Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №638/22988/24 — Шевченківський районний суд міста Харкова

Справа № 638/22988/24

Провадження № 2/638/948/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Шевченківський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого Невеніцина Є.В.,

за участю секретаря Лєбєдєвої А.О.,

представника позивача Короєда С. О.,

представника відповідача ОСОБА_1 ,

представника третьої особи Лєснікової Г.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові в порядку загального провадження цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Ріетуму Банка» (AS «RIETUMU BANKA») до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради про визнання недійсним договору дарування як фраудаторного правочину та повернення нерухомого майна боржнику,-

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про визнання недійсним договору дарування від 23 лютого 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за реєстровим номером № 589, засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лучніковою Ю.В., щодо квартири, загальною площею 85,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 325375163101; відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 . Свої вимоги обґрунтовує тим, що рішенням Балтійського міжнародного третейського суду від 31 серпня 2021 року у справі №С-1107/110621 стягнуто солідарно з Oleos Swiss S.A. (як боржника) та ОСОБА_5 (як поручителя) на користь AT «Ріетуму Банка» борг, що випливає з договору кредитної лінії №032/2020 від 15.02.2021 та Договору поруки №032/2020 від 15.02.2021 у сумі 3 582 521,41 євро; стягнуто солідарно з Oleos Swiss S.А. та ОСОБА_5 на користь AT «Ріетуму Банка» витрати на третейський судовий процес у розмірі 17 038,42 євро; встановлено право AT «Ріетуму Банка» на одержання солідарно від Oleos Swiss S.A. та ОСОБА_5 законних відсотків у розмірі 8 % річних від неповернутої основної суми кредиту до дня виконання рішення. Рішення Міжнародного арбітражу по справі № С-1107/110621 набрало законної сили 01.09.2021, є остаточним, кінцевим і оскарженню не підлягає. Також, цим рішенням встановлено термін для його добровільного виконання до 15 вересня 2021 року. Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 січня 2022 року у справі № 824/235/21 вирішено визнати та надати дозвіл на виконання рішення Балтійського міжнародного третейського суду від 31.08.2021 по справі № С-1107/110621 за позовом Акціонерного товариства «Ріетуму Банка» до Oleos Swiss S.A. та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у сумі 3 582 521,41 євро. Проте, станом на сьогодні Боржник і/або Поручитель (відповідач-1) не виконали рішення Міжнародного арбітражу, заборгованість перед Банком (позивачем) не погасили навіть частково.

Таким чином, непогашена безспірна заборгованість ОСОБА_2 перед позивачем становить суму у розмірі 3 582 521,41 євро. Відповідно до пункту 5 «Особливі умови» договору поруки, ОСОБА_2 не має права без попередньої письмової згоди банку: відчужувати власне нерухоме майно третім особам; укладати угоди, в яких передбачено безоплатне розділення з третіми особами, будь-яке відчуження та/або дарування своїх грошових коштів, та/або іншого майна. Проте, після прийняття ОСОБА_2 на себе зобов`язань за укладеним договором поруки від 15.02.2021, у тому числі зобов`язань відповідати перед банком у якості головного боржника, ОСОБА_2 подарував належне йому на праві власності майно (квартиру АДРЕСА_2 ) своїй дружині - ОСОБА_3 , та яка у свою чергу подарувала майно дитині - ОСОБА_4 , на підставі договорів дарування. Іншого нерухомого майна, еквівалентного за вартістю хоча б частково задовольнити грошові вимоги позивача за ОСОБА_2 не зареєстровано. Враховуючи викладене, позивач змушений звернутись до суду із цим позовом про визнання недійним договору дарування та повернення подарованої квартири у власність ОСОБА_2 , оскільки зазначені договори дарування є фраудаторними правочинами - правочинами, які вчинено боржником ОСОБА_2 на шкоду кредитору. Підстави недійсності договорів дарування: -договори дарування укладені відповідачами з порушенням засад з цивільного права, а саме добросовісності; - приватно-правовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або для уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу; - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 використали право на зло, за яким наявні негативні наслідки для позивача у формі унеможливлення поновлення своїх прав шляхом погашення заборгованості і виконання рішення суду за рахунок майна ОСОБА_2 ; - цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку). Боржник (дарувальник), який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своєї дружини (іншого родича) під час та після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договори дарування, які порушують майнові інтереси кредитора і направлені на недопущення звернення стягнення на майно ОСОБА_2 ; - правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом; - договір дарування-1 та договір дарування-2 укладені після підписання кредитного договору та договору поруки, а також безпосередньо перед подачею позову до суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 ; - договори дарування укладені із пов`язаними особами, а саме дружиною ОСОБА_3 та донькою ОСОБА_4 ; - укладені договори дарування є безоплатними; - ОСОБА_2 , який відчужив майно на підставі договору дарування-1 на користь пов`язаної особи ОСОБА_3 одразу після підписання кредитного договору, договору поруки, а також безпосередньо перед подачею позову до суду про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами, оскільки вчинив оспорювані договори дарування, які істотно порушують майнові інтереси кредитора/Банку (позивача) і направлені на недопущення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_2 ; - укладення договорів дарування нерухомого майна зі своєю дружиною та донькою одразу після підписання кредитного договору, договору поруки вказує на мету приховати це майно від арешту та/чи звернення стягнення на нього в рахунок погашення боргу, а також свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі на законних підставах без порушень прав і інтересів кредиторів), а тому ці правочини можуть бути визнані судом недійсними.

Ухвалою суду від 10 грудня 2024 року по справі відкрито загальне провадження та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою суду від 30 жовтня 2025 року по справі закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою суду від 21 квітня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 – адвоката Шевченко А.М. про зупинення провадження по справі.

Ухвалою суду від 09 липня 2026 року залучено у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради.

