Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №420/10851/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/10851/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 вересня 2026 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Василяки Д.К.,

за участі: секретаря судового засідання Рудого В.А.,

представника позивача – Гніздовської Ганни Михайлівни,

представника відповідача – Дашдамірова Тімура Новруз Огли,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області в якому позивач просить суд: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 63307/15-32-24-04-20 від 21.11.2025 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 63326/15-32-24-04-20 від 21.11.2025 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 63317/15-32-24-04-20 від 21.11.2025 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 63311/15-32-24-04-20 від 21.11.2025 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 63319/15-32-24-04-20 від 21.11.2025 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 63314/15-32-24-04-20 від 21.11.2025 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 63312/15-32-24-04-20 від 21.11.2025 року; визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 63322/15-32-24-04-20 від 21.11.2025 року; визнати протиправною та скасувати податкову вимогу Головного управління ДПС в Одеській області (форми “Ф”) № 0000245-1308-1532 від 13.01.2026 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачка зазначає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 21.11.2025 року та податкова вимога від 13.01.2026 року є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки, на її думку, відповідачем порушено встановлену Податковим кодексом України процедуру та строки прийняття податкових повідомлень-рішень. Зокрема, позивачка посилається на те, що акт перевірки складено 17.10.2025 року, тоді як спірні податкові повідомлення-рішення прийнято лише 21.11.2025 року, тобто з порушенням строку, передбаченого пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України. Крім того, позивачка стверджує, що податкові повідомлення-рішення не були вручені їй належним чином, у зв`язку з чим визначені ними грошові зобов`язання не набули статусу узгоджених, а відповідно не могли бути підставою для формування податкового боргу та прийняття податкової вимоги. Також позивачка посилається на незаконність проведеної щодо неї документальної планової виїзної перевірки, зазначаючи, що на момент її проведення підприємницьку діяльність як фізична особа-підприємець було припинено 21.03.2025 року. На її думку, відповідач не мав правових підстав для проведення такої перевірки, а складений за її результатами акт не містить її підпису та, як стверджує позивачка, доказів відмови від його підписання. Крім того, позивачка вважає, що перевіркою охоплено періоди, які виходять за межі встановленого статтею 102 Податкового кодексу України 1095-денного строку давності. Крім того, позивачка вказує на недоведеність обставин, покладених контролюючим органом в основу спірних податкових повідомлень-рішень, та необґрунтованість визначених сум грошових зобов`язань. Зокрема, вона зазначає, що відповідач фактично ототожнив усі надходження грошових коштів на її рахунки з доходом, не врахувавши можливість транзитних операцій, повернення коштів, власних внесків та інших операцій, які не формують об`єкта оподаткування. Також позивачка звертає увагу на невідповідність загальної суми грошових зобов`язань за податковими повідомленнями-рішеннями сумі, зазначеній у податковій вимозі, що, на її переконання, свідчить про необґрунтованість останньої.

Ухвалою суду від 21.04.2026 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 14 травня 2026 року о 11:00 год.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що Головне управління ДПС в Одеській області позов не визнає та вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач посилається на те, що документальна планова виїзна перевірка позивачки проведена на підставі та в межах повноважень, визначених Податковим кодексом України, відповідно до наказів контролюючого органу та плану-графіка проведення перевірок. При цьому відповідач зазначає, що припинення позивачкою підприємницької діяльності не звільняло її від виконання податкових зобов`язань за попередні періоди та не позбавляло контролюючий орган повноважень щодо проведення перевірки. Також відповідач вважає правомірним продовження строку проведення перевірки відповідним наказом, виданим у межах первісного строку. Відповідач також заперечує проти доводів позивачки щодо порушення строків прийняття та невручення податкових повідомлень-рішень. Зазначає, що акт перевірки від 17.10.2025 року був направлений позивачці поштовим зв`язком на її податкову адресу, а відповідно до пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України у разі неможливості вручення документа з причин, зазначених поштовою службою, такий документ вважається врученим у відповідний день. У зв`язку з цим відповідач вважає, що податкові повідомлення-рішення від 21.11.2025 року прийняті у встановлений законом строк, а посилання позивачки на їх невручення не свідчить про неузгодженість визначених ними грошових зобов`язань. Крім того, відповідач зазначає, що відсутність підпису позивачки в акті перевірки не позбавляє його доказового значення, оскільки ненадання документів та відповідна поведінка позивачки зафіксовані контролюючим органом окремим актом. Щодо правомірності визначених за результатами перевірки податкових зобов`язань відповідач зазначає, що позивачкою не надано до перевірки необхідних первинних та інших документів, що підтверджують показники податкової звітності та понесені витрати, у зв`язку з чим контролюючим органом здійснено визначення податкових зобов`язань на підставі наявних у нього даних, податкової звітності, інформації з РРО та інших матеріалів. За результатами перевірки, зокрема, встановлено заниження оподатковуваного чистого доходу та донараховано податок на доходи фізичних осіб у сумі 2 795 498 грн, військовий збір у сумі 232 958,20 грн, а також податок на додану вартість у сумі 3 150 443 грн; крім того, встановлено порушення порядку обліку товарів та інші порушення податкового законодавства. Відповідач вважає, що під час визначення грошових зобов`язань контролюючим органом враховано передбачені законодавством строки давності, а спірні податкові повідомлення-рішення та податкова вимога прийняті правомірно, у зв`язку з чим просить у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

