Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №320/44384/23 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року м. Київ справа №320/44384/23

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до 1) Військової частини НОМЕР_1

2) Служби безпеки України

про визнання протиправними та скасування наказів, розпорядження, зобов`язання

вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог.

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач 1, військова частина) та Служби безпеки України (далі - відповідач 2, СБУ), в якому, з урахуванням змісту прохальної частини позовної заяви, просить суд:

- поновити строк звернення до суду з вимогами про оскарження наказів відповідача 1 від 02.11.2022 №287 ДСК, від 10.11.2022 №164 АГД/ДСК, від 10.12.2022 №185 АГД/ДСК, від 01.02.2023 №210 ДСК та розпорядження відповідача 2 від 17.01.2023 №13д;

- визнати протиправними та скасувати зазначені накази і розпорядження;

- зобов`язати відповідача 1 поновити позивачу доступ до державної таємниці з 02.11.2022, а відповідача 2 - поновити допуск до державної таємниці з 17.01.2023;

- зобов`язати відповідача 1 поновити позивача на посаді старшого напряму відділу управління департаменту Військової частини НОМЕР_1 на період з 01.02.2023 по 30.09.2023;

- зобов`язати відповідача 1 здійснити перерахунок виплат позивачу за період з 21.03.2022 по 30.10.2023 з урахуванням виконання ним завдань, пов`язаних із забезпеченням оборони України, надбавки за роботу в умовах режимних обмежень з 02.11.2022, а також здійснити відповідні перерахунки грошової допомоги при звільненні, компенсацій за невикористані відпустки та пенсійного забезпечення.

ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідачів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що виїзд позивача у жовтні 2022 року до Литовської Республіки не був приватною поїздкою, а здійснювався у складі організованої командуванням групи військовослужбовців для проходження медико-психологічної реабілітації в межах міжнародного співробітництва. Позивач вказує, що його кандидатуру на проходження реабілітації було погоджено рапортом від 21.09.2022, а командуванню були відомі мета, маршрут та строки поїздки.

Позивач зазначає, що з 24.09.2022 по 08.10.2022 безпосередньо виконував завдання, пов`язані із забезпеченням оборони України, а 05.10.2022 дату виїзду групи було змінено з 18.10.2022 на 09.10.2022. За таких обставин, на його думку, він об`єктивно не мав можливості виконати звичайну процедуру підготовки особи з допуском до державної таємниці до закордонної поїздки. Крім того, вважає, що поданий ним рапорт і подальше погодження командуванням поїздки можуть розцінюватися як належне письмове повідомлення про виїзд.

Посилаючись на пункт 1 статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивач наголошує на законності направлення військовослужбовців, які брали безпосередню участь у заходах із забезпечення оборони держави, за кордон для лікування та медико-психологічної реабілітації.

Окремо позивач не погоджується з порядком проведення службового розслідування. Вказує, що комісія не надала належної оцінки службовому характеру поїздки, ролі посадових осіб, які її організовували, факту виконання ним завдань безпосередньо перед виїздом, не опитала всіх осіб, яких він вважав причетними до організації поїздки, та не врахувала надані ним характеристики. Також зазначає, що 27.11.2022 звернувся з клопотанням про продовження строку службового розслідування, а з 28.11.2022 перебував на стаціонарному лікуванні, однак акт службового розслідування було складено 28.11.2022 та затверджено 29.11.2022.

На думку позивача, відсутність факту розголошення державної таємниці або заподіяння шкоди державним інтересам свідчить про безпідставність застосованих до нього наслідків. У зв`язку з цим він вважає протиправними як результати службового розслідування, так і наступне скасування допуску до державної таємниці, звільнення із займаної посади та зарахування у розпорядження.

Відповідач 1 проти задоволення позову заперечив. Зазначив, що обов`язок письмово повідомити про виїзд з України посадових осіб, які надали доступ до державної таємниці, та відповідний режимно-секретний орган є особистим обов`язком громадянина, якому надано допуск і доступ до державної таємниці. Сам факт обізнаності інших посадових осіб про заплановану поїздку такого обов`язку не замінює.

За твердженням відповідача 1, до виїзду позивач не звертався до відповідного режимно-секретного органу, письмового повідомлення не подавав і передвиїзного інструктажу не проходив. Після повернення, 21.10.2022, позивач прибув до начальника режимно-секретного органу та представника підрозділу безпеки і надав пояснення щодо причин невиконання зазначених вимог. Під час службового розслідування позивач надавав письмові пояснення 23.11.2022 та 25.11.2022.

