Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №332/4599/26 — Заводський районний суд м. Запоріжжя

Заводський районний суд м. Запоріжжя

Справа № 332/4599/26

Провадження №: 2-а/332/89/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 р.

Заводський районний суд м. Запоріжжя у складі головуючого судді Сапунцова В.Д., секретаря судового засідання Горбань Є.Г, розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

ВСТАНОВИВ:

До Заводського районного суду м. Запоріжжя 23.07.2026 надійшла позовна заяваОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 , в якій позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення № R302669 від 23.01.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем винесено постанову № R302669 від 23.01.2026 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.

Так, із змісту постанови вбачається, що позивач порушив вимоги пункту 2 розділу 1 Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист, а саме не пройшов ВЛК, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Позивач вказує, що він, відповідно до довідки МСЄК серія 12 ААВ № 393367 від 05.08.2021 був визнаний інвалідом 2 групи на термін до 01.09.2022. При цьому, відповідно до Постанови КМУ від 30.03.2022 № 390, повторний огляд осіб з інвалідністю, строк якого припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення.

Таким чином позивач вважає, що він, як особа з інвалідністю, у відповідності п. 2 розділу Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист», не мав обов`язку проходити ВЛК.

Враховуючи викладене, позивач ОСОБА_1 вважає, що в його діях

відсутній склад адміністративного правопорушення передбаченого ч.3

ст.210-1 КУпАП.

Також позивач зазначив, що саму постанову № R302669 від 23.01.2026 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП він не отримував, а дізнався про її існування лише після накладення арешту його пенсійного рахунку та часткового списання коштів 10.07.2026 під час виконавчого провадження з примусового виконання постанови. У зв`язку з чим також просив поновити йому процесуальний строк на оскарження постанови.

Ухвалою судді від 24.07.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін на 04.08.2026 Відповідачу запропоновано у 5-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву.

За клопотанням представника відповідача судове засідання у справі було відкладено.

01.09.2026 через систему «Електронний суду» від відповідача надійшли письмові пояснення, у яких останній не погодився з доводами, викладеними у позовній заяві. Відповідач зазначив, що Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону України від 21.03.2024 № 3621-ІХ «Про внесення змін до деяких Закону

України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист України, в редакції Закону України від 12.02.2025 №4235-ІХ, позивач мав

пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової

служби, для чого мав самостійно звернутись до ТЦК та СП або через електронний

кабінет для отримання направлення на ВЛК. Відповідач вважає, що позивач у позовній заяві безпідставно стверджує, що на момент складання оскаржуваної постанови він мав статус особи з інвалідністю II групи, так як довідка МСЄК серія 12 ААВ № 393367, про встановлення позивачу 2 групи інвалідності була видана 05.08.2021 року, при цьому в ній чітко зазначено дату чергового переогляду 05.08.2022. При цьому жодних інших чинних медичних довідок або документів, що підтверджують наявність у позивача інвалідності станом на момент складання

протоколу про адміністративне правопорушення, матеріали позовної заяви не

містять. Крім того, посвідчення НОМЕР_1 від 17.03.2016 року, на яке

посилається позивач, саме по собі не містить відомостей про встановлення групи

інвалідності та не надає автоматичного права на відстрочку без відповідного

підтвердження в уповноважених органах. Під час складання протоколу про адміністративне правопорушення № 68 від 13.01.2026 та процедури уточнення військово-облікових даних позивач не надав працівникам ІНФОРМАЦІЯ_3 жодних документів, які б підтверджували наявність у нього на той момент інвалідності чи права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. Також з метою всебічної перевірки наявності у військовозобов`язаного законних пільг та обмежень, ІНФОРМАЦІЯ_4 у період з жовтня 2025 року по січень 2026 року неодноразово надсилалися офіційні запити до Єдиної інформаційної системи соціальної сфери (ЄІССС) щодо наявності в особи інвалідності (дати запитів: 16.10.2025, 25.11.2025, 13.01.2026 та 23.01.2026). На всі зазначені запити надійшли офіційні відповіді про те, що інформація про наявність інвалідності у позивача

відсутня / не підтверджена. Крім того після отримання позовної заяви та ухвали суду про відкриття провадження у справі, 24.07.2026 року ІНФОРМАЦІЯ_4 було здійснено черговий запит до ЄІССС. Відповідно до отриманої відповіді, у позивача встановленоінвалідність III групи з 29.01.2026 року.

Таки чином, відповідач посилається на ту обставину, що інвалідність позивачу булавстановлена вже після складання протоколу про адміністративне правопорушення тавинесення оскаржуваної постанови. Відповідач вважає, що посилання позивача на попередню довідку МСЄК є безпідставними, оскільки строк її дії закінчився 05.08.2022 року, а дані в державних реєстрах соціального захисту на момент спірних правовідносин підтверджували відсутність у нього статусу особи з інвалідністю.

Також відповідач заперечує щодо поновлення позивачу процесуального строку для оскарження постанови. При цьому відповідач зазначає, що оскаржувана постанова № R302669 була винесена 23.01.2026 року та направлена позивачу поштою через АТ «УКРПОШТА» за № R067089846439 та повернута у зв`язку з відсутністю адресата 29.01.2026 року. Крім того 23.01.2026 року о 11:00 год. в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 позивач був ознайомлений та отримав другий примірник протоколу №68 від 13.01.2026, про що свідчить його підпис у відповідній частині протоколу.

