Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №953/1276/25 — Київський районний суд м. Харкова

Справа № 953/1276/25

н/п 2/953/175/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м.Харків

Київський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого судді – Демченко С.В.,

за участю:

позивачки - ОСОБА_1 ,

представника позивача – адвоката Пасмурової І.О.,

секретар судового засідання – Тюльпа Я.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною,

у с т а н о в и в:

07 лютого 2025 року адвокат Міліруд Є.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АХ № 1232411 від 10 січня 2025 року, звернувся до суду засобом «Електронний суд» з позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якій просить:

- зобов`язати відповідачів усунути ОСОБА_1 перешкоди у спілкуванні з онуком - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- встановити спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні онука - ОСОБА_6 у такий спосіб, а саме: чотири рази на рік впродовж одного календарного місяця з 01 по 30 число кожного першого місяця кварталу (січень, квітень, липень, жовтень) ОСОБА_6 проживає разом з ОСОБА_1 за місцем її мешкання.

В обґрунтування заявлених позовних вимог посилався на те, що ОСОБА_1 є бабусею малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якого є її син – ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . З почату 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перестали мешкати разом та вести спільне господарство, після чого ОСОБА_3 залишила чоловіка з дитиною та виїхала за кордон. У зв`язку з чим рішенням Київського районного суду м.Харкова від 25 липня 2023 року було задоволено позов ОСОБА_2 та визначено місце проживання дитини ОСОБА_7 з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 . Рішенням Київького районного суду м.Харкова від 03 листопада 2023 року було розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . ОСОБА_1 постійно була поряд з онуком від самого йогонародження, допомагала батькам у догляді за дитиною. З літа 2021 року малолітній ОСОБА_8 постійно проживав разом з бабусею. ОСОБА_1 забезпечувала належні умови проживання, виховання, харчування та догляд за малолітнім онуком. Після розлучення ОСОБА_2 без будь-якого попередження, шляхом обману відібрав свого сина ОСОБА_7 від позивачки та 11 вересня 2024 року відвіз у Вінницю до батьків колишньої дружини - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 15 листопада 2024 року позивачка поїхала у Вінницю, де ОСОБА_4 , ОСОБА_5 дозволили їй коротке побачення з онуком. 26 грудня 2024 року позивачка знову поїхала до Вінниці, але ОСОБА_4 , ОСОБА_5 її до онука не пустили, розмовляли з нею дуже агресивно. Позивачка змушена була викликати ювенальну поліцію, після чого Служба у справах дітей Вінницької міської ради повідомила позивачку, що вирішення цих питань не належить до компетенції служби. З того часу позивачка позбавлена можливості спілкуватися з онуком. Позивачка зв`язувалась за допомогою месенджерів з матір`ю ОСОБА_3 щодо перешкоджання спілкування з онуком, але відповідачка не була зацікавлена у вирішенні конфлікту. 02 січня 2025 року позивачка зверталася до органу опіки та піклування у м.Харкові з заявою щодо перешкоджання у спілкуванні з онуком, але отримала відповідь про те, що батько дитини на запрошення до Служби не з`явився, з`ясувати його думку щодо участі бабусі у вихованні дитини не вдалося. Позивачка, як бабуся прагне брати участь у вихованні онука, бажає проводити час та спілкуватися з ним, брати участь у його духовному та фізичному розвитку, але не може навіть встановити місцезнаходження дитини. Проте відповідачі всіляко перешкоджають її спілкуванню з онуком. Урегулювати спір у позасудовому порядку позивачці не вдалося.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 12 лютого 2025 року провадження у справі відкрито, розгляд справи ухвалено здійснювати в порядку загального позовного провадження та призначено проведення підготовчого засідання. Відповідачам запропоновано надати відзив на позовну заяву.

11 березня, 07 жовтня 2025 року на адресу суду від представника третьої особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради Малько О.П. надійшли пояснення по справі, в яких просили розглянути справу за відсутності представника Департаменту, рішення просили ухвалити в інтересах дитини, зазначили про неможливість надання висновку у зв`язку з проживанням дитини у м.Вінниця.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 01 квітня 2025 року за клопотанням позивачки зобов`язано Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Вінницької міської ради надати письмовий висновок щодо визначення способу участі у вихованні, спілкуванні бабусі ОСОБА_1 з онуком - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

17 червня 2025 року на адресу суду надійшов висновок виконавчого комітету Вінницької міської ради № 01/00/011/36431 від 10 червня 2025 року про те, що Орган опіки та піклування Виконавчого комітету Вінницької міської ради не може надати висновок про усунення перешкод бабі ОСОБА_1 у спілкуванні з дитиною - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та визначення способу участі баби ОСОБА_1 у вихованні та спілкуванні з онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

