Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №460/12214/26 — Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

14 вересня 2026 року м. Рівне№460/12214/26

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді К.М.Недашківської, розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії.

До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі іменується – Позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі іменується – Відповідач ), в якому Позивач просить суд:

визнати протиправними дії Відповідача, щодо не здійснення неналежного нарахування надбавки за вислугу років за період з 26.02.2022 по 08.05.2022 рік включно;

зобов`язати Відповідача здійснити дії щодо нарахування та виплати Позивачу, за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», надбавки за вислугу років в розмірі 35% за період з 26.02.2022 по 08.05.2022 року включно із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправними дії Відповідача, щодо не здійснення неналежного нарахування надбавки за особливості проходження служби з урахуванням надбавки за вислугу років за період з 26.02.2022 по 08.05.2022 рік включно;

зобов`язати Відповідача здійснити дії щодо перерахунку та виплати Позивачу, за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», надбавки за особливості проходження служби з врахуванням надбавки за вислугу років в розмірі 35% за період з 26.02.2022 по 08.05.2022 року включно із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправними дії Відповідача, щодо незастосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2022 року який складає 2 481 гривні для обчислення грошового забезпечення (щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 26.02.2022 по 08.05.2022 року включно;

зобов`язати Відповідача здійснити дії щодо перерахунку та виплати Позивачу, за рахунок бюджетних асигнувань за кодом економічної класифікації видатків бюджету 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», грошового забезпечення (щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення) за період з 26.02.2022 по 08.05.2022 року включно, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01 січня 2022 року, який складає 2 481 гривні із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44, із одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та із урахуванням раніше виплачених сум;

зобов`язати Відповідача нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по день фактичної виплати грошового забезпечення включно за весь час затримки виплати.

Стислий виклад позиції Позивача.

Позивач зазначає, що у період проходження позивачем військової служби, нарахування що у період проходження ним військової служби у ІНФОРМАЦІЯ_2 з 26.02.2022 по 08.05.2022 нарахування грошового забезпечення здійснювалося Відповідачем у заниженому розмірі. Зокрема, посадовий оклад, оклад за військовим званням та залежні від них види грошового забезпечення обчислювалися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2018, замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн. Крім того, Позивач вказує, що за наявності вислуги понад 10 років йому не нараховувалася надбавка за вислугу років у розмірі 35 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням. У зв`язку з ненарахуванням цієї надбавки, на переконання Позивача, у заниженому розмірі була визначена й надбавка за особливості проходження військової служби, оскільки її розрахункова база включає посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавку за вислугу років. Тому, не погоджуючись із розмірами нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, Позивач звернувся до суду і просить позов задовольнити повністю.

Стислий виклад заперечень Відповідача.

Відповідач подав відзив на позовну заяву в якому вказав, що нарахування та виплата грошового забезпечення Позивачу у спірний період здійснювалися відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 та Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260. Вважає, що розрахунковою величиною для визначення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у спірний період був прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом станом на 01.01.2018, у розмірі 1762,00 грн. Відповідач посилається на те, що примітки до додатків 1 та 14 Постанови №704 мають інформаційний, а не нормативний характер, а скасування постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 пункту 6 Постанови Кабінету Міністрів України №103, на його думку, не призвело до автоматичного відновлення попередньої редакції пункту 4 Постанови №704 та не створило підстав для застосування прожиткового мінімуму, встановленого на 01 січня відповідного календарного року. У зв`язку з цим Відповідач вважає відсутніми підстави для перерахунку грошового забезпечення Позивача за період з 26.02.2022 по 08.05.2022 із застосуванням прожиткового мінімуму у розмірі 2481,00 грн. Також Відповідач зазначає, що відповідними розпорядженнями Міністерства оборони України визначалися посадові оклади, оклади за військовими званнями, надбавка за вислугу років та інші щомісячні й одноразові додаткові види грошового забезпечення, а тому вважає, що нарахування та виплата грошового забезпечення Позивачу здійснювалися відповідно до чинного на той час законодавства. Тому просить суд відмовити у позовних вимогах повністю.

Ухвалою суду від 13.07.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється відповідно до статті 229 КАС України.

Відповідно до статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

Суд при вирішенні справи керується принципами верховенства права, законності, рівності усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом, змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин, гласності і відкритості адміністративного процесу.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 у періоди з 26.02.2022 по 08.05.2022 включно та з 20.11.2024 по 24.04.2025 включно.

