Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №610/2722/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 610/2722/26

Провадження № 2/302/630/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Пухальського С. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що 11 вересня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 було укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1599-5679 в електронній формі шляхом використання інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця. Позивач зазначає, що кредитний договір укладено відповідно до вимог Цивільного кодексу України, Законів України «Про електронну комерцію» та «Про споживче кредитування» шляхом прийняття відповідачем пропозиції (оферти) кредитодавця та підписання договору електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Для укладення договору відповідач пройшов процедуру електронної ідентифікації, створив особистий кабінет, ознайомився з умовами кредитування, Правилами відкриття кредитної лінії, Паспортом споживчого кредиту та іншими документами, після чого підтвердив свою волю на укладення договору шляхом введення одноразового ідентифікатора.

Представник позивача зазначає, що відповідно до умов укладеного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 15 000,00 грн строком на 300 днів із базовим періодом 14 днів, зі зниженою процентною ставкою 0,90 % на день та стандартною процентною ставкою 1,00 % на день, а також передбачено комісію за видачу кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту. Надалі сторони уклали дві додаткові угоди: від 24 вересня 2025 року, якою відповідачу надано додатково 3 000,00 грн, та від 12 жовтня 2025 року, якою надано ще 2 400,00 грн кредитних коштів. Таким чином, загальний розмір наданих відповідачу кредитних коштів становив 20 400,00 грн.

Позивач зазначає, що свої зобов`язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, забезпечивши перерахування кредитних коштів на платіжну картку, реквізити якої були зазначені відповідачем під час оформлення кредиту. Перерахування коштів здійснювалося через партнера – Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Контрактовий дім», що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Отримавши кредитні кошти, відповідач не скористався передбаченим законом правом на відмову від договору, а також здійснював часткові платежі на виконання кредитного договору, чим фактично визнав його укладення та виникнення відповідних зобов`язань. Позивач також зазначає, що відповідач неодноразово користувався послугами товариства, уклавши раніше значну кількість кредитних договорів, що, на думку позивача, свідчить про його обізнаність із порядком укладення та виконання таких договорів.

Разом із тим, як зазначає представник позивача, відповідач належним чином не виконав взяті на себе договірні зобов`язання щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати процентів, у зв`язку із чим кредитодавцем було направлено вимогу про дострокове повернення кредиту, яка залишилася без виконання.

Станом на 10 квітня 2026 року заборгованість відповідача за Договором про відкриття кредитної лінії № 1599-5679 від 11 вересня 2025 року, за розрахунком позивача, становить 64 869,57 грн, з яких:

?19 403,65 грн – заборгованість за основною сумою кредиту;

?35 265,92 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом;

?10 200,00 грн – сума, нарахована відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Посилаючись на неналежне виконання відповідачем умов кредитного договору, представник позивача просила стягнути з нього зазначену заборгованість та понесені судові витрати.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 30 липня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Одночасно судом визначено, що розгляд, формування та зберігання матеріалів справи здійснюються у змішаній формі – паперовій та електронній.

13 серпня 2026 року відповідач ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» подав відзив на позовну заяву, у якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні в повному обсязі.

При цьому відповідач не заперечував факту укладення 11 вересня 2025 року кредитного договору, договорів про докредитування та отримання відповідних кредитних коштів, однак заперечив проти включення до складу заборгованості окремих платежів, які, на його думку, нараховані з порушенням вимог чинного законодавства.

Відповідач зазначив, що саме по собі підписання кредитного договору не свідчить про правомірність усіх його умов, оскільки свобода договору не допускає встановлення сторонами положень, які суперечать імперативним нормам цивільного законодавства. Посилаючись на положення Цивільного кодексу України та практику Верховного Суду, відповідач вказував, що умови договору, які суперечать вимогам закону або обмежують права споживача, не можуть застосовуватися незалежно від факту їх підписання сторонами.

Також відповідач заперечував проти стягнення 10 200,00 грн, нарахованих позивачем відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, посилаючись на пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, відповідно до якого під час дії воєнного стану позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплачувати неустойку та інші платежі, пов`язані із простроченням виконання грошового зобов`язання.

Крім того, відповідач вважав безпідставним застосування після виникнення прострочення стандартної процентної ставки 1,00 % на день замість 0,90 % на день, оскільки, на його переконання, таке збільшення фактично є додатковою відповідальністю за порушення зобов`язання та потребує окремої правової оцінки.

Окремо відповідач заперечував проти правомірності нарахування комісії за видачу кредиту, зазначаючи, що позивач не довів, за яку саме додаткову послугу вона була встановлена, не підтвердив фактичне надання такої послуги та не навів правових підстав для її стягнення.

