Рішення від 26 серпня 2026 р. у справі №334/584/25 — Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 334/584/25

Провадження № 2/185/605/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 серпня 2026 року Павлоградський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі : головуючого судді Юдіної С.Г., за участю секретаря Лазько П.О., представника позивача адвоката Чернецької О.А., представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Келембета О.М., розглянувши у судовому засіданні в м. Павлограді цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення солідарного боргу подружжя, суд –

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 в якому з урахуванням збільшених позовних вимог просив: стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача основну суму боргу у розмірі 4 000 000 грн., 3 % річних у розмірі 259 426, 01 грн. та інфляційні втрати у розмірі 981 962, 71 грн.; стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

В обґрунтування позову позивач посилався на те, що у вересні 2021 року до позивача звернулись відповідачі та просили надати їм кошти в борг для сплати внесків на квартиру та парковку в новобудові у м. Києві, яку вони хотіли придбати для потреб сім`ї. 20.09.2021 між позивачем та ОСОБА_3 було укладено Договір позики на суму 4 100 000 грн. Даним договором визначено графік передання коштів. У Договорі зазначено що позичальник ОСОБА_3 перебуває у шлюбі з ОСОБА_1 , а цільове призначення отримання боргу на погашення Інвестиційного договору № В0606/156 від 17.09.2021 та попереднього договору купівлі-продажу №3-151 від 17.09.2021 які оформлені на дружину ОСОБА_3 – ОСОБА_1 за Договором позики позивачем передано у борг 4 100 000 грн. За п. 7 Договору борг може бути повернутий повністю однією сумою або частками. Кінцева дати повернення боргу складає до 01.02.2024. У листопада 2024 ОСОБА_1 частково повернула позивачу 100 000 грн., про що їй були надані розписки від 27.11.2024, 23.12.2024. Оригінали розписок знаходяться у ОСОБА_1 , у позивача залишилась тільки їх копії. Отже до теперішнього часу відповідачами не повернута сума боргу 4 000 000 грн. З урахуванням того, що кошти були отримані одним із подружжя з метою використання іншим подружжям для придбання квартири для сім`ї, це підтверджує вчинення правочину та використання коштів в інтересах сім`ї. Отже сума основного боргу яка підлягає стягненню солідарно з відповідачів становить 4 000 000 грн. Крім того, позивач має право на стягнення з відповідачів індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних. Відповідно до розрахунку позивача інфляційні втрати що підлягають солідарному стягненню з відповідачів становлять 981 962, 71 грн., 3% річних 259 426, 01 грн.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.04.2025 року дана цивільна справа передана для розгляду судді Юдіній С.Г.

