Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №420/19054/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/19054/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Потоцької Н.В.

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в порядку ст. 262 КАС України) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання виплатити допомогу на поховання,

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Одеського окружного адміністративного суду перебуває адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому позивач просить:

визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №965130124114 від 29 травня 2026 року про відмову ОСОБА_1 у виплаті допомоги на поховання у зв`язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 ;

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання у зв`язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі, визначеному чинним законодавством.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідач не заперечив факту смерті батька, не заперечив факту подання позивачем заяви та необхідних документів, не встановив, що поховання здійснювалося за рахунок держави, не послався на неподання позивачем будь-якого документа, передбаченого Порядком №22-1. Єдиною реальною підставою відмови стало те, що на момент смерті батько фактично не отримував пенсійну виплату через її припинення у 2023 році.

З таким рішенням позивач не погоджується, вважає його протиправним, таким, що суперечить Конституції України, Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», Порядку №22-1, актуальним правовим позиціям Верховного Суду, а також загальним гарантіям захисту прав громадян України, які проживають або проживали на тимчасово окупованій території України.

Відповідач у своєму рішенні фактично ототожнює припинення виплати/нарахування пенсії з втратою особою статусу пенсіонера та, відповідно, з втратою права особи, яка здійснила поховання, на отримання допомоги на поховання. Такий підхід є помилковим. Технічне припинення виплати або нарахування пенсії з підстав, пов`язаних із неможливістю її отримання чи підтвердження відповідних обставин в умовах тимчасової окупації, не змінює правового статусу померлого як пенсіонера та не скасовує факту, що пенсія йому була призначена за життя.

Порядок №22-1 не містить вимоги про подання заявником документів про поновлення пенсійної виплати померлому пенсіонеру, повідомлення померлого про неодержання пенсії від органів російської федерації, проходження померлим ідентифікації або подання померлим будь-яких заяв після припинення виплати пенсії. Такі обставини можуть стосуватися процедури поновлення пенсії за життя пенсіонера, але не є умовами виплати допомоги на поховання після його смерті.

Отже, відповідач застосував до заяви позивача умови, яких не передбачено ні Законом №1058-IV, ні Порядком №22-1. Це є прямим порушенням статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Процесуальні дії

Ухвалою суду від 08.07.2026 відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження (відповідно до ст. 262 КАСУ) без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

17.07.2026 року за вхід.№ЕС/8127026 надійшов відзив на позов, в якому наголошено на необґрунтованості вимог позивача, оскільки згідно статті 53 Закону №1058 у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Тобто, вимогою для призначення та виплати допомоги на поховання пенсіонера є факт отримання останнім на момент смерті пенсії та відсутності факту її припинення.

ОСОБА_1 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою про виплату допомоги на поховання ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис від 23.05.2026 №624.

Під час, опрацювання вищезазначеної заяви встановлено, що померлий ОСОБА_2 перебував на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримував пенсію за віком призначену на підставі Закону №1058.

Виплату пенсії ОСОБА_2 було припинено з 01.04.2023, відповідно до п. 4 ч.1 ст. 49 Закону №1058.

За даними електронної пенсійної справи, ОСОБА_2 , з часу припинення виплати пенсії із заявою про поновлення виплати пенсії з повідомленням про одержання/неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації у встановленому порядку до органів Пенсійного фонду України не звертався.

З огляду на зазначене, Головним управлінням правомірно прийнято рішення про відмову у виплаті допомоги на поховання Позивачу, оскільки на момент смерті ОСОБА_2 не отримував пенсію в органах Пенсійного фонду України.

20.07.2026 року за вхід.№ЕП/11944/26 надійшла відповідь на відзив, в якій наголошено, що у відзиві Відповідач прямо підтвердив, що ОСОБА_2 перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Херсонській області та отримував пенсію за віком, призначену відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Також Відповідач не заперечує факт смерті ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , державну реєстрацію смерті, звернення Позивача із заявою про виплату допомоги на поховання та подання документів, необхідних для розгляду такої заяви.

Отже, між сторонами відсутній спір щодо того, що ОСОБА_2 мав призначену пенсію, перебував на пенсійному обліку та на день смерті не було прийнято рішення про скасування призначеної йому пенсії або втрату ним статусу пенсіонера. Відповідач посилається виключно на припинення виплати пенсії з 01 квітня 2023 року у зв`язку з її неотриманням протягом шести місяців підряд.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ

ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Родинні відносини між позивачем та ОСОБА_2 підтверджені, зокрема, рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 15 травня 2026 року у справі №523/9778/26, а також копією свідоцтва про народження.

