Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №440/8139/26 — Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/8139/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бевзи В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за позовом заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області, третя особа без самостійних вимог на стороні позивача Департамент культури і туризму Полтавської обласної державної (військової) адміністрації, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

І. РУХ СПРАВИ

Стислий зміст позовних вимог.

Позивач Кременчуцька окружна прокуратура Полтавської області звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача, Департамент культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації, про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, а саме просить:

- визнати протиправною бездіяльність виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, що полягає у невиконанні вимог законодавства України щодо виготовлення облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини – об`єкт архітектури: Кременчуцьке повітове земство, розташоване за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Коцюбинського, буд. 2, та не подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня – Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації про занесення його до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;

- зобов`язати виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області виконати вимоги законодавства України щодо виготовлення облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини – об`єкт архітектури: Кременчуцьке повітове земство, розташоване за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Коцюбинського, буд. 2, та подати пропозиції до органу охорони культурної спадщини вищого рівня – Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації про занесення його до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Позовні вимоги мотивував тим, що відповідач, що відповідач протягом тривалого часу не здійснював належних дій щодо охорони культурної спадщини, зокрема, виявлено ряд недоліків щодо невиготовлення облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини, та не було здійснено подання пропозиції до уповноваженого органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єкту культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. На думку прокурора, відповідач своєю бездіяльністю порушив не тільки норми чинного законодавства, що може призвести до тяжких наслідків, а й один із ключових напрямків державної політики належне збереження та використання культурної спадщини шляхом здійснення комплексних заходів.

Прокурором подана відповідь на відзив, в яких позивач наголосив на аргументах та обґрунтуванні позову з урахуванням доводів відповідача, прокурор наполягає на тому, щоб позов задовольнили у повному обсязі, адже відповідно до чинного законодавства, до спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини належать виконавчий комітет міської ради. Відповідно, бездіяльність відповідача порушує норми діючого законодавства, що регулює відносини у сфері охорони культурної спадщини. Крім того, позивач вказує на те, що прокурор є належним суб`єктом звернення у даному випадку, враховуючи всі вжиті заходи під час перевірки підстав для представництва в суді. Просив позовні вимоги задовольнити повністю.

Стислий зміст заперечень відповідача, третьої особи.

Відповідач подав відзив на позов, проти задоволення позову заперечував та вказав, що обов`язок забезпечення складення облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини законодавцем покладено на уповноважений орган яким є, відповідно до чинного законодавства, Полтавська обласна державна (військова) адміністрація, тому виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області вказує на те, що він є неналежним відповідачем у справі, а прокурор у даному випадку не може бути суб`єктом звернення до суду. Тому відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими, й просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Третя особа подала пояснення, в яких повідомила, що за період з 2021 по 2025 роки фінансування сфери охорони культурної спадщини, що передбачало виготовлення облікової документації на об`єкти культурної спадщини, в обласному бюджеті не були передбачені. Рішенням Полтавської обласної ради № 1072 від 25.12.2025 затверджено «Програму розвитку культури, туризму та охорони культурної спадщини Полтавської області на 2026-2030 роки». Фінансування цієї Програми в умовах дії правового режиму воєнного стану є обмеженим, тому розглянути питання виготовлення облікової документації за рахунок обласного бюджету на вказаний об`єкт у 2026 році немає можливості. Фінансування видатків на виготовлення облікової документації безпосередньо з бюджетів територіальних громад є більш ефективним, оперативним та фінансово обґрунтованим інструментом. Обсяг асигнувань, необхідний для паспортизації локальної кількості об`єктів у межах однієї громади, є незначним для її бюджету, тоді як акумуляція таких видатків на рівні області створює надмірне та неефективне навантаження на обласний бюджет. Зважаючи на це, а також з метою раціонального розподілу бюджетних коштів, у межах зазначеної Програми за рахунок обласного бюджету першочергово заплановано фінансування виготовлення облікової документації виключно на ті об`єкти культурної спадщини, які є майном спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Полтавської області.

Заяви, клопотання учасників справи.

Сторонами не подані суду заяви та клопотання із процесуальних питань.

Процесуальні дії у справі.

Полтавським окружним адміністративним судом від 29.06.2026 прийнята позовна заява до розгляду та відкрите провадження в адміністративній справі; вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), витребувані докази від відповідача, залучена третя особи до участі у справі без самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача.

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України).

ІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Дослідивши докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини справи та відповідні правовідносини.

Відповідно до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, наявному у відкритому доступі, окружною прокуратурою встановлене, що в Державному реєстрі нерухомих пам`яток України відсутні відомості щодо Кременчуцького повітового земства, розташованого в центрі міста біля міського парку культури і відпочинку «Придніпровський» за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Коцюбинського, буд. 2.

Відповідно до розпорядження Полтавської обласної державної адміністрації № 529 від 16.07.2021 «Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 15.10.2020 № 590», затверджено перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини Кременчуцької міської територіальної громади, згідно якого включено об`єкт архітектури – Кременчуцьке повітове земство, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Коцюбинського, буд. 2, під порядковим номером « 6.106».

Зазначена будівля є щойно виявленим об`єктом культурної спадщини ,,Кременчуцьке повітове земство”, внесена до Переліку об`єктів культурної спадщини Полтавської області розпорядженням голови облдержадміністрації від 16.07.2021 № 529, відповідно до вимог Порядку обліку об`єктів культурної спадщини (далі – Порядок №529), затвердженого наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 ,,Про затвердження Порядку обліку об`єктів культурної спадщини”, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 серпня 2019 року за № 941/33912.

