Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №640/15015/22 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року Справа № 640/15015/22

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Войтович І.І., розглянувши в місті Києві у порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України,

Міністерства юстиції України

про визнання протиправним та скасування рішення,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до суду із позовом до Центральної експертно-кваліфікаційна комісії при Міністерстві юстиції України (далі- відповідач-1, ЦЕКК), Міністерства юстиції України (далі – відпоідіач-2, Мін`юст), у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати акт індивідуальної дії (рішення) Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 03.08.2022 № 2 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді попередження.

Позиції сторін

Позивач вказує на порушенні відповідачем-1 ст. 58, п. 22 ст. 92 Конституції України при прийнятті спірного рішення, визнанні дисциплінарним правопорушенням дій, що не були визначені як такі законом, застосуванні до позивача виду дисциплінарної відповідальності, який не передбачений законом, використанні підзаконного нормативно-правового акта як самостійної підстави для притягнення до відповідальності всупереч вимогам Конституції України. Посилання на порушення експертом абз. 5 п. 2.2. Інструкції №53/5 та притягнення до відповідальності на підставі розділу VІ Положення про центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 №301/5, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді попередження, є протиправним в силу норм ст. 14 Закону України «Про судову експертизу» №4038-ХІІ та враховуючи правові висновки Верховного Суду у постановах від 30.08.2022 у справі №640/27721/20, від 07.07.2023 у справі №640/18335/20, від 29.02.2024 у справі №420/6303/20, постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.03.2024 №320/23111/23, таке порушення не віднесено до дисциплінарних правопорушень згідно із законом.

Позивач вказує на безпідставність посилання відповідачем у спірному рішенні на Науково-методичні рекомендації № 53/5 та Методику 0.1.18, які є актами рекомендаційного, роз`яснювального та інформаційного характеру, не є складовою законодавства України і не містять жодних методичних вимог, обов`язкових для виконання позивачем, не проходили процедуру державної реєстрації, визначену Положенням про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.1992 №731. Згідно з абз. 4 п. 3.3 Інструкції № 53/5, в Науково-методичних рекомендаціях № 53/5 наводиться лише орієнтовний, а не вичерпний перелік питань, що можуть бути поставлені при проведенні відповідного виду експертизи. Відтак, згідно з пп. е п. 5 Положення № 731, Науково-методичні рекомендації № 53/5 відносяться до актів рекомендаційного, роз`яснювального та інформаційного характеру. Методика 0.1.18 може бути призначена для застосування працівниками державних експертних установ. Для інших користувачів (включаючи експертів, які не є працівниками державних спеціалізованих установ) вона має лише рекомендаційний характер, тобто не містить будь-яких методичних вимог. Оскільки позивач не є працівником державної спеціалізованої установи, жодні положення Методики 0.1.18 не можуть тлумачитися як такі, що містять методичні вимоги, обов`язкові для виконання позивачем.

Додає, що у відповідності до абз. 2 п. 14, абз. 2 і 3 п. 4.15 Інструкції №53/5 у дослідницькій частині Висновку експертів від 03.04.2019 №1041/25401 наведено відомості щодо методів та методик дослідження, застосованих експертами при проведенні дослідження.

Також позивач вказує на неправдивому твердженні про нібито незалучення позивачем фахівця-оцінювача при вирішенні питання щодо визначення ринкової вартості акцій, зазначаючи на залученні експерта ОСОБА_2 , яка має кваліфікацію оцінювача за напрямом оцінки майна: «Оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активів, у тому числі прав на об`єкти інтелектуальної власності» та спеціалізаціями в межах напряму: оцінка цілісних майнових комплексів, паїв, цінних паперів, майнових прав та нематеріальних активів (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача від 24.04.2004 ЦМК № 80, видане Фондом державного майна України; свідоцтво про Реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів від 30.06.2005 № 3368), про що зазначено у вступній частині Висновку експертів від 03.04.2019 №1041/25401 та долучено до нього документи на підтвердження належної кваліфікації експерта.

