Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №460/9653/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 вересня 2026 року м. Рівне№460/9653/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Друзенко Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

доВійськової частини НОМЕР_1

про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинення певних дій, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності щодо невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби та про стягнення грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 33667,10 грн., відповідно до довідки №9 про вартість речового майна, що належить йому до видачі .

Ухвалою суду від 04.06.2026 року відкрито спрощене провадження по справі без виклику сторін.

Згідно з позовною заявою, вимоги ОСОБА_1 ґрунтуються на тому, що він проходив військову службу у військових частинах НОМЕР_2 , НОМЕР_3 , НОМЕР_4 та НОМЕР_1 , з якої 03.03.2026 відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2026 №64 був виключений зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. При звільненні позивачу не виплачено грошову компенсацію за неотримане речове майно, вартість якого відповідно до довідки №9 становить 33667,10 грн. Відповідач листом від 29.05.2026 №2784/ВихЗВГ/60 повідомив про відсутність підстав для виплати такої компенсації з огляду на ненадходження відповідного рапорту позивача до військової частини станом на день його виключення зі списків особового складу. У подальшому позивач повторно звернувся з рапортом від 16.05.2026 про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно, який 29.05.2026 направлено до військової частини НОМЕР_1 через Генеральний штаб Збройних Сил України засобами електронного зв`язку разом із документами, що підтверджують право на відповідну виплату, однак компенсація у розмірі 33667,10 грн виплачена не була. З огляду на наведене, позивач стверджує про наявність у нього права на отримання грошової компенсації за неотримане речове майно та вважає протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо її ненарахування та невиплати.

Відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, у якому заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що виплата грошової компенсації за неотримане речове майно відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178, здійснюється на підставі заяви (рапорту) військовослужбовця, довідки про вартість речового майна та наказу командира військової частини, тоді як ОСОБА_1 до моменту виключення зі списків особового складу частини 03.03.2026 із рапортом про виплату такої компенсації не звертався. Вказує, що у рапорті про звільнення від 05.01.2026 позивач просив виплатити належне йому грошове забезпечення, компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу при звільненні, які були виплачені, однак вимоги про виплату компенсації за неотримане речове майно цей рапорт не містив. На думку відповідача, наявність довідки №9 про вартість речового майна сама по собі не породжує обов`язку військової частини здійснити відповідну виплату, оскільки така довідка має інформаційний характер та не є рішенням про призначення компенсації. Щодо рапорту від 16.05.2026, який, за твердженням позивача, 29.05.2026 направлено через Генеральний штаб Збройних Сил України засобами електронного зв`язку, відповідач зазначає, що такий рапорт до військової частини НОМЕР_1 не надходив, а доказів його отримання та реєстрації військовою частиною позивачем не надано. З огляду на відсутність належним чином поданого рапорту та відповідного наказу командира відповідач вважає, що передбачених законом підстав для виплати позивачу грошової компенсації не виникло, а бездіяльність військової частини щодо її ненарахування та невиплати відсутня. Крім того, відповідач вважає обраний позивачем спосіб захисту шляхом безпосереднього стягнення грошової компенсації неналежним, оскільки суд не може підміняти командира військової частини та самостійно вирішувати питання про призначення відповідної виплати за відсутності передбачених Порядком №178 передумов, у зв`язку із чим просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Позивачем подано відповідь на відзив, згідно змісту якої, останній просить суд задовольнити позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві.

Розглянувши заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 03.11.2020 по 14.07.2022 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_3 , у період з 15.07.2022 по 12.05.2025 — у військовій частині НОМЕР_3 , у період з 13.05.2025 по 30.08.2025 — у військовій частині НОМЕР_4 , яка перебувала на фінансовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_5 , а у період з 31.08.2025 по 03.03.2026 — у військовій частині НОМЕР_1 .

Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.03.2026 №64 ОСОБА_1 03.03.2026 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом із зазначеного наказу.

Під час звільнення з військової служби та здачі посади позивач звертався до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом щодо проведення повного та остаточного розрахунку та виплати всіх належних йому сум у зв`язку зі звільненням з військової служби.

Разом з тим, після ознайомлення з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 03.03.2026 №64 позивачем встановлено, що під час його виключення зі списків особового складу військової частини питання щодо нарахування та виплати грошової компенсації за неотримане речове майно вирішено не було, відомості щодо здійснення такої виплати у наказі відсутні.

