Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №340/7860/25 — Кіровоградський окружний адміністративний суд

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м. Кропивницький Справа № 340/7860/25

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Притули К.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі(смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, Міністерства у справах ветеранів України про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 31.07.2025 року №6/ІІ/18/1 про відмову у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій;

- зобов`язати Міністерство у справах ветеранів України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.07.2025 року про надання статусу учасника бойових дій з урахуванням висновків суду.

Обґрунтовуючи позов, зазначає, що під час роботи в органах прокуратури залучався до проведення антитерористичної операції та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони в Донецькій та Луганській областях на підставі наказів керівництва Антитерористичного центру при Службі безпеки України та Генерального штабу Збройних Сил України. Вважає, що відповідачі не врахували фактичного характеру його участі у відповідних заходах та безпідставно обмежили розгляд заяви пунктом 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», хоча заява містила посилання також на пункт 19 цієї норми.

Ухвалою суду від 27.11.2025 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано протокол засідання комісії, на якому прийнято оскаржуване рішення.

Міжвідомча комісія подала відзив від 16.12.2025, у якому просила відмовити у задоволенні позову. Зазначила, що позивач залучався до АТО як працівник прокуратури, а не у складі добровольчого формування, тому не відповідає умовам пункту 21 частини першої статті 6 Закону. Стосовно пункту 19 цієї статті послалася на повноваження відомчих комісій та відсутність звернення такої комісії з питання, яке потребує міжвідомчого врегулювання. Окремо заперечила достатність заяв свідків для підтвердження необхідного періоду участі та зазначила про відсутність документального підтвердження участі самих свідків у відповідні періоди.

У відповіді на відзив від 24.12.2025 позивач підтримав позов. Наголосив на необхідності оцінки наказів про залучення, довідки прокуратури та інших матеріалів у сукупності. Заперечив можливість ототожнення безпосередньої участі в АТО із забезпеченням її проведення. Зазначив, що відсутність у Комісії компетенції стосовно певної частини заяви зумовлювала необхідність належного спрямування документів або надання відповідних роз`яснень, а не залишення цієї частини заяви невирішеною.

Ухвалою суду від 05.01.2026 до участі у справі як другого відповідача залучено Міністерство у справах ветеранів України.

У відзиві від 16.01.2026 Міністерство підтримало заперечення Комісії та просило відмовити у задоволенні позову. Вказало, що Комісія є окремим суб`єктом владних повноважень, який самостійно приймає рішення про надання або відмову в наданні статусу учасника бойових дій. На думку Міністерства, передання документів на розгляд Комісії та повідомлення позивача про прийняте рішення свідчать про належне виконання ним своїх повноважень.

Суд, дослідивши надані матеріали та оцінивши доводи учасників справи, встановив такі обставини.

ОСОБА_1 працював в органах прокуратури Луганської області. У період, з яким пов`язано його звернення за наданням статусу учасника бойових дій, обіймав, зокрема, посаду прокурора відділу нагляду за додержанням законів органами СБУ та державної прикордонної служби управління нагляду у кримінальному провадженні прокуратури Луганської області.

У архівній довідці Галузевого державного архіву Міністерства оборони України від 22.12.2022 №179/1/7014 зазначено про залучення ОСОБА_1 до проведення антитерористичної операції у Донецькій та Луганській областях у підпорядкування керівника цієї операції в період з 04.10.2017 по 04.11.2017. Ці відомості узгоджуються з поясненнями сторін (а.с.15).

З наданого витягу із наказу Генерального штабу Збройних Сил України від 30.10.2018 №87/ДСК убачається, що його видано з посиланням на статтю 8 Закону України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях». Наказом передбачено залучення до складу сил і засобів об`єднаних сил для здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. ОСОБА_1 поіменно зазначено у розділі «Особовий склад інших військових формувань та правоохоронних органів», підрозділі «Працівників прокуратури Луганської області», за період з 30.04.2018 по 09.10.2018 та з 10.10.2018. Підставою залучення визначено погодження Командувача об`єднаних сил, оформлене телеграмою від 27.10.2018 (а.с.16).