Вважає неправдивими та безпідставними твердження відповідача про нібито неналежність питань щодо визначення ринкової вартості до компетенції експертів з правом проведення економічних експертиз за спеціальностями 11.1, 11.2 та щодо неналежності до завдань експертизи документів бухгалтерського обліку, оподаткування і звітності та експертизи документів про економічну діяльність підприємств й організацій вирішення питань визначення ринкової вартості акцій без залучення відповідних фахівців інших галузей. Позивач вказує, що у спірному рішенні відсутнє належне обгрунтування вказаних тверджень з посиланням на законодавство про судову експертизу та/або методичні вимоги, як цього вимагає п. 1 розділу VI Положення №301/5. Позивачем були надані пояснення на запит відповідача-1, але пояснення не були розглянуті та враховані при прийнятті спірного рішення. Зокрема, описова частина спірного рішення не містить будь-якого опису результатів перевірки інформації про порушення експертом абз. 4 пп. 2 п. 11 розділу VI Положення №301/5, та висновків щодо обгрунтованості пояснень позивача. Також відомості щодо результатів розгляду пояснень позивача відсутні і у мотивувальній частині рішення, незважаючи на вимоги абз. 2 пп. 3 п. 11 розділу VI Положення №301/5.

Позивач вказує також на триваючому порушенні її прав вказуючи на норму абз. 35 ст. 14 Закону України «Про судову експертизу», наявності судових рішень у справах №320/23111/23, №320/16716/24, не виключення відповідачем із Реєстру атестованих судових експертів вказаних судових рішень після спливу встановленого законом строку. Фактично їх збереження було зумовлене тим, що відповідачем - 1 у подальшому приймалися інші дисциплінарні рішення щодо позивача, які, як встановлено судами, є протиправними. Виключення відомостей про оскаржуване рішення відбулося лише після визнання судом протиправним рішення від 23.06.2023 № 1/1, звернення позивача до Міністерства юстиції України із заявою про внесення змін до Реєстру, надання відповідних судових рішень. Зокрема, 04.04.2024 позивачем подано заяву про внесення змін до державного Реєстру атестованих судових експертів, а листом Міністерства юстиції України від 10.04.2024 № 54763/62138-33-24/6.4 повідомлено про внесення відповідних змін до Реєстру. Позивач зазначає, що припинення поширення недостовірної інформації про притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності відбулося не в силу закону та не з ініціативи відповідача, а виключно внаслідок активних дій позивача та після судового встановлення протиправності наступних дисциплінарних рішень. Відповідно, недостовірна інформація про вчинення позивачем дисциплінарного правопорушення поширювалася протягом тривалого часу з 03.08.2022 по 10.04.2024, що становить триваюче порушення прав позивача. При цьому така інформація існувала у Реєстрі у поєднанні з іншими дисциплінарними стягненнями, які згодом були визнані судами протиправними, що формувало у третіх осіб спотворене уявлення про професійну діяльність позивача. Оскаржуване рішення від 03.08.2022 № 2 не є ізольованим актом, а виступає складовою системного порушення прав позивача, яке тривало у часі та спричинило реальні негативні наслідки, оскільки відповідна інформація тривалий час перебувала у відкритому доступі, впливала на професійну репутацію позивача, враховувалася відповідачем-1 при прийнятті наступних рішень та вже спричинила для позивача несприятливі правові наслідки.

Відповідачі вважають необґрунтованим посилання позивача на порушенні відповідачем-1 ст. 58, п. 22 ст. 92 Конституції України при прийнятті спірного рішення. Вказуючи на п. 22 ст. 92 ст. 151-2, ст. 117 Конституції України, п. 3 рішення Конституційного суду України від 09.07.1998 №12-рп/98, ст.ст 2, 14, 17 Закону України «Про судову експертизу» зазначають, що законодавцем делеговано Міністерству встановлювати повноваження Комісії, такий нормативно-правовий акт, в даному випадку Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів від 03.03.2015 № 301/5, яким, зокрема, визначено організаційні засади, завдання та порядок діяльності Комісії та порядок розгляду її дисциплінарною палатою питань дисциплінарної відповідальності судових експертів, є законним, та підлягає обов`язковому застосуванню.