Облікова документація на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини ,,Кременчуцьке повітове земство” не здійснена.

Відповідно до листа виконавчого комітету Кременчуцької міської ради від 14.05.2026 № 01-32/8544, виконавчим комітетом міської ради, після повідомлення Департаментом культури і туризму Полтавської обласної державної (військової) адміністрації про занесення даного об`єкту до Переліку щойно виявлених об`єктів культурної спадщини не вживались дієві заходи щодо складання облікової документації на вказаний об`єкт культурної спадщини, та не подавались пропозиції до органу охорони культурної спадщини вищого рівня – Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної (військової) адміністрації про занесення даного об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради зазначає, що об`єкт нерухомого майна не належить на праві власності Кременчуцькій міській територіальній громаді, управління яким здійснює ОСББ «Старий будинок», до якого міська рада та управління культури і туризму неодноразово звертались з повідомленням про зобов`язання укласти охоронний договір.

23.11.2021 рішенням Кременчуцької міської ради затверджена програма з охорони культурної спадщини і збереження історичного середовища Кременчуцької міської територіальної громади на 2022 – 2026 роки. Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 03.07.2025 № 1674 «Про виділення коштів з Стабілізаційного Фонду Кременчуцької міської територіальної громади» Управлінню культури і туризму Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на виготовлення облікової документації на щойно виявлені об`єкти археології виділено кошти в сумі 93683,13 грн. Рішенням Кременчуцької міської ради від 18.07.2025 збільшені обсяги фінансування.

Зазначений об`єкт культурної спадщини є багатоквартирним будинком, розташованим в центрі міста біля міського парку культури і відпочинку «Придніпровський», у візуальній доступності для гостей і мешканців міста.

Згідно з відповіддю Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної (військової) адміністрації від 12.06.2026 № 01-20/1231 встановлене, що у зв`язку із відсутністю облікової документації подання до Міністерства культури України про занесення спірного об`єкту до Державного реєстру нерухомих пам`яток України не здійснювалось, облікова документація на вказаний вище об`єкт до Департаменту не надходила і на Консультативній раді при Департаменті не розглядалась.

Судовим розглядом встановлене, що не заперечується сторонами, що відсутня облікова документація на вказаний щойно виявлений об`єкт культурної спадщини – об`єкт архітектури Кременчуцької міської територіальної громади, згідно якого включено об`єкт архітектури – Кременчуцьке повітове земство, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Коцюбинського, буд. 2, під порядковим номером « 6.106», і внаслідок цього відсутні відомості у Державному реєстрі нерухомих пам`яток України відносно Кременчуцького повітового земства, розташованого в центрі міста біля міського парку культури і відпочинку «Придніпровський» за адресою: Полтавська область, м. Кременчук, вул. Коцюбинського, буд. 2.

Судом встановлене, що має місце компетенційний спір між відповідачем та третьою особою щодо виконання обов`язків по здійсненню охорони культурної спадщини в частині здійснення облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини та подальше подання пропозиції відносно занесення об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, який порушує інтереси держави, внаслідок чого прокурор звернувся до суду.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, прокурор звернувся до суду із цим позовом.

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 54 Конституції України визначає, що культурна спадщина охороняється законом. Держава забезпечує збереження історичних пам`яток та інших об`єктів, що становлять культурну цінність, вживає заходів для повернення в Україну культурних цінностей народу, які знаходяться за її межами.

Конвенцією про охорону архітектурної спадщини Європи (набрала чинності 01.12.1987, підписана від імені України 15.11.2005, ратифікована 20.09.2006, набрала чинності 01.04.2007) до об`єктів архітектурної спадщини, що підлягають охороні, віднесено пам`ятки: усі будівлі та споруди, що мають непересічне історичне, археологічне, мистецьке, наукове, соціальне або технічне значення, включаючи усі особливості їхнього технічного виконання та оздоблення (стаття 1 Конвенції).

Статтями 3 та 4 Конвенції встановлено, що кожна сторона зобов`язується вживати правових заходів для охорони архітектурної спадщини; впровадити відповідні контрольні і дозвільні процедури, необхідні для правової охорони об`єктів архітектурної спадщини; запобігати спотворенню, руйнуванню або знищенню об`єктів спадщини, що охороняються.

Рекомендаціями про охорону на національному рівні культурної та природної спадщини, схваленими Генеральною конференцією Організації Об`єднаних Націй у 1972 році, наголошено на тому, що кожен предмет культурної спадщини є унікальним і зникнення будь-якого такого предмета є невідновною та безповоротною втратою для цієї спадщини у зв`язку з чим кожну країну, на території якої знаходяться предмети культурної та природної спадщини, зобов`язано зберегти цю частину спадщини людства і забезпечити передачі майбутнім поколінням.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини як одного з головних елементів національних інтересів України з метою її збереження, використання об`єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь регулюються Законом України “Про охорону культурної спадщини” від 08 червня 2000 року №1805-III (далі - Закон №1805-III), у преамбулі якого встановлено, що об`єкти культурної спадщини, які знаходяться на території України, у межах її територіального моря та прилеглої зони, охороняються державою, охорона об`єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Відповідно до визначень, наведених у статті 1 Закону №1805-III:

