Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №635/7947/25 — Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 635/7947/25

Провадження №2/173/2043/2026

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

14 вересня 2026 року м. Верхньодніпровськ

Верхньодніпровський районний суд Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді Кожевник О.А.,

за участю секретаря судового засідання Демяненко С.І.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

25.09.2025 до Харківського районного суду Харківської області звернувся представник позивача Романенко М.Е. з позовною заявою в інтересах ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 09.04.2021 між ТОВ «МІЛОАН» та ОСОБА_2 (далі - Відповідач) укладений Договір про споживчий кредит № 100593554 (далі Кредитний договір) та перераховано кредитні кошти на банківську карту відповідача в сумі 7000 грн. Проте, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України.

23.06.2021 згідно з умовами Договору відступлення права вимоги № 03Т ТОВ «МІЛОАН» відступило право вимоги за Кредитним Договором № 100593554 від 09.04.2021 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до відповідача. Згідно з Договором відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») становить 28210 грн.: 7000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 21210 грн - заборгованість за відсотками.

У зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача утворену заборгованість, витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу в розмірі 5000,00 грн.

Ухвалою судді Харківського районного суду Харківської області від 01.10.2025 справу передано за підсудністю до Дніпровського районного суду міста Кам?янського.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду міста Кам?янського справу передано за підсудністю до Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області.

Відповідно до автоматизованого розподілу справ справа надійшла в провадження судді Кожевник О.А.

Ухвалою судді Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області Кожевник О.А. від 17.07.2026 прийнято заяву та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін у судове засідання.

Відповідач надала відзив на позовну заяву, в якому позов не визнала, заперечувала проти задоволення позовних вимог, просила застосувати позовну давність. Відповідач вважає, що позивач не надав доказів укладення договору кредиту. Нараховані відсотки відповідач вважає такими, що не відповідають принципам справедливості, добросовісності та розумності. Також відповідач посилається на відсутність доказів переходу прав вимог до позивача як до нового кредитора. Витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн відповідач вважає завищеними. У зв?язку з чим відповідач просила суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач надав відповідь на відзив, в якому заперечення відповідача визнав необґрунтованими. Позивач зауважує, що без ініціативи з боку відповідача, зокрема без здійснення входу на сайт кредитора, внесення персональних даних, введення логіну та пароля, договір не було б укладено. Відповідач, підписавши договір добровільно погодилась на визначені у ньому умови кредитування, взявши на себе відповідні зобов?язання.

Окрім того позивач вважає, що ним він надав належні та допустимі докази на підтвердження факту перерахунку кредитних коштів відповідачу.

На думку позивача, розрахунок заборгованості зроблено відповідно до умов договору, а відсотки, які нараховано після строку кредитування є відсотками, які нараховано згідно зі ст. 625 ЦК України. Тому позивач вважає правомірним нарахування відсотків після настання терміну їх повернення, оскільки заборгованість за кредитом погашена не була.

Позивач вважає, що ним надано всі докази на підтвердження переходу прав вимог до позивача як до нового кредитора, а відсутність повідомлення відповідача про перехід прав до нового кредитора не звільняє відповідача від виконання обов?язку за кредитом.

Витрати на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн позивач вважає співмірними та справедливими.

Враховуючи вищевикладене та положення ст. 279 ЦПК, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, суд дійшов наступного висновку.

Згідно зі ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, у спосіб визначений ст. 16 даного Кодексу.

У свою чергу, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

При цьому, відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав у своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема таким підставами є договори та інші правочини.

Як встановлено судом, 09.04.2021 між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 (далі - Відповідач) укладений Договір про споживчий кредит № 100593554 (далі Кредитний договір) та на підставі платіжного доручення відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 7000 грн. Проте, відповідачем не виконані належним чином кредитні зобов`язання, що є грубим порушенням чинного законодавства України.

