Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №380/8303/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/8303/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Хоми О.П., розглянувши у письмовому провадженні у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ), в інтересах якого діє адвокат Паруль Юлія Олегівна, звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – відповідач, в/ч НОМЕР_1 ) в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту позивача про звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами за абз. 13 пп. «г» ч. 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 13.03.2026;

- зобов`язати відповідача розглянути по суті та прийняти рішення за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з лав Збройних Сил України за сімейними обставинами за абз. 13 пп. «г» частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» від 13.03.2026, з урахуванням висновків суду.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебуває на військовій службі у в/ч НОМЕР_1 та 13.03.2026 звернувся до відповідача із рапортом про звільнення з військової служби за сімейними обставинами, а саме перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. До рапорту долучив усі необхідні документи. Однак відповідач листом від 30.03.2026 відмовив у задоволенні рапорту, оскільки позивач не додав інформації з Єдиного реєстру боржників про відсутність відомостей про військовослужбовця за категорією «стягнення аліментів», та самовільно залишив військову частину, що унеможливлює його звільнення з військової служби.

Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника). Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України. Тому інформація з Єдиного державного реєстру боржників може бути наявна в розпорядженні командира. Окрім того, зазначає, що наявність кримінального провадження не є перешкодою для прийняття рішення про звільнення з військової служби за умови, що до такого військовослужбовця не застосовані заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою. У зв`язку з цим звернувся до суду за захистом своїх прав.

Відповідач позову не визнав з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. Солдат ОСОБА_1 , курсант навчального взводу навчальної батареї навчального самохідно-артилерійського дивізіону, вважається таким, що 29 серпня 2025 року самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 та з 29 серпня 2025 року знятий з усіх видів забезпечення. Відповідно до наказу Міністра оборони України від 07.06.2018 №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних сил України та деяким іншим особам» призупинено виплату грошового забезпечення з дня самовільного залишення військової частини. Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 27.10.2025 №307 солдат ОСОБА_1 увільнений від займаної посади та зарахований в розпорядження командира. Позивач не повернувся в розташування в/ч НОМЕР_1 .

Відсутність позивача на службі без поважних причин (самовільне залишення частини) перешкоджає вирішенню питання звільнення з військової служби, оскільки відсутня можливість вчинення дій, напряму передбачених вимогами Положення №1153/2008 та Інструкції №170, зокрема проведення співбесіди, здача посади та військового майна тощо. Вказує, що звернення до командування в/ч НОМЕР_2 з рапортом було ініційоване позивачем вже в період самовільного залишення військової частини, а тому не може бути підставою для висновку про протиправність дій відповідача.

Разом з тим, зазначає, що поштовим зв`язком на ім`я командира в/ч НОМЕР_1 позивачем надіслано рапорт про звільнення з військової служби на підставі абз. 13 пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», який зареєстрований за вх. №1892 від 20.03.2026 та розглянутий військовою частиною у встановленому порядку та встановлено відсутність правових підстав для звільнення з військової служби. Про результати розгляду рапорту позивача повідомлено листом від 30.03.2026 №6104, що не заперечується самим позивачем.

Звертає увагу, що рапорт про звільнення мав бути поданий позивачем по команді – командуванню навчального самохідно-артилерійського дивізіону в/ч НОМЕР_1 , куди ОСОБА_1 був зарахований на посаду курсанта. Натомість такий рапорт був направлений засобами поштового зв`язку на адресу в/ч НОМЕР_1 на ім`я командира в/ч НОМЕР_1 , що свідчить про порушення порядку підпорядкованості. Просить відмовити у задоволенні позову.

Ухвалою від 01.05.2026 відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без виклику сторін.

Відповідачем 13.05.2026 (вх. №40530) подано відзив на позовну заяву.

Позивачем 18.05.2026 (вх. №42029) подано відповідь на відзив.

Позивачем 10.07.2026 (вх. №60748) подано клопотання процесуального характеру.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 18.07.2025 №204 рядовий ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу частини, на всі види забезпечення та приступив до виконання службових обов`язків.

Згідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 29.08.2025 №248 ОСОБА_1 вважається таким, що 29.08.2025 самовільно залишив територію військової частини НОМЕР_1 , знято зі всіх видів забезпечення.

Наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 27.10.2025 №307 рядового ОСОБА_1 увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира навчального артилерійського полку.