У відповіді на відзив позивачка зазначає, що доводи, наведені відповідачем у відзиві, не спростовують обставин та аргументів, викладених у позовній заяві, та не підтверджені належними, допустимими і достатніми доказами. Позивачка вважає, що відповідач фактично обмежився посиланням на положення Податкового кодексу України та судову практику, не надавши належного обґрунтування їх застосування до конкретних обставин справи, зокрема щодо належного вручення податкових повідомлень-рішень, моменту виникнення узгодженого грошового зобов`язання та обґрунтованості визначеної суми податкового боргу. Позивачка не погоджується з доводами відповідача щодо належного вручення акта перевірки та податкових повідомлень-рішень, зазначаючи, що сам факт направлення поштової кореспонденції та її повернення з відмітками поштового оператора не підтверджує фактичного отримання нею відповідних документів або умисного ухилення від їх отримання. На думку позивачки, відповідачем не надано доказів належного повідомлення її про надходження кореспонденції та доказів фактичного вручення документів. У зв`язку з цим позивачка вважає, що визначені податковими повідомленнями-рішеннями грошові зобов`язання не набули статусу узгоджених, а податкова вимога від 13.01.2026 року №0000245-1308-1532 була сформована без передбачених законом підстав. Крім того, позивачка заперечує проти доводів відповідача щодо дотримання строку прийняття податкових повідомлень-рішень та обґрунтованості визначених сум податкових зобов`язань. Зазначає, що акт перевірки датований 17.10.2025 року, тоді як податкові повідомлення-рішення прийняті 21.11.2025 року, а відповідачем не доведено належного вручення акта перевірки та дати, з якої мав обчислюватися строк, передбачений пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України. Також позивачка вважає необґрунтованими донарахування на суму понад 22 000 000 грн, посилаючись на те, що контролюючим органом не встановлено реального розміру її чистого оподатковуваного доходу, не досліджено витрати та не наведено належного механізму розрахунку спірних сум. Окремо позивачка заперечує проти посилань на ненадання документів, зазначаючи, що запит контролюючого органу від 22.09.2025 року, на її думку, не відповідав вимогам пункту 73.3 статті 73 Податкового кодексу України, а тому не створював для неї обов`язку щодо надання документів

Заперечуючи проти відповіді на відзив, відповідач зазначає, що доводи позивачки є безпідставними та не спростовують правомірності дій контролюючого органу. Відповідач вказує, що акт перевірки та податкові повідомлення-рішення були направлені на податкову адресу позивачки, у зв`язку з чим відповідно до пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України вважаються врученими. Відтак, на думку відповідача, визначені податковими повідомленнями-рішеннями грошові зобов`язання є узгодженими, а податкова вимога сформована правомірно. Також відповідач зазначає, що строк прийняття податкових повідомлень-рішень обчислюється з дня, наступного за днем вручення акта перевірки, а не з дати його складення, у зв`язку з чим вважає податкові повідомлення-рішення від 21.11.2025 року прийнятими у встановлений законом строк. Щодо донарахувань відповідач посилається на ненадання позивачкою необхідних документів та зазначає, що витрати враховувалися лише за наявності документального підтвердження, а сума необлікованих товарів визначена за даними Z-звітів РРО. Крім того, відповідач вважає, що під час перевірки обов`язок позивачки щодо надання документів виникав безпосередньо відповідно до пункту 85.2 статті 85 Податкового кодексу України, незалежно від недоліків письмового запиту. У зв`язку з цим відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Крім того, від позивачки та відповідача до суду також надходили письмові пояснення по суті спору, в яких сторони виклали свої додаткові доводи та міркування щодо заявлених позовних вимог.

Ухвалою суду від 19 червня 2026 року закрито підготовче провадження у справі, справу призначено для розгляду по суті на 09.07.26 року о 11:00.

28 серпня 2026 у судовому засіданні, на підставі статті 227 КАС України, після судових дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав його ухвалення та проголошення до 02.09.2026 року.

02.09.2026 року оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

У судовому засіданні представник позивача підтримав доводи позовної заяви та просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечував та просив суд, відмовити у його задоволенні.

Заслухавши вступне слово представників сторін, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне: Головним управлінням ДПС в Одеській області на підставі наказу від 04.09.2025 року №9222-п “Про проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи – платника податків ОСОБА_1 ”, наказу від 01.10.2025 року №10268-п “Про продовження терміну проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи – платника податків ОСОБА_1 ” та плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок фізичних осіб – платників податків на 2025 рік проведено документальну планову виїзну перевірку ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, а також правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за період з 01.01.2018 року по 31.12.2024 року. Перевірка проводилась у період з 22.09.2025 року по 10.10.2025 року.

За результатами перевірки Головним управлінням ДПС в Одеській області складено акт перевірки від 17.10.2025 року №55963/15-32-24-04-15.

Під час проведення перевірки контролюючим органом також складено акт про ненадання документів від 09.10.2025 року №7899/15-32-24-04-16.

На підставі висновків акта перевірки Головним управлінням ДПС в Одеській області 21.11.2025 року прийнято податкові повідомлення-рішення №63307/15-32-24-04-20, №63326/15-32-24-04-20, №63317/15-32-24-04-20, №63311/15-32-24-04-20, №63319/15-32-24-04-20, №63314/15-32-24-04-20, №63312/15-32-24-04-20 та №63322/15-32-24-04-20. Зазначені податкові повідомлення-рішення є предметом оскарження у даній справі.

У подальшому, 13.01.2026 року, Головним управлінням ДПС в Одеській області сформовано податкову вимогу форми “Ф” №0000245-1308-1532.

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями та податковою вимогою, ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом у якому просить визнати їх протиправними та скасувати.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість висновків відповідача, викладених в акті перевірки, і винесеного на підставі них спірного рішення на відповідність вимогам ч.2 ст.2 КАС України, суд виходить з наступного: відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі також - ПК України).

Відповідно до підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20 Податкового кодексу України Контролюючі органи, визначені підпунктом 41.1.1 пункту 41.1 статті 41 цього Кодексу, мають право: проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Пунктом 75.1 статті 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Згідно з підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану-графіка перевірок.

Під час здійснення планових перевірок платників податків, які є фінансовими агентами, предметом перевірки також є дотримання фінансовими агентами вимог статті 39-3 цього Кодексу.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Відповідно до пункту 77.1 статті 77 ПК України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

План-графік документальних планових перевірок на поточний рік оприлюднюється на офіційному веб-сайті центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, до 25 грудня року, що передує року, в якому будуть проводитися такі документальні планові перевірки.