24.12.2024 представником ОСОБА_3 – адвокатом Шевченко А.М. подано відзив на позовну заяву з проханням відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування представник відповідача зазначає, що ОСОБА_2 станом на 23.02.2021 (дарування квартири ОСОБА_3 ) не було жодних законних заборон або обмежень відповідно до чинного законодавства України на вчинення договору дарування квартири на користь своєї дружини, право власності ОСОБА_2 на спірну квартиру будь-якою особою не оспорювалось, під арештом, забороною та в іпотеці квартира не перебувала, рішення суду про стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача грошових коштів ухвалено не було. Означене зумовлено тим, що договір поруки від 15.02.2021 не впливає на правовий режим належного ОСОБА_2 нерухомого майна, розташованого на території України. Договір поруки від 15.02.2021 було укладено в місті Рига Латвійської Республіки, відповідно до пунктів 15.1., 15.2. договору поруки правові відносини сторін регулюються діючими нормативно - правовими актами Латвійської Республіки. Будь який спір між сторонами, що випливає з договору та/або позов, котрий виплаває з договору або стосується договору та/або його виконання, порушення, припинення, чинності розглядається за вибором позивача в суді Відземського передмістя міста Рига або в Балтійському міжнародному третейському суді. Забезпечення виконання основного зобов`язання нерухомим майном, розташованим на території України, здійснюється шляхом укладення договору іпотеки відповідно до правил ЗУ «Про іпотеку» від 05.06.2003 № 898-IV. Проте жодних договорів іпотеки між позивачем та ОСОБА_2 укладено не було, так само квартира АДРЕСА_2 не була визначена предметом застави за договором поруки від 15.02.2021, з огляду на що безпідставним є висновок позивача про порушення позивачем пункту 5 «Особливих умов» договору поруки, як доказу його недобросовісної поведінки та вчинення договору дарування на шкоду позивачу. Позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження укладення договору дарування квартири 23.02.2021 з метою ухилення від стягнення боргу за рішенням Балтійського міжнародного третейського суду від 31.08.2021 по справі № С - 1107/110621. Договір дарування квартири на користь ОСОБА_3 укладено 23.02.2021, тоді як АТ «РІЕТУМУ БАНКА» видало кредитні кошти кредитоодержувачу у період з 05.05.2021 по 20.05.2021, а звернулось до Балтійського міжнародного третейського суду з позовом проти Oleos Swiss SA та ОСОБА_6 про стягнення боргу за кредитним договором 11.06.2021, а рішення було винесено 31.08.2021 та набрало законної сили 01.09.2021. Отже, станом на 23.02.2021 у Позивача до ОСОБА_2 не було жодних майнових претензій, доказів протилежного Позивачем не надано, відповідно ОСОБА_2 об`єктивно не міг спрямовувати наслідки договору дарування Квартири від 23.02.2021 на неможливість виконання рішення суду та стягнення боргу, якого на той час не існувало, так само як не існувало й жодного позову Позивача до ОСОБА_2 . Договір дарування, укладений 23.02.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не є фіктивним, оскільки квартира була передана та перейшла у приватну власність ОСОБА_3 , про що було вчинено запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 40692840 від 23.02.2021, що підтверджується інформаційною довідкою №406829830 від 05.12.2024, вказане свідчить про реальність настання правових наслідків правочину. Належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_7 та ОСОБА_3 мали іншу мету (умисел) під час укладення оспорюваного правочину позивачем не надано. Рішення Балтійського міжнародного третейського суду від 31.08.2021, яке визнано та надано дозвіл на виконання ухвалою Київського апеляційного суду від 17.01.2022 по справі №824/235/21, позивачем не пред`явлено до примусового виконання на території України. Відтак понад 2 роки позивач не вчиняє жодних дій щодо примусового стягнення боргу, з огляду на що твердження про порушення прав позивача як стягувача саме на квартиру є передчасним припущенням. Станом на 13.12.2024 в Автоматизованій системі виконавчих проваджень відсутні відомості щодо відкритих виконавчих проваджень відносно ОСОБА_2 . Станом на 13.12.2024 в Єдиному реєстрі боржників відсутності відомості про ОСОБА_2 як боржника в межах будь якого виконавчого провадження. Позивачем не надано жодного доказу ні щодо здійснення примусового виконання рішення Балтійського міжнародного третейського суду від 31.08.2021, ні щодо неплатоспроможності ОСОБА_2 , ні щодо взагалі неможливості стягнення боргу з ОСОБА_2 у будь який законний спосіб, окрім ймовірного майбутнього звернення стягнення на квартиру, що належить на праві приватної власності його малолітній доньці ОСОБА_4 . Отже, мета звернення позивача до суду з поточним позовом є передчасною, адже порушення прав позивача як кредитора (стягувача) відсутнє. Принцип застосування наслідків недійсного правочину полягає у відновлення становища сторін, що існувало до укладення оскаржуваного правочину, проте станом на 23.02.2021 позивач не володів правом стягнення на квартиру чи будь якими іншими правами на квартиру, станом на 23.02.2021 жодні права та інтереси АТ «РІЕТУМУ БАНКА» порушені не були, а ризик зміни майнового стану поручителя за відсутності забезпечення основного зобов`язання об`єктами нерухомого майна, покладається безпосередньо на позивача з огляду на принцип комерційного розрахунку та власного комерційного ризику, що випливає із ризикованого характеру підприємницької діяльності Банку. Матеріали справи не містять жодних доказів того, що під час укладення договору поруки позивач оцінював майновий стан та платоспроможність ОСОБА_2 виключно з огляду на належну йому в Україні квартиру АДРЕСА_2 . Неможливо визнати договір дарування від 23.02.2021 таким, що порушує права АТ «РІЕТУМУ БАНКА» з огляду на таке: - відповідно до змісту рішення Балтійського міжнародного третейського суду від 31.08.2021 лише 28.05.2021 АТ «РІЕТУМУ БАНКА» зажадало дострокового повернення кредиту та надіслало повідомлення № N - 13 - 71/2256 від 28.05.2021 кредитоодержувачу та поручителю, тоді коли договір дарування квартири було укладено 23.02.2021; - станом на 23.02.2021 АТ «РІЕТУМУ БАНКА» не було заявлено майнових вимог до ОСОБА_2 ; - АТ «РІЕТУМУ БАНКА» на момент вчинення договору дарування від 23.02.2021 не володіло правом звернення стягнення на квартиру; - примусове виконання на території України рішення Балтійського міжнародного третейського суду від 31.08.2021 не здійснюється; - АТ «РІЕТУМУ БАНКА» не надало жодних доказів виключної можливості задоволення вимог до ОСОБА_2 лише за рахунок звернення стягнення на квартиру; -АТ «РІЕТУМУ БАНКА» не надало доказів набуття ОСОБА_2 ознак неплатоспроможності внаслідок укладення договору дарування від 23.02.2021. Вимога позивача до ОСОБА_2 про погашення заборгованості за кредитним договором була надіслана 28.05.2021, у рішенні Балтійського міжнародного третейського суду від 31.08.2021 вказано, що заборгованість за кредитним договором виникла 29.05.2021, відтак, починаючи з 29.05.2021 ОСОБА_2 не вчиняв жодних дій на зменшення своєї платоспроможності. Також, позивачем не надано жодних доказів того, що ОСОБА_2 став неплатоспроможним саме внаслідок укладення оспорюваного правочину. Позивачем не надано жодних доказів того, що рішення Балтійського міжнародного третейського суду від 31.08.2021 перебуває на примусовому виконанні, а відтак виправданих є заявлення даного позову через інститут фраудаторності, що може застосовуватися лише у межах спеціальних проваджень, у тому числі відповідно до ЗУ «Про виконавче провадження». Факт неплатоспроможності ОСОБА_2 позивачем не доведений допустимими та належними доказами, так само не ініційоване й виконавче провадження щодо примусового виконання рішення Балтійського міжнародного третейського суду від 31.08.2021, у межах якого ОСОБА_2 мав би статус боржника, а як наслідок можливим було б застосування позивачем такого способу захисту як визнання договору недійсним внаслідок наявності ознак фраудаторного правочину. Всі висновки Верховного Суду щодо вирішення позовних вимог про визнання договорів відчуження майна недійсними у зв`язку з наявністю ознак фраудаторного правочину по справах, що їх наводить позивач, є нерелевантними до поточного позову, оскільки стосувались спірних правочинів, що були укладені боржниками після виникнення зобов`язання з повернення боргу або відшкодування шкоди, при цьому означені позовні вимоги були пред`явлені кредиторами після підтвердження неможливості стягнення заборгованості в межах виконавчого провадження, разом з цим жодна з наведених позивачем постанов не містить висновків щодо застосування ознак фраудаторності правочину в межах правовідносин, що виникли на підставі договорів, укладених з іноземним елементом.

30.12.2024 представником позивача подано відповідь на відзив, в якому зазначено, що пунктом 5 “Особливі умови” договору поруки № 032/2020 від 15.02.2021, укладеного між Банком (кредитором) та ОСОБА_8 (поручителем), було встановлено, що ОСОБА_2 не має права без попередньої письмової згоди Банку (позивача): відчужувати власне нерухоме майно третім особам; укладати угоди, в яких передбачено безоплатне розділення з третіми особами, будь-яке відчуження та/або дарування своїх грошових коштів, та/або іншого майна. Вказаним пунктом договору поруки для ОСОБА_2 , як поручителя, було встановлено не пряму (імперативну) “заборону” на вчинення правочинів із нерухомим майном, а певний стандарт його добросовісної і доброчесної поведінки, якої повинен був дотримуватись ОСОБА_2 у відносинах із позивачем, як кредитором. Це правило поведінки сторони встановили за власним волевиявленням саме в договорі поруки як основному регуляторі приватноправових відносин між сторонами, і ця умова договору не залежить від того, законодавством якої держави регулюються відносини поруки між сторонами за вказаним договором. Тому ОСОБА_2 , діючи розумно і добросовісно, як сторона договору поруки, зобов`язаний був дотримуватись цього правила від моменту укладення договору поруки (тобто з 15.02.2021) і незалежно від місцезнаходження його нерухомого майна, адже вказане правило поведінки стосувалось саме конкретної особи - особи поручителя ( ОСОБА_2 ), а не території знаходження його нерухомого майна. Вказаний стандарт поведінки особи-поручителя (який передбачений пунктом 5 “Особливі умови” Договору поруки) випливає із загальновизнаних принципів приватного права - добросовісності і розумності, і зобов`язує сторону договору (поручителя) діяти сумлінно і чесно у відносинах із банком (кредитором), виявляючи повагу до інтересів останнього, адже поручитель за цим договором особисто зобов`язувався не відчужувати і не дарувати своє нерухоме майно третім особам без попередньої письмової згоди банку. Банк не погоджується із доводами відповідача про те, що вказаний договір поруки є правочином щодо нерухомого майна поручителя, адже договір поруки (зокрема пункт 5) не регулює відносини права власності на майно поручителя; за цим договором право власності поручителя ні виникає, ні припиняється. Тому відсутні підстави для застосування законодавства Латвійської Республіки, яким регулюються відносини власності щодо нерухомого майна. Відповідач в своєму відзиві помилково ототожнює договір поруки, який містить наведене вище правило поведінки, із договором іпотеки (застави нерухомого майна на території України). Таке тлумачення договору поруки (пункту 5) суперечить його дійсному змісту. Момент (календарні дати) фактичної видачі (перерахування) кредитних коштів (05.05.2021 - 20.05.2021) не має юридичного значення для кваліфікації правочину (договору дарування від 23 лютого 2021 року) як фраудаторного, адже факт видачі кредиту (перерахування коштів) є лише реалізацією договірних відносин, які виникли на підставі кредитного договору від 15.02.2021. А відтак, із вказаної дати (тобто з 15.02.2021) ОСОБА_2 вже знав про погодження кредиту і його видачу, а відтак й усвідомлював можливість виникнення у нього зобов`язання як поручителя погасити вказаний кредит. Позивач додатково звертає увагу, що на ознаку фіктивності договору дарування також вказують обставини про те, що ОСОБА_2 залишається бути зареєстрованим в квартирі (яку він подарував), а ОСОБА_3 та ОСОБА_4 зареєстровані за іншою адресою. Право позивача на звернення до суду із цим позовом про визнання недійсним договору дарування квартири як фраудаторного правочину не залежить від наявності чи відсутності відкритого щодо боржника ( ОСОБА_2 ) виконавчого провадження. Позивач разом із позовною заявою надав суду докази відсутності у ОСОБА_2 якогось нерухомого майна, яке хоча б часткового могло погасити суму заборгованості перед банком. Існуюча судова практика, якою керувався позивач, не вимагає існування відкритого виконавчого провадження щодо боржника як передумови звернення кредитора до суду із позовом про оскарження договору про відчуження боржником свого майна з мотивів фраудаторності (на шкоду кредитору). Судова практика дозволяє оскаржувати правочини як фраудаторні саме з метою подальшого відкриття виконавчого провадження і звернення стягнення на таке майно боржників. Факт порушення інтересів позивача (банку як кредитора) випливає з самого факту укладення кредитного договору і договору поруки, за яким ОСОБА_2 набув статус поручителя та взяв на себе відповідні зобов`язання (зокрема передбачені пунктом 5), необхідність дотримання яких випливало зі стандарту доброчесної поведінки. ОСОБА_2 відчужив (подарував) своє майно (квартиру) одразу після виникнення у нього статусу (прав і обов`язків) поручителя. Хоча, з огляду на пункт 5 договору поруки та стандарт добросовісної і розумної поведінки, ОСОБА_2 (як поручитель) не повинен був вчиняти дії по відчуженню свого нерухомого майна, які можуть призвести/призвели до його неплатоспроможності перед кредитором (банком). ОСОБА_9 має статус боржника в матеріальних правовідносинах перед банком, незалежно від наявності чи відсутності виконавчого провадження. Такий статус виник в нього на підставі договору поруки та підтверджений (визнаний) рішенням Балтійського міжнародного третейського суду. Додаткове підтвердження цього статусу шляхом відкриття виконавчого провадження не вимагається.