У висновку викладено про те, що за повідомленням ОСОБА_1 вона у листопаді 2024 року приїздила до онука у м.Вінниця, але батько дитини ОСОБА_2 не дав їй побачитись з онуком. Вона неодноразово телефонувала ОСОБА_2 та він обізнаний про позов, але дане питання його не цікавить. Працівники Служби у справах дітей двічі виходили за місцем проживання баби дитини ОСОБА_4 , але ніхто не відчинив, на телефонні дзвінки не відповіли. Баба та дід ОСОБА_4 , ОСОБА_5 на засідання комісії не з`явились. Батько дитини ОСОБА_2 не виявив бажання спілкуватись у телефонному режимі.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 07 липня 2025 року за клопотанням позивачки витребувано з Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформацію про те, чи перетинав державний кордон України громадянин України ОСОБА_6 ( ОСОБА_9 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 , видане 10 червня 2020 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), у період часу з 27 квітня 2024 року по 27 квітня 2025 року.

За повідомленням Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 08 липня 2025 року ОСОБА_10 здійснив виїзд з України 15 лютого 2025 року.

20 серпня 2025 року позивачка подала суду уточнену позовну заяву, в якій відповідачами визначила ОСОБА_3 та ОСОБА_11 , у якості третьої особи залучила Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, в якій просила:

- вжити заходів щодо встановлення причин, які перешкоджають спілкуванню позивачки з малолітнім онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із матір`ю;

- зобов`язати відповідачів усунути перешкоди у спілкуванні позивачки з малолітнім онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та не перешкоджати брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з малолітнім онуком;

- зобов`язати відповідачів надавати відомості про місце перебування малолітнього онука ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із наданням доказів країни його перебування;

- на період дії воєнного стану визначити спосіб спілкування позивачки з малолітнім онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за київським часом: з понеділка по п`ятницю з 18:00 до 19:30, у суботу та неділю - з 10:00 до 12:00, шляхом відеозв`язку через мережу Інтернет із використанням Telegram, Viber, WhatsApp та інших застосунків. При цьому позивачка зобов`язується забезпечувати оплату послуг мобільного оператора за номерами, якими користується дитина для здійснення такого спілкування;

- двічі на рік, під час зимових та літніх канікул, не чинити перешкоди позивачці у проведенні часу з онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зокрема у зустрічах, прогулянках та відвідуванні розважальних заходів за місцем перебування дитини, у тому числі на території інших держав, залежно від місця проживання дитини;

- один раз на рік, за попереднім погодженням із батьками дитини (матір`ю або батьком, з яким проживатиме дитина), з урахуванням найкращих інтересів дитини, не чинити перешкод позивачці забирати онука ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на відпочинок строком до 14 днів, із повним забезпеченням дитини та оплатою витрат на відпочинок за власний рахунок;

- після припинення воєнного стану, введеного у зв`язку зі збройною агресією РФ проти України, визначити порядок систематичних побачень позивачки з онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 : кожну першу та третю суботу місяця з 10:00 до 20:00, із передачею дитини позивачці на прибудинковій території за місцем постійного проживання дитини та її подальшим поверненням позивачкою до 20:00 на прибудинкову територію за місцем проживання матері, з наданням дитині можливості відвідувати місце проживання позивачки;

- визначити можливість спільного відпочинку позивачки з онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , строком до 14 днів під час літніх канікул у навчальному закладі, за попередньою домовленістю з батьками дитини щодо періоду такого відпочинку, погодивши його не пізніше ніж за один місяць;

- зобов`язати відповідачів письмово повідомляти позивачку про зміну місця фактичного проживання, місця реєстрації чи місця навчання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а також про намір перетину дитиною державного кордону.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 29 вересня 2025 року за клопотанням позивачки зобов`язано Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради надати письмовий висновок щодо визначення способу участі у вихованні, спілкуванні бабусі ОСОБА_1 з онуком - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

07 жовтня 2025 року на адресу суду надійшли пояснення з Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради, в яких вказано, що відповідно до матеріалів справи дитина разом з матір`ю виїхала за межі України, тому надати письмовий висновок щодо розв`язання спору неможливо.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 20 жовтня 2025 року частково задоволено клопотання позивачки та постановлено звернутись з судовим дорученням про надання правової допомоги до компетентного суду або іншого компетентного органу Швейцарської Конфедерації, у зв`язку з чим провадження у справі було зупинено.

13 квітня 2026 року на адресу суду від Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшли документи, складені під час виконання на території Швейцарської Конфедерації запиту про міжнародну правову допомогу Київського районного суду м. Харкова у справі № 953/1276/25 у відношенні ОСОБА_10 на підставі положень Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах 1970 року.

Відповідно до інформації, отриманої під час виконання судового доручення, ОСОБА_3 уклала шлюб з ОСОБА_12 та мешкає у Швейцарії разом зі своїм неповнолітнім сином від попереднього любу ОСОБА_6 .