Зауважують на п. 1 та п. 12 розділу VI Положення №301/5 які чітко та однозначно визначають, що до дисциплінарної відповідальності судові експерти можуть бути притягнуті разі порушення останніми вимог законодавства України про судову експертизу та/або методичних вимог під час проведення досліджень, що спростовує твердження позивача, що до неї застосовано вид дисциплінарної відповідальності, який не встановлений законодавством.

Вказують, що у зв`язку із висновками Верховного Суду, які викладені у постанові від 30.08.2022 у справі № 640/27721/20, на які посилається позивач, та для уникнення в майбутньому правової невизначеності у подібних правовідносинах і був розроблений та внесений до Верховної Ради України проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судову експертизу» щодо удосконалення організаційно-управлінського забезпечення судово-експертної діяльності» № 7735 від 05.09.2022. Вказаний законопроєкт був прийнятий Верховною Радою 03.11.2022 та набрав чинності 01.01.2023. Висновки Верховного Суду в силу ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» хоч і є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, але в силу відсутності сталості судової практики, інститут обов`язковості судових рішень не можна кваліфікувати як прецедент у класичному значенні. Згідно із процесуальним законодавством України пріоритетним є норми закону. Застосовані позивачем постанови Верховного Суду не спростовують існування та відповідність вимогам законодавства підзаконних нормативно-правових актів: Положення про Міністерство юстиції України, Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих установах, Положення, що регулюють діяльність судових експертів та контролю за ними відповідним суб`єктом владних повноважень.

Покликаючись на постанову Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 826/2169/17 відповідачі вказують, що спеціальним державним органом, який забезпечує розгляд питань дисциплінарної відповідальності судових експертів, що не є працівниками державних спеціалізованих експертних установ є ЦЕКК. Розгляд питань дисциплінарної відповідальності судового експерта включає з`ясування усіх обставин стверджуваного порушення, їх оцінку, визначення усіх елементів складу дисциплінарного правопорушення, притягнення до дисциплінарної відповідальності та обрання конкретного її виду та міри. Ці питання перебувають у виключній компетенції ЦЕКК.

Вказуючи на ухвалу Верховного Суду від 05.07.2016 у справі № 826/26767/15 за змістом пунктів 5.1, 5.2, 5.4 5.10, 5.16, 5.17 Положення № 301/5 та відповідно до ст. 14 Закону України «Про судову експертизу» атестовані судові експерти за порушення вимог законодавства України про судову експерта, та/або методичних вимог під час проведення досліджень можуть бути притягнуті дисциплінарної відповідальності.

Правомірність спірного рішення від 03.08.2022 № 2 про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності відповідачі обґрунтовують також правовими висновками у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 17.05.2022 №640/16646/21, наполягають на наявності у ЦЕКК повноважень на притягнення судових експертів до дисциплінарної відповідальності та застосовувати до судових експертів дисциплінарне стягнення визначене пунктом 12 розділу VI Положення №301/5.

Вважають також не обов`язковості застосування правових висновків апеляційної інстанції у справі №320/23111/23 за ст. 78 КАС України при розгляді даної справи оскільки відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Вважають що постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2026 у справі №640/12911/22 не має преюдиційного значення у даній справі, оскільки в ній предметом оскарження був нормативно-правовий акт – розділу VI Положення №301/5 у відповідній редакції, а в даній справі предметом є рішення ЦЕКК від 03.08.2022 №2 про притягнення конкретного експерта до дисциплінарної відповідальності. Вказують, що визнання нормативно-правового акта в іншій справі не тягне автоматичного скасування індивідуальних актів, прийнятих у період його дії, та судове рішення в іншій справі не встановлює протиправності спірного рішення ЦЕКК від 03.08.2022 №2. Судове рішення у справі №640/12911/22 не є доказом фактичних обставин дисциплінарного провадження щодо позивача, не підтверджує ані відсутності порушень у діях позивача, ані недотримання ЦЕКК процедури, ані необґрунтованості застосованого стягнення. Відповідно доводи позивача не спростовують необхідності оціни фактичних обставин дисциплінарного провадження відповідно до ст. 9 КАС України.

