Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №420/1616/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1616/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача – Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України, Приморська районна адміністрація Одеської міської ради, в якій позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка виразилась у невидані наказу про закріплення на праві оперативного управління за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса квартири АДРЕСА_1 ;

зобов`язати Міністерство оборони України видати наказ про закріплення на праві оперативного управління квартири АДРЕСА_1 за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса, здійснивши його реалізацію у встановленому законом порядку;

зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса після видання Міністерством оборони України наказу про передачу йому в оперативне управління квартири АДРЕСА_1 , вчинити необхідні дії щодо розподілу даної квартири та направити до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради документи та клопотання про оформлення та видачу зі складом родини 4 особи, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і членам її сім`ї – дочці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ордера на житлове приміщення для постійного проживання, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 ;

встановити судовий контроль за виконанням рішення суду шляхом зобов`язання Міністерство оборони України та КЕВ м. Одеса подати у встановлений судом строк звіт про виконання рішення суду.

Стислий виклад позиції позивача

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона проходить військову службу за контрактом у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону та разом з членами своєї сім`ї перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, з 14.04.2017.

Позивач вказує, що у 2017 році у зв`язку з відселенням її сім`ї з аварійної будівлі військового містечка № НОМЕР_1 у АДРЕСА_2 їй та членам її сім`ї надано для проживання квартиру АДРЕСА_1 , у якій вона проживає до цього часу. Списки осіб, що підлягали відселенню, із зазначенням конкретних адрес переселення склав Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси. Квартиру передано Південному управлінню капітального будівництва Міністерства оборони України за актом прийому-передачі, до якого додано список осіб, у якому значиться позивач.

Позивач зазначає, що спірна квартира зареєстрована за державою в особі Міністерства оборони України, проте наказ про закріплення її на праві оперативного управління за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса не видавався, на балансі та обліку відділу квартира не перебуває, а тому дії щодо розподілу квартири та подання документів для видачі ордера не вчинялись. Про це позивач дізналась з відповідей на адвокатські запити її представника.

Позивач вважає, що будь-яких законних перешкод для видання Міністерством оборони України такого наказу немає, а сама бездіяльність відповідачів має триваючий характер та порушує її право на житло, гарантоване статтею 47 Конституції України.

На переконання позивача, порушення військовими установами процедури надання житла для постійного проживання, а саме відсутність рішення житлової комісії військової частини за місцем квартирного обліку та непогодження списків розподілу постійного житла, не обмежує відповідачів у вчиненні дій, спрямованих на видачу їй ордера, з огляду на тривалість проживання та на те, що власник факт проживання не оспорює.

Позивач також посилається на статтю 110 Житлового кодексу України, Порядок забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081, Інструкцію про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджену наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 №737, та Інструкцію з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджену наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380, а також на потребу в ефективному способі захисту порушеного права.

Позивач також посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №826/4766/17 та зазначає, що аналогічні адміністративні справи за позовами інших військовослужбовців до цих самих відповідачів розглянуті Одеським окружним адміністративним судом та переглянуті П`ятим апеляційним адміністративним судом.

Стислий виклад заперечень Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечує та зазначає, що Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює управління військовим майном та закріплює його за військовими частинами, а сам відділ є органом військового управління, який з 06.02.2025 є повним правонаступником Одеського квартирно-експлуатаційного управління.

Представник Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси вказує, що спірна квартира відсутня в числі фонду службового житла, а тому не може бути розподілена Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси, наказ Міністерства оборони України про закріплення її на праві оперативного управління за відділом станом на теперішній час відсутній, і ці обставини свідчать про передчасність позовних вимог до відділу.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що рішення про надання житла за адресою: АДРЕСА_3 у Міністерстві оборони України та підпорядкованих органах військового управління не приймалось, а жодної з дій, передбачених Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380, при заселенні квартири не вчинено.

З огляду на вищевикладене, представник Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог.

Стислий виклад заперечень Міністерства оборони України

Міністерство оборони України проти задоволення позовних вимог заперечує, зазначає, що воно є центральним органом виконавчої влади, основним завданням якого в житловій сфері є організація відповідно до законодавства забезпечення військовослужбовців Збройних Сил та членів їх сімей жилими приміщеннями.

Представник Міністерства оборони України вказує, що спірне житлове приміщення відсутнє в числі фонду службового житла, а тому не може бути розподілене, наказ про закріплення його на праві оперативного управління за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси відсутній, а рішення про надання житла за спірною адресою у Міністерстві не приймалось.

За твердженням представника Міністерства оборони України, воно та підпорядковані йому органи військового управління відселення осіб, які проживали на території військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: м.Одеса, пр-т Гагаріна, 19-21, не здійснювали, жодних наказів чи розпорядчих вказівок щодо такого відселення не приймали, а відселення здійснене самостійно представниками забудовника - товариства з обмеженою відповідальністю «УВГП-СИСТЕМА», про що товариство повідомило листом від 28 березня 2017 року.

Представник відповідача також вказує, що списки, які містять конкретні адреси переселення родин військовослужбовців, складені названим товариством, а не Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси, і що позивач помилково посилається на статтю 110 Житлового кодексу України та помилково описує лист Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України від 14.11.2016.

Крім того, Міністерство оборони України зазначає, що жодним нормативним актом не передбачено обов`язку Міністерства вчиняти дії щодо строків видання наказу про закріплення квартири за відповідними квартирно-експлуатаційним управлінням, відділом чи частиною району, а тому позов задоволенню не підлягає.

Процесуальні дії у справі

Ухвалою від 28.01.2026 суд залишив позовну заяву без руху, встановив позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою від 16.02.2026 суд звільнив позивача від сплати судового збору, відмовив у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, прийняв до розгляду позовну заяву, залучив до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України та Приморську районну адміністрацію Одеської міської ради, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України в електронній формі, встановив сторонам строки для подання заяв по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази в їх сукупності, суд встановив такі обставини.

Згідно з довідкою Військово-медичного клінічного центру Південного регіону, доданою до позовної заяви, ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону з 28.02.2017 по теперішній час.