Отже, на думку відповідача, позивач був обізнаний про розгляд щодо нього справи про адміністративне правопорушення та мав можливість оскаржити постанову у встановлені законодавством строки.

У судове засідання сторони не з`явились, представник позивача надала до суду письмову заяву щодо розгляду справи за її відсутності та за наявними у справі матеріалами.

Оскільки відповідач виклав свою позицію щодо спірних правовідносин, суд доходить висновку, що неявка сторони відповідача не є перешкодою для розгляду справи по суті.

Відповідно до ч. 4 ст. 229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, з`ясувавши обставини справи, перевіривши їх наданими доказами, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення»

Закону України від 21.03.2024 № 3621-ІХ «Про внесення змін до деяких Закону

України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист України, в редакції Закону України від 12.02.2025 №4235-ІХ, було установлено, що громадяни України віком від 25 до 60 років, які були визнані обмежено придатними до військової служби до набрання чинності цим Законом (крім осіб, визнаних в установленому порядку особами з інвалідністю), з дня набрання чинності цим Законом зобов`язані до 5 червня 2025 року пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби. Такі громадяни зобов`язані самостійно звернутися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки (військовозобов`язані та резервісти Служби безпеки України - до Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України, військовозобов`язані та резервісти розвідувальних органів України - до відповідного підрозділу розвідувальних органів України) або через електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного та резервіста з метою отримання направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.

Позивач ОСОБА_1 , відповідно до довідки МСЄК серія 12 ААВ № 393367 від 05.08.2021, був визнаний інвалідом 2 групи на термін до 01.09.2022.

При цьому Постановою КМУ від 30 березня 2022 р. № 390 були внесені зміни до Постанови Кабінету Міністрів України від 8 березня 2022 р. № 225 «Деякі питання порядку проведення медико-соціальної експертизи на період дії воєнного стану на території України» було доповнено пунктом 3 відповідного до якого повторний огляд осіб з інвалідністю, строк якої припав на період дії воєнного стану на території України, переноситься на строк після припинення або скасування воєнного стану, але не пізніше шести місяців після його припинення або скасування за умови неможливості направлення.

Таким чином, з врахуванням вищезазначених приписів законодавства, строк встановлення позивачу інвалідності відповідно до довідки МСЄК серія 12 ААВ № 393367 від 05.08.2021 був подовжений.

Отже, на позивача, як на особу з інвалідністю, не розповсюджувались приписи пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.03.2024 № 3621-ІХ «Про внесення змін до деяких Закону України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист України, в редакції Закону України від 12.02.2025 №4235-ІХ щодо обов`язку пройти повторний медичний огляд з метою визначення придатності до військової служби.

Згідно з приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 62 Конституції України передбачає, що усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Відповідно до вимог статті 7 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі – КУпАП) ніхто не може бути підданим заходу впливу у зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

Згідно з вимогами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно зі ст. 252 КУпАП України орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

За правилами ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

У свою чергу, згідно з п. 1 ст. 247 КУпАП обов`язковою умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події адміністративного правопорушення.

З врахуванням того, що у позивача, як у особи з інвалідністю був відсутній обов`язок пройти медичний огляд у відповідності до приписів пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 21.03.2024 № 3621-ІХ «Про внесення змін до деяких Закону України щодо забезпечення прав військовослужбовців та поліцейських на соціальний захист України» притягнення його до відповідальності за невиконання цього обов`язку є незаконним.

Суд також враховує, що відповідачем до суду не надано переконливих доказів на підтвердження того, що про існування оскаржуємої постанови позивач був своєчасно обізнаний після направлення постанови на його адресу засобами поштового зв`язку.

Так, з наданого відповідачем копії поштового конверту – номер трекінгу RO 670 8984 6436 (яким відповідач стверджує, що надіслав постанову позивачу) неможливо встановити, чи було вказане поштове відправлення доставлено та вручено позивачу. При цьому інших доказів вручення постанови позивачу відповідачем не надано.

З врахуванням наведеної обставини процесуальний строк на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення № R302669 від 23.01.2026 підлягає поновленню.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП встановлено, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Підсумовуючи викладене, суд доходить висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 і їх задоволення, справа про адміністративне правопорушення підлягає закриттю згідно з вимогами п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП.

Ураховуючи вищевикладене, суд доходить висновку про те, що постанову ІНФОРМАЦІЯ_6 № R302669 від 23.01.2026 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210 КУпАП, слід скасувати, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

У відповідності до п. 5 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) при ухваленні рішення суд має також вирішити питання розподілу судових витрат між сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Разом з цим, відповідно до п. 13 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», позивач, як учасник бойових дій, звільнений від сплати судового збору. Іншихдоказів понесення судових витрат позивачем не надано. З врахування вищезазначеного розподіл судових витрат не здійснюється.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 77, 132, 229, 241-246, 250, 286 КАС України,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 процесуальний строк на оскарження постанови по справі про адміністративне правопорушення № R302669 від 23.01.2026

Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову за справою про адміністративне правопорушення № R302669, винесену тимчасово виконуючим обов`язки начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 23.01.2026, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 17 000,00 грн.

Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закрити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_2 ;

відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_8 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_3 .

Суддя В.Д. Сапунцов