Відповідач 1 також зазначив, що позивач раніше неодноразово виїжджав за кордон та був обізнаний з установленим порядком повідомлення про такі виїзди. За результатами службового розслідування встановлено порушення статті 28 Закону України «Про державну таємницю», пункту 116 Порядку організації та забезпечення режиму секретності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.12.2013 №939, а також положень внутрішньої інструкції.

Щодо грошових вимог відповідач 1 вказав, що за квітень-жовтень 2022 року позивачу щомісячно виплачувалась додаткова винагорода у розмірі 30000 грн, а виплата надбавки за роботу в умовах режимних обмежень була припинена після припинення доступу позивача до секретної інформації. Відтак, на думку відповідача 1, підстави для включення такої надбавки до наступних розрахунків грошового забезпечення, допомоги при звільненні та компенсацій за невикористані відпустки відсутні.

Відповідач 2 також заперечив проти задоволення позову. СБУ вказала, що стаття 28 Закону України «Про державну таємницю» покладає на громадянина, якому надано допуск до державної таємниці, обов`язок письмово повідомляти про свій виїзд з України. Невиконання громадянином обов`язків щодо збереження державної таємниці належить до обставин, передбачених пунктом 3 частини другої статті 23 цього Закону, а частина друга статті 26 Закону передбачає скасування раніше наданого допуску у разі виникнення або виявлення таких обставин.

СБУ наголосила, що рапорт позивача від 21.09.2022 був поданий з метою вирішення питання про направлення на реабілітацію і не адресувався посадовим особам, які надали йому доступ до державної таємниці, та відповідному режимно-секретному органу. Відтак такий рапорт не є виконанням спеціального обов`язку, встановленого законодавством про державну таємницю.

У відповіді на відзив та додаткових поясненнях позивач підтримав доводи позовної заяви. На підтвердження службового характеру поїздки подав, зокрема, лист Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 06.10.2022 до Державної прикордонної служби України, документи Міністерства оборони України щодо направлення групи до Литовської Республіки для медичної реабілітації, документи про проходження реабілітаційних процедур, а також довідку про участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України. СБУ у запереченнях проти відповіді на відзив свою позицію підтримала.

ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи, інші процесуальні дії у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін і проведення судового засідання.

Цією ж ухвалою суд постановив вирішити питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду під час розгляду справи по суті та зобов`язав відповідачів подати документи, на підставі яких прийняті оскаржувані накази та розпорядження, матеріали службового розслідування й докази ознайомлення позивача з відповідними рішеннями.

У січні 2024 року від відповідачів надійшли відзиви на позовну заяву. Позивач подав відповідь на відзив, а СБУ - заперечення проти відповіді на відзив. Надалі позивачем подано додаткові пояснення та докази, які долучені судом до матеріалів справи й оцінені разом з іншими доказами.

Частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно частини другої статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п`ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи характер спірних правовідносин, обсяг поданих сторонами письмових матеріалів та відсутність необхідності у вчиненні процесуальних дій, які потребують проведення судового засідання, суд розглядає справу за наявними матеріалами в порядку письмового провадження.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Розглянувши подані учасниками справи документи та з`ясувавши зміст спірних правовідносин, суд встановив такі обставини.

Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , мав допуск до державної таємниці за формою 2, наданий у 2019 році, та доступ до секретної інформації за займаною посадою.

22.03.2022 позивач власноруч підписав зобов`язання громадянина України у зв`язку з допуском до державної таємниці за встановленою формою. За його змістом позивач, зокрема, зобов`язався виконувати вимоги режиму секретності, повідомляти посадових осіб, які надали йому доступ до державної таємниці, та відповідний режимно-секретний орган про обставини, передбачені статтею 23 Закону України «Про державну таємницю», а також про свій виїзд з України.

21.09.2022 позивач був визначений кандидатом для проходження медико-психологічної реабілітації у Литовській Республіці. З 24.09.2022 по 08.10.2022 він був залучений до виконання завдань, пов`язаних із забезпеченням оборони України. Первісно виїзд на реабілітацію планувався на 18.10.2022, однак 05.10.2022 позивача було повідомлено про зміну дати виїзду на 09.10.2022.