ОСОБА_1 через «Укрпошту» 13.03.2026 по команді звернувся до командира в/ч НОМЕР_1 з рапортом про його звільнення з військової служби на підставі абз. 13, пп. «г» п.2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

До рапорту долучив нотаріально завірені копії: паспорту та ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ; паспорту ОСОБА_2 ; свідоцтва про шлюб; свідоцтва про народження ОСОБА_3 ; свідоцтва про народження ОСОБА_4 ; свідоцтва про народження ОСОБА_5 .

Командир в/ч НОМЕР_1 листом від 30.03.2026 №6104/2 відмовив у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 з таких підстав:

1. До рапорту не долучено інформації з єдиного реєстру Боржників про відсутність відомостей про військовослужбовця за категорією «стягнення аліментів» з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання документів.

2. Рапорт подано не по команді в порядку підпорядкованості.

3. Рапорт подано в період самовільної відсутності на службі, що підтверджується наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 29.08.2025 №248 відповідно до якого ОСОБА_1 з 29.08.2025 самовільно залишив військову частину, що унеможливлює звільнення з військової служби.

Вважаючи поведінку відповідача щодо нерозгляду рапорту про звільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

При вирішенні спору суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.

Згідно з цим Указом мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.

Ці строки неодноразово продовжувалися аналогічними Указами Президента України та тривають далі.

За приписами статті 1 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 № 1932-XII особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій;

воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

На час виникнення спірних правовідносин та на дату ухвалення рішення у цій справі на території України продовжує діяти воєнний стан.

Згідно до статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі – Закон № 2232-ХІІ, у редакції від 10.05.2025, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Частиною 1 статті 1 Закону № 2232-ХІІ визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною 3 статті 1 Закону № 2232-XII передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частин 1, 2 статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.

Правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період врегульовано пунктом 2 частини четвертої статті 26 Законом №2232-ХІІ.

Зокрема, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

Так, відповідно до абзацу 13 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-ХІІ підставою звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану є перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Відповідно до абзацу 6 постанови Кабінету Міністрів України від 12.06.2013 №413 «Про затвердження переліку сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу» (далі - Постанова №413) військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема, наявність у особи рядового чи начальницького складу трьох і більше дітей.

Механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 06.08.2024 №531, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07.08.2024 за № 1214/42559 (далі - Порядок №531).

Згідно до пунктів 1-3 розділу ІІ Порядку № 531 рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку. Відповідь на усний рапорт надається усно.

За змістом пунктів 1 - 6, 8, 9 розділу ІІІ Порядку №531 у паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім`я та прізвище; дату; особистий підпис.

Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції.

Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.

Непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.

Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.

Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.

У разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Відповідно до пункту 3 розділу ІІІ Порядку №531 непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

Пунктом 4 розділу ІІІ Порядку №531 передбачено, що відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.

За приписами пункту 9 розділу ІІІ Порядку №531, розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:

1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов`язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров`я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;

2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

ОСОБА_1 13.03.2026 звернувся через «Укрпошту» по команді до командира в/ч НОМЕР_1 із рапортом про його звільнення з військової служби на підставі абз. 13 пп. «г» п.2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.

Командир в/ч НОМЕР_1 листом від 30.03.2026 №6104/2 відмовив у задоволенні рапорту про звільнення з військової служби ОСОБА_1 .

Однією із підстав відмови у звільненні позивача з військової служби, відповідач вказав подання рапорту не по команді в порядку підпорядкованості, а засобами поштового зв`язку.

З цього приводу суд зазначає, що Порядком №531 не заборонено військовослужбовцю звертатися із рапортами засобами поштового зв`язку, пунктом 8 розділу ІІІ якого прямо передбачено, що у разі направлення рапорту засобами поштового зв`язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.

Окрім того, непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками)в силу положень пункту 3 розділу ІІІ Порядку №531 не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту.

В підпункті 3.9.1 Інструкції з діловодства у Збройних Силах України, затвердженої наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 31 січня 2024 № 40 зазначено, що реєстрація документів в електронній та паперовій формах (далі - документи) усіх категорій полягає у створенні запису облікових даних про документ та оформленні РМК в електронній формі у СЕДО із зазначенням обов`язкових реквізитів, за допомогою яких фіксується факт створення, відправлення або одержання документа шляхом проставлення на ньому реєстраційного індексу з подальшим записом у РМК необхідних відомостей про документ. Реєстрація документів проводиться з метою забезпечення їх обліку, моніторингу стану виконанням і оперативним використанням наявної в документах інформації. Реєструються документи незалежно від способу їх доставки, передачі чи створення.

Згідно до пункту 6 Порядку №531 усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов`язково реєструються службою діловодства.