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 21 квітня 2026 року відновлено провадження у справі.

Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 04 червня 2026 року підготовче провадження у цивільній справі закрито, справу призначено до судового розгляду у відкритому судовому засіданні.

Позивачка та представник позивача - адвокат Пасмурова І.О. у судовому засіданні зазначили, що позивачка не підтримує позовні вимоги щодо вжиття заходів для встановлення причин, які перешкоджають її спілкуванню з малолітнім онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає разом із матір`ю, а також щодо зобов`язання відповідачів надати відомості про місце перебування малолітнього онука із наданням доказів країни його перебування. Зазначені позовні вимоги просили не розглядати. В іншій частині позовні вимоги позивачка та її представник підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідачі ОСОБА_2 , ОСОБА_3 у судове засідання повторно не з`явилися, про дату, час і місце судових засідань були повідомлені своєчасно та належним чином, причини неявки суду не повідомили, правом надання відзиву на позовну заяву не скористалися, заяв про відкладення розгляду справи не подавали.

Представник третьої особи Департаменту служб у справах дітей Харківської міської ради Малько О.П. у судове засідання не з`явився, у поясненнях від 11 березня та 07 жовтня 2025 року просив розглядати справу за відсутності представника Департаменту.

Суд заслухавши пояснення сторони позивача, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини, що виникли між сторонами.

Суд встановив, що 18 жовтня 1997 року ОСОБА_13 та ОСОБА_14 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , виданого 18 жовтня 1997 року Київським відділом реєстрації актів громадянського стану м. Харкова. Після державної реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище з ОСОБА_15 на ОСОБА_16 .

Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 06 січня 1998 року, ОСОБА_16 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 . Його батьками зазначені: батько - ОСОБА_13 , мати - ОСОБА_16 .

Зі змісту копії свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_4 від 28 січня 2011 року вбачається, що 22 жовтня 2008 року шлюб між ОСОБА_13 та ОСОБА_16 розірвано, про що складений відповідний актовий запис № 537.

11 березня 2011 року ОСОБА_17 та ОСОБА_16 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_5 , виданого 11 березня 2011 року Київським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції. Після державної реєстрації шлюбу позивачка змінила прізвище з ОСОБА_16 на ОСОБА_18 .

22 травня 2018 року ОСОБА_2 та ОСОБА_19 уклали шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 , виданого 22 травня 2018 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області. Після державної реєстрації шлюбу відповідачка змінила прізвище з ОСОБА_20 на ОСОБА_15 .

Від цього шлюбу ОСОБА_2 та ОСОБА_21 мають спільну дитину - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 10 червня 2020 року.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 25 липня 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визначення місця проживання дитини задоволено. Визначено місце проживання дитини ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 03 листопада 2023 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу задоволено та розірвано шлюб, зареєстрований 22 травня 2018 року Харківським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Харківській області, актовий запис № 1461.

З долучених до матеріалів справи письмових пояснень, наданих позивачкою 26 грудня 2024 року інспектору з ЮП СВГ ВП № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області Бзовій К.А., вбачається, що 26 грудня 2024 року позивачка приїхала до м. Вінниці у справах та мала намір зустрітися зі своїм онуком - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який на той час проживав у батьків відповідачки. Однак після прибуття за місцем проживання онука позивачці не було дозволено зустрітися з ним. Батьки відповідачки повідомили, що ОСОБА_2 , відповідач у справі, заборонив позивачці бачитися з онуком.

До матеріалів справи долучено медичну документацію, датовану 2021 та 2024 роками, зі змісту якої вбачається, що малолітній ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував під наглядом медичних фахівців від народження.

З долученого до матеріалів справи листа начальника Служби у справах дітей Вінницької міської ради від 30 грудня 2024 року вбачається, що 27 листопада 2024 року позивачка звернулася до Служби із заявою щодо визначення способів її участі у вихованні онука - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами розгляду заяви позивачці повідомлено, що порушені нею питання не належать до компетенції Служби у справах дітей Вінницької міської ради.

Відповідно до листа Департаменту служб у справах дітей ССД по Київському району від 27 січня 2025 року вбачається, що 02 січня 2025 року позивачка звернулася до Департаменту із заявою щодо перешкоджання їй батьком дитини у спілкуванні з онуком - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За результатами розгляду заяви позивачці повідомлено, що з метою з`ясування обставин, викладених у заяві, до Служби у справах дітей по Київському району неодноразово запрошувався батько дитини - ОСОБА_2 . Однак останній на запрошення не відреагував та на зв`язок не вийшов, у зв`язку з чим з`ясувати його позицію щодо участі позивачки у вихованні онука не виявилося можливим.

З наданої на виконання ухвали суду з Центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України інформації вбачається, що ОСОБА_10 15 лютого 2025 року перетнув державний кордон України в напрямку виїзду в пункті пропуску Шегині.

