Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №320/15571/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року справа №320/15571/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 (адреса АДРЕСА_2 ; ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.

Представник ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- Визнати протиправною бездіяльність військової частин НОМЕР_4 , яка полягала у невидачі наказу по особовому складу про продовження подальшого проходження військової служби підполковником ОСОБА_1 ;

- Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати підполковнику ОСОБА_1 недоотриманого грошового забезпечення та нездійснення продовольчого, речового та інших видів забезпечення за весь час необґрунтованого призупинення йому військової служби з 7 серпня 2023 року, тобто з дня внесення відомостей до ЄРДР кримінального провадження № 62023100130001383, та по дату закриття указаного кримінального провадження, тобто по 26 вересня 2024 року (включно).

- Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) виплатити підполковнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , недоотримане грошове забезпечення та здійснити продовольче, речове та. інші види забезпечення за весь час необґрунтованого призупинення йому військової служби з 7 серпня 2023 року, тобто з дня внесення відомостей до ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження № 62023100130001383, та по дату закриття указаного кримінального провадження, тобто по 26 вересня 2024 року (включно).

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 30.06.2026 постановлено витребувати докази у військової частини НОМЕР_2 .

08.07.2026 та 23.07.2026 представник Військової частини НОМЕР_2 скерував до суду витребувані документи на виконання вимог ухвали.

Правова позиція сторін.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що згідно з витягом із послужного списку позивача наказом Головнокомандувача Збройних Сил України №622 від 22.05.2022 його було призначено на посаду помічника командира військової частини НОМЕР_2 з внутрішньої безпеки. Надалі на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 №119/нагд від 03.07.2023 було проведено службове розслідування з метою з`ясування причин та умов його начебто самовільного залишення військової частини. За результатами цього службового розслідування командир військової частини видав наказ №23 від 22.07.2023, яким, зокрема, визнав позивача відсутнім на службі без поважних причин з 29.06.2023 та постановив направити копії матеріалів службового розслідування до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, для надання правової оцінки за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України. ОСОБА_1 вказує, що 07.08.2023 за заявою військової частини НОМЕР_2 Територіальним управлінням Державного бюро розслідувань, розташованим у місті Києві, до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості за №62023100130001383 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 Кримінального кодексу України. У подальшому наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 21.09.2023 №258 (по стройовій частині) з 07.08.2023 йому було призупинено військову службу та дію контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України, а також його виключено зі списків особового складу військової частини. Як зазначає позивач, згодом матеріали кримінального провадження на підставі постанови прокурора були передані з Територіального управління ДБР до Шевченківського управління поліції ГУНП у місті Києві. Для з`ясування стану досудового розслідування представник позивача направив адвокатський запит, у відповідь на який листом Шевченківського управління поліції ГУНП у місті Києві №8361-2025 від 10.01.2025 повідомлено, що у провадженні слідчого підрозділу перебувало кримінальне провадження №62023100130001383, відкрите за фактом самовільного залишення військової частини позивачем. Із цього листа, за твердженням позивача, вбачається, що протягом досудового розслідування повідомлення про підозру йому не вручалося у зв`язку з відсутністю достатніх доказів для повідомлення про підозру, а постановою слідчого від 26.09.2024 кримінальне провадження було закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. ОСОБА_1 вважає, що зазначений лист достовірно підтверджує факт закриття кримінального провадження саме з підстав відсутності складу кримінального правопорушення. Позивач зазначає, що після закриття кримінального провадження його представником 10.01.2025 було подано до військової частини заяву про поновлення проходження військової служби та виплату недоотриманого грошового, продовольчого, речового й інших видів забезпечення. Однак листом військової частини НОМЕР_2 від 12.02.2025 №634/307, підписаним командиром військової частини, повідомлено, що рішення щодо увільнення позивача від займаної посади та призупинення військової служби військовою частиною не приймалося, повноваження щодо прийняття рішення про відновлення проходження ним військової служби у військової частини відсутні, про факт закриття кримінального провадження відповідачу невідомо, а позивач до військової частини не прибув і інформація про його місце перебування відсутня. Обґрунтовуючи свої вимоги, ОСОБА_1 посилається на те, що законодавством прямо встановлено обов`язок командира військової частини після закриття кримінального провадження на підставах, визначених пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, невідкладно вжити заходів щодо відновлення прав військовослужбовця шляхом видання наказу по особовому складу про продовження проходження військової служби та дії контракту, зарахування строку призупинення військової служби до вислуги років і строку вислуги для присвоєння чергового військового звання, поновлення пільг і соціальних гарантій, а також виплати недоотриманого грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення. На переконання позивача, закриття постановою слідчого від 26.09.2024 кримінального провадження №62023100130001383 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України є тим юридичним фактом, з настанням якого виник безумовний обов`язок відповідача відновити проходження ним військової служби, дію контракту та всі пов`язані з цим права, у тому числі здійснити виплату недоотриманого грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення за період з 07.08.2023, тобто з дня внесення відомостей до ЄРДР, по 26.09.2024 включно. ОСОБА_1 вважає, що відповідач безпідставно ухиляється від виконання зазначеного обов`язку, не видає наказ про продовження проходження ним військової служби та дії контракту, як це передбачено абзацом третім пункту 144-6 Положення №1153, а також не здійснює виплату належного йому грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення за час необґрунтованого призупинення військової служби. Також ОСОБА_1 не погоджується з доводами відповідача, викладеними у листі від 12.02.2025 №634/307. Зокрема, він вважає необґрунтованим твердження про те, що військова частина не приймала рішення щодо призупинення його військової служби, оскільки саме наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 21.09.2023 №258 йому було призупинено військову службу та дію контракту і виключено його зі списків особового складу. Крім того, саме командир військової частини прийняв рішення про направлення матеріалів службового розслідування до Територіального управління ДБР, а отже, на думку позивача, саме відповідач був заявником у кримінальному провадженні №62023100130001383. Позивач також вважає безпідставними твердження відповідача про необізнаність щодо закриття кримінального провадження та невідомість його місця перебування. Він зазначає, що підтримував листування з органами Військової служби правопорядку та органами військового управління з приводу дій відповідача, тому останньому було відоме його місце проживання. Крім того, за твердженням позивача, відповідач отримав копію постанови про закриття кримінального провадження, однак наказ про продовження проходження ним військової служби так і не видав. На підставі наведеного ОСОБА_1 стверджує, що відповідач, всупереч вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невидачі наказу про продовження проходження ним військової служби, а також у невиплаті недоотриманого грошового забезпечення та нездійсненні продовольчого, речового й інших видів забезпечення за весь період необґрунтованого призупинення військової служби з 07.08.2023 по 26.09.2024 включно, у зв`язку з чим, на його переконання, така бездіяльність підлягає визнанню протиправною, а заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