Пунктом 81.1 статті 81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред`явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб`єкта (прізвище, ім`я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об`єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

службового посвідчення осіб (належним чином оформленого відповідним контролюючим органом документа, що засвідчує посадову (службову) особу), які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Тривалість перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, не повинна перевищувати 30 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - 10 робочих днів, інших платників податків - 20 робочих днів. (абзац 1 пункту 82.1 статті 82 ПК України)

Продовження строків проведення перевірок, визначених у статті 77 цього Кодексу, можливе за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - не більш як на 5 робочих днів, інших платників податків - не більш як на 10 робочих днів. (абзац 2 пункту 82.1 статті 82 ПК України)

Отже, у посадових осіб контролюючого органу виникає право на проведення документальної планової перевірки за сукупності двох умов: наявності визначених законом підстав для її проведення (правова підстава) та вручення платнику податків копії наказу про проведення документальної позапланової виїзної перевірки та направлення на проведення такої перевірки (формальна підстава).

Враховуючи наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку, що при призначенні та проведенні документальної планової виїзної перевірки ОСОБА_1 контролюючий орган діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Податковим кодексом України.

З матеріалів справи вбачається, що позивача включено до плану-графіка проведення документальних планових виїзних перевірок фізичних осіб – платників податків на 2025 рік, на підставі якого Головним управлінням ДПС в Одеській області 04.09.2025 року прийнято наказ №9222-п про проведення документальної планової виїзної перевірки.

Як встановлено судом, направлення на проведення перевірки від 19.09.2025 року №18808/15-32-24-04-13 отримано позивачкою особисто 22.09.2025 року, що підтверджується її підписом із зазначенням дати отримання. Отримання позивачкою наказу від 04.09.2025 року №9222-п також підтверджується її підписом.

Перевірка проводилась у період з 22.09.2025 року по 10.10.2025 року. Наказом Головного управління ДПС в Одеській області від 01.10.2025 року №10268-п строк проведення перевірки було продовжено.

При цьому доводи позивачки щодо відсутності правових підстав для проведення перевірки у зв`язку з припиненням нею підприємницької діяльності самі по собі не свідчать про протиправність її проведення, оскільки предметом перевірки були питання дотримання податкового законодавства за попередні податкові періоди, а припинення підприємницької діяльності не припиняє обов`язку платника податків щодо виконання податкових зобов`язань, які виникли у період здійснення відповідної діяльності.

Отже, суд дійшов висновку, що на момент початку перевірки у контролюючого органу були наявні передбачені Податковим кодексом України правові та формальні підстави для її проведення, а позивачка була належним чином ознайомлена з наказом про проведення перевірки та направленням на її проведення.

Відносно доводів позивачки про відсутність доказів вручення їй наказу ГУ ДПС в Одеській області від 01.10.2025 року №10268-п про продовження строку проведення перевірки суд зазначає таке: дійсно, у направленні на проведення перевірки від 19.09.2025 року №18808/15-32-24-04-13 міститься відмітка про вручення Позивачці копії наказу від 04.09.2025 року №9222-п про проведення документальної планової виїзної перевірки із зазначенням дати отримання 22.09.2025 року, тоді як відомості про вручення наказу від 01.10.2025 року №10268-п у вказаному направленні відсутні.

Разом з тим суд враховує, що позивачка була належним чином повідомлена про призначення перевірки, її вид, підстави, предмет та строки проведення, допустила посадових осіб контролюючого органу до її проведення та була обізнана про здійснення контрольного заходу. При цьому матеріали справи не містять доказів того, що невручення наказу про продовження строку перевірки призвело до порушення права Позивачки на участь у перевірці, подання документів, пояснень чи заперечень або будь-яким іншим чином вплинуло на зміст висновків перевірки та прийнятих за її результатами рішень.

Суд також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену, зокрема, у постанові від 22.05.2020 року у справі №825/2328/16, відповідно до якої не кожне процедурне порушення є безумовною підставою для визнання рішення суб`єкта владних повноважень протиправним. Вирішальним є встановлення того, чи могло таке порушення вплинути на зміст прийнятого рішення або призвести до порушення прав та законних інтересів особи.

За встановлених обставин суд не вбачає підстав для висновку, що відсутність доказів вручення Позивачці наказу від 01.10.2025 року №10268-п сама по собі свідчить про незаконність проведеної перевірки або є достатньою підставою для визнання протиправними податкових повідомлень-рішень, прийнятих за її результатами. Тому наведені доводи позивачки суд відхиляє як необґрунтовані.

Щодо доводів позивача про порушення відповідачем строку прийняття податкових повідомлень-рішень суд зазначає, що відповідно до пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки приймається контролюючим органом протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків акта перевірки.

Позивач, обґрунтовуючи протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, посилається на недотримання відповідачем зазначеного строку, зазначаючи, що акт перевірки винесено 17.10.2025 року та вважає, що останнім днем для прийняття податкових повідомлень-рішень є 07.11.2025 року, а тому податкові повідомлення-рішення від 21.11.2025 прийняті після спливу встановленого пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України строку.

Судом встановлено, що акт документальної планової виїзної перевірки від 17.10.2025 №55963/15-32-24-04-15 був направлений відповідачем позивачу поштовим відправленням за трек-номером 6760207088206. За твердженням відповідача, поштове відправлення повернуто контролюючому органу у зв`язку із закінченням встановленого строку зберігання.

Відповідно до пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність за місцезнаходженням (податковою адресою) платника податків, його відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування (місцезнаходження) платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні із зазначенням причини невручення.

Отже, положення пункту 86.8 статті 86 Податкового кодексу України пов`язують початок перебігу встановленого ним строку саме з днем вручення платнику податків акта перевірки, а порядок визначення такого дня у випадку невручення поштового відправлення врегульований, зокрема, пунктом 42.5 статті 42 Податкового кодексу України.

Разом з тим навіть встановлення факту недотримання контролюючим органом строку, передбаченого пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, саме по собі не є достатньою правовою підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.

