Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №420/11111/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/11111/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вовченко О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасуванні рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду 17.04.2026 року надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, в якому позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу роботи період роботи в колгоспі ім. Леніна з 15.02.1988 по 14.05.1993р., період роботи з 01.01.2022р., до пільгового стажу період роботи з 15.10.1993 р. по 31.03.2022р. в СВК «Зоря Моторного» та скасувати рішення ГУ ПФУ в Рівненській області №213050044922 від 03.10.2025р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області області зарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу роботи період роботи в колгоспі ім. Леніна з 15.02.1988 по 14.05.1993р., період роботи з 01.01.2022р. до пільгового стажу період роботи 15.10.1993р. по 31.03.2022р. в СВК «Зоря Моторного».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що як вбачається з наданої копії трудової книжки НОМЕР_2 від 25.02.1988р., довідки №43 від 15.10.2025р. та довідки №31 від 31.03.2022р. позивач працював (на момент подання позову залишається працівником) в сільськогосподарському виробничому кооперативі «Зоря Моторного». Після звернення до органів пенсійного фонду з метою отримати пенсію на пільгових умовах Позивач отримав відмову.

Позивач вказує, що винесене відповідачем рішення від 03.10.2025р. №213050044922 про відмову у призначенні пенсії є незаконним та таким, що порушує його законні права.

Ухвалою судді від 22.04.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження по справі.

Ухвалу від 22.04.2026 року відповідачем отримано в особистому кабінеті в системі “Електронний суд”, проте відзив на позов відповідачем у строки, встановленні ухвалою не подано.

Вивчивши матеріали справи, ознайомившись з позовною заявою, дослідивши обставини на які посилаються сторони, та перевіривши їх наданими доказами, судом встановлено таке.

Позивач ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується наданою до суду копією паспорта.

З наданої до суду копії трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 судом, зокрема, встановлено, що ОСОБА_1 :

- з 15.02.1988 по 10.11.1988 та з 26.11.1990 по 03.09.1993 працював в колгоспі ім. Леніна різноробочим;

- з 10.11.1988 по 26.11.1990 служив в лавах Радянської армії;

- з 15.10.1993 прийнятий трактористом в СВК «Зоря Моторного».

Позивач звернулась до Головного управління із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України від 09.07.2003 № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до листа Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області від 07.10.2025 № 2100-0304-8/40085: “...Відповідно до пункту 4.2. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон), затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (зі змінами) (далі - Порядок № 22-1) за принципом екстериторіальності питання щодо призначення Вам пенсії на пільгових умовах (за заявою від 26.09.2025) розглядалось Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області та 03.10.2025 прийнято рішення № 213050044922 відмовити Вам в призначенні пенсії відповідно до пункту 3 частини 2 статті 114 Закону.

…За наданими документами страховий стаж склав 29 років 09 місяців 15 днів.

За записами трудової книжки колгоспника серії НОМЕР_2 від 25.02.1988 до страхового стажу не зараховано період роботи в колгоспі імені Леніна з 15.02.1988 по 14.05.1993, оскільки відсутня інформація про встановлений, та вироблений мінімум трудової участі в громадському господарстві. Необхідно надати уточнюючу довідку про встановлений та вироблений мінімум трудової участі, видану на підставі первинних документів та довідку про реорганізацію колгоспно.

Також до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.01.2022, оскільки в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні дані про сплату страхових внесків.

До пільгового стажу не зараховано період роботи з 15.10.1993 по 31.03.2022, оскільки в пільговій довідці сільськогосподарського виробничого кооперативу "Зоря Моторного" від 31.03.2022 № 32 відсутній підпис голови кооперативу.

До заяви про призначення пенсії від 05.09.2025 Ви надали пільгову довідку від 31.03.2022 № 32, яку не взято до уваги. До заяви від 26.09.2025 Ви надали довідку зі змінами, зазначеними у рішенні про відмову від 12.09.2025, з тим же номером і з тією датою, що не відповідає даті видачі нової довідки.