Ухвалою від 04.04.2025 року цивільна справа прийнята до провадження, розгляд справи визначено проводити за правилами загального позовного провадження.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Бєлік А.С. надав до суду відзив на позов, де зазначив що у вересні 2021 подружжям ОСОБА_3 , ОСОБА_1 було укладено Інвестиційний договір № А0606/156 від 17.09.2021 на придбання квартири у новобудові та Попередній договір купівлі-продажу машиномісця № 3-151 від 17.09.2021, які оформлені на ОСОБА_1 . У зв`язку з тим що на ім`я ОСОБА_3 був укладений ще один Інвестиційний договір у подружжя не вистачало коштів і ними було прийнято рішення звернутися до позивача за отриманням позики. 20.09.2021 між ОСОБА_4 та позивачем було укладено договір позики на суму 4 100 000 грн., яким визначено графік отримання позики для сплати за графіком платежів по Договору між ОСОБА_1 та забудовником. Позивачем кошти були надані. В кінці 2023 борг ОСОБА_1 за квартиру перед забудовником був сплачений. У грудня 2024 ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про поділ майна. І виставляє вимогу про залишення за собою права на квартиру на сплату якої були отримані кошти в борг. Проте вона не зазначає що кошти для придбання квартири були отримані в борг, що вказує на намір залишити ОСОБА_3 борги. Як стало відомо ОСОБА_3 , ОСОБА_1 почала повертати борг що підтверджується розписками від 27.11.2024, 23.12.2024. вважає що такі дії свідчать про її намір залишити за собою квартиру, а борг залишити ОСОБА_3 . Внаслідок односторонньої відмови ОСОБА_1 від виконання зобов`язання перед позивачем відповідно до ч. 3 ст. 615 ЦК України змінюються умови виконання зобов`язання ОСОБА_3 частині їх припинення, ці зобов`язання по повному поверненню боргу виникають у ОСОБА_1 так як квартира придбана за кошти позивач стає власністю ОСОБА_1 . Отже оскільки ОСОБА_1 використала кошти ОСОБА_2 на придбання квартири, яку оформлює у свою власність, а тому повернути борг вона повинна одноособово. Просив позов задовольнити частково та стягнути з ОСОБА_1 на користь позивача борг в розмірі 4 000 000 грн.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Келембет А.М. надав до суду відзив де зазначив, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебувають у зареєстрованому шлюбі. Після сварок між подружжям ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про поділ спільного майна подружжя. У відзиві на позов ОСОБА_3 визнав та підтвердив обставини укладення договору позики та факт отримання від позивача коштів. ОСОБА_1 не визнає обставин укладення Договору позики і отримання ОСОБА_3 коштів від ОСОБА_2 . Станом на 2021 рік ОСОБА_5 та ОСОБА_1 перебували в нормальних відносинах заснованих на взаємоповазі та любові один до одного, отже приймаючи важливі для сім`ї рішення її чоловік радився з нею. У випадку дійсного укладення Договору позики та отримання значної суми коштів він мав би обговорити з нею дане рішення. ОСОБА_1 засвідчує суду що їй невідомо про укладення Договору позики від 20.09.2021, вона впевнена що ОСОБА_3 такий правочин не укладався і з нею не узгоджувався. Вважає що спор який виник у даній справі є штучно створеним з метою використання можливого рішення суду у іншому спорі про поділ майна подружжя, тобто шляхом створення неіснуючої заборгованості. З метою реалізації вказаного наміру ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було виготовлено договір позики від 20.09.2021 року та відповідні розписки. Вказані сфальсифіковані докази ОСОБА_2 використано з метою обґрунтування позовних вимог, а ОСОБА_3 визнано обставини, визнано позовні вимоги та підтверджено факт укладення договору та видачі розписок. Даний спір виник тільки після звернення ОСОБА_1 до суду з позовом про поділ майна. ОСОБА_1 не знайома з ОСОБА_2 , ніколи з ним не зустрічалась і тим паче не могла йому повертати нібито взяті ОСОБА_3 в борг кошти. Всі письмові докази у справі створені за участю позивача та відповідача ОСОБА_3 . Однак відповідач – 1 фактично не міг отримувати від позивача грошові кошти в м. Дніпро, а саме 07.01.2023 він перебував за кордоном в Королівстві Іспанія у місті Валенсія, і не міг в цей час отримати від ОСОБА_2 220 000 грн. в м. Дніпро, як це засвідчено розпискою. 05.11.2023 року ОСОБА_3 перебував в Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії та відповідно не міг отримати від позивача у м. Дніпро 250 000 грн., як вони стверджують та підтверджують розпискою від 05.11.2023. Вказані обставини є підставами для обґрунтованого сумніву в правдивості тверджень позивача щодо обставин виникнення підстав позову та правдивості тверджень відповідача - 1 щодо обставин які ним визнаються. ОСОБА_1 вважає позовні вимоги ОСОБА_2 безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Представник позивача адвокат Чернецька О.А. надала відповідь на відзиви. Щодо відзиву ОСОБА_3 зазначила, що ним підтверджується факт укладання Договору позики, факт отримання коштів у борг за розписками і факт часткового повернення боргу у розмірі 100 000 грн. Однак не погоджується з тим, що сума боргу повинна бути сплачена ОСОБА_1 , оскільки частки подружжя є рівними в тому числі і щодо зобов`язань. Факт того що в подальшому буде поділено майно і факт боргових зобов`язань подружжя не стосується позивача і не повинен розглядатись у даному спорі. В момент отримання коштів у борг відповідачі були подружжям квартира придбана на дані кошти має статус сумісного майна подружжя, а тому і боргове зобов`язання відповідачів перед позивачем несе солідарний характер.