Як вбачається з довідки №9 про вартість речового майна, що належить до видачі капітану ОСОБА_1 , вартість речового майна, яке належало позивачу до видачі, становить 33667,10 грн, що підтверджується відповідною довідкою, наявною у матеріалах справи.

Станом на день виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення грошова компенсація за неотримане речове майно у розмірі 33667,10 грн йому виплачена не була.

З матеріалів справи також вбачається, що з метою отримання належної грошової компенсації та врегулювання спірного питання без звернення до суду представник позивача звертався до військової частини НОМЕР_1 засобами електронного зв`язку з проханням провести нарахування та виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

У відповідь на зазначене звернення представнику позивача повідомлено, що станом на момент виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини 03.03.2026 відповідний рапорт щодо виплати грошової компенсації за неотримане речове майно до військової частини не надходив, у зв`язку із чим військова частина не вбачає можливості внести відповідні зміни до наказу та рекомендувала звернутися до суду.

Аналогічна позиція викладена у листі командира військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2026 №2784/ВихЗВГ/60, відповідно до якого підставою для невиплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно визначено відсутність у військовій частині рапорту ОСОБА_1 станом на дату його виключення зі списків особового складу 03.03.2026.

Після отримання вказаної відповіді ОСОБА_1 повторно звернувся до військової частини НОМЕР_1 із рапортом від 16.05.2026, у якому порушив питання щодо виплати йому грошової компенсації за неотримане речове майно.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.05.2026 зазначений рапорт направлено на адресу військової частини НОМЕР_1 через Генеральний штаб Збройних Сил України засобами електронного зв`язку. До електронного звернення було долучено рапорт від 16.05.2026, підписаний ОСОБА_1 , а також документи на підтвердження права на отримання відповідної грошової компенсації. Електронне звернення та додані до нього документи були засвідчені кваліфікованим електронним підписом, що підтверджується матеріалами справи.

Водночас, доказів проведення військовою частиною НОМЕР_1 після отримання повторного рапорту нарахування та виплати позивачу грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 33667,10 грн матеріали справи не містять.

Після надходження рапорту від 16.05.2026 відповідачем було прийнято рішення про виплату позивачу відповідної компенсації або фактично здійснено її перерахування.

Станом на час звернення ОСОБА_1 до суду грошова компенсація за неотримане речове майно у визначеному довідкою №9 розмірі 33667,10 грн йому не виплачена.

У зв`язку з невиплатою ОСОБА_1 після виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 грошової компенсації за неотримане речове майно у розмірі 33667,10 грн та позицією відповідача про відсутність підстав для її виплати у зв`язку з ненадходженням відповідного рапорту до моменту виключення позивача зі списків особового складу військової частини, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, а також надання гарантій військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі передбачені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-ХІІ.

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

За правилами ст. 9 Закону № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Статтею 9-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за недоотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-XII закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Порядок здійснення всіх видів матеріального забезпечення військовослужбовців, відряджених до державних органів, підприємств, установ, організацій, а також державних та комунальних навчальних закладів, та виплати грошової компенсації вартості за речове майно, що не отримано такими військовослужбовцями, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

На виконання вищевказаної статті постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, пунктами 2, 3 якого визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу.

Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі: звільнення з військової служби; загибелі (смерті) військовослужбовця.

Відповідно до пунктів 4, 5 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації.

Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв`язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком.

Згідно з пунктом 15 розділу ІІІ Інструкції з організації речового забезпечення в Національній гвардії України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.06.2017 № 475, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.06.2017 №797/30665, військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку, отримують грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно відповідно до затвердженого Урядом Порядку №178.

Військовослужбовці, які звільняються з військової служби в запас або відставку з правом носіння військової форми одягу, за їх бажанням можуть отримати речове майно, яке не було отримане під час проходження служби. Закупівельна вартість речового майна, що використовується для нарахування грошової компенсації, доводиться ВРЗ до військових частин на початку року.

Аналіз наведених вище нормативних актів свідчить на користь того, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби.