Після надання нової пільгової довідки та підтвердних документів про стаж стане можливим повернутися до розгляду питання щодо призначення пенсії за умови надання нової заяви”.

Суд зазначає, що відповідачем до суду копію матеріалів пенсійної справи з оскаржуваним рішенням не надано.

Вважаючи протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не зарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) до страхового стажу роботи період роботи в колгоспі ім. Леніна з 15.02.1988 по 14.05.1993р., період роботи з 01.01.2022р., до пільгового стажу період роботи з 15.10.1993 р. по 31.03.2022р. в СВК «Зоря Моторного», позивач звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір, що виник між сторонами, суд виходить з такого.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, ч. 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначаються Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).

В ч. 3 ст. 4 Закону № 1058-IV визначено, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Положеннями ст. 5 Закону № 1058-IV визначено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.

Приписами ст. 8 Закону № 1058-IV передбачено право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, громадянами України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до п. 1 ст. 26 Закону №1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Згідно з п. 2 ст.26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років;

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років.

Пунктом 3 статті 26 Закону №1058-IV визначено у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2019 року, страхового стажу, передбаченого частинами першою і другою цієї статті, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 65 років за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 15 до 16 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 15 до 17 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 15 до 18 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 15 до 19 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 15 до 20 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 15 до 21 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;

з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 15 до 23 років;

з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 15 до 24 років;

починаючи з 1 січня 2028 року - від 15 до 25 років.

Відповідно до абз. 1, 3 ч. 1 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (абз.1).

Частиною четвертою статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно частин першої, другої статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

В силу пунктів 1, 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Пунктом 17 вищевказаного Порядку передбачено, що за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливість їх одержання у зв`язку із стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі.

Відповідно до пунктів 1, 2 постанови Ради Міністрів СРСР від 21 квітня 1975 року №310 «Про трудові книжки колгоспників» (була чинна на час внесення спірних записів до трудової книжки позивача) трудова книжка колгоспника являється основним документом про трудову діяльність членів колгоспу.

Відповідно до пунктів 5, 6 Постанови №310 до трудової книжки колгоспника заносились, зокрема, відомості про трудову участь (прийнятий у колгоспі річний мінімум участі в громадському господарстві, його виконання), відомості про нагородження та заохочення, переведення на іншу роботу, припинення роботи. Всі записи в трудовій книжці завіряються в усіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженого правлінням колгоспу особи та печаткою.

Пунктом 13 Постанови №310 передбачено, що відповідальність за своєчасне і правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа.

Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110, передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць - двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується « 05.01.1993». Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

У разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів (пункт 4.1 вищенаведеної Інструкції).

Аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що основним документом, який підтверджує трудовий стаж позивача є його трудова книжка. При цьому, лише у разі відсутності трудової книжки або записів в ній органи пенсійного фонду мають право встановлювати трудовий стаж на підставі інших первинних документів чи показань свідків.

Як вже встановлено судом, відповідно до наданої до суду копії трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 ОСОБА_1 :

- з 15.02.1988 по 10.11.1988 та з 26.11.1990 по 03.09.1993 працював в колгоспі ім. Леніна різноробочим;

- з 15.10.1993 прийнятий трактористом в СВК «Зоря Моторного».

Суд зазначає, що у наданій позивачем до суду копії трудової книжки позивача відсутня інформація про відпрацьований ним мінімум трудової участі (відпрацьовані трудодні).

Суд зазначає, що відповідно до вимог пункту 13 Положень № 310 відповідальність за організацію робіт по веденню, обліку, зберіганню та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання і видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правилами трудового розпорядку колгоспу, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.

З огляду на зазначене, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17.

Верховний Суд у постанові від 21.06.2019 у справі №727/384/17 підтвердив обґрунтованість доводів судів першої та апеляційної інстанцій, що відсутність додаткових відомостей, а саме уточнюючої довідки про встановлений мінімум трудоднів та кількість відпрацьованих вихододнів (трудоднів) не може бути підставою для не зарахування даного періоду в страховий стаж позивача.