Листом Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 06.10.2022 Державну прикордонну службу України повідомлено про направлення групи з чотирьох військовослужбовців, до складу якої входив позивач, у закордонне службове відрядження з перетином державного кордону 10.10.2022 та поверненням 19.10.2022. Документами Служби зовнішніх зв`язків Міністерства оборони України підтверджено, що метою поїздки групи було проходження медичної реабілітації у Литовській Республіці.

09.10.2022 позивач виїхав з м. Києва, 10.10.2022 перетнув державний кордон України у напрямку Республіки Польща, а 19.10.2022 перетнув державний кордон у зворотному напрямку. 20.10.2022 позивач прибув до м. Києва.

Водночас до виїзду з України позивач не подав письмового повідомлення посадовим особам, які надали йому доступ до державної таємниці, та відповідному режимно-секретному органу, а також не пройшов передбачений режимними правилами інструктаж. Ця обставина сторонами по суті не заперечується; спір стосується правового значення службового характеру поїздки, обізнаності командування про неї та можливості вважати рапорт позивача належним повідомленням.

21.10.2022, після повернення до місця служби, позивач звернувся до начальника режимно-секретного органу та представника підрозділу безпеки і надав пояснення щодо причин невиконання перед виїздом установленої процедури.

Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 від 02.11.2022 №287 ДСК позивачу з 03.11.2022 припинено доступ до інформації зі ступенем секретності «Цілком таємно» та «Таємно». У зв`язку з припиненням доступу виплату надбавки за роботу в умовах режимних обмежень було припинено.

Наказом від 10.11.2022 №164 АГД/ДСК призначено службове розслідування за фактом можливого порушення позивачем вимог законодавства у сфері охорони державної таємниці. Службове розслідування проводилось у період з 11.11.2022 по 28.11.2022.

У ході службового розслідування позивач надав письмові пояснення 23.11.2022 та 25.11.2022. 27.11.2022 позивач подав голові комісії заяву, в якій просив продовжити строк службового розслідування, долучити додаткові документи та врахувати наведені ним обставини. 28.11.2022 позивача направлено на стаціонарне лікування.

За результатами службового розслідування 28.11.2022 складено акт, затверджений 29.11.2022. Комісія встановила, що позивач до виїзду за межі України не повідомив у письмовій формі посадових осіб, які надали йому доступ до державної таємниці, та відповідний режимно-секретний орган і не пройшов передвиїзного інструктажу. В акті зазначено про порушення вимог статті 28 Закону України «Про державну таємницю», пунктів 116, 696 Порядку №939 та положень внутрішньої інструкції. Комісія запропонувала притягнути позивача до дисциплінарної відповідальності та направити до СБУ матеріали для вирішення питання щодо скасування допуску до державної таємниці.

05.12.2022 позивач виклав письмові заперечення щодо результатів службового розслідування. 10.12.2022 командиром Військової частини НОМЕР_1 видано наказ №185 АГД/ДСК про результати службового розслідування.

22.12.2022 Військова частина НОМЕР_1 направила до СБУ матеріали щодо вирішення питання про скасування позивачу допуску до державної таємниці.

Департаментом охорони державної таємниці та ліцензування СБУ розглянуто документальні матеріали, отримані від Головного управління розвідки Міністерства оборони України, та складено висновок від 17.01.2023 №26/1/3-595ДСК. У висновку встановлено відсутність письмового повідомлення посадових осіб, які надали позивачу доступ до державної таємниці, та відповідного режимно-секретного органу про виїзд з України, а також враховано підписане позивачем 22.03.2022 зобов`язання у зв`язку з допуском до державної таємниці.

СБУ кваліфікувала встановлене порушення як невиконання громадянином обов`язків щодо збереження державної таємниці, передбачене пунктом 3 частини другої статті 23 Закону України «Про державну таємницю», та дійшла висновку про наявність підстав, установлених частиною другою статті 26 цього Закону, для скасування позивачу допуску до державної таємниці за формою 2. На підставі зазначеного висновку 17.01.2023 прийнято розпорядження №13д про скасування позивачу допуску до державної таємниці.

Наказом Військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2023 №210 ДСК позивача звільнено із займаної посади та з 01.02.2023 зараховано у розпорядження командира Військової частини НОМЕР_1 .