04.09.2025 представником відповідача ОСОБА_2 – адвокатом Качмар В.О. подано відзив на позовну заяву з проханням відмовити у задоволенні позовних вимоги. В обґрунтування представник відповідача зазначає, що відповідач не заперечує обставину укладення між Oleos Swiss S.A. та банком договору кредитної лінії № 032/2020 від 15.02.2021; обставину укладення між відповідачем та банком договору поруки від 15.02.2021; існування рішення Балтійського міжрайонного третейського суду від 31.08.2021 у справі № С-1107/110621; існування ухвали Київського апеляційного суду від 17.01.2022 у справі № 824/235/21 та постанови Верховного Суду від 08.06.2023 у справі № 824/235/21. Відповідач вважає, що невиконання Oleos Swiss S.A. зобов`язань за Кредитним договором обумовлене недобросовісною поведінкою банку, який, з надуманих підстав ініціював кримінальне переслідування відповідача, внаслідок чого з власності Oleos Swiss S.A. вибуло належне Oleos Swiss S.A. майно, яке було передане в заставу для забезпечення виконання зобов`язань Oleos Swiss S.A. перед банком. Відповідач заперечує правдивість тверджень позивача про те, що відповідач нібито взяв на себе зобов`язання відповідати перед банком «у якості головного боржника»: позивач не надав доказів заміни боржника в основному зобов`язанні (за кредитним договором). Відповідач заперечує наявність встановленої для відповідача заборони розпоряджатись майном. Є нікчемними повідомлені у позовній заяві умови Договору поруки про заборону Відповідачу розпоряджатись своїм майном, оскільки відсутні ознаки виконання вимог ст. 182, ст. 577 Цивільного кодексу України (що є обов`язковим при вчиненні правочинів, змістом яких є встановлення заборони відчуження нерухомого майна). Позивач обізнаний про нікчемність правочину, який встановлює для особи заборону розпоряджатись належним їй майном, якщо при укладенні такого правочину не дотримані вимоги ст. 182, ст. 577 Цивільного кодексу України. Відсутність в Реєстрі прав на нерухоме майно записів про права відповідача на нерухоме майно - не є свідченням неплатоспроможності відповідача. Разом з позовною заявою не було надано доказів вжиття позивачем заходів, спрямованих на звернення судових рішень до виконання. Позивач не повідомляє про закон, договір або судове рішення, на підставі якого відповідач був або буде зобов`язаний передати квартиру позивачу. Відсутні передбачені законом підстави: 1) вважати квартиру законним джерелом задоволення вимог позивача до Oleos Swiss S.A.; 2) вважати, що повернення квартири у власність відповідача матиме наслідком задоволення вимог позивача до Oleos Swiss S.A. Відповідачі у справі: не вчиняли порушень закону (у тому числі загальних засад цивільного законодавства); не використовували «приватно-правовий інструментарій» на шкоду іншим особам (зокрема позивачу) або для уникнення сплати боргу тощо; не використовували «право на зло»; не вчиняли недобросовісних дій або недобросовісної поведінки; не зловживали своїми правами; не вчиняли правочинів, які «істотно порушують майнові інтереси кредитора/Банку (позивача)»; не мали мети «приховати майно від арешту та/чи звернення стягнення на нього» і не вчиняли будь-який дій або правочинів з такою метою; не укладали фіктивних договорів. Не є доведеною висловлена позивачем неможливість «погашення заборгованості і виконання рішення суду за рахунок майна ОСОБА_2 ». Є суперечливими (взаємовиключними) твердження позивача про передачу майна на підставі договору дарування від відповідача та твердження позивача про укладення фіктивного договору дарування. Забезпечене порукою зобов`язання Oleos Swiss SA за Кредитним договором виникло 20.05.2021; з 01.06.2021 відповідач був повідомлений про те, що банк в односторонньому порядку змінив умови кредитного договору та вимагає повернення суми кредиту в строк до 07.06.2021 включно. Зобов`язання поручителя нести перед кредитором солідарну відповідальність за порушеним зобов`язанням боржника - не може виникнути раніше, аніж виникне саме забезпечене порукою зобов`язання. Договір поруки може бути укладений раніше, аніж у боржника виникне зобов`язання перед кредитором, але солідарне зобов`язання поручителя сплатити кредитору борг виникає з настанням такої обставини, як порушення основним боржником забезпеченого порукою зобов`язання. Oleos Swiss SA не могло порушити свої зобов`язання за кредитним договором раніше, ніж 08.06.2021. Відповідач не міг набути солідарне зобов`язання повернути борг за кредитним договором раніше, ніж 08.06.2021. Таким чином, в період часу до 08.06.2021, відповідач не мав перед банком зобов`язання повернути борг за кредитним договором. Зі змісту позовної заяви та наданих разом з позовною заявою доказів відомо, що укладений між відповідачем та ОСОБА_3 договір дарування - було вчинено раніше, аніж банк видав кредит за кредитним договором. В момент укладення цього договору дарування ще не було відомо, чи буде такий кредит виданий взагалі. Таким чином, договір дарування було укладено ще до того, як у Oleos Swiss SA виникло забезпечене порукою зобов`язання. Неможливо порушити зобов`язання, якого не існує. Оскільки договір дарування було укладено раніше, ніж Oleos Swiss SA набуло здатність порушити зобов`язання за кредитним договором, то в момент укладення договору дарування у відповідача не існувало і не могло існувати зобов`язання сплатити банку борг Oleos Swiss SA за кредитним договором. Станом на момент укладення між відповідачем та ОСОБА_3 договору дарування: 1) відповідач не міг вчинити дії, спрямовані на ухилення від виконання своїх зобов`язань, оскільки таких зобов`язань не було і не було відомо, чи виникнуть вони взагалі; 2) відповідач не міг вчиняти дії, спрямовані на ухилення від виконання судового рішення, якого не існувало (не існувало навіть провадження у справі, в якій таке судове рішення могло бути ухвалене); 3) відповідач не міг бажати ухилитись від виконання зобов`язань або від виконання судового рішення, оскільки не існувало ані таких зобов`язань, ані судового рішення, а також і не було відомо, чи виникнуть вони взагалі. Станом на день укладення між відповідачем та ОСОБА_3 договору дарування, відповідач не мав зобов`язань перед банком, а банк не набув права вимоги до відповідача. Тому, укладення договору дарування не порушило і не могло порушити прав (інтересів) банку. ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не мали перед банком зобов`язань, а тому ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не могли вчинити дії, спрямовані на ухилення від виконання зобов`язань перед банком; ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не могли вчинити дії, спрямовані на ухилення від виконання судового рішення; ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не могли бажати ухилитись від виконання зобов`язань або від виконання судового рішення; укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір дарування не впливає на права або інтереси банку. Зобов`язання відповідача щодо утримання ОСОБА_4 виникли у відповідача з 29.07.2016 та були дійсними станом на день укладення відповідачем та ОСОБА_3 договору дарування. Метою укладення відповідачем та ОСОБА_3 договору дарування було виконання Відповідачем своїх батьківських обов`язків щодо ОСОБА_4 , а не ухилення від виконання неіснуючих на момент його укладення зобов`язань або судових рішень. Станом на момент укладення договору дарування, банк не видав кредит, і відповідно, Oleos Swiss SA, не порушило (і не могло порушити) своїх зобов`язань за кредитним договором. Наведене унеможливлювало для відповідача в момент укладення договору дарування бути обізнаним: про конкретний обсяг забезпечених порукою зобов`язань; про строк виконання основним боржником зобов`язань за кредитним договором; або про те, чи буде надано кредит взагалі. Тому, при укладенні договору дарування, відповідач не керувався і не міг керуватись метою ухилитись від виконання зобов`язань. До терміналу ТОВ МП «ТЕРМІНАЛ УКРХАРЧОСБУТСИРОВИНА» було доставлено 3 505,68 тон олії соняшникової нерафінованої врожаю 2019-2020 загальною вартістю 4 403 134,08 Євро. Таке майно: 1) є власністю Oleos Swiss SA; 2) є предметом комерційної застави відповідно до умов укладеного між Oleos Swiss SA та банком договору комерційної застави № 032/2020 від 15.02.2021; 3) не могло вибути від ТОВ МП «ТЕРМІНАЛ УКРХАРЧОСБУТСИРОВИНА» без дозволу банку відповідно до умов укладеного між Oleos Swiss SA, ТОВ МП «ТЕРМІНАЛ УКРХАРЧОСБУТСИРОВИНА» та банком договору № 032/2020 «О СОТРУДНИЧЕСТВЕ» від 04.02.2021. 04.06.2021 в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кривенчуком С.В. на підставі Договору комерційної застави №032/2020 від 15.02.2021 зареєстровано обтяження (застава рухомого майна) від №28951586. Відомості про такі обставини наявні в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна і є загальнодоступними. Під час розгляду справи № 904/7072/20, банк визнав, що Oleos Swiss SA є власником вищезгаданої олії соняшникової нерафінованої врожаю 2019-2020, а банк - є заставодержателем щодо такої олії соняшникової нерафінованої врожаю 2019-2020. Станом на день укладення відповідачем та ОСОБА_3 договору дарування, відповідач не міг вважати, що укладення такого договору призведе до неможливості задоволення вимог банку до Oleos Swiss SA: 1) не лише тому, що ще не існувало зобов`язань Oleos Swiss SA перед банком; 2) але й тому, що виконання ймовірно можливих у майбутньому зобов`язань Oleos Swiss SA перед банком було забезпечене договором комерційної застави № 032/2020 від 15.02.2021 та договором № 032/2020 «О СОТРУДНИЧЕСТВЕ» від 04.02.2021. Відсутні підстави вважати укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 договір дарування недійсним або ж нікчемним. Відсутні підстави вважати, що ОСОБА_4 уклала такий договір з метою невиконання зобов`язань перед іншими особами. ОСОБА_4 є добросовісним набувачем та законним власником квартири. Набуття квартири ОСОБА_4 настало у передбачений законом спосіб і узгоджується з волею попередніх власників такої квартири. Відсутні передбачені законом підстави для припинення права власності ОСОБА_4 на належну їй квартиру. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що відповідач, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 мали умисел на укладення фіктивних правочинів.