Отже, позивач, як військовослужбовець, який виключений із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення, на час підписання наказу про звільнення, мав право на отримання компенсації вартості речового майна, що належить до видачі в період проходження військової служби, виходячи із закупівельної вартості речового майна за цінами станом на 01 січня поточного

Аналіз наведених норм свідчить, що право військовослужбовця на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна пов`язане з наявністю речового майна, яке належало йому до видачі відповідно до встановлених норм, та виникає, зокрема, у зв`язку зі звільненням з військової служби. Реалізація такого права здійснюється шляхом звернення військовослужбовця із відповідною заявою (рапортом), після чого командир військової частини зобов`язаний вирішити питання про її виплату у порядку, встановленому Порядком №178.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 31.08.2025 по 03.03.2026 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.03.2026 №64 ОСОБА_1 03.03.2026 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення і направлено для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується витягом із зазначеного наказу.

Таким чином, 03.03.2026 проходження позивачем військової служби завершено, а тому станом на цю дату відповідач мав провести з ним належний остаточний розрахунок та вирішити питання щодо всіх видів забезпечення, право на які виникло у позивача під час проходження військової служби.

Як вбачається з матеріалів справи, речовою службою військової частини оформлено довідку №9 про вартість речового майна, що належить до видачі капітану ОСОБА_1 , відповідно до якої вартість неотриманого позивачем речового майна становить 33667,10 грн.

Суд звертає увагу, що вказана довідка складена саме уповноваженою службою та містить конкретно визначений розмір вартості речового майна, яке належало позивачу до видачі. Відповідач не заперечує правильності визначеного у довідці розміру компенсації, не зазначає про отримання позивачем відповідного речового майна в натурі та не надає доказів відсутності у нього права на таке майно.

Отже, матеріалами справи підтверджено не лише абстрактне право позивача на речове забезпечення, а й конкретний обсяг невиконаного речового забезпечення, грошовий еквівалент якого військовою частиною визначено у розмірі 33667,10 грн.

При цьому грошова компенсація у зазначеному розмірі позивачу ні станом на день виключення зі списків особового складу 03.03.2026, ні в подальшому не виплачена, доказів протилежного відповідачем суду не надано.

Заперечуючи проти позову, відповідач основним аргументом зазначає відсутність належним чином поданого позивачем рапорту про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно.

Так, у відзиві військова частина посилається на те, що у рапорті ОСОБА_1 від 05.01.2026 про звільнення останній просив на день виключення його зі списків особового складу виплатити «всі належні мені грошові кошти», при цьому у дужках зазначив грошове забезпечення, компенсацію за невикористану відпустку та одноразову грошову допомогу при звільненні. Відповідач визнає факт подання такого рапорту та зазначає, що передбачені у ньому виплати були проведені.

Суд зазначає, що наведена обставина має значення для вирішення спору, оскільки підтверджує, що ще до виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини відповідачу було достеменно відомо про волевиявлення позивача на проведення з ним повного остаточного розрахунку при звільненні.

Саме формулювання рапорту «виплатити всі належні мені грошові кошти» свідчило про вимогу позивача провести з ним повний розрахунок, а не лише окремі виплати. Водночас військова частина як орган, відповідальний за забезпечення військовослужбовця та оформлення його звільнення, володіла інформацією про стан його речового забезпечення та мала можливість встановити наявність речового майна, яке не було йому видане.

Більше того, матеріалами справи підтверджується, що відповідною службою військової частини була оформлена довідка №9, якою визначено вартість належного позивачу до видачі речового майна у сумі 33667,10 грн. За таких обставин відповідач не міг не бути обізнаний про наявність у позивача невиконаного речового забезпечення та його конкретну вартість.

Суд критично оцінює доводи відповідача про те, що така довідка має виключно інформаційний характер і тому не підтверджує обов`язку щодо здійснення виплати.

Дійсно, довідка №9 сама по собі не є наказом командира про виплату компенсації. Водночас її значення у спірних правовідносинах полягає в іншому: вона є передбаченим безпосередньо Порядком №178 документом, на підставі якого визначається розмір грошової компенсації та який підтверджує наявність у військовослужбовця речового майна, що належало до видачі, але не було ним отримане.

Тому відсутність наказу про виплату не може використовуватися самим відповідачем як самостійна підстава для відмови у реалізації права позивача, оскільки видання такого наказу відповідно до пункту 4 Порядку №178 належить саме до компетенції командира військової частини та є наступним етапом реалізації права військовослужбовця після відповідного звернення.