У 2022-2023 роках позивач проходив лікування. У вересні 2023 року військово-лікарською комісією його визнано непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку. Наказом начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 26.10.2023 №2377 ДСК позивача звільнено з військової служби у відставку за станом здоров`я. 30.10.2023 позивача виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Не погоджуючись із наказами відповідача 1 та розпорядженням відповідача 2, а також з майновими наслідками їх прийняття, позивач 01.12.2023 звернувся до суду з цим позовом.

V. Оцінка суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з належною метою, обґрунтовано, безсторонньо, добросовісно, розсудливо, пропорційно та з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Вирішуючи заяву позивача про поновлення строку звернення до суду, суд враховує, що відповідно до частини п`ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення встановлюється місячний строк.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду після спливу встановленого законом строку оскарження відповідних рішень.

Разом з тим судом ураховано сукупність конкретних обставин, у яких перебував позивач у спірний період, зокрема проходження ним військової служби в умовах воєнного стану, участь у заходах із забезпечення оборони держави, а також документально підтверджене тривале лікування протягом 2022-2023 років, яке завершилося прийняттям військово-лікарською комісією висновку про непридатність позивача до військової служби.

Враховуючи наведені обставини в їх сукупності, характер спірних правовідносин та необхідність забезпечення особі реальної можливості доступу до суду, суд вважає за можливе визнати причини пропуску строку звернення до суду поважними та поновити такий строк.

Спірні правовідносини щодо виїзду позивача за межі України та виконання ним обов`язків у зв`язку з допуском до державної таємниці виникли у жовтні 2022 року. У цей період Закон України «Про державну таємницю» від 21.01.1994 №3855-XII діяв у редакції від 24.10.2020, яка залишалася чинною до 31.03.2023. Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затверджений наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, на час проведення розслідування діяв у редакції від 11.12.2020.

За визначеннями статті 1 Закону України «Про державну таємницю» допуск до державної таємниці є оформленням права громадянина на доступ до секретної інформації, тоді як доступ до державної таємниці означає надання повноважною посадовою особою дозволу громадянину на ознайомлення з конкретною секретною інформацією та провадження діяльності, пов`язаної з державною таємницею.

Відповідно до статті 27 цього Закону рішення про надання доступу до конкретної секретної інформації та її матеріальних носіїв приймають керівники державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, у яких виконуються роботи, пов`язані з державною таємницею. Частиною шостою статті 5 Закону забезпечення охорони державної таємниці відповідно до вимог режиму секретності в таких органах, установах та організаціях покладено на їх керівників.

Статтею 28 Закону України «Про державну таємницю» визначено обов`язки громадянина щодо збереження державної таємниці. Серед іншого, громадянин, якому надано допуск до державної таємниці, зобов`язаний виконувати вимоги режиму секретності, повідомляти посадових осіб, які надали йому доступ до державної таємниці, та відповідні режимно-секретні органи про виникнення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, а також повідомляти у письмовій формі про свій виїзд з України.

Пунктом 3 частини другої статті 23 Закону до обставин, за наявності яких громадянинові може бути відмовлено у допуску до державної таємниці, віднесено невиконання громадянином обов`язків щодо збереження державної таємниці, яка йому довірена або довірялася раніше.

Частиною другою статті 26 Закону встановлено, що у разі виникнення або виявлення обставин, передбачених статтею 23 цього Закону, раніше наданий громадянинові допуск до державної таємниці скасовується органами СБУ. Відповідне рішення може бути прийняте на підставі інформації, отриманої СБУ під час здійснення своєї діяльності, або інформації, одержаної від державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій.

Отже, законодавець поклав на особу, якій надано допуск до державної таємниці, самостійний особистий обов`язок письмово повідомляти про виїзд з України. Стаття 28 Закону не ставить існування цього обов`язку в залежність від того, чи має поїздка приватний, службовий, лікувальний або інший характер.

Суд не ставить під сумнів, що виїзд позивача до Литовської Республіки був організований та погоджений командуванням і здійснювався з метою проходження медико-психологічної реабілітації. Це підтверджується листом Головного управління розвідки Міністерства оборони України від 06.10.2022 до Державної прикордонної служби України, документами Міністерства оборони України та матеріалами щодо проходження реабілітації.

Разом з тим зазначена обставина не свідчить про виконання позивачем особистого обов`язку, покладеного на нього статтею 28 Закону України «Про державну таємницю». Обізнаність командування про факт запланованої поїздки та її організація не є тотожною письмовому повідомленню визначених законодавством посадових осіб і відповідного режимно-секретного органу.