09.09.2025 представником позивача подано відповідь на відзив із зазначенням того, що майно (предмет застави - олія соняшникова) вибуло із власності компанії «Oleos Swiss S.A.» не у зв`язку із кримінальним переслідуванням Дмитрієва Д.О., а в результаті ухвалення Господарським судом Дніпропетровської області рішення від 02.02.2021 у справі № 904/7072/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Знаменівський олійноекстракційний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АПК Енергія", за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Миколаївське підприємство "Термінал-Укрхарчозбутсировина", 2) «OLEOS SWISS S.A.», про визнання права власності на майно (олію соняшникову). В зазначеній справі банк не був учасником справи і участі в ній під час розгляду в суді першої інстанції не приймав. Водночас компанія «Oleos Swiss S.A.», як третя особа, не оскаржувала це рішення суду. ОСОБА_2 за договором поруки прийняв на себе обов`язок відповідати перед банком як саме головний боржник за основну суму кредиту, усі зростання основної суми кредиту, а також за відсотки за користування кредитом, неустойку, пеню та інші вимоги банку. Гаранти відповідають перед банком за борг головного боржника солідарно як співборжник. Пунктом 5 “Особливі умови” договору поруки № 032/2020 від 15.02.2021, укладеного між банком (кредитором) та ОСОБА_2 (поручителем), було встановлено, що ОСОБА_2 не має права без попередньої письмової згоди банку (позивача): відчужувати власне нерухоме майно третім особам; укладати угоди, в яких передбачено безоплатне розділення з третіми особами, будь-яке відчуження та/або дарування своїх грошових коштів, та/або іншого майна. Вказаним пунктом договору поруки для ОСОБА_2 , як поручителя, було встановлено не пряму (імперативну) “заборону” на вчинення правочинів із нерухомим майном (в розумінні законодавства України), а певний стандарт його добросовісної і доброчесної поведінки, якої повинен був дотримуватись ОСОБА_2 у відносинах із банком як кредитором. Таке правило поведінки сторони встановили за власним волевиявленням саме в договорі поруки як основному регуляторі приватноправових відносин між сторонами, і ця умова договору не залежить від того, законодавством якої держави регулюються відносини поруки між сторонами за вказаним договором. Тому ОСОБА_2 , діючи розумно і добросовісно, як сторона договору поруки, зобов`язаний був дотримуватись цього правила від моменту укладення договору поруки (тобто з 15.02.2021) і незалежно від місцезнаходження його нерухомого майна, адже вказане правило поведінки стосувалось саме конкретної особи - особи поручителя, а не території знаходження його нерухомого майна. Вказаний стандарт поведінки особи-поручителя (який передбачений пунктом 5 “Особливі умови” договору поруки) випливає із загальновизнаних принципів приватного права - добросовісності і розумності, і зобов`язує сторону договору (поручителя) діяти сумлінно і чесно у відносинах із банком (кредитором), виявляючи повагу до інтересів останнього, адже поручитель за цим договором (тобто ОСОБА_2 ) особисто зобов`язувався не відчужувати і не дарувати своє нерухоме майно третім особам без попередньої письмової згоди банку. Тому відсутні підстави вважати таку умову договору поруки нікчемною. Саме ОСОБА_2 (як боржник) має надати докази не лише своєї платоспроможності, а й докази сплати заборгованості на користь банку за рішенням Балтійського міжнародного третейського суду. ОСОБА_2 не позбавлений можливості погасити заборгованість перед банком за рахунок належних йому грошових коштів чи іншого майна, про яке позивачу не відомо. Водночас звернення судового рішення (рішення Балтійського міжнародного третейського суду) до виконання не є обов`язковим, оскільки рішення суду є обов`язковим до виконання сторонами з моменту набрання ним законної сили, а не з моменту відкриття виконавчого провадження. Оскільки правочин (договір дарування між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ) підлягає визнанню недійсним (про що позивачем заявлено першу позовну вимогу), тому немає необхідності в пред`явленні додаткової позовної вимоги про визнання недійсним наступного правочину (договору дарування між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ); другою належною позовною вимогою є вимога про повернення (витребування) майна від останнього набувача. При цьому, визнання судом першого правочину недійсним (договору дарування між відповідачем-1 і відповідачем-2) означатиме вибуття майна із володіння відповідача-1 поза його волею, а оскільки останній набувач майна (відповідач-3) набула майно за безвідплатним договором у особи, яка не мала права його відчужувати (у відповідача-2), тому таке майно підлягає витребуванню від добросовісного набувача (відповідача-3) у всіх випадках (ч. 4 ст. 388 ЦК України). З огляду на це, щодо останнього набувача майна (відповідача-3) не може застосовуватись правило, встановлене у ч. 1 ст. 330 ЦК України (як це помилково вважає відповідач-1).

Позивач вважає, що вирішальним в цій справі є не строк (дата) настання обов`язку у позичальника (компанії «Oleos Swiss S.A.») та поручителя (відповідача-1) повернути Банку кредит, а саме дата укладення Кредитного договору і Договору поруки - 15.02.2021, адже вже з цієї дати відповідач-1 знав про погодження кредиту і його видачу, а відтак й усвідомлював можливість виникнення у нього зобов`язання як поручителя погасити вказаний кредит; при цьому відповідач-1 дав Банку певні гарантії, зобов`язавшись таким чином діяти розумно і добросовісно. Незважаючи на те, що фактична видача кредиту відбулась пізніше, проте саме з 15.02.2021 у відповідача-1 (як поручителя) виникло зобов`язання забезпечувати виконання кредитного зобов`язання. А відтак, договір дарування квартири від 23.02.2021 відповідачем-1 було укладено в той момент, коли вже у нього виникли зобов`язання з Договору поруки. До того ж, за договором поруки відповідач-1 взяв на себе зобов`язання без попередньої письмової згоди Банку (позивача): не відчужувати власне нерухоме майно третім особам; не укладати угоди, в яких передбачено безоплатне розділення з третіми особами, будь-яке відчуження та/або дарування своїх грошових коштів, та/або іншого майна. Це зобов`язання у відносинах із Банкам відповідач-1 порушив, відчуживши своє майно (квартиру) за вищевказаним договором дарування, тобто відповідач-1 діяв недобросовісно, що є ознакою фраудаторності правочину. Недобросовісна поведінка боржника підтверджується рядом обставин, які в сукупності дають підстави для висновку, що поведінка боржника була недобросовісною.

