Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №320/26181/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року справа №320/26181/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (адреса 02100, м. Київ, вул. Тороповського Георгія, 39 ЄДРПОУ 35011660 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання зняти арешт ( з урахуванням уточненої позовної заяви),

встановив:

Представник ОСОБА_1 звернувся до Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із позовною заявою, відповідно до змісту якої просить суд:

- Визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту (обтяження) з майна ОСОБА_1 , накладеного постановою державного виконавця ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Світенко С.М. від 27.04.2015 в рамках виконавчого провадження №23950975.

- Зобов`язати посадових осіб Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт (обтяження) з майна ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Світенко С.М. від 27.04.2015 в рамках виконавчого провадження №23950975.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30 червня 2026 року позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 року відкрито провадження у адміністративній справі.

Правова позиція сторін.

ОСОБА_1 зазначає, що 27.04.2015 державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Світенком С.М. у межах виконавчого провадження №23950975 з примусового виконання виконавчого листа Апеляційного суду м. Києва №1-4 від 31.10.2002 про стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 499777,47 грн накладено арешт на все майно позивача, відомості про який 28.04.2015 внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 20996178. 21.11.2016 виконавчий документ повернуто стягувачу на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV у зв`язку з відсутністю у позивача майна, на яке може бути звернуто стягнення. Водночас арешт з майна позивача знято не було. Виконавчий лист повторно до примусового виконання не пред`являвся, а відомості про арешт залишаються актуальними. 01.05.2026 позивач звернувся до відповідача із заявою про зняття арешту, однак листом від 14.05.2026 №107607 відповідач відмовив у його знятті. На думку позивача, така бездіяльність є протиправною. ОСОБА_1 посилається на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», відповідно до яких арешт є обтяженням речових прав на нерухоме майно, а його державна реєстрація здійснюється, зокрема, на підставі рішення державного виконавця. ОСОБА_1 зазначає, що на час накладення арешту та повернення виконавчого документа діяли положення Закону №606-XIV, відповідно до яких державний виконавець був зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна не припиняло можливості його повторного пред`явлення до виконання. Водночас за чинним Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII виконавчий документ також може бути повернуто стягувачу у разі відсутності у боржника майна, а строк його повторного пред`явлення після такого повернення обчислюється з дня повернення. Частиною третьою статті 37 цього Закону передбачено зняття арешту лише у разі повернення виконавчого документа з підстав, визначених пунктами 1, 3, 11 частини першої цієї статті. Разом із тим, позивач вважає, що після спливу строку для повторного пред`явлення виконавчого документа, за відсутності відкритого виконавчого провадження та будь-яких виконавчих дій, подальше збереження арешту втрачає правову мету та становить непропорційне втручання у право власності. На підтвердження цієї позиції позивач посилається на статтю 41 Конституції України, статті 321, 391 Цивільного кодексу України, статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також на постанови Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №639/858/21, від 07.11.2021 у справі №2356/12, від 03.11.2021 у справі №161/14034/20, від 22.12.2021 у справі №645/6694/15, від 09.01.2023 у справі №2-3600/09, від 18.01.2023 у справі №127/1547/14-ц та від 30.04.2025 у справі №753/12589/23, у яких, за твердженням позивача, зроблено висновки про невиправданість тривалого збереження арешту після повернення виконавчого документа за відсутності відкритого виконавчого провадження та можливості продовження примусового виконання. ОСОБА_1 також зазначає, що питання підсудності таких спорів адміністративному суду визначається статтею 287 Кодексу адміністративного судочинства України, яка передбачає право учасника виконавчого провадження оскаржити рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця до адміністративного суду. При цьому позивач вказує, що раніше оскаржував інший арешт, накладений постановою державного виконавця Кирик А.О. від 15.01.2004 у межах виконання того самого виконавчого листа щодо конфіскації майна. Постановою Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 у справі №320/23852/24 бездіяльність щодо незняття цього арешту визнано протиправною та відповідача зобов`язано його зняти. Рішення набрало законної сили та виконано відповідачем. З огляду на те, що спірний арешт накладено у межах виконання судового рішення у кримінальній справі, а також з урахуванням положень статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України та наведеного судового рішення, позивач вважає, що цей спір підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Таким чином, позивач вважає, що збереження понад дев`ять років арешту за відсутності відкритого виконавчого провадження, спливу строку повторного пред`явлення виконавчого документа та будь-яких виконавчих дій є невиправданим і непропорційним обмеженням його права на мирне володіння, користування та розпорядження майном. У зв`язку з цим ОСОБА_1 просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо незняття арешту, накладеного постановою державного виконавця від 27.04.2015 у виконавчому провадженні №23950975, та зобов`язати відповідача зняти зазначений арешт.

У вказаний строк відповідач не надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до вимог ст. 162 Кодексу адміністративного судочинства України, без поважних причин.

У матеріалах справи міститься довідка про доставку електронного листа, що свідчить про отримання відповідачем 21.07.2026 року копії ухвали суду про відкриття провадження, у його електронний кабінет.

Строк, встановлений для надання відзиву на позовну заяву станом на день ухвалення рішення сплив.