Вказане свідчить, що подання ОСОБА_1 рапорту від 13.03.2026 через «Укрпошту» відбулося відповідно до передбачених Порядом №531 вимог.

Щодо тверджень відповідача в частині не долучення до рапорту інформації з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовослужбовця за категорією «стягнення аліментів», то такі є безпідставними, з огляду на таке.

Відповідно до підпункту 13 пункту 5 додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170, при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», подаються: у разі перебування на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці (під час дії воєнного стану):

- інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовослужбовця за категорією стягнення (характером зобов`язання) «стягнення аліментів» з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби та їх реєстрації в установленому порядку.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про виконавче провадження» Єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими та розміщуються на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України.

Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі – Закон № 1951-VIII) держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

Відповідно до пункту 31 частини 1 статті 7 Закону № 1951-VIII до персональних даних призовника, військовозобов`язаного та резервіста належать відомості про примусове виконання рішення щодо особи-боржника (реквізити та відомості виконавчого документа).

Відповідно до частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді від: 1) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану, - відомості, зазначені у пунктах 1-5 , 8, 8 1 , 10 , 11 частини першої статті 7 цього Закону.

Відповідно до підпункту 2 пункту 7 розділу ІІІ Порядку №531 забороняється відмовляти у розгляді рапорту у разі відсутності доданих документів або інформації, які є або повинні бути в наявності у розпорядженні командира (начальника), створюються/формуються/видаються самим підрозділом та/або можуть бути витребувані підрозділом в іншого підрозділу та/або відповідного закладу охорони здоров`я тощо.

Таким чином, суд зазначає, що суб`єкт владних повноважень, яким в даному випадку є командир військової частини, не має права вимагати від військовослужбовця документи або інформацію, якщо вона вже міститься в державних електронних реєстрах та є у вільному доступі.

Військова частина НОМЕР_1 мала можливість звернутися до держателя, або до органів адміністрування Реєстру із відповідним запитом щодо відомостей про наявність інформації за категорією «стягнення аліментів», актуальної станом не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання документів, що подавалися з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, оскільки така інформація постійно оновлюється і є актуальною.

Стосовно посилань відповідача на те, що позивач є таким, що самовільно залишив військову частину і відсутність законодавчо визначених передумов для його звільнення з військової служби, суд зазначає таке.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону №2232-ХІІ військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 за №1153/2008, (далі - Положення № 1153/2008), визначається порядок проходження громадянами України (далі громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов`язані з виконанням громадянами військового обов`язку в запасі.

Відповідно до пункту 144-1 Положення № 1153/2008 для військовослужбовця, який самовільно залишив військову частину або місце служби, дезертирував із Збройних Сил України або добровільно здався в полон, військова служба призупиняється відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Військова служба для такого військовослужбовця призупиняється з дня внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України.

Пунктом 144-2 Положення № 1153/2008 визначено, що військовослужбовці, військову службу яким призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Військовослужбовці, військову службу яким призупинено, не входять до чисельності Збройних Сил України.

Відповідно до пункту 144-3 Положення № 1153/2008 звільнення з посад військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Звільнення з посад військовослужбовців, призначених на посади Президентом України, військову службу яким призупинено, здійснюється Президентом України.

У разі відсутності повноважень щодо звільнення з посади військовослужбовця, військову службу якого призупинено, командир (начальник) військової частини подає витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань безпосередньо посадовій особі, яка має таке право, для видання наказу по особовому складу.

Наказ по особовому складу доводиться до військової частини та інших посадових осіб у порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Командир (начальник) військової частини на підставі наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця, військову службу якого призупинено, з посади:

видає наказ по стройовій частині про призупинення виплати грошового і здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення військовослужбовця та виключення його із списків особового складу військової частини;

організовує внесення запису до примірника контракту, що зберігається в особовій справі військовослужбовця, про призупинення дії контракту;

надсилає витяг із наказу та облікові документи військовослужбовця до органу військового управління, визначеного Міністерством оборони України.

Облік військовослужбовців, військову службу яким призупинено, здійснюється в порядку, визначеному Міністерством оборони України.

Крім того, відповідно до норм пункту 144-5 Положення № 1153/2008 військовослужбовці, військову службу яким призупинено та стосовно яких обвинувальні вироки суду набрали законної сили, підлягають звільненню з військової служби відповідно до пункту «г» частини другої, пункту «г» частини третьої, підпункту «д» пункту 1, підпункту «в» пункту 2 частини четвертої, підпункту «е» пункту 1, підпункту «е» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини п`ятої та підпункту «е» пункту 1, підпункту «д» пункту 2, підпункту «в» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», крім військовослужбовців, яким вироком суду визначено міру покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Належними та допустимими доказами підтверджено, що ОСОБА_1 вважається таким, що 29.08.2025 самовільно залишив територію в/ч НОМЕР_1 та знятий зі всіх видів забезпечення, рядового ОСОБА_1 увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження командира навчального артилерійського полку.