Щодо відзиву ОСОБА_1 зазначила, що відзив базується лише на припущеннях, а додатками до нього є численна кількість клопотань з метою затягування справи та заплутати суд. Фактично ОСОБА_1 намагається перекласти свій обов`язок доведення обставин та надання доказів на суд. Розбіжності між відповідачами не є предметом даного спору, вважає дії відповідачки зумовлені її корисливими мотивами та небажанням повертати борг що є злісним порушенням майнових прав та інтересів позивача.

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Бєлік А.С. надав до суду заперечення щодо відзиву відповідачки-2 та відповіді на відзив позивача. Зазначив, що доводи представника відповідачки-2 про змову між позивачем та відповідачем-1 є бажанням ухилитися від виконання боргових зобов`язань. Жодної змови між сторонами не було і немає. Всі доводи ОСОБА_1 є припущеннями. ОСОБА_1 було відомо про угоду, отримання коштів було на придбання майна. Вона розуміла, що оскільки квартира за отримані у борг кошти залишається їй то і борг буде повертати вона, однак вона тільки частково повернула борг. Зазначив, що ТОВ «Торговий дім «Інтерференц систем» повідомив його про численні протиправні дії відповідачки та те, що відносно неї відкриті кримінальні провадження. Вважає, що наведене характеризує ОСОБА_1 яка не повертає боргові зобов`язання та уникає їх стверджуючи, що нічого не отримувала. Щодо позиції позивача у відзиві зазначив, що квартира яка є об`єктом будівництва по інвестиційному договору на даний час не має статусу спільної сумісної власності подружжя, оскільки фактично не існує і вона не є предметом спору про поділ майна. Отже після прийняття в експлуатацію квартира залишиться за ОСОБА_1 поза межами поділу майна, отже справедливим буде той факт, що борг який брався на придбання квартири буде сплачуватися ОСОБА_1 .

Ухвалою від 03.04.2025 забезпечено позов.

Ухвалою суду від 13.05.2025 призначено у справі судову технічну експертизу, проведення якої доручено експертам Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України.

Крім того, даною ухвалою зобов`язано позивача надати оригінали документів.

29.05.2025 позивачем надані до суду витребувані оригінали досліджуваних документів, справа надіслана до експертної установи.

03.07.2025 до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшло клопотання експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України № 1589-25 про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, необхідних для проведення судової технічної експертизи у справі. А саме у своєму клопотанні експерт зазначав, що відповідно до методик дослідження документів, необхідне застосування частково руйнуючих методів дослідження, тобто зміни первинного стану досліджуваного об`єкту для вирішення питань поставлених на розгляд експерту.

Ухвалою суду від 18.08.2025 у задоволенні клопотання експерта Дніпропетровського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання дозволу суду на вирізання штрихів рукописних записів та підписів у всіх наданих (досліджуваних та порівняльних) документах та фрагментів паперу без пошкодження змісту самих документів було відмовлено, у зв`язку з ненаданням позивачем дозволу на пошкодження документу.

04.11.2025 до Павлоградського міськрайонного суду повернуті матеріали цивільної справи № 334/584/25 у зв`язку з невиконанням клопотання експерта про надання додаткових матеріалів і зразків та вчинення інших дій, необхідних для проведення судової технічної експертизи у справі.

Ухвалами суду від 22.01.2026 вирішені клопотання представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Келембета А.М.

Ухвалою суду від 22.04.2026 визнано явку позивача в судове засідання для надання пояснень по суті позову обов`язковою та долучено докази представником відповідача -2.

Ухвалою суду від 20.05.2026 вирішені клопотання представників сторін.

Ухвалою суду від 16.07.2026 відмовлено у задоволенні клопотанні представника відповідача-1. Ухвалою від 16.07.2026 закрито підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача адвокат Чернецька О.А. позов підтримала посилаючись на доводи викладені в позовній заяві та на свої пояснення надані в судовому засіданні.