З наданих на виконання доручення суду документів, складених під час виконання на території Швейцарської Конфедерації запиту про міжнародну правову допомогу Київського районного суду м. Харкова у справі № 953/1276/25 у відношенні ОСОБА_10 на підставі положень Конвенції про отримання за кордоном доказів у цивільних або комерційних справах 1970 року вбачається, що пані ОСОБА_22 , раніше ОСОБА_23 , уклала шлюб із паном ОСОБА_12 у Швейцарії. ОСОБА_22 проживає у Швейцарії.

Суд, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, дослідивши письмові докази, наявні у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються з урахуванням норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, дійшов до таких висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями ст. 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено право кожної особи та захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес і саме воно є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені статтею 16 ЦК України.

Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси власне порушені, а учасники цивільного обороту використовують цивільне судочинство для такого захисту.

Статтею 51 Конституції України, ч. 2, 3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Положеннями ч. 10 ст. 7 СК України передбачено, що кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Відповідно до частин першої, другої статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають усіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Статтею 12 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю. З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Згідно з ч. 2, 8, 9 ст. 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.

За змістом ч. 1 ст. 151 СК України батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини.

Главою 21 СК України визначено особисті немайнові права та обов`язки інших членів сім`ї та родичів.

Частиною першою статті 257 СК України передбачено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні.

Відповідно до частини другої статті 257 СК України батьки чи інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

Частиною першою статті 263 СК України встановлено, що спір щодо участі баби, діда, прабаби, прадіда, брата, сестри, мачухи, вітчима у вихованні дитини вирішується судом відповідно до статті 159 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 159 СК України якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий з батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод.

Положеннями ч. 2 ст. 159 СК України встановлено, що суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Конструкція статті 159 СК України свідчить про те, що законодавець розмежовує вимоги про встановлення способу участі у вихованні дитини та про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та її вихованні.

Повага до приватного і сімейного життя є важливими правами, захист яких гарантується Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. У прецедентній практиці Європейського суду з прав людини поняття «сімейне життя» у розумінні статті 8 Конвенції отримало достатньо широке тлумачення, не обмежується лише шлюбними відносинами, а може охоплювати й інші фактичні «сімейні зв`язки», зокрема, відносини між дитиною та близькими родичами (наприклад, бабою та дідом), оскільки останні можуть відігравати суттєву роль у сімейному житті.

Під правом на повагу до сімейного життя баби та діда по відношенню до своїх онуків в першу чергу розуміється право на підтримання нормальних стосунків між бабою або дідом та онуками шляхом контактів з ним. Такі контакти зазвичай відбуваються за згодою особи, яка несе батьківську відповідальність, а це означає, що доступ бабусі, дідуся до онука, як правило, здійснюється на розсуд батьків дитини.

У постанові Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 295/13297/18 вказано, що законодавцем визначено механізм здійснення права баби та діда, прабаби, прадіда на виховання внуків і правнуків, який проявляється у: (а) покладенні обов`язку на батьків чи інших осіб, з якими проживає дитина, не перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків; (б) закріпленні права баби, діда, прабаби, прадіда у разі наявності перешкод у вихованні та спілкуванні із внуками, правнуками на звернення до суду з позовом про їх усунення (частини друга, третя статті 257 СК України).

Європейський суд з прав людини зазначає, що держава повинна за загальним правилом забезпечити збереження сімейного зв`язку там, де він існує. Відносини між бабою, дідом і внуками за своїм характером відрізняються від відносин між батьками і дітьми і, зокрема, вимагають меншого ступеня захисту. Право на повагу до сімейного життя баби, діда у відносинах з їхніми внуками передбачає, у першу чергу, право підтримувати звичайні стосунки з внуками, навіть якщо такий контакт зазвичай відбувається за згодою особи, яка має батьківську відповідальність».

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що баба, дід мають право на особисте спілкування з онуками, а батьки не мають права перешкоджати їм спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвитку дитини.

Оцінюючи вимоги позивачки про усунення перешкод у спілкуванні з онуком, суд виходить із того, що обов`язковою передумовою для їх задоволення є встановлення факту існування таких перешкод з боку відповідачів.

Відповідно до частини першої статті 159 СК України баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками та брати участь у їх вихованні. У разі чинення перешкод батьками дитини у здійсненні бабою, дідом, прабабою чи прадідом своїх прав щодо виховання та спілкування з дитиною, спір може бути вирішений судом.

Позивачка, обґрунтовуючи свої вимоги, посилалася, зокрема, на те, що фактично самостійно виховувала онука до досягнення ним чотирирічного віку, у зв`язку з чим між нею та дитиною сформувався особливо тісний емоційний зв`язок.

Однак судом встановлено, що належних та допустимих доказів на підтвердження факту саме самостійного виховання дитини позивачкою до досягнення онуком чотирирічного віку матеріали справи не містять.