Верховний Суд у постанові від 27.03.2026 у справі №826/12221/17 зазначив, що посилання платника податків на прийняття податкового повідомлення-рішення поза межами строків, передбачених пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, не може бути безумовною підставою для скасування такого рішення. Суд звернув увагу, що пункт 86.8 статті 86 Податкового кодексу України встановлює строки, протягом яких податковий орган приймає податкове повідомлення-рішення за результатами перевірки та забезпечує право платника податків на подання заперечень на акт перевірки, однак наслідків порушення цих строків положення зазначеної статті не передбачають.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 03.04.2018 у справі №810/5546/15, відповідно до якого недотримання контролюючим органом строку прийняття податкового повідомлення-рішення, встановленого пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, не може слугувати самостійною підставою для звільнення платника податків від відповідальності за податкове правопорушення.

Таким чином, доводи позивача щодо порушення відповідачем строку, встановленого пунктом 86.8 статті 86 Податкового кодексу України, підлягають оцінці судом у сукупності з іншими доводами та встановленими у справі обставинами, однак саме по собі таке порушення не тягне за собою безумовного скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. За таких обставин суд відхиляє доводи позивача, що недотримання відповідачем зазначеного строку є самостійною та достатньою підставою для визнання протиправними і скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Також позивач вказує, що податкові повідомлення-рішення від 21.11.2025 не були нею фактично отримані, а про їх існування вона дізналася лише під час ознайомлення з матеріалами іншої судової справи №420/5842/26. При цьому, за твердженням позивачки, поштові відправлення з податковими повідомленнями-рішеннями були повернуті контролюючому органу із відміткою «закінчення встановленого терміну зберігання».

Відповідач, заперечуючи наведені доводи, зазначає, що податкові повідомлення-рішення були направлені позивачці поштовим відправленням, а їх повернення з відміткою про закінчення встановленого терміну зберігання, відповідно до пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України, не свідчить про їх неналежне вручення.

Відповідно до пункту 58.3 статті 58 Податкового кодексу України податкове повідомлення-рішення вважається надісланим (врученим) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 42.2 статті 42 Податкового кодексу України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони, зокрема, надіслані за податковою адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

При цьому пунктом 42.5 статті 42 Податкового кодексу України передбачено, що у разі якщо пошта не може вручити платнику податків документ через відсутність платника податків за місцезнаходженням, його відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування платника податків або з інших причин, документ вважається врученим платнику податків у день, зазначений поштовою службою в повідомленні із зазначенням причини невручення.

Отже, законодавець пов`язує належне вручення податкового повідомлення-рішення не виключно з його фактичним отриманням платником податків, а й із дотриманням контролюючим органом встановленого порядку його направлення та наявністю передбачених пунктом 42.5 статті 42 Податкового кодексу України обставин, за яких документ вважається врученим.

Судом встановлено, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 21.11.2025 були направлені позивачці засобами поштового зв`язку за її податковою адресою. Поштові відправлення повернуті контролюючому органу із зазначенням причини невручення «закінчення встановленого терміну зберігання».

За таких обставин сам по собі факт фактичного неотримання позивачкою поштового відправлення не свідчить, що податкові повідомлення-рішення не були вручені у розумінні положень Податкового кодексу України. Посилання позивачки на те, що вона фактично дізналася про існування податкових повідомлень-рішень лише під час ознайомлення з матеріалами справи №420/5842/26, також не спростовує факту їх направлення за податковою адресою та не змінює встановленого законом порядку визначення моменту їх вручення.

Таким чином, з огляду на встановлені у справі обставини, суд доходить висновку, що повернення направлених позивачці податкових повідомлень-рішень з відміткою «закінчення встановленого терміну зберігання» саме по собі не свідчить про їх неналежне вручення та не є підставою для висновку про неузгодженість визначених ними грошових зобов`язань.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові від 09 жовтня 2018 року у справі №820/1864/17 Верховний Суд зазначив, що добросовісний платник податків зобов`язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов`язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв`язку з цим негативних для такого платника наслідків.

Аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2019 року у справі №826/1109/15 та підтримано у постанові від 23 травня 2022 року у справі №810/3116/18.

Окрім того, Верховний Суд неодноразово у своїх рішеннях звертав увагу на те, що обов`язку контролюючого органу щодо направлення платнику податків документів кореспондує також і обов`язок такого платника добросовісно ставитись до отримання відповідної кореспонденції.

Враховуючи наведені вище норми права, а також усталену практику Верховного Суду з цього питання, суд виснує, що у разі невиконання платником податків обов`язку щодо отримання кореспонденції за місцем реєстрації (податковою адресою), необізнаність платника податків з направленими контролюючим органом на його адресу документами через нехтування або ухилення від виконання такого обов`язку без поважних причин не може бути в подальшому розцінена на користь останнього.

Щодо посилань позивача, що визначені оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями від 21.11.2025 року грошові зобов`язання не набули статусу узгоджених, оскільки на момент звернення до суду та на час розгляду справи не сплив встановлений пунктом 56.18 статті 56 Податкового кодексу України строк для їх судового оскарження, суд зазначає, що відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг – це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені.

Згідно з пунктом 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання у встановлений цим Кодексом строк.

Відповідно до пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України при зверненні платника податків до суду з позовом щодо визнання протиправним та/або скасування рішення контролюючого органу грошове зобов`язання вважається неузгодженим до дня набрання судовим рішенням законної сили.

Таким чином, положення пункту 56.18 статті 56 Податкового кодексу України пов`язують неузгодженість грошового зобов`язання з фактом звернення платника податків до суду з позовом щодо відповідного рішення контролюючого органу. Сам по собі факт наявності встановленого законом строку для судового оскарження податкового повідомлення-рішення не означає, що визначене ним грошове зобов`язання протягом усього такого строку є неузгодженим.

