Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №642/6954/25 — Холодногірський районний суд міста Харкова

Справа № 642/6954/25

Провадження № 2/642/482/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 р. м. Харків

Холодногірський районний суд міста Харкова у складі:

головуючого судді Балабая Семена Сергійовича,

за участю секретаря судового засідання Ажиппо О.О.,

позивача ОСОБА_1 ,

представника позивача - адвоката Розумовського Олександра Сергійовича,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бідонько Людмили Леонідівни, Харківської міської ради про встановлення факту непроживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, визнання особи такою, що не прийняла спадщину та визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 , діючи як законний представник свого малолітнього сина ОСОБА_3 , звернулася до суду за захистом його спадкових прав. Позивач просила: встановити юридичний факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є такою, що не проживала зі спадкодавцем ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , такою що не прийняла спадщину піся померлого брата ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; встановити юридичний факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є такою, що не проживала зі спадкодавцем ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , такою що не прийняла спадщину після померлого батька ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 ; встановити юридичний факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , є такою, що не проживала зі спадкодавцем ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 на час відкриття спадщини, за адресою: АДРЕСА_1 . Визнати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , такою що не прийняла спадщину після померлої матері ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 ; визнати незаконною та скасувати постанову Приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Бідонько Людмилою Леонідівною від 11 березня 2025 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії спадкоємцю ОСОБА_3 у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом.

Ухвалою Холодногірського районного суду міста Харкова від 12 листопада 2025 року відкрито провадження у справі та постановлено розглядати її за правилами загального позовного провадження з повідомленням учасників справи.

Позивач просила: встановити факти непроживання ОСОБА_2 на час відкриття спадщини разом із її братом ОСОБА_4 , батьком ОСОБА_5 та матір`ю ОСОБА_6 ; визнати відповідачку такою, що не прийняла спадщину після кожного із цих спадкодавців; визнати за малолітнім ОСОБА_3 право власності на транспортний засіб марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT, об`єм двигуна 1781 куб. см, 2004 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , який належав ОСОБА_5 ; судові витрати покласти на відповідачку.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачка з 21 жовтня 2018 року перебуває за межами України, фактично зі спадкодавцями за зареєстрованою адресою не проживала та у встановлений законом строк заяв про прийняття спадщини не подавала. Саме формальна реєстрація відповідачки за тією самою адресою була врахована нотаріусом при визначенні кола спадкоємців, що, за твердженням позивача, перешкоджає оформленню всього спадкового майна на ім`я дитини. Позивач також посилалася на те, що правовстановлюючий документ на автомобіль відсутній. Постановою приватного нотаріуса Бідонько Л.Л. від 11 березня 2025 року № 25/02-31 відмовлено у видачі ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом на цей транспортний засіб через відсутність документа, який посвідчує право власності спадкодавця. У зв`язку з цим позивач вважає судове визнання права власності належним способом захисту права дитини.

Заяву позивача від 05 березня 2026 року про зміну підстав позову та збільшення (зменшення) позовних вимог подано до закінчення підготовчого провадження.

Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 10.03.2026 прийнято до розгляду заяву представника ОСОБА_1 – адвоката Розумовскього О.С. про зміну предмета позовних вимог.

Суд розглядає спір у межах остаточно сформульованих у ній вимог.

Відповідачка подала відзив, сформований у підсистемі «Електронний суд» 07 травня 2026 року, у якому позов не визнала. Вона зазначила, що є рідною дочкою ОСОБА_5 та ОСОБА_7 і рідною сестрою ОСОБА_4 ; з 1989 року зареєстрована у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 ; є власницею частки цієї квартири та не оформлювала виїзду на постійне місце проживання за кордон. Відповідачка вказувала, що її перебування за межами України мало тимчасовий характер та було зумовлене особистими і сімейними обставинами, а надалі - пандемією COVID-19 та воєнним станом. За її твердженням, вона підтримувала зв`язок із родиною, дистанційно організовувала придбання продуктів і ліків, допомогу батькам, утримання та ремонт квартири, оплачувала комунальні послуги, брала участь в організації поховання, спілкувалася з нотаріусом і має намір повернутися до Харкова після стабілізації безпекової ситуації. На думку відповідачки, сукупність цих обставин, її реєстрація та відсутність іншого житла в Україні підтверджують постійне проживання зі спадкодавцями й прийняття спадщини на підставі частини третьої статті 1268 ЦК України.