07.07.2026 представник Військової частини НОМЕР_2 скерував до суду письмовий відзив.

Позиція відповідача полягає у тому, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_2 на посаді помічника командира військової частини з внутрішньої безпеки. При цьому 27.06.2023 під час загального шикування особового складу до позивача було доведено наказ Головнокомандувача Збройних Сил України від 21.06.2023 №1344 про його переведення до іншого місця служби. На виконання зазначеного наказу наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 28.06.2023 №168 позивач розпочав здачу посади. За твердженням відповідача, 29.06.2023 командиру військової частини стало відомо, що ОСОБА_1 не може прибути на службу у зв`язку з погіршенням стану здоров`я, що підтверджувалося листом КНП «Центр ЕМД та МК» від 30.06.2023 №1644/Б. Разом з тим від госпіталізації позивач відмовився, до місця служби не з`являвся, а зв`язок із військовою частиною підтримував через дружину. Відповідач зазначає, що 29.06.2023 начальником медичної служби військової частини було оформлено направлення позивача на стаціонарне лікування до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь», яке разом із медичною книжкою передано дружині позивача для подальшої госпіталізації. Проте станом на 03.07.2023 позивач до госпіталю не звернувся та на стаціонарному лікуванні не перебував, що підтверджувалося листом начальника НВМКЦ «ГВКГ» від 07.07.2023 №545/1/4532. З`ясувати причини неприбуття позивача до лікувального закладу та отримати документи, які підтверджували б поважність причин його відсутності на службі, відповідачу не вдалося через відсутність зв`язку з позивачем. Відповідач зазначає, що за фактом нез`явлення позивача до місця служби було проведено службове розслідування, яке завершилося 22.07.2023 та, за його результатами, підтвердило самовільне залишення позивачем військової частини без поважних причин. Оскільки частина п`ята статті 407 Кримінального кодексу України передбачає кримінальну відповідальність за самовільне залишення військової частини або нез`явлення на службу понад три доби в умовах воєнного стану, відповідач повідомив про зазначені обставини Державне бюро розслідувань. На підставі відповідних матеріалів 07.08.2023 слідчим Державного бюро розслідувань до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №620223100130001383 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України. Відповідач наголошує, що відповідно до наказу №238 призначення та звільнення військовослужбовців у період воєнного стану здійснюється командувачами видів, родів військ (сил) Збройних Сил України щодо посад, які належать до їх номенклатури. У зв`язку з цим військова частина НОМЕР_2 повідомила орган вищого командування військову частину НОМЕР_5 про внесення відомостей до ЄРДР стосовно позивача та надала відповідний витяг. Посилаючись на частину другу статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у редакції, чинній станом на 21.09.2023, відповідач зазначає, що військова служба підлягає призупиненню щодо військовослужбовців, які самовільно залишили військову частину або місце служби. На підставі зазначеної норми командир військової частини НОМЕР_5 видав наказ від 07.09.2023 №140дск, пунктом 7 якого позивача було увільнено від займаної посади та призупинено військову службу і дію контракту з 07.08.2023. Відповідач стверджує, що твердження позивача про те, що саме наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 21.09.2023 №258 йому було призупинено військову службу та дію контракту, не відповідає дійсності. За твердженням відповідача, наказ військової частини НОМЕР_2 від 21.09.2023 №258 був виданий виключно на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 07.09.2023 №140дск, яким уже було прийнято рішення про увільнення позивача від посади та призупинення військової служби. У зв`язку з цим відповідач вважає, що командування військової частини НОМЕР_2 самостійного рішення щодо увільнення позивача від займаної посади, призупинення військової служби та дії контракту не приймало, а діяло виключно в межах наданих повноважень. Щодо закриття кримінального провадження відповідач зазначає, що 26.09.2024 слідчим Шевченківського управління поліції ГУНП у місті Києві було прийнято постанову про закриття кримінального провадження №620223100130001383 у зв`язку з відсутністю в діях позивача складу кримінального правопорушення. Разом із тим відповідач зазначає, що військова частина НОМЕР_2 була заявником у цьому кримінальному провадженні, а тому відповідно до частини шостої статті 284 КПК України копія постанови про його закриття мала бути направлена заявнику. За твердженням відповідача, всупереч вимогам закону копія постанови військовій частині не надсилалася, про її існування відповідачу стало відомо лише після отримання адвокатського запиту 15.01.2025, а копію постанови представник військової частини отримав лише 23.01.2025 на підставі окремого звернення. Водночас відповідач зазначає, що не погодився із постановою про закриття кримінального провадження та звернувся до суду, за результатами розгляду чого ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва від 21.03.2025 у справі №761/4659/25 зазначену постанову було скасовано. На думку відповідача, наслідком такого рішення є відновлення досудового розслідування, а тому станом на момент звернення позивача до суду кримінальне провадження залишалося відкритим, а досудове розслідування тривало. Відповідач вважає, що положення статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», на які посилається позивач, можуть застосовуватися лише у разі набрання законної сили виправдувальним вироком або закриття кримінального провадження на підставах, визначених пунктами 1– 3 частини першої статті 284 КПК України, якщо відповідне рішення не скасоване. До цього часу, на думку відповідача, військова частина зобов`язана керуватися положеннями частини другої статті 24 зазначеного Закону, відповідно до яких військовослужбовцям, які самовільно залишили військову частину чи місце служби в умовах воєнного стану, період відсутності не зараховується до строку військової служби та вислуги років, а також у цей період їм не здійснюється виплата грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення і не поширюються відповідні пільги та соціальні гарантії до дня повернення до виконання військового обов`язку. З огляду на скасування постанови про закриття кримінального провадження відповідач вважає, що правові підстави для продовження військової служби та дії контракту позивача відсутні, а тому відсутні й підстави для видання наказу про продовження проходження військової служби, а також для виплати позивачу недоотриманого грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення за заявлений у позові період. У зв`язку з цим відповідач просить у задоволенні позову відмовити повністю.