Як встановлено судом, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті 21.11.2025 року. При цьому з матеріалів справи вбачається, що з позовом про визнання протиправними та скасування зазначених податкових повідомлень-рішень позивачка звернулася лише 13.04.2026 року. До цього часу позивачка не зверталася до суду з позовом щодо оскарження зазначених податкових повідомлень-рішень.

Суд також враховує, що справа №420/5842/26 за позовом Головного управління ДПС в Одеській області до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу була відкрита ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 09.03.2026 року. Саме з матеріалів зазначеної справи, за твердженням позивачки, їй стало відомо про існування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Разом з тим зазначена обставина не свідчить, що позивачка на момент прийняття податкової вимоги від 13.01.2026 року звернулася до суду з позовом щодо оскарження податкових повідомлень-рішень від 21.11.2025 року.

Відтак посилання позивачки на те, що на момент прийняття податкової вимоги від 13.01.2026 року не сплив шестимісячний строк для звернення до суду, саме по собі не свідчить про неузгодженість визначених податковими повідомленнями-рішеннями грошових зобов`язань.

Крім того, як встановлено судом, оскаржувані податкові повідомлення-рішення відповідно до пункту 42.5 статті 42 Податкового кодексу України вважаються врученими.

Таким чином, доводи позивачки, що визначені оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями грошові зобов`язання не є узгодженими у зв`язку з незакінченням строку для їх судового оскарження, є необґрунтованими.

Відносно доводів позивача, що акт документальної планової виїзної перевірки від 17.10.2025 №55963/15-32-24-04-15 не містить її підпису, у зв`язку з чим, на її думку, такий акт не може бути належною підставою для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає таке.

Відповідач, заперечуючи проти зазначених доводів, посилається на положення пункту 86.3 статті 86 Податкового кодексу України та Порядку оформлення результатів документальних перевірок, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 20.08.2015 №727, зазначаючи, що у разі відмови платника податків від підписання акта посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт. При цьому відповідач посилається на акт від 09.10.2025 №7899/15-32-24-04-16, яким зафіксовано ненадання Позивачкою документів до перевірки.

Відповідно до пункту 86.3 статті 86 Податкового кодексу України у разі відмови платника податків або його представників від підписання акта (довідки) перевірки посадовими особами контролюючого органу складається відповідний акт.

Суд враховує, що у постанові Верховного Суду від 22.05.2020 у справі №825/2328/16 зазначено, що порушення процедури прийняття рішення суб`єктом владних повноважень саме по собі може бути підставою для визнання його протиправним та скасування у разі, коли таке порушення безпосередньо могло вплинути на зміст прийнятого рішення.

Певні дефекти адміністративного акта можуть не пов`язуватися з його змістом, а стосуватися процедури його ухвалення. При цьому не кожен дефект процедури прийняття адміністративного акта зумовлює його протиправність, а оцінці підлягає, зокрема, характер допущеного порушення та його вплив на зміст прийнятого рішення.

У цій справі судом встановлено, що позивачка обізнана про проведення щодо неї документальної планової виїзної перевірки. Наказ про проведення перевірки від 04.09.2025 №9222-п та направлення на перевірку від 19.09.2025 №18808/15-32-24-04-13 були доведені до її відома, після чого перевірка фактично проводилася у період з 22.09.2025 по 10.10.2025.

Крім того, під час проведення перевірки позивачкою не були надані документи, необхідні для її проведення, про що контролюючим органом складено акт від 09.10.2025 №7899/15-32-24-04-16.

Таким чином, обставини справи свідчать, що позивачка обізнана про проведення щодо неї перевірки та мала можливість брати участь у відповідних перевірочних заходах, надавати документи, пояснення та заперечення щодо її проведення та встановлених обставин.

При цьому сама по собі відсутність підпису позивачки на акті перевірки не свідчить, що вона не була обізнана про проведення перевірки або була позбавлена можливості реалізувати свої права під час її проведення.

Позивачкою також не наведено конкретних обставин та не надано доказів того, що відсутність її підпису на акті перевірки безпосередньо вплинула на його зміст, встановлені контролюючим органом обставини або зміст прийнятих за результатами перевірки податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин суд не вбачає підстав вважати, що відсутність підпису позивачки на акті перевірки призвела до такого порушення процедури, яке могло безпосередньо вплинути на зміст спірних податкових повідомлень-рішень.

Відтак посилання позивачки на відсутність її підпису на акті перевірки як на самостійну підставу для визнання протиправними та скасування спірних податкових повідомлень-рішень суд відхиляє.

Щодо доводів позивачки про відсутність правових підстав для проведення документальної планової виїзної перевірки суд зазначає, що зі змісту акта №55963/15-32-24-04-15 від 17.10.2025 року за результатами проведення документальної планової виїзної перевірки фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 вбачається, що перевірку проведено Головним управлінням ДПС в Одеській області на підставі підпункту 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 77.1 статті 77, статті 79, пункту 82.1 статті 82 Податкового кодексу України, статті 13 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску за період з 01.01.2018 року по 31.12.2024 року.

Позивачка вважає, що після припинення 21.03.2025 року підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця у Відповідача були відсутні правові підстави для проведення документальної планової виїзної перевірки, оскільки на момент її фактичного проведення статус фізичної особи-підприємця вже був припинений.

Відповідач проти зазначених доводів заперечує та зазначає, що припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця не припиняє її податкових обов`язків, що виникли за період здійснення підприємницької діяльності, та не позбавляє контролюючий орган повноважень проводити перевірку правильності нарахування та сплати податків за відповідні податкові періоди. Також Відповідач зазначає, що Позивачку було включено до плану-графіка документальних планових перевірок на 2025 рік до припинення нею підприємницької діяльності, оскільки план-графік був оприлюднений до 25.12.2024 року.

Відповідно до підпункту 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України документальною перевіркою є перевірка, предметом якої є, зокрема, своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати передбачених цим Кодексом податків та зборів, яка проводиться на підставі визначених законом документів та податкової інформації.

Згідно з пунктом 77.1 статті 77 Податкового кодексу України документальна планова перевірка повинна бути передбачена у плані-графіку проведення планових документальних перевірок.