Відповідно до довідки про перебування на обліку Військово-медичного клінічного центру Південного регіону від 12.07.2024 №660, старший сержант військової служби за контрактом ОСОБА_1 під час проходження служби у Військово-медичному клінічному центрі Південного регіону перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, у загальній черзі з 14.04.2017, першочерговій черзі з 14.04.2017 по теперішній час, складом сім`ї 4 особи. Позивач проживає за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 .

За витягом із протоколу засідання об`єднаної житлової комісії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону від 05.07.2024 №420, комісія вирішила внести з 05.07.2024 зміни до житлової облікової справи позивача у зв`язку зі зміною складу родини та рахувати склад сім`ї 4 особи: позивач, доньки ОСОБА_2 , 2004 року народження, і ОСОБА_3 , 2014 року народження, та син ОСОБА_4 , 2014 року народження.

Матеріали справи містять договір від 25.11.2004 №227/УПБ-70Д про будівництво житла в порядку пайової участі для військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей, укладений між Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України як замовником та товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система» як пайовиком, а також додаткові угоди до нього.

Відповідно до листа Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України від 14.11.2016 №303/36/641/1, скерованого товариству з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система», по зверненню цього управління в Квартирно-експлуатаційному відділі міста Одеси сформовані списки осіб, які проживають у будівлях та спорудах військового містечка № НОМЕР_1 , розташованого в АДРЕСА_2 , та встановлено кількість проживаючих, серед яких військовослужбовці, яких необхідно забезпечити житлом, - 36.

Згідно з листом Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 09.12.2016 №303/8/32/1369, Головним квартирно-експлуатаційним управлінням Збройних Сил України розглянуто доручення Міністра оборони України від 11.11.2016 №15480 щодо вирішення питання відселення осіб, які підлягають відселенню за умовами договору від 25.11.2004 №227/УПБ-70Д, та підтверджено, що Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України в Квартирно-експлуатаційному відділі міста Одеси сформовані списки осіб, які проживають у будівлях та спорудах військового містечка № НОМЕР_1 .

Листом від 24.02.2017 №626 Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси повідомив товариству з обмеженою відповідальністю «УВГП-Система», що на території військового містечка № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_2 , яка спланована для забудови, розташовані будівлі, що використовуються для тимчасового проживання, в яких мешкає 62 сім`ї, та надав списки мешканців, які підпали під пляму забудови, у тому числі список осіб, що мають право на отримання постійного або службового житла.

Відповідно до листа Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси від 21.06.2017 №1996, скерованого начальнику Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України на виконання розпорядження від 09.06.2017 №303/4/1260, відділ направив на перевірку облікові справи військовослужбовців, які проживають у будівлях військового містечка № НОМЕР_1 . За позицією 39 доданого до цього листа переліку облікових справ мешканців, зарахованих за військовим містечком № НОМЕР_1 , значиться позивач з відміткою про те, що вона проживає за вказаною адресою з 27.02.2013 у складі сім`ї 5 осіб службовця Збройних Сил України ОСОБА_5 , 08.02.2017 призвана на дійсну службу за контрактом, а тому раніше до наданих списків мешканців-військовослужбовців зарахована не була, та перебуває в черзі Одеського гарнізону з 14.04.2017, облікова справа №4593.

Листом від 08.09.2017 №2863 Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси повідомив начальнику Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України, що солдат ОСОБА_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , будівля АДРЕСА_4 , у складі родини 5 осіб службовця Збройних Сил України ОСОБА_5 , набула права на отримання квартири як сім`я військовослужбовця, та просив включити її додатково до списку мешканців військового містечка № НОМЕР_1 , які проходять військову службу та перебувають на квартирному обліку.

Матеріали справи містять додаткову угоду від 17.02.2017 №303/36/2 до договору від 25.11.2004 №227/УПБ-70Д, якою сторони скасували попередній перелік квартир для Міністерства оборони України, затвердили новий перелік (додаток №1) та доповнили договір пунктом 3.8, за яким пайовик має право в односторонньому порядку змінювати нумерацію квартир із затвердженого переліку, не змінюючи при цьому конфігурації квартир, і така зміна нумерації не потребує будь-якого погодження із замовником. Суд встановив, що в самому додатку №1 до цієї додаткової угоди по об`єкту « ІНФОРМАЦІЯ_4 » зазначені квартири АДРЕСА_5 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_7 та квартира АДРЕСА_8 , а також квартири АДРЕСА_9 , АДРЕСА_10 і АДРЕСА_9 . Квартира під номером АДРЕСА_11 у переліку не зазначена.

Згідно з актом прийому-передачі квартири від 05.10.2017 №17/2, укладеним між товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-СИСТЕМА», Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України та ОСОБА_6 , останній передав, а Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України прийняло на підставі та згідно з умовами договору від 25.11.2004 №227/УПБ-70Д квартиру АДРЕСА_12 загальною площею 96,6 кв.м з відселеними в неї згідно з пунктом 6.4 цього договору військовослужбовцем та членом його сім`ї, що мешкають в аварійній будівлі, розташованій в плямі забудови, згідно з додатком №1 до цього акту та згідно з листами Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси від 08.09.2017 №2863 і Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України від 18.09.2017 №303/36/551/4.

Відповідно до додатку №1 до зазначеного акту - Списку №1 осіб, які заселені в квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , - до цього списку внесено солдата ОСОБА_1 , секція 2, номер квартири АДРЕСА_13 .

Матеріали справи містять укладені 27.12.2017 між позивачем як споживачем та надавачами послуг договори про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, про надання додаткових послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкової території і про користування електричною енергією за адресою: АДРЕСА_14 .

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 26.09.2025 №445300156 вбачається, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 , загальною площею 96,6 кв.м, житловою площею 61,7 кв.м, перебуває у державній власності, власник - держава в особі Міністерства оборони України, код ЄДРПОУ 00034022. Дата державної реєстрації права власності - 05.02.2018, підстава внесення запису - рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 39558789 від 07.02.2018. Відомості про реєстрацію іншого речового права на цю квартиру відсутні.