23.06.2021 згідно з умовами Договору відступлення права вимоги № 03Т, ТОВ «Мілоан» відступило право вимоги за Кредитним Договором № 100593554 від 09.04.2021 на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а відповідно ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» набуло права вимоги до відповідача. Згідно з Договором відступлення права вимоги сума боргу перед новим кредитором (ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС») становить 28210 грн.: 7000 грн - заборгованість за тілом кредиту; 21210 грн - заборгованість за відсотками.

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 цього Кодексу, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладення електронних договорів визначаються Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до статей 3, 11, 12 цього Закону електронний договір укладається шляхом направлення оферти та її акцепту, у тому числі шляхом вчинення дій, які відповідно до умов інформаційної системи свідчать про прийняття пропозиції. Електронний договір може бути підписаний електронним підписом одноразовим ідентифікатором та за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, провадження № 61-7203св20, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, провадження № 61-8449св19, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, провадження № 61-9071св20, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовій формі.

Як встановлено судом, відповідно до пункту 6.1 договору №100593554 від 09.04.2021 договір укладено в електронній формі в особистому кабінеті позичальника, що створений в інформаційно-телекомунікаційній системі Товариства. Свою згоду на прийняття оферти Товариства позичальник виражає у відповіднии? спосіб за допомогою застосування електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Згідно з п.4.3, 5.3 Правил надання фінансових кредитів ТОВ «Мілоан» з метою отримання кредитних коштів заявник має зареєструватися в особистому кабінеті, зареєструвати банківську картку, на яку будуть перераховані кошти, після чого Товариство здійснює верифікацію доданої банківської картки.

Отже, алгоритм укладення кредитного договору передбачає вчинення позичальником активних дій, зокрема ініціювання укладення договору через особистий кабінет, внесення власних персональних даних, введення одноразового ідентифікатора тощо.

Суд також звертає увагу на те, що електронна адреса позичальника, зазначена у кредитному договорі, є ідентичною електронній адресі, яку відповідач зазначив у відзиві на позовну заяву, а саме: yanaakulova1@gmail.com.

Отже, наведені обставини у сукупності підтверджують, що укладення кредитного договору було здійснено відповідачем шляхом вчинення передбачених договором та законодавством активних дій.

Таким чином, між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_2 09.04.2021 укладено договір №100593554 про споживчий кредит в електронній формі, який підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Уклавши зазначений договір, відповідач прийняла його умови, зокрема щодо розміру кредиту, порядку його надання, строку користування кредитом та сплати процентів. Доказів протилежного матеріали справи не містять, відповідач також їх не надав, що відповідно до статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

Також суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не надав оригінал договору кредиту, а надана ним копія такого договору не є належним доказом укладення договору.

Відповідно до статті 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа є його електронний примірник з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного. Верховний Суд у постанові від 12 червня 2023 року у справі № 263/3470/20 зазначив, що встановлення факту укладення електронного кредитного договору на підставі копії електронного доказу саме по собі не свідчить про недопустимість такого доказу, якщо факт укладення договору та його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором підтверджується сукупністю належних та допустимих доказів.

Отже, надана позивачем копія кредитного договору, який містить відомості про його підписання відповідачем одноразовим ідентифікатором та узгоджується з іншими доказами щодо процедури укладення договору, є належним відтворенням електронного документа та може використовуватися для підтвердження факту укладення відповідачем кредитного договору.

Щодо факту отримання відповідачем кредитних коштів, то позивач платіжне доручення №26612751 від 09.04.2021 про перерахунок 7000 грн на підставі кредитного договору. Наданий доказ суд вважає належними та допустимими і такими, що підтверджує факт перерахунку відповідачу кредитних коштів.

Доводи відповідача, що у матеріалах справи немає бухгалтерських документів про видачу кредиту не заслуговують на увагу, з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 статті 13 Закону розрахунки у сфері електронної комерції здійснюються відповідно до законів України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», «;Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», інших законів та нормативно-правових актів Національного банку України.