У пункті 3 оскаржуваного рішення Комісія навела відомості довідки виконувача обов`язків керівника Луганської обласної прокуратури від 23.04.2025 №07/25вих-25 про зазначені періоди залучення позивача до проведення АТО та участі у заходах із забезпечення національної безпеки і оборони, його перебування безпосередньо в районах та у період здійснення відповідних заходів (а.с.17)

У пунктах 2, 6 оскаржуваного рішення зазначено про подання позивачем нотаріально засвідчених заяв ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 . За наведеним у рішенні змістом цих заяв позивач виконував службові обов`язки у районі проведення АТО та ООС, брав участь у документуванні злочинів, пов`язаних із терористичною діяльністю, супроводжував слідчі дії та здійснював процесуальне керівництво у кримінальних провадженнях.

У позові наведено відомості про нагородження позивача відзнаками «Козацький хрест» ІІ ступеня та «За службу Державі», а також про виконання ним службових обов`язків у межах кримінальних проваджень №12017130570000263, №12018130570000173, №42020000000000831.

01.07.2025 позивач звернувся до Міністерства у справах ветеранів України із заявою про надання статусу учасника бойових дій. Заяву зареєстровано 03.07.2025 за вхідним №Ч-7318. Як прямо визнають обидва відповідачі у відзивах, позивач просив вирішити питання відповідно до пунктів 19 і 21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с.7-10).

Міністерство передало подані матеріали на розгляд Міжвідомчої комісії. За результатами засідання, оформленого протоколом від 31.07.2025 №6, Комісія прийняла рішення від 31.07.2025 №6/ІІ/18/1. У пункті 20 цього рішення зазначено про відмову ОСОБА_1 у наданні статусу учасника бойових дій у зв`язку з відсутністю правових підстав відповідно до пункту 21 частини першої статті 6 Закону №3551-XII (а.с.145-147).

У пункті 16 рішення Комісія пов`язала відмову з тим, що позивача залучено до АТО як працівника прокуратури Луганської області. У пункті 17 вона навела зміст заяв свідків щодо виконання позивачем службових обов`язків, зазначила про неможливість установити із цих заяв участь в АТО протягом щонайменше 30 календарних днів та відсутність документального підтвердження участі самих свідків у періоди, щодо яких вони свідчили. У пункті 18 Комісія додатково констатувала недоведеність взаємодії позивача зі Збройними Силами України.

Листом від 08.08.2025 №16635/1.3/3.1-25 Міністерство повідомило позивача про прийняте Комісією рішення. У листі зазначено про надсилання рішення та повернення матеріалів, доданих до заяви; обсяг додатка визначено як 245 аркушів в одному примірнику. Лист не містить окремих роз`яснень щодо порядку розгляду звернення на підставі пункту 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII (а.с.145).

Вирішуючи спір, суд виходить із такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 КАС України передбачено перевірку рішень, дій та бездіяльності суб`єктів владних повноважень, зокрема, на предмет їх відповідності закону, меті наданого повноваження, обґрунтованості, добросовісності, розсудливості та своєчасності.

Правовий статус ветеранів війни та гарантії їх соціального захисту визначає Закон України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі — Закон №3551-XII).

Стаття 5 цього Закону визначає учасників бойових дій як осіб, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань усіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Конкретні категорії осіб, які визнаються учасниками бойових дій, установлено статтею 6 Закону.

Пункт 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII визначає коло військовослужбовців та інших прямо перелічених у ньому категорій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в АТО, забезпеченні її проведення, у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, а також у заходах, необхідних для забезпечення оборони України у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Зокрема, ця норма прямо передбачає військовослужбовців військових прокуратур.

Відповідно до абзацу першого пункту 21 частини першої статті 6 Закону №3551-XII учасниками бойових дій визнаються особи, які у період до 23 лютого 2018 року включно у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах її проведення не менше 30 календарних днів, у тому числі за сукупністю днів, у взаємодії із зазначеними у цій нормі військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Абзац другий пункту 21 визначає, що дія його абзацу першого не поширюється на працівників підприємств, установ, організацій, які залучалися та брали безпосередню участь у забезпеченні проведення АТО, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, а також на осіб, які добровільно забезпечували або добровільно залучалися до забезпечення відповідних заходів, у тому числі здійснювали волонтерську діяльність.