На адвокатський запит представника позивача від 03.11.2025 №94 Центральне управління інженерно-інфраструктурного забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_5 листом від 07.11.2025 №2459/12624 повідомило, що зазначений у запиті наказ про закріплення на праві оперативного управління квартири АДРЕСА_1 до квартирно-експлуатаційного відділу м.Одеса не надходив, у зв`язку з чим можливості надати його копію та інформацію щодо здійснення його реалізації немає.

На адвокатський запит представника позивача від 03.11.2025 №95 Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса листом від 05.11.2025 №4536 повідомив, що на адресу відділу наказ про закріплення на праві оперативного управління квартири АДРЕСА_1 не надходив. Ця квартира на балансі та обліку в Квартирно-експлуатаційному відділі міста Одеса не перебуває. Відповідно до вищевказаного, на виконання вимог Інструкції №380 житловими комісіями (об`єднаними житловими комісіями) військових частин та Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса не вчинялися дії щодо розподілу даної квартири та документи до Приморської районної адміністрації для видачі ордеру ОСОБА_1 , складом сім`ї 4 особи, не подавалися.

Наказ Міністерства оборони України про закріплення спірної квартири на праві оперативного управління за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси не видавався, ця квартира не перебуває на балансі та обліку відділу і не включена до числа службового житла.

Вирішуючи адміністративну справу та надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Спірні правовідносини виникли у зв`язку з відселенням позивача та членів її сім`ї у 2017 році з будівлі військового містечка № НОМЕР_1 до квартири АДРЕСА_1 та полягають у тому, чи зобов`язане Міністерство оборони України видати наказ про закріплення цієї квартири за квартирно-експлуатаційним органом і чи є невидання такого наказу протиправною бездіяльністю.

Суд застосовує до спірних правовідносин норми в редакції, чинній на час їх виникнення, тобто станом на 2017 рік, оскільки Законом України «Про основні засади житлової політики» від 13 січня 2026 року №4751-IX Житловий кодекс України визнано таким, що втратив чинність, крім переліку статей, наведеного в підпункті 1 пункту 2 розділу IV цього Закону, а статтю 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» викладено в новій редакції, при цьому пунктом 4 розділу IV прикінцевих та перехідних положень цього Закону встановлено, що дія цього Закону поширюється на житлові відносини, що виникли після набрання ним чинності. Спірні житлові відносини виникли до набрання чинності Законом №4751-IX, а тому регулюються законодавством, що діяло на час їх виникнення.

Норми, які визначають повноваження Міністерства оборони України щодо військового майна, форму акта про його передання квартирно-експлуатаційному органу та порядок забезпечення військовослужбовців житловими приміщеннями, а саме Закон №1075-XIV, Порядок №1081, Інструкцію №380, Положення №1225 та Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення в системі Міністерства оборони України, затверджене наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року №448 (далі - Положення №448), суд застосовує в редакції, чинній на день ухвалення цього рішення, оскільки предметом оскарження є бездіяльність, яка триває, і саме на цю дату оцінюється наявність або відсутність такої бездіяльності.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у порядку і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацом четвертим пункту 1 статті 12 цього Закону визначено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла.

Суд зазначає, що фактичною підставою права позивача на забезпечення житловим приміщенням для постійного проживання є її перебування з 14.04.2017 на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання. Ця обставина підтверджується додатком до листа Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси від 21.06.2017 №1996, у якому за позицією 39 зазначено, що позивач перебуває в черзі Одеського гарнізону з 14.04.2017, облікова справа №4593, витягом із протоколу засідання об`єднаної житлової комісії Військово-медичного клінічного центру Південного регіону від 05.07.2024 №420 та довідкою цього центру про перебування на обліку від 12.07.2024 №660, складеною за додатком 22 до Інструкції №380. Позивача з обліку не знято, жоден з відповідачів цієї обставини не заперечує і про наявність підстав для зняття позивача з обліку не заявляє, а перевірка підстав перебування особи на квартирному обліку не є предметом цього спору.

Механізм забезпечення військовослужбовців житлом Кабінет Міністрів України визначив у Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03 серпня 2006 року №1081 (далі - Порядок №1081), який Кабінет Міністрів України прийняв на виконання наведеної норми Закону №2011-XII. Суд застосовує цей акт як такий, що його прийняв уповноважений орган у межах своєї компетенції і який не суперечить закону, на виконання якого його прийнято.

Пунктом 34 Порядку №1081 визначено, що на підставі рішення про надання житла виконавчий орган районної, міської, районної у місті ради, а в закритому військовому містечку - квартирно-експлуатаційний орган видає ордер, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення, безпосередньо військовослужбовцю, на ім`я якого він виписаний, або за його дорученням іншій особі. Ордер може бути виданий лише на вільне житлове приміщення.

Зміст та методику забезпечення жилими приміщеннями військовослужбовців Збройних Сил України визначено Інструкцією з організації забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затвердженою наказом Міністерства оборони України від 31 липня 2018 року №380, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 06 вересня 2018 року за №1020/32472 (далі - Інструкція №380).

Згідно з пунктом 1 розділу VII Інструкції №380, особи, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, забезпечуються жилим приміщенням згідно з чергою у військовій частині, що визначається часом зарахування на облік, за рішенням житлової комісії військової частини (об`єднаної житлової комісії), яке затверджується наказом командира військової частини.

Пунктами 3, 4 розділу VII Інструкції №380 передбачено, що житлова комісія військової частини (об`єднана житлова комісія) розглядає документи облікових справ військовослужбовців та приймає рішення про надання житлового приміщення для постійного проживання; затверджений протокол засідання цієї комісії є підставою для підготовки наказу командира військової частини про надання військовослужбовцю жилого приміщення для постійного проживання; на підставі отриманих документів квартирно-експлуатаційне управління, відділ (частина) району готує список надання жилої площі для постійного проживання, який разом з обліковою справою військовослужбовця направляється до Центрального управління інженерно-інфраструктурного забезпечення для узагальнення та внесення на розгляд Комісії з контролю.