об`єкт культурної спадщини - визначне місце, споруда (витвір), комплекс (ансамбль), їхні частини, пов`язані з ними рухомі предмети, а також території чи водні об`єкти (об`єкти підводної культурної та археологічної спадщини), інші природні, природно-антропогенні або створені людиною об`єкти незалежно від стану збереженості, що донесли до нашого часу цінність з археологічного, естетичного, етнологічного, історичного, архітектурного, мистецького, наукового чи художнього погляду і зберегли свою автентичність;

пам`ятка культурної спадщини (далі - пам`ятка) - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, або об`єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (невключення) об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України;

охорона культурної спадщини - система правових, організаційних, фінансових, матеріально-технічних, містобудівних, інформаційних та інших заходів з обліку (виявлення, наукове вивчення, класифікація, державна реєстрація), запобігання руйнуванню або заподіянню шкоди, забезпечення захисту, збереження, утримання, відповідного використання, консервації, реставрації, ремонту, реабілітації, пристосування та музеєфікації об`єктів культурної спадщини;

предмет охорони об`єкта культурної спадщини - характерна властивість об`єкта культурної спадщини, що становить його історико-культурну цінність, на підставі якої цей об`єкт визнається пам`яткою;

щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт культурної спадщини, який занесено до Переліку об`єктів культурної спадщини відповідно до цього Закону;

облікова документація - документація, що формується в порядку обліку об`єктів культурної спадщини та містить дані щодо цінності об`єкта культурної спадщини, характерних властивостей, що становлять його історико-культурну цінність (предмет охорони об`єкта культурної спадщини), етапів розвитку, просторових, функціональних характеристик, стану збереження, а також дані проведених досліджень.

Відповідно до частини 1 статті 3 Закону № 1805-III державне управління у сфері охорони культурної спадщини покладається на Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважені органи охорони культурної спадщини.

До спеціально уповноважених органів охорони культурної спадщини (далі - органи охорони культурної спадщини) належать: центральні органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері охорони культурної спадщини; орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим; обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації; виконавчий орган сільської, селищної, міської ради.

Частиною 2 статті 5 цього Закону № 1805-III передбачено, що до повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, належить, зокрема, реалізація державної політики з питань охорони культурної спадщини; ведення Державного реєстру нерухомих пам`яток України, здійснення координації та контролю за паспортизацією нерухомих об`єктів культурної спадщини; подання Кабінету Міністрів України пропозицій про занесення об`єктів культурної спадщини національного значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та про внесення змін до нього щодо пам`яток національного значення; занесення об`єктів культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України та внесення змін до нього щодо пам`яток місцевого значення.

Пунктами 1 та 2 частини 2 статті 6 Закону № 1805-III перебачено, що до повноважень районних державних адміністрацій, виконавчого органу сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини належить:

1) забезпечення виконання цього Закону, інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини на відповідній території;

2) подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України.

Пунктом 3 розділу Х “Прикінцеві положення” Закону №1805-III передбачено, що об`єкти, включені до списків (переліків) пам`яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури", визнаються пам`ятками відповідно до цього Закону; а пунктом 5 вказаного розділу визнано таким, що втратив чинність Закон Української РСР "Про охорону і використання пам`яток історії та культури" (Відомості Верховної Ради УРСР, 1978 р., №30, ст. 426; 1984 р., №7, ст. 145) (втратив чинність 12 липня 2000 року).

Частиною першою статті 13 Закону № 1805-III передбачено, що об`єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам`ятки.

Відповідно до статті 14 Закону № 1805-III занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам`ятки) провадяться відповідно до категорії пам`ятки:

а) пам`ятки національного значення - постановою Кабінету Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини протягом одного року з дня одержання подання;

б) пам`ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам`яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Частиною другою статті 14 Закону №1805-III встановлено, що об`єкт культурної спадщини до вирішення питання про його реєстрацію як пам`ятки вноситься до Переліку об`єктів культурної спадщини і набуває правового статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини, про що відповідний орган охорони культурної спадщини в письмовій формі повідомляє власника цього об`єкта або уповноважений ним орган (особу).

Перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини ведеться органами охорони культурної спадщини та публікується такими органами на своїх офіційних веб-сайтах. Включення об`єкта до такого переліку здійснюється одночасно з набуттям ним статусу щойно виявленого об`єкта культурної спадщини.

Переліки об`єктів культурної спадщини затверджуються рішеннями відповідних органів охорони культурної спадщини.

Порядок обліку об`єктів культурної спадщини визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

Частиною 3 статті 14-1 Закону №1805-III визначено, що контур пам`ятки або орієнтовні координати географічного центру (центроїда) знахідки фрагмента ділянки археологічного культурного шару фіксуються в обліковій документації, складовою якої є технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж території пам`ятки, що затверджується:

центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони культурної спадщини, - щодо пам`яток національного значення;

органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями - щодо пам`яток місцевого значення.

Протягом трьох робочих днів з дня затвердження технічної документації орган, що її затвердив, має забезпечити подання заяви про внесення встановлених документацією обмежень у використанні земель до Державного земельного кадастру.

Відповідно до Закону України “Про охорону культурної спадщини”, Кабінет Міністрів України 28 грудня 2001 року постановою №1768 затвердив Порядок укладення охоронних договорів на пам`ятки культурної спадщини (далі - Порядок №1768).