Представник відповідача ОСОБА_1 адвокат Келембет А.М. позов не визнав, з підстав викладених у відзиві на позов, письмових поясненнях наданих до суду.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник в судове засідання не з`явилися, від представника відповідача надійшла заява де він повідомив суд, що відповідно до ст. 211 ЦПК України він користується своїм правом не приймати участь у розгляді справи по суті. Свої доводи і правову позицію при розгляді справи та дебатах висловив письмово, фактичний захист своїх інтересів покладав на апеляційну інстанцію.

Вислухав учасників справи, експерта Малікову М.В., дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Суд встановив, що з 07.10.2006 ОСОБА_3 та ОСОБА_1 перебували у шлюбі зареєстрованому Донецьким міським відділом реєстрації актів цивільного стану Донецького обласного управління юстиції, актовий запис № 1421. (т. 1, а.с. 19)

Згідно даних Єдиного реєстру судових рішень шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвано рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 04.07.2025.

Позивач зазначає, що 20.09.2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладено договір позики за яким Позикодавець передав Позичальнику гроші на загальну суму 4 100 000 грн. Передача грошей у борг відбувається за встановленим Договором графіком. За п. 3 Договору передача грошей у борг пов`язана з виниклою необхідністю погашення заборгованості за укладеним Інвестиційним договором № А0606/156 від 17.09.2021 та Попереднім договором купівлі-продажу машиномісця № 3-151 від 17.09.2021.

За п. 4 Договору Позикодавець зобов`язався передати Позичальнику грошові кошти за наступним графіком :

2 400 000,00 грн. в момент укладення;

50 000,00 грн. до 19.10.2021;

50 000,00 грн. до 06.11.2021;

90 000,00 грн. до 22.12.2021;

50 000,00 грн. до 22.01.2022;

90 000,00 грн. до 12.02.2022;

150 000,00 грн. до 01.05.2022;

220 000,00 грн. до 07.01.2023;

100 000,00 грн. до 20.02.2023;

100 000,00 грн. до 22.03.2023;

50 000,00 грн. до 01.05.2023;

50 000,00 грн. до 20.05.2023;

50 000,00 грн. до 20.06.2023;

50 000,00 грн. до 16.07.2023;

50 000,00 грн. до 07.08.2023;

100 000,00 грн. до 16.09.2023;

200 000,00 грн. до 15.10.2023;

250 000,00 грн. до 05.11.2023.

Договором передбачена передача грошей в готівковій або безготівковій формі з моменту підписання у відповідності до п. 4 Договору. Кінцева дата повернення боргу складає 01.02.2024. (т. 1 а.с. 20)

Також позивач посилається на те, що факт отримання ОСОБА_2 від ОСОБА_3 грошових коштів підтверджується розписками написаними особисто ОСОБА_3 від 20.09.2021 на суму 2 400 000,00 грн.; від 19.10.2021 на суму 50 000,00 грн.; від 06.11.2021 на суму 50 000,00 грн.; від 22.12.2021 на суму 90 000,00 грн.; від 22.01.2022 на суму 50 000,00 грн.; від 12.02.2022 на суму 90 000,00 грн.; від 01.05.2022 на суму 150 000,00 грн.; від 07.01.2023 на суму 220 000,00 грн.; від 20.02.2023 на суму 100 000,00 грн.; від 22.03.2023 на суму 100 000,00 грн.; від 01.05.2023 на суму 50 000,00 грн.; від 20.05.2023 на суму 50 000,00 грн.; від 20.06.2023 на суму 50 000,00 грн.; від 16.07.2023 на суму 50 000,00 грн.; від 07.08.2023 на суму 50 000,00 грн.; від 16.09.2023 на суму 100 000,00 грн.; від 15.10.2023 на суму 200 000,00 грн.; від 05.11.2023 року на суму 250 000,00 грн. (т. 1, а.с. 21-38)

Позивач у позові стверджує, що в рахунок часткової сплати боргу за Договором позики від 20.09.2021 він отримав від ОСОБА_1 100 000 грн. на підтвердження чого надав написані ним копії розписок від 27.11.2024, 23.12.2024 пояснив, що оригінали даних розписок знаходяться у ОСОБА_1 .

Згідно відзиву на позов відповідач ОСОБА_3 підтверджує обставини укладення ним та позивачем Договору позики, факт отримання коштів та факт написання ним розписок на отримання коштів.