Відповідно до пункту 7 розділу VII Інструкції №380 затверджений Список надання постійного житла у Збройних Силах України є підставою для оформлення протягом десяти робочих днів квартирно-експлуатаційним управлінням, відділом (частиною) району та подання до виконавчих органів районної, міської, районної у місті ради документів для видачі ордеру на постійну житлову площу, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення.

Абзацом другим пункту 9 розділу VII Інструкції №380 встановлено, що Головне управління капітальних вкладень протягом десяти днів з дня затвердження заступником Міністра оборони України розподілу житла між квартирно-експлуатаційними управліннями, відділами (частинами) районів опрацьовує проєкт наказу Міністерства оборони України про закріплення на праві оперативного управління нерухомого військового майна за квартирно-експлуатаційними управліннями, відділами (частинами) районів, де військовослужбовці та члени їх сімей перебувають на обліку; цей наказ протягом п`яти робочих днів після його надходження доводиться Центральним управлінням інженерно-інфраструктурного забезпечення до відповідних квартирно-експлуатаційних управлінь, відділів (частин) районів.

Водночас пункт 9 розділу VII Інструкції №380 регулює забезпечення житловими приміщеннями для постійного проживання в інших населених пунктах, а тому наведений припис суд бере до уваги не як джерело обов`язку Міністерства оборони України, а як підтвердження того, що чинне регулювання Міністерства зберігає конструкцію закріплення нерухомого військового майна за квартирно-експлуатаційними органами на праві оперативного управління саме наказом Міністерства оборони України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» від 21 вересня 1999 року №1075-XIV, військове майно - це державне майно, передане військовим частинам, органам військового управління, підрозділам, закладам, установам та організаціям Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку, а також акції, частки у статутному капіталі юридичних осіб (далі - корпоративні права), майнові права інтелектуальної власності тощо.

Згідно з частиною третьою статті 2 цього Закону, Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі передає військове майно військовим частинам на праві узуфрукта державного майна, приймає рішення щодо передачі цього майна між військовими частинами, встановлює порядок приймання та оприбуткування військового майна.

Відповідно до частини першої статті 3 цього Закону, державне майно передається військовим частинам на праві узуфрукта державного майна.

Водночас, пунктом 18 статті 17 Закону України «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» від 09 січня 2025 року №4196-IX встановлено, що протягом перехідного періоду, передбаченого цим Законом, Закон України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» діє з урахуванням того, що до військового майна також відноситься державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України на праві оперативного управління.

Пунктом 3 Положення про порядок обліку, зберігання, списання та використання військового майна у Збройних Силах, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 серпня 2000 року №1225, визначено, що Міноборони як центральний орган виконавчої влади та військового управління, у підпорядкуванні якого перебувають Збройні Сили та Держспецтрансслужба, передає військове майно військовим частинам у користування на праві узуфрукта державного майна.

Пунктом 6 розділу V Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення в системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року №448, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13 вересня 2013 року за №1590/24122, визначено, що придбані (отримані) Міноборони квартири в житлових будинках квартирно-експлуатаційні органи приймають на підставі наказу Міноборони. Відповідно до пункту 1 розділу II цього Положення до квартирно-експлуатаційних органів належать, зокрема, квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини району).

Суд зазначає, що позовна вимога сформульована позивачем як зобов`язання видати наказ про закріплення квартири на праві оперативного управління. Саме таку конструкцію та саме таку форму акта - наказ Міністерства оборони України про закріплення на праві оперативного управління нерухомого військового майна за квартирно-експлуатаційним органом - використовує і сам відповідач у чинній редакції абзацу другого пункту 9 розділу VII Інструкції №380, а пункт 18 статті 17 Закону №4196-IX прямо зберігає цю конструкцію щодо військового майна на перехідний період.

З огляду на це суд вирішує вимогу до Міністерства оборони України в тому формулюванні, у якому її заявлено, при цьому спосіб реалізації такого наказу визначається законодавством, чинним на момент його видання, на що прямо вказано у формулюванні самої вимоги словами «здійснивши його реалізацію у встановленому законом порядку».

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передання квартири, яка перебуває у державній власності в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційному органу є першою і необхідною ланкою в порядку забезпечення військовослужбовця житлом для постійного проживання: доки таке передання не здійснене, квартира не перебуває на балансі та обліку квартирно-експлуатаційного органу, не може бути ним розподілена, а отже, і всі подальші дії, передбачені розділом VII Інструкції №380, включно з поданням до виконавчого органу районної ради документів для видачі ордера, не можуть бути вчинені до такого передання. Повноваження щодо такого передання належать виключно Міністерству оборони України, і жоден інший орган військового управління його замінити не може.

Саме на цю обставину послався Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса у листі від 05.11.2025 №4536: відділ пов`язав невчинення дій щодо розподілу квартири та неподання документів для видачі ордера не з відсутністю рішення житлової комісії військової частини чи затвердженого списку надання постійного житла, а саме з тим, що наказ про закріплення квартири за відділом не надходив і квартира не перебуває на його балансі та обліку.

Згідно з частиною другою статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Міністерство оборони України, на яке покладено обов`язок доказування правомірності своєї бездіяльності, жодного доказу на підтвердження наявності перешкод для видання наказу про закріплення спірної квартири за квартирно-експлуатаційним органом суду не надало. Не надало Міністерство і доказів на підтвердження власного твердження про те, що відселення мешканців військового містечка № НОМЕР_1 здійснене самостійно товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-СИСТЕМА»: копію листа цього товариства від 28 березня 2017 року, на який відповідач послався у відзиві, до матеріалів справи не долучено. За таких обставин суд відповідно до частини шостої статті 77 КАС України вирішує справу на підставі наявних доказів.

Вирішуючи позовні вимоги про визнання протиправною бездіяльності Міністерства оборони України та зобов`язання його видати відповідний наказ, суд зазначає таке.

