Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №520/16206/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 р. № 520/16206/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 914190877452 від 22.05.2026 року про відмову в перерахунку – перехід на інший вид пенсії, прийняте за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , від 13.05.2026 року, яким відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку пенсії у зв`язку з переходом на інший вид пенсії, на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області здійснити ОСОБА_1 , перерахунок пенсії у зв`язку з переходом на інший вид пенсії на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2, на підставі пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року № 213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», відповідно до статті 40 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV від 09.07.2003 із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачені страхові внески за 2023, 2024 та 2025 роки, починаючи з 13.05.2026 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області прийнято протиправне рішення № 914190877452 від 22.05.2026 про відмову їй в переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку № 2. Позивач вважає свої права порушеними, тому звернулася до суду з даним позовом.

Ухвалою від 19.06.2026 відкрито спрощене провадження по справі в порядку статті 263 КАС України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.

Відповідач, скориставшись своїм правом на надання відзиву, просив суд відмовити у задоволенні позову. Свою правову позицію обґрунтував тим, що позивачка, станом на дату звернення із заявою про переведення на інший вид пенсії, не досягла необхідного віку 55 років, також, на думку відповідача, надані позивачкою на підтвердження наявного стажу уточнюючі довідки, виданих акціонерним товариством "Часівоярський вогнетривкий комбінат", необхідно засвідчити актом перевірки. Також просив суд залучити в якості співвідповідача Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, на обліку в якому перебуває позивачка.

Згідно із положеннями п. 2 ч. 1 ст. 263 КАС України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.

Розгляд справи здійснюється з урахуванням надмірного навантаження в Харківському окружному адміністративному суді, а також днів перебування судді у відпустці у період з 06.07.2026 по 20.07.2026 та з 10.08.2026 по 23.08.2026 включно.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову і заперечень проти нього, суд встановив наступне.

Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та з 04.11.2016 отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами.

13.05.2026 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про перехід з пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.

Заяву позивачки про перехід на інший вид пенсії за принципом екстериторіальності було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області та рішенням №914190877452 від 22.05.2026 відмовлено в проведенні перерахунку-переведенні позивача на інший вид пенсії відповідно до підпункту 2 пункту 3 статті 114 Закону України від 09.07.2003 "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", у зв`язку з відсутністю необхідного стажу. (а.с. 16-17).

Зазначене рішення обґрунтоване тим, що станом на дату подання заяви вік позивачки становив 51 рік 6 місяців. До заяви додані довідки про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній №09/09 від 06.05.2026, №09/10 від 06.05.2026, №09/11 від 06.05.2026, видані акціонерним товариством "Часівоярський вогнетривкий комбінат" про пільговий характер роботи. У результаті умовного зарахування періодів до пільгового стажу за Списком №2 - пільговий стаж становить 21 рік 7 місяців 17 днів. Враховуючи викладене, прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії, оскільки заявниця не досягла відповідного пенсійного віку 55 років та необхідний акт перевірки вищезазначених довідок.

Вважаючи рішення відповідача від 13.05.2026 №914190877452 про відмову у перерахунку пенсії протиправним, позивач звернулася з відповідним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України гарантовано право громадянам на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Призначення, виплата та перерахунок призначеної пенсії регулюється, зокрема, Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон №1788-XII) та Законом №1058-IV "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) .

За змістом пункту 2 розділу XV Прикінцеві положення Закону №1058-IV пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.

Порядок пенсійного забезпечення окремих категорій громадян установлено статтею 114 Закону №1058-IV, у відповідності до частини першої якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 114 Закону №1058-IV на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Відповідно до статті 62 Закону №1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, яка зареєстрована в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування (далі - Порядок №22-1).

Згідно із підпунктом 5 пункту 2 розділу II Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком, серед іншого додаються такі документи:

- документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зокрема: довідка про підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, видана підприємством, установою, організацією відповідно до пункту 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу (у випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах згідно з пунктами 1-6, 8 частини другої, частиною третьою статті 114 Закону та пунктом 23 розділу XV Прикінцеві положення Закону); документи про проведення атестації робочих місць за умовами праці відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 1 серпня 1992 року № 442 Про Порядок проведення атестації робочих місць за умовами праці (для зарахування до стажу, що дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, періодів роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 або із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, після 21 серпня 1992 року).

Кабінетом Міністрів України постановою від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок №637).

Зокрема, пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка, а за відсутності її або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Відповідно до п. 3 цього Порядку за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, відповідно до п.20 Порядку №637, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток №5). У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.

