Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №420/1447/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/1447/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом Військової частини № НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченого грошового забезпечення,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов Військової частини № НОМЕР_1 до ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд стягнути з ОСОБА_1 надмірно виплачене грошове забезпечення за період з 15.04.2024 – 30.04.2024 (16 днів) в загальній сумі – 13136,23 грн на користь військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ).

20.01.2026 справа № 420/1447/26 за результатами автоматизованого розподілу була передана для розгляду судді Одеського окружного адміністративного суду Іванову Е.А.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 26.01.2026 позовну заяву залишено без руху.

28.01.2026 до суду від Військової частини НОМЕР_1 надійшло клопотання про доручення доказів, зокрема платіжної інструкції №1094 про сплату судового збору.

10.02.2026 судом було скеровано запит до Відділу адресно-довідкової роботи Головного управління ДМС України в Одеській області про надання інформації щодо офіційної реєстрації місця проживання до ОСОБА_1 .

09.04.2026 від Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області надійшла відповідь № №3705/1/5101-26 згідно якої громадянин ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зареєстрованим/знятим з реєстрації по м. Одесі та Одеській області не значиться.

14.04.2026 судом було скеровано лист до Центру надання адміністративних послуг Хаджибейського району м. Одеса про надання інформації щодо офіційної реєстрації місця проживання до ОСОБА_1 .

27.04.2026 Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради повідомлено, що згідно з відомостями Департаменту, інформація про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 на території м. Одеси відсутня.

Розпорядженням керівника апарату Одеського окружного адміністративного суду «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» від 27.04.2026 № 75 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 420/1447/26.

27.04.2026 справа № 420/1447/26 за результатами автоматизованого розподілу була передана для розгляду судді Одеського окружного адміністративного суду Токміловій Л.М.

Ухвалою суду від 01.05.2026 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Згідно частини 7 статті 171 КАС України якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі. Виклик такої особи як відповідача у справі здійснюється у порядку, визначеному статтею 130 цього Кодексу.

Відповідно до статті 130 КАС України відповідач, третя особа, свідок, зареєстроване місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи якого невідоме, викликається в суд через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання. Порядок публікації оголошень на веб-порталі судової влади України визначається Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).

Так, оскільки повідомити відповідача - ОСОБА_1 , поштою, засобами електронної пошти або телефонного зв`язку не уявляється можливим, Одеський окружний адміністративний суд повідомив ОСОБА_1 про відкриття провадження по справі №420/1447/26 шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 30.03.2024 № 350-ОС «Про особовий склад» солдата ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії – оператора безпілотних повітряних суден третього відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування. Відповідно до розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 29.03.2024 № 02.5.3/17977/24-Вн «Про направлення військовослужбовців», солдата ОСОБА_1 , відряджено до ІНФОРМАЦІЯ_3 для навчань операторів БПЛК «PEGASUS ARMS 25». 15.04.2024 під час перевірки наявності особового складу, який перебував на навчаннях операторів БПЛК «PEGASUS ARMS 25», було виявлено відсутність інспектора прикордонної служби 1 категорії – оператора (БпПС) третього відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування солдата ОСОБА_1 . Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 17.04.2024 № 450-ОС, інспектора прикордонної служби 1 категорії – оператора (БпПС) третього відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування солдата ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення, з 15.04.2024. Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 26.04.2024 № 480-ОС, інспектора прикордонної служби 1 категорії – оператора (БпПС) третього відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування солдата ОСОБА_1 , зараховано у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону, з 15.04.2024.

На підставі наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 18.04.2024 № 803-АГ «Про призначення службового розслідування» проведено службове розслідування по факту самовільного залишення місця розташування Окремої комендатури охорони і забезпечення інспектором прикордонної служби 2 категорії – начальником групи (оператором) першої групи переносних зенітно-ракетних комплексів другого зенітно-ракетного відділення прикордонної зенітно-ракетної застави ІНФОРМАЦІЯ_4 швидкого реагування солдатом ОСОБА_1 . Позивач зазначає, що відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 11.04.2024 № 417-ОС «Про виплату особовому складу» в тому числі і солдату ОСОБА_1 , було здійснено виплату грошового забезпечення за поточний місяць, а саме квітень 2024 року. Також позивач зауважив, що стосовно солдата ОСОБА_1 внесено інформацію до єдиного реєстру досудових розслідувань за ознаками кримінального правопорушення, відповідальність яке передбачена частиною п`ятою статті 407 Кримінального Кодексу України (кримінальне провадження від 13.08.2024 № 62024100130002101).

