104, зеленого кольору, з реєстраційним номером НОМЕР_5 , 1990 року випуску, який передано на відповідальне зберігання власнику ОСОБА_6 - залишити законному володільцеві ОСОБА_6 .

Арешт на майно, накладений ухвалою слідчого судді Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 22.06.2026 р. по справі 629/5197/26 - скасувати.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, захиснику та прокурору.

Вирок може бути оскаржений до Харківського апеляційного суду через Лозівський міськрайонний суд Харківської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя: ОСОБА_1