Інше тлумачення фактично дозволяло б суб`єкту владних повноважень обґрунтовувати невиконання свого обов`язку відсутністю документа, який цей же суб`єкт і зобов`язаний був видати.

Поряд із цим після виникнення спору щодо виплати компенсації ОСОБА_1 повторно оформив окремий рапорт від 16.05.2026, у якому безпосередньо просив виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно.

Як вбачається з матеріалів справи, 29.05.2026 зазначений рапорт разом із документами, що підтверджують право на отримання компенсації, було направлено засобами електронного зв`язку через Генеральний штаб Збройних Сил України. Електронне звернення та додані документи були засвідчені кваліфікованим електронним підписом.

Відповідач у відзиві заперечує факт надходження цього рапорту безпосередньо до військової частини НОМЕР_1 , зазначаючи, що позивач не надав доказів його реєстрації у військовій частині.

Разом з тим суд вважає, що наведена обставина сама по собі не спростовує порушення права позивача у спірних правовідносинах.

Насамперед на час повторного направлення рапорту між сторонами вже існувало листування безпосередньо щодо невиплаченої компенсації за речове майно. Зокрема, листом командира військової частини НОМЕР_1 від 29.05.2026 №2784/ВихЗВГ/60 позивачу повідомлено про неможливість виплати відповідної компенсації з мотивів відсутності рапорту станом на дату його виключення зі списків особового складу.

Отже, незалежно від спору щодо технічного факту реєстрації повторного рапорту від 16.05.2026, станом на травень 2026 року військова частина НОМЕР_1 була достеменно обізнана як про вимогу ОСОБА_1 виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно, так і про підстави та предмет такої вимоги.

Більше того, саме відповідач володів довідкою №9, у якій визначено суму компенсації 33667,10 грн, та надав позивачу відповідь по суті питання щодо можливості здійснення такої виплати. За таких умов твердження про відсутність будь-якого звернення військовослужбовця не узгоджується з фактичними обставинами взаємовідносин сторін.

Суд також враховує, що Порядок №178 не містить припису, за яким право військовослужбовця на грошову компенсацію вартості неотриманого речового майна припиняється у день його виключення зі списків особового складу військової частини або втрачається у разі неподання окремого рапорту саме до цієї дати.

Навпаки, пункт 3 Порядку №178 пов`язує виникнення права на компенсацію з моментом виникнення права на отримання предметів речового майна та передбачає її виплату, зокрема, у разі звільнення з військової служби.

Відтак саме по собі припинення військової служби не припиняє вже набутого права особи на отримання компенсації за речове майно, яке належало їй до видачі під час проходження служби, але фактично отримане не було.

Тому навіть за умови прийняття доводів відповідача про те, що до 03.03.2026 ОСОБА_1 не подав окремого рапорту, у якому буквально містилася вимога про виплату саме грошової компенсації за неотримане речове майно, така обставина не могла бути підставою для остаточної відмови у виплаті після того, як позивач відповідну вимогу заявив, а військова частина була обізнана з нею та мала всі необхідні відомості про розмір компенсації.

За встановлених обставин посилання відповідача виключно на формальну відсутність окремого рапорту на дату виключення позивача зі списків особового складу є надмірно формальним та фактично нівелює гарантоване законом право військовослужбовця на отримання вартості речового майна, яке йому належало, але не було видане.

При цьому відповідач не заперечує ані проходження ОСОБА_1 військової служби, ані факту його звільнення, ані наявності довідки №9, ані визначеного у ній розміру вартості неотриманого речового майна – 33667,10 грн. Також відповідачем не надано доказів видачі позивачу відповідного речового майна в натурі або виплати його вартості.

За таких обставин суд дійшов висновку, що право ОСОБА_1 на отримання грошової компенсації вартості неотриманого речового майна підтверджено належними та достатніми доказами, а невиплата йому зазначеної компенсації після звернення з відповідною вимогою свідчить про протиправну бездіяльність військової частини НОМЕР_1 .

Щодо доводів відповідача про неналежний спосіб захисту суд зазначає наступне.

Відповідач стверджує, що задоволення позову фактично призведе до втручання суду у дискреційні повноваження командира військової частини, оскільки питання щодо виплати компенсації має вирішуватися наказом командира після подання військовослужбовцем відповідного рапорту.