Згідно із пунктами 1, 2 Порядку №1768 охоронний договір встановлює режим використання пам`ятки культурної спадщини (далі - пам`ятка) чи її частини, у тому числі території, на якій вона розташована.

Власник пам`ятки чи її частини або уповноважений ним орган (особа) зобов`язаний не пізніше ніж через один місяць з моменту отримання пам`ятки чи її частини у власність або у користування укласти охоронний договір з відповідним органом охорони культурної спадщини.

Пунктом 5 Порядку №1768 встановлено, що охоронний договір укладається на пам`ятку чи її частину за видами об`єктів культурної спадщини.

Відповідно до пункту 6 Порядку №1768, в охоронному договорі зазначається режим використання пам`ятки, щойно виявленого об`єкта культурної спадщини чи її (його) частини, у тому числі території, на якій вони розташовані.

Охоронні договори укладаються на пам`ятки культурної спадщини національного, місцевого значення, а також на щойно виявлені об`єкти культурної спадщини чи їх частини з урахуванням особливостей, передбачених цим Порядком (п. 7 Порядку №1768).

Пунктом 20 Порядку №1768 визначено, що охоронний договір на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини чи його частину складається за формою згідно з додатком 2 та повинен містити такі додатки:

1) акт візуального обстеження з фотофіксацією, що не перевищує трьох місяців до дати укладення охоронного договору. Для комплексів (ансамблів) складається окремий акт на кожну їх складову. Акт візуального обстеження поновлюється не рідше ніж раз на три роки. Якщо стан об`єкта культурної спадщини значно змінився після проведення робіт на об`єкті, - протягом п`яти календарних днів після його зміни;

2) план території об`єкта культурної спадщини;

3) облікова картка (форма якої визначається МКСК).

Пунктом 1.5 розділу І Наказу Міністерства культури України від 11.03.2013 №158, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 1 квітня 2013 р. за № 528/23060, “Про затвердження Порядку обліку об`єктів культурної спадщини” (далі – Порядок №158) визначено, фінансування робіт зі складання облікової документації, паспортизації, інвентаризації та моніторингу здійснюється за рахунок видатків, передбачених у державному та місцевих бюджетах, а також за рахунок інших джерел, не заборонених законодавством.

Пунктом 1.2 розділу І Порядку №158 визначено, що уповноважений орган - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні (військові) адміністрації.

Пунктом 2.1 Порядку №158 визначено, що виявлення нерухомих об`єктів культурної спадщини та складання на них відповідної облікової документації забезпечують уповноважені органи, а також районні державні адміністрації, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, зокрема виконують функції Замовника та укладають з цією метою контракти на виявлення, дослідження нерухомих об`єктів культурної спадщини для їх взяття на облік та подальшої державної реєстрації.

Пунктом 3 Порядку №158 встановлене наступне:

3.1. На об`єкт, який виявлено в процесі досліджень і щодо якого подано Картку до органу охорони культурної спадщини, складається облікова документація у складі облікової картки за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку, до якої додаються коротка історична довідка та фотофіксація.

3.3. Розробником облікової документації є наукові установи та громадські об`єднання, юридичні особи та суб`єкти господарювання, в тому числі заклади культури, одним із видів діяльності яких є проведення наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини, та які мають у своєму складі чи залучають для проведення досліджень фахівців, що мають вищу освіту за спеціальністю “Музеєзнавство, пам`яткознавство”, та/або фахівця-архітектора (для пам`яток та об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва), та/або дипломованого фахівця-археолога (для пам`яток та об`єктів археології), та/або фахівця, який має науковий ступінь кандидата наук (доктора філософії) або доктора наук за спеціальністю “Музеєзнавство, пам`яткознавство” або таких наук:

мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об`єктів монументального мистецтва;

архітектури - для об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних;

історії - для археологічних, історичних об`єктів та об`єктів науки і техніки.

3.4. Облікова документація складається у двох примірниках. Один примірник залишається у розробника, а другий разом з електронною версією передається для подальшого розгляду на Науково-методичній раді з питань охорони культурної спадщини органу виконавчої влади Автономної Республіки Крим, Консультативних рад органів охорони культурної спадщини обласних, Київської та Севастопольської міських державних (військових) адміністрацій (далі - Консультативна рада) та/або Експертній комісії.

3.5. Облікова документація складається державною мовою. Текст облікової документації має бути написаний розбірливо машинописом, документи не мають містити підчищень або дописок, закреслених слів та інших виправлень, орфографічних та арифметичних помилок, заповнюватися олівцем, а також містити пошкодження, які не дають змоги однозначно тлумачити їх зміст. Достовірність інформації, що міститься в обліковій документації забезпечує її розробник.

3.6. Облікова документація у паперовій формі має бути скріплена, пронумерована згідно зі змістом та містити титульний аркуш. Облікову документацію підписує керівник органу охорони культурної спадщини. Титульний аркуш має містити назву об`єкта культурної спадщини, найменування замовника та розробника, ідентифікаційний код та підпис керівника розробника.

3.7. Електронна версія облікової картки підписується кваліфікованим електронним підписом уповноваженої особи та передається Замовнику. За відсутності Замовника процедура передачі йому облікової картки не виконується.

4.8. Уповноважений орган зобов`язаний забезпечити складання облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини, внесений до Переліку до набрання чинності цим Порядком, у строк, що не перевищує 3 років з дати занесення об`єкта культурної спадщини до Переліку.