06.07.2026 представник ОСОБА_1 подав до суду письмову відповідь на відзив, у якій не погоджується з доводами відповідача, викладеними у відзиві, та вважає їх безпідставними і необґрунтованими.

ОСОБА_1 зазначає, що відповідач посилається на те, що про постанову слідчого від 26.09.2024 про закриття кримінального провадження №62023100130001383 дізнався лише 15.01.2025 з адвокатського запиту, а копію зазначеної постанови отримав лише 23.01.2025. Відповідач також зазначає, що, не погодившись із закриттям кримінального провадження, оскаржив постанову слідчого, яка в подальшому була скасована, у зв`язку з чим, на його думку, підстави для продовження позивачу військової служби та дії контракту були відсутні. На переконання позивача, зазначені доводи не мають правового значення для вирішення цього спору, оскільки предметом позову не є законність проведення службового розслідування, реєстрації кримінального провадження чи призупинення військової служби і дії контракту. Предметом спору є бездіяльність відповідача, яка, на думку позивача, полягала у невжитті заходів щодо продовження проходження ним військової служби після закриття кримінального провадження та у невиплаті належного грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення. Позивач також заперечує твердження відповідача про те, що рішення про призупинення військової служби та дії контракту ним не приймалося. На думку позивача, такі доводи спростовуються витягом з наказу військової частини НОМЕР_2 від 21.09.2023 №258 (по стройовій частині), відповідно до якого саме цим наказом було призупинено військову службу, дію контракту з 07.08.2023 та виключено позивача зі списків особового складу військової частини. У зв`язку з цим позивач вважає безпідставним заперечення відповідачем факту прийняття зазначеного рішення. Крім того, ОСОБА_1 звертає увагу, що сам відповідач підтверджує обізнаність із постановою слідчого про закриття кримінального провадження, оскільки отримав її 23.01.2025, що підтверджується супровідним листом слідчого з відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції у військовій частині НОМЕР_2 . Попри це, листом від 12.02.2025 №634/307 відповідач, за твердженням позивача, фактично відмовився виконувати вимоги абзаців десятого та одинадцятого частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пункту 144-6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008, у частині продовження військової служби, дії контракту та виплати недоотриманого забезпечення військовослужбовцю, щодо якого кримінальне провадження було закрито. ОСОБА_1 вважає, що зі змісту листа відповідача від 12.02.2025, його відзиву та поведінки у спірних правовідносинах вбачається, що невиконання зазначених законодавчих вимог відповідач обґрунтовує виключно своєю незгодою з постановою слідчого про закриття кримінального провадження. На думку позивача, замість виконання імперативних вимог законодавства відповідач обрав шлях оскарження постанови слідчого до слідчого судді, яка була скасована, а в подальшому кримінальне провадження повторно закривалося і відповідні постанови знову скасовувалися. ОСОБА_1 вважає таку позицію відповідача помилковою, оскільки незгода відповідача із процесуальним рішенням слідчого не звільняла його від обов`язку виконати вимоги абзаців десятого та одинадцятого частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» та пункту 144-6 Положення №1153 після отримання копії постанови про закриття кримінального провадження. На думку позивача, така поведінка відповідача порушує його права та законні інтереси, створює для нього стан правової невизначеності на невизначений строк та ставить реалізацію його прав у залежність від тривалості досудового розслідування або повторного оскарження постанов про закриття кримінального провадження. Позивач зазначає, що відповідач повинен був після отримання 23.01.2025 копії постанови слідчого від 26.09.2024 вжити всіх передбачених законом заходів щодо продовження проходження військової служби та виплати належного забезпечення. При цьому оскарження постанови про закриття кримінального провадження в порядку статті 303 КПК України є лише процесуальним правом відповідача, однак не впливає на його обов`язок виконати приписи абзаців десятого та одинадцятого частини другої статті 24 Закону №2232-XII та пункту 144-6 Положення №1153 і не надає йому права відмовлятися від виконання цих вимог. ОСОБА_1 також вважає, що скасування постанови про закриття кримінального провадження саме по собі не відновлює його статус особи, яка самовільно залишила військову частину, а лише зобов`язує орган досудового розслідування продовжити розслідування відповідно до вимог КПК України. Окремо ОСОБА_1 зазначає, що посилання відповідача на абзац п`ятнадцятий частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є безпідставним, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин у січні 2025 року та на момент звернення до суду відповідна норма ще не діяла і була запроваджена лише Законом України №4392-IX від 30.04.2025.

20.08.2026 ОСОБА_1 подав клопотання про долучення доказів, у якому вказав наступне.