Суд вважає помилковим твердження Міністерства оборони України про те, що жодним нормативним актом не передбачено обов`язку Міністерства вчиняти дії щодо строків видання наказу про закріплення квартири за відповідним квартирно-експлуатаційним органом. Повноваження Міністерства оборони України здійснювати управління військовим майном і передавати його визначені частиною третьою статті 2 Закону №1075-XIV та пунктом 3 Положення №1225, а форму акта, яким отримані Міністерством квартири в житлових будинках приймаються квартирно-експлуатаційним органом, прямо визначено пунктом 6 розділу V Положення №448 - це наказ Міноборони.

Отже, і сам акт, і його форма, і орган, який його видає, визначені нормативно, до того ж актами Кабінету Міністрів України та самого відповідача.

Суд наголошує, що навіть за відсутності прямо встановленого строку відсутність такого строку не може виправдовувати бездіяльність суб`єкта владних повноважень протягом невизначеного часу. Пунктом 10 частини другої статті 2 КАС України визначено, що адміністративні суди перевіряють, чи вчинені дії суб`єктом владних повноважень своєчасно, тобто протягом розумного строку. Квартира перебуває у власності держави в особі Міністерства оборони України з 05.02.2018, тобто понад вісім років, і протягом усього цього часу питання про її передання квартирно-експлуатаційному органу Міністерством не вирішене.

Суд критично оцінює твердження Міністерства оборони України про те, що воно та підпорядковані йому органи військового управління відселення осіб з військового містечка № НОМЕР_1 не здійснювали і жодних наказів чи розпорядчих вказівок щодо такого відселення не приймали. Це твердження спростовується листом Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 09.12.2016 №303/8/32/1369, яким розглянуто доручення Міністра оборони України від 11.11.2016 №15480 саме щодо вирішення питання відселення осіб з військового містечка № НОМЕР_1 , а також листом Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України від 14.11.2016 №303/36/641/1. Крім того, акт прийому-передачі квартири від 05.10.2017 №17/2 і Список №1 до нього підписані Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України, тобто органом, підпорядкованим відповідачу.

Суд не бере до уваги твердження Міністерства оборони України про те, що списки з конкретними адресами переселення родин військовослужбовців складені товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-СИСТЕМА», а не Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеси, оскільки ця обставина не впливає на вирішення спору.

Зі змісту листів Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України від 14.11.2016 №303/36/641/1 та Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 09.12.2016 №303/8/32/1369 вбачається, що списки осіб, які проживають у будівлях та спорудах військового містечка № НОМЕР_1 , сформовані саме в Квартирно-експлуатаційному відділі міста Одеси.

Листом від 24.02.2017 №626 цей відділ надав товариству списки мешканців військового містечка № НОМЕР_1 , листом від 21.06.2017 №1996 направив до Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України облікові справи цих мешканців, а листом від 08.09.2017 №2863 просив включити позивача до списку мешканців додатково. Водночас Список №1 до акта прийому-передачі квартири від 05.10.2017 №17/2, у якому позивача пов`язано з конкретною квартирою, підписаний товариством з обмеженою відповідальністю «УВГП-СИСТЕМА», ОСОБА_6 та Південним управлінням капітального будівництва Міністерства оборони України. Хто саме склав перелік із конкретними адресами переселення, для вирішення цього спору значення не має: обов`язок Міністерства оборони України передати квартиру квартирно-експлуатаційному органу випливає з наведених вище норм і від цієї обставини не залежить. Твердження Міністерства оборони України про те, що позивач помилково описує лист Південного управління капітального будівництва Міністерства оборони України від 14.11.2016, суд відхиляє, оскільки зміст цього листа суд встановив за самим листом, а не за його переказом у позовній заяві.

Встановлена судом обставина, що в Додатку №1 до додаткової угоди від 17.02.2017 №303/36/2 квартира під номером 301 не зазначена, обґрунтованості позовних вимог не спростовує. По-перше, у цьому переліку по об`єкту « ІНФОРМАЦІЯ_4 » значиться квартира АДРЕСА_15 за актом прийому-передачі від 05.10.2017 №17/2 розташована в секції 2 і має загальну площу 96,6 кв.м, за Списком №1 до цього акта складається з трьох кімнат, а за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має загальну площу 96,6 кв.м та житлову площу 61,7 кв.м. Поверх спірної квартири матеріали справи не визначають, однак збіг секції, кількості кімнат та загальної площі суд вважає достатнім для висновку, що в переліку йдеться про те саме житлове приміщення. По-друге, пунктом 3.8, яким цією самою додатковою угодою доповнено договір, пайовику надано право в односторонньому порядку змінювати нумерацію квартир із затвердженого переліку, не змінюючи їх конфігурації, без будь-якого погодження із замовником. По-третє, право державної власності на квартиру АДРЕСА_11 зареєстроване за державою в особі Міністерства оборони України 05.02.2018, і відомостей про оскарження або скасування цієї реєстрації матеріали справи не містять, а тому підстави набуття Міністерством цієї квартири виходять за межі предмета цього спору.

Заперечення обох відповідачів про те, що спірна квартира відсутня в числі фонду службового житла, а тому не може бути розподілена, є необґрунтованими. Позивач перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, а не шляхом забезпечення службовим житлом, і заявлені нею вимоги стосуються саме постійного житла. Пунктом 3 розділу III Інструкції №380 включення житлового приміщення до числа службового передбачене як окрема процедура, що здійснюється за клопотанням начальника гарнізону або командира військової частини і жодним чином не є передумовою передання майна квартирно-експлуатаційному органу.

Посилання відповідачів на те, що рішення про надання позивачу спірної квартири для постійного проживання не приймалось і що жодної з дій, передбачених розділом VII Інструкції №380, при заселенні квартири не було вчинено, обґрунтованості вимог до Міністерства оборони України не спростовує. Порядок, визначений розділом VII Інструкції №380, розрахований на житло, яке вже перебуває у розпорядженні квартирно-експлуатаційного органу. Доки квартира не передана такому органу, ані житлова комісія військової частини, ані Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси не можуть розпочати передбачену цим розділом процедуру.