На підставі наказу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.10.2025 № 5781-АГ «Про призначення службового розслідування», проведено службове розслідування за фактом надмірно виплаченого грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 за період з 15.04.2024 30.04.2024 (16 днів) в загальній сумі 13136,23 гривень (Висновок від 17.11.2025 № 28/1738/25-Вн). За даним фактом наказом НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13.12.2025 № 6795-АГ «Про результати службового розслідування» солдата ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності на суму 13136,23 гривень (тринадцять тисяч сто тридцять шість гривень двадцять три копійки). З метою добровільного відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі, посадовими особами військової частини НОМЕР_1 було направлено листа солдату ОСОБА_1 . Станом на момент подання позову місцезнаходження солдата ОСОБА_1 невідоме, до місця тимчасового розташування військової частини НОМЕР_1 останній не повернувся.

Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.

Відповідно до частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 30.03.2024 № 350-ОС «Про особовий склад» солдата ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії – оператора безпілотних повітряних суден третього відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування.

Відповідно до розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 29.03.2024 №02.5.3/17977/24-Вн «Про направлення військовослужбовців», солдата ОСОБА_1 , відряджено до ІНФОРМАЦІЯ_3 для навчань операторів БПЛК «PEGASUS ARMS 25».

15.04.2024 під час перевірки наявності особового складу, який перебував на навчаннях операторів БПЛК «PEGASUS ARMS 25», було виявлено відсутність інспектора прикордонної служби 1 категорії – оператора (БпПС) третього відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування солдата ОСОБА_1 .

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 17.04.2024 № 450-ОС, інспектора прикордонної служби 1 категорії – оператора (БпПС) третього відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування солдата ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення, з 15.04.2024

Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 26.04.2024 № 480-ОС, інспектора прикордонної служби 1 категорії – оператора (БпПС) третього відділення інспекторів прикордонної служби третьої прикордонної застави третього відділу прикордонної служби (тип С) четвертої прикордонної комендатури швидкого реагування солдата ОСОБА_1 , зараховано у розпорядження начальника НОМЕР_2 прикордонного загону, з 15.04.2024.

На підставі наказу НОМЕР_2 прикордонного загону від 18.04.2024 № 803-АГ «Про призначення службового розслідування» проведено службове розслідування по факту самовільного залишення місця розташування Окремої комендатури охорони і забезпечення інспектором прикордонної служби 2 категорії – начальником групи (оператором) першої групи переносних зенітно-ракетних комплексів другого зенітно-ракетного відділення прикордонної зенітно-ракетної застави ІНФОРМАЦІЯ_4 швидкого реагування солдатом ОСОБА_1 .

На підставі наказу НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.10.2025 № 5781-АГ «Про призначення службового розслідування», проведено службове розслідування за фактом надмірно виплаченого грошового забезпечення солдату ОСОБА_1 за період з 15.04.2024 30.04.2024 (16 днів) в загальній сумі 13136,23 гривень (Висновок від 17.11.2025 № 28/1738/25-Вн). За даним фактом наказом НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 13.12.2025 № 6795-АГ «Про результати службового розслідування» солдата ОСОБА_1 притягнуто до повної матеріальної відповідальності на суму 13136,23 гривень (тринадцять тисяч сто тридцять шість гривень двадцять три копійки).

З метою добровільного відшкодування матеріальної шкоди, завданої державі, посадовими особами військової частини НОМЕР_1 було направлено листа солдату ОСОБА_1 .

Враховуючи, що добровільно відповідач коштів не відшкодував, на момент подання позову до військової частини НОМЕР_1 не прибув, Військова частина № НОМЕР_1 звернулась до суду з даним позовом.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 62 Конституції України передбачено, що вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України від 25.03.1992 № 2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XIІ).

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до статті 1 Закону №2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

На підставі частини 1 статті 9 Закону №2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Відповідно до частини 4 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, визначений Порядком виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 (далі Порядок №260).

Згідно пункту 3 розділу І Порядку №260, підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов`язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).