МКСК координує стан складання уповноваженими органами облікової документації та, у разі необхідності, приймає рішення про зобов`язання уповноваженого органу забезпечити складання облікової документації (пункт 4.9 Порядку №158).

Після занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру і набуття ним статусу пам`ятки, виконавчий орган сільської, селищної, міської ради, на території якої розташована пам`ятка, власник пам`ятки чи уповноважені ним органи (особи) забезпечують розроблення технічної документації із землеустрою щодо визначення меж території пам`ятки, що є складовою облікової документації на пам`ятку і вноситься після її затвердження до складу облікової справи (Пункт 5.14 Порядку №158).

Форма паспорта об`єкта культурної спадщини визначена спільним наказом Міністерства культури і мистецтв України та Державного комітету України з будівництва та архітектури від 13.05.2004 №295/104 “Про затвердження форм облікової картки та паспорта об`єкта культурної спадщини” (далі - наказ №295/104).

Відповідно до наказу №295/104 паспорт об`єкта культурної спадщини повинен містити, зокрема: історичні дані про об`єкт, відомості про сучасний стан об`єкта, оцінка антропологічної, археологічної, естетичної, етнографічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності об`єкта, зони охорони пам`ятки, наявність науково-дослідної та науково-проектної документації на об`єкт та інше.

З урахуванням вимог частини першої статті 19 в Україні встановлюється така ієрархія нормативно-правових актів закони приймаються на основі Конституції України, чинних міжнародних договорів України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, зазначені у пунктах 4-13 цієї частини, і є обов`язковими до виконання на території України4

акти обласних державних адміністрацій приймаються на основі та на виконання Конституції України та (або) законів, чинних міжнародних договорів України, постанов Верховної Ради України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, наказів міністерств, нормативно-правових актів інших державних органів, мають на території відповідної області вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, передбачені пунктом 12 цієї частини, і є обов`язковими до виконання на території відповідної області (п. 3 ч. 2 ст. 19 Закону України “Про правотворчу діяльність” від 24 серпня 2023 року №3354-IX, Закон чинний але не введений в дію на час воєнного стану).

Акти місцевих державних адміністрацій, які відповідно до закону є регуляторними актами, розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності". Акти місцевих державних адміністрацій, які відповідно до закону є адміністративними актами, приймаються, набирають чинності, виконуються та припиняють дію з урахуванням вимог, встановлених Законом України "Про адміністративну процедуру" (стаття 6 Закону України “Про місцеві державні адміністрації” від 9 квітня 1999 року № 586-XIV).

Статтею 1 Закону України від 21.05.1997 № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» (далі - Закон № 280/97-ВР) передбачено, що виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами.

Згідно з підпунктом 5 пункту «б» частини першої статті 31 Закону № 280/97-ВР до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить організація охорони, реставрації та використання пам`яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників.

Підпунктом 10 пункту «б» частини першої статті 32 Закону № 280/97-ВР передбачено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження щодо забезпечення охорони пам`яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання.

ІV. ВИСНОВКИ СУДУ

Суд, повно виконавши процесуальний обов`язок зі збору доказів, перевіривши доводи сторін добутими доказами, дослідивши зібрані у справі докази в їх сукупності безпосередньо у судовому засіданні, проаналізувавши зміст належних норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів у наступних висновках.

Щодо повноважень прокурора на звернення до суду із цим позовом.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Частиною першою статті 23 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року №1697-VII визначене, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу (частина третя статті 23 Закону України «Про прокуратуру»).

При цьому, суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №587/430/16-ц, згідно якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави в разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган, а також у разі його відсутності. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, у чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає компетентний орган. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

У позовній заяві прокурор зазначає, що предметом позову є бездіяльність відповідача, яка полягає в тому, що заходи, спрямовані на здійснення дій з охорони об`єктів культурної спадщини, ним не здійснювалися. Тобто, у даному випадку, порушення допущено виконавчим комітетом, який є органом, уповноваженим здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, отже позивач та відповідач збігається в одній особі.

Бездіяльність відповідача сприяє порушенню основних засад державної політики у сфері охорони культурної спадщини, що у свою чергу є порушенням загальнодержавних інтересів та відповідно до статті 131-1 Конституції України надає прокурору право здійснювати захист таких інтересів у суді.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99, з`ясовуючи поняття «інтереси держави», зазначив, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їхній діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств.

Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їхнього захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).

Такі правові висновки та їхнє обґрунтування висловлені у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 826/3492/18.

Конституційний Суд України Рішенням від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025 у справі № 3-28/2024 (59/24) за конституційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальність "Рейнір Бізнес Груп" щодо відповідності Конституції України (конституційності) приписів абзацу першого частини третьої, абзаців першого, другого, третього частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII (щодо представництва прокурором інтересів держави в суді) визнав такими, що відповідають Конституції України (є конституційними), абзаци перший, другий, третій частини четвертої статті 23 Закону №1697-VII зі змінами. Визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №1697-VII зі змінами в тім, що вони надають прокуророві можливість здійснювати представництво інтересів держави в суді у зв`язку з нездійсненням або неналежним здійсненням захисту цих інтересів органом державної влади, органом місцевого самоврядування чи іншим суб`єктом владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

Окремі приписи абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №1697-VII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність із 1 січня 2027 року.

