Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №320/38898/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 вересня 2026 року № 320/38898/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Колеснікової І.С., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві

про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві, в якому просить суд:

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 292 511,37 грн в якості сплати компенсації втрати частини доходів (інфляційні втрати, три проценти річних та моральна шкода) у зв`язку із порушенням строків їх виплати за період з 01.04.2019 по 29.06.2024 в результаті невиконання відповідачем рішення Окружного адміністративного суду в м. Києві від 27.09.2022 в адміністративній справі №640/31100/21, у відповідності до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що на виконання рішення Окружного адміністративного суду в м. Києві від 27.09.2022 в адміністративній справі №640/31100/21 відповідачем проведено перерахунок пенсії позивача та нараховано заборгованість за період з 01.04.2019 по 29.06.2024 в сумі 292 511,37 грн. Однак виплату вказаних коштів проведено не було. Позивач вказує, що тривале невиконання судового рішення та нездійснення фактичної виплати призвело до знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, що дає йому право на стягнення інфляційних нарахувань та 3% річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), а також компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати відповідно до Закону України від 19.10.2000 № 2050-III.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.09.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву.

Відповідач правом на подання відзиву у встановлений судом строк не скористався, у зв`язку з чим, суд розглядає справу за наявними в ній матеріалами, згідно вимог частини 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Позивач отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ.

Рішенням Окружного адміністративного суду в м. Києві від 27.09.2022 в адміністративній справі №640/31100/21 зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 квітня 2019 року на підставі довідки від 30 липня 2021 року № 6745/1 з урахуванням всіх складових грошового забезпечення у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" виходячи з відсоткового значення розміру пенсії 74% сум грошового забезпечення, з урахуванням виплаченого.

На виконання вказаного судового рішення відповідач здійснив перерахунок пенсії позивача, нараховано доплату (заборгованість) за період з 01.04.2019 по 29.06.2024. Вказані кошти станом на день звернення до суду не виплачено.

В зв`язку із умисним, свідомим невиконанням відповідачем рішення Окружного адміністративного суду в м. Києві від 27.09.2022 в адміністративній справі №640/31100/21 інфляційні збитки позивача становлять - 147 501,99 грн, штрафні санкції – 35317,62 грн.

Разом сума грошових коштів, які відповідач повинен сплатити на користь позивача, у зв`язку із простроченням грошового зобов`язання, що виникло у відповідача на підставі рішення Окружного адміністративного суду в м. Києві від 27.09.2022 в адміністративній справі №640/31100/21 становить 182819,61 грн.

Позивач вважає бездіяльність відповідача щодо не проведення йому виплати заборгованості, як зазначає позивач збитків, за пенсійними виплатами після проведеного призначення на підставі рішення суду такою, що не відповідає положенням чинного законодавства та порушує його право на достатній соціальний захист, гарантований державою, що стало підставою для звернення до суду.Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 №2050-ІІІ (далі-Закон №2050-III) та «Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 №159 (далі - Порядок №159).

Згідно статті 1 Закону №2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Стаття 2 Закону № 2050-III визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

У відповідності до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно статті 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-ІІІ Уряд прийняв постанову від 21.02.2001 №159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).

Пунктами 2, 3 вказаного Порядку передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

- пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

- соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

- стипендії;

- заробітна плата (грошове забезпечення).

Згідно пункту 4 цього Порядку сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст зазначених норм права дає підстави дійти висновку, що основними умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. Виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 24.01.2023 у справі №200/10176/19-а, від 20.04.2023 у справі №200/11746/19-а, від 18.05.2023 у справах № 200/14129/19-а і № 200/14127/19-а.

Враховуючи, що у цій справі встановлювалось право особи на нарахування та виплату спірної грошової суми, яка визначена не була, суд дійшов висновку, що позовна вимога про нарахування та виплату компенсації за невчасно виплачену пенсію заявлена передчасно, відносно майбутніх правовідносин та подій, котрі ще не склались, отже задоволенню не підлягає.

Даний висновок суду відповідає правовій позиції, викладеній у постановах Верховного Суду від 31 липня 2024 року у справі №480/1704/19 та від 24 липня 2024 року у справі №520/2674/2020.

Отже, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Також, позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду в розмірі 109 691,76 грн.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, зокрема, полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої.

Згідно частини 1 статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Спеціальними нормами статті 1173 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.

При вирішенні спорів про відшкодування моральної шкоди обов`язковому з`ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні (якщо вина є умовою відповідальності).

Суд зазначає, що обов`язок доказування наявності моральної шкоди та її розміру покладається на позивача. Відповідно до правового висновку Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 750/6330/17, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) суб`єкта владних повноважень спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли та чим підтверджується її розмір.

У позовній заяві позивач обґрунтовує моральну шкоду тим, що тривале неотримання пенсії в повному обсязі призвело до моральних переживань, тривоги, занепокоєння та стресу. Розрахунок розміру шкоди здійснено позивачем математичним шляхом (60% від ціни майнової частини позову) та із посиланням на методику проф. Ерделевського та практику ЄСПЛ.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем не надано жодних належних, допустимих та достатніх доказів (наприклад, медичних документів про погіршення стану здоров`я, рецептів на придбання ліків, доказів звернення до лікарів у зв`язку зі стресом тощо), які б підтверджували, що негативні емоції позивача досягли рівня страждання чи приниження та призвели до стійких психологічних чи фізичних наслідків.

Сам по собі факт неотримання коштів (заборгованості з пенсії), за відсутності доказів настання реальних тяжких наслідків для життя чи здоров`я позивача, не є автоматичною та безумовною підставою для стягнення моральної шкоди.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 02.04.2024 у справі № 520/7071/21 та від 07.03.2023 у справі № 280/1530/20, де суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення моральної шкоди за неотримання пенсійних виплат через недоведеність належними доказами глибини душевних страждань.

За таких обставин, оскільки факт заподіяння моральної шкоди не підтверджений належними матеріалами справи, вимога про її відшкодування є необґрунтованою та до задоволення не підлягає.

Згідно частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат зі сплати судового збору у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Колеснікова І.С.