За приписами пункту 8 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення виплачується в межах асигнувань, передбачених у кошторисі військової частини на грошове забезпечення військовослужбовців. Грошове забезпечення виплачується: щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий; одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України). Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника) (далі - командир). Грошове забезпечення командиру військової частини виплачується за місцем перебування на грошовому забезпеченні на підставі наказу вищого командира за підпорядкованістю.

Відповідно до пункту 9 розділу І Порядку №260, виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток. Грошове забезпечення за останніми займаними посадами виплачується за період звільнення від виконання службових обов`язків у зв`язку з хворобою та перебуванням на лікуванні в лікарняних закладах та у відпустці для лікування у зв`язку з хворобою (відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва)) (далі - відпустка для лікування у зв`язку з хворобою), але не більше чотирьох місяців із дня вибуття з військової частини (крім випадків, передбачених чинним законодавством України, більш тривалих строків перебування на лікуванні).

Пунктом 12 розділу І Порядку №260 визначено, що військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Згідно з пунктом 13 розділу І Порядку №260, грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає, крім випадків повернення сум грошової допомоги (при звільненні з військової служби) у разі скасування наказу відповідного командира про звільнення військовослужбовця з військової служби відповідно до чинного законодавства України.

Отже, Порядком №260 зазначено, що грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає.

Водночас, згідно з пунктом 13 розділу І Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Державної прикордонної служби України та деяким іншим особам, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 25 червня 2018 року № 558 (далі - Інструкція №558) грошове забезпечення не виплачується:

за час надання військовослужбовцю відпустки, за період якої законодавством не передбачено збереження грошового забезпечення;

за час перебування військовослужбовця під цілодобовим домашнім арештом або під вартою;

військовослужбовцям, які самовільно залишили органи Держприкордонслужби або місця служби. Таким військовослужбовцям виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення органу Держприкордонслужби (місця служби) та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом начальника (командира) органу Держприкордонслужби.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків визначає Закон України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі - Закон №160-IX, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно пункту 4 статті1 Закону №160-IX, матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано (пункт 5 статті 1 Закону №160-IX).

Відповідно до статті 3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди (частина 2 статті 3 Закону №160-IX).

Стаття 4 Закону №160-IX передбачає, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Згідно з частиною 1 статті 6 Закону №160-IX, особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Положеннями статті 8 Закону №160-IX визначено, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

За результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

Статтею 9 Закону №160-IX визначено обставини, що виключають матеріальну відповідальність.

Згідно зі статтею 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Відшкодування шкоди, завданої військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу або в іншому встановленому законом порядку в разі відмови військовозобов`язаного чи резервіста від її добровільного відшкодування.

Відшкодування шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону, здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу в разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

Відшкодування такої шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється в судовому порядку за позовом військової частини, установи, організації, закладу, командир (начальник) якої (якого) старший за службовим становищем, у разі відмови особи від її добровільного відшкодування.

У разі притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди здійснюється шляхом пред`явлення військовою частиною, установою, організацією, закладом цивільного позову в кримінальному провадженні в порядку, встановленому законом.

У разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку (частина 1 статті 12 №160-IX).

Частина перша статті 14 Закону №160-IX передбачає, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Суд зазначає, що Закон № 160-IX передбачає вичерпний перелік випадків, коли відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку, а саме: згідно частини 3, 4, 5 статті 10 та частини 1 статті 12 цього Закону, як то зазначено в наведеній вище нормі частині 1 статті 10 Закону № 160-IX.

При цьому, відшкодування шкоди в судовому порядку здійснюється за наявності однієї із таких умов:

1) в разі звільнення особи притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби за умови відмови особи від її добровільного відшкодування;

2) якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийняте до звільнення особи зі служби за умови відмови від її добровільного відшкодування;

3) шкода завдана військовозобов`язаним чи резервістом під час проходження ним зборів;

4) притягнення особи, яка завдала шкоду, до кримінальної відповідальності відшкодування шкоди;

5) завдання шкоди, визначеної частиною другою статті 6 цього Закону (шкода завдана посадовими (службовими) особами, винними в незаконному звільненні зі служби чи переміщенні військовослужбовця, поліцейського, особи рядового та начальницького складу, за шкоду, завдану у зв`язку з виплатами такій особі матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу або різниці за час проходження служби на нижчеоплачуваній посаді, несуть повну матеріальну відповідальність у судовому порядку).