Щодо посилання в акті службового розслідування на пункт 696 Порядку №939 суд враховує, що за своїм змістом цей пункт регулює порядок виїзду громадянина, якому надано допуск до державної таємниці, до іноземної держави у приватних справах. Наявні у справі докази не дають підстав відносити спірну поїздку позивача до такої категорії, оскільки її було організовано командуванням для проходження медико-психологічної реабілітації.

Водночас ця обставина не усуває встановленого безпосередньо статтею 28 Закону України «Про державну таємницю» загального обов`язку письмово повідомляти про виїзд з України. Висновки службового розслідування щодо невиконання позивачем такого обов`язку ґрунтуються не виключно на пункті 696 Порядку №939, а також на статті 28 Закону, пункті 116 Порядку №939 та взятому позивачем зобов`язанні у зв`язку з допуском до державної таємниці. Тому посилання комісії на пункт 696 Порядку №939 не спростовує окремо встановленого порушення загального обов`язку, який поширювався на позивача незалежно від характеру поїздки.

Не є таким повідомленням і рапорт позивача від 21.09.2022, оскільки він був поданий з метою вирішення питання щодо включення позивача до групи для проходження реабілітації та не був адресований відповідному режимно-секретному органу як повідомлення про виїзд у розумінні законодавства про державну таємницю.

Аналогічний підхід щодо персонального характеру обов`язків особи, якій надано допуск до державної таємниці, та необхідності повідомлення про виїзд до перетинання державного кордону викладений Верховним Судом у постанові від 25.09.2019 у справі №820/12128/15. У цій постанові Верховний Суд, зокрема, врахував власноруч підписані громадянином зобов`язання у зв`язку з допуском до державної таємниці та зазначив, що особа зобов`язана виконувати покладені на неї вимоги незалежно від займаної посади і виконуваної роботи.

У постанові від 24.06.2021 у справі №826/16094/16 Верховний Суд також відхилив посилання особи на погодження закордонної поїздки керівником та наявність рапорту про відпустку, оскільки спеціальне законодавство передбачало окреме повідомлення режимно-секретного органу за місцем зберігання облікової картки та проходження відповідного інструктажу.

Суд враховує, що фактичні обставини наведених справ не є тотожними обставинам цієї справи, оскільки поїздка позивача була організованою командуванням реабілітаційною поїздкою. Тому висновки Верховного Суду застосовуються судом лише в частині тлумачення особистого характеру обов`язку щодо письмового повідомлення та неможливості заміни спеціальної режимної процедури загальним погодженням поїздки.

Посилання позивача на пункт 1 статті 11 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначеного висновку не змінює. Ця норма передбачає можливість направлення визначених військовослужбовців за кордон для лікування або медико-психологічної реабілітації та незастосування до них установлених обмежень щодо виїзду громадян України за межі України. Водночас вона не містить винятку з обов`язків щодо охорони державної таємниці, встановлених Законом України «Про державну таємницю».

Матеріалами справи, у тому числі власноруч підписаним позивачем 22.03.2022 зобов`язанням, підтверджено, що позивачу був відомий обов`язок повідомляти про свій виїзд з України. Доказів подання до виїзду 09-10.10.2022 відповідного письмового повідомлення належним адресатам матеріали справи не містять.

Щодо наказу Військової частини НОМЕР_1 від 02.11.2022 №287 ДСК суд зазначає, що ним було припинено саме доступ позивача до секретної інформації, а не скасовано допуск до державної таємниці. Закон розмежовує ці правові категорії: допуск оформлює право громадянина на доступ до секретної інформації, тоді як конкретний доступ надається уповноваженим керівником за місцем проходження служби.

На момент видання наказу №287 командуванню було відомо про факт виїзду позивача за межі України без попереднього письмового повідомлення відповідного режимно-секретного органу та без проходження інструктажу. З урахуванням покладеного законом на керівника обов`язку забезпечувати охорону державної таємниці та встановленої на той час інформації про можливе порушення режимних вимог, суд не вбачає підстав вважати саме припинення доступу до секретної інформації таким, що здійснене поза межами відповідних повноважень або без фактичної підстави.

Стосовно наказу від 10.11.2022 №164 АГД/ДСК суд виходить з того, що на момент його видання існували документально встановлені відомості про можливе невиконання позивачем вимог законодавства про державну таємницю. Призначення службового розслідування за таких обставин було спрямоване саме на перевірку фактичних обставин, причин та умов події і саме по собі не вирішувало питання про винуватість позивача.

Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608, визначено порядок збирання та оцінки матеріалів, обставини, що підлягають установленню, права військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, та вимоги до оформлення його результатів. Зокрема, під час розслідування підлягають встановленню наявність чи відсутність правопорушення, вина військовослужбовця, причинний зв`язок між діянням та його наслідками, причини та умови, що сприяли правопорушенню.

Суд зазначає, що проведення службового розслідування, встановлення за його результатами причин та умов вчинення правопорушення, ступеня вини військовослужбовця та формулювання відповідних висновків віднесено до компетенції уповноважених посадових осіб та комісії зі службового розслідування. Завданням адміністративного суду не є проведення нового службового розслідування замість уповноваженого органу чи підміна його оцінки власною оцінкою доцільності прийнятих рішень. Водночас судовому контролю підлягає дотримання встановленої законом процедури, наявність фактичних і правових підстав для відповідних висновків, врахування обставин, що мають значення для їх прийняття, а також відповідність оскаржуваного рішення критеріям, установленим частиною другою статті 2 КАС України.

З огляду на це сама по собі незгода позивача з оцінкою комісією встановлених під час службового розслідування обставин не є достатньою підставою для скасування прийнятого за його результатами рішення.

Матеріалами справи підтверджено, що позивач брав участь у службовому розслідуванні, надав письмові пояснення 23.11.2022 та 25.11.2022, а 27.11.2022 подав комісії окрему заяву з викладенням своїх доводів і клопотань. Після складення акта позивач також виклав детальні письмові заперечення від 05.12.2022, тоді як наказ №185 про результати службового розслідування видано 10.12.2022.

Суд враховує довід позивача про направлення на стаціонарне лікування 28.11.2022. Відповідно до Порядку №608 до строку службового розслідування не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, на лікуванні. Наведене правило визначає порядок обчислення строку службового розслідування. Водночас для вирішення цього спору суду належить оцінити, чи призвело складення акта 28.11.2022 за конкретних обставин справи до фактичного позбавлення позивача можливості реалізувати передбачені Порядком №608 права та чи могло це вплинути на результат розслідування.

У цій справі направлення на лікування відбулося в останній день фактичного проведення розслідування після того, як позивач двічі надав письмові пояснення і подав окрему заяву з клопотаннями. При цьому ключова фактична обставина, покладена в основу висновку комісії, - відсутність до виїзду з України письмового повідомлення належних посадових осіб і режимно-секретного органу та непроходження передвиїзного інструктажу - позивачем не спростована.

Надана позивачем позитивна характеристика Апарату Ради національної безпеки і оборони України, як і інші характеристики, свідчить про оцінку його професійних та особистих якостей, однак не спростовує факту невиконання конкретного режимного обов`язку 09-10.10.2022.

Суд також враховує, що в акті службового розслідування форма вини описана як «непрямий умисел та недбалість». Таке формулювання не є юридично бездоганним. Водночас зі змісту акта вбачається, що комісія встановила щонайменше необережне невиконання відомого позивачу обов`язку, а у відтворених в акті поясненнях позивач пов`язував невиконання відповідних вимог з ненавмисним порушенням. За таких обставин наведена неточність у визначенні форми вини сама по собі не спростовує встановленого діяння та висновку про наявність вини.

За таких обставин суд не встановив такого порушення процедури службового розслідування, яке позбавило позивача можливості викласти свою позицію, подати документи або могло вплинути на встановлення вирішальної для справи фактичної обставини. Відтак правові підстави для скасування наказу від 10.12.2022 №185 АГД/ДСК відсутні.

Щодо розпорядження СБУ від 17.01.2023 №13д суд зазначає наступне.

З наданого до матеріалів справи висновку Департаменту охорони державної таємниці та ліцензування СБУ від 17.01.2023 №26/1/3-595ДСК вбачається, що СБУ розглянула документальні матеріали, отримані від Головного управління розвідки Міністерства оборони України, визначила конкретне порушення - відсутність письмового повідомлення посадових осіб, які надали позивачу доступ до державної таємниці, та відповідного режимно-секретного органу про виїзд з України - і співвіднесла його з обов`язками, які позивач особисто взяв на себе, підписавши 22.03.2022 зобов`язання у зв`язку з допуском до державної таємниці.