Застосовуючи правові висновки серед інших Верховного Суду у постанові від 19.05.2021 у справі №826/13229/16, у постанові від 15.08.2019 у справі №1340/4630/18 зазначають, що задоволення вимог можливе лише у разі наявності об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу захисту є підставою для відмови у позову. Зазначають, що враховуючи норму ст. 14 Закону України «Про судову експертизу» рішення Комісії вичерпало свою дію, з Реєстру виключено інформацію про застосування до позивача дисциплінарного стягнення, відповідно позовні вимоги у даній справі є такими, що мають бути залишені без задоволення.

Процесуальні дії у справі

14.09.2022, ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.

В справі зареєстровано: 03.10.2022 відзив від відповідача; 07.10.2022 відповідь на відзив від позивача.

Відповідно до Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-ІХ ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва; утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві; визначено територіальну юрисдикцію Київського міського окружного адміністративного суду, яка поширюється на місто Київ.

На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа надіслана до Київського окружного адміністративного суду за належністю.

11.10.2023 вказані матеріали адміністративного позову отримані Київським окружним адміністративним судом та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 11.10.2023 справа розподілена судді Войтович І.І.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 23.11.2023 адміністративну справи прийнято до провадження, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.

16.03.2026, суд своєю ухвалою перейшов до розгляду адміністративної справи № 640/15015/22 за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання на 20 квітня 2026 року о 13:15 год.

25.03.2026 позивачем подано до суду додаткові пояснення та докази.

17.04.2026 Мін`юстом подано додаткові пояснення.

20.04.2026, за наслідкам проведених підготовчих дій, за участю позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Щекун О.А., відсутності заперечень учасників процесу, суд своєю ухвалою від 20.04.2026 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 20 травня 2026 року о 10:30год.

19.05.2026 позивачем долучено додаткові докази до справи.

03.06.2026 Мін`юстом подано до суду додаткові пояснення.

20.05.2026, в судовому засіданні, за участі позивача ОСОБА_1 , представника відповідача Щекун О.А., встановивши та перевіривши позиції сторін, їх доводи та подані ними докази, за відсутності заперечень представників, суд на місці ухвалив завершити розгляд справи у порядку письмового провадження.

Встановлені судом обставини

Дисциплінарною палатою ЦЕКК відповідно до подання Департаменту експертного забезпечення правосуддя від 29.03.2022, розглядалось питання щодо притягнення до дисциплінарної відповідальності судового експерта ОСОБА_1 у зв`язку із зверненням Приватного акціонерного товариства «Дім марочних коньяків «Таврія» від 31.01.2022 №168 про можливі порушення Експертом вимог абзацу четвертого пункту 2.2 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (далі - Інструкція № 53/5) під час складання висновку експертів від 03.04.2019 № 1041/25401 (далі - Висновок).

Дисциплінарною палатою враховано доводи в зверненні, письмові пояснення судового експерта Педь І.В. від 27.05.2022; Висновок, додатки до нього, додаткові пояснення судового експерта Педь І.В. від 02.06.2022.

Дисциплінарною палатою Центральної експертно-кваліфікаційної палати при Міністерстві юстиції України прийнято Рішення від 03.08.2022 № 2 про притягнення судового експерта ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді попередження.

Так, в рішенні Дисциплінарної палати ЦЕКК зазначила наступні висновки:

Поставлене на вирішення Експертам питання щодо визначення ринкової вартості акцій станом на певну дату не відноситься до компетенції експертів з правом проведення економічних експертиз за спеціальностями: 11.1; 11.2.

Експертом не застосована Методика 0.1.18, у якій зазначено, що як суб`єкти дослідження можуть залучатися не лише судові експерти-економісти, а також суб`єкти оціночної діяльності.

Дисциплінарна палата ЦЕКК вважає, що Експертом порушено пункт 2.2 Інструкції № 53/5, яким на експерта покладено обов`язок повідомити в письмовій формі органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив (ла) експерта), про неможливість її проведення та повернути надані матеріали справи та інші документи, якщо поставлене питання виходить за межі компетенції експерта.

Оцінивши встановлені під час дисциплінарного провадження обставини та дії (бездіяльність) Експерта, дисциплінарна палата ЦЕКК прийшла до висновку, що в діях Експерта наявний склад дисциплінарного проступку.