В решті випадків відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи.

В спірному випадку у позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача завдану державі шкоду у розмірі 13136,23 грн безпідставно набутих грошових коштів, виплачених за період відсутності правових підстав для їх отримання.

Разом з тим, обов`язковою передумовою для звернення до суду з відповідними вимогами є дотримання визначеної цим Законом процедури, зокрема: проведення службового розслідування, встановлення всіх елементів складу матеріальної відповідальності, видання наказу про притягнення особи до матеріальної відповідальності, доведення такого наказу до відома особи під підпис, а також з`ясування питання щодо добровільного відшкодування шкоди.

Суд враховує, що відповідач на момент звернення до суду не був звільнений з військової служби та продовжує перебувати у статусі військовослужбовця, у зв`язку з чим відсутні підстави для застосування положень частини першої статті 12 Закону №160-IX щодо можливості судового стягнення шкоди.

Крім того, суд зазначає, що відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України передбачено, що не підлягає поверненню безпідставно набуті заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Отже, обов`язок повернення майна виникає у разі його набуття або збереження без достатньої правової підстави чи у разі відпадіння такої підстави. Водночас законодавець встановлює спеціальне правило щодо грошових виплат, які є засобом існування особи, зокрема заробітної плати та прирівняних до неї платежів, відповідно до якого такі суми не підлягають поверненню, якщо їх виплата здійснена добровільно, за відсутності рахункової помилки з боку платника та недобросовісності з боку набувача. Навіть за умови кваліфікації спірних правовідносин як таких, що пов`язані з безпідставним набуттям коштів, їх стягнення можливе лише за наявності виняткових обставин, а саме встановлення рахункової помилки при здійсненні виплат або доведення недобросовісності набувача.

З матеріалів справи вбачається, що виплата грошового забезпечення відповідачу здійснювалась у період перебування його на військовій службі.

Разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що виплата грошового забезпечення за квітень 2024 року була здійснена внаслідок рахункової помилки фінансового органу або що отримання цих коштів відбулося внаслідок недобросовісної поведінки відповідача у розумінні цивільного законодавства.

Також суд вважає, що сам по собі факт самовільного залишення військової частини не є безумовним доказом недобросовісності набувача у розумінні статті 1215 ЦК України.

Недобросовісність набувача повинна полягати у вчиненні ним дій, спрямованих на незаконне одержання відповідних виплат, приховуванні обставин, що мають істотне значення для їх нарахування, поданні недостовірних відомостей або в іншому свідомому зловживанні правом.

Разом з тим позивачем не надано належних та допустимих доказів того, що відповідач вчиняв будь-які дії, спрямовані на незаконне отримання спірних коштів, впливав на процес їх нарахування чи приховував відомості, які стали підставою для здійснення виплат.

При цьому виплата грошового забезпечення була здійснена самим позивачем у встановленому порядку внаслідок проведення відповідних нарахувань фінансовим органом військової частини.

Недобросовісність набувача повинна полягати у вчиненні ним дій, спрямованих на незаконне одержання відповідних виплат, приховуванні обставин, що мають істотне значення для їх нарахування, поданні недостовірних відомостей або в іншому свідомому зловживанні правом.

Також суд враховує, що ОСОБА_1 не був повідомлений про притягнення його до матеріальної відповідальності. Вказана обставина не заперечується позивачем.

Крім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів направлення відповідачу пропозиції добровільного відшкодування матеріальної шкоди (копії рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення та конверту на адресу відповідача) та відповідно не містять доказів відмови відповідача добровільно відшкодувати завдану шкоду.

За таких обставин суд дійшов висновку, що у спірному випадку відсутні передбачені законом підстави для застосування судового порядку відшкодування шкоди, а тому заявлені позовні вимоги є передчасними та не підлягають задоволенню.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Статтею 242 КАС України визначено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З урахуванням висновку суду про відмову у задоволенні позову, суд зазначає про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача судового збору.

На підставі викладеного, керуючись статтями 9, 12, 139, 242-246, 255, 262, 295, 297 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Військової частини № НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення надмірно виплаченого грошового забезпечення - відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені статтею 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені статтями 293, 295 КАС України.

Суддя Токмілова Л.М.

.