Системний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку, що страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, яка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Водночас, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки.

Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.08.2024 у справі №160/18173/23.

Разом з цим, відповідно до п. 1 і 2 Порядку проведення атестації робочих місць за умовами праці, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.1992 року №442 (далі - Порядок №442), атестація проводиться на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності й господарювання, де технологічний процес, використовуване обладнання, сировина та матеріали є потенційними джерелами шкідливих і небезпечних виробничих факторів, що можуть несприятливо впливати на стан здоров`я працюючих, а також на їхніх нащадків як тепер, так і в майбутньому; основна мета атестації полягає у регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільгове пенсійне забезпечення, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах.

Пунктом 4 зазначеного Порядку №442 встановлено, що атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.

Згідно з п.6 Порядку №442 атестація робочих місць передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідальність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії із шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.

Відповідно до п. 4.2 Порядку №383, результати атестації (як вперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, впродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінювались докорінно умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умов і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.

Отже, необхідними умовами для виникнення у особи права на пенсійне забезпечення на пільгових умовах відповідно до п."б" ст.13 Закону №1788-XII та пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України №1058-IV є встановлення факту перебування особи на посаді або виконання нею робіт, що містяться у Списку №2, а також документальне підтвердження зайнятості працівника за відповідною професією (трудова книжка та (або) уточнюючі довідки). При цьому, надання уточнюючої довідки підприємства, установи або організації необхідне лише у двох випадках: за відсутності трудової книжки, як такої, або необхідних записів у ній, які визначають право на пільгове пенсійне забезпечення.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 20 лютого 2018 року у справі №234/13910/17, від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17 та від 10 жовтня 2019 року у справі №234/4585/17.

Як вбачається з копій довідок №09/09, №09/10, №09/11 від 06.05.2026, позивачка працювала на Часівоярському вогнетривкому комбінаті, у період з 24.02.1994 по 30.11.1996 - на посаді шихтувальника-дозувальника, з 01.01.1997 по 20.11.2008 та з 17.02.2009 по 30.09.2016 - на посаді машиніста млинів.

Наявність у позивачки пільгового стажу роботи за Списком №2, яке дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, відповідачем не заперечується. У відзиві на позовну заяву зазначено, що до пільгового стажу позивачки зараховано 21 рік 7 місяців 17 днів, що підтверджується також даними, зазначеними в оскаржуваному рішенні. Натомість, на думку відповідача, станом на дату звернення для перерахунку-переведення пенсії позивачка не досягла необхідного пенсійного віку 55 років.

Закон № 1788-ХІІ був введений в дію з 01 січня 1992 року в частині норм, що стосуються призначення і виплати пенсій та коригування рівнів пенсій, призначених до введення цього Закону; з 01 квітня 1992 року в повному обсязі.

01 січня 2004 року набув чинності Закон України від 09.07.2003 № 1058-ІV Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Верховною Радою України 3 жовтня 2017 року було ухвалено Закон України № 2148-VІІІ Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій, що доповнив Закон № 1058-ІV розділом ХІV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 14 такого змісту:

"На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах".

Статтею 12 Закону № 1788-ХІІ передбачено, що право на пенсію за віком мають чоловіки після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.

Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону № 1788-XII (в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VІІІ (далі за текстом - Закон № 213-VІІІ)) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Законом № 213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.

Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України, стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VІІІ (пункт 1 Рішення № 1-р/2020).

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б"-"г" статті 54 Закону № 1788-ХІІ. в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ, для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Рішенням № 1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв`язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ.

Таким чином, на час виникнення спірних правовідносин Закон № 1788-ХІІ, з урахуванням Рішення № 1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).

Так, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020 з одного боку, та Законом № 1058-ІV з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий у 55 років.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір, оскільки позивач вважає, що під час переведення її на пенсію за віком на пільгових умовах відповідач повинен керуватися положення статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ.

Водночас, пенсійний орган під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії керувався нормами статті 114 Закону № 1058-ІV, як вбачається з копії рішення відповідача про відмову у призначенні пенсії за віком.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов`язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов`язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.

Відповідно до частини 5 статті 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, з копії паспорта позивачки серії НОМЕР_1 , що міститься в матеріалах справи, що станом на дату звернення до пенсійного органу з заявою про перерахунок пенсії позивач досягла віку - 51 рік 6 місяців (дата народження ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

Натомість, відповідач зазначає про необхідний вік для призначення пенсії - 55 років.