Цим же пунктом передбачено документи, які можуть бути підставою для надання статусу відповідній категорії осіб, зокрема довідку органу, що безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, та витяг із наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України про залучення особи до проведення АТО. За визначених законом умов допускається підтвердження відповідних обставин свідченнями осіб, підписи яких засвідчено нотаріально.

Наведені положення визначають одночасно матеріальні умови набуття статусу та засоби підтвердження відповідних обставин. Передбачений законом перелік доказів не усуває вимоги про належність заявника до категорії осіб, зазначеної в абзаці першому пункту 21.

Механізм надання та позбавлення статусу учасника бойових дій урегульовано Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413 (далі — Порядок №413).

Порядок №413 розмежовує компетенцію відомчих та міжвідомчої комісій. Рішення щодо заявників із числа осіб, зазначених у пунктах 19 і 20 частини першої статті 6 Закону №3551-XII, приймають відомчі комісії. Міжвідомча комісія вирішує питання щодо категорій осіб, віднесених законом до її повноважень, а також спірні питання, які потребують міжвідомчого врегулювання, з дотриманням установленої процедури внесення таких матеріалів відомчими комісіями.

На час прийняття оскаржуваного рішення організація роботи Міжвідомчої комісії визначалася Положенням, затвердженим наказом Міністерства у справах ветеранів України від 26.02.2021 №43, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16.04.2021 за №521/36143 (далі — Положення №43).

Згідно з пунктами 2, 3 розділу ІІІ Положення №43 Комісія приймає рішення на підставі передбачених законодавством документів, розглядає їх та у разі потреби уточнює інформацію, заслуховує пояснення осіб, свідків і представників державних органів. Підпунктом 1 пункту 5 цього розділу передбачено відмову у наданні статусу учасника бойових дій у разі відсутності правових підстав для його надання.

Пункт 3 розділу VII Положення №43 передбачає порядок дій щодо документів, розгляд яких не належить до повноважень Міжвідомчої комісії: Міністерство протягом п`яти робочих днів з дати їх отримання повертає документи заявнику з відповідними роз`ясненнями або надсилає їх за належністю без винесення на розгляд Комісії.

Відповідно до Положення про Міністерство у справах ветеранів України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2018 №1175, Міністерство організовує та координує роботу з питань надання і позбавлення статусу учасника бойових дій. Ці повноваження слід відмежовувати від повноважень Комісії щодо прийняття індивідуального рішення про надання статусу або відмову в його наданні.

Законність рішення від 31.07.2025 оцінюється за нормативним регулюванням, чинним на час його прийняття. Положення, прийняті після цієї дати, не можуть використовуватися для обґрунтування повноважень, які відповідачі мали під час первісного розгляду заяви.

Щодо відмови у наданні статусу учасника бойових дій за пунктом 21 частини першої статті 6 Закону №3551-XII суд зазначає таке.

Сторони не заперечують залучення позивача до АТО та відповідних заходів у періоди, наведені у довідці прокуратури та наказах. Спір у цій частині стосується правової кваліфікації такого залучення, а не самого існування зазначених документів.

Для застосування пункту 21 необхідно встановити участь саме у складі добровольчого формування. Виконання прокурором службових повноважень у районі проведення АТО та його залучення наказом керівника операції не є тотожними участі у такому формуванні.

Позивач не навів відомостей про конкретне добровольче формування, у складі якого він брав участь в АТО, обставини його утворення або самоорганізації, а також про свою участь у діяльності такого формування. Натомість описані ним обставини та наведений сторонами зміст документів стосуються виконання повноважень прокурора, зокрема документування злочинів і процесуального керівництва у кримінальних провадженнях.