Представником позивача ОСОБА_1 – адвокат Розумовський О.С. подав через систему «Електронний суд» відповідь на відзив. Наполягав, що офіційні відомості про перетин державного кордону, тривалість відсутності відповідачки в Україні та відсутність доказів її повернення спростовують фактичне спільне проживання зі спадкодавцями. Реєстрація, право на частку квартири, листування та витрати на утримання майна, на думку представника позивача, не замінюють факту проживання в одному житлі на день смерті спадкодавця.

У судовому засіданні позивач та її представник підтримали позов. Позивач була допитана як свідок. Пояснила, що ОСОБА_2 ще восени 2014 році виїхала на постійне місце проживання до Російської Федерації в місто Бєлгород, до 2018 року декілька разів в`їжджала в Україну, після цього виїхала з України та більше не поверталася. За місцем реєстрації не з`являлася.

Відповідачка ОСОБА_8 у судове засідання не з`явилася, належно повідомлялася про дату, час і місце розгляду справи. Через систему «Електронний суд» надала заяву про розгляд справи без участі, позовні вимоги не визнає повністю, просить відмовити в їх задоволенні в повному обсязі.

Треті особи - приватний нотаріус Бідонько Л. Л. та Харківська міська рада - про час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином, письмових пояснень по суті заявлених вимог до суду не надали.

Суд дослідив письмові докази, матеріали трьох спадкових справ, подані сторонами процесуальні документи та додатки до них.

21 лютого 2013 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстрували шлюб, актовий запис № 48. Після реєстрації шлюбу дружина змінила прізвище на « ОСОБА_10 ». ІНФОРМАЦІЯ_10 в них народився син ОСОБА_3 ; його батьками у свідоцтві про народження серії НОМЕР_4 зазначені ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Рішенням Ленінського районного суду міста Харкова від 13 лютого 2023 року у справі № 642/1730/22 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 розірвано; прізвище позивача залишено « ОСОБА_10 ».

ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що складено актовий запис № 10594. Після його смерті приватним нотаріусом Бідонько Л.Л. заведено спадкову справу № 7/2024, зареєстровану у Спадковому реєстрі за № 72210569. Його батьками були ОСОБА_5 та ОСОБА_6 (відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 18.01.194 ), а сином - ОСОБА_3 .

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис № 2661. Після його смерті заведено спадкову справу № 6/2024, зареєстровану у Спадковому реєстрі за № 72137795.

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , актовий запис № 3295. Після її смерті заведено спадкову справу № 5/2024, зареєстровану у Спадковому реєстрі за № 72137301.

Із витягів з реєстру територіальної громади та довідок про зареєстрованих осіб убачається, що ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 і ОСОБА_2 були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідачка зареєстрована за цією адресою з 16 листопада 1989 року. Відомості про зняття її з реєстрації або оформлення постійного виїзду за кордон відсутні.

Разом із тим, відповідно до офіційних відомостей органу охорони державного кордону в запитуваному проміжку часу зафіксовано в`їзд ОСОБА_8 в Україну 19 жовтня 2018 року через пункт пропуску «Гоптівка» та її виїзд з України 21 жовтня 2018 року через той самий пункт пропуску. Відомостей про подальший в`їзд відповідачки в Україну до 01 липня 2025 року не встановлено. Отже, на дати смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 відповідачка фактично перебувала за межами України.

