Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №380/16426/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 рокусправа №380/16426/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хоми О.П., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові адміністративну справу за позовом Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції про скасування постанови,

в с т а н о в и в:

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі – позивач, ГУ ПФУ у Львівській області) звернулося до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі – відповідач, ВДВС УЗПВР у Львівській області), в якому просить визнати протиправними дії та скасувати постанову відповідача від 23.07.2026 ВП №81146745 про накладення штрафу в розмірі 5 100 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані такими обставинами. ГУ ПФУ у Львівській області виконало рішення Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі № 380/13149/25, яке набрало законної сили 02.03.2026. Зокрема, позивачем зараховано до стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 пільгові періоди (загальний стаж склав 35 років 9 місяців 24 дні), проведено перерахунок щомісячного довічного грошового утримання та нараховано доплату за період з квітня 2025 року по липень 2026 року в сумі 207 492,62 грн. Зазначає, що виплата коштів здійснюється згідно з наявними бюджетними асигнуваннями, а відсутність затвердженого порядку виплати пенсій та заборгованостей за рішеннями суду унеможливлює виплату усієї суми одноразово. Стверджує, що при прийнятті спірної постанови державний виконавець не перевірив факт виконання судового рішення і не дослідив поважності причин невиконання чи виконання не в повному обсязі. Просить задовольнити позов і скасувати постанову про накладення штрафу.

Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, суть яких полягає у такому. На виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції перебуває виконавче провадження №81146745 з виконання виконавчого листа №380/13149/25, виданого 20.05.2026 Львівським окружним адміністративним судом. Вказує, що станом на 23.07.2026 судове рішення в частині виплати коштів у повному обсязі боржником не виконано (залишок невиплачених коштів становить 205 544,62 грн). Зазначив, що посилання позивача на проведення виплат із обмеженнями, зокрема через відсутність фінансування чи нормативного порядку, не звільняє боржника від обов`язку виконання судового рішення та не є поважною причиною для його невиконання. Заперечує протиправність дій виконавця, який відповідно до вимог Закону України «Про виконавче провадження» діяв виключно в межах повноважень та у спосіб, визначений законом, а винесення постанови про накладення штрафу є правомірним заходом реагування на невиконання рішення суду боржником без поважних причин. Вважає постанову про накладення штрафу від 23.07.2026 ВП №81146745 правомірною, а позовні вимоги безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення.

Ухвалою від 07.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі із викликом сторін. Судове засідання призначено на 13.08.2026.

Відповідачем 12.08.2026 (вх. №71526) подано відзив на позовну заяву та (вх.№71607) клопотання про залучення третьої особи.

Суд у судовому засіданні 12.08.2026 відмовив у задоволенні клопотання відповідача щодо залучення третьої особи та оголосив перерву до 19.08.2026 для надання можливості позивачу ознайомитись із відзивом на позовну заяву.

Суд у судовому засіданні 19.08.2026 заслухав вступні промови сторін та перейшов до розгляду справи у письмовому провадженні.

Суд, з`ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 30.09.2025 у справі № 380/13149/25 зобов`язано ГУ ПФУ у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді визначені періоди, здійснити перерахунок щомісячного довічного грошового утримання з 24.04.2025 (з урахуванням стажу 35 років 9 місяців 24 дні) та провести відповідні виплати. Вказане рішення набрало законної сили 02.03.2026.

Постановою державного виконавця ВДВС УЗПВР у Львівській області від 01.06.2026 відкрито виконавче провадження № 81146745 з примусового виконання виконавчого листа № 380/13149/25.

На вимоги державного виконавця про надання інформації щодо стану виконання рішення ГУ ПФУ у Львівській області листами від 05.06.2026, 26.06.2026 та 08.08.2026 повідомило про здійснення перерахунку довічного грошового утримання та проведення виплат ОСОБА_1 : у травні 2026 року — 880,00 грн, у червні 2026 року — 1 068,00 грн. Залишок невиплачених коштів на виконання рішення суду станом на 08.07.2026 становив 205 544 грн 62 к.

Постановою державного виконавця ВДВС УЗПВР у Львівській області 23.07.2026 на ГУ ПФУ у Львівській області накладено штраф в розмірі 5 100 грн у зв`язку з невиконанням рішення суду у повному обсязі без поважних причин.

Постанова державного виконавця про накладення штрафу від 23.07.2026 у ВП №81146745 є предметом оскарження у цій справі з підстав протиправності.

При вирішенні справи суд керувався таким.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 (далі – Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій визначених у вказаному Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, вказаним Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до вказаного Закону, а також рішеннями, які відповідно до вказаного Закону підлягають примусовому виконанню.

Обов`язки і права виконавців визначено статтею 18 Закону №1404-VIII, відповідно до частини першої якої виконавець зобов`язаний вживати передбачених вказаним Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з пунктами 1 та 3 частини третьої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до вказаного Закону (пункт 1); з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3).

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (частина 4 статті 18 Закону №1404-VІІІ).

Згідно з пунктом 16 частини 3 статті 18 Закону №1404-VІІІ виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати стягнення у вигляді штрафу на фізичних, юридичних та посадових осіб у випадках, передбачених законом.

Відповідно статті 63 Закону №1404-VІІІ за рішеннями, за якими боржник зобов`язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.

У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.

Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.