Аргумент позивача про необхідність розмежовувати участь в АТО та забезпечення її проведення підлягає врахуванню при оцінці характеру виконаних завдань. Однак навіть установлення безпосередньої участі особи в АТО не усуває інших умов, прямо визначених абзацом першим пункту 21. Відсутність підстав для застосування виключення, передбаченого абзацом другим цього пункту, сама по собі не доводить відповідності особи всім умовам його абзацу першого.

Разом із тим саме лише перебування у трудових відносинах із прокуратурою не виключало б застосування пункту 21, якби було встановлено, що особа також брала участь в АТО у складі добровольчого формування та відповідала решті умов цієї норми. Тому посилання Комісії на посаду позивача оцінюється у сукупності з установленим характером його залучення та відсутністю у наведених матеріалах відомостей про участь у такому формуванні. Суд не розглядає роботу в органах прокуратури як самостійну абсолютну заборону для набуття відповідного статусу.

Наказ про залучення позивача у підпорядкування керівника АТО підтверджує відповідне організаційне підпорядкування. Сам по собі він не засвідчує набуття позивачем статусу військовослужбовця або участі у добровольчому формуванні. Для таких висновків необхідні відомості про конкретний правовий та організаційний статус особи під час виконання завдань.

Стосовно періоду з 04.10.2017 по 04.11.2017 суд зауважує, що він охоплює 32 календарні дні включно. У підпункті 2 пункту 17 рішення Комісія вказала на неможливість установити тридцятиденний період саме із заяв свідків. Цей висновок не усуває необхідності оцінити архівну довідку та наведений у ній наказ із конкретними датами залучення. Водночас календарна тривалість такого залучення не підтверджує сама по собі ні виконання бойових завдань у кожний із цих днів, ні участі у складі добровольчого формування.

Нотаріальне засвідчення підписів свідків не надає їхнім заявам наперед установленої доказової сили. Так само наявність у свідків статусу учасника бойових дій не означає автоматичного поширення цього статусу на особу, щодо якої вони повідомляють відомості. Наведені сторонами відомості з таких заяв підтверджують характер службової діяльності позивача, але не встановлюють його участі у конкретному добровольчому формуванні.

Перебування позивача у районах проведення ООС починаючи з 30.04.2018 не може самостійно підтвердити виконання умов абзацу першого пункту 21 щодо участі у добровольчому формуванні в АТО до 23.02.2018 включно. Ці періоди потребують окремої правової оцінки за нормами, які регулюють відповідну категорію осіб та заходи.

Нагородження позивача та небезпечні умови виконання ним службових обов`язків також не замінюють визначених законом умов набуття статусу. Суд не ставить під сумнів значення виконаної роботи, однак застосування соціальної гарантії потребує встановлення передбаченої законом сукупності юридичних фактів.

При цьому відсутність рішення про скасування довідки прокуратури не спростовує заперечення відповідачів щодо правової належності позивача до відповідної категорії осіб. Чинність документа, достовірність повідомлених у ньому відомостей та достатність цих відомостей для конкретного юридичного висновку є окремими питаннями.

Довід позивача про доповнення відповідачами мотивів відмови лише під час судового розгляду в частині оцінки довідки прокуратури та заяв свідків спростовується пунктами 16, 17 оскаржуваного рішення. Відповідні зауваження містилися у ньому на час прийняття. Саме по собі відтворення цих мотивів у відзивах не є зміною підстав рішення. Заперечення щодо зазначення у заяві двох пунктів статті 6 та пояснення про компетенцію за пунктом 19 підлягають окремій оцінці й не можуть використовуватися як додаткові підстави відмови за пунктом 21.

Суд критично оцінює обґрунтування пункту 18 рішення. Комісія не пояснила, чому наказ про залучення позивача у підпорядкування керівника АТО та інші наведені нею документи є недостатніми для встановлення передбаченої законом взаємодії. Крім того, пункт 21 передбачає взаємодію не лише зі Збройними Силами України, а й з іншими прямо визначеними військовими формуваннями та правоохоронними органами. Отже, обмеження цього питання виключно взаємодією із ЗСУ не відображає повного змісту норми.