Ця обставина узгоджується зі змістом самого відзиву. Відповідачка не стверджує, що була фізично присутня у квартирі разом зі спадкодавцями у вересні 2023 року, лютому або березні 2024 року. Навпаки, вона пояснює тривалу відсутність за межами України, називає її тимчасовою та вказує на намір повернутися після стабілізації безпекової ситуації й припинення воєнного стану.

Відповідачкою подано копії документів про її реєстрацію та право на частку квартири, листування з родичами й іншими особами, документи щодо оплати комунальних послуг, придбання товарів, ремонту квартири, організації догляду та поховання, а також спілкування з нотаріусом після відкриття спадщини. Зазначені матеріали підтверджують збереження сімейних, майнових та економічних зв`язків відповідачки з родиною і квартирою, а також окремі дії щодо майна. Однак вони не містять відомостей про її фактичне проживання в одному житлі зі спадкодавцями саме на дати відкриття відповідних спадщин.

Оцінюючи надані стороною позивача роздруківки відомостей з електронних інформаційних ресурсів російської федерації щодо присвоєння відповідачу індивідуального податкового номера та оформлення виду на проживання, суд виходить із такого.

Відповідно до статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, які мають значення для справи, зокрема вебсайти (сторінки), бази даних та інші дані в електронній формі, у тому числі розміщені в мережі Інтернет. Учасники справи мають право подавати електронні докази, зокрема, у паперових копіях. При цьому частиною п`ятою статті 100 ЦПК України передбачено, що у разі неподання оригіналу електронного доказу його паперова копія не береться судом до уваги, якщо учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність такої копії оригіналу.

Верховний Суд у постановах від 28 квітня 2021 року у справі № 234/7160/20 (провадження № 61-2903св21) та від 18 червня 2021 року у справі № 234/8079/20 (провадження № 61-2904св21) дійшов висновку, що нездійснення судом дослідження оригіналу електронного доказу за наявності в матеріалах справи його паперової копії та за відсутності обґрунтованих сумнівів у відповідності такої копії оригіналу не є порушенням норм процесуального права.

Під час розгляду справи відповідачем не ставилися під сумнів походження зазначених відомостей, відповідність наданих позивачем роздруківок змісту відповідних електронних інформаційних ресурсів, а також належність відображених у них персональних даних відповідачу. Клопотань про дослідження оригіналів зазначених електронних доказів, огляд відповідних вебресурсів чи витребування інших відомостей з метою перевірки їх автентичності відповідачем до завершення розгляду справи не заявлялося. За таких обставин у суду відсутні підстави ставити під сумнів відповідність наданих паперових копій змісту електронних відомостей, з яких вони виготовлені.

Посилання на необхідність легалізації цих відомостей як іноземних офіційних документів та на відсутність в Україні юридичної сили електронного підпису, застосованого відповідно до законодавства російської федерації, не впливають на наведену оцінку суду. У цьому випадку суд не вирішує питання про визнання юридичної сили виданого іноземним органом офіційного документа та не покладається на іноземний електронний підпис як засіб посвідчення електронного документа в розумінні законодавства України. Предметом оцінки є відомості, розміщені в електронних інформаційних ресурсах, подані стороною як електронні докази у паперовій формі та оцінювані судом за правилами статей 76–80, 89, 100 ЦПК України у сукупності з іншими доказами у справі.

Разом із тим суд зазначає, що самі по собі наявність у особи індивідуального податкового номера чи оформлення виду на проживання в рф не є безумовним та самодостатнім доказом її постійного фактичного проживання на території цієї держави.

Тому зазначені відомості суд оцінює не ізольовано та не як самостійний достатній доказ постійного проживання відповідача у російській федерації, а у сукупності з іншими доказами, насамперед з офіційними відомостями Державної прикордонної служби України, відповідно до яких відповідач 21.10.2018 року виїхала з України до Російської Федерації та до часу відкриття спадщини 30.09.2023 року на територію України не поверталася.