Відповідно до пункту 13 розділу VI Положення № 301/5 при обранні виду дисциплінарного стягнення дисциплінарна палата ЦЕКК враховує факт визнання судовим експертом своєї вини, тяжкість наслідків, які настали в результаті вчинення дисциплінарного проступку, вжиті судовим експертом заходи для недопущення настання негативних наслідків або їх усунення, відомості щодо обставин, за яких вчинено дисциплінарний проступок, а також те, чи застосовувалися раніше до судового експерта дисциплінарні стягнення, та інші відомості, що його характеризують як судового експерта (досвід роботи судовим експертом тощо).

Визначаючи вид стягнення, яке повинно бути застосоване до Експерта, дисциплінарна палата ЦЕКК враховує допущені нею порушення, їх очевидний характер, що свідчить про грубу та очевидну недбалість Експерта.

При обранні виду дисциплінарного стягнення, дисциплінарна палата ЦЕКК враховує досвід роботи Експерта з 2000 року, наявність у Експерта дисциплінарного стягнення, вину у вчиненні встановлених порушень не визнала. Результати Висновку можуть впливати на оцінку обставин справи під час провадження, в якому надано Висновок. У дисциплінарної палати відсутні відомості, які б свідчили про неправильність проведених Експертом розрахунків під час проведення експертизи, зважаючи на зміст вчиненого порушення.

У членів дисциплінарної палати ЦЕКК відсутні відомості про обставини, які б могли свідчити про неможливість Експерта належним чином дотримуватись законодавства при вирішені поставлених перед ним завдань.

Дисциплінарна палата ЦЕКК вважає, що незважаючи на допущену Експертом грубу та очевидну недбалість, пропорційним і достатнім вчиненому дисциплінарному проступку буде застосування до неї дисциплінарного стягнення у вигляді попередження.

Не погоджуючись із вказаним рішенням ЦЕКК позивач звернулась до суду із даним позовом.

Застосовані судом норми права та висновки суду

Завданням адміністративного судочинства відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Зокрема, в силу частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 3 статті 2 КАС України визначено, що основними засадами (принципами) адміністративного судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; 5) обов`язковість судового рішення; 6) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 7) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, визначених законом; 8) розумність строків розгляду справи судом; 9) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 10) відшкодування судових витрат фізичних та юридичних осіб, на користь яких ухвалене судове рішення.

Провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи (частина 3 статті 3 КАС України).

За частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 826/15741/18, з метою безумовного дотримання конституційного принципу, визначеного у статті 129 Конституції України, в частині третій статті 2 та статті 9 КАС України закріплено, що до основних засад (принципів) адміністративного судочинства належить, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з`ясування всіх обставин у справі; суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.

Принцип змагальності судового провадження охоплює собою право особи, крім можливості подавати власні докази, знати про існування всіх представлених доказів та пояснень іншими учасниками справи, оскільки вони можуть вплинути на рішення суду, мати можливість знайомитись з матеріалами справи та робити з них копії, а також володіти відповідними знаннями (залучати професійного представника) та змогу коментувати представлені докази та пояснення у належній формі та у встановлений час.

Таким чином, принцип змагальності спільно з принципом рівності є одним з основних елементів поняття "право на справедливий суд", що гарантоване Конвенцією.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Вказана норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

«На підставі» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб`єкт владних повноважень повинен приймати рішення та вчиняти дії відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 №4038-ХІІ (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі також – Закон №4038-ХІІ) судовий експерт на підставах і в порядку, передбачених законодавством, може бути притягнутий до юридичної відповідальності.

Частиною третьою статті 17 Закону України «Про судову експертизу» встановлено, що порядок присвоєння кваліфікації судового експерта фахівцям чи позбавлення кваліфікації судового експерта фахівців, які не є працівниками державних спеціалізованих установ, визначається Міністерством юстиції України. З цією метою при Міністерстві юстиції України створюється Центральна експертно-кваліфікаційна комісія, яка діє відповідно до положення про неї, що затверджується Міністерством юстиції України.