У відзиві відповідач заперечує наявність підстав для продовження позивачу військової служби та дії контракту, посилаючись на скасування постанови слідчого про закриття кримінального провадження та продовження досудового розслідування. Також відповідач зазначає, що наказ командира військової частини НОМЕР_2 від 21.09.2023 № 258 видано на виконання наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 07.09.2023 № 140ДСК, а тому керівництво військової частини НОМЕР_2 діяло в межах повноважень. Водночас відповідач не зазначає про видання наказу щодо продовження позивачу військової служби чи інше усунення неврегульованого стану, який є предметом спору. Навпаки, відповідач підтверджує, що станом на день складення відзиву позивач до виконання військового обов`язку не повернувся. Отже, факт невчинення відповідних кадрових та забезпечувальних дій відповідачем не спростовується, а спір стосується правомірності такої бездіяльності. Від 26.09.2024, з якою позивач пов`язує виникнення обов`язку відповідача видати наказ про продовження військової служби, до дня подання цього клопотання минуло майже один рік і одинадцять місяців. За цей час відповідний наказ не видано, а пов`язані з його відсутністю наслідки для військово-службового статусу, грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення позивача не усунуті. Відтак оскаржувана бездіяльність має триваючий характер. З урахуванням заперечень відповідача та обставин, що виникли після подання позову, позивач подає додаткові докази щодо офіційного характеру лікування, стану його здоров`я та обізнаності про це військової частини НОМЕР_2 . Так, Свідоцтвом про хворобу від 23.01.2026 № 2026-0123-0839-3939-7 підтверджено перебування позивача на стаціонарному лікуванні у Національному військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний госпіталь» у періоди з 14.06.2024 до 15.11.2024, з 26.06.2025 до 09.07.2025 та з 15.07.2025 до 12.09.2025, проведення оперативних втручань та істотні порушення функцій опорно-рухового апарату. Медичний огляд проводився на підставі постанови старшого слідчого від 22.10.2025 № 408184-2025. За результатами огляду військово-лікарська комісія встановила непридатність позивача до військової служби, а захворювання та травму пов`язала з проходженням військової служби. Зазначену постанову затверджено протоколом Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 24.01.2026 № 2026-0124-0904-5764-3. Крім того, витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 17.02.2026 № 80/26/688/В підтверджено встановлення позивачу з 06.02.2026 другої групи інвалідності строком на два роки у зв`язку із захворюваннями, одержаними у період проходження військової служби. Лист Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 05.08.2026 № 5459/12226 підтверджує, що матеріали позивача, Свідоцтво про хворобу та протокол Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України були направлені безпосередньо до військової частини НОМЕР_2 за № 1578/ВЛК від 06.02.2026, тобто до складення відповідачем відзиву. Таким чином, на дату складення відзиву відповідач був обізнаний про лікування позивача, стан його здоров`я та результати військово-лікарського огляду, однак у відзиві цим обставинам оцінки не надав. При цьому позивач не посилається на зазначені медичні документи як на підтвердження поважності причин неприбуття до військової частини у період з 29.06.2023 до 07.08.2023. Їх доказове значення обмежується підтвердженими періодами лікування, станом здоров`я позивача та обізнаністю відповідача про відповідні обставини. Подання цих доказів не змінює предмета чи підстав позову та не є заявленням нової вимоги про звільнення з військової служби. Предметом позову залишається бездіяльність відповідача щодо невидачі наказу про продовження військової служби після закриття кримінального провадження 26.09.2024 та невідновлення пов`язаних із цим виплат і видів забезпечення за визначений у позові період. Висновок військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби виник лише у січні 2026 року, не має зворотної дії та не усуває необхідності надати оцінку попередній бездіяльності відповідача. Тому вимога щодо попереднього періоду та можливість подальшого звільнення за станом здоров`я стосуються різних часових періодів і юридичних фактів та не суперечать одна одній. З огляду на викладене позивач просить долучити до матеріалів адміністративної справи № 320/15571/25: Свідоцтво про хворобу від 23.01.2026 № 2026-0123-0839-3939-7; протокол засідання штатної військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 24.01.2026 № 2026-0124-0904-5764-3; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 17.02.2026 № 80/26/688/В; лист Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 05.08.2026 № 5459/12226.

Суд, з урахуванням наведених позивачем обставин, бере до уваги, що зазначені докази були складені після подання позовної заяви, а тому об`єктивно не могли бути подані разом із нею. З огляду на наведене суд визнає причини неподання доказів у встановлений строк поважними, поновлює позивачу процесуальний строк для їх подання та долучає зазначені докази до матеріалів справи.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд встановив наступні обставини.

Відповідно до витягу з послужного списку підполковника ОСОБА_1 наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 22.05.2022 №622 позивача призначено на посаду помічника командира військової частини НОМЕР_2 з внутрішньої безпеки.

Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_2 від 04.05.2023 №634/384 підполковник ОСОБА_1 перебуває на військовій службі у військовій частині НОМЕР_2 .

Судом встановлено, що наказом Головнокомандувача Збройних Сил України від 21.06.2023 №1344 позивача було звільнено із займаної посади та призначено на іншу посаду, а інформація про скасування зазначеного наказу у військової частини відсутня.

Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження №62023100130001383 встановлено, що кримінальне провадження зареєстроване 07.08.2023. У витягу зазначено, що правова кваліфікація кримінального правопорушення - частина п`ята статті 407 КК України. Також у витягу наведено відомості про короткий виклад обставин, внесених до ЄРДР, відповідно до яких надійшло повідомлення про те, що військовослужбовець військової частини НОМЕР_2 підполковник ОСОБА_1 з 29.06.2023 не з`явився без поважних причин до військової частини НОМЕР_2 . Органом досудового розслідування зазначено Шевченківське управління поліції ГУНП у м. Києві.

07.08.2023 за заявою військової частини НОМЕР_2 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості щодо кримінального провадження №62023100130001383 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною п`ятою статті 407 КК України, стосовно підполковника ОСОБА_1 .