Розрахунки у сфері електронної комерції можуть здійснюватися з використанням платіжних інструментів, електронних грошей, шляхом переказу коштів або оплати готівкою з дотриманням вимог законодавства щодо оформлення готівкових та безготівкових розрахунків, а також в інший спосіб, передбачений законодавством України.

Згідно з пунктом 3 статті 13 Закону продавець (виконавець, постачальник) оператор платіжної системи або інша особа, яка отримала оплату за товар, роботу, послугу відповідно до умов електронного договору, повинні надати покупцеві (замовнику, споживачу) електронний документ, квитанцію, товарний чи касовий чек, квиток, талон або інший документ, що підтверджує факт отримання коштів із зазначенням дати здійснення розрахунку.

Закон є спеціальним нормативно-правовим актом щодо регулювання спірних правовідносин, тому посилання заявника на статтю 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» є безпідставним.

Також суд зауважує, що відповідач в підтвердження своїх заперечень мала можливість надати суду докази на спростування факту отримання цих коштів, зокрема відповідні довідки з банку про відсутність картки НОМЕР_3 на її ім?я, виписку з банку про відсутність перерахунку коштів тощо. Проте відповідач цим правом на підтвердження своїх заперечень не скористалась. У зв?язку з чим суд вважає доведеним факт перерахунку кредитних коштів відповідачу.

Щодо розміру заборгованості за відсотками.

Відповідно до п. 1.6 стандартна процентна ставка за користування кредитом становить 5.00 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом. Згідно з п. 2.2.3 вказана процентна ставка є базовою та застосовується протягом всього строку кредитування, окрім процентної ставки, яка застосовується протягом первісного строку кредитування в розмірі 1% щодня.

Пунктом 1.3 визначено первісний строк кредитування - 3 дні. Дата повернення кредиту 12.04.2021. Згідно з п. 2.3.1.2 позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгаціи?). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз коли Позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів.

Як вбачається з розрахунку заборгованості, здійснені первісним кредитором заборгованість за відсотками нараховувалася включно до 11.06.2021 року. При цьому за ставкою 1 % в день нарахування здійснювалися до 12.04.2021 в сумі 210 грн, відповідно до умов договору, а з 13.04.2021 року нарахування здійснювалися відповідно до пункту 1.6. та 2.3.1.2. договору в розмірі 5% в сумі 21000 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Частиною другою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, які звичайно ставляться.

За приписами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Нормою ч. 4 ст. 42 Конституції України визначено, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору.

До того ж, як зауважував Конституційний Суд України у справі про захист прав споживачів кредитних послуг (Рішення від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011), межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг.

Згідно з ч. 4 ст. 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (частина друга статті 18 Закону України «Про захист прав споживачі).

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Крім цього, пересічний споживач банківських послуг, з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити своє право бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту, та умовами і правилами надання банківських послуг, оскільки умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил, тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору (Постанова ВП ВС у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) від 3 липня 2019року).

Варто зазначити, що у випадку прострочення сплати споживачем суми кредиту законодавцем встановлено відповідальність за таке прострочення.

Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч. 2 ст. 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання (позиція Великої Палати Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13-ц, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц).

Як зазначає сам позивач у відповіді на відзив, так і передбачено умовами договору (п.4.2) у разі прострочення Позичальником зобов`язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього Договору, Кредитодавець починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгаціи? та оновлених графіків платежів, що складаються у зв`язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов`язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою передбаченою п.1.6 Договору в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст.625 Цивільного кодексу Украі?ни. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює іншии? розмір процентів в розумінні ч.2 ст.625 Цивільного кодексу Украі?ни, на рівні стандартноі? (базовоі?) ставки, передбаченоі? п.1.6 Договору.