Саме по собі твердження позивачки про здійснення нею догляду за дитиною не є достатнім для встановлення обставини її самостійного виховання. При цьому суд розмежовує факт можливого проживання дитини разом із бабою, участі баби у догляді за дитиною та факт самостійного виховання дитини позивачкою.

Належних доказів того, що саме позивачка фактично замінювала батьків у здійсненні основного догляду за дитиною, самостійно забезпечувала її утримання, приймала основні рішення щодо її виховання та розвитку або здійснювала такі функції без участі батьків, суду не надано.

Водночас відсутність доказів самостійного виховання дитини позивачкою сама по собі не припиняє та не заперечує передбаченого законом права баби на спілкування з онуком. Ця обставина має значення для оцінки характеру взаємовідносин між позивачкою та дитиною, ступеня їх емоційного зв`язку та необхідності встановлення саме такого порядку спілкування, який заявлений у позовних вимогах.

Звертаючись до суду із зазначеною вимогою, позивачка посилалася на те, що відповідачі чинять їй перешкоди у спілкуванні з онуком та участі у його вихованні.

Суд встановив, що позивачка дійсно вживала заходів для підтримання спілкування з онуком та реалізації свого права на участь у його вихованні.

Так, із письмових пояснень позивачки від 26 грудня 2024 року вбачається, що цього дня вона прибула до м. Вінниці та мала намір зустрітися з онуком, де відбулась лише одна зустріч. При цьому, за поясненнями позивачки, батьки відповідачки повідомили їй, що ОСОБА_2 заборонив їй бачитися з дитиною.

Разом із тим зазначені обставини ґрунтуються на поясненнях самої позивачки та повідомленнях третіх осіб і не містять безпосереднього підтвердження того, що саме відповідачі особисто чинили позивачці перешкоди у спілкуванні з дитиною. Інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували конкретні дії чи бездіяльність кожного з відповідачів, спрямовані на обмеження спілкування позивачки з онуком, суду не надано.

Звернення позивачки до Служби у справах дітей Вінницької міської ради та Департаменту служб у справах дітей по Київському району також саме по собі не підтверджує факту вчинення відповідачами таких перешкод.

При цьому з листа Департаменту служб у справах дітей по Київському району від 27 січня 2025 року вбачається, що батько дитини - ОСОБА_2 не з`явився на неодноразові запрошення служби та не вийшов на зв`язок, у зв`язку з чим з`ясувати його позицію щодо участі позивачки у вихованні онука не виявилося можливим.

Отже, зазначений документ підтверджує факт відсутності контакту між позивачкою та батьком дитини, однак не встановлює, що саме його діями чи бездіяльністю створюються перешкоди у спілкуванні позивачки з онуком.

Відповідно до інформації Державної прикордонної служби України, 15 лютого 2025 року ОСОБА_10 перетнув державний кордон України в напрямку виїзду через пункт пропуску «Шегині».

З документів, наданих на виконання доручення суду під час отримання доказів на території Швейцарської Конфедерації, вбачається, що мати дитини - ОСОБА_22 (раніше ОСОБА_3 ) проживає на території Швейцарської Конфедерації. Наведені обставини свідчать про зміну місця перебування дитини з 15 лютого 2025 року, які зумовлені, у тому числі, введенням з 24 лютого 2022 року на території України воєнного стану та небезпекової ситуації, однак самі по собі також не підтверджують, що саме відповідачами умисно створюються перешкоди позивачці у спілкуванні з онуком.

Отже, судом встановлено наявність обмежень у фактичному спілкуванні позивачки з онуком, однак матеріали справи не містять достатніх та належних доказів того, що такі обмеження виникли саме внаслідок конкретних дій або бездіяльності відповідачів - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Сам по собі факт відсутності спілкування позивачки з дитиною не є достатньою підставою для висновку про чинення відповідачами перешкод у реалізації її права, як і не встановлено, у чому саме полягають такі перешкоди та якими діями відповідачів вони створені.

Позивачка повинна довести конкретні дії або бездіяльність відповідачів, які унеможливлювали або істотно обмежували її спілкування з дитиною, зокрема відмову у зустрічах, блокування телефонного чи відеозв`язку, відмову в організації контактів або інші дії, спрямовані на перешкоджання підтриманню особистих стосунків між бабою та онуком.

Однак таких доказів позивачкою суду не надано.

Суд також враховує, що матеріали справи не містять об`єктивних даних про конкретні звернення позивачки до батьків дитини із пропозиціями щодо зустрічей, телефонного чи відеозв`язку та подальші конкретні відмови відповідачів у таких контактах.

У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідачі блокували засоби зв`язку, забороняли позивачці контактувати з дитиною або вчиняли інші конкретні дії, спрямовані на припинення такого спілкування.