30.09.2025 надійшли заперечення представника ОСОБА_10 – адвоката Качмара В.О. із зазначенням того, що рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2021 у справі № 904/7072/20 було скасоване постановою Верховного Суду від 07.08.2024 у справі №904/7072/20, про що позивач є обізнаним. В рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2021 у справі № 904/7072/20 відсутні відомості про витребування майна з власності Oleos Swiss S.A. Позивач не надав доказів виконання рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.02.2021 у справі № 904/7072/20 у спосіб витребування майна з власності Oleos Swiss S.A. Є завідомо неправдивими ствердні вислови позивача про те, що позивач не брав участі у справі № 904/7072/20. Оскільки кримінальне провадження № «42021000000001683» було ініційоване позивачем, який розповів про те, що відповідач нібито вчинив дії, які мають ознаки кримінально правопорушення, то вибуття майна з власності Oleos Swiss S.A. (шляхом реалізації на електронних торгах) є наслідком того, що позивач ініціював кримінальне переслідування відповідача. Копія рішення Балтійського міжрайонного третейського суду від 31.08.2021 у справі № С-1107/110621 і всі інші наявні у справі докази - не містять відомостей про те, що відповідач нібито «взяв на себе зобов`язання відповідати перед Банком у якості головного боржника». Укладення договору поруки не призвело до того, що відповідач став головним боржником у кредитному договорі: не було надано доказів на підтвердження того, що в кредитному договорі відбулась заміна боржника або інша зміна складу учасників зобов`язання. Немає підстав до ототожнення зобов`язання боржника за кредитним договором та зобов`язання поручителя за договором поруки. Тому відповідач не набув якості (статусу) головного боржника у кредитному договорі. Порука є акцесорним зобов`язанням. Акцесорне зобов`язання не може забезпечувати себе. Акцесорне зобов`язання завжди забезпечує виконання іншого зобов`язання, яке є основним по відношенню до акцесорного зобов`язання. Договір поруки не є правочином про заміну боржника в основному зобов`язанні. Поручитель не набуває статусу боржника в основному зобов`язанні, а боржник в основному зобов`язанні не втрачає статусу боржника і не вибуває зі складу сторін основного зобов`язання. Зобов`язання поручителя випливають з договору поруки і виникають у випадку, якщо боржник в основному зобов`язанні допустив неналежне виконання (невиконання) забезпеченого порукою зобов`язання. Таким чином, зобов`язання боржника в основному зобов`язанні (забезпеченому порукою) та зобов`язання поручителя в акцесорному зобов`язанні мають різні підстави виникнення, не можуть виникати одночасно і не є тотожними. Є помилковим викладене у позовній заяві твердження про те, що відповідач нібито «взяв на себе зобов`язання відповідати перед Банком у якості головного боржника». Є нікчемними повідомлені у позовній заяві умови договору поруки про заборону відповідачу розпоряджатись своїм майном, оскільки відсутні ознаки виконання вимог ст. 182, ст. 577 Цивільного кодексу України (що є обов`язковим при вчиненні правочинів, змістом яких є встановлення заборони відчуження майна). Викладене у позовній заяві та у відповіді на відзив тлумачення нікчемної умови договору - не створює для відповідача обов`язків, не змінює та не припиняє прав відповідача. Позивач не вживав заходів, спрямованих на виконання рішення суду. Тому твердження позивача про неможливість виконання рішення суду є передчасними. Є необґрунтованими твердження позивача про те, що «правочин (договір дарування між відповідачем-1 і відповідачем-2) підлягає визнанню недійсним», оскільки для цього не існує передбачених законом підстав. Відповідач та ОСОБА_3 , як попередні власники, не звертались з вимогами, зміст яких полягає у витребуванні майна від ОСОБА_11 . З вимогами, змістом яких є витребування майна від ОСОБА_11 (що позивачем визнається у запереченнях) звернувся банк, який не має і не мав ознак власника такого майна. Оскільки ОСОБА_11 є добросовісним набувачем майна (що позивачем визнається у позовній заяві) і набула майно на передбачених законом підставах, а банк не є власником цього майна, то відсутні передбачені законом підстави для витребування майна з власності ОСОБА_11 за вимогою банку. Є необґрунтованими твердження позивача про те, що ОСОБА_3 нібито не мала права відчужувати майно на користь ОСОБА_11 . Правовідношення поруки не є тотожним до заміни боржника у зобов`язанні. Поручитель не стає боржником в забезпеченому порукою зобов`язанні лише внаслідок укладення договору поруки. Зобов`язання поручителя виникає у зв`язку з настанням обумовленої у договорі поруки обставини - невиконання чи неналежного виконання боржником в основному зобов`язанні забезпеченого порукою основного зобов`язання. Для того, щоб стверджувати про укладення відповідачем договору дарування з метою завдання шкоди банку, позивач має довести: існування в момент укладення договору дарування зобов`язання відповідача, від виконання якого відповідач міг ухилитися у спосіб укладення договору дарування; обізнаність відповідача про існування такого зобов`язання; порушення реально існуючих, конкретних прав та інтересів банку в момент укладення договору дарування. Станом на день укладення договору дарування не існувало забезпеченого порукою основного зобов`язання (оскільки кредит ще не був виданий). Тому відповідач не міг ухилитись від виконання забезпеченого порукою зобов`язання у спосіб укладення договору дарування. Договір та зобов`язання не є тотожними. Договір поруки передбачає виникнення у поручителя зобов`язання у випадку настання обставини у майбутньому (щодо якої не відомо, настане вона, чи не настане), а саме невиконання чи неналежного виконання боржником в основному зобов`язанні свого зобов`язання перед кредитором. Таким чином, саме лише укладення договору поруки не свідчить про виникнення зобов`язань за таким договором поруки. Укладення кредитного договору не свідчить про виникнення у Oleos Swiss S.A. забезпеченого порукою зобов`язання повернути кредит і не свідчить про виникнення у відповідача зобов`язання за договором поруки. Зобов`язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом очевидно виникають після видачі кредиту. Неможливо допустити невиконання чи неналежне виконання зобов`язання, якого ще не існує.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи позовної заяви на підставі доводів викладених у письмових заявах, представник відповідача заперечував у задоволенні позовних вимог, на підставі доводів викладених у письмових заявах.

Представник Департаменту служб у справах дітей у судовому засіданні підтримав доводи викладені в письмових поясненнях, при винесенні рішення просив врахувати інтереси малолітньої дитини та захистити її законні права та інтереси.

Суд, вислухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, дійшов наступних висновків.

15 лютого 2021 року АТ «Ріетуму Банка», ОСОБА_2 та Компанією «Олеос Свіс С.А.» підписано договір поруки №032/2020 у м.Рига Латвійської Республіки. За умовами договору ОСОБА_2 є поручителем, компанія «Олеос Свіс С.А.» - основний боржник. Договір укладено, забезпечуючи вимоги банку, що виникають/можуть виникнути з договору кредитної лінії №032/2020 від 15.02.2021, укладеним між банком та основним боржником. З метою забезпечити вимоги Банку до Основного боржника, Поручитель приймає на себе безвідкличне безумовне зобов`язання сплатити Банку борг Основного боржника, якщо він виникне на підставі Кредитного договору або у зв`язку з ним. Поручитель бере на себе зобов`язання відповідати перед Банком як сам Основний боржник за виплату Банку наступних сум: (1) сума кредиту, що випливає з Кредитного договору; (2) усі збільшення суми кредиту, якщо такі матимуть місце в майбутньому згідно з угодами до Кредитного договору, його змінами та/або оновленнями. Поручитель бере на себе зобов`язання відповідати перед Банком як сам Основний боржник та здійснити Банку наступні платежі, що випливають з Кредитного договору, включаючи всі його наступні зміни, оновлення та угоди: (1) відсотки за використання кредиту; (2) відсотки за прострочення, неустойки; та (3) інші вимоги Банку, включаючи компенсацію за судові витрати Банку.

Згідно п.2.1 договору сума кредиту/гарантії згідно договору кредитної лінії №032/2020 становить 5 000 000,00 євро. Розділом 3 договору визначено початок строку дії Договору з моменту підписання Договору. Закінчення строку дії Договору - повне виконання зобов`язань за Кредитним договором і Договором.

Розділом 5 договору визначено особливі умови, зокрема: поручитель не має права без попередньої письмової згоди банку: 1) отримувати будь-які позики/кредити від третіх осіб або видавати будь-які позики/кредити третім особам. Ці обмеження відносяться також до лізингових угод; 2) провадити відчуження свого нерухомого майна третім особам; 3) провадити відчуження свого рухомого майна третім особам; 4) допускати та/або створювати будь-які інші обтяження свого рухомого та/або нерухомого майна та/або грошових коштів та/або прав; 5) укладати угоди, в яких передбачено безоплатний поділ з третіми особами, будь-яке відчуження та/або дарування своїх грошових коштів та/або іншого майна; 6) приймати на себе додаткові зобов`язання, у тому числі ручатися за зобов`язання третіх осіб (надавати поруку та/або гарантію третім особам), укладати з третіми особами договори поруки та/або договори гарантії; 7) укладати окремі угоди, в яких передбачено виникнення боргових зобов`язань.

Згідно п.10.2.1, 10.2.4 умов договору поручитель відмовляється від права вимагати, щоб Банк спершу звертався з вимогою щодо повернення боргу до Основного боржника; Поручитель цим засвідчує та гарантує Банку, що Договір є законним, повністю чинним і передбачає безвідкличне зобов`язання Поручителя, виконання якого Банк може вимагати також у примусовому порядку.

Згідно п.12.2 договору поручитель відповідає перед Банком за борг Основного боржника солідарно як спів- боржник у розумінні Цивільного закону Латвійської Республіки. Банк має право на власний розсуд вимагати сплату боргу від Основного боржника і Поручителя одночасно або спочатку тільки в одного з них.