Тлумачення, за яким непроходження процедури, розпочати яку неможливо через бездіяльність самого Міністерства, є підставою для відмови в позові, позбавляло б позивача будь-якої можливості захистити своє право та суперечило б завданню адміністративного судочинства, визначеному частиною першою статті 2 КАС України.

Доказів звернення відповідачів з вимогами про виселення позивача та членів її сім`ї зі спірної квартири матеріали справи не містять. Водночас відповідачі не вчиняють дій, спрямованих на юридичне оформлення права позивача на це житло. Такий стан зберігає правову невизначеність, у якій позивач перебуває з 2017 року з підстав, що від неї не залежать.

Аргумент позивача про триваючий характер бездіяльності відповідача є обґрунтованим. Бездіяльність, яка полягає у невиконанні обов`язку, що не обмежений у часі, триває доти, доки обов`язок не виконано, і оцінюється судом станом на день ухвалення рішення. Станом на цю дату наказ про закріплення спірної квартири за квартирно-експлуатаційним органом Міністерством оборони України не виданий.

Суд відхиляє посилання позивача на судові рішення в адміністративних справах №420/11335/22, №420/12623/24 та №420/31778/25. Ці рішення ухвалені у справах за участю інших осіб, а тому встановлені в них обставини не звільняють від доказування у цій справі в розумінні частини четвертої статті 78 КАС України. Це не перешкоджає суду врахувати викладені в судових рішеннях висновки щодо застосування норм права в порядку, визначеному частиною п`ятою статті 242 КАС України, про що йдеться нижче.

Крім того, згідно з частиною сьомою статті 78 КАС України, правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду. Цю справу суд вирішує на підставі норм законодавства та з урахуванням висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.

Суд вважає помилковим посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі №826/4766/17.

У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вирішувала питання предметної юрисдикції спору про відмову районної державної адміністрації видати особі ордер на квартиру і дійшла висновку, що такі вимоги спрямовані на реалізацію права на житло та мають розглядатися за правилами цивільного судочинства.

Цей висновок до спірних правовідносин не застосовується, оскільки, в подальшому, Велика Палата Верховного Суду у п.82 постанови від 08 червня 2022 року у справі №362/643/21 зазначила: «Спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів».

Саме цей висновок застосовується до спірних правовідносин, оскільки позивач є військовослужбовцем, а право, за захистом якого вона звернулась до суду, є соціальною гарантією, яку держава надала їй саме у зв`язку з проходженням військової служби.

На посилання позивача про потребу в ефективному способі захисту порушеного права суд зазначає, що обрані позивачем способи захисту - визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання вчинити певні дії - передбачені пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України, а спосіб захисту щодо другого відповідача відповідає пункту 10 частини другої цієї статті.

Відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У п.67 постанови від 14 січня 2026 року у справі №211/4239/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив: «Слід звернути увагу, що безпідставне зволікання органу, який здійснює управління військовим майном, у закріпленні спірного житла за відповідною реформованою структурною одиницею Збройних Сил України чи у разі його вивільнення в процесі реформування Збройних Сил України - передачі у комунальну власність з урахуванням положень статті 7 Закону України «Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності», або ж включення до відповідного переліку військового майна, яке підлягає відчуженню, може бути підставою для оскарження такої бездіяльності державного органу, а не припинення права власності на спірне майно в порядку пункту 11 частини першої статті 346 ЦК України».

У п.61, 63 цієї постанови Верховний Суд зазначив:

«Згідно з частиною третьою статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування.»

«Встановивши, що право власності на спірну житлову нерухомість зареєстровано за військовою частиною, яка була розформована, суд апеляційної інстанції дійшов загалом обґрунтованого висновку, що зазначена нерухомість є військовим майном, а тому з урахуванням наведених вище положень законодавства України є власністю держави та перебуває в управлінні Міністерства оборони України.».

Наведений висновок підтверджує, що повноваження щодо закріплення військового майна належать саме Міністерству оборони України і що безпідставне зволікання цього органу із закріпленням житла є предметом оскарження в той спосіб, який обрала позивач, - шляхом визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити відповідну дію. Водночас у наведеній цитаті частина третя статті 2 Закону №1075-XIV відтворена в редакції, чинній на час розгляду тієї справи, тоді як у цьому рішенні ця норма застосовується в чинній редакції. На суть висновку це не впливає, оскільки пунктом 18 статті 17 Закону №4196-IX конструкцію закріплення військового майна на праві оперативного управління збережено на перехідний період.

В адміністративних справах цієї категорії склалася послідовна практика судів апеляційної інстанції. Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 липня 2026 року у справі №420/30104/25 залишено без змін рішення суду першої інстанції, яким задоволено тотожні за змістом вимоги до Міністерства оборони України та Одеського квартирно-експлуатаційного управління, а ухвалою Верховного Суду від 17 серпня 2026 року у цій самій справі відмовлено у відкритті касаційного провадження за скаргою Міністерства оборони України на підставі пункту 1 частини першої статті 333 КАС України.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 березня 2025 року у справі №420/24695/24 залишено без змін рішення про задоволення тотожних вимог.

Ці судові рішення ухвалені у справах за участю інших осіб, не є обов`язковими для суду і не звільняють учасників цієї справи від доказування, проте суд бере їх до уваги з огляду на потребу забезпечення єдності та передбачуваності судової практики.

У п.30 постанови від 22 жовтня 2025 року у справі №420/16547/24 Верховний Суд зазначив: «Аналіз зазначених норм вказує на те, що житлові комісії гарнізонів не мають повноважень визначати відсотковий розподіл житлових приміщень. Натомість розподіл житла затверджується заступником Міністра оборони України (відповідно до розподілу обов`язків) на основі пропозицій, наданих визначеним органом, як це передбачено Інструкцією № 380».