Однак вказані обставини не спростовують права позивача на звільнення з військової служби у зв`язку із наявністю трьох і більше дітей віком до 18 років, за захистом якого він звернувся до суду з цим позовом.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості звільнення позивача з військової служби у зв`язку з призупиненням йому військової служби, оскільки такі обмеження не передбачені чинним законодавством. Стаття 24 Закону №2232-ХІІ не містить заборони командиру військової частини видати наказ про звільнення військовослужбовця з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ у разі звільнення його з займаної посади та призупинення йому військової служби.

Наведені норми статті 24 Закону №2232-ХІІ та п.144-5 Положення №1153/2008 імперативно зобов`язують командира військової частини звільнити військовослужбовця, військову службу якому призупинено та стосовно якого обвинувальний вирок суду набрав законної сили, звільнити з військової служби відповідно до пункту "г" частини другої, пункту "г" частини третьої, підпункту "д" пункту 1, підпункту "в" пункту 2 частини четвертої, підпунктів "е" пунктів 1 і 2, підпункту "в" пункту 3 частини п`ятої та підпункту "е" пункту 1, підпункту "д" пункту 2, підпункту "в" пункту 3 частини шостої статті 26 цього Закону, крім військовослужбовців, яким обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, призначено кримінальне покарання у виді службового обмеження, арешту з відбуттям на гауптвахті або триманням у дисциплінарному батальйоні.

Водночас, вказані норми законодавства не містять заборони звільняти військовослужбовця з військової служби у разі призупинення йому військової служби, при наявності на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років на підставі абз. 13 пп. «г» п.2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.

Окрім того, твердження відповідача спростовуються приписами пункту 229 Положення №1153/2008, яким передбачено, що за наявності підстав, передбачених статтею 26 Закону №2232-XII, військовослужбовець може бути звільнений з військової служби під час досудового розслідування або судового провадження, якщо до нього не застосовано заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді затримання особи або запобіжних заходів у вигляді домашнього арешту чи тримання під вартою, з одночасним повідомленням про звільнення відповідних органів досудового розслідування чи суду.

Відповідно до вимог частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем вказаного обов`язку не виконано.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Доводи позивача щодо оскарження бездіяльності в/ч НОМЕР_1 щодо не розгляду рапорту ОСОБА_1 від 13.03.2026 не знайшли свого підтвердження, оскільки за результатом його розгляду, відповідач листом від 30.03.2026 №6104/2 прийняв рішення про відмову у звільненні з військової служби позивача.

Тому, даючи оцінку поведінці відповідача при розгляді рапорту позивача від 13.03.2026, яка зумовила звернення позивача до суду з цим позовом, суд дійшов висновку, що рішення про відмову у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ, оформлене листом від 30.03.2026 №6104/2, не відповідає критеріям, визначеним частиною 2 статті 2 КАС України, вимогам Закону №2232-ХІІ та Положення № 1153/2008 у спірних правовідносинах, тому ефективним способом порушеного права позивача є визнання такої відмови протиправною.

Згідно з частиною четвертою статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Позиція Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 245 КАС України, а саме, щодо можливості зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, була висловлена у постановах від 14.08.2018 у справі №820/5134/17, від 28.02.2020 у справі №806/3304/18, від 16.11.2020 у справі №640/5615/19, від 14.09.2021 у справі №320/5007/20 та від 23.12.2021 у справі №480/4737/19.

При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

З урахуванням викладеного, друга позовна вимога, яка є похідною від першої позовної вимоги, підлягає до задоволення шляхом зобов`язання відповідача повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 13.03.2026 про звільнення з військової служби за сімейними обставинами за пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Оцінюючи зібрані у справі докази в сукупності та мотиви суду щодо кожної з позовних вимог, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань в/ч НОМЕР_1 понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1 331 грн 20 к., сплаченого згідно із квитанцією від 28.04.2026 №3651-0786-0776-8429.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 262, 293-295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) у задоволенні рапорту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 13.03.2026 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.09.1992 № 2232-ХІІ.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) від 13.03.2026 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.09.1992 № 2232-ХІІ у зв`язку з наявністю на утриманні у військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, та прийняти вмотивоване рішення, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) грн 20 к., судових витрат у вигляді судового збору.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Хома О.П.