Саме сукупність наведених об`єктивних даних спростовує твердження відповідача про фактичне постійне проживання відповідача разом зі спадкодавцем у місті Харкові на час відкриття спадщини, тоді як збереження реєстрації місця проживання відповідача за однією адресою зі спадкодавцем саме по собі такого фактичного проживання не підтверджує.

Подані позивачем роздруківки з відповідних сайтів про присвоєний відповідачці податковий номер, а також наданий їй вид на проживання там, самі по собі не є офіційними документами, достовірно встановлює її місце проживання, і не покладаються судом в основу висновку. Висновок про відсутність спільного проживання відповідачки зі спадковадцем на момент його смерті ґрунтується насамперед на офіційних відомостях про перетин державного кордону, тривалості безперервної відсутності в Україні, змісті пояснень самої відповідачки та відсутності доказів її фактичного повернення й проживання зі спадкодавцями.

Матеріали спадкових справ № 5/2024, № 6/2024 та № 7/2024 підтверджують, що заповітів, які б змінювали порядок спадкування спірного майна, не виявлено. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітнього ОСОБА_3 подавала його мати. У спадкових справах після смерті ОСОБА_5 та ОСОБА_6 нотаріус зазначав ОСОБА_8 як таку, що прийняла спадщину на підставі зареєстрованого місця проживання за однією адресою зі спадкодавцями. Особистої заяви ОСОБА_8 про прийняття цих спадщин у матеріалах спадкових справ немає.

З відповіді Головного сервісного центру МВС від 25 лютого 2025 року № 31/558АЗ-4567-2025 встановлено, що за ОСОБА_5 зареєстровано транспортний засіб марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT, об`єм двигуна 1781 куб. см, 2004 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 ; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_6 , дата реєстрації 24 травня 2013 року. Належним користувачем у відомостях зазначено ОСОБА_4 .

Постановою приватного нотаріуса Бідонько Л.Л. від 11 березня 2025 року № 25/02-31 відмовлено у видачі малолітньому ОСОБА_3 свідоцтва про право на спадщину за законом на автомобіль через відсутність документа, який посвідчує право власності ОСОБА_5 на це майно. Отже, нотаріальний порядок оформлення права на автомобіль виявився неможливим, хоча приналежність автомобіля спадкодавцеві підтверджена інформацією уповноваженого сервісного органу МВС.

Консультативним висновком щодо середньої ринкової вартості колісного транспортного засобу визначено вартість автомобіля станом на 24 серпня 2025 року у розмірі 190 900 грн. Цей документ використано позивачем для визначення ціни майнової вимоги та розміру судового збору. Заперечення відповідачки щодо оцінки не спростовують установлених реєстраційних даних автомобіля і не впливають на склад спадкового майна.

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, зокрема шляхом визнання права. Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати документа, який засвідчує його право власності.

За статтями 1216–1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла, до спадкоємців; спадкування здійснюється за заповітом або за законом; до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до статей 1220, 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи, а часом її відкриття є день смерті.

Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово; кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття. За статтею 1261 ЦК України до першої черги належать діти спадкодавця, той із подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до статті 1262 ЦК України рідні брати і сестри спадкодавця належать до другої черги.

Частина перша статті 1266 ЦК України передбачає, що внуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері або батькові, якби вони були живими на час відкриття спадщини. Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом (стаття 1267 ЦК України).

