Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №641/6021/26 — Слобідський районний суд міста Харкова

Провадження № 2/641/3965/2026 Справа № 641/6021/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Харків

Слобідський районний суд міста Харкова в складі:

головуючого судді Чайка І.В.,

за участю секретаря - Шумейко С.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Слобідського районного суду міста Харкова цивільну справу № 641/6021/26 за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» через електронний кабінет системи Електронний суд звернулося до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 187697 від 13.06.2025 року в загальному розмірі 20 323,86 грн. а також судовий збір в розмірі 2 662,40 грн. та витрати на професійну правничу допомогу 7 000,00 грн.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що 13.06.2025 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про споживчий кредит № 187697 (далі - Кредитний договір), у відповідності до умов якого Кредитодавець зобов`язався надати Позичальникові грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобов`язався повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, а також інші платежі відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі. 10.10.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та позивачем укладено договір факторингу № 10102025, відповідно до умов якого до ТОВ «ФК «Кредіплюс» перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 187697 від 13.06.2025 року. У порушення умов кредитного договору № 187697 від 13.06.2025 року про належне, повне і своєчасне виконання зобов`язань, ОСОБА_1 зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконує, в результаті чого має заборгованість в загальному розмірі 22 723,86 грн., яка складається з наступного: 13 039,13 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 6 783,73 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 501 грн. - заборгованість за комісією; 2 400 грн. - заборгованість за штрафними санкціями. ОСОБА_1 свого обов`язку зі сплати заборгованості, а ні на користь первісного кредитора, а ні на користь нового кредитора до теперішнього часу не виконав, тому для відновлення порушеного права позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Ухвалою Слобідського районного суду міста Харкова від 26.06.2026 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження з повідомленням (викликом) сторін, та витребувано докази.

У судове засідання представник позивача не з`явився, в позовній заяві просив розглядати справу за його відсутності на підставі наявних в матеріалах справи доказів. Також зазначив, у разі неявки в судове засідання відповідача на підставі ст. 280 ЦПК України не заперечує проти заочного розгляду справи.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений у встановленому законом порядку, причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не подав.

У відповідності до приписів ст. 280 ЦПК України суд вважає за можливе ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази в їх сукупності, суд встановив наступні фактичні обставини та відповідні правовідносини.

Судом встановлено, що 13.06.2025 року між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір про споживчий кредит № 187697.

Згідно умов договору Кредитодавець зобов`язується надати Позичальникові грошові кошти на умовах строковості, зворотності, платності в наступному порядку: у розмірі 9 101,29 грн. для погашення заборгованості позичальника за іншим договором про споживчий кредит, у розмірі 3 898,97 грн. на картковий рахунок позичальника, у розмірі 3 666,74 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою відповідно до п. 2.5 індивідуальної частини, а Позичальник зобов`язується повернути Кредит та сплатити проценти за користування Кредитом, а також інші платежі відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі.

ТОВ «ФК «Кредіплюс» умови договору виконав та надав відповідачу грошові кошти, що підтверджується довідкою від 09.04.2026 року.

Відповідно до виписки з особового рахунка, доданого до позовної заяви, за кредитним договором № 187697 від 13.06.2025 року наявна заборгованість в загальному розмірі 22 723,86 грн., яка складається з наступного: 13 039,13 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 6 783,73 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом; 501 грн. - заборгованість за комісією; 2 400 грн. - заборгованість за штрафними санкціями.

10.10.2025 року між ТОВ ФК «Кредіплюс» та ТОВ "Юніт Капітал" було укладено договір факторингу № 10102025, відповідно до умов якого до ТОВ "Юніт Капітал" перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором № 187697 від 13.06.2025 року.

Згідно з Реєстром прав вимоги № 4 від 06.01.2026 до договору факторингу № 10102025, від ТОВ «ФК «Кредіплюс» до ТОВ "Юніт Капітал" перейшло право вимоги до відповідача на загальну суму 22 723,86 грн.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що позивачем в межах позовних вимог заявлено вимогу про стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором в розмірі 20 323,86 грн., тобто за виключенням заборгованості за штрафними санкціями в розмірі 2 400 грн.

На виконання ухвали суду від 26.06.2026 АТ «Універсал Банк» надана відповідь, в якій зазначено, що на ім`я ОСОБА_1 емітована картка № НОМЕР_1 ; номер телефону, який знаходиться в анкетних даних клієнта та є фінансовим номером: НОМЕР_2 . Крім того, надано виписку по рахунку, з якої вбачається зарахування коштів у сумі 3 898,97 грн. 13.06.2025 року.

Наявність заборгованості за кредитним договором зумовила звернення ТОВ "Юніт Капітал" до суду за захистом своїх прав, спірні правовідносини регулюються Цивільним кодексом України (далі - ЦК України).

Статтею 634 ЦК України передбачена можливість укладення договору приєднання, тобто договору, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1, 2, 3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Нормою статті 639 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа. Використання інших видів електронних підписів в електронному документообігу здійснюється суб`єктами електронного документообігу на договірних засадах.