Пунктом 1 розділу ІІ Положення про Центральну експертно-кваліфікаційну комісію при Міністерстві юстиції України та атестацію судових експертів, затвердженому наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 №301/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 04.03.2015 за №249/26694 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, далі - Положення №301/5) визначено, що ЦЕКК є колегіальним органом, що діє при Міністерстві юстиції України.

У відповідності до підпункту 7 пункту 2 Розділу ІІ Положення основними завданнями ЦЕКК зокрема є розгляд питань дисциплінарної відповідальності судових експертів №301/5.

ЦЕКК діє у складі кваліфікаційної і дисциплінарної палат. Дисциплінарна палата ЦЕКК виконує завдання, передбачені підпунктами 6, 7 пункту 2 (пункт 3 Розділу ІІ Положення №301/5).

Згідно пункту 1 розділу VI Положення №301/5 відповідно до статті 14 Закону України «Про судову експертизу» атестовані судові експерти за порушення вимог законодавства України про судову експертизу та/або методичних вимог під час проведення досліджень можуть бути притягнуті до дисциплінарної відповідальності.

За пунктом 12 розділу VI Положення №301/5 до судових експертів можуть бути застосовані такі види дисциплінарних стягнень: 1) попередження; 2) призупинення дії Свідоцтва (на строк до одного року); 3) позбавлення кваліфікації судового експерта; 4) пониження кваліфікаційного класу судового експерта (щодо судових експертів науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України).

Відповідно до пункту 13 розділу VI Положення №301/5 при обранні виду дисциплінарного стягнення дисциплінарна палата ЦЕКК враховує факт визнання судовим експертом своєї вини, тяжкість наслідків, які настали в результаті вчинення дисциплінарного проступку, вжиті судовим експертом заходи для недопущення настання негативних наслідків або їх усунення, відомості щодо обставин, за яких вчинено дисциплінарний проступок, а також те, чи застосовувалися раніше до судового експерта дисциплінарні стягнення, та інші відомості, що його характеризують як судового експерта (досвід роботи судовим експертом тощо).

Підставою даного позову визначено неможливість застосування дисциплінарного стягнення до позивача як судового експерта, оскільки законами України не визначено видів дисциплінарної відповідальності та підстав для притягнення експерта до такої відповідальності.

Відповідачі зазначили, що позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження відповідно до розділу VI Положення №301/5.

Суд зазначає, що стаття 14 Закону України «Про судову експертизу» передбачає, що судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до юридичної відповідальності. Однак, ні в цій статті, ні в законі вцілому не передбачено діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Так, відповідно до пункту 22 статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності; діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Як зазначено в правовій позиції Конституційного Суду України викладеній в рішенні від 30 травня 2001 року №7-рп/2001 (справа про відповідальність юридичних осіб): «Наголошуючи на важливості гарантій захисту прав і свобод людини і громадянина, Конституція України встановила, що склад правопорушення як підстава притягнення особи до юридичної відповідальності та заходи державно-примусового впливу за його вчинення визначаються виключно законом, а не будь-яким іншим нормативно-правовим актом, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, що ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення, та бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення (статті 58, 61, пункти 1, 22 частини першої статті 92 Конституції України).

Системний аналіз викладених конституційних положень дає підстави дійти висновку, що за своїм змістом пункт 22 частини першої статті 92 Конституції України спрямований не на встановлення переліку видів юридичної відповідальності. Ним визначено, що виключно законами України мають врегульовуватись засади цивільно-правової відповідальності (загальні підстави, умови, форми відповідальності тощо), підстави кримінальної, адміністративної та дисциплінарної відповідальності - діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад), та відповідальність за них. У такий спосіб Конституція України заборонила врегульовувати зазначені питання підзаконними нормативно-правовими актами та встановила, що лише Верховна Рада України у відповідному законі має право визначати, яке правопорушення визнається, зокрема, адміністративним правопорушенням чи злочином, та міру відповідальності за нього.

Отже, на підставі вказаної статті Конституції України та рішення Конституційного Суду України підстави (засади) юридичної відповідальності, а в контексті спірних правовідносин дисциплінарної, мають врегульовуватися виключно законами України.