Як було встановлено судовим розглядом, станом на момент набуття чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" № 213-VІІІ (01 квітня 2015 року), яким внесено зміни до Закону № 1788-ХІІ та збільшено раніше передбачений пунктом б статті 13 Закону № 1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах за Списком № 2, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років, позивач набула більше 7 років пільгового стажу, що враховується при призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2.

Отже, суд доходить висновку, що в цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення № 1-р/2020, якими встановлено умову щодо досягнення жінками 50-річного віку для призначення пенсії за Списком № 2, а не Закону № 1058-ІV.

Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 01.05.2024 у справі №580/3245/20 та від 08.04.2025 у справі № 200/1102/24.

Також у спірному рішенні відповідач зазначив про необхідність надання акту перевірки наданих уточнюючих довідок, водночас, зарахувавши до пільгового стажу позивачки відповідний період роботи на Часівоярському вогнетривкому комбінаті.

З цього приводу суд зазначає, що відповідачем, при наявності сумнівів щодо необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком позивачу, не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити викладені у вказаних довідках відомості щодо періоду роботи позивачки. Однак, відповідачем таких дій вчинено не було. Матеріали справи відповідних відомостей не містять.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідні довідки на підтвердження стажу роботи позивача засвідчені підписами голови правління АТ "Часівоярський вогнетривкий комбінат", економіста з праці та головного бухгалтера, а також скріплені круглою печаткою підприємства.

Надані позивачкою довідки від 06.05.2026 №09/09, 09/10, 09/11 вказують на підтвердження періодів роботи позивачки на посадах шихтувальника-дозувальника та машиніста млинів, відповідно до Розділу V "Виробництво вогнетривів" Списку №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.06.2016 №481.

За викладених обставин суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 914190877452 від 22.05.2026 року є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо позовних вимог про зобов`язання здійснити перерахунок пенсії позивачки у зв`язку з переходом на інший вид пенсії з застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з яких сплачені страхові внески за 2023, 2024 та 2025 роки, починаючи з 13.05.2026, суд зазначає наступне.

Приписами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи й інтереси фізичних або права й інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Суд зауважує, що на даний час перерахунку пенсії позивачки відповідачем не здійснено, та питання щодо умов її перерахунку буде вирішуватися відповідачем при повторному розгляді заяви позивача про перехід на інший вид пенсії.

Так, позовні вимоги в цій частині звернені на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними, тому такі вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до пунктів 2, 4, 10 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами частини третьої-четвертої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм вбачається, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верхового Суду України від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 та від 02.02.2016 у справі №804/14800/14.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що з урахуванням обставин цієї справи, враховуючи межі позовних вимог та факт відмови у переведенні позивачки на пенсію за віком на пільгових умовах, належним способом захисту, необхідним для поновлення прав позивача є зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути заяву позивача від 13.05.2026, з урахуванням висновків суду в даній справі.

Відносно позовних вимог щодо зобов`язання при здійсненні перерахунку пенсії використати показник середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з яких сплачені страхові внески за 2023, 2024 та 2025 роки, суд зазначає наступне.

Приписами статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що судовому захисту підлягають лише порушені права, свободи й інтереси фізичних або права й інтереси юридичних осіб, а не можливість їх порушення в майбутньому.

Суд зауважує, що на даний час пенсія за віком позивачу не призначена та перерахунку пенсії позивачки відповідачем не здійснено, та питання щодо умов її перерахунку буде вирішуватися відповідачем при повторному розгляді заяви позивача про перехід на інший вид пенсії.

Так, позовні вимоги в цій частині звернені на майбутнє, в даній частині позовних вимог права позивача не є порушеними, тому такі вимоги не підлягають задоволенню.

Щодо клопотання відповідача до залучення до адміністративної справи в якості співвідповідача Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, оскільки позивачка перебуває там на обліку, суд зазначає, що оскаржуване рішення прийнято саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Закарпатській області, тож ГУ ПФУ в Донецькій області право позивача не порушено, а тому відсутні підстави для його залучення до розгляду справи в якості співвідповідача.

Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За викладених обставин суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (пл.Народна, буд.4, м.Ужгород, Ужгородський р-н, Закарпатська обл., 88000, ЄДРПОУ 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області № 914190877452 від 22.05.2026 року, прийняте за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 , від 13.05.2026 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.05.2026, з урахуванням висновків суду у даній справі.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 532,48 грн (п`ятсот тридцять дві гривні 48 копійок).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Дмитро ВОЛОШИН