Рішення Конституційного Суду України не поширюється на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону № 1697-VII зі змінами, визнаних неконституційними, та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Конституційний Суд України, ухвалюючи рішення, врахував передусім, що в період дії воєнного стану в Україні вагомою є потреба усебічно забезпечити захист інтересів держави Україна та стабільність конституційного правопорядку й виходив з того, що неперервність виконання прокуратурою визначених Конституцією України функцій є важливою передумовою належного функціонування держави в умовах воєнного стану. Вважав за доцільне не поширювати дію цього Рішення на правовідносини щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, які виникли під час чинності окремих приписів абзацу першого частини третьої статті 23 Закону №1697-VII та продовжують існувати після втрати ними чинності.

Так, у постанові від 29 листопада 2022 року у справі № 240/401/19 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформулював висновки про те, що положення статті 53 КАС України у системному зв`язку з положеннями статті 23 Закону України "Про прокуратуру" щодо права прокурора на звернення до адміністративного суду з метою захисту інтересів держави в особі територіальної громади необхідно розуміти так: прокурор має право самостійно звертатися до адміністративного суду із позовом у разі відсутності органу, який має повноваження на звернення до суду з таким самим позовом; передбачене законами загальне повноваження державного органу на звернення до суду або можливість бути позивачем чи відповідачем у справі, не свідчить про право такого органу на звернення з адміністративним позовом в конкретних правовідносинах, оскільки Законом має бути прямо визначено, у яких випадках та який орган може/повинен звернутися до суду;

У постанові від 01.02.2023 у справі № 260/2284/21, за схожих обставин, Верховний Суд сформував такий правовий висновок: "Спеціальним законом, що регулює, зокрема, повноваження Мінкультури у спірних правовідносинах, є Закон України "Про охорону культурної спадщини".

Також, правовий висновок про те, що прокурор має право звертатися до суду в інтересах держави у сфері охорони культурної спадщини, висловлений Верховним Судом, зокрема, у постановах від 2 грудня 2020 року у справі № 734/519/15-ц, від 17 березня 2021 року у справі № 925/3/20, від 9 листопада 2022 року у справі № 260/437/21 та від 17 листопада 2022 року у справі № 640/16767/21.

Враховуючи, що у спірних правовідносинах відсутній орган, до компетенції якого належить звернення до суду щодо виготовлення облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини, саме прокурор має право на звернення до суду з цим позовом в інтересах держави.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 11.11.2025 у справі №560/88/25.

У даному випадку прокурор, реалізуючи надані законом представницькі повноваження, з метою захисту інтересів держави у сфері охорони культурної спадщини, звернувшись до суду з адміністративним позовом, реалізує покладені від імені держави повноваження по захисту державних інтересів.

Щодо обов`язку здійснення відповідачем облікової документації та надання пропозиції до органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення його до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Згідно із частиною 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 15 січня 2026 року у справі №140/7808/23 зазначив: «Відділ культури та туризму Маневицької селищної ради відповідно до зазначеного Порядку не є уповноваженим органом, будь-які нормативні акти Волинської обласної (військової) адміністрації, Камінь-Каширської районної (військової) державної адміністрації, якими відповідні повноваження йому були б делеговані, відсутні.

Викладене свідчить про правомірність висновку судів попередніх інстанцій про те, що відповідач не є уповноваженим органом на складання облікової документації на спірний об`єкт культурної спадщини.

Водночас з системного аналізу Закону № 1805-III та Закону № 280/97-ВР колегія суддів дійшла висновку, що до повноважень виконавчого органу сільської, селищної, міської ради віднесено саме подання пропозицій до органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, а не виготовлення облікової документації на відповідний об`єкт культурної спадщини, що віднесено до повноважень іншого уповноваженого органа.

Отже, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо відсутності у відповідача повноважень щодо подання пропозицій до органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єкту культурної спадщини місцевого значення Поселення XII-XIII століття, яке розташоване за 1,5 км на північ від села Комарово, до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.»

У той же час у справі №140/7808/23 суди дійшли висновку про те, що виконавчий комітет селищної ради не наділений жодними повноваженнями та обов`язками щодо забезпечення виготовлення облікової документації на відповідний об`єкт культурної спадщини з огляду на відсутність будь-яких документів, які підтверджують делегування таких повноважень, у той час, як у цій справі, яка переглядається такі повноваження делеговані відповідним розпорядженням, яке ніким не оспорено та є чинним.

Порядком обліку об`єктів культурної спадщини, затвердженим наказом Міністерства культури України від 11 березня 2013 року № 158 врегульовано систему обліку об`єктів культурної спадщини незалежно від їх видів та типів.

Відповідно до пункту 1.4 розділу І Порядку № 158 ініціаторами розгляду питань занесення об`єкта культурної спадщини до Реєстру, внесення змін до відомостей Реєстру, передбачених абзацами другим-п`ятим пункту 1 розділу V цього Порядку, та внесення змін до Реєстру (далі - Ініціатор) є:

- уповноважений орган - за категорією пам`ятки національного значення;

- уповноважений орган, громадські об`єднання, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини за категорією пам`ятки місцевого значення.

У пункті 1.2 розділу І Порядку № 158 вказано, що уповноважений орган - орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні (військові) адміністрації.

Згідно із пунктом 2.1 розділу ІІ Порядку № 158 виявлення нерухомих об`єктів культурної спадщини та складання на них відповідної облікової документації забезпечують уповноважені органи, а також районні державні адміністрації, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини, зокрема виконують функції Замовника та укладають з цією метою контракти на виявлення, дослідження нерухомих об`єктів культурної спадщини для їх взяття на облік та подальшої державної реєстрації.