За частинами першою, третьою та п`ятою статті 1268 ЦК України спадкоємець має право прийняти спадщину або не прийняти її; спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не заявив про відмову від неї; незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до правової позиції ВС України висловленої у Постанові від Касаційного цивільного суду Верховного суду від 21.01.2026 у справі № 274/7779/24, реєстрація місця проживання спадкоємця за адресою спадкодавця не є беззаперечним доказом їх постійного спільного проживання на момент відкриття спадщини. Така реєстрація має лише формальний характер і сама по собі не підтверджує фактичних обставин проживання. Верховний Суд зазначив, що презумпція прийняття спадщини, передбачена ч. 3 ст. 1268 ЦК України, застосовується лише за умови фактичного постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини. Для її застосування суди повинні встановити реальні обставини спільного проживання, а не обмежуватися лише даними про реєстрацію місця проживання.

Відповідно до частини четвертої статті 1268 ЦК України малолітня особа вважається такою, що прийняла спадщину, крім випадків, установлених законом. За статтями 1269, 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно зі спадкодавцем, повинен подати нотаріусу або уповноваженій посадовій особі відповідну заяву в шестимісячний строк. Частина перша статті 1272 ЦК України визначає, що спадкоємець, який протягом цього строку не подав заяву про прийняття спадщини, вважається таким, що її не прийняв.

За статтею 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину; відсутність такого свідоцтва не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Водночас, якщо оформити спадкове право в нотаріальному порядку неможливо через відсутність правовстановлюючого документа, право на спадкове майно може бути захищене судом.

Відповідно до статей 12, 13, 76–81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі доказів, поданих учасниками, а кожна сторона повинна довести обставини, на які посилається. За статтею 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності; жоден доказ не має заздалегідь встановленої сили.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц (провадження № 61-9294сво23, ЄДРСР № 123081805) зазначила, що частина третя статті 1268 ЦК України вимагає саме фактичного постійного проживання спадкоємця разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а сама лише реєстрація місця проживання не є достатньою. Факт, від якого залежить вирішення спору про спадкове право, належить установлювати у мотивувальній частині рішення; його окреме встановлення як самостійного способу захисту не є необхідним та ефективним.

Поняття постійного проживання у розумінні частини третьої статті 1268 ЦК України не тотожне реєстрації місця проживання. Реєстрація має доказове значення, але є лише однією з обставин, що оцінюються разом із фактичним користуванням житлом, тривалістю й характером перебування в ньому, веденням спільного побуту та іншими даними про спільне проживання на момент відкриття спадщини.

Тимчасова відсутність особи у зв`язку з відрядженням, лікуванням, навчанням або роботою за кордоном сама по собі не виключає постійного проживання зі спадкодавцем. Проте в такому разі мають існувати належні докази того, що спільне житло залишалося реальним, а не лише зареєстрованим місцем проживання особи. Суб`єктивний намір у майбутньому повернутися до житла не може самостійно підтвердити фактичне спільне проживання в минулому.

У цій справі відповідачка виїхала з України 21 жовтня 2018 року. Доказів її подальшого в`їзду до України до 01 липня 2025 року, перебування у спірній квартирі або ведення зі спадкодавцями спільного побуту у вересні 2023 року, лютому та березні 2024 року немає. Її відсутність тривала понад п`ять років до смерті першого зі спадкодавців і визнається нею самою. Посилання на пандемію та воєнний стан не пояснюють увесь період відсутності, що розпочався у жовтні 2018 року, і не доводять спільного проживання на відповідні дати.

Докази дистанційної допомоги родині, оплати витрат, організації ремонту, догляду за майном та звернень до нотаріуса свідчать про участь відповідачки у сімейних і майнових питаннях. Однак прийняття спадщини за частиною третьою статті 1268 ЦК України пов`язане не з фактичними діями щодо управління майном після смерті спадкодавця, а з постійним спільним проживанням на момент відкриття спадщини. Для спадкоємця, який зі спадкодавцем постійно не проживав, закон передбачає інший спосіб прийняття спадщини - особисте подання заяви.