Довідкою про розміри нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, виданою військовою частиною НОМЕР_2 щодо підполковника ОСОБА_1 , встановлено, що довідка охоплює період з 07.08.2023 по 26.09.2024. У довідці відображено помісячні дані щодо складових грошового забезпечення за серпень–грудень 2023 року та січень–вересень 2024 року. У всіх графах щодо сум нарахування та виплати зазначено 0,00 грн, у тому числі загальні суми за відповідні періоди також становлять 0,00 грн.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_5 (по особовому складу) від 07.09.2023 №140ДСК встановлено, що відповідно до частини другої статті 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» підполковника ОСОБА_1 , помічника начальника центру з внутрішньої безпеки військової частини НОМЕР_2 , звільнено від займаної посади та призупинено військову службу і дію контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України з 07.08.2023. Також встановлено, що його не враховувати до чисельності Збройних Сил України з 07.08.2023, а облікові документи направити до Кадрового центру Збройних Сил України. Підставою зазначено витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №62023100130001383 від 07.08.2023.

Витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 21.09.2023 №258 встановлено, що підполковнику ОСОБА_1 , помічнику командира військової частини НОМЕР_2 з внутрішньої безпеки, звільненому від займаної посади наказом командира військової частини НОМЕР_5 від 07.09.2023 №140ДСК, призупинено військову службу та дію контракту про проходження військової служби у Збройних Силах України з 07.08.2023, а також його виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 . Підставою зазначено витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_5 від 07.09.2023 №140ДСК (вх. №378дск від 21.09.2023).

Судом встановлено, що під час досудового розслідування у кримінальному провадженні №62023100130001383 повідомлення про підозру ОСОБА_1 не здійснювалося у зв`язку з відсутністю достатніх доказів, а постановою слідчого від 26.09.2024 зазначене кримінальне провадження закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

10.01.2025 представник позивача звернувся до військової частини НОМЕР_2 із заявою, у якій просив невідкладно поновити ОСОБА_1 на військовій службі на посаді помічника командира військової частини НОМЕР_2 з внутрішньої безпеки шляхом видання відповідного наказу, а також здійснити перерахунок та виплату недоотриманого грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення.

Окрім цього, судом встановлено, що представником позивача адвокатом Мельником Г.І. до Шевченківського управління поліції ГУНП у місті Києві було направлено адвокатський запит щодо надання інформації про стан досудового розслідування кримінального провадження №62023100130001383, зокрема щодо повідомлення позивачу про підозру та прийнятих у кримінальному провадженні процесуальних рішень, на який надано відповідь листом від 10.01.2025 №8361-2025.

Листом військової частини НОМЕР_2 від 21.01.2025 №634/129 встановлено, що 15.01.2025 до військової частини надійшла заява адвоката Мельника Григорія Івановича, у якій повідомлено про закриття 26.09.2024 зазначеного кримінального провадження. Також зазначено, що станом на 21.01.2025 військова частина НОМЕР_2 , як заявник, не отримувала копію постанови про закриття кримінального провадження та просила повідомити представника військової частини про час і місце отримання копії постанови слідчого.

Згідно з листом військової частини НОМЕР_2 від 22.01.2025 №634/135 звернення представника позивача прийнято до розгляду. У листі зазначено, що подана заява не містить ознак адвокатського запиту, а тому її розгляд здійснюватиметься відповідно до Закону України «Про звернення громадян», про результати чого заявника буде повідомлено окремо.

Листом Шевченківського управління поліції ГУНП у м. Києві від 23.01.2025 №24595-2025 та листом від 31.01.2025 №34652-2025 встановлено, що 21.01.2025 до органу досудового розслідування надійшов лист військової частини НОМЕР_2 про видачу копії постанови про закриття кримінального провадження №62023100130001383, а 23.01.2025 уповноважений представник військової частини НОМЕР_2 отримав під підпис копію зазначеної постанови на 14 аркушах.

Листом від 12.02.2025 №634/307 військова частина НОМЕР_2 повідомила представника позивача, що рішення щодо увільнення ОСОБА_1 від займаної посади та призупинення військової служби, а також дії контракту командуванням військової частини НОМЕР_2 не приймалися. У листі зазначено, що такі рішення були прийняті наказом командира Сил спеціальних операцій на підставі витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні №62023100130001383. Також відповідач зазначив, що питання поновлення військової служби та здійснення виплат виходять за межі компетенції командира військової частини НОМЕР_2 , а підполковник ОСОБА_1 після закриття кримінального провадження до військової частини не прибував, інформація про його місце перебування відсутня.

Згідно зі Свідоцтвом про хворобу № 2026-0123-0839-3939-7 від 23.01.2026 встановлено: гарнізонною ВЛК №1 НВМКЦ «ГВКГ» за розпорядженням Старшого слідчого управління поліції ГУНП у м. Києві від 22.10.2025 № 408184-2025 проведено огляд військовослужбовця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , військова частина НОМЕР_2 , військове звання - підполковник, викладено скарги та анамнез захворювання.

Згідно з Протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії № 2026-0124-0904-5764-3 від 24.01.2026 встановлено: Центральна ВЛК ЗСУ розглянула медичну карту № 2026-0123-0839-3939-7 від 27.11.2025 та свідоцтво про хворобу № 2026-0123-0839-3939-7 від 23.01.2026 щодо ОСОБА_1 та постановила затвердити постанову гарнізонної ВЛК №1 НВМКЦ «ГВКГ».

Згідно з Витягом з рішення експертної команди № 80/26/688/В (рішення № 80/26/688/Р від 17.02.2026) встановлено: оцінювання повсякденного функціонування ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проведено 17.02.2026 очно у КНП «Київська міська клінічна лікарня № 12» на підставі направлення № 15761с84-db13-4365-8397-afc9a4ca816e від 06.02.2026.