При цьому суд зазначає, що витребування та перевірка додаткових документів і довідок є правом пенсійного органу, тобто перекладання обов`язку доказування, надання відомостей тощо на позивача є неприйнятним. Неможливість пенсійного органу скористатися правом на перевірку зазначених у трудовій книжці відомостей (доказів на підтвердження чого відповідачем до суду не надано) не може бути підставою для обмеження права пенсіонера на отримання належної пенсії.

Крім цього, потрібно враховувати, що Верховний Суд у постанові від 06.03.2018 по справі № 754/14898/15-а дійшов висновку, що підставою для призначення пенсії на пільгових умовах є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Отже, повідомляючи позивачу про відмову в призначенні пільгової пенсії, ПФУ діяло необґрунтовано.

Поряд з цим, у постанові від 21.02.2018 у справ № 687/975/17 Верховний Суд погодився з висновками суду першої інстанції стосовно того, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пільгової пенсії за віком, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до статті 13 Закону України Про пенсійне забезпечення.

Аналогічна позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 11.05.2022 у справі № 120/1089/19-а.

Відтак, суд вважає дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду його роботи з 15.02.1988 по 10.11.1988 та з 26.11.1990 по 14.05.1993 працював в колгоспі ім. Леніна різноробочим протиправними.

Що ж до відмови відповідача у зарахуванні періоду роботи позивача з 01.01.2022 до його страхового стажу суд зазначає.

Як визначено статтею 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, кошти, сплачені за договором про добровільну сплату страхових внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Згідно статті 20 Закону №1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків із сум, виражених в іноземній валюті, здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за курсом валют, установленим Національним банком України на день обчислення страхових внесків.

Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини 16 статті 106 Закону № 1058-ІV виконавчі органи Пенсійного фонду накладають на посадових осіб, які вчинили правопорушення, адміністративні стягнення у разі, зокрема, несплати або несвоєчасної сплати страхових внесків, у тому числі авансових платежів; ухилення від взяття на облік або несвоєчасне подання заяви про взяття на облік страхувальника як платника страхових внесків.

Отже, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Внаслідок невиконання страхувальником обов`язку по сплаті внесків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.

У постановах від 27.03.2018 у справі № 208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 17.07.2019 у справі № 144/669/17, від 23.03.2020 у справі № 535/1031/16-а, від 28.05.2021 у справі №591/3839/16-а, від 30.12.2021 у справі №348/1249/17, від 27.02.2022 у справі №620/3754/18, від 11.10.2023 у справі № 340/1454/21 Верховний Суд дійшов висновку, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки воно здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

Крім того, Верховний Суд неодноразово наголошував, що позбавлення позивача соціальної захищеності та пенсійного стажу у зв`язку з невиконанням підприємством обов`язку зі сплати внесків до Пенсійного фонду України, суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту. Наявність чи відсутність сплати страхових внесків роботодавцем не спростовує самого факту виконання позивачем трудових обов`язків.

Отже, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу періодів його роботи на такому підприємстві.

Вказані висновки узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.12.2021 у справі №348/1249/17.

Відтак, Головним управління Пенсійного фонду України в Рівненській області протиправно не зараховано до страхового стажу період роботи позивача з 01.01.2022.

Щодо зарахування до пільгового стажу періоду роботи з 15.10.1993 по 31.03.2022, суд зазначає.

Відповідно до пункту «в» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: трактористи-машиністи, безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - чоловіки після досягнення 55 років і при загальному стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

Згідно з п.3 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» на пільгових умовах пенсія за віком призначається: чоловікам, які працюють трактористами-машиністами і безпосередньо зайняті у виробництві сільськогосподарської продукції в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі.

Згідно із статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Процедура застосування Списків №1 і №2 визначена Порядком застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Наказом Міністерства праці та соціальної політики України 18.11.2005 року № 383 (далі Порядок №383).

Згідно пункту 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 383 від 18.11.2005 року зазначено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період роботи, а у разі відсутності в трудовій книжці таких відомостей, уточнюючу довідку, передбачену п. 20 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінетів Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі - Порядок підтвердження наявного трудового стажу).