З матеріалів справи, зокрема карток особового рахунку Позивача та листів ІНФОРМАЦІЯ_1 , вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у спірний період перебував на фінансовому забезпеченні у Відповідача.

Згідно з витягом з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №28 від 26.02.2022 Позивача, призваного на військову службу за призовом під час мобілізації, призначено на посаду стрільця відділення охорони взводу охорони роти охорони ІНФОРМАЦІЯ_5 та визначено, що з 26.02.2022 він справи та посаду прийняв і приступив до виконання обов`язків. Цим же наказом передбачено виплату щомісячної премії за особистий внесок у загальні результати служби у розмірі 289 відсотків посадового окладу та надбавки за особливості проходження служби у розмірі 65 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

З картки особового рахунку Позивача за 2022 рік судом встановлено, що у розрахунковому періоді за березень 2022 року вислуга Позивача перевищувала 11 років. Водночас у графі щодо нарахування надбавки за вислугу років за спірний період нарахування відсутні.

11.05.2026 представник Позивача звернувся до Відповідача із заявами щодо надання інформації та документів, а також щодо врегулювання питань нарахування і виплати належного грошового забезпечення.

Листом від 20.05.2026 №12/2/514 та листом від 22.05.2026 №12/2/520 Відповідач повідомив про здійснення нарахувань грошового забезпечення Позивачу при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням за спірний період застосовувалася розрахункова величина 1762,00 грн.

Не погодившись з такими діями Відповідача, Позивач звернувся до суду.

Перевіривши правову та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб`єктом владних повноважень в основу своїх дій, на відповідність вимогам частини другої статті 2 КАС України, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 №2011-XII (далі - Закон №2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" №704 (далі - Постанова №704), якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14, а також розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" №103 від 21.02.2018 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови №704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції:

"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".

При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.

Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".

Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 за наслідками апеляційного перегляду справи скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову про задоволення позову. Визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб". У іншій частині рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 залишено без змін.

Отже, з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 - пункт 6 Постанови №103 втратив чинність та відновлена дія п.4 Постанови №704 у первісній редакції.

Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Суд вважає за необхідне зазначити, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ та п. 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704 перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов`язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.99 р. №8-рп/99 у справі щодо права на пільги, від 20.03.2002р. №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).

У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов`язана з ризиком для життя і здоров`я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.

Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№25921/02), Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедент не тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. У пункті 57 рішення Європейського суду з прав людини "Щокін проти України" (№23759/03 та №37943/06) та у пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини "Серков проти України" (39766/05), встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, на підставі того, що органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов`язань зі сплати податку. Хоча ця справа стосується податкового спору, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між фізичною/юридичною особою і суб`єктом владних повноважень, який передбачає, що будь-яке втручання з боку державних органів в мирне володіння майном, повинно бути законним і що воно повинне переслідувати законну мету в інтересах суспільства. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним переслідуваній меті. Іншими словами, необхідно знайти справедливий баланс до вимог загальних інтересів спільноти та вимог захисту основних прав особистості.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за приписи п. 4 Постанови №704, у редакції до внесення змін Постановою №103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови №704, суд не знаходить правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням величини мінімальної заробітної плати, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Судом враховано висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 по справі №240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме п. 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України", згідно яких: "01.01.2017 набрав чинності Закон України від 06.12.2016 №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України". За змістом пункту 3 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №1774-VІІІ мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.

З огляду на викладене суд вважає, що згідно з Постановою №704, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, викладеній в постановах від 11.02.2021 у справах №200/3774/20-а, №200/3747/20-а, №240/11952/19, та від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а.

Отже, з 29.01.2020, а саме, з дня набрання чинності постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, у позивача виникли правові підстави для перерахунку грошового забезпечення виходячи із розмірів посадового окладу та окладу за військове звання, які визначити шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постановах від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 12.09.2022 у справі №500/1813/21, від 04.01.2023 у справі №640/17686/21.

Слід зазначити, що Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб з 01.01.2018 - 1762,00 грн. В свою чергу, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" розмір прожиткового розміру збільшено в порівнянні з 2018 роком.

Так, з 01.01.2022 розмір прожиткового мінімуму становить 2481,00 грн,. Отже, різниця між розміром прожиткового мінімуму на 2018 рік та 2022 роки впливає на визначення розміру посадового окладу та з 29.01.2020, тобто з моменту набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18, наявні правові підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2022 року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

При цьому суд зауважує, що відповідач не заперечує, що у період проходження позивачем військової служби, нарахування грошового забезпечення йому здійснювалося з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 (в редакції до 20.05.2023, яка діяла до внесення змін у пункт 4), яким установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими званнями військовослужбовців, визначався шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14 Постанови.