Судом встановлено факт прийняття постанови заступника начальника СВ ВП №3 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 03.02.2026 про закриття кримінального провадження №62023100130001383.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 01.06.2026 у справі №761/10898/26, провадження №1-кс/761/7671/2026, встановлено, що суд розглянув скаргу командира військової частини НОМЕР_2 на постанову заступника начальника СВ ВП №3 Шевченківського УП ГУНП у м. Києві від 03.02.2026 про закриття кримінального провадження №62023100130001383. За результатами розгляду скаргу задоволено, постанову про закриття кримінального провадження скасовано. Ухвала набрала законної сили 01.06.2026.

Згідно з листом НВМКЦ «ГВКГ» від 05.08.2026 № 5451/12226 вбачається, що військовослужбовець ОСОБА_1 прибув до клініки амбулаторної допомоги НВМКЦ «ГВКГ» для проходження медичного огляду ВЛК 27.11.2025, зареєстрований у кабінеті військово-лікарської експертизи, йому заведено картку обстеження та медичного огляду, оглянуто лікарем, призначено дообстеження. За результатами обстеження встановлено експертний діагноз; відповідно до пункту 22 Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України (затверджене наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстроване в Мін`юсті 17.11.2008 за № 1109/15800, із змінами) постанову ВЛК НВМКЦ «ГВКГ» оформлено свідоцтвом про хворобу № 2026-0123-0839-3939-7 від 23.01.2026, затвердженим 24.01.2026 протоколом ЦВЛК ЗС України № 2026-0124-0904-5764-3. Оригінали документів ОСОБА_1 отримав особисто 28.01.2026. На виконання постанови КМУ від 23.08.2023 № 901 та Закону України від 05.10.2017 № 2155-VIII матеріали ОСОБА_1 (свідоцтво про хворобу № 2026-0123-0839-3939-7 та протокол ЦВЛК № 2026-0124-0904-5764-3) надіслано до військової частини НОМЕР_2 через СЕДО за № 1578/ВЛК від 06.08.2026.

ОСОБА_1 стверджує, що відповідач, всупереч вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, допустив протиправну бездіяльність, яка полягає у невидачі наказу про продовження проходження ним військової служби, а також у невиплаті недоотриманого грошового забезпечення, тому звернувся із даним позовом.

Окрім цього, до матеріалів справи долучено свідоцтво про хворобу від 23.01.2026 № 2026-0123-0839-3939-7; протокол засідання штатної військово-лікарської комісії Центральної військово-лікарської комісії Збройних Сил України від 24.01.2026 № 2026-0124-0904-5764-3; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 17.02.2026 № 80/26/688/В; лист Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» від 05.08.2026 № 5459/12226.

Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування, оцінка та висновки суду.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спірні правовідносини у цій справі пов`язані з визначенням наявності у відповідача обов`язку видати наказ про продовження військової служби позивача та здійснити пов`язані з цим виплати з огляду на процесуальний статус кримінального провадження, у межах якого було призупинено проходження позивачем військової служби.

При розгляді спору суд керується нормами Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 (далі Закон №2232-XII), який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, визначає загальні засади проходження військової служби, а також установлює військовий обов`язок з метою підготовки громадян до захисту держави та забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань і правоохоронних органів спеціального призначення.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), та добросовісно.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що постановою слідчого від 26.09.2024 кримінальне провадження №62023100130001383 закрито на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, а тому, на його переконання, у відповідача виник безумовний обов`язок, передбачений абзацами десятим та одинадцятим частини другої статті 24 Закону України №2232-XII та пунктом 144-6 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення №1153), щодо продовження військової служби, дії контракту та виплати недоотриманого грошового, продовольчого, речового та інших видів забезпечення.

Так, абзацом десятим частини другої статті 24 Закону №2232-XII встановлено, що для військовослужбовців, стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються, а строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років, поновлюються пільги і соціальні гарантії.

Абзацом одинадцятим цієї ж частини передбачено, що за весь час безпідставного призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Статтею 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України передбачено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців відповідні обов`язки, зокрема свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок, беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою.

Відповідно до абзаців першого та другого частини другої статті 24 Закону України № 2232-XII військова служба призупиняється для військовослужбовців, які самовільно залишили військові частини або місця служби, дезертирували із Збройних Сил України та інших військових формувань або добровільно здалися в полон, якщо інше не визначено законодавством.

Початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини, поданих відповідно до частини п`ятої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, та/або заяви, повідомлення начальника відповідного органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України про вчинене кримінальне правопорушення.

Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань).

Згідно з абзацами третім та четвертим частини другої статті 24 Закону України № 2232-XII військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби.

Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового та інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються.

Час призупинення військової служби військовослужбовцям не зараховується до строку військової служби, вислуги у військовому званні та до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії. На них не поширюються пільги та соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

Разом із цим, згідно з приписами абзацу десятого частини другої статті 24 Закону України № 2232-XII, для військовослужбовців, стосовно яких судом ухвалено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються.

У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством України для військовослужбовців.

Імперативними приписами абзацу одинадцятого частини другої статті 24 Закону України № 2232-XII чітко визначено, що за весь час безпідставного призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Аналогічні за змістом норми містить пункт 144-6 Положення № 1153, згідно з яким для військовослужбовців, стосовно яких судом винесено виправдувальний вирок, що набрав законної сили, або стосовно яких закрито кримінальне провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються.

У такому разі строк призупинення військової служби зараховується до вислуги років для виплати надбавки за вислугу років і призначення пенсії, а також до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання та поновлюються пільги і соціальні гарантії, встановлені законодавством для військовослужбовців.

За весь час необґрунтованого призупинення військової служби таким військовослужбовцям виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

Продовження військової служби та дії контракту з військовослужбовцями, зазначеними у цьому пункті, здійснюється командирами (начальниками) військових частин наказами по особовому складу.

Таким чином, наведеними положеннями законодавства визначено послідовність правових наслідків призупинення військової служби та її подальшого продовження у разі настання обставин, передбачених абзацом десятим частини другої статті 24 Закону України № 2232-XII.