Розділом 15 договору визначено, що правові відносини Сторін регулюються чинними нормативно-правовими актами Латвійської Республіки. Будь-яка суперечка між Сторонами, що випливає з Договору, та/або позов, що випливає з Договору або стосується Договору та/або з його виконання, порушення, припинення, чинності, розглядається на вибір позивача в суді Відземського передмістя міста Риги або в Балтійському Міжнародному третейському суді в Ризі. У разі, якщо суперечка передається для розгляду до Балтійського Міжнародного третейського суду у Ризі, вона розглядається відповідно до регламенту Балтійського Міжнародного третейського суду. Умови регламенту Балтійського Міжнародного третейського суду вважаються включеними до Договору. Рішення третейського суду є остаточним, оскарженню не підлягає та є обов`язковим для Сторін. Кількість третейських суддів - 1 (один). Суддя третейського суду обирається у порядку, зазначеному у регламенті Балтійського Міжнародного третейського суду. Суперечка, подана на розгляд до Балтійського Міжнародного третейського суду, розглядається латиською мовою.

Згідно п.18.1, 18.5 договору договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання зобов`язань за Кредитним договором, з урахуванням умов пункту 3.2 Договору. Підписуючи Договір, Сторони засвідчують, що повністю ознайомилися з умовами Договору та повністю усвідомлюють свої зобов`язання та обов`язки.

Рішенням Балтійського міжнародного третейського суду №С-1107/110621 від 31.08.2021 позовну заяву АТ «Ріетуму Банка» проти Oleos Swiss SA, ОСОБА_2 задоволено в повному обсязі. Постановлено стягнути солідарно з Oleos Swiss S.A. та ОСОБА_2 на користь AT «Ріетуму Банка» борг, що випливає з Договору кредитної лінії №032/2020 від 15.02.2021 та Договору поруки №032/2020 від 15.02.2021 у сумі 3 582 521,41 EUR, який складається з: - неповернутої основної суми кредиту - 3 000 000,00 EUR; - відсотків за користування кредитом з 25.05.2021 по 28.05.2021 -1 621,41 EUR; - законних відсотків з 29.05.2021 по 24.08.2021 - 58 666,67 EUR; - неустойки з 29.05.2021 по 24.08.2021 - 233,33 EUR; - пені з 29.05.2021 по 24.08.2021 - 522 000,00 EUR; стягнути солідарно з Oleos Swiss S.A. та ОСОБА_2 на користь AT «Ріетуму Банка» витрати на третейський судовий процес у розмірі 17 038,42 EUR; встановити право AT «Ріетуму Банка» на одержання солідарно від Oleos Swiss S.A. та ОСОБА_2 законних відсотків у розмірі 8% річних від неповернутої основної суми кредиту до дня виконання рішення. Рішення третейського суду складене та набрало чинності 1 вересня 2021 року. Рішення третейського суду є кінцевим, оскарженню не підлягає та є обов`язковим для сторін, добровільно не виконане.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 17.01.2022 по справі №824/235/21, яке залишено без змін постановою Верховного Суду від 08.06.2023, заяву представника акціонерного товариства «Ріетуму Банка» Ліпінського Єгора Вікторовича про визнання та надання дозволу на виконання рішення Балтійського міжнародного третейського суду по справі №С-1107/110621 від 31 серпня 2021 року - задоволено; визнано та надано дозвіл на виконання рішення Балтійського міжнародного третейського суду від 31.08.2021 по справі №С-1107/110621 за позовом Акціонерного товариства «Ріетуму Банка» (єдиний реєстраційний № 40003074497) до Oleos Swiss S.A. (реєстраційний номер № СНЕ - 343.734.543) та ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно квартира АДРЕСА_2 з 17.05.2021 на праві власності належить ОСОБА_4 на підставі договору дарування від 17.05.2021. Згідно договору дарування від 23.02.2021 належала на праві власності ОСОБА_3 . Згідно договору купівлі-продажу від 28.03.2014 на праві власності належала ОСОБА_2 .

Згідно копії договору дарування від 23.02.2021 ОСОБА_2 , розуміючи значення своїх дій, без будь-якого примушення, передає у власність майно ОСОБА_3 , яка є його дружиною, безоплатно, а саме: квартира АДРЕСА_2 . Договір містить застереження про те, що дарувальник гарантує, що в результаті укладення цього договору права третіх осіб, не порушуються, як в межах так і за межами України не має.

Згідно договору дарування від 17.05.2021 ОСОБА_3 і малолітня ОСОБА_4 , від імені та в інтересах якої діє як законний представник її батько – ОСОБА_2 уклали договір про те, що ОСОБА_3 подарувала безоплатно, а її дочка, малолітня ОСОБА_4 прийняла в дар квартиру АДРЕСА_2 .

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 31.03.2021 №204 дозволено ОСОБА_2 , який діє в інтересах малолітньої дочки, ОСОБА_4 укласти договір дарування на ім`я дитини квартири АДРЕСА_2 .

Згідно витягу з актового запису про шлюб ОСОБА_2 та ОСОБА_3 уклали шлюб 23.05.2014 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є їх донькою.

Станом на 13.12.2024 відносно ОСОБА_2 відсутні відкриті виконавчі провадження.

В провадженні Печерського районного суду м.Києва перебуває на розгляді справа №75/15739/24-к кримінальне провадження № 12024000000000321 від 07.02.2024 за обвинуваченням ОСОБА_2 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 28, ч. 4 ст. 190 КК України. Згідно ухвали від 16.04.2024 з поданої потерпілим АТ «РІЕТУМУ БАНКА» позовної заяви вбачається, що позовні вимоги пред`являються у даному кримінальному провадженні не до обвинуваченого ОСОБА_2 , а до юридичних осіб, зокрема компанії OLEOS SWISS S.A., ТОВ «АПК ЕНЕРГІЯ», ТОВ «ЗНАМЕНІВСЬКИЙ ОЛІЙНОЕКТРАКЦІЙНИЙ ЗАВОД», ТОВ «АБДУЛАЄВА ФІРМА», посадові особи яких не є ані обвинуваченими по даному провадженню та не є особами, які за законом несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями обвинуваченого.

Ухвалою Печерського районного суду м.Києва від 13.09.2021 задоволено клопотання прокурора Офісу Генерального прокурора Іванова А.В. та накладено арешт на речовий доказ - олію соняшникову нерафіновану урожаю 2019-2020 років у кількості 3 412,324 т, яка ТОВ «АПК Енергія» була передана на комісію ТОВ «Агрофірма Україна» і ТОВ «Агрофірма Україна» у квітні-травні 2021 року згідно актів прийому-передачі товару від 27.04.2021, 29.04.2021, 30.04.2021, 17.05.2021, 18.05.2021 поставлена компанії «Oлеос Свіс С.А.» на ТОВ МП «Термінал-УХЗС», та щодо якої 04.06.2021 приватним нотаріусом Кривенчук С.В. в інтересах АО «Ріетуму Банка» зареєстроване обтяження «застава рухомого майна», незалежно від місця її знаходження та зберігання на момент винесення ухвали, шляхом заборони користування, розпоряджання, відчуження, переміщення даного майна, окрім як до місця визначеного зберігання.

04.02.2021 між ТОВ МП «Термінал-Укрхарчозбутсировина», компанією «Олеос Свіс С.А.», АТ «Ріетуму Банка» укладено договір №032/2020 про співпрацю за умовами якого між КОМПАНІЄЮ та БАНКОМ укладено Договір кредитної лінії № 032/2020, з усіма його існуючими та можливими змінами, доповненнями та додатками, далі за текстом - КРЕДИТНИЙ ДОГОВІР; для забезпечення виконання зобов`язань КОМПАНІЇ у рамках КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ перед БАНКОМ між КОМПАНІЄЮ та БАНКОМ укладено Договір комерційної застави № 032/2020, з усіма його існуючими та можливими змінами, доповненнями та додатками, далі за текстом - ДОГОВІР ЗАСТАВИ; для забезпечення прийому, перевалки, зберігання та транспортування ТОВАРУ між КОМПАНІЄЮ та ЕКСПЕДИТОРОМ 13.08.2018 укладено Договір № 08/2018-OS про транспортне експедирування та митно-брокерське обслуговування, далі за текстом - ДОГОВІР ЕКСПЕДИРУВАННЯ.

15.02.2021 між АТ «Ріетуму Банка» та Компанією «Олес свіс С.А.» в особі представника ОСОБА_2 укладено договір комерції застави №032/2020 для забезпечення вимог банку за договором кредитної лінії №032/2020 від 15.02.2021.

Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), а дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.

За положенням ч.1-3 ст.13 ЦК України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Згідно ч.1 ст.202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За положенням статті 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів.

Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, у момент учинення якого сторонами (стороною) не було додержано вимог, установлених частинами 1 - 3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина 3 статті 215 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у справі №910/16579/20 від 07 вересня 2022 року виснувала, що порушення загальних засад цивільного законодавства (засад справедливості, добросовісності та розумності), визначених імперативно пунктом 6 частини першої статті 3 ЦК України, які мають наслідком вихід учасниками правочину за межі здійснення цивільних прав, наданих договором чи актами цивільного законодавства, з наміром завдати шкоди іншій особі (частина третя статті 13 ЦК України) може бути самостійною підставою недійсності правочину.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен установити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення), і настання відповідних наслідків та у разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

Зловживання правом - це особливий тип правопорушення, яке вчиняється правомочною особою при здійсненні нею належного їй права, пов`язаний з використанням недозволених конкретних форм у межах дозволеного їй законом загального типу поведінки.