Позивач заявив вимогу про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом в розмірі 21210 грн. 00 коп. Проте з огляду на встановлений кредитним договором строк кредитування (3 дні) та розмір процентної ставки (1%) сума процентів за користування кредитом в межах строку кредитування становить 210 грн. 00 коп. Тобто, відсотки в сумі 21000 грн становлять плату за прострочення виконання грошового зобов`язання, відповідальність за яке врегульована положеннями ст. 625 ЦК України.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

Також у цій постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Вказаний правовий висновок зроблено Верховним Судом у постанові від 12.02.2025 (у справі № 679/1103/23).

Враховуючи те, що розмір заборгованості за відсотками, яку позивач просить стягнути становить майже 300% розміру заборгованості за тілом кредиту, суд вважає за необхідне зменшити розмір заборгованості за відсотками, які нараховано відповідно до ст. 625 ЦК України до 7000 грн, та загальна сума заборгованості за відсотками становить 7210 грн.

Щодо набуття прав вимог позивачем як новим кредитором суд дійшов таких висновків.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

На підтвердження переходу прав вимог до позивача як до нового кредитора позивач надав договір відступлення прав вимог № 03Т від 23.06.2021, витяг до договору про відступлення прав вимог із зазначенням відомостей про боржника ОСОБА_3 .

Згідно з п.6.2.3 права вимоги переходять до нового кредитора з моменту підписання сторонами договору, після чого новий кредитор стає кредитором по відношенню боржників стосовно їх заборгованості.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивачем не надано доказів оплати за договорами факторингу, у зв`язку з чим, на думку відповідача, відсутні докази переходу до позивача прав вимоги за відповідними зобов`язаннями.

Суд зазначає, що питання оплатності договорів факторингу та їх виконання сторонами не є предметом спору у цій справі. Водночас відсутність доказів здійснення оплати за договорами факторингу сама по собі не спростовує встановленого судом факту переходу до позивача прав вимоги від первісного кредитора, який підтверджується іншими наявними у матеріалах справи доказами.

Отже, доводи відповідача не спростовують висновку суду про набуття позивачем прав вимоги за відповідними зобов`язаннями.

Керуючись ст. 512-514, 516 ЦК України та у зв`язку з істотними порушеннями Відповідачем умов Кредитного договору, Позивачем, який набув права грошової вимоги, на адресу Відповідача, зазначену в Кредитному договорі, направлено повідомлення про відступлення права вимоги від ТОВ «МІЛОАН» до ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», зазначивши інформацію про порядок погашення заборгованості по Кредитному договору.

Незважаючи на це, Позичальник не виконав свого обов`язку та припинив повертати наданий йому Кредит в строки, передбачені Кредитним договором.

Відповідно до ст. 1082 ЦК України, передбачено: «Боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж. Боржник має право вимагати від фактора надання йому в розумний строк доказів того, що відступлення права грошової вимоги факторові справді мало місце. Якщо фактор не виконає цього обов`язку, боржник має право здійснити платіж клієнтові на виконання свого обов`язку перед ним. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом».

Згідно з Правовою позицією, яка висловлена Верховним Судом України в постанові від 23.09.2015 року у справі № 6-979цс15 «...боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору. ... неповідомлення боржника про зміну кредитора не звільняє його від обов`язку погашення кредиту взагалі».

Враховуючи, що ТОВ «Мілоан» надало відповідачу кредит, а відповідач кошти не повернула в повному обсязі, заборгованість, яка виникла внаслідок невиконання умов договору, яку суд вважає обгрунтованою та доведеною, підлягає стягненню з відповідача на користь ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» як нового кредитора, який набув право грошової вимоги до відповідача.

Водночас відповідач не скористалася своїм процесуальним правом та не надала суду доказів, які б спростовували розрахунок заборгованості перед ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС», а також не довела відсутності заборгованості.

Таким чином, позовні вимоги ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» про стягнення заборгованості за договором №100593554 від 09.04.2021 є обґрунтованими та підтверджуються належними і допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а відтак підлягають частковому задоволенню у визначеному судом розмірі.