Також відповідач зазначив, що визначений позивачем розмір заборгованості потребує перевірки, оскільки, на його думку, при її обчисленні неправомірно враховано платежі, нараховані відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, а також застосовано підвищену процентну ставку після виникнення прострочення. У зв`язку з цим відповідач просив перевірити правильність здійсненого позивачем розрахунку заборгованості та виключити із нього суми, які, на його переконання, не підлягають стягненню.

Одночасно з відзивом відповідач подав клопотання про витребування доказів, у якому просив суд витребувати у позивача документи, що підтверджують фактичне надання кредитних коштів, порядок зарахування здійснених відповідачем платежів, правові підстави нарахування комісії, застосування процентної ставки 1,00 %, розрахунок сум, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, а також деталізований розрахунок заборгованості та інші документи, які, на думку відповідача, є необхідними для перевірки правильності визначення розміру заявлених позовних вимог.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 01 вересня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_1 про витребування доказів. Водночас суд запропонував Товариству з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання копії зазначеної ухвали надати письмові пояснення щодо порядку формування поданого розрахунку заборгованості, зокрема щодо порядку зарахування здійснених відповідачем платежів, визначення залишку основної суми боргу, нарахування процентів, а також сум, заявлених до стягнення відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

02 вересня 2026 року представник позивача – Богданова Вероніка Сергіївна через підсистему «Електронний суд» подала додаткові письмові пояснення у справі на виконання ухвали суду від 01 вересня 2026 року.

У поданих поясненнях представник позивача зазначила, що відповідач до укладення кредитного договору був належним чином ознайомлений з його умовами, Правилами відкриття кредитної лінії, Паспортом споживчого кредиту та іншою інформацією, передбаченою Законом України «Про споживче кредитування», після чого підтвердив свою згоду з усіма істотними умовами договору шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Також представник позивача зазначила, що умови договору щодо строку кредитування, порядку нарахування процентів, комісії за видачу кредиту та укладених додаткових угод були добровільно погоджені сторонами та відповідають вимогам чинного законодавства.

Крім того, представник позивача надала письмові пояснення щодо порядку формування розрахунку заборгованості, зазначивши, що проценти нараховувалися відповідно до умов кредитного договору, а платежі відповідача зараховувалися у порядку та черговості, визначених договором і Правилами відкриття кредитної лінії. Також зазначено, що комісія за видачу кредиту є одноразовим платежем, який нараховується при видачі кредитних коштів та не є штрафною санкцією чи заходом відповідальності за порушення зобов`язання.

Обґрунтовуючи можливість стягнення сум, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, представник позивача посилалася на роз`яснення Національного банку України від 19 лютого 2024 року № 14-0004/12907 «Щодо дотримання законодавства у сфері споживчого кредитування». На її думку, положення пункту 6 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про споживче кредитування» не застосовуються до договорів споживчого кредиту, укладених після набрання чинності Законом України № 3498-IX, а тому позичальник не звільняється від відповідальності за прострочення виконання грошового зобов`язання. У зв`язку з цим представник позивача просила суд врахувати наведені пояснення під час вирішення спору та задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Після надходження до суду додаткових письмових пояснень позивача відповідач ОСОБА_1 будь-яких письмових пояснень, заперечень чи клопотань щодо викладених у них доводів не подав.

Оскільки розгляд справи здійснюється судом без повідомлення (виклику) учасників справи, відповідно до частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, а також перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов таких висновків.

Із досліджених матеріалів справи судом установлено таке.

11 вересня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» та ОСОБА_1 укладено Договір про відкриття кредитної лінії № 1599-5679 продукту «MaxiKasa», відповідно до умов якого відповідачу надано споживчий кредит шляхом відкриття кредитної лінії. Договір укладено в електронній формі з використанням інформаційно-комунікаційної системи кредитодавця та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором відповідно до вимог Закону України «Про електронну комерцію».

Умовами договору передбачено надання кредиту у сумі 15 000,00 грн строком на 300 календарних днів із базовим періодом сплати процентів 14 календарних днів. Процентна ставка за користування кредитом встановлена у розмірі 0,90 % на день (знижена) та 1,00 % на день (стандартна), а також передбачено одноразову комісію за видачу кредиту у розмірі 20 % від суми кредиту.

На виконання умов договору позивач 11 вересня 2025 року перерахував відповідачу кредитні кошти у розмірі 15 000,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Надалі між сторонами були укладені додаткові угоди до договору про відкриття кредитної лінії, відповідно до яких 24 вересня 2025 року відповідачу було надано додаткові кредитні кошти у сумі 3 000,00 грн, а 12 жовтня 2025 року – додаткові кредитні кошти у сумі 2 400,00 грн. Таким чином, загальна сума наданих відповідачу кредитних коштів становила 20 400,00 грн.