Будь-яких заяв від відповідача не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до ч. 6 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України , у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд встановив наступні обставини.

27.04.2015 державним виконавцем ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Світенком С.М. у межах виконавчого провадження №23950975 з примусового виконання виконавчого листа Апеляційного суду м. Києва №1-4, виданого 31.10.2002 про стягнення з ОСОБА_3 , теперішнє прізвище ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_2 499777,47 грн, винесено постанову про накладення арешту на все майно позивача. Відомості про арешт 28.04.2015 внесено до Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна за реєстраційним номером 20996178.

Судом встановлено, що 21.11.2016 на підставі пункту 2 частини першої статті 47 Закону України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 №606-XIV у зв`язку з відсутністю у позивача майна, на яке могло бути звернуто стягнення, виконавчий документ повернуто стягувачу. При цьому арешт, накладений постановою від 27.04.2015, знято не було, а відомості про нього за реєстраційним номером 20996178 залишаються актуальними.

Виконавчий лист Апеляційного суду м. Києва №1-4 від 31.10.2002 про стягнення з позивача на користь ОСОБА_2 499777,47 грн повторно до примусового виконання не пред`являвся.

З матеріалів справи також встановлено, що 01.05.2026 представник позивача надіслав відповідачу електронною поштою заяву позивача про зняття арешту з усього його майна, накладеного постановою державного виконавця від 27.04.2015 у виконавчому провадженні №23950975.

Листом від 14.05.2026 №107607 відповідач відмовив у знятті зазначеного арешту.

Зазначені обставини підтверджуються інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та інших реєстрів щодо об`єкта нерухомого майна №466949321 від 05.03.2026, постановою державного виконавця від 27.04.2015, інформацією з Автоматизованої системи виконавчого провадження щодо виконавчого провадження №23950975 та актуальних виконавчих проваджень щодо позивача і ОСОБА_2 , а також листом Дніпровського ВДВС у м. Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 14.05.2026 №107607.

ОСОБА_1 вважає бездіяльність відповідача, яка полягає у не знятті арешту на майно позивача, накладеного постановою державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Світенко С.М. від 27.04.2015 у виконавчому провадженні №23950975, протиправною, тому звернувся до суду із даним позовом.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, застосовує такі норми законодавства.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 5 ст. 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Частиною 2 статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до ч.1 ст. 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

Спірні правовідносини, пов`язані із примусовим виконанням рішення суду, які регулюються нормами Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016.

За приписами статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» №1404-VIII від 02.06.2016 (далі Закон №1404-VIII), виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, як постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанови державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанови приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-ІV від 01.07.2004 (далі Закон №1952-ІV), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. За визначенням, наведеним у пункті 5 цієї ж частини, обтяження це заборона або обмеження розпорядження та/або користування нерухомим майном, встановлені законом, актами уповноважених на це органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, або такі, що виникли з правочину.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 27 Закону №1952-ІV, державна реєстрація обтяжень проводиться на підставі рішення державного виконавця, приватного виконавця щодо обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості.

На час накладення арешту на майно позивача та на час повернення виконавчого документа стягувачу умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентувались Законом №606-XIV.

Відповідно до статті 1 Закону №606-XIV виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 11 Закону №606-XIV визначено, що державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право, зокрема, накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку (частина перша, пункт 5 частини третьої).

Згідно з частиною другою статті 25 Закону №606-XIV за заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова.

Процедура накладення арешту на майно боржника врегульована статтею 52 Закону №606-XIV, частиною 1 якої визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації. Частинами 2, 4 та 5 вказаної статті було передбачено, що стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах.

Згідно з п. 2 частини першої статті 47 Закону №606-XIV виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними. Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно предявити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону (частина пята статті 47 Закону №606-XIV).

Згідно з ч. 3 ст. 37 Закону №1404-VIII арешт з майна знімається лише у разі повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої цієї статті.

Оскільки виконавчий документ у цій справі повернуто на підставі пункту 2 частини першої статті 37 (відсутність майна, на яке може бути звернено стягнення), суд констатує, що формальний, автоматичний обов`язок відповідача зняти арешт саме внаслідок факту повернення документа законом не встановлено.

У постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 263/1468/17 зазначено, що у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим і законодавством не передбачено право державного виконавця на зняття арешту у разі повернення виконавчого документа стягувачу з вказаних підстав, який має право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано.

Аналогічна правова позиція була наведена також у постановах Верховного Суду від 22.12.2021 у справі №634/292/21, від 12.08.2020 у справі №569/17603/18, від 26.04.2022 у справі №242/4601/20, від 04.11.2022 у справі №686/6010/14-ц та від 15.02.2023 у справі №202/1183/22.

Разом з тим суд враховує, що відсутність прямого обов`язку зняти арешт у момент повернення виконавчого документа не є тотожною висновку про безстроковість і безумовну правомірність подальшого утримання арешту.

Відповідно до ч. 1, 5 ст. 12 Закону №1404-VIII виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років; у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з неможливістю виконати рішення строк пред`явлення документа до виконання обчислюється з дня його повернення.