Під час вирішення цього спору суд також враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.

Зокрема, пунктом 1 Постанови №481 передбачено скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Також пунктом 2 указаної Постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, виклавши абзац перший в такій редакції: 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Суд зазначає, що рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 визнано протиправним та нечинним пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі №320/29450/24 залишено без змін. Таким чином, починаючи з 18.06.2025 діяла редакція пункту 4 Постанови №704, що була чинною до змін, внесених пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481.

У свою чергу, Верховний Суд у постанові від 16.07.2026 у справі №320/29450/24 сформував висновок про те, що Кабінет Міністрів України, реалізовуючи надані йому законом повноваження, вправі визначати базову величину, яка застосовується для обчислення посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, у тому числі шляхом встановлення її у фіксованому розмірі. Відтак, пункт 2 Постанови Кабінету Міністрів України №481 є чинним, а встановлена ним розрахункова величина у розмірі 1762 грн підлягає застосуванню при визначенні розміру грошового забезпечення, а тому враховуючи ч. 5 ст. 242 КАС України, суд повинен враховувати такі висновки Верховного Суду.

Отже, зважаючи на висновки суду щодо наявності підстав для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (2022 ), який Відповідачем не був врахований під час нарахування грошового забезпечення позивача, відтак суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату Позивачу грошового забезпечення з 26.02.2022 по 08.05.2022 з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023 за Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та з урахуванням вже виплачених сум, оскільки як суд вже зазначив вище 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову №481 Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, яка набрала чинності 20.05.2023.

Щодо решти позовних вимог, суд враховує наступне.

Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Відповідно до підпункту 3 пункту 5 постанови №704, надано право керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Згідно з п.п1, 2 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України №260 від 07.06.2018, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (п.6 розділу XXIII цього Порядку).

Відповідно до п.1 розділу XXIV вказаного Порядку військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Як передбачено п.7 розділу XXIV вказаного Порядку, розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги.

Отже, виплата вказаних одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, премії) безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням.

Щодо надбавки за вислугу років та надбавки за особливості проходження військової служби суд зазначає таке.

Абзацом 17 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України №704 затверджено розміри надбавки за вислугу років військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу згідно з додатком 16.

Відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260, військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за вислугу років на військовій службі у відсотках посадового окладу (за основною чи тимчасово займаною посадою) з урахуванням окладу за військовим званням у таких розмірах: від 1 до 5 років - 25 відсотків; від 5 до 10 років - 30 відсотків; від 10 до 15 років - 35 відсотків; від 15 до 20 років - 40 відсотків; від 20 до 25 років - 45 відсотків; від 25 і більше років - 50 відсотків.

Пунктом 2 розділу IV Порядку №260 встановлено, що вислуга років для виплати надбавки обчислюється з дня початку до дня закінчення проходження військової служби відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Пунктом 3 цього розділу передбачено, що для виплати надбавки за вислугу років військовослужбовцям, призваним або прийнятим на військову службу із запасу, зараховуються всі періоди попередньої служби.

Пунктом 6 розділу IV Порядку №260 передбачено, що для виплати надбавки за вислугу років командир військової частини щорічно станом на 01 січня оголошує наказом вислугу років військовослужбовців. Такий наказ видається на підставі особових справ військовослужбовців та інших документів, що підтверджують проходження військової служби.

Як вбачається з картки особового рахунку Позивача за 2022 рік, у розрахунковому періоді за березень 2022 року його вислуга перевищувала 11 років. Отже, вислуга Позивача перебувала в межах від 10 до 15 років, що відповідно до пункту 1 розділу IV Порядку №260 надавало йому право на надбавку за вислугу років у розмірі 35 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням. Водночас нарахування такої надбавки у картці особового рахунку за спірний період не відображено.

Таким чином, Відповідачем протиправно не нараховано Позивачу надбавку за вислугу років у розмірі 35 відсотків за період з 26.02.2022 по 08.05.2022 включно.

При цьому, оскільки судом встановлено неправильне визначення Відповідачем посадового окладу та окладу за військовим званням із застосуванням розрахункової величини 1762,00 грн замість прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн, надбавка за вислугу років у розмірі 35 відсотків підлягає нарахуванню виходячи з належно визначених посадового окладу та окладу за військовим званням.

Відповідно до пункту 1 розділу VI Порядку №260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) щомісячно виплачується надбавка за особливості проходження служби в розмірах до 100 відсотків посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років залежно від складності та важливості виконуваних обов`язків.