Однак зазначений недолік не підтверджує виконання іншої самостійної умови — участі у складі добровольчого формування. Зміст пунктів 13, 16, 17 рішення свідчить, що Комісія оцінювала також відповідність позивача цій категорії осіб. За відсутності встановленої участі у добровольчому формуванні недоліки оцінки взаємодії та тривалості залучення не змінюють висновку щодо відсутності сукупності умов, необхідних для надання статусу саме за пунктом 21.

У пункті 10 рішення міститься посилання на пункт 25 частини першої статті 6 Закону при викладенні положень про документи щодо участі в АТО. Зі змісту наведених положень та пунктів 8, 9, 11–20 рішення вбачається, що фактично Комісія розглядала питання за пунктом 21. Помилка у номері пункту в цьому фрагменті не змінює прямо зазначеної у пункті 20 правової підстави відмови та сама по собі не є достатньою підставою для скасування рішення.

Суд не погоджується з твердженням позивача, що рішення від 31.07.2025 є відмовою у наданні статусу за всіма передбаченими законом підставами. Пункт 20 цього рішення прямо обмежує відмову пунктом 21 частини першої статті 6 Закону №3551-XII. Таке ж формулювання містить супровідний лист Міністерства від 08.08.2025.

Відсутність вирішення заяви за іншою зазначеною позивачем нормою не змінює умов застосування пункту 21 та сама по собі не є достатньою підставою для скасування рішення, прийнятого щодо цієї окремої правової підстави.

Таким чином, за встановлених у справі обставин підстав для задоволення вимоги про визнання протиправним та скасування рішення Міжвідомчої комісії від 31.07.2025 №6/ІІ/18/1 суд не вбачає.

Щодо вимоги до Міністерства у справах ветеранів України про повторний розгляд заяви суд зазначає таке.

Звернення позивача від 01.07.2025 містило посилання на дві самостійні правові підстави — пункти 19 і 21 частини першої статті 6 Закону №3551-XII. Ця обставина прямо визнана відповідачами. Отже, передання документів до Комісії для вирішення питання за пунктом 21 не вичерпувало необхідних дій щодо всієї заяви.

Довід відповідачів про те, що у формі заяви використано слово «пункт», не доводить заборони зазначити альтернативні правові підстави. Відповідачі не навели норми, яка дозволяла б із цієї причини залишити частину звернення без належного процедурного вирішення. За потреби уточнення змісту заяви відповідні обставини мали бути з`ясовані під час її опрацювання.

Міністерство обґрунтовує правомірність своєї поведінки тим, що питання за пунктом 19 належить до компетенції відомчих комісій. Однак такий аргумент стосується саме визначення належного суб`єкта розгляду та потребував застосування встановленого порядку дій щодо документів, які не належать до повноважень Міжвідомчої комісії.

Суд ураховує, що супровідним листом від 08.08.2025 №16635/1.3/3.1-25 Міністерство направило позивачеві рішення та матеріали його заяви. Тому підстав стверджувати, що документи взагалі не поверталися заявнику, немає. Проте повернення матеріалів після відмови Комісії за пунктом 21 не є тотожним належному опрацюванню звернення за пунктом 19. У листі немає повідомлення про направлення відповідної частини заяви компетентному органу або конкретних роз`яснень щодо її непідвідомчості Комісії та належного порядку розгляду. Роз`яснення порядку судового оскарження відмови у пункті 21 рішення Комісії також не вирішує цього питання.

Посилання у відзивах на неврегульованість передання функцій колишніх комісій органів прокуратури також не підтверджує, що позивачеві було надано індивідуальне процедурне вирішення його звернення за пунктом 19. Відомості про міжвідомче листування не звільняють Міністерство від обов`язку вчинити передбачені законодавством дії щодо отриманих документів.

Водночас суд погоджується, що Міністерство та Міжвідомча комісія є окремими суб`єктами владних повноважень. Наявність печатки Міністерства на документі не змінює визначеного законом суб`єкта його прийняття. Обов`язок Міністерства належним чином опрацювати заяву не означає надання йому повноважень самостійно присвоїти статус учасника бойових дій або переглянути рішення Комісії по суті.