Посилання відповідачки на постанову Верховного Суду від 27 лютого 2024 року у справі № 688/2822/22 не змінює висновку суду. Наведений відповідачкою правовий підхід допускає врахування тимчасових виїздів за кордон у сукупності з доказами фактичного постійного проживання. У цій справі, на відміну від обставин, на які посилається відповідачка, офіційні дані не містять жодного повернення в Україну після 21 жовтня 2018 року, а доказів фактичного проживання зі спадкодавцями на дати їх смерті не подано.

Нотаріальні записи про прийняття відповідачкою спадщини ґрунтувалися на довідках про зареєстрованих у квартирі осіб. Вони не є судовим вирішенням спору щодо фактичного проживання та оцінюються разом з усіма іншими доказами. За встановлених судом обставин реєстраційні відомості спростовані офіційними даними про тривалу фактичну відсутність відповідачки в Україні.

Отже, суд вважає доведеним, що ОСОБА_2 не проживала постійно разом із ОСОБА_4 29 вересня 2023 року, з ОСОБА_5 21 лютого 2024 року та з ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7 за адресою: АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_8 не проживала постійно з ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на час відкриття відповідних спадщин і не подала в установлений шестимісячний строк заяв про їх прийняття, вона відповідно до статей 1269, 1270, частини першої статті 1272 ЦК України вважається такою, що не прийняла спадщину після батька та матері.

Щодо спадщини після ОСОБА_4 суд враховує, що на час його смерті були живими його батьки, а малолітній син є спадкоємцем першої черги. Відповідачка як рідна сестра спадкодавця належить до другої черги і за наявності спадкоємців першої черги права на спадкування не одержала. Тому питання прийняття нею спадщини після брата не впливає на обсяг спадкових прав малолітнього ОСОБА_3 у цій справі.

На день смерті ОСОБА_5 спірний автомобіль належав йому, що підтверджено офіційними відомостями Головного сервісного центру МВС. Отже, право власності на автомобіль увійшло до складу спадщини після його смерті.

Спадкоємцями першої черги після ОСОБА_5 були його дружина ОСОБА_6 , дочка ОСОБА_8 та онук ОСОБА_3 , який за правом представлення успадковує частку, що належала б його батькові ОСОБА_4 , якби той був живим на час відкриття спадщини.

ОСОБА_6 постійно проживала разом із чоловіком і вважається такою, що прийняла спадщину відповідно до частини третьої статті 1268 ЦК України. Малолітній ОСОБА_3 вважається таким, що прийняв спадщину відповідно до частини четвертої цієї статті; крім того, його законний представник звернулася із заявою до нотаріуса. ОСОБА_8 спадщину не прийняла з наведених вище підстав. Тому спадщину після ОСОБА_5 прийняли ОСОБА_6 та ОСОБА_3 у рівних частках - по 1/2 частці автомобіля кожний.

ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , тобто після смерті чоловіка, прийнявши належну їй частину його спадщини. До складу спадщини після неї увійшла, зокрема, 1/2 частка спірного автомобіля. Її спадкоємцями першої черги були дочка ОСОБА_8 та онук ОСОБА_3 за правом представлення замість раніше померлого сина ОСОБА_4 .

ОСОБА_8 спадщину після матері не прийняла, тоді як малолітній ОСОБА_3 вважається таким, що її прийняв. Відтак він успадкував належну ОСОБА_6 1/2 частку автомобіля. Разом із 1/2 часткою, успадкованою ним безпосередньо після діда ОСОБА_5 , це становить право власності на автомобіль у цілому.

Відсутність оригіналу свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу не спростовує належності автомобіля спадкодавцю, оскільки вона підтверджена даними державного реєстраційного органу. Водночас ця відсутність стала формальною підставою для нотаріальної відмови, а отже, створила об`єктивну перешкоду для оформлення спадкового права в позасудовому порядку. За таких обставин вимога про визнання права власності є належною, ефективною та підлягає задоволенню.