З наданого позивачем розрахунку вбачається, що станом на 10 квітня 2026 року заборгованість відповідача за договором становить 64 869,57 грн, з яких:

?19 403,65 грн – основний борг;

?35 265,92 грн – проценти за користування кредитом;

?10 200,00 грн – сума, нарахована відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Матеріали справи також містять вимогу позивача від 23 квітня 2026 року про дострокове повернення кредиту, у якій зазначено про порушення відповідачем умов кредитного договору, наявність простроченої понад один місяць заборгованості та запропоновано протягом тридцяти календарних днів з дня отримання вимоги погасити заборгованість у повному обсязі. На підтвердження направлення зазначеної вимоги позивачем надано відповідні докази її відправлення.

Належних та допустимих доказів повного виконання взятих на себе зобов`язань за кредитним договором, сплати заборгованості або погашення кредиту у повному обсязі відповідачем суду не надано.

Разом із тим суд перевіряє обґрунтованість кожної із заявлених до стягнення складових заборгованості окремо, з урахуванням умов договору, доводів сторін та вимог чинного законодавства України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам, суд виходить із такого.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у тому числі електронних, або якщо воля сторін виражена за допомогою електронного чи іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною.

Згідно з частиною другою статті 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, такий договір вважається укладеним у письмовій формі.

Правові засади укладення електронних договорів визначені також Законом України «Про електронну комерцію».

За змістом статей 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом направлення однією стороною пропозиції його укласти та прийняття такої пропозиції іншою стороною, а електронний підпис одноразовим ідентифікатором є одним із передбачених законом способів підписання електронного правочину.

Матеріалами справи підтверджено, що Договір про відкриття кредитної лінії № 1599-5679 від 11 вересня 2025 року укладено в електронній формі із застосуванням електронного підпису одноразовим ідентифікатором. На виконання умов договору та укладених до нього додаткових угод позивач надав відповідачу кредитні кошти у загальному розмірі 20 400,00 грн, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

При цьому відповідач у поданому відзиві не заперечував факту укладення кредитного договору, додаткових угод до нього та отримання кредитних коштів, а його заперечення стосувалися виключно правомірності окремих складових заявленої до стягнення заборгованості.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За змістом частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором кредитодавець зобов`язується надати грошові кошти у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених його змістом.

Судом установлено, що між сторонами виникли договірні правовідносини з приводу надання споживчого кредиту. Позивач належним чином виконав свої зобов`язання за договором, надавши відповідачу кредитні кошти у погодженому сторонами розмірі, тоді як відповідач своїх зобов`язань щодо своєчасного повернення кредиту та сплати передбачених договором процентів належним чином не виконав.

Суд також надає оцінку доводам відповідача, викладеним у відзиві на позовну заяву.

Заперечуючи проти позову, відповідач зазначав, що окремі умови кредитного договору та додаткових угод не відповідають вимогам Закону України «Про споживче кредитування», ставив під сумнів правильність визначення денної процентної ставки, порядку нарахування процентів, а також правомірність встановлення комісії за видачу кредиту.

Оцінюючи наведені доводи, суд виходить із того, що матеріалами справи підтверджується укладення між сторонами договору про відкриття кредитної лінії та додаткових угод до нього, відповідно до яких відповідачу були надані додаткові кредитні кошти. Відповідач не заперечував факту їх укладення та отримання кредитних коштів.

На виконання ухвали суду позивач надав додаткові письмові пояснення щодо порядку формування розрахунку заборгованості, у яких детально роз`яснив порядок зарахування здійснених відповідачем платежів, визначення залишку основної суми боргу, нарахування договірних процентів та сум, заявлених відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Після отримання зазначених пояснень відповідач будь-яких додаткових заперечень або доказів на їх спростування суду не подав.

Суд також відхиляє доводи відповідача щодо неправомірності застосування стандартної процентної ставки у розмірі 1,00 % на день. Як убачається з умов укладеного сторонами договору, сторони погодили застосування двох процентних ставок – зниженої та стандартної – із визначенням умов їх застосування. Поданий позивачем розрахунок здійснено відповідно до умов договору, а відповідач не надав належних та допустимих доказів того, що позивачем порушено погоджений сторонами порядок застосування відповідної процентної ставки або неправильно визначено розмір нарахованих договірних процентів.

Доводи відповідача щодо неправомірності встановлення комісії за видачу кредиту також не впливають на вирішення цього спору, оскільки позивач не заявив вимоги про її стягнення. Відтак питання щодо правомірності встановлення та нарахування комісії не є предметом судового розгляду у цій справі.