Зокрема, у разі закриття кримінального провадження з підстав, визначених пунктами 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, військова служба та дія контракту продовжуються, строк призупинення військової служби зараховується до відповідної вислуги, поновлюються пільги та соціальні гарантії, а за весь час необґрунтованого призупинення військової служби виплачується недоотримане грошове та здійснюється недоотримане продовольче, речове та інші види забезпечення.

При цьому пунктом 144-6 Положення № 1153 прямо передбачено, що продовження військової служби та дії контракту здійснюється командиром (начальником) військової частини шляхом видання наказу по особовому складу.

Отже, зазначеними приписами законодавства визначений обов`язок командира військової частини вжити належних заходів щодо відновлення прав військовослужбовця у разі закриття щодо нього кримінального провадження відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України, зокрема шляхом видання відповідного наказу по особовому складу щодо продовження таким військовослужбовцем військової служби та дії контракту, зарахування строку призупинення військової служби до вислуги років, до строку вислуги років для присвоєння чергового військового звання, поновлення пільг і соціальних гарантій, виплати недоотриманого грошового та здійснення недоотриманого продовольчого, речового та інших видів забезпечення.

Судом встановлено, що кримінальне провадження № 62023100130001383 від 07.08.2023 стосовно помічника командира військової частини НОМЕР_2 з внутрішньої безпеки підполковника ОСОБА_1 було закрито постановою слідчого від 26.09.2024 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, 26.09.2024 настав юридичний факт, з яким положення абзацу десятого частини другої статті 24 Закону України № 2232-XII безпосередньо пов`язують продовження військової служби та дії контракту, а також відновлення передбачених законом прав військовослужбовця.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що саме наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 21.09.2023 № 258 (по стройовій частині) позивачу з 07.08.2023 було призупинено військову службу та дію контракту про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, а також виключено його зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 .

Отже, твердження відповідача, викладене у листі від 12.02.2025 № 634/307, про те, що рішення щодо увільнення позивача від займаної посади та призупинення військової служби і дії контракту військовою частиною не приймалося, не відповідає встановленим обставинам справи та спростовується зазначеним наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 21.09.2023 № 258.

Крім того, командиром військової частини НОМЕР_2 приймалися рішення у формі відповідних пунктів наказів щодо направлення копій матеріалів службового розслідування, проведеного у військовій частині НОМЕР_2 , до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Києві, щодо обставин начебто самовільного залишення позивачем військової частини.

Отже, саме відповідач вчинив дії, які стали підставою для порушення питання про кримінальне правопорушення щодо позивача, та був заявником у кримінальному провадженні № 62023100130001383.

За таких обставин суд критично оцінює доводи відповідача, викладені у листі від 12.02.2025 № 634/307, про те, що відповідачу невідомо про факт закриття кримінального провадження № 62023100130001383 від 07.08.2023, позивач до військової частини не прибув, а інформація про місце його перебування у відповідача відсутня.

Як встановлено судом, позивач здійснював листування з органами Військової служби правопорядку та органами військового управління стосовно дій відповідача. Крім того, відповідачу було відоме місце постійного проживання позивача, а також він отримав копію постанови про закриття кримінального провадження № 62023100130001383 від 07.08.2023.

Таким чином, за встановлених обставин відповідач був обізнаний як про обставини призупинення військової служби позивача, так і про закриття кримінального провадження, правові наслідки якого прямо визначені абзацами десятим та одинадцятим частини другої статті 24 Закону України № 2232-XII.

Водночас після закриття кримінального провадження відповідач не видав передбаченого пунктом 144-6 Положення № 1153 наказу по особовому складу про продовження військової служби та дії контракту позивача, а також не здійснив передбачених законом виплат недоотриманого грошового забезпечення та інших видів забезпечення за період необґрунтованого призупинення військової служби.

При цьому подальше скасування постанови про закриття кримінального провадження саме по собі не змінює правового значення тієї обставини, що в період з 26.09.2024 до моменту скасування такої постанови кримінальне провадження було закритим, а відповідний правовий статус позивача мав бути врегульований у порядку, визначеному законом.

У разі подальшого скасування постанови про закриття кримінального провадження та поновлення досудового розслідування, за наявності передбачених законом підстав для повторного призупинення військової служби, відповідач мав вчинити відповідні дії та оформити їх належним наказом по особовому складу.

Тобто, після закриття кримінального провадження за реабілітуючою підставою позивачу підлягала поновленню виплата грошового забезпечення. Якщо після цього постанову про закриття кримінального провадження було скасовано та досудове розслідування поновлено, за наявності відповідних законних підстав відповідач мав видати новий наказ про повторне призупинення військової служби та пов`язаних із нею виплат.

Відтак сам факт подальшого скасування постанови про закриття кримінального провадження не може означати, що період з моменту закриття кримінального провадження до моменту скасування відповідної постанови автоматично набуває статусу періоду призупинення військової служби та невиплати грошового забезпечення.

При цьому цей період не може автоматично вважатися періодом досудового розслідування, оскільки порядок проходження військової служби визначається спеціальним законодавством. Тим більше, позивачу у кримінальному провадженні № 62023100130001383 підозра не оголошувалася.

За таких обставин відсутність наказу про повторне призупинення військової служби не може замінюватися бездіяльністю відповідача щодо поновлення виплати грошового та інших видів забезпечення. Відповідач зобов`язаний належним чином оформлювати зміни у проходженні військової служби та не може залишати це питання неврегульованим протягом тривалого часу.

Суд також враховує принцип «належного урядування», відповідно до якого суб`єкти владних повноважень повинні діяти своєчасно, послідовно, належним чином та у межах установлених процедур, забезпечуючи юридичну визначеність і дотримання прав особи.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Рисовський проти України» (заява № 29979/04, рішення від 20.10.2011, яке набуло статусу остаточного 20.01.2012) сформульовано складові принципу «належного урядування». Державні органи повинні діяти своєчасно та послідовно, а також запроваджувати внутрішні процедури, які забезпечують прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок та сприяють юридичній визначеності.