Тому вимога про повторний розгляд заяви підлягає задоволенню в частині, яка стосується звернення за пунктом 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII, шляхом зобов`язання Міністерства повторно опрацювати цю частину заяви та вчинити передбачені законодавством дії щодо визначення належного порядку її розгляду.

Під час такого опрацювання необхідно врахувати зміст звернення та доданих матеріалів, визначити, до повноважень якого органу належить відповідне питання, і за наявності підстав надіслати документи за належністю або повернути їх із належними індивідуальними роз`ясненнями. Самого посилання на відмову Комісії за пунктом 21 для виконання цього обов`язку недостатньо.

Суд окремо враховує, що наказ №87/ДСК підтверджує персональне залучення позивача до складу сил і засобів об`єднаних сил за погодженням Командувача об`єднаних сил. Тому його зміст не можна зводити до підтвердження самого лише факту роботи прокурором або перебування у певній місцевості. Зазначення позивача серед особового складу інших військових формувань та правоохоронних органів є істотною обставиною для правової кваліфікації характеру залучення у 2018 році та визначення належного порядку розгляду його звернення за пунктом 19.

Водночас цей наказ стосується періодів, які починаються після 23.02.2018, та не містить відомостей про участь позивача у добровольчому формуванні до цієї дати. Організаційне включення до складу сил і засобів ООС саме по собі не є документом про прийняття на військову службу. Питання відповідності позивача конкретній категорії, визначеній пунктом 19 частини першої статті 6 Закону №3551-XII, потребує самостійної правової оцінки, якої рішення Комісії за пунктом 21 не замінює. Цим судовим рішенням установлюється обов`язок належного опрацювання відповідної частини заяви, а не безумовне право на присвоєння статусу.

Відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів особи від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України передбачено можливість визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання його вчинити певні дії. Оскільки встановлене порушення полягає у невчиненні Міністерством належних дій щодо опрацювання заяви в частині пункту 19, для ефективного захисту прав позивача суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та визнати цю бездіяльність протиправною. Таке порушення безпосередньо пов`язане із заявленою вимогою про повторний розгляд заяви, а обставини її опрацювання були предметом доводів та заперечень сторін. Зобов`язання усунути цю бездіяльність не підміняє повноважень компетентного органу щодо надання статусу учасника бойових дій.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України обов`язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень покладається на відповідача. Обставини, які визнаються учасниками справи, за умов, визначених частиною першою статті 78 КАС України, не потребують доказування. Оцінка доказів здійснюється відповідно до статті 90 КАС України за внутрішнім переконанням суду на підставі їх всебічного, повного та об`єктивного дослідження.

У цій справі відповідачі навели правові підстави відмови щодо пункту 21, однак Міністерство не довело належного процедурного вирішення заяви в частині пункту 19. З огляду на це позов підлягає частковому задоволенню.

Позивач звільнений від сплати судового збору за подання цього позову на підставі пункту 16 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». За відсутності підтверджених інших судових витрат підстави для їх розподілу відсутні.

Керуючись статтями 2, 9, 77, 78, 90, 139, 241– 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги в разі загибелі(смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб (вул. Хрещатик, 34, м. Київ 1,01001, ЄДРПОУ 42657144), Міністерства у справах ветеранів України (01001, місто Київ, провулок Музейний, будинок 12, ідентифікаційний код юридичної особи 42657144) про визнання дій протиправними та зобов`язати вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Міністерства у справах ветеранів України щодо невирішення в межах своєї компетенції питання про направлення за належністю заяви ОСОБА_1 від 01.07.2025 року в частині надання статусу учасника бойових дій на підставі пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» або повернення відповідних документів із належними роз`ясненнями щодо порядку розгляду цієї частини заяви.

Зобов`язати Міністерство у справах ветеранів України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 01.07.2025 року про надання статусу учасника бойових дій у частині звернення на підставі пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», з урахуванням висновків суду.

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Судові витрати розподілу не підлягають.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя Кіровоградського

окружного адміністративного суду К.М. ПРИТУЛА