Отже, нормативно визначена розрахункова база цієї надбавки включає три складові: посадовий оклад, оклад за військовим званням та надбавку за вислугу років.

Крім того, з витягу з наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №28 від 26.02.2022 безпосередньо щодо Позивача вбачається, що йому встановлено надбавку за особливості проходження служби у розмірі 65 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2024 у зразковій справі №380/19324/23, оцінюючи нормативне регулювання надбавки за особливості проходження служби, також виходила з того, що у 2022 році така надбавка встановлювалася у мінімальному розмірі 65 відсотків посадового окладу, окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років. Суд враховує цей висновок у частині структури розрахункової бази відповідної надбавки.

Як встановлено судом вище, Відповідач не нарахував Позивачу належну надбавку за вислугу років у розмірі 35 відсотків. Відтак під час визначення надбавки за особливості проходження служби Відповідачем не було враховано одну з обов`язкових складових її розрахункової бази. Це призвело до визначення надбавки за особливості проходження служби у заниженому розмірі.

За таких обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов`язання Відповідача здійснити перерахунок та виплату Позивачу надбавки за особливості проходження служби у встановленому наказом №28 від 26.02.2022 розмірі 65 відсотків з урахуванням належної Позивачу надбавки за вислугу років у розмірі 35 відсотків, при цьому посадовий оклад та оклад за військовим званням мають бути визначені із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 у розмірі 2481,00 грн.

Щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, суд зазначає таке.

Згідно п.168.5 ст.168 ПК України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, у зв`язку з виконанням обов`язків несення служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15.01.2004, грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Пунктом 3 цього Порядку передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Пункти 4 та 5 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення. Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку №44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

У свою чергу, вимогу Позивача про нарахування та виплату грошового забезпечення виключно за рахунок коштів за кодом економічної класифікації видатків 2112 "Грошове забезпечення військовослужбовців", суд вважає передчасною та такою, що створює неправомірне втручання в порядок виконання судового рішення.

КЕКВ 2112 - це лише технічна бюджетна класифікація, яка визначає напрям використання коштів, а не джерело права на виплату сум грошового забезпечення. Вказівка конкретного КЕКВ у резолютивній частині рішення не має правового значення для встановлення права чи розміру грошового забезпечення.

Адміністративне судочинство вирішує питання правомірності дій (бездіяльності) та зобов`язує вчинити дії щодо нарахування й виплати. Однак вибір джерела фінансування, конкретного КЕКВ та порядку проходження коштів через органи Державної казначейської служби України належить до компетенції розпорядника бюджетних коштів і Державної казначейської служби. Суд не вправі втручатися в ці питання, оскільки це виходить за межі його повноважень.

Вказівка конкретного КЕКВ створює штучні обмеження для відповідача. Він може мати законні підстави провести виплату за іншим кодом - через перерозподіл коштів, особливості кошторису чи внутрішні правила фінансування. Обмеження вибору КЕКВ ускладнює виконання рішення без об`єктивної потреби.

Отже, така вимога є передчасною, адже на момент розгляду справи рішення ще не виконано, а питання джерела фінансування виникає лише на етапі виконання, тому в її задоволенні слід відмовити.

Щодо відрахування 1,5 % військового збору із суми нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, то суд зауважує, що сплата податків і зборів та їх розмір із доходів платника податків належить до обов`язків роботодавця, який виплачує такий дохід і в силу податкового законодавства є податковим агентом. Крім того, така вимога є передчасною, позаяк доказів відрахування/не відрахування військового збору у розмірі 1,5 % чи іншому розмірі, суду не надано і судом не встановлено.

Щодо позовних вимог про зобов`язання Відповідача здійснити розрахунок компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати та нарахувати і виплатити позивачу таку компенсацію, то суд зазначає таке.

Правове регулювання компенсації громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати визначене Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати" №2050-III (далі - Закон №2050-III).

Відповідно до змісту статті 1 цього Закону підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Зміст цієї норми свідчить, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов`язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.

Статтею 2 Закону №2050-ІІІ установлено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: - пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); - соціальні виплати; - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - сума індексації грошових доходів громадян; - суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; - суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ Кабінет Міністрів України постановою від 21 лютого 2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» затвердив відповідний Порядок.

Згідно з нормою пункту 3 Порядку №159 компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); - соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, страхові виплати дитині, яка народилася з інвалідністю внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення); - сума індексації грошових доходів громадян; - суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; - суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Таким чином, Порядок №159 порівняно із Законом №2050-III деталізував види соціальних виплат як доходів громадян.