Згідно відзиву на позов, письмових пояснень та пояснень наданих представником відповідача ОСОБА_1 адвокатом Келембетом А.М., відповідач-2 категорично заперечує факт укладення Договору позики, факт отримання коштів за даним договором та факт часткового погашення нею боргу за договором позики.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень в провадженні Дніпровського районного суду м. Запоріжжя перебуває цивільна справа № 334/10085/24 позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Юніт Фонд», Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Кепітал Менеджмент», Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Акцент», Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія з управліннями активами «Клевер Кепітал» про поділ спільного майна подружжя та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , треті особи: Акціонерне товариство державний ощадний банк України, Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Трейд сіті сервіс», Товариство з обмеженою відповідальністю «Лагранж транс», ОСОБА_2 про поділ майна та боргових зобов`язань подружжя, що використані в інтересах сім`ї.

Судом встановлено та підтверджено сторонами, що дійсно між Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Юніт фонд» та ОСОБА_1 17.09.2021 було укладено Інвестиційний договір № А0606/156 за яким остання зобов`язалася оплатити вартість об`єкта шляхом здійснення інвестиційних внесків з метою отримання у власність після завершення будівництва та прийняття будинку в експлуатацію. (т. 2, а.с. 7-13)

Крім того, 17.09.2021 між Акціонерним товариством «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «Юніт фонд» та ОСОБА_1 був укладений попередній договір купівлі-продажу машиномісця. (т. 2, а.с. 14-16)

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно із статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до статті 20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд. Нездійснення особою права на захист не є підставою для припинення цивільного права, що порушене, крім випадків, встановлених законом.

Згідно статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до частини першої та третьої статті 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно частини першої статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частина 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до вимог статей 525, 526, 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, визначеному договором і одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається.

У разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Відповідно до частини третьої статті 61 СК України якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частина четверта статті 65 СК України встановлює, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України).

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (частина третя статті 65 СК України).

Правовий аналіз частини четвертої статті 65 СК України дає підстави для висновку, що той з подружжя, хто не брав безпосередньо участі в укладенні договору, стає зобов`язаною стороною (боржником), за наявності двох умов: 1) договір укладено другим із подружжя в інтересах сім`ї; 2) майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Тільки поєднання вказаних умов дозволяє кваліфікувати другого з подружжя як зобов`язану особу (боржника). Тобто, на рівні закону закріплено об`єктивний підхід, оскільки він не пов`язує виникнення обов`язку другого з подружжя з фактом надання ним згоди на вчинення правочину. Навіть якщо другий з подружжя не знав про укладення договору він вважатиметься зобов`язаною особою, якщо об`єктивно цей договір було укладено в інтересах сім`ї та одержане майно було використано в інтересах сім`ї. Такий підхід в першу чергу спрямований на забезпечення інтересів кредиторів.

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 639/7335/15-ц, від 15 вересня 2023 року у справі № 466/10235/18.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 65 СК України, при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

У постанові від 04.09.2019 у справі № 537/1339/16-ц Верховний Суд виснував, що для встановлення солідарного боргового обов`язку подружжя слід враховувати, щоб один із подружжя довів у суді, що другий з подружжя був обізнаний про розписку та не заперечував проти такої позики, а також суду необхідно встановити на підставі доказів, що позичені кошти були витрачені в інтересах сім`ї.

Разом із тим, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 була обізнана про розписку та не заперечувала проти такої позики, а також те, що кошти отримані ОСОБА_3 за договором позики, останнім використані та витрачені в інтересах сім`ї, саме на сплату платежів за квартиру та паркомісце.

Саме по собі зазначення у Договорі позики, що кошти призначено для погашення заборгованості за Інвестиційним договором та Попереднім договором купівлі-продажу машиномісця не свідчить про витрату цих грошей в інтересах сім`ї Позичальника. Надана до суду копія Інвестиційного договору та Попереднього договору купівлі-продажу машиномісця підтверджує лише факт їх укладення та не може підтверджувати факт здійснення грошових розрахунків за ними та використання для цього грошових коштів отриманих від позивача за Договором позики.