Відповідно до пунктів 3.1-3.3 Розділу III Порядку № 158 на об`єкт, який виявлено в процесі досліджень і щодо якого подано Картку до органу охорони культурної спадщини, складається облікова документація у складі облікової картки за формою, наведеною в додатку 2 до цього Порядку, до якої додаються коротка історична довідка та фотофіксація.

Облікову картку підписує фахівець, що її склав, із зазначенням спеціальності, освітньо-кваліфікаційного рівня чи наукового ступеня.

Розробником облікової документації є наукові установи та громадські об`єднання, юридичні особи та суб`єкти господарювання, в тому числі заклади культури, одним із видів діяльності яких є проведення наукових досліджень у сфері охорони культурної спадщини, та які мають у своєму складі чи залучають для проведення досліджень фахівців, що мають вищу освіту за спеціальністю «Музеєзнавство, пам`яткознавство», та/або фахівця-архітектора (для пам`яток та об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва), та/або дипломованого фахівця-археолога (для пам`яток та об`єктів археології), та/або фахівця, який має науковий ступінь кандидата наук (доктора філософії) або доктора наук за спеціальністю «Музеєзнавство, пам`яткознавство» або таких наук: мистецтвознавство, культурологія, архітектура - для об`єктів монументального мистецтва; архітектури - для об`єктів архітектури, містобудування, садово-паркового мистецтва, а також ландшафтних; історії - для археологічних, історичних об`єктів та об`єктів науки і техніки.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що занесення об`єкта культурної спадщини місцевого значення до Державного реєстру нерухомих пам`яток України є комплексом заходів, що включає в себе, зокрема: подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, розроблення облікової документації, експертизу останньої та ухвалення відповідного рішення, за кожен із яких відповідає певний спеціальний уповноважений орган охорони культурної спадщини.

Наведений вище висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 09.11.2022 у справі № 260/437/21 та від 25.01.2023 у справі №260/2609/21, від 21.08.2024 у справі № 260/2286/21.

Чинна редакція Порядку № 158 передбачає, що складання облікової документації на нерухомі об`єкти культурної спадщини забезпечують уповноважені органи, а також районні державні адміністрації, виконавчі органи сільської, селищної, міської ради відповідно до їх компетенції у сфері охорони культурної спадщини (пункт 2.1).

Організаційні та процедурні питання діяльності виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області визначені Регламентом роботи виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області (далі - Регламент).

Відповідно до пункту 3.7.16 Регламенту до делегованих повноважень виконкому належить організація охорони, реставрації та використання пам`яток історії і культури, архітектури та містобудування, палацово-паркових, паркових і садибних комплексів, природних заповідників.

Згідно із пунктом 3.8.19 Регламенту до делегованих повноважень виконкому належить забезпечення охорони пам`яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання.

Пунктом 3.9.3 Регламенту передбачено, що до власних (самоврядних) повноважень виконкому належить підготовка і внесення на розгляд Кременчуцької міської ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об`єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають державній охороні; внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об`єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам`ятками природи, історії або культури, які охороняються законом; підготовка і внесення на розгляд Кременчуцької міської ради пропозицій щодо прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами «сезону тиші» з обмеженням господарської діяльності та добуванням об`єктів тваринного світу.

Аналіз Регламенту, положень Закону № 1805-III та Закону № 280/97-ВР, дозволяє дійти висновку, що саме до повноважень виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області віднесене подання пропозицій до органу охорони культурної спадщини вищого рівня про занесення об`єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Виконавчому комітету Кременчуцької міської ради Полтавської області можуть бути делеговані інші повноваження із забезпечення охорони пам`яток історії та культури, збереження та використання культурного надбання, у тому числі, забезпечення складання облікової документації на нерухомі об`єкти культурної спадщини (пункт 3.8.19 Регламенту, пункт 2.1 Порядку № 158).

Розпорядженням Полтавської обласної державної адміністрації № 529 від 16.07.2021 «Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 15.10.2020 № 590» затверджено перелік щойно виявлених об`єктів культурної спадщини Кременчуцької міської територіальної громади, згідно якого включено об`єкт архітектури – Кременчуцьке повітове земство, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Коцюбинського, буд. 2, під порядковим номером « 6.106».

Пунктом 2 розпорядження Полтавської обласної державної адміністрації № 76 від 23.02.2022 «Про внесення змін до розпорядження голови облдержадміністрації від 15.10.2020 № 590» рекомендовано органам місцевого самоврядування:

- повідомити рекомендованим листом власників об`єктів культурної спадщини або уповноважені ним органи про внесення інформації про належні їм об`єкти культурної спадщини Полтавської області, зазначених у пункті 1 розпорядження, протягом 10 календарних днів з дня видачі розпорядження;

- забезпечити виготовлення облікової документації, відповідно до вимог наказу Міністерства культури України від 27 червня 2019 року № 501 «Про внесення змін до Порядку обліку об`єктів культурної спадщини» в установленому законодавством порядку;

- забезпечити подання облікової документації на розгляд Консультативної ради з питань охорони культурної спадщини при Департаменті культури і туризму облдержадміністрації (Удовиченко І. А.) для подальшого внесення інформації про щойно виявлені об`єкти культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України в установленому законодавством порядку.

Вказане розпорядження є чинним, у судовому порядку не скасовувалось (відомостей про зворотне матеріали справи не містять), а тому підлягає виконанню.