Як встановлено судом, наказом Головного управління ДПС в Одеській області від 04.09.2025 року №9222-п призначено документальну планову виїзну перевірку фізичної особи-платника податків ОСОБА_1 . Перевірка проводилась у період з 22.09.2025 року по 10.10.2025 року. Наказом від 01.10.2025 року №10268-п строк проведення перевірки продовжено.

При цьому предметом перевірки були податкові обов`язки Позивачки за період з 01.01.2018 року по 31.12.2024 року, тобто за період здійснення нею підприємницької діяльності.

Сам факт припинення фізичною особою статусу фізичної особи-підприємця не може розглядатися як припинення податкових обов`язків, що виникли у період здійснення такої діяльності, та сам по собі не виключає можливості здійснення контролюючим органом перевірки правильності виконання таких обов`язків за минулі податкові періоди.

Суд також враховує, що відповідно до доводів Відповідача, позивачку включено до плану-графіка документальних планових перевірок на 2025 рік, який був оприлюднений до 25.12.2024 року, тобто до припинення Позивачкою підприємницької діяльності.

Посилання Позивачки на постанову Верховного Суду від 12.05.2021 року у справі №820/3309/16 суд вважає такими, що не можуть бути застосовані до спірних правовідносин безпосередньо.

Так, у зазначеній постанові Верховний Суд надавав оцінку правомірності проведення документальної позапланової перевірки, призначеної на підставі підпункту 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України, відповідно до якого підставою для проведення перевірки є, зокрема, розпочаток процедури припинення підприємницької діяльності фізичної особи – підприємця.

У наведеній Позивачкою справі Верховний Суд встановив, що на момент проведення перевірки процедура припинення підприємницької діяльності вже була завершена, а тому саме передбачена підпунктом 78.1.7 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України підстава для проведення такої позапланової перевірки була відсутня.

Натомість у справі, що розглядається, перевірка є документальною плановою виїзною, а її правовою підставою зазначено, зокрема, пункт 77.1 статті 77 Податкового кодексу України, відповідно до якого така перевірка проводиться у разі її включення до плану-графіка.

Отже, правовідносини, які були предметом розгляду Верховного Суду у справі №820/3309/16, та правовідносини у справі, що розглядається, не є тотожними за правовою підставою проведення перевірки.

Водночас суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, відповідно до якої платник податків, оскаржуючи податкові повідомлення-рішення, не позбавлений права посилатися на порушення контролюючим органом порядку призначення та проведення перевірки, а суд має надати таким доводам відповідну правову оцінку.

Разом з тим у цій справі судом не встановлено відсутності передбаченої законом підстави для проведення саме документальної планової перевірки, оскільки Відповідач посилається на включення Позивачки до плану-графіка документальних планових перевірок на 2025 рік, сформованого та оприлюдненого до припинення нею підприємницької діяльності.

Таким чином, саме по собі припинення Позивачкою 21.03.2025 року підприємницької діяльності, за встановлених у цій справі обставин, не свідчить про відсутність у контролюючого органу повноважень провести планову документальну перевірку за попередні податкові періоди, за які у позивачки виникли відповідні податкові обов`язки.

За таких обставин доводи позивачки про незаконність проведення документальної планової виїзної перевірки виключно у зв`язку з припиненням нею статусу фізичної особи-підприємця суд відхиляє.

Відповідно до пункту 65.10 статті 65 Податкового кодексу України державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця не припиняє її зобов`язань, що виникли під час провадження підприємницької діяльності, та не змінює порядку їх виконання, застосування штрафних санкцій та нарахування пені за їх невиконання.

Отже, припинення позивачкою підприємницької діяльності не може саме по собі розглядатися як обставина, що припиняє її податкові зобов`язання за період здійснення підприємницької діяльності та унеможливлює здійснення контролюючим органом податкового контролю щодо правильності нарахування та сплати податків за відповідні минулі податкові періоди.

Щодо доводів позивачки про невідповідність суми податкової вимоги від 13.01.2026 року №0000245-1308-1532 загальній сумі грошових зобов`язань, визначених оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями, суд зазначає наступне: позивачка вважає, що зазначена податкова вимога є протиправною з огляду на те, що загальна сума грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями від 21.11.2025 року, становить 22 730 918 грн 50 коп., тоді як у податковій вимозі зазначено податковий борг станом на 09.01.2026 року у розмірі 14 981 619 грн 00 коп.

Суд не погоджується з такими доводами, оскільки позивачкою фактично ототожнюються загальна сума грошових зобов`язань, визначених контролюючим органом за результатами перевірки, та сума податкового боргу, що обліковується за платником податків на конкретну дату.

Відповідно до підпункту 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг — це сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені.

Згідно з пунктом 59.1 статті 59 Податкового кодексу України у разі коли у платника податків виник податковий борг, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу.

Відповідно до пункту 59.3 статті 59 Податкового кодексу України податкова вимога разом з детальним розрахунком суми податкового боргу надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання.

Таким чином, податкова вимога формується у зв`язку з виникненням податкового боргу та відображає розмір такого боргу на відповідну дату. При цьому сума податкового боргу не є тотожною загальній сумі грошових зобов`язань, визначених контролюючим органом за результатами перевірки, оскільки податковий борг охоплює саме узгоджені та не сплачені у встановлений строк грошові зобов`язання.

Як встановлено судом, податкові повідомлення-рішення прийняті 21.11.2025 року, тоді як податкова вимога №0000245-1308-1532 сформована 13.01.2026 року та містить відомості про податковий борг станом на 09.01.2026 року у розмірі 14 981 619 грн 00 коп.

При цьому сама по собі обставина, що загальна сума грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями, перевищує суму податкового боргу, зазначену у податковій вимозі, не свідчить про протиправність останньої.

Визначальним для формування податкової вимоги є наявність та розмір податкового боргу платника податків на дату її формування, а не арифметична відповідність її суми загальній сумі грошових зобов`язань, визначених усіма податковими повідомленнями-рішеннями.