Батько позивача, ОСОБА_2 , був громадянином України, пенсіонером та перебував на обліку в органах Пенсійного фонду України. Його місце проживання було зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

ІНФОРМАЦІЯ_3 батько позивача помер у селі Збур`ївка Голопристанського району Херсонської області, тобто на тимчасово окупованій території України.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 15 травня 2026 року у справі №523/9778/26, провадження №2-0/523/348/26, встановлено факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце смерті: Україна, Херсонська область, Голопристанський район, с. Збур`ївка.

На підставі зазначеного рішення суду, Пересипським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі було проведено державну реєстрацію смерті та 23 травня 2026 року складено актовий запис про смерть №624, після чого видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 .

25 травня 2026 року позивач подав заяву №4833 про виплату допомоги на поховання у зв`язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 . Разом із заявою були подані документи, необхідні для призначення та виплати такої допомоги, зокрема: паспорт громадянина України, свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання.

Рішенням №965130124114 від 29 травня 2026 року позивачу відмовлено у виплаті допомоги на поховання.

Підставою відмови відповідач зазначив те, що виплату пенсії ОСОБА_2 було припинено з 01 квітня 2023 року відповідно до частини першої статті 49 Закону України №1058-ІУ у зв`язку з неотриманням призначеної пенсії протягом шести місяців підряд, а за життя ОСОБА_2 не звернувся із заявою про поновлення виплати пенсії з повідомленням про одержання або неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.

РЕЛЕВАНТНІ ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА ВИСНОВКИ СУДУ

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Закон України від 10 липня 2003 року №1102-IV «Про поховання та похоронну справу» (далі Закон №1102-IV) визначає загальні правові засади здійснення в Україні діяльності з поховання померлих, регулює відносини, що виникають після смерті (загибелі) особи, щодо проведення процедури поховання, а також встановлює гарантії належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого та збереження місця поховання.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону №1102-IV усі громадяни мають право на поховання їхнього тіла та волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті. Волевиявлення про належне ставлення до тіла після смерті може бути виражене у: згоді чи незгоді на проведення патолого-анатомічного розтину; згоді чи незгоді на вилучення анатомічних матеріалів для трансплантації та/або виготовлення біоімплантатів; побажанні бути похованим у певному місці, за певними звичаями, поруч з певними раніше померлими чи бути підданим кремації; дорученні виконати своє волевиявлення певній особі; іншому дорученні, що не суперечить законодавству.

Згідно зі статтею 13 Закону №1102-IV виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, надається допомога на поховання. Розмір допомоги на поховання та порядок її надання виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов`язалася поховати померлого, встановлює Кабінет Міністрів України, якщо інше не передбачено законом. Розмір допомоги на поховання не може бути меншим за розмір, визначений Кабінетом Міністрів України.

Закон України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі Закон №1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно зі статтею 53 Закону №1058-IV у разі смерті пенсіонера особам, які здійснили його поховання, виплачується допомога на поховання пенсіонера в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті.

Суд зазначає, що пунктом 5.1. розділу V «Звернення за допомогою на поховання» Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846 (у редакції, чинній на дату звернення позивача з заявою про виплату допомоги на поховання) (далі Порядок №22-1), особа, яка звертається по допомогу на поховання, подає до органу, що призначає пенсію, документ, що посвідчує особу заявника, заяву про виплату допомоги на поховання (додаток 8), свідоцтво про смерть та витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про смерть для отримання допомоги на поховання (додаток 14 до Інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року №1269/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 25 липня 2008 року за №691/15382) або довідку про смерть пенсіонера. У разі реєстрації смерті за межами України подається свідоцтво про смерть або інший документ, що підтверджує факт смерті, виданий компетентним органом іноземної держави.

Згідно з пунктом 5.2. Порядку №22-1 заява про виплату допомоги на поховання та необхідні документи працівником структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, приймаються у порядку, передбаченому пунктом 4.2 розділу IV цього Порядку, та засобами програмного забезпечення передаються для опрацювання до структурного підрозділу з питань виплати пенсій органу, що призначає пенсію, за місцем перебування на обліку померлого пенсіонера.

Інформація про виплату допомоги на поховання додається до електронної пенсійної справи померлого пенсіонера.

Допомога на поховання виплачується в розмірі, визначеному чинним законодавством.

Допомога на поховання не виплачується в разі смерті особи, яка перебувала на повному державному утриманні (крім випадків, коли поховання здійснюється членами сім`ї або іншою особою).

Суд зауважує, що інших підстав для невиплати допомоги на поховання Порядком №22-1 не передбачено.

Відтак, в Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави (статті 1, 3 Конституції України.