Встановлені судом обставини непроживання відповідачки зі спадкодавцями та неподання нею заяв про прийняття спадщини мають значення як юридичні передумови для визначення належного малолітньому обсягу спадкового права. Вони викладені й оцінені в мотивувальній частині цього рішення та безпосередньо зумовлюють задоволення майнової вимоги.

Окреме внесення до резолютивної частини висновків про непроживання або про те, що відповідачка не прийняла спадщину, не створює для позивача іншого самостійного способу захисту понад вирішення спору про право на автомобіль. З урахуванням висновку Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 листопада 2024 року у справі № 504/3606/14-ц ці обставини належить встановлювати саме в мотивувальній частині рішення.

Тому вимоги про самостійне встановлення трьох юридичних фактів та про самостійне визнання відповідачки такою, що не прийняла три спадщини, задоволенню не підлягають. Така відмова не означає визнання доводів відповідачки обґрунтованими: фактичне непроживання з усіма трьома спадкодавцями та неприйняття спадщини після батька й матері встановлені судом як підстави для вирішення спору про право власності. Щодо спадщини після брата відповідачка, крім того, не була закликана до спадкування за наявності спадкоємців першої черги.

Щодо інших доводів сторін наданих ними як на підтримання так і на заперечення позовних вимог, суд враховує усталений підхід Європейського суду з прав людини, відповідно до якого вимога пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо обґрунтованості судового рішення не означає обов`язку національного суду надавати детальну відповідь на кожен довід сторони. Межі цього обов`язку можуть відрізнятися залежно від характеру рішення та обставин справи; водночас суд має належним чином розглянути ті доводи, які є істотними та можуть мати вирішальне значення для результату спору. Такий підхід, зокрема, сформульований ЄСПЛ у рішеннях Ruiz Torija v. Spain, заява № 18390/91, § 29, Hiro Balani v. Spain, заява № 18064/91, § 27, а також Pronina v. Ukraine, заява № 63566/00, § 23. Тому суд надає оцінку тим аргументам і доказам сторін, які є релевантними для вирішення заявлених позовних вимог та здатні вплинути на висновок у справі, і не вважає необхідним окремо відповідати на кожне другорядне чи таке, що не має самостійного значення для вирішення спору, твердження учасників справи.

Відповідно до статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За майнову вимогу про визнання права власності на автомобіль, ціна якої визначена в сумі 190 900 грн, позивачем сплачено 1 909 грн судового збору з урахуванням первісно сплачених 1 211 грн 20 коп. та доплати 698 грн. Оскільки саме ця вимога задоволена, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 1 909 грн судового збору. Судовий збір за вимоги, у задоволенні яких відмовлено, залишається за позивачем.

Керуючись статтями 15, 16, 29, 392, 1216-1221, 1258, 1261, 1262, 1266-1270, 1272, 1296 ЦК України, статтями 4, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 223, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бідонько Людмила Леонідівна, Харківська міська рада, про встановлення фактів непроживання зі спадкодавцями на час відкриття спадщини, визнання особи такою, що не прийняла спадщину, та визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_11 , РНОКПП НОМЕР_7 , право власності в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_7 , на транспортний засіб марки VOLKSWAGEN, модель PASSAT, об`єм двигуна 1781 куб. см, 2004 року випуску, номер кузова (VIN) НОМЕР_2 , державний номерний знак НОМЕР_3 , у цілому.

Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_8 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , 1 909 (одну тисячу дев`ятсот дев`ять) гривень судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або справа розглядалася без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено в день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Відомості про учасників справи

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_12 , РНОКПП НОМЕР_8 , адреса: АДРЕСА_2 ; діє в інтересах малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , РНОКПП НОМЕР_7 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 .

Третя особа: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Бідонько Людмила Леонідівна, адреса: 61003, м. Харків, вул. Університетська, буд. 2, офіс (кв.) 5.

Третя особа: Харківська міська рада, ЄДРПОУ 04059243, адреса: м. Харків, майдан Конституції, 7.

Суддя С.С. Балабай