Формулювання «зловживання правом» передбачає у собі певну суперечність. Так, особа, яка користується власним правом, має дозвіл на певну поведінку, а якщо її дія не дозволена, то саме тому відбувається вихід за межі свого права (дія без права). Такі випадки трапляються, якщо особа діє недобросовісно, всупереч меті наданого їй права.

Зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється у тому, що: 1) особа (особи) «використовувала / використовували право на зло»; 2) наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки є певним станом, у який потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів / умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); 3) враховується правовий статус особи / осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а й про обсяг прав інших учасників цих правовідносин і порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин) (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11 листопада 2021 року у справі № 910/8482/18 (910/4866/21), пункти 76.3, 76.5).

У Рішенні від 28 квітня 2021 року№ 2-р(II)/2021 у справі за конституційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного комерційного банку «Індустріалбанк» щодо відповідності Конституції України (конституційності) частини третьої статті 13, частини третьої статті 16 ЦК України Конституційний Суд України визнав, що зазначені положення ЦК України є конституційними та такими, що не суперечать частині другій статті 58 Конституції України. Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Конституційний Суд України констатував, що заборону недопущення дій, що їх може вчинити учасник цивільних відносин з наміром завдати шкоди іншій особі, сформульовано в ньому на розвиток припису частини першої статті 68 Основного Закону України, згідно з яким кожен зобов`язаний не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей. Водночас словосполука «а також зловживання правом в інших формах», що також міститься у частині третій статті 13 цього Кодексу, на думку Конституційного Суду України, за своєю суттю є засобом узагальненого позначення одразу кількох явищ з метою уникнення потреби наведення їх повного або виключного переліку. Здійснюючи право власності, у тому числі шляхом укладення договору або вчинення іншого правочину, особа має враховувати, що реалізація свободи договору як однієї із засад цивільного законодавства перебуває у посутньому взаємозв`язку з установленими ЦК України та іншими законами межами здійснення цивільних прав, у тому числі права власності. Установлення ЦК України або іншим законом меж здійснення права власності та реалізації свободи договору не суперечить вимогам Конституції України, за винятком ситуацій, коли для встановлення таких меж немає правомірної (легітимної) мети або коли використано юридичні засоби, що не є домірними. У зв`язку з тим, що частина третя статті 13 та частина третя статті 16 ЦК України мають на меті стимулювати учасників цивільних відносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, Конституційний Суд України дійшов висновку, що ця мета є правомірною (легітимною) (абзаци другий, третій пункту 5.3, пункт 5.4 та абзац другий пункту 8.2 мотивувальної частини цього Рішення).

Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що правочини, які вчиняються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути неправомірною та недобросовісною. Отже, правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.

Використання особою належного їй суб`єктивного права не для задоволення легітимних інтересів, а з метою заподіяння шкоди іншим учасникам цивільних правовідносин, задля приховування дійсного наміру сторін при вчиненні правочину є очевидним використанням приватноправового інструментарію всупереч його призначенню та за своєю суттю є «вживанням права на зло». За таких умов недійсність договору як приватноправова категорія є інструментом, який покликаний не допускати, або припиняти порушення цивільних прав та інтересів, або ж їх відновлювати.

Метою доброчесного боржника повинне бути добросовісне виконання всіх своїх зобов`язань, а в разі неможливості такого виконання - надання своєчасного та справедливого задоволення (сатисфакції) прав і правомірних інтересів кредитора, зокрема у процедурі банкрутства.

Договір, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторний договір), може бути як оплатним, так і безоплатним. Він може бути як одностороннім, так і багатостороннім за складом учасників, які об`єднуються спільною метою щодо вчинення юридично значимих дій.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що до обставин, які дозволяють кваліфікувати безоплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору зокрема, відноситься: безоплатність договору; момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, дружина чи колишня дружина боржника, чоловік чи колишній чоловік боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа).

Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) «через можливість доступу до майна боржника», навіть і того, що знаходиться в інших осіб. Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину; в практиці касаційного суду допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) чи такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України). Одна й інша підстави для кваліфікації правочину як фраудаторного побудовані законодавцем за моделлю оспорюваного правочину. Тобто, оспорення правочину має відбуватися за ініціативою кредитора як заінтересованої особи шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання правочину недійсним (позов про оспорювання правочину, ресцисорний позов); кваліфікація правочину як фіктивного виключається, якщо на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав; натомість для кваліфікації фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не має значення, що на виконання оспорюваного правочину було передано майно чи відбувся перехід прав. Важливим для кваліфікації такого правочину як фраудаторного є те, що внаслідок його вчинення відбувається, зокрема, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшується обсяг його майна; очевидно, що одночасна кваліфікація оспорюваного фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як фіктивного (стаття 234 ЦК України) і такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України) не допускається (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 січня 2024 року в справі № 761/40240/21 (провадження № 61-13013св23)).

У справі, що розглядається, наявна сукупність усіх ознак фраудаторності договору дарування від 23.02.2021, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , а саме:

Момент вчинення: майно відчужено через незначний проміжок часу після взяття на себе солідарних зобов`язань у великому грошовому еквіваленті (через 8 днів).

Контрагенти: майно передано за ланцюжком найближчим родичам (спочатку дружині, а потім - спільній дитині).

Безоплатність: майно відчужено за договорами дарування, що виключає надходження до боржника будь-якого зустрічного майнового еквівалента, на який кредитор міг би звернути стягнення.

Крім того, згідно витягу з Державного реєстру речових прав, 17.05.2021 у власність ОСОБА_3 від ОСОБА_2 перейшло дві квартири.

Такі дії відповідача об`єктивно свідчать про використання приватно-правового інструментарію (договорів дарування) не за їхнім прямим призначенням, а як засобу штучного виведення активів з метою уникнення виконання зобов`язання перед іноземним кредитором.

Суд відхиляє доводи сторони відповідача про те, що на момент укладення договору дарування від 23.02.2021 у нього не існувало невиконаних зобов`язань перед позивачем.

Так, договір поруки №032/2020 укладено 15.02.2021 року. З моменту підписання цього договору відповідач ОСОБА_2 добровільно взяв на себе солідарне зобов`язання відповідати перед банком за виконання умов кредитної лінії. Більше того, пунктом 5 Договору поруки було прямо передбачено заборону поручителю відчужувати своє нерухоме майно без попередньої письмової згоди банку.

Відчуження квартири 23.02.2021 року (тобто через 8 днів після укладення Договору поруки) відбулося в період, коли відповідач вже перебував у договірних правовідносинах з позивачем та був обізнаний про прийняті на себе зобов`язання, у тому числі про заборону на відчуження активів.

Відповідач стверджує, що на момент укладення першого договору дарування він не мав зобов`язань перед банком (оскільки основне зобов`язання ще не було порушене), а тому не міг діяти з метою ухилення від виконання боргу. Суд відхиляє вказані доводи з огляду на те, що відповідно до пункту 3.1 Договору поруки, строк дії Договору починається безпосередньо з моменту його підписання. Згідно з пунктом 1.1 Договору, Поручитель прийняв на себе безвідкличне безумовне зобов`язання сплатити Банку борг, якщо він виникне на підставі Кредитного договору або у зв`язку з ним. Відтак, обмеження щодо відчуження майна, передбачені пунктом 5.1 Договору, були чинними та обов`язковими для відповідача з моменту підписання Договору поруки (з 15.02.2021 року), незалежно від факту настання прострочення за кредитним договором. Укладення договору дарування всупереч цій забороні свідчить про цілеспрямоване порушення взятих на себе зобов`язань

Твердження відповідача про нікчемність пункту 5 Договору поруки з посиланням на положення ст. 182, 577 ЦК України безпідставні, оскільки вказаний пункт договору не встановлює речового права (застави чи іпотеки) на конкретне майно та не є обтяженням у розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», яке підлягає обов`язковій державній реєстрації.

Дана умова є договірним зобов`язанням, за яким поручитель добровільно зобов`язався утриматися від певних дій (відчуження активів) з метою гарантування своєї платоспроможності перед кредитором. Відповідно до принципу свободи договору (ст. 627 ЦК України), сторони мають право визначати умови договору на власний розсуд. Порушення відповідачем цього договірного обов`язку шляхом дарування квартири є додатковим підтвердженням його недобросовісності.

Верховний Суд у справі №596/1694/23 вчергове наголосив, що відсутність заборони чи арешту не виключає кваліфікацію правочину як фраудаторного, оскільки для оспорення правочину, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК), важливим є те, що учасники цивільного обороту використовують приватний інструментарій всупереч його призначенню, принципу доброї совісті та, зокрема, для, унеможливлення звернення стягнення на майно боржника чи зменшення обсягу його майна.

Посилання відповідача на наявність укладеного між основним боржником та позивачем договору комерційної застави рухомого майна (соняшникової олії) не спростовує фраудаторного характеру оспорюваних договорів дарування.

Відповідно до статті 543 ЦК України, у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Пунктом 12.2 Договору поруки сторони прямо погодили право банку на власний розсуд вимагати сплату боргу від Основного боржника і Поручителя одночасно або спочатку тільки в одного з них.

Наявність застави майна основного боржника не звільняє поручителя від виконання його солідарного обов`язку та не надає йому права зменшувати власну майнову базу без попередньої письмової згоди Банку, за рахунок якої кредитор вправі задовольнити свої вимоги.