Посилання позивачки на загальне погіршення відносин між дорослими членами сім`ї саме по собі не підтверджує факту неправомірного перешкоджання спілкуванню з дитиною.

Суд також враховує, що конфлікт між позивачкою та батьком дитини не може автоматично ототожнюватися з перешкоджанням бабі у спілкуванні з онуком.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог, а тому правових підстав для задоволення вимоги про усунення перешкод у спілкуванні та участі у вихованні онука не вбачається.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справі № 742/1716/23 (провадження № 61-17035сво23) зазначено, що відмова у задоволенні позовної вимоги про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею (у випадку не встановлення таких перешкод) не є підставою для відмови судом у визначенні способів і порядку участі баби та діда у вихованні дитини. Інше призводило б до формальних перешкод у реалізації дідом і бабою прав, передбачених частиною другою статті 159, частиною першою статті 263 СК України, а також могло б призвести до порушення гарантій, передбачених статтею 8 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Позов про усунення перешкод у вихованні дитини і спілкуванні з нею - є позовом про заборону поведінки особи, яка чинить перешкоди іншій особі у здійсненні нею свого права та є окремим способом захисту порушеного права діда й баби на спілкування з онуками.

Отже, вимога про усунення перешкод у контакті і вимога про визначення способу участі у вихованні є самостійними способами захисту. Навіть якщо конкретних перешкод не встановлено, це не перешкоджає визначенню судом способу участі баби у вихованні дитини, якщо між учасниками немає згоди щодо порядку такої участі

Що стосується позовної вимоги щодо визначення способу спілкування з дитиною на період дії воєнного стану, суд виходить з такого.

У статті 257 СК України визначено, що баба, дід, прабаба, прадід мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні. Батьки та інші особи, з якими проживає дитина, не мають права перешкоджати у здійсненні бабою, дідом, прабабою, прадідом своїх прав щодо виховання внуків, правнуків. Якщо такі перешкоди чиняться, баба, дід, прабаба, прадід мають право на звернення до суду з позовом про їх усунення.

При визначенні способу спілкування суд враховує, що дитина фактично проживає разом із матір`ю на території Швейцарської Конфедерації, а тому встановлення порядку спілкування має враховувати значну територіальну віддаленість сторін.

Отже, запропонований позивачкою порядок спілкування має оцінюватися з урахуванням фактичного місця проживання дитини, її звичного середовища, режиму життя, навчання, побуту та необхідності збереження стабільних умов її розвитку.

Суд виходить із того, що при вирішенні спору щодо участі баби у спілкуванні з дитиною визначальним є не обсяг реалізації бажання дорослого члена сім`ї на спілкування, а те, яким чином таке спілкування може бути організоване без шкоди для дитини та з урахуванням її найкращих інтересів.

З огляду на встановлений судом факт виїзду дитини за межі України та проживання разом із матір`ю на території Швейцарської Конфедерації, безперешкодне спілкування з дитиною засобами телефонного та електронного засобів зв`язку, якими користується дитина (або мати), з урахуванням розпорядку дня та зайнятості дитини є на цей час єдиним об`єктивно можливим способом реалізації права позивачки на спілкування з онуком. Такий спосіб відповідає найкращим інтересам дитини, оскільки не потребує фізичного переміщення.

Враховуючи невелику різницю у часі між Україною та Швейцарською Конфедерацією, суд вважає за доцільне не визначати конкретні часи спілкування бабусі з онуком за допомогою телефонного/ електронного зв`язку. При цьому конкретний час такого спілкування має узгоджуватися сторонами з урахуванням місцевого часу у Швеції, режиму навчання, відпочинку та інших потреб дитини.

Такий спосіб спілкування, на переконання суду, є розумним, збалансованим та таким, що враховує інтереси всіх учасників спірних правовідносин, але насамперед відповідає найкращим інтересам дитини. Він забезпечує можливість підтримання та розвитку родинних зв`язків між онуком та бабою, водночас не порушуючи переважного права матері на виховання дитини та не створюючи перешкод для належного виконання нею батьківських обов`язків.

Покладення на позивачку витрат з оплати послуг мобільного зв`язку є запропонованою нею умовою здійснення такого спілкування та не порушує прав чи законних інтересів відповідачів.

За таких обставин зазначена вимога підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання про визначення зустрічей під час зимових та літніх канікул за місцем перебування дитини, у тому числі на території інших країн, суд виходить із такого.

Встановлюючи спосіб участі баби у спілкуванні з дитиною, суд керується нормативно визначеним правом баби на безперешкодне спілкування з онуком незалежно від наявності родинних суперечок між дорослими членами родини, а також забороною позбавляти бабу права на спілкування з дитиною інакше, як з підстав та в порядку, встановлених законом (стаття 15-1 Закону України «Про охорону дитинства»).