Наведені відповідачем доводи самі по собі не спростовують установлених судом обставин щодо фактичного отримання ним кредитних коштів, не свідчать про припинення або відсутність зобов`язання щодо їх повернення та не підтверджують неправильності здійсненого позивачем розрахунку основної суми боргу і договірних процентів.

Разом із тим суд перевірив поданий позивачем розрахунок заборгованості та дійшов висновку, що в частині залишку основної суми кредиту та договірних процентів він відповідає умовам кредитного договору, є внутрішньо узгодженим і підтверджується матеріалами справи.

Належних та допустимих доказів повного виконання відповідачем своїх договірних зобов`язань, погашення кредитної заборгованості або неправильності здійсненого позивачем розрахунку в частині основної суми боргу та договірних процентів матеріали справи не містять.

За таких обставин суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 19 403,65 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 35 265,92 грн заборгованості за процентами за користування кредитом є обґрунтованими, підтверджуються належними, допустимими та достатніми доказами і підлягають задоволенню.

Разом із тим позивач просить стягнути з відповідача 10 200,00 грн, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи зазначену вимогу, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України встановлено спеціальне правове регулювання відповідальності позичальників за кредитними зобов`язаннями на період дії воєнного стану.

Представник позивача, обґрунтовуючи можливість стягнення сум, нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, посилалася на роз`яснення Національного банку України від 19 лютого 2024 року № 14-0004/12907.

Суд не може погодитися з наведеними доводами.

Роз`яснення Національного банку України не є нормативно-правовим актом, має виключно інформаційно-роз`яснювальний характер та не може змінювати або обмежувати дію норм закону.

Тому таке роз`яснення не може бути підставою для незастосування судом імперативної норми закону.

Пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України є імперативною нормою закону, яка безпосередньо регулює питання цивільно-правової відповідальності позичальника за прострочення виконання кредитного зобов`язання під час дії воєнного стану. Зазначена норма не містить винятків щодо дати укладення кредитного договору та підлягає застосуванню до всіх кредитних правовідносин, у яких прострочення виконання зобов`язання мало місце в період дії воєнного стану.

Таким чином, сама обставина укладення Договору про відкриття кредитної лінії № 1599-5679 від 11 вересня 2025 року не усуває передбаченого пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України звільнення позичальника від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу.

Судом установлено, що заявлені позивачем до стягнення 10 200,00 грн нараховані саме на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у зв`язку з простроченням виконання відповідачем грошового зобов`язання в період дії воєнного стану.

За таких обставин вимога позивача про стягнення 10 200,00 грн суперечить вимогам пункту 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України, який прямо звільняє позичальника від відповідальності, передбаченої статтею 625 цього Кодексу, на період дії воєнного стану. У зв`язку з цим у задоволенні зазначеної позовної вимоги слід відмовити.

Таким чином, із заявлених позивачем до стягнення 64 869,57 грн правові підстави для задоволення позову встановлені у частині 54 669,57 грн, яка складається із 19 403,65 грн заборгованості за основною сумою кредиту та 35 265,92 грн заборгованості за процентами за користування кредитом.

Отже, позов підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних із розглядом справи.

Згідно з частиною першою статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662,40 грн, що підтверджується платіжною інструкцією, наявною у матеріалах справи.

Позивачем заявлено вимоги майнового характеру на загальну суму 64 869,57 грн. За результатами розгляду справи суд дійшов висновку про задоволення позову у частині стягнення 54 669,57 грн, що становить 84,27 відсотка від заявленого розміру позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову та положення частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» підлягає стягненню судовий збір пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 2 243,74 грн.

В іншій частині витрати зі сплати судового збору покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 3, 10–13, 19, 76–81, 89, 133, 141, 247, 258–259, 263–265, 268, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» (код Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України 38548598, місцезнаходження: 01133, місто Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, офіс 407, рахунок у форматі IBAN НОМЕР_2 в Акціонерному банку «УКРГАЗБАНК») заборгованість за Договором про відкриття кредитної лінії № 1599-5679 від 11 вересня 2025 року у загальному розмірі 54 669,57 грн (п`ятдесят чотири тисячі шістсот шістдесят дев`ять гривень 57 копійок), яка складається із:

?19 403,65 грн (дев`ятнадцять тисяч чотириста три гривні 65 копійок) – заборгованість за основною сумою кредиту;

?35 265,92 грн (тридцять п`ять тисяч двісті шістдесят п`ять гривень 92 копійки) – заборгованість за процентами за користування кредитом.

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» до ОСОБА_1 в частині стягнення 10 200,00 грн (десять тисяч двісті гривень 00 копійок), нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УКР КРЕДИТ ФІНАНС» судовий збір у розмірі 2 243,74 грн (дві тисячі двісті сорок три гривні 74 копійки).

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або після прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Пухальський С. В.