Відповідальність за невиконання рішення, що зобов`язує боржника вчинити певні дії, та рішення про поновлення на роботі встановлена статтею 75 Закону №1404-VІІІ, згідно з частиною першою якої у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Аналізуючи наведені положення Закону №1404-VIII, суд зазначає, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання.

Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження.

Умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання ним виконавчого документа (судового рішення) без поважних причин. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим.

Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду лише без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.

Поважними, в розумінні наведених норм Закону №1404-VIII, можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.

Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 20.05.2021 у справі №420/5465/18 та враховується судом при вирішенні даного спору.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що застосування до боржника штрафу є заходом відповідальності за невиконання рішення суду, а обов`язковою умовою для його застосування є наявність вини боржника та відсутність поважних причин невиконання судового рішення.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, ГУ ПФУ у Львівській області 17.03.2026 здійснило перерахунок щомісячного довічного грошового утримання ОСОБА_1 на виконання рішення суду від 30.09.2025 у справі № 380/13149/25, відповідно до якого основний розмір пенсії з 24.02.2025 склав 90806,40 грн, що підтверджується Перерахунком пенсії від 17.03.2026.

Натомість, попри проведений перерахунок розміру довічного грошового утримання ОСОБА_1 , розмір такої виплати з 17.03.2026 не змінився і становив 77 185,44 грн, що свідчить про невиконання судового рішення в частині проведення «відповідних виплат, з урахуванням раніше виплачених сум грошового забезпечення».

Отже, сутність невиконання судового рішення боржником у повному обсязі полягає в тому, що виплата належних стягувачу коштів (залишку доплати в сумі 205 544,62 грн) фактично не відбулася.

Суд підкреслює, що виконання судового рішення, яке зобов`язує суб`єкт владних повноважень провести виплату коштів, вважається завершеним лише з моменту фактичного та повного зарахування належних сум стягувачу. Встановлене судом обмеження виплати нарахованих коштів свідчить про те, що судове рішення станом на момент прийняття оскаржуваної постанови не виконано у повному обсязі. Посилання позивача на відсутність бюджетних коштів, а також відсутність встановленого Кабінетом Міністрів України порядку проведення виплат не є поважними причинами для невиконання судового рішення.

Отже, ГУ ПФУ у Львівській області не виконало рішення суду у спосіб, встановлений судом. Докази належного виконання рішення суду у встановлений виконавцем у постанові про відкриття виконавчого провадження строк позивачем не надано.

Оскільки органу державної виконавчої служби не надано доказів вжиття заходів зі сторони боржника для повного і своєчасного виконання рішення суду у спосіб, встановлений судом, тому доводи позивача про повне фактичне виконання рішення суду, зокрема, до прийняття постанови від 23.07.2026 ВП №81146745 про накладення штрафу, не знаходять підтвердження.

Щодо доводів ГУ ПФУ у Львівській області про те, що виконання судового рішення від 30.09.2025 у справі № 380/13149/25 відбувалося відповідно до Порядку здійснення з бюджету Пенсійного фонду України видатків на виплату пенсій (щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці), призначених (перерахованих) на виконання судових рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821, суд зазначає таке.

Станом на дату накладення на ГУ ПФУ у Львівській області оскаржуваною постановою від 23.07.2026 штрафу, постанову Кабінету Міністрів України від 14.07.2025 №821 рішенням Київського окружного адміністративного суду від 04.03.2026 у справі №320/51895/25, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 08.06.2026, визнано протиправною та нечинною.

Вказане унеможливлює покликання ГУ ПФУ у Львівській області після 08.06.2026 на затверджений цією постановою Порядок, як на обґрунтування правомірності своєї поведінки при виконанні судового рішення від 30.09.2025 у справі № 380/13149/25.

Будь-яких доказів на вчинення ГУ ПФУ у Львівській області дій, спрямованих на повне виконання судового рішення від 30.09.2025 у справі № 380/13149/25 після 08.06.2026, позивачем суду не надано.

Як неодноразово зазначав Конституційний Суд України, зокрема у рішеннях від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012, від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012, від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013 та від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя, невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави, а невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом

Окрім цього, Конституційний Суд України у рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Даючи оцінку діям державного виконавця щодо винесення постанови про накладення штрафу та спірній постанові через призму положень статей 1, 18, 63, 75 Закону №1404-VIII, суд доходить висновку, що такі відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», є законними та правомірними.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши оскаржувані дії державного виконавця та постанову про накладення штрафу, суд дійшов висновку, оскаржувані дії та постанова відповідають критеріям правомірного рішення суб`єкта владних повноважень, які встановлені частиною другою статті 2 КАС України і вимогам Закону №1404-VI, відповідач при цьому діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, тобто є правомірними.

Оцінюючи зібрані у справі докази в їх сукупності та наведені вище мотиви, суд виснує про безпідставність позовних вимог в цілому, тому у задоволенні позову слід відмовити повністю.

Відповідно до положень статті 139 КАС України не підлягають відшкодуванню понесені позивачем судові витрати.

Керуючись ст.ст. 6-10, 14, 72-77, 90, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

У задоволенні позову Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (вул. Митрополита Андрея, буд. 10, м. Львів, 79016, код ЄДРПОУ 13814885) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції (пл. Маркіяна Шашкевича, буд. 1, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 43316386) про скасування постанови, - відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Хома О.П.