Відповідно до змісту ст.ст. 10, 11, 58-60 ЦПК України суд розглядає цивільні справи на засадах змагальності сторін, в межах заявлених вимог і на підставі доказів наданих сторонами та їх представниками, докази повинні подаватись належні, тобто містити інформацію щодо предмета доказування, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір, доказування не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Всупереч вимог процесуального закону позивач не надав належних і допустимих доказів того, що надані ним грошові кошти за Договором позики були витрачені в інтересах сім`ї Позичальника, відповідач ОСОБА_1 давала письмову згоду на укладання даного договору. Недоведеність вказаних обставин унеможливлює покладення на ОСОБА_1 солідарного обов`язку подружжя з повернення боргу.

За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням заперечення відповідачкою взагалі факту як укладання договору позики так і отримання відповідачем -1 коштів та її твердження, що як договір позики так і розписки були створені пізніше тих дат якими їх датовано, а саме після звернення ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, з метою з`ясування обставин щодо давності договору позики та розписок (відповідності датам які в них зазначені) представником відповідачки було заявлено клопотання про призначення судової технічної експертизу документів.

Судом вказана експертиза була призначена, однак через ненадання позивачем дозволу на часткове пошкодження оригіналів документів, справи повернута з експертної установи без виконання.

З метою повного, об`єктивного розгляду справи судом за клопотанням відповідача – 2 було витребувано з Державної прикордонної служби України інформацію щодо перетину ОСОБА_3 державного кордону України лінії розмежування з тимчасово окупованою територією України за період з 01.01.2021 по 31.12.2024.

З наданої на виконання ухвали суду інформації, ОСОБА_3 17.10.2023 о 15.29 год. перетнув державний кордон на пункті пропуску Мостиська на виїзд з України та в`їхав в Україну 20.11.2023 о 21.35 год. через пункт пропуску Мостиська.

З отриманої інформації суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 05.11.2023 у м. Дніпро не міг отримати від ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 250 000 грн. за Договором позики від 20.09.2021 як це засвідчено розпискою написаною ним власноруч.

Крім того, до матеріалів справи долучені копії матеріалів кримінального провадження № 42025080000000027 від 18.03.2025, в якому ОСОБА_1 залучено в якості потерпілої, а саме протокол обшуку індивідуального банківського сейфу (ячейки), у відділенні АТ «ПУМБ», розташованого в м. Дніпро по вул. Троїцькій, буд. 10 (з описом вилучених речей); договір позики від 20.09.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що був відшуканий та вилучений під час обшуку від 16.04.2025 індивідуального банківського сейфу (ячейки); розписка ОСОБА_2 від 03.01.2024 щодо повернення боргу в сумі 4 100 000,00 грн. від ОСОБА_3 , що була відшукана та вилучена під час обшуку від 16.04.2025 індивідуального банківського сейфу (ячейки), у відділенні АТ «ПУМБ»; висновок експерта № СЕ-19/105-25/785ж-ПЧ від 18.07.2025; висновок експерта № СЕ-19/105-25/784ж-ПЧ від 21.07.2025.

У відповідності до розписки ОСОБА_2 від 03.01.2024, останній підтверджує факт отримання від ОСОБА_3 повного розрахунку за боргом в розмірі 4 100 000,00 грн. за договором позики від 20.09.2021, підтверджує факт отримання грошей та відсутність претензій до ОСОБА_3 .

Висновки експерта № СЕ-19/105-25/785ж-ПЧ від 18.07.2025 та № СЕ-19/105-25/784ж-ПЧ від 21.07.2025 підтверджують належність підпису в договорі позики від 20.09.2021 року – ОСОБА_2 , а також підтверджують належність підпису в розписці від 03.01.2024 ОСОБА_2 та підтверджують, що рукописний текст в зазначеній розписці виконано ОСОБА_2 .

За клопотанням представника позивача експерт була викликана в судове засідання та надала пояснення в судовому засіданні стосовно складених нею висновків.

Протокол обшуку від 16.04.2025 підтверджує, що обидва документа договір позики від 20.09.2021 року та розписка від 03.01.2024 року про погашення боргу за вказаним договором позики були відшукані в одному місці.