У контексті спірних правовідносин та видів грошових доходів, які підлягають компенсації відповідно до наведених нормативно-правових актів, варто виділити заробітну плату (грошове забезпечення) та зазначити, що це схожі за функцією виплати (винагорода за службу / роботу), але різні за юридичною природою.

Так, заробітна плата регулюється нормами Кодексу законів про працю України та Закону України від 24 березня 1995 року №108/95-ВР «Про оплату праці».

Вона є винагородою, обчисленою у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу згідно з трудовим договором.

У свою чергу, грошове забезпечення регулюється спеціальним законодавством, зокрема нормами Закону №2011-ХІІ, профільними постановами Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства оборони України. Це не оплата за «роботу» в класичному розумінні, а засіб стимулювання та забезпечення життєдіяльності особи, яка виконує державну функцію з оборони країни.

За висновками Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, сформованими у постанові від 02 квітня 2024 року в справі №560/8194/20, умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Тож, нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом №2050-III строк - у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Як зауважив Верховний Суд в постанові від 09 квітня 2026 року в справі №380/18334/24 реалізація права на отримання компенсації втрати частини доходів шляхом звернення до суду можлива за умови невиконання підприємством, установою і організацією всіх форм власності та господарювання вимог Закону №2050-III, а тому і перебіг обчислення строку для звернення до суду з такими вимогами починається з моменту виплати позивачу сум індексації грошового забезпечення.

Необхідно зазначити, що у практиці суду касаційної інстанції сформувався усталений підхід, за якого однією з умов для порушення особою питання про виплату їй компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати є проведення з нею повного розрахунку (тобто хоча і не своєчасне, але фактичне отримання тих доходів, про компенсацію втрати частини яких просить особа).

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11 серпня 2023 року у справі №380/103/22 зазначено, що виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу. Оскільки суб`єкт владних повноважень не здійснив виплату доходу, компенсація втрати частини якого була предметом спору у цій справі, то пред`явлені позовні вимоги є передчасними.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 травня 2026 року в справі №280/8933/24 виснувала, що особа має право на компенсацію втрати частини доходів, визначену Законом №2050-ІІІ, за сукупності таких умов:

1) строки виплати доходів порушено щонайменше на один місяць

2) такий дохід повинен мати систематичний, а не разовий характер;

3) дохід, про компенсацію втрати частини якого просить особа, має бути нею фактично отриманий.

Суд зазначає, що розглядуване у межах цих спірних правовідносин грошове забезпечення не характеризується ознакою нарахованого, проте не виплаченого доходу, оскільки виплата такого грошового забезпечення в належному розмірі (констатована розглядуваним судовим рішенням), об`єктивно не здійснена, відповідно неможливо ствердити, що відповідачем порушено вимоги статті 4 Закону №2050-III щодо (не)виплати суми компенсації у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, водночас судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ ймовірно будуть порушені у майбутньому, відтак відсутні підстави для зобов`язання нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Оскільки суб`єкт владних повноважень не здійснив виплату доходу (грошового забезпечення), компенсація втрати частини якого була предметом спору у цій справі, то пред`явлені позовні вимоги є передчасними.

Частиною першою статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

Враховуючи викладене, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Питання щодо розподілу судових витрат у порядку статті 139 КАС України не підлягає вирішенню, оскільки Позивач звільнений від сплати судового збору.

Враховуючи наведене та керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування ОСОБА_1 надбавки за вислугу років у розмірі 35 відсотків за період з 26 лютого 2022 року по 08 травня 2022 року включно.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 надбавку за вислугу років у розмірі 35 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням за період з 26 лютого 2022 року по 08 травня 2022 року включно, виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, у розмірі 2481,00 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення ОСОБА_1 надбавки за особливості проходження військової служби за період з 26 лютого 2022 року по 08 травня 2022 року включно без урахування належної йому надбавки за вислугу років у розмірі 35 відсотків.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки за особливості проходження військової служби за період з 26 лютого 2022 року по 08 травня 2022 року розмірі 65 відсотків посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у розмірі 35 відсотків, при цьому посадовий оклад та оклад за військовим званням визначити із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, у розмірі 2481,00 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 26 лютого 2022 року по 08 травня 2022 року включно без застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року.

Зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_6 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 26 лютого 2022 року по 08 травня 2022 року включно, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704, а також інших залежних від цих окладів щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум та з одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.

У задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 14 вересня 2026 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Суддя К.М. Недашківська