Судом враховано, що визначений позивачкою обсяг спілкування - двічі на рік, під час зимових та літніх канікул - за своєю періодичністю та тривалістю є поміркованим, не є надмірним втручанням у сімейне життя дитини та відповідачів як батьків і не порушує звичайного розпорядку життя, навчання та відпочинку дитини.

Такий порядок дозволяє позивачці підтримувати та розвивати родинний зв`язок з онуком без покладення на батьків обов`язку регулярно, у кожному конкретному випадку, погоджувати можливість зустрічей.

Разом з тим суд враховує, що заявлений позивачкою спосіб спілкування з дитиною не містить достатньо чітких та конкретних умов його реалізації. Зокрема, не визначено конкретного порядку, часу, тривалості та інших істотних умов таких зустрічей, що унеможливлює однозначне виконання відповідного рішення та може призвести до виникнення спорів між сторонами щодо його реалізації. Встановлення способу участі баби у спілкуванні з дитиною без визначення конкретних умов (дат, тривалості, порядку повідомлення другої сторони, місця зустрічей) не відповідало би вимозі виконуваності судового рішення та не гарантувало би дитині стабільності й передбачуваності режиму спілкування, що є визначальним з огляду на найкращі інтереси дитини, зокрема в умовах уже наявної зміни звичного середовища проживання дитини.

З огляду на викладене, з метою забезпечення реального та безконфліктного виконання рішення суду, а також з урахуванням фактичного проживання дитини на території Швейцарської Конфедерації, суд вважає необхідним визначити право позивачки на зустрічі з онуком двічі на рік, під час зимових та літніх канікул, за фактичним місцем проживання (перебування) дитини, у тому числі на території Швейцарської Конфедерації або іншої держави, встановивши при цьому за погодженням з матір`ю/батьком (в залежності від того, з ким буде проживати дитина) конкретну тривалість кожної зустрічі та обов`язок сторін попередньо погоджувати між собою конкретні дати з метою уникнення спорів щодо порядку виконання цього рішення.

Щодо вимоги про надання позивачці права один раз на рік забирати дитину на відпочинок строком до 14 днів.

Зважаючи на малолітній вік дитини (6 років), тривалість перебування дитини з позивачкою, про яку заявлено - до 14 днів поспіль, на переконання суду, є значною для дитини такого віку та передбачає її повне, безперервне вилучення зі звичного сімейного середовища, кола спілкування з батьками та звичного побутового розпорядку на строк, що суттєво перевищує тривалість короткочасних зустрічей чи прогулянок.

Судом враховано, що на відміну від визначеного судом порядку зустрічей під час канікул (короткострокові зустрічі, прогулянки, відвідування розважальних заходів), можливість здійснення якого не потребує розлучення дитини з батьками на тривалий час, вимога про надання дитини на 14 днів фактично означає передачу дитини на зазначений строк у виключну опіку баби без участі батьків, що є істотно іншим за змістом та обсягом способом реалізації права на спілкування.

При цьому судом не встановлено (з підстав, викладених вище щодо відсутності належних доказів самостійного виховання дитини позивачкою до досягнення нею чотирирічного віку) наявності таких особливо тісних, стійких емоційних взаємовідносин між позивачкою та дитиною, які виправдовували би розлучення дитини з батьками на строк до 14 днів. Сама наявність родинного зв`язку (баба - онук) та бажання позивачки проводити з дитиною більше часу не є достатньою підставою для встановлення настільки тривалого періоду одноосібного перебування дитини з бабою без участі батьків.

Судом також враховано вік дитини, у якому тривала відсутність звичного контакту з батьками може негативно вплинути на її психоемоційний стан, почуття захищеності та стабільності, що суперечить принципу забезпечення найкращих інтересів дитини (стаття 3 Конвенції про права дитини, частина восьма статті 7 Сімейного кодексу України). Визначення такого способу спілкування без попередньої оцінки готовності дитини до тривалої розлуки з батьками, без висновку органу опіки та піклування щодо доцільності саме такого обсягу спілкування, а також за відсутності доказів попереднього досвіду успішного самостійного перебування дитини з позивачкою протягом порівнюваного періоду, становило би необґрунтоване втручання в сімейне життя дитини та її батьків.

Крім того, суд зазначає, що встановлений цим рішенням порядок зустрічей під час зимових та літніх канікул за місцем фактичного перебування дитини є достатнім для підтримання та розвитку родинного зв`язку між позивачкою та онуком, тоді як додаткове надання права на 14-денний виїзд дитини з бабою є надмірним за обсягом способом реалізації права баби на спілкування, який не є необхідним для досягнення мети, визначеної статтею 257 Сімейного кодексу України.

За таких обставин, з урахуванням малолітнього віку дитини, відсутності доказів наявності виняткових обставин, що обумовлюють необхідність саме такої тривалості перебування дитини з позивачкою без участі батьків, а також з огляду на достатність визначеного судом порядку короткострокових зустрічей для реалізації права баби на спілкування з онуком, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог у цій частині.