Пунктами 5-7 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» передбачено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Електронний правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, здійснена з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.

Стаття 11 вказаного Закону передбачає порядок укладення електронного договору.

Так, пропозиція укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправлення (відсилання) до них.

Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) або електронний договір повинні містити інформацію щодо можливості отримання стороною такої пропозиції або договору у формі, що унеможливлює зміну змісту.

У разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Інформаційна система суб`єкта електронної комерції, який пропонує укласти електронний договір, має передбачати технічну можливість особи, якій адресована така пропозиція, змінювати зміст наданої інформації до моменту прийняття пропозиції.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи. Докази, подані в електронній формі та/або у формі паперових копій електронних повідомлень, вважаються письмовими доказами згідно із статтею 64 Цивільного процесуального кодексу України, статтею 36 Господарського процесуального кодексу України та статтею 79 Кодексу адміністративного судочинства України.

За змістом статті 12 цього Закону якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно з статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.

Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Вказана правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, провадження №14-10цс18.

Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

З урахуванням системного аналізу зазначених вище норм та матеріалів справи, суд дійшов висновку про те, що між ТОВ «ФК «Кредіплюс» правонаступником якого є ТОВ "Юніт Капітал" та ОСОБА_1 13.06.2025 року укладено кредитний договір про споживчий кредит, ТОВ «ФК «Кредіплюс» умови кредитного договору виконав належним чином, надавши відповідачеві кредит, шляхом перерахування на картковий рахунок грошових коштів, відповідно до умов, зазначених в Договорі.

Однак, враховуючи не виконання відповідачем умов кредитного договору, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню, а саме в розмірі 19 822,86 грн., з яких: 13 039,13 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 6 783,73 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Стосовно вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за комісією, суд зазначає таке.

Згідно з абзацом третім частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року, останній редакції до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування» від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІІ. Цей Закон визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових стандартів у цій сфері.

У зв`язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Згідно частини другої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України«Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у пункті 31.29 постанови від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 (провадження № 14-44цс21).

В пункті 2.4 кредитного договору № 187697 від 13.06.2025 року встановлено комісію за обслуговування кредитної заборгованості, тобто фактично встановлено плату позичальника за надання інформації щодо його кредиту, безоплатність надання якої прямо передбачена частиною першою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування».

Враховуючи наведене, оскільки ОСОБА_1 встановлено плату за послуги банку, які за законом повинні надаватись безоплатно, суд приходить до висновку, що положення пункту 2.4 кредитного договору, укладеного 13.06.2025 року між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Кредіплюс» щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за комісією не підлягає задоволенню.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме про стягнення з відповідача на користь позивача суми заборгованості за кредитним договором 187697 від 13.06.2025 року в загальному розмірі 19 822,86 грн., з яких: 13 039,13 грн. - заборгованість по тілу кредиту; 6 783,73 грн. - заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 137 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Суд відмічає, що, враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Боттацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).

У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов`язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов`язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п.55 з подальшими посиланнями).

Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником позивача суду надано: договір про надання правничої допомоги №20/01/26-02 від 20.01.2026 року, додаткову угоду № 25771526615 до вказаного Договору, акт прийому - передачі наданих послуг від 05.05.2026 року.

При визначенні судом розміру витрат на професійну правничу допомогу судом враховується, що представник позивача не був присутнім в судовому засіданні, спори вказаної категорії є поширеними та не мають особливої складності, а обсяг наданих адвокатом послуг фактично складається лише зі складення позовної заяви, підготовки та друку необхідних документів.

Отже, суд приходить до висновку, що розмір витрат на оплату послуг адвоката є неспівмірним зі складністю справи. Тож, керуючись принципами співмірності, справедливості та верховенства права, заявлена позивачем вартість таких витрат підлягає частковому задоволенню, а саме у розмірі 3 500 грн., саме така сума, на думку суду, буде обґрунтованою та відповідатиме принципу розумності, є співмірною зі складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг у суді та витраченим часом.

Питання щодо судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України, та з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в розмірі 2 595,84 грн. з розрахунку: 19 822,86 грн. (розмір задоволених позовних вимог) х 100%/20 323,86 грн (розмір заявлених позовних вимог) = 97,5 % задоволених позовних вимог; 2 662,40 грн (ставка судового збору) х 97,5 %/100% = 2 595,84 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 10-13, 76-81, 263-265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал" заборгованість за кредитним договором № № 187697 від 13.06.2025 року в загальному розмірі 19 822,86 грн., витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 595,84 грн., та втрати на правову допомогу в розмірі 3 500 грн., а разом 25 918 (двадцять п`ять тисяч дев`ятсот вісімнадцять) грн. 70 коп.

В іншій частині позову - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржене позивачем в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "Юніт Капітал", код ЄДРПОУ 43541163, м. Київ, бульвар Лесі Українки, 34, офіс 333.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , АДРЕСА_1 .

Суддя І.В.Чайка