Як встановлено судом, позивача ОСОБА_1 притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження відповідно до підпункту 1 пункту 12 Розділу VI Положення №301/5. Водночас, Закон України «Про судову експертизу» №4038-XII не містить норми, де б визначались діяння, які є дисциплінарними правопорушеннями (основні ознаки правопорушень, що утворюють їх склад). Не містить таких норм і Положення №301/5 в частині визначення діянь, за вчинення яких експерт міг би притягуватись до дисциплінарної відповідальності у вигляді попередження.

Таким чином, відповідач-1 застосував до позивача вид дисциплінарної відповідальності, який визначений не законом України, а нормативно-правовим актом Міністерства юстиції України, що не відповідає пункту 22 статті 92 Конституції України з урахуванням тлумачення, наданого Конституційним Судом України в рішенні від 30 травня 2001 року №7-рп/2001.

В контексті спірних правовідносин приписи пп. 1 п. 12 Розділу VI Положення № 301/5 не відповідає вимогам п. 22 ст. 92 Конституції України, оскільки не може бути предметом регулювання підзаконним нормативно-правовим актом, а отже не може застосовуватися.

З огляду на наведене, суд не може застосувати до спірних правовідносин пп. 1 п. 12 Розділу VI Положення № 301/5, оскільки останній не відповідає вимогам п. 22 ст. 92 Основного Закону України та вважає за можливе скасувати спірне рішення дисциплінарної палати Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 03.08.2020 №2 про притягнення позивача як судового експерта до дисциплінарної відповідальності у вигляд попередження.

Зазначене узгоджуються із правовими висновками Верховного Суду у постановах від 30.08.2022 у справі №640/27721/20, від 07.07.2023 у справі №640/18335/20.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно ч. 5, 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Також, з урахуванням визначених судом підстав для скасування оскаржуваного рішення, суд не вбачає необхідності розглядати інші підстави позову за твердженням позивача щодо порушення експертом «Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень» та «Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», затверджених наказом Міністерства юстиції України 08.10.1998 №53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 26.12.2012 №1950/5).

Суд вважає необхідним врахувати твердження відповідачів про те, що нормами розділу VI Положення №301/5 надано повноваження ЦЕКК щодо розгляду питання про притягнення експерта до дисциплінарної відповідальності та застосування визначеного розділом нормативно-правового акту виду дисциплінарної відповідальності. Відповідачі зазначили, що враховуючи судову практику, обставини у справі, для уникнення в майбутньому правової невизначеності у подібних правовідносинах був розроблений та внесений до Верховної Ради України проєкт Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про судову експертизу» щодо удосконалення організаційно-управлінського забезпечення судово-експертної діяльності» № 7735 від 05.09.2022. Вказаний законопроєкт був прийнятий Верховною Радою 03.11.2022 та набрав чинності 01.01.2023. В свою чергу відповідач вважає необґрунтованим покликання позивачем на висновки суду апеляційної інстанції у справі № 640/12911/22 якими визнано протиправним та скасовано розділ VI Положення № 301/5.

Суд вважає необхідним зазначити наступне.

Шостим апеляційним адміністративним судом у постанові від 11.05.2026 у справі № 640/12911/22 переглядалось рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.06.2024 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України про визнання протиправним та нечинним розділу VI Положення про експертно-кваліфікаційні комісії та атестацію судових експертів, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 03.03.2015 № 301/5 з подальшими змінами та доповненнями у чинній редакції.

Так, апеляційним адміністративним судом зазначено, що 01.01.2023, до ухвалення рішення суду, набув чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про судову експертизу» щодо удосконалення організаційно-управлінського забезпечення судово-експертної діяльності» від 03.11.2022 № 2716-IX (далі - Закон № 2716-IX).

Згідно із затвердженою ним новою редакцією ст. 14 Закону «Про судову експертизу» були вперше запроваджені види дисциплінарних проступків судових експертів та дисциплінарних стягнень, що можуть бути застосовані до експерта.

Відповідні зміни були внесені відповідачем до розділу VI Положення №301/5 на підставі Наказу Міністерства юстиції України № 451/5 від 02.02.2023 «Про затвердження Змін до деяких нормативно-правових актів з питань судово-експертної діяльності», які набрали чинності 17.02.2023.