Щодо вимоги про визначення порядку побачень після припинення воєнного стану за конкретним графіком із передачею дитини на прибудинковій території за місцем її постійного проживання суд зазначає, що така вимога поставлена в залежність від настання події, дата якої (припинення чи скасування воєнного стану) на час розгляду справи є невизначеною. Крім того, фактичне місце проживання дитини на момент настання такої події суду невідоме та не може бути встановлене наперед.

За таких обставин вирішення заявленої вимоги фактично передбачало б ухвалення рішення щодо обставин, які на час розгляду справи не настали та є невизначеними, що не відповідає завданням цивільного судочинства.

Відтак у задоволенні цієї вимоги слід відмовити, що не позбавляє позивачку права звернутися до суду з відповідним позовом після припинення або скасування воєнного стану, з урахуванням фактичного місця проживання дитини та обставин, які існуватимуть на той час.

Щодо вимоги про покладення на відповідачів обов`язку повідомляти позивачку про зміну місця проживання, місця реєстрації, місця навчання дитини та про намір перетину нею державного кордону, суд зазначає таке.

З огляду на встановлений судом факт виїзду дитини за межі України без попереднього повідомлення позивачки, а також те, що відсутність інформації про місце перебування дитини є однією з причин виникнення цього спору, покладення на відповідачів обов`язку письмово повідомляти позивачку про відповідні обставини є необхідним та пропорційним.

При цьому повідомлення про намір перетину дитиною державного кордону має здійснюватися завчасно, не пізніше ніж за 10 днів до запланованої дати виїзду, а про зміну місця проживання, місця реєстрації чи місця навчання - протягом 10 днів з дня такої зміни.

Такий обов`язок не створює для відповідачів надмірного тягаря та спрямований на забезпечення можливості позивачки реалізовувати своє право на спілкування з онуком. Відтак зазначена вимога підлягає задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Позивачем заявлено вимогу про відшкодування судового збору в розмірі 1211,20 грн, сплаченого ним при подачі позову, оскільки позов підлягає частковому задоволенню, суд з урахуванням ч. 1 ст. 141 ЦПК України щодо пропорційності стягнення судового збору вважає можливим відшкодувати позивачу понесені витрати в сумі 1211,20 грн, стягнувши їх з відповідачів в рівних частках по 605,6 грн з кожного.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 81, 141, 247, 263-265, 268, 279 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиною – задовольнити частково.

Визначити спосіб спілкування ОСОБА_1 з малолітнім онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , шляхом безперешкодного спілкування з дитиною засобами телефонного та електронного засобів зв`язку, якими користується дитина (мати), з урахуванням розпорядку дня та зайнятості дитини. Витрати на оплату послуг мобільного оператора за номерами, якими користується дитина для здійснення такого спілкування, покласти на ОСОБА_1 ;

Зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не чинити перешкод ОСОБА_1 у спілкуванні з онуком ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , двічі на рік: під час зимових та літніх канікул, шляхом зустрічей, прогулянок та відвідування розважальних заходів за фактичним місцем проживання (перебування) дитини, у тому числі на території Швейцарської Конфедерації або іншої держави, встановивши при цьому за погодженням з матір`ю/батьком (в залежності від того, з ким буде проживати дитина) конкретну тривалість кожної зустрічі та обов`язок сторін попередньо погоджувати між собою конкретні дати з метою уникнення спорів щодо порядку виконання цього рішення.

Встановити, що конкретні дати зустрічей у межах кожного із зазначених періодів визначаються ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_1 за попереднім погодженням шляхом письмового повідомлення (у тому числі засобами електронного зв`язку) не пізніше ніж за 30 (тридцять) календарних днів до початку відповідного періоду канікул.

Зобов`язати ОСОБА_2 та ОСОБА_3 письмово повідомляти ОСОБА_1 про зміну місця фактичного проживання, місця реєстрації чи місця навчання малолітнього ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , протягом 10 днів з дня відповідної зміни, а про намір перетину дитиною державного кордону України - не пізніше ніж за 10 днів до запланованої дати такого перетину.

Стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в рівних частках по 605 (шістсот п`ять) гривень 60 (шістдесят) копійок кожного.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині – відмовити.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення або з дня складення повного судового рішення у разі оголошення вступної та резолютивної частини рішення або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи безпосередньо до Харківського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано відповідачем протягом тридцяти днів з дня складення рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_7 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_8 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_1 .

Відповідач - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_9 , зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування): АДРЕСА_3

Третя особа – Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради, КОД ЄДРПОУ: 26489104, місцезнаходження: м. Харків, вул. Чернишевська, буд. 55.

Повний текст рішення складений та підписаний без проголошення 14 вересня 2026 року.

Суддя С.В. Демченко