При цьому позивачкою не наведено обставин та не надано доказів того, що сума податкового боргу у розмірі 14 981 619 грн 00 коп., зазначена у податковій вимозі станом на 09.01.2026 року, не відповідала фактичному стану розрахунків з бюджетом на зазначену дату, або що до складу такого боргу було включено грошові зобов`язання, які не підлягали сплаті.

Саме по собі посилання позивачки на відсутність у податковій вимозі пояснення різниці між її сумою та загальною сумою, визначеною податковими повідомленнями-рішеннями, також не свідчить про неправильність визначення податкового боргу та не є достатньою підставою для скасування податкової вимоги.

Отже, суд доходить висновку, що відмінність між загальною сумою грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями, та сумою податкового боргу, зазначеною у податковій вимозі станом на 09.01.2026 року, сама по собі не свідчить про протиправність податкової вимоги від 13.01.2026 року №0000245-1308-1532.

За таких обставин доводи позивачки щодо невідповідності суми податкової вимоги загальній сумі грошових зобов`язань, визначених податковими повідомленнями-рішеннями, суд відхиляє як необґрунтовані, а підстав для визнання протиправною та скасування податкової вимоги з наведених Позивачкою мотивів суд не вбачає.

Також позивачка посилається на те, що перевіркою охоплено період з 01.01.2018 року по 31.12.2024 року, у зв`язку з чим, на її думку, Відповідачем порушено встановлений пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України 1095-денний строк давності. Зокрема, Позивачка вважає, що перевірка її діяльності за 2018– 2021 роки проведена поза межами такого строку.

Відповідач проти зазначених доводів заперечує та зазначає, що перебіг строків давності, визначених статтею 102 Податкового кодексу України, у відповідні періоди підлягав зупиненню на підставі положень пункту 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ, пункту 69-9 підрозділу 10 розділу ХХ та пункту 102.9 статті 102 Податкового кодексу України. Крім того, Відповідач зазначає, що при визначенні податкових зобов`язань та застосуванні штрафних санкцій відповідні строки давності ним враховані.

Суд зазначає, що відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України перебіг строку давності пов`язується з останнім днем граничного строку подання відповідної податкової декларації та/або граничним строком сплати грошового зобов`язання, а у разі подання податкової декларації пізніше – з днем її фактичного подання.

Отже, визначення того, чи сплинув передбачений пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України строк давності, не може здійснюватися виключно шляхом відрахування 1095 календарних днів від дати проведення перевірки, як це фактично зроблено Позивачкою. При цьому підлягають врахуванню передбачені законодавством випадки зупинення перебігу такого строку.

Як встановлено судом, перевіркою охоплено період з 01.01.2018 року по 31.12.2024 року.

Разом з тим Відповідачем зазначено, що при визначенні грошових зобов`язань за результатами перевірки враховано строки давності, а також наведено розрахунки визначених сум за відповідні податкові періоди. Зокрема, за результатами перевірки податок на доходи фізичних осіб визначено за кожний відповідний рік у періоді 2018– 2024 років.

Таким чином, саме по собі зазначення у наказі та акті перевірки періоду з 01.01.2018 року по 31.12.2024 року не свідчить, що Відповідачем при визначенні грошових зобов`язань автоматично порушено строк, встановлений пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України.

Водночас доводи Позивачки щодо неможливості перевірки документів за 2018– 2021 роки у зв`язку із закінченням строків їх зберігання за статтею 44.3 Податкового кодексу України самі по собі також не свідчать про протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, оскільки питання строку зберігання документів та питання дотримання контролюючим органом строку давності визначення грошових зобов`язань є різними за своїм правовим регулюванням.

При цьому з матеріалів справи вбачається, що Відповідач пов`язує визначення грошових зобов`язань, зокрема, з даними податкової звітності та інформацією, отриманою з інформаційних систем контролюючого органу, а ненадання Позивачкою документів під час перевірки зафіксовано актом від 09.10.2025 року №7899/15-32-24-04-16.

За таких обставин, суд не вбачає підстав вважати, що сам факт охоплення перевіркою періоду 2018– 2021 років свідчить про порушення відповідачем пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України. Доводи Позивачки в цій частині суд відхиляє.

Також позивач вважає, що Відповідачем під час проведення документальної планової виїзної перевірки було охоплено періоди, які виходять за межі 1095-денного строку давності, передбаченого статтею 102 Податкового кодексу України, оскільки перевірка проводилася у жовтні 2025 року, а її період визначено з 01.01.2018 року по 31.12.2024 року.

Суд не погоджується з такими доводами, оскільки Позивачкою помилково ототожнюється строк давності, встановлений пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, зі строком, за який контролюючий орган може проводити перевірку.

Відповідно до пункту 102.1 статті 102 Податкового кодексу України контролюючий орган має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня, що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, а у разі подання податкової декларації з порушенням строку — за днем її фактичного подання.

Отже, перебіг зазначеного строку пов`язується не з датою проведення перевірки та не обчислюється шляхом механічного відрахування 1095 календарних днів від дати її проведення, а визначається щодо відповідного грошового зобов`язання з урахуванням установлених законом строків подання звітності та сплати такого зобов`язання.

Крім того, пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України передбачено можливість проведення контролюючим органом перевірки та визначення суми грошових зобов`язань у межах строку давності, визначеного цією нормою, з урахуванням випадків зупинення перебігу таких строків, установлених Податковим кодексом України.

Відповідачем зазначено, що під час визначення грошових зобов`язань за результатами перевірки строки давності, передбачені статтею 102 Податкового кодексу України, були враховані. При цьому сам по собі факт визначення у наказі періоду перевірки з 01.01.2018 року по 31.12.2024 року не свідчить про визначення Позивачці грошових зобов`язань поза межами строку давності, оскільки питання дотримання такого строку підлягає оцінці щодо конкретного податкового зобов`язання, відповідного звітного періоду та строку його декларування і сплати.