Судом встановлено, що передбачений законом трирічний строк на повторне пред`явлення виконавчого документа, який розпочав перебіг 21.11.2016, сплив у листопаді 2019 року, і відомостей про звернення стягувача до суду з клопотанням про його поновлення матеріали справи не містять.

Відповідач таких доказів не надав.

Окрім цього, суд вказує, що відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні; право приватної власності є непорушним.

Статтею 391 ЦК України передбачено право власника вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Верховний Суд у постановах від 03.11.2023 у справі №639/858/21, від 07.11.2021 у справі №2-356/12, від 03.11.2021 у справі №161/14034/20, від 22.12.2021 у справі №645/6694/15, від 09.01.2023 у справі №2-3600/09, від 18.01.2023 у справі №127/1547/14-ц та від 30.04.2025 у справі №753/12589/23 послідовно сформулював правову позицію, згідно з якою збереження упродовж тривалого строку арешту, накладеного державним виконавцем з метою виконання судового рішення, за відсутності відкритих виконавчих проваджень і реальної можливості продовження примусового виконання судового рішення щодо боржника, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном та порушує гарантії, передбачені статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

Оцінюючи встановлені у справі обставини за критеріями, сформульованими у наведеній практиці Верховного Суду, суд враховує, що виконавчий документ було повернуто стягувачу ще у листопаді 2016 року, а встановлений частиною п`ятою статті 12 Закону №1404-VIII строк для його повторного пред`явлення до виконання сплив у листопаді 2019 року та не поновлювався.

Станом на час розгляду справи відкрите виконавче провадження щодо позивача відсутнє, а виконавчі дії щодо нього понад дев`ять років не вчинялися. При цьому загальна тривалість обтяження становить понад 11 років з моменту накладення арешту та понад 9 років після повернення виконавчого документа, що є істотним строком та незіставним зі звичайними строками здійснення примусового виконання.

Крім того, аналогічний за своєю правовою природою арешт, накладений щодо того самого об`єкта нерухомого майна та того самого боржника постановою від 15.01.2004, вже визнано таким, що підлягає зняттю, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05.12.2025 у справі №320/23852/24, яке набрало законної сили та виконане відповідачем.

За таких обставин суд дійшов висновку, що подальше збереження арешту, накладеного постановою від 27.04.2015 у виконавчому провадженні №23950975, є непропорційним обмеженням права позивача на володіння майном, оскільки потреба у такому арешті відпала у зв`язку зі спливом строку пред`явлення виконавчого документа до виконання та відсутністю дій стягувача, а тому арешт не забезпечує справедливого балансу між правами позивача та інтересами стягувача.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності своєї бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не надав суду доказів наявності відкритого виконавчого провадження, повторного пред`явлення виконавчого документа стягувачем, поновлення пропущеного строку такого пред`явлення чи інших об`єктивних підстав для подальшого утримання арешту, а отже не спростував доводів позивача та не довів правомірності оскаржуваної бездіяльності.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що бездіяльність посадових осіб відповідача щодо незняття арешту (обтяження) з майна позивача, накладеного постановою державного виконавця Світенка С.М. від 27.04.2015 у виконавчому провадженні №23950975, є протиправною, а позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, з покладенням на відповідача обов`язку зняти зазначений арешт як спосіб ефективного відновлення порушеного права позивача відповідно до ст. 5 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, оцінивши наявні у справі докази щодо їх належності, допустимості, достовірності та достатності у їх сукупності та взаємному зв`язку, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, враховуючи встановлені обставини щодо повернення виконавчого документа стягувачу, спливу строку для його повторного пред`явлення до виконання, відсутності відкритого виконавчого провадження та виконавчих дій щодо позивача, а також тривалого збереження арешту, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Судові витрати по справі.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня, 20 коп.), що підтверджується квитанцією № 0105-2614-6119-1959 від 20.05.2026 року, копія якої долучена до матеріалів справи.

Враховуючи задоволення позову, вказана сума судового збору підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Керуючись статтями 2-3, 5-15, 72-77, 90, 122, 132, 139, 229, 242-246, 250-251, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд –

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (адреса 02100, м. Київ, вул. Тороповського Георгія, 39 ЄДРПОУ 35011660 ) про визнання протиправної бездіяльності та зобов`язання зняти арешт ( з урахуванням уточненої позовної заяви) – задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність посадових осіб Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України щодо не зняття арешту (обтяження) з майна ОСОБА_1 , накладеного постановою державного виконавця ДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Світенко С.М. від 27.04.2015 в рамках виконавчого провадження №23950975.

3. Зобов`язати посадових осіб Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України зняти арешт (обтяження) з майна ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця ВДВС Дніпровського РУЮ у м. Києві Світенко С.М. від 27.04.2015 в рамках виконавчого провадження №23950975.

4. Стягнути з Державного бюджету України за рахунок бюджетних асигнувань Дніпровського відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані зі сплатою судового збору у розмірі 1331,20 грн (одна тисяча триста тридцять одна гривня, 20 коп.).

5. Копію рішення вручити (надіслати) учасникам справи в порядку, передбаченому статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.