СБУ дійшла висновку, що невиконання зазначеного обов`язку є обставиною, передбаченою пунктом 3 частини другої статті 23 Закону України «Про державну таємницю», та відповідно до частини другої статті 26 Закону є підставою для скасування раніше наданого допуску.

Суд погоджується, що для застосування наведених норм не вимагається встановлення факту фактичного розголошення секретної інформації. Закон пов`язує можливість скасування допуску, зокрема, з невиконанням громадянином обов`язків щодо збереження державної таємниці. Отже, відсутність встановленого витоку секретної інформації не спростовує сам факт порушення покладеного на позивача режимного обов`язку.

Водночас суд не формулює висновку про те, що будь-яке порушення режимних вимог у кожному випадку автоматично зумовлює скасування допуску. У цій справі предметом перевірки є конкретне рішення СБУ, яке ґрунтується на документально підтвердженому факті невиконання обов`язку, прямо передбаченого статтею 28 Закону, за умови доведеної обізнаності позивача з таким обов`язком.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що відповідачем 2 доведено наявність фактичних і правових підстав для прийняття розпорядження від 17.01.2023 №13д, а тому підстави для визнання його протиправним та скасування відсутні.

Стосовно наказу Військової частини НОМЕР_1 від 01.02.2023 №210 ДСК суд виходить з того, що на час його прийняття допуск позивача до державної таємниці був скасований компетентним органом СБУ. Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, передбачало можливість зарахування військовослужбовця у розпорядження у разі скасування допуску до державної таємниці до вирішення питання щодо подальшого проходження військової служби.

Оскільки суд не встановив протиправності рішення СБУ про скасування допуску, а позивача наказом №210 було звільнено із займаної посади та зараховано у розпорядження саме як наслідок відсутності необхідного допуску, підстави для скасування цього наказу також відсутні.

Вимоги про поновлення позивачу доступу та допуску до державної таємниці є похідними від вимог про скасування наказу №287 ДСК та розпорядження СБУ №13д. За відсутності підстав для скасування цих рішень правові підстави для задоволення похідних вимог відсутні.

Крім того, надання допуску та доступу до державної таємниці пов`язане з наявністю службової необхідності в роботі із секретною інформацією та здійснюється у встановленій законом процедурі. Після звільнення позивача з військової служби суд не має правових підстав ретроспективно підміняти компетентні органи у вирішенні питання про надання такого допуску чи доступу.

Вимога про поновлення позивача на посаді за минулий період також ґрунтується на твердженні про незаконність скасування допуску до державної таємниці та наказу №210 ДСК. Оскільки такі акти судом протиправними не визнані, підстави для ретроспективного поновлення позивача на посаді відсутні.

Вимоги позивача про здійснення перерахунку грошового забезпечення, грошової допомоги при звільненні, компенсацій за невикористані відпустки та пенсійного забезпечення заявлені у зв`язку з оскарженням рішень про припинення доступу до державної таємниці, скасування допуску до державної таємниці, звільнення із займаної посади та зарахування у розпорядження.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для скасування оскаржуваних наказів та розпорядження СБУ, відсутні й підстави для здійснення перерахунку грошового забезпечення позивача виходячи з припущення про збереження за ним відповідного доступу, допуску та займаної посади.

Зокрема, після припинення позивачу доступу до секретної інформації були відсутні підстави для подальшої виплати надбавки за роботу в умовах режимних обмежень, а відтак і для врахування такої надбавки у похідних розрахунках грошової допомоги при звільненні та компенсацій за невикористані відпустки.

За таких обставин заявлені позивачем вимоги про відповідний перерахунок виплат як похідні від вимог про скасування оскаржуваних рішень задоволенню не підлягають.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача.

Оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності відповідно до статті 90 КАС України, суд дійшов висновку, що відповідачами доведено наявність фактичних і правових підстав для прийняття оскаржуваних рішень, тоді як доводи позивача не спростовують установленого факту невиконання ним до виїзду з України особистого обов`язку щодо письмового повідомлення, передбаченого законодавством про державну таємницю.

За таких обставин правові підстави для задоволення позову відсутні.

VI. Судові витрати.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір». Інших судових витрат, які відповідно до КАС України підлягали б розподілу за результатами розгляду справи, судом не встановлено.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72-77, 90, 122, 139, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Служби безпеки України про визнання протиправними та скасування наказів, розпорядження, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити повністю.

Копію рішення надіслати учасникам справи.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо справу розглянуто в порядку письмового провадження, строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Жук Р.В.