Проте цей висновок стосується розподілу житлових приміщень між військовими частинами та квартирно-експлуатаційними органами, тобто стадії, яка настає після того, як житло надійшло у розпорядження Міністерства оборони України та передане квартирно-експлуатаційному органу. Предметом цього спору є попередня стадія - передання квартири квартирно-експлуатаційному органу, повноваження щодо якої належать саме Міністерству оборони України, а тому наведений висновок не перешкоджає задоволенню позовних вимог у цій справі. Обов`язок, який цим рішенням покладається на Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса, затвердження розподілу житла не охоплює і стосується дій цього відділу, передбачених розділом VII Інструкції №380.

Щодо припису абзацу другого пункту 34 Порядку №1081, за яким ордер може бути виданий лише на вільне житлове приміщення, суд враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 червня 2024 року у справі №640/19272/18: «Покликання позивача в обґрунтування доводів касаційної скарги на те, що оскаржуване рішення не відповідає вимогам статтей 58, 128, 129, 131 Житлового Кодексу України та Примірного положення про гуртожитки щодо видачі ордерів лише на вільне жиле приміщення є безпідставним, оскільки таке правило покликане унеможливити видачу ордеру на уже зайняте іншою особою житлове приміщення на підставі раніше виданого такій особі ордеру».

Цей висновок суд визнає застосовним до спірних правовідносин, оскільки він розкриває мету припису про вільне житлове приміщення, тотожного за змістом припису абзацу другого пункту 34 Порядку №1081. Доказів того, що спірна квартира зайнята іншою особою на підставі раніше виданого їй ордера, матеріали справи не містять. У ній проживають позивач та члени її сім`ї.

Вирішуючи питання про відповідність обраного способу захисту вимогам частини четвертої статті 245 КАС України, суд виходить з такого.

За цією нормою суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У цій справі Міністерство оборони України не назвало і суд не встановив жодної законної перешкоди для передання спірної квартири квартирно-експлуатаційному органу: квартира перебуває у державній власності в особі Міністерства, речові права інших осіб на неї не зареєстровані, а про наявність спору про право власності на неї жоден з учасників справи не заявляв.

За таких умов вирішення питання про передання квартири квартирно-експлуатаційному органу не є питанням розсуду Міністерства, а є способом виконання ним власних повноважень, визначених частиною третьою статті 2 Закону №1075-XIV, пунктом 3 Положення №1225 та пунктом 6 розділу V Положення №448, а тому зобов`язання видати відповідний наказ не є втручанням у дискреційні повноваження відповідача.

Вирішуючи позовну вимогу до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса, суд зазначає таке.

Суд відхиляє заперечення цього відповідача про передчасність вимог до нього. Обов`язок квартирно-експлуатаційного органу оформити та подати до виконавчого органу районної у місті ради документи для видачі ордера на постійну житлову площу встановлений пунктом 7 розділу VII Інструкції №380, а обов`язок виконавчого органу видати ордер - пунктом 34 Порядку №1081. Жодна з цих норм не ставить виникнення обов`язку відділу в залежність від видання Міністерством оборони України наказу про закріплення житла. Наказ, передбачений пунктом 6 розділу V Положення №448, є актом внутрішньоорганізаційного характеру в системі Міністерства оборони України, до якої згідно з пунктом 1 розділу II цього Положення належить і Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса. Суд розмежовує виникнення обов`язку і можливість його виконання: обов`язок відділу випливає з наведених норм, тоді як невидання наказу є перешкодою у виконанні цього обов`язку, створеною іншим відповідачем, і саме цю перешкоду суд усуває, зобов`язуючи Міністерство оборони України видати відповідний наказ.

Суд уточнює обсяг обов`язку, який покладається на Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса. Цей відділ зобов`язується вчинити дії, які розділ VII Інструкції №380 відносить до його компетенції: підготувати список надання житлової площі для постійного проживання відповідно до пункту 4 розділу VII Інструкції №380 та після затвердження цього списку оформити і подати до виконавчого органу районної у місті ради документи для видачі ордера відповідно до пункту 7 розділу VII Інструкції №380. Те, що станом на день ухвалення цього рішення затверджений Список надання постійного житла відсутній, як відсутнє і рішення про надання житла, на підставі якого за пунктом 34 Порядку №1081 видається ордер, є наслідком непередання квартири квартирно-експлуатаційному органу, а не самостійною підставою для відмови в позові. Суд не підміняє собою ані житлову комісію військової частини, ані Комісію з контролю, ані виконавчий орган районної у місті ради і не вирішує наперед питань, віднесених до їх компетенції.

Обставина, на яку послався Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса у листі від 05.11.2025 №4536, є наслідком бездіяльності іншого органу тієї самої системи, і цим самим рішенням суд зобов`язує Міністерство оборони України її усунути. Ставити виконання судового рішення в залежність від настання такої обставини суд не вважає за можливе: за частиною першою статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим і підлягає виконанню, а застереження про умову робить невизначеним момент, з якого обов`язок відповідача вважається таким, що підлягає виконанню. Послідовність дій відповідачів визначається змістом покладених на них обов`язків і забезпечується в порядку виконання судового рішення.

Оскільки позивач сформулювала вимогу до Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеса як таку, що підлягає виконанню після видання Міністерством оборони України наказу, а суд визнав таке застереження неприйнятним, суд на підставі частини другої статті 9 КАС України виходить за межі позовних вимог у цій частині та зобов`язує відділ вчинити відповідні дії без такої умови. Такий спосіб захисту відповідає пункту 10 частини другої статті 245 КАС України, забезпечує ефективний захист права позивача та унеможливлює необхідність її повторного звернення до суду.

Вирішуючи питання про те, чи були і ким порушені права та інтереси позивача, за захистом яких вона звернулась до суду, суд виходить з такого.