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов`язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв`язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов`язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд наголошує, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви №23759/03 та №37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Відповідно до частин першої, другої статті 18 Закону України від 16 грудня 1993 року №3721-XII «Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні» право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь-якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» та іншими законами.

Відповідно до частини першої статті 47 Закону №1058-IV пенсія виплачується щомісяця, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України незалежно від задекларованого або зареєстрованого місця проживання пенсіонера організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, або через установи банків у порядку, передбаченому Кабінетом Міністрів України.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, виплату пенсії пенсіонеру ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , припинено з 01 квітня 2023 року.

Згідно з частиною першою статті 49 Закону №1058-IV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;

3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;

3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України «Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин»;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Однак, матеріали справи не містять рішення територіальних органів Пенсійного фонду або рішення суду щодо припинення виплати пенсії померлому пенсіонеру ОСОБА_2 , за допомогою на поховання якої позивач звернулася із відповідною заявою до відповідача.

При цьому, суд не досліджує та не надає правову оцінку обставинам припинення виплати пенсії померлому пенсіонеру ОСОБА_2 , оскільки таке питання не є предметом спору у цій справі.

Разом з тим, суд наголошує, що жодними нормами чинного законодавства не передбачено обмеження права особи на отримання допомоги на поховання померлого пенсіонера, у зв`язку з тим, що останньому було припинено виплату пенсії при житті.

Суд вважає слушними доводи позивача, що призупинення виплати пенсії жодним чином не позбавляє громадянина України статусу пенсіонера.

Як вбачається з матеріалів справи та не заперечується відповідачем, позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про виплату допомоги на поховання, надавши перелік документів згідно з пунктом 5.1 розділу V Порядку №22-1.

Відтак, позивач виконав усі умови, визначені Законом №1058-IV та Порядком №22-1, у зв`язку із чим підстави для відмови у виплаті спірної допомоги у відповідача відсутні.

Суд акцентує увагу на тому, що згідно наведених вище норм виплата вказаної допомоги пов`язується лише з фактом поховання пенсіонера і право на неї має особа, яка здійснила таке поховання.

Також слід зазначить, що хоча ОСОБА_2 на момент смерті фактично не отримував пенсію, оскільки проживав на тимчасово окупованій території та виплату пенсії було призупинено, однак пенсія йому мала нараховуватися, отже відповідач може визначити розмір допомоги «в розмірі двомісячної пенсії, яку отримував пенсіонер на момент смерті», тобто пенсії, яка ОСОБА_2 нараховувалась.

Враховуючи, що завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред`являються до рішень суб`єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 КАС України, судом оцінювались саме підстави, тобто, мотиви, з яких виходив відповідач, як суб`єкт владних повноважень, при прийнятті рішення №965130124114 від 29 травня 2026 року про відмову у виплаті допомоги на поховання за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 .

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п.36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №965130124114 від 29 травня 2026 року про відмову у виплаті допомоги на поховання за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 не відповідає критеріям, визначеним статтею 2 КАС України, відповідно, є необґрунтованим та протиправним, отже, позовні вимоги в частині його скасування підлягають задоволенню.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

При розв`язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом - Конвенція; рішення від 21.01.1999 року у справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22.02.2007 року у справі "Красуля проти Росії", від 05.05.2011 року у справі "Ільяді проти Росії", від 28.10.2010 року у справі "Трофимчук проти України", від 09.12.1994 року у справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 01.07.2003 року у справі "Суомінен проти Фінляндії", від 07.06.2008 року у справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини першої статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Так, з урахуванням вказаної норми КАС України на користь позивача належить стягнути 1331,20 грн. судових витрат, сплачених згідно квитанції №8419-2486-9177-8623 від 24.06.2026 року.

Керуючись ст.ст.2-9, 139, 242, 246, 250, 251, 255, 262, 293-297 КАС України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання виплатити допомогу на поховання – задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №965130124114 від 29 травня 2026 року про відмову ОСОБА_1 у виплаті допомоги на поховання у зв`язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області виплатити ОСОБА_1 допомогу на поховання у зв`язку зі смертю пенсіонера ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі, визначеному чинним законодавством.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати за сплату судового збору у розмірі 1331 (одна тисяча триста тридцять одна гривня) грн. 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (адреса: 73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, буд. 6, ЄДРПОУ 21295057).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 )

Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (адреса: 73036, м. Херсон, вул. Валентини Крицак, буд. 6, ЄДРПОУ 21295057, ел. пошта: gu@ks.pfu.gov.ua)

Головуючий суддя Нінель ПОТОЦЬКА