Суд не погоджується з такими доводами.

Дискреційними є повноваження, за яких суб`єкту владних повноважень законом надано можливість обрати один із декількох юридично допустимих варіантів рішення залежно від установлених обставин.

Натомість у спірних правовідносинах Порядок №178 не наділяє командира військової частини правом на власний розсуд вирішувати, виплачувати чи не виплачувати військовослужбовцю вартість речового майна, яке належало йому до видачі, у разі наявності передбачених нормативними актами підстав та відповідного звернення.

Після встановлення наявності у військовослужбовця неотриманого речового майна, визначення його вартості речовою службою та заявлення особою вимоги про отримання компенсації у командира військової частини виникає обов`язок реалізувати встановлену Порядком №178 процедуру та прийняти відповідний наказ.

У цій справі розмір компенсації не потребує самостійного визначення судом, оскільки він уже встановлений компетентною службою самого відповідача у довідці №9 і становить 33667,10 грн.

Таким чином, задоволення позовних вимог не означає підміни судом командира військової частини та не є втручанням у дискреційні повноваження, оскільки суд лише поновлює порушене право позивача шляхом покладення на відповідача обов`язку виконати пряму вимогу законодавства за обставин, коли всі юридично значимі передумови відповідної виплати встановлені.

Суд також відхиляє доводи відповідача про те, що відсутність наказу командира виключає можливість судового захисту права позивача. Такий підхід поставив би можливість захисту порушеного права у залежність виключно від волі самого суб`єкта владних повноважень, бездіяльність якого і є предметом судового контролю.

Саме невидання відповідного наказу та нездійснення виплати за наявності встановленого права позивача становлять ту бездіяльність, на усунення якої спрямований цей позов.

Отже, сукупністю досліджених у справі доказів підтверджено, що на момент звільнення ОСОБА_1 мав право на речове майно, яке фактично не отримав; вартість такого майна компетентною речовою службою військової частини визначена у довідці №9 у розмірі 33667,10 грн; позивач до звільнення заявляв вимогу про проведення з ним повного розрахунку, а в подальшому безпосередньо звернувся з вимогою про виплату компенсації за неотримане речове майно; військова частина була обізнана з цією вимогою та надала відповідь щодо причин невиплати, однак належну позивачу компенсацію не нарахувала та не виплатила.

За наведених обставин суд дійшов висновку, що формальне посилання військової частини НОМЕР_1 на відсутність окремого рапорту станом на 03.03.2026 не спростовує наявного у позивача права на компенсацію та не звільняє відповідача від обов`язку здійснити відповідну виплату після того, як таке волевиявлення позивача було однозначно доведене до відома відповідача.

Таким чином, бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно є протиправною, а порушене право позивача підлягає поновленню шляхом зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити йому грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі, визначеному довідкою №9, – 33667,10 грн.

Суд зауважує, що згідно з частинами першою та другою статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Аналіз вказаної правової норми свідчить про те, що учасник судового процесу - суб`єкт владних повноважень повинен доводити правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності виключно в адміністративних справах про їх оскарження. Водночас, інший учасник судового процесу не позбавлений обов`язку довести ті обставини, на яких ґрунтуються його позовні вимоги чи заперечення. Тобто обов`язок доказування в адміністративному процесі не покладено виключно на суб`єкта владних повноважень, а розподілений в залежності від вимог та заперечень.

У даному випадку обов`язок доказування правомірності оспорюваних дій належить відповідачу, в той час як позивач зобов`язаний підтвердити належними та допустимими доказами обставини, які стали підставою для звернення до суду з позовом щодо оскарження таких дій.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтверджуються належними та допустимими доказами, а обраний позивачем спосіб судового захисту відповідає характеру порушеного права та забезпечує його ефективне поновлення, у зв`язку з чим адміністративний позов підлягає задоволенню.

З огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору в силу Закону, а доказів понесення інших витрат не подавав, підстав для розподілу судових витрат немає.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане речове майно при звільненні з військової служби.

Стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане речове майно у розмірі 33667 (тридцять три тисячі шістсот шістдесят сім) гривень 10 копійок, відповідно до довідки №9 про вартість речового майна, що належить до видачі капітану ОСОБА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 14 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_6 )

Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_7 )

Суддя Н.В. Друзенко