Позивач є військовослужбовцем, перебуває на обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов шляхом надання житлових приміщень для постійного проживання, з 14.04.2017 та фактично проживає у квартирі, наданій їй у зв`язку з відселенням з аварійної будівлі військового містечка. Міністерство оборони України, не вирішуючи протягом тривалого часу питання про передання цієї квартири квартирно-експлуатаційному органу, унеможливило для позивача проходження визначеної Інструкцією №380 процедури та отримання ордера, який є єдиною підставою для вселення в надане житлове приміщення. Отже, права та інтереси позивача порушив саме відповідач - Міністерство оборони України, і таке порушення полягає у бездіяльності щодо невидання наказу про закріплення спірної квартири за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса.

Позивач обґрунтовує свою позицію також посиланням на статтю 110 Житлового кодексу України, яка визначає підстави виселення громадян з жилих будинків державного і громадського житлового фонду з наданням іншого благоустроєного жилого приміщення.

Суд не застосовує цю норму до спірних правовідносин, оскільки, по-перше, вона регулює інші відносини - виселення особи із займаного нею житла, тоді як предметом цього спору є передання квартири квартирно-експлуатаційному органу та оформлення права позивача на житло, у яке вона вже вселена; по-друге, станом на день ухвалення цього рішення стаття 110 Житлового кодексу України втратила чинність на підставі підпункту 1 пункту 2 розділу IV Закону України «Про основні засади житлової політики» від 13 січня 2026 року №4751-IX і до переліку статей, що продовжують діяти до дня початку функціонування Єдиної інформаційно-аналітичної житлової системи, не входить. У цій частині заперечення Міністерства оборони України про помилковість посилання позивача на статтю 110 Житлового кодексу України є обґрунтованим, і суд його враховує.

Суд не застосовує до спірних правовідносин Інструкцію про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями, затверджену наказом Міністерства оборони України від 30.11.2011 №737, на яку посилаються позивач і Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеси, оскільки вона втратила чинність на підставі пункту 5 наказу Міністерства оборони України від 31.07.2018 №380, а бездіяльність, яка є предметом оскарження, триває і на день ухвалення цього рішення, тобто в період дії Інструкції №380.

Стаття 19 Конституції України, на яку посилаються обидва відповідачі, не звільняє суб`єкта владних повноважень від виконання обов`язків, покладених на нього законом і власними нормативними актами, а навпаки, зобов`язує його діяти у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Обов`язок Міністерства оборони України здійснювати управління військовим майном і передавати його військовим частинам визначений частиною третьою статті 2 Закону №1075-XIV та пунктом 3 Положення №1225, а форма відповідного акта - пунктом 6 розділу V Положення №448.

Суд оцінив усі доводи, що мають істотне значення для вирішення спору, та навів мотиви, з яких дійшов висновків у цій справі, як того вимагає стаття 242 КАС України. Інші доводи учасників справи є тотожними за змістом тим, яким суд надав оцінку в цьому рішенні, а також стосуються обставин, що не входять до предмета доказування у спірних правовідносинах, а тому не спростовують наведених висновків суду.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що Міністерство оборони України допустило протиправну бездіяльність, яка виразилась у невиданні наказу про закріплення на праві оперативного управління за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса квартири АДРЕСА_1 , а тому позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке. Ухвалою від 16.02.2026 суд звільнив позивача від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а тому судовий збір позивач не сплачувала та підстав для його стягнення немає.

У позовній заяві позивач навела попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу та зазначила, що дані про фактичну суму витрат і їх документальне підтвердження будуть надані до суду у встановлений законодавством спосіб та строк.

Доказів, що підтверджують розмір фактично понесених витрат на професійну правничу допомогу, у тому числі детального опису виконаних адвокатом робіт і доказів оплати, позивач до суду не подала. Відповідно до абзацу другого частини сьомої статті 139 КАС України, такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За таких обставин, питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може бути вирішене судом у порядку, встановленому частиною третьою статті 143 КАС України, за наслідками подання позивачем відповідних доказів.

Щодо заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду суд зазначає таке.

Вимогу про встановлення судового контролю, наведену в прохальній частині позовної заяви, суд розглядає як заяву в порядку статті 382 КАС України, а не як самостійну позовну вимогу.

Згідно з частиною п`ятою статті 382 КАС України, за письмовою заявою заявника суд під час ухвалення рішення суду може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене таке рішення, подати звіт про його виконання. Встановлення судового контролю є правом, а не обов`язком суду.

Виходячи з обставин цієї справи, у суду відсутні підстави вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення залишиться невиконаним, а у разі його невиконання позивач не позбавлена права звернутися із заявою в порядку статті 382 КАС України після набрання рішенням законної сили. За таких обставин, у задоволенні заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду слід відмовити.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 72-77, 90, 139, 143, 241-246, 255, 295, 370, 382 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_16 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Міністерства оборони України (просп. Повітряних Сил, буд. 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022), Квартирно-експлуатаційного відділу міста Одеси (вул. Незалежності, буд. 18, м. Одеса, Одеська обл., 65058, код ЄДРПОУ 08038284), треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Південне управління капітального будівництва Міністерства оборони України (вул. Незалежності, буд. 18, м. Одеса, Одеська обл., 65063, код ЄДРПОУ 24980210), Приморська районна адміністрація Одеської міської ради (вул. Канатна, буд. 134, м. Одеса, Одеська обл., 65039, код ЄДРПОУ 26303264) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства оборони України, яка виразилась у невидані наказу про закріплення на праві оперативного управління за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса квартири АДРЕСА_1 .

Зобов`язати Міністерство оборони України видати наказ про закріплення на праві оперативного управління квартири АДРЕСА_1 за Квартирно-експлуатаційним відділом міста Одеса, здійснивши його реалізацію у встановленому законом порядку.

Зобов`язати Квартирно-експлуатаційний відділ міста Одеса вчинити необхідні дії щодо розподілу квартири АДРЕСА_1 та направити до Приморської районної адміністрації Одеської міської ради документи та клопотання про оформлення та видачу зі складом родини 4 особи, а саме: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і членам її сім`ї - дочці ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , дочці ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , сину ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ордера на житлове приміщення для постійного проживання, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 .

У задоволенні заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Дмитро БАБЕНКО