Окремо слід зазначити, що доводи відповідача щодо застосування строків позовної давності застосуванню не підлягають з огляду на таке.

Позовна давність - це строк, в межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Значення позовної давності полягає в тому, що цей інститут забезпечує визначеність та стабільність цивільних правовідносин. Він дисциплінує учасників цивільного обігу, стимулює їх до активності у здійсненні належних їм прав, зміцнює договірну дисципліну, сталість господарських відносин.

Позовна давність поділяється на два види: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність становить три роки (ст. 257 ЦК) і застосовується до всіх позовів, крім тих, для яких законодавцем встановлені спеціальні правила.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12 березня 2020 року на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.

Запроваджено обмежувальні заходи щодо протидії поширенню коронавірусу COVID-19, які безпосередньо впливають на виконання державою своєї соціальної, економічної, правозахисної функцій, введено певні обмеження прав та свобод людини і громадянина.

Законом України № 530-ІХ від 17 березня 2020 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» введення карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, віднесено до форс-мажорних обставин (частина друга статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати»).

Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «При кінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681,728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

У пункті 12 розділ «При кінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30 березня 2020 року № 540-IXперелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності. І всі ці строки продовжено для всіх суб`єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19). Зазначені зміні вступили в силу з 02 квітня 2020 року.

Згідно з постанови Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211«Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СОVID-19, спричиненої коронавірусом SАRS-СоV-2» в Україні встановлено карантин з 12 березня 2020 року, який діяв до 30 червня 2023 року.

Таким чином, строк позовної давності було продовжено на період дії карантину.

Крім того, відповідно до п. 19 Розділу «Прикінцеві та перехідні положення Цивільного кодексу України у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Відповідно до п. 1 Закону України № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності» від 14 травня 2025 року, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключено.

Враховуючи, що Договір кредиту № 100593554 укладено 09 квітня 2021 року, а позов подано до суду 25 вересня 2025 року, суд дійшов висновку, що строк позовної давності у даному випадку не сплив.

Позивачем сплачено 2422, 40 коп. в рахунок судового збору та 5000 грн. 00 коп. за надання правової допомоги , який просить стягнути з відповідача.

На підтвердження сплати судового збору позивач надав платіжну інструкцію №100593554 від 05.09.2025. На підтвердження понесених витрат позивач надав договір №42649746 про надання правової допомоги від 05.05.2025, додаткову угоду №100593554 до договору від 29.07.2025, акт про підтвердження факту надання правничої допомоги від 29.07.2025 з детальним описом наданих послуг та їх вартості.

Так, за змістом ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога).

У ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи, до яких належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно із ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Отже, позивач просить покласти на відповідача зобов`язання компенсувати позивачу витрати на судовий збір у розмірі 2422,40 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 5000 грн.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, судові витрати, понесені позивачем слід стягнути пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Так, на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1220 грн. 22 коп. (14210 * 100% : 28210 * 2422,40) та витрати на професійну правову допомогу у розмірі 2518 грн. 61 коп. ( 14210 * 100% : 28210 * 5000).

На підставі викладеного та керуючись ст. 11, 12, 95, 141, 263, 265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ДІДЖИ ФІНАНС» до про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «ПУМБ», МФО: 334851) заборгованість за Кредитним договором № 100593554 від 09.04.2021 у розмірі 14210 (чотирнадцять тисяч двісті десять) грн 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ДІДЖИ ФІНАНС» (07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд. 21/1, код ЄДРПОУ: 42649746, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «ПУМБ», МФО: 334851) судові витрати у виді судового збору в розмірі 1220 (одна тисяча двісті двадцять) грн 22 копійок та витрати на правову допомогу у розмірі 2518 (дві тисячі п?ятсот вісімнадцять) грн 61 копійок.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через суд першої інстанції протягом 30 днів з дня отримання учасником справи його копії.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О.А. Кожевник