Відтак, починаючи з 17.02.2023 розділ VI Положення №301/5 був приведений у відповідність до ст. 14 Закону України «Про судову експертизу», що відповідає вимогам п. 22 ст. 92 Конституції України.

Станом на момент ухвалення оскаржуваного рішення судом першої інстанції, спірна редакція розділу VI зазначеного вище Положення втратила чинність, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про відсутність правових підстав для визнання розділу VI Положення №301/5 нечинним у судовому порядку.

Разом з тим, Верховний Суд неодноразово висловлював позицію, відповідно до якої, враховуючи положення пункту «б» частини першої статті 238, частини третьої статті 264, частини другої статті 265 КАС України, право позивача на розгляд його позову по суті та оцінка правомірності нормативно-правового акта, чинного на момент звернення з позовом, охоплює собою безумовний обов`язок суду оцінити всі мотиви такого позову та, відповідно, оскаржуваний нормативно-правовий акт на предмет його відповідності статті 2 КАС України.

Відмова у доступі до суду особі, якій положеннями частини другої статті 264 КАС України надано право ініціювати у суді спір про визнання протиправним та нечинним рішення суб`єкта владних повноважень, яке має ознаки нормативно-правового акта, може призвести до ситуації, за якої такі рішення суб`єктів владних повноважень будуть залишатися поза межами судового контролю.

Зазначена правова позиція викладена у постановах касаційного суду від 31 травня 2021 року у справі № 826/16053/16, від 15 жовтня 2025 року у справі № 1.380.2019.000737, від 23 грудня 2025 року у справі № 640/28465/21.

Колегія суддів не погодилась з доводами відповідача в тій частині, що відмова у визнанні оскаржуваного нормативно-правового акта нечинним за обставин цієї справи має обов`язковим наслідком відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Оскільки на момент звернення ОСОБА_1 до суду (12.08.2022) розділ VI Положення №301/5 був чинним та був викладений у новій редакції лише 02.02.2023, а також те, що апелянтка є учасником правовідносин, що регулюються оскаржуваним Порядком, колегія суддів прийшла до висновку про необхідність надання правової оцінки нормативно-правовому акту в оскаржуваній частині на предмет його відповідності статті 2 КАС України, розділ VI Положення №301/5 у редакції, чинній до 17.02.2023 визнано протиправним.

Суд вказує, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Також, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Виходячи із зазначеного вище, суд відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, враховуючи обставини у даній справі щодо застосованості відповідачем-1 розділу VI Положення №301/5 у відповідній редакцій при прийнятті спірного рішення про притягнення судового експерта до дисциплінарної відповідальності, вважає необхідним врахувати постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 11.05.2026 у справі № 640/12911/22 про визнання протиправним розділ VI Положення №301/5 у редакції, чинній до 17.02.2023.

Суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до ч.1 ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи та законні інтереси, і просити про їх захист.

З метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин діють адміністративні суди (частина четверта статті 125 Конституції України).

За змістом частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 25 листопада 1997 року № 6-зп Суд зазначив, що частину другу статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

Суд вказує, що право на звернення до суду є абсолютним та не може обмежуватись строком дії застосованого в даному спорі дисциплінарного стягнення у виді попередження.

Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Відповідно до частин першої та другої статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

За статтею 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина друга статті 74 КАС України).

Відповідно до статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування та питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі (абзац другий частина друга статті 77 КАС України).

Згідно частин першої-четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані.

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «RuizTorija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Згідно з вимогами пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Інші доводи та заперечення сторін не спростовують вище встановленого судом та не мають визначального значення для вирішення спору по суті.

Відповідно до частини першої статті 139 та статті 143 КАС України, сплачений позивачем судовий збір за подання позову до суду у сумі 992,40 грн. підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-2.

Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

в и р і ш и в:

Адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центральної експертно-кваліфікаційної комісії при Міністерстві юстиції України від 03.08.2022 № 2.

Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (ЄДРПОУ 00015622) витрати по сплаті судового збору у сумі 992,40 грн (дев`ятсот дев`яносто дві гривні сорок копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Войтович І. І.