Суд критично оцінює та відхиляє доводи відповідача про те, що він не брав на себе зобов`язання відповідати перед банком «у якості головного боржника» та що не відбулося заміни боржника в основному зобов`язанні. Відповідно до пункту 1.2 Договору поруки, Поручитель прямо взяв на себе зобов`язання відповідати перед Банком як сам Основний боржник за виплату Банку суми кредиту. Крім того, згідно з пунктом 1.3 Договору, Поручитель зобов`язався відповідати перед Банком як сам Основний боржник та здійснити Банку платежі, що випливають з Кредитного договору. Пунктом 12.2 Договору імперативно встановлено, що Поручитель відповідає перед Банком за борг Основного боржника солідарно як співборжник.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що єдиною метою відчуження квартири було забезпечення інтересів дитини та виконання батьківських обов`язків, оскільки реалізація сімейних прав та обов`язків не може здійснюватися на шкоду майновим інтересам кредиторів. Вчинення ланцюга безоплатних правочинів щодо нерухомого майна між найближчими родичами (від чоловіка до дружини, а згодом - до малолітньої доньки) у нетипово короткий проміжок часу після підписання договору поруки на значну суму, вказує на те, що справжньою метою таких дій було приховування майна.

Крім того, перехід права власності на нерухоме майно до дружини не породжує жодних речових або майнових прав у самої дитини. Якби дійсною (справжньою) метою відповідача було матеріальне забезпечення доньки, відчуження майна мало б відбуватися безпосередньо на користь малолітньої дитини. Це гарантувало б, що майно належатиме саме дитині. Натомість квартира передану у власність іншого повнолітнього учасника цивільного обороту (дружини), яка має право розпоряджатися нею на власний розсуд, що жодним чином не гарантує збереження цього майна для потреб дитини.

Заперечення відповідача щодо неможливості визнання правочинів недійсними з підстав відсутності ознак фіктивності (ст. 234 ЦК України) відхиляються судом. Фраудаторний правочин (вчинений на шкоду кредитору) може не бути фіктивним у класичному розумінні, оскільки сторони дійсно бажають переходу права власності, однак такий перехід здійснюється з недобросовісною метою - уникнути звернення стягнення на майно (ст. 3, 13 ЦК України).

Щодо посилань на статус добросовісного набувача майна, суд зазначає наступне. Відповідно до частини 3 статті 388 ЦК України, якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках. Оскільки кінцевий набувач (малолітня дитина) набула квартиру за безоплатним договором дарування від особи (матері), яка набула це майно за попереднім фраудаторним правочином, норми про захист добросовісного набувача не перешкоджають відновленню порушених прав кредитора та поверненню сторін у первісний стан.

Суд критично оцінює та відхиляє твердження відповідача про те, що оскільки на момент дарування квартири (23.02.2021) основний боржник (Oleos Swiss S.A.) ще не порушив умови кредитування, тому у поручителя не існувало зобов`язання перед кредитором, від якого він міг би ухилятися.

Відповідно до частини 1 статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною 1 статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Суд наголошує, що цивільні права та обов`язки відповідача як поручителя виникли безпосередньо в момент підписання ним Договору поруки № 032/2020 від 15.02.2021 року, а не в момент фактичного порушення основного зобов`язання чи направлення вимоги банком. Укладаючи договір поруки на суму 5 000 000,00 євро, відповідач ОСОБА_2 достовірно знав про обсяг прийнятої на себе солідарної відповідальності та ризики, пов`язані з нею.

Момент фактичної видачі кредитних коштів чи настання строку їх повернення не має вирішального юридичного значення для кваліфікації правочину як фраудаторного, адже відповідач відчужив цінне майно через 8 днів після того, як юридично зв`язав себе гарантійним зобов`язанням і прямо погодився на договірну заборону щодо відчуження активів (п. 5 Договору поруки). Поведінка особи, яка після набуття статусу солідарного боржника за багатомільйонним зобов`язанням в короткий термін здійснює безоплатне відчуження квартири на користь члена сім`ї, об`єктивно свідчать про умисел на уникнення майнової відповідальності в майбутньому. Відсутність факту прострочення боргу безпосередньо на день укладення договору дарування жодним чином не свідчить про добросовісність відповідача.

Суд відхиляє як необґрунтовані доводи відповідача про те, що неможливо ухилятися від виконання судового рішення, якого на момент дарування ще не існувало, як не існувало і відкритого виконавчого провадження, оскільки конструкція фраудаторного правочину побудована на захисті кредитора від превентивного (випереджувального) виведення активів недобросовісним боржником. Правова природа таких спорів не вимагає, щоб на момент відчуження майна кредитор вже звернувся до суду або до приватного/державного виконавця.

Можливість визнання договору недійсним з підстав його фраудаторності за позовом заінтересованої особи (кредитора), яка не була його стороною, підтверджена сталою релевантною практикою Великої Палати Верховного Суду, зокрема у постанові від 04 лютого 2026 року у справі № 910/6654/24. Приватно-правовий інструментарій не може використовуватися для уникнення сплати боргу або запобігання майбутньому зверненню стягнення на майно.

Велика Палата Верховного Суду заначила, що для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо, щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Верховний Суд неодноразово аналізував поняття фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому для застосування вказаного поняття необов`язково щоб існувало судове рішення про стягнення, зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника.

Також, Верховний Суд у справі №159/5846/23 зауважив, що зміст як договірного, так і недоговірного зобов`язання складають права та обов`язки його суб`єктів. Суб`єктивне право, що належить управненій стороні у зобов`язанні, йменується правом вимоги, а суб`єктивний обов`язок зобов`язаної сторони називається боргом; для застосування конструкції фраудаторного правочину важливо щоб кредитору належало суб`єктивне цивільне право (зокрема, право вимоги). Цей суд неодноразово аналізував конструкцію фраудаторного правочину, тобто правочину, який вчиняється на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили, чи виконавчого напису. Тому необов`язково для застосування вказаної конструкції, щоб існувало судове рішення про стягнення зокрема, боргу чи був розпочатий судовий процес про стягнення боргу. Необхідно, щоб той чи інший правочин вчинявся на шкоду кредитору для уникнення чи унеможливлення, зокрема, сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) чи зменшення обсягу майна боржника.

Таким чином, всебічно, повно та об`єктивно оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд доходить до висновку, що договір дарування квартири від 23.02.2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , є фраудаторним правочином.

Вказані договори вчинені боржником очевидно недобросовісно та зі зловживанням своїми цивільними правами (ч. 3 ст. 13 ЦК України), оскільки їхньою справжньою метою було не реальне безоплатне передання майна у власність членам сім`ї, а відчуження квартири з власності поручителя одразу після виникнення у нього солідарного зобов`язання перед АТ «Ріетуму Банка». Відчуження майна найближчим родичам (дружині, а згодом - дитині) в короткий проміжок часу, без погодження з позивачем, що прямо передбачено, умовами договору, свідчить про прямий намір боржника ухилитися від майнової відповідальності та унеможливити подальше звернення стягнення на це майно. Суд вкотре наголошує, що сама по собі відсутність формального арешту чи заборони в Державному реєстрі на момент укладення первісного договору дарування не звільняє боржника від обов`язку діяти добросовісно і не легалізує фраудаторний правочин.

Внаслідок таких недобросовісних дій відповідачів, майнові права та законні інтереси кредитора були істотно порушені, оскільки Банк був позбавлений можливості задовольнити свої безспірні грошові вимоги у розмірі 3 582 521,41 євро за рахунок майна боржника. При цьому наявність іноземного елементу (статус позивача як іноземного банку) жодним чином не змінює та не звужує обсягу гарантій захисту прав кредитора, передбачених національним законодавством України.

З огляду на викладене, а також враховуючи пояснення органу опіки та піклування, суд вважає, що порушені права позивача підлягають відновленню та судовому захисту в обраний ним спосіб. Захист цих прав має бути здійснений шляхом визнання оспорюваного договору дарування недійсними (ст. 203, 215 ЦК України) та застосування наслідків його недійсності у вигляді повернення подарованої квартири у власність ОСОБА_2 , що відновить становище, яке існувало до порушення прав кредитора

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 202, 215 ЦК України, ст.12,13,141, 263, 264, 265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства «Ріетуму Банка» (AS «RIETUMU BANKA») (Латвійська Республіка, м. Рига, вул. Весетас, 7; адреса робочого місця представника позивача: м. Київ, вул. Олеся Гончара, 41, поверх 7) до ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ), ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_3 ), третя особа: Департамент служб у справах дітей Харківської міської ради (м.Харків, вул.Чернишевська, 55, код ЄДРПОУ 26489104) про визнання недійсним договору дарування як фраудаторного правочину та повернення нерухомого майна боржнику – задовольнити.

Визнати недійним договір дарування від 23 лютого 2021 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , за реєстровим номером № 589, засвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лучніковою Ю.В., щодо квартири, загальною площею 85,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об?єкта нерухомого майна 325375163101.

Відновити становище, яке існувало до порушення, шляхом повернення у власність ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_2 .

Стягнути в рівних частинах з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь Акціонерного товариства «Ріетуму Банка» суму сплаченого судового збору у розмірі 6 056 (шість тисяч п`ятдесят шість) грн 00 коп. по 3 028 грн 00 коп. з кожного.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий Є.В. Невеніцин