В судовому засіданні з приводу відшуканого в банківській ячейці договору позики від 20.09.2021 між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на суму 4 000 000 грн. представник позивача та представник відповідача ОСОБА_3 пояснили, що 20.09.2021 року між вказаними сторонами було укладено два договори позики один на суму 4 100 000,00 грн., другий на суму 4 000 000,00 грн. А розписка від 03.01.2024 року підтверджує погашення боргу саме за договором на суму 4 000 000,00 грн. І даний договір не має жодного відношення до даної справи.

Суд критично відноситься до версії укладання двох договорів позики в один день між тими ж сторонами на загальну суму 8 100 000 грн. Копія другого договору позики від 20.09.2021 на суму 4 000 000 грн. з повідомленням про відсутність його оригіналу як у ОСОБА_3 так і у ОСОБА_2 , виключає можливість з`ясувати відповідність вказаної копії його оригіналу.

Крім того у відзиві на позов представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Бєлік А.С. зазначає, що графік отримання коштів за Договором позики від 20.09.2021 року було визначено для сплати за графіком по Інвестиційному договору та Попередньому договору купівлі-продажу машиномісця, які були укладені між ОСОБА_1 та забудовником. Однак як вбачається з графіка Інвестиційного та Попереднього договору сплата чергового платежу передбачена не пізніше 24 числа кожного місяця підряд з вересня 2021 по грудень 2023 (Інвестиційний), з вересня 2021 по жовтень 2022 (Попередній).

Представник відповідача ОСОБА_1 в судовому засіданні та у відзиві на позов пояснював, що ОСОБА_1 вносила кошти за Інвестиційним та Попереднім договором з випередженням графіку.

Однак викликає об`єктивний сумнів те, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 20.09.2021 року змогли передбачити у Договорі позики, сплату ОСОБА_1 коштів по Інвестиційному та Попередньому договору саме в ті дати, коли зазначено у Договорі позики, а саме, як вони у 2021 році передбачили, що сплата нею коштів буде до прикладу : 19.10.2021, 06.11.2021, 12.02.2022, і тільки в травні 01.05.2022, що може бути пов`язано із повномасштабним вторгненням рф, 07.01.2023; а в травні 2023 взагалі 2 платежі 01.05.2023 та 20.05.2023; 16.07.2023, 07.08.2023, 16.09.2023 та ін.

Отже очевидно, що графік оплат за Інвестиційним та Попереднім договором не збігається з графіком передбаченим Договором позики. Твердження позивача, що кошти за Договором позики надавалися для сплати за Інвестиційним та Попереднім договором не підтверджуються наданими до суду доказами.

Верховний Суд у постанові від 20.11.2024 у справі № 686/28882/23 дійшов висновку що пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. статті 81 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч.ч. 1-3 ст. статті 89 ЦПК України).

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (п.п. 4, 5 ч. 3 статті 2 ЦПК України).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц).

Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20).

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Таким чином, суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову (постанова Верховного Суду від 02.06.2022 в справі № 602/1455/20).

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом (ч. 2 статті 12 ЦПК України).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 статті 13 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.ч. 1, 3 статті 12, ч.ч. 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України).

Між тим, позивачем не було надано належних та достатніх доказів на підтвердження того, що відповідачка ОСОБА_1 була обізнана про укладення Договору позики та не мала заперечень щодо цього, що позичені ОСОБА_3 кошти були використані в інтересах сім`ї. Крім того, суд вважає що позивачем не доведено взагалі існування боргу відповідачів перед позивачем. У зв`язку з викладеним у задоволенні позову слід відмовити за недоведеністю позовних вимог.

Суд також зауважує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови у позові покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 11-13, 81, 95, 263-265 ЦПК України, суд -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про стягнення солідарного боргу подружжя – відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження відповідно та в порядку і строки, визначені ст. 354 ЦПК України.

Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Рішення знаходиться в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua.

Учасники справи:

Позивач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , місце проживання : АДРЕСА_2 .

Відповідачі – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 , місце проживання : АДРЕСА_4 .

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_5 , місце проживання: АДРЕСА_6 .

Суддя С. Г. Юдіна