За таких обставин, у спірних правовідносинах саме на відповідача - виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Полтавської області покладається обов`язок щодо забезпечення виготовлення облікової документації та подання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня - Департаменту культури і туризму Полтавської обласної військової адміністрації про занесення об`єкта культурної спадщини: Кременчуцьке повітове земство, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Коцюбинського, буд. 2, під порядковим номером « 6.106» і на тій же відстані від міського кладовища до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Рішенням виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 03.07.2025 № 1674 "Про виділення коштів з Стабілізаційного Фонду Кременчуцької міської територіальної громади" Управлінню культури і туризму Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області на виготовлення облікової документації на щойно виявлені об`єкти археології виділено кошти в сумі 93683,13 грн. Рішенням Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 18.07.2025 "Про внесення змін до рішення Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області від 23 листопада 2021 року "Про затвердження Програми з охорони культурної спадщини і збереження історичного середовища Кременчуцької міської територіальної громади на 2022 - 2026 роки" збільшено обсяги фінансування на ряд заходів Програми, в тому числі і на виготовлення облікової документації на пам`ятки та щойно виявлені об`єкти археології."

Саме відповідачем збільшені обсяги фінансування з метою виготовлення облікової документації на пам`ятки та щойно виявлені об`єкти археології, що вкотре свідчить про обґрунтованість доводів прокурора про те, що Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області є належним відповідачем у цій справі.

Як встановлено судовим розглядом, облікова документація на означений об`єкт культурної спадщини до Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної (військової) адміністрації не надходила і на Консультативній раді при Департаменті не розглядалась. Вказані обставини не спростовано відповідачем.

Отже, відповідачем не вжито дієвих заходів щодо складання облікової документації на вищевказаний об`єкт культурної спадщини та не подано пропозиції до органу охорони культурної спадщини вищого рівня - Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної (військової) адміністрації про занесення даного об`єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам`яток України, не укладено договір на виготовлення облікової документації на цей об`єкт культурної спадщини, що у свою чергу, свідчить про обґрунтованість доводів прокурора щодо допущення відповідачем протиправної бездіяльності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.09.2022 у справі №9901/276/19 висловила правову позицію, згідно якої протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Оскільки протиправна бездіяльність відповідача знайшла своє підтвердження під час судового розгляду, з метою належного та ефективного способу захисту порушеного права позивача слід зобов`язати Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області виконати вимоги чинного законодавства України щодо виготовлення облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини - об`єкт архітектури: Кременчуцьке повітове земство, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Коцюбинського, буд. 2 та подати пропозиції до органу охорони культурної спадщини вищого рівня - Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної (військової) адміністрації про занесення його до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Аналогічні висновки ухвалені Другим апеляційним адміністративним судом у постанові від 02 квітня 2026 у справі № 440/9544/25.

Інші доводи сторін не впливають на вищевикладені висновки суду та їх не спростовують.

В адміністративному судочинстві добросовісність (несвавільність, розумність, справедливість) рішення суб`єкта владних повноважень означає, що при його прийнятті повинен бути застосований певний стандарт поведінки посадових осіб такого суб?єкта, що характеризується законністю, транспарентністю та повагою до прав та інтересів суб`єкта приватного права (від лат. uberrima fides - найбільш добросовісний).

Одним із суттєвих елементів принципу верховенства права є принцип юридичної визначеності. Цей принцип має різні прояви.

Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання), частково співпадає з принципом законності (чіткість і передбачуваність закону, вимоги до "якості" закону).

відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як встановлено частиною 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно зі статтею 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Отже, обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

Згідно з Рішенням ЄСПЛ по справі "Рисовський проти України" (Rysovskyyv. Ukraine) від 20.10.2011 року (заява № 29979/04), принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість.

При цьому, суд враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Таки чином, в контексті обставин даної справи судом надана оцінка та відповідь на всі доводи позивача, відповідача та третьої особи, які можуть вплинути на правильне вирішення спору.

За таких обставин, суд, за правилами, встановленими статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає, що згідно з частиною 2 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, під час задоволення позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов Заступника керівника Кременчуцької окружної прокуратури Полтавської області (просп. Свободи, 4-А, м. Кременчук, Полтавська область, 39601; код ЄДРПОУ 02910060 Полтавська обласна прокуратура) до Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області (Площа Перемоги, буд. 2, м. Кременчук, Полтавська область, 39600), третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної (військової) адміністрації (вул. Соборності, 45, м. Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 02229741), про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Виконавчого комітету Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області, що полягає у невиконанні вимог чинного законодавства України щодо виготовлення облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини об`єкт – об`єкт архітектури: Кременчуцьке повітове земство, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Коцюбинського, буд. 2, та неподання пропозицій органу охорони культурної спадщини вищого рівня Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної (військової) адміністрації про занесення його до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Зобов`язати Виконавчий комітет Кременчуцької міської ради Кременчуцького району Полтавської області виконати вимоги чинного законодавства України щодо виготовлення облікової документації на щойно виявлений об`єкт культурної спадщини – об`єкт архітектури: Кременчуцьке повітове земство, Полтавська область, м. Кременчук, вул. Коцюбинського, буд. 2, та подати пропозиції до органу охорони культурної спадщини вищого рівня Департаменту культури і туризму Полтавської обласної державної (військової) адміністрації про занесення його до Державного реєстру нерухомих пам`яток України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України. Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В.І. Бевза