Аналогічні положення закріплене і в Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12 серпня 1993 року, відповідно до пункту 1 якого зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Так, підставою для неврахування позивачу періоду його роботи з 15.10.1993 по 31.03.2022 до пільгового стажу за Списком №2 є те, що в пільговій довідці сільськогосподарського виробничого кооперативу "Зоря Моторного" від 31.03.2022 № 32 відсутній підпис голови кооперативу та що до заяви про призначення пенсії від 05.09.2025 позивачем надано пільгову довідку від 31.03.2022 № 32, а до заяви від 26.09.2025 - довідку зі змінами, зазначеними у рішенні про відмову від 12.09.2025, з тим же номером і з тією датою, що не відповідає даті видачі нової довідки.

Суд зазначає, що позивачем у позовній заяві не наведено жодних обґрунтувань протиправності таких доводів пенсійного органу щодо неналежного оформлення довідки виробничого кооперативу "Зоря Моторного" від 31.03.2022 № 32.

В той же час суд враховує наявність належним чином оформленого запису в трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 щодо його працевлаштування з 15.10.1993 трактористом в СВК «Зоря Моторного».

Крім того, позивачем до позовної заяви додано довідку СВК «Зоря Моторного» № 43 від 15.10.2025 року, відповідно до якої вона видана ОСОБА_1 в тім, що він працював трактористом з 15 жовтня 1993 року пр. № 11 від 21.10.1993 року по 31 березня 2022 року пр. № 3 від 31.03.2022 року і був безпосередньо зайнятий у виробництві с/г продукції на протязі повного польового періоду в рослинництві, або на протязі календарного року тваринництві. Зазначені періоди зараховуються до стажу роботи, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення згідно з пунктом 3 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове пенсійне страхування».

За встановлених обставин суд приходить до висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області № 213050044922 від 03.10.2025 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах є протиправними та таким, що підлягає скасуванню.

Вирішуючи похідні вимоги позивача суд виходить з такого.

Відповідно до абз. 13 п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №22-1 від 25.11.2005 (у редакції постанови Пенсійного фонду від 16.12.2020 №25-1) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Приписами абз. 1 п. 4.10 Порядку №22-1 передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, … для здійснення виплати пенсії.

Для прийняття рішення за результатами поданої позивачем заяви за принципом екстериторіальності структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, рішенням якого відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що розглядав заяву позивача про призначення пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області

Аналогічні висновки щодо визначення органу, який має розглянути заяву викладені у постановах Верховного Суду від 08 лютого 2024 року справа №500/1216/23, від 07 травня 2024 року справа №460/38580/22.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання, виплат за видами загальнообов`язкового державного соціального страхування, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом, Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування" та статутом Пенсійного фонду.

Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.

Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.

Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.

За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області при розгляді справи не довело суду правомірність прийнятого рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком.

Обираючи належний спосіб захисту порушеного права позивача, з метою ефективного захисту прав позивача від порушень з боку суб`єкта владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву позивача щодо призначення йому пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періоди роботи з 15.02.1988 по 14.05.1993 та з 01.01.2022 та до пільгового стажу період роботи 15.10.1993 по 31.03.2022, з урахуванням висновків суду.

Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Необхідно зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.

Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.

Частиною 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Частиною 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно із ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З матеріалів справи вбачається, що, позивачем за подачу даного адміністративного позову сплачено 1283,60 грн судового збору.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов висновку про стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача судового збору у розмірі 1283,60 грн.

Керуючись ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправним та скасуванні рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області №155750006690 від 01.10.2025 року.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.09.2025 року щодо призначення йому пенсії за віком із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 15.02.1988 по 14.05.1993 та з 01.01.2022, та до пільгового стажу період роботи з 15.10.1993 по 31.03.2022, з урахуванням висновків суду.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1283,60 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, 7, м. Рівне, 33608, код ЄДРПОУ 21084076).

Суддя O.A. Вовченко