Доводи Позивачки щодо строків зберігання документів, передбачених статтею 44 Податкового кодексу України, також не свідчать про порушення Відповідачем строків давності, встановлених статтею 102 Податкового кодексу України. Строки зберігання документів та строки давності визначення грошових зобов`язань мають різне правове регулювання та різне призначення, у зв`язку з чим строк зберігання документів не може визначати або змінювати строк, протягом якого контролюючий орган має право визначити грошове зобов`язання.

При цьому посилання Позивачки на те, що положення підпункту 44.3.2 пункту 44.3 статті 44 Податкового кодексу України встановлюють п`ятирічний строк зберігання документів, не може бути підставою для висновку про незаконність перевірки, оскільки зазначена норма регулює обов`язок щодо зберігання документів, а не повноваження контролюючого органу щодо визначення грошових зобов`язань.

Таким чином, саме по собі охоплення перевіркою періоду з 01.01.2018 року по 31.12.2024 року не свідчить про порушення Відповідачем строків давності, передбачених статтею 102 Податкового кодексу України. Позивачкою не наведено конкретних грошових зобов`язань, щодо яких строк, передбачений пунктом 102.1 статті 102 Податкового кодексу України, сплив, з урахуванням правил його обчислення та передбачених законом випадків зупинення його перебігу.

За таких обставин, доводи Позивачки про проведення перевірки за межами строків давності, встановлених статтею 102 Податкового кодексу України, та про порушення у зв`язку з цим вимог статті 44 Податкового кодексу України суд відхиляє.

Суд не погоджується з доводами позивачки, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті виключно на підставі припущень та за відсутності належних вихідних даних для визначення податкових зобов`язань.

Як встановлено судом, за результатами перевірки контролюючим органом визначено заниження чистого оподатковуваного доходу Позивачки за 2018-2024 роки на загальну суму 15 527 845 грн, у зв`язку з чим донараховано податок на доходи фізичних осіб від здійснення підприємницької діяльності у сумі 2 795 498 грн. В акті перевірки наведено відповідні розрахунки за кожним податковим періодом та визначено показники загального оподатковуваного доходу, документально підтверджених витрат та чистого оподатковуваного доходу.

Відповідно до пункту 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування фізичної особи - підприємця є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом та документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю.

Як встановлено судом, під час проведення перевірки позивачкою не були надані документи, необхідні для підтвердження понесених витрат, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності. В акті перевірки контролюючим органом наведено розрахунок результатів перевірки визначення документально підтверджених витрат за 2018-2024 роки, за яким встановлено завищення витрат на загальну суму 12 068 251,32 грн.

Таким чином, доводи Позивачки, що контролюючий орган визначив податкові зобов`язання виключно з огляду на відсутність первинних документів, не відповідають змісту акта перевірки. Контролюючим органом визначено конкретні показники доходу та витрат за відповідними податковими періодами, а ненадання документів щодо понесених витрат унеможливило їх документальне підтвердження та врахування при визначенні чистого оподатковуваного доходу.

Щодо посилання позивачки, що контролюючий орган нібито ототожнив усі надходження грошових коштів із доходом, суд зазначає, що матеріалами справи це не підтверджується.

Зокрема, в акті перевірки наведено дані щодо обсягів операцій, проведених через реєстратори розрахункових операцій, отримані з АС “Податковий блок” та СОД РРО на підставі переданих засобами Інтернет-зв`язку щоденних Z-звітів. При цьому банківські виписки позивачкою до перевірки не надавалися.

Крім того, за результатами перевірки контролюючим органом встановлено заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість за квітень 2021 року - червень 2024 року на загальну суму 3 150 443 грн. В акті перевірки наведено відповідний розрахунок за податковими періодами, здійснений на підставі даних щоденних Z-звітів про виторг від реалізації продукції кінцевим споживачам.

Отже, твердження позивачки, що висновки контролюючого органу ґрунтувалися виключно на припущеннях та не містили визначених вихідних даних, не знаходять підтвердження матеріалами справи, оскільки акт перевірки містить конкретні показники, розрахунки та визначені за відповідними податковими періодами суми.

При цьому посилання Позивачки на Методичні рекомендації щодо проведення перевірки правильності визначення податку на прибуток саме по собі не спростовує висновків контролюючого органу, оскільки спірні донарахування податку на доходи фізичних осіб здійснено щодо позивачки як фізичної особи - підприємця відповідно до положень статті 177 Податкового кодексу України, а не за правилами визначення податку на прибуток підприємств.

Також, суд враховує, що обов`язок доказування правомірності рішення суб`єкта владних повноважень відповідно до частини другої статті 77 КАС України покладається на Відповідача.

У даному випадку матеріалами справи підтверджується, що висновки перевірки ґрунтувалися на конкретних документах та відомостях, у тому числі даних інформаційних систем контролюючого органу, даних РРО, розрахунках за відповідними податковими періодами, а також акті про ненадання документів №7899/15-32-24-04-16 від 09.10.2025 року.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що доводи позивачки про недоведеність обставин, покладених в основу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, та визначення податкових зобов`язань на підставі припущень не підтверджені матеріалами справи, у зв`язку з чим суд їх відхиляє.

Зазначене вище в сукупності свідчить про необґрунтованість доводів позивача про наявність правових підстав для визнання протиправними та скасування оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та податкової вимоги.

Відповідно до статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень частин 1 та 2 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За наслідком здійснення аналізу оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, податкової вимоги на відповідність наведеним вище критеріям, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень наведеного законодавства України, матеріалів справи, приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Згідно статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову підстави для відшкодування Позивачці понесених нею судових витрат відсутні.

Керуючись ст. ст. 6, 14, 90, 139, 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Державної податкової служби України в Одеській області (вул. Семінарська, 5, м. Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 44069166) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, вимоги - відмовити в повному обсязі.

Відповідно до статті 255 КАС України рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з частиною першою статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 11 вересня 2026 року.

Суддя Д.К. Василяка

.