Водночас державні органи, які не впроваджують або не дотримуються власних процедур, не повинні мати можливості отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків. Ризик помилки державного органу має покладатися на саму державу, а така помилка не може виправлятися за рахунок особи, якої вона стосується.

Зазначений підхід узгоджується з практикою Верховного Суду. Зокрема, у постанові від 28.05.2020 у справі № 826/17201/17 зазначено, що суб`єкт владних повноважень не може обґрунтовувати правомірність оскаржуваного рішення обставинами, які не були зазначені безпосередньо в цьому рішенні, оскільки такий підхід дозволив би довільно змінювати або доповнювати обґрунтування своїх дій після їх вчинення, що несумісно з принципами правової визначеності та належного урядування.

У постанові від 26.02.2020 у справі № 804/15772/15 Верховний Суд також виходив із того, що держава повинна дотримуватися принципу «належного урядування» та не може отримувати вигоду від порушення правил і обов`язків, установлених нею ж.

Аналогічний підхід викладено у постанові Верховного Суду від 28.02.2020 у справі № П/811/1015/16, відповідно до якого державні органи зобов`язані діяти своєчасно та належним чином, а держава не повинна отримувати вигоду від допущених її органами помилок за рахунок добросовісної приватної особи.

Застосовуючи зазначений принцип до спірних правовідносин, суд виходить із того, що після закриття кримінального провадження 26.09.2024 відповідач мав належним чином врегулювати правовий статус позивача відповідно до прямої вказівки абзацу десятого частини другої статті 24 Закону України № 2232-XII та пункту 144-6 Положення № 1153.

Натомість невчинення таких дій призвело до ситуації, за якої правовий статус позивача залишився неврегульованим, а виплата грошового забезпечення та здійснення інших видів забезпечення не були поновлені.

Отже, суд дійшов висновку, що закриття 26.09.2024 кримінального провадження № 62023100130001383 від 07.08.2023 стосовно позивача на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України мало наслідком виникнення у відповідача обов`язку діяти відповідно до абзаців десятого та одинадцятого частини другої статті 24 Закону України № 2232-XII та пункту 144-6 Положення № 1153.

Відповідач мав видати наказ по особовому складу про продовження військової служби та дії контракту позивача, забезпечити поновлення передбачених законом прав, пільг і соціальних гарантій, а також виплату недоотриманого грошового та здійснення недоотриманого продовольчого, речового та інших видів забезпечення за час необґрунтованого призупинення військової служби.

Подальше скасування постанови про закриття кримінального провадження та поновлення досудового розслідування не звільняло відповідача від обов`язку належним чином оформити відповідні зміни у правовому статусі позивача. За наявності передбачених законом підстав для повторного призупинення військової служби таке призупинення мало бути оформлене відповідним наказом, а не виникати автоматично внаслідок самого факту поновлення досудового розслідування.

Таким чином, період з 07.08.2023 по 26.09.2024 включно підлягає оцінці судом з урахуванням встановленого факту призупинення військової служби позивача, факту закриття кримінального провадження на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України та визначених законом наслідків такого закриття.

За встановлених у справі обставин невидача відповідачем наказу по особовому складу про продовження позивачем військової служби та дії контракту, а також невиплата недоотриманого грошового забезпечення та нездійснення продовольчого, речового та інших видів забезпечення за весь час необґрунтованого призупинення військової служби підлягають оцінці як бездіяльність суб`єкта владних повноважень, яка має відповідати вимогам частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Отже, відповідач не вчинив необхідних дій для належного врегулювання правового статусу позивача після закриття кримінального провадження, у зв`язку з чим його бездіяльність є протиправною.

Враховуючи принцип ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов`язати відповідача вчинити необхідні дії для поновлення порушених прав позивача, а саме виплатити ОСОБА_1 недоотримане грошове забезпечення та здійснити продовольче, речове та. інші види забезпечення за весь час необґрунтованого призупинення йому військової служби з 7 серпня 2023 року, тобто з дня внесення відомостей до ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження № 62023100130001383, та по дату закриття указаного кримінального провадження, тобто по 26 вересня 2024 року (включно).

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши наявні письмові докази у матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з вище окреслених підстав.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки відповідно пункту 12 ч.1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються військовозобов`язані та резервісти, які призвані на спеціальні збори у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку.

На підставі наведеного та керуючись статтями 2, 9, 72-73, 76-77, 90, 139, 162, 229, 242-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 , АДРЕСА: АДРЕСА_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (адреса 04053, місто Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, будинок 16 ЄДРПОУ 42098368) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частин НОМЕР_4 , яка полягала у невидачі наказу по особовому складу про продовження подальшого проходження військової служби підполковником ОСОБА_1 .

3. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо невиплати підполковнику ОСОБА_1 недоотриманого грошового забезпечення та нездійснення продовольчого, речового та інших видів забезпечення за весь час необґрунтованого призупинення йому військової служби з 7 серпня 2023 року, тобто з дня внесення відомостей до ЄРДР кримінального провадження № 62023100130001383, та по дату закриття указаного кримінального провадження, тобто по 26 вересня 2024 року (включно).

4. Зобов`язати військову частину НОМЕР_2 (ідентифікаційний код в ЄДРПОУ: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_3 ) виплатити підполковнику ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , недоотримане грошове забезпечення та здійснити продовольче, речове та. інші види забезпечення за весь час необґрунтованого призупинення йому військової служби з 7 серпня 2023 року, тобто з дня внесення відомостей до ЄРДР про реєстрацію кримінального провадження № 62023100130001383, та по дату закриття указаного кримінального провадження, тобто по 26 вересня 2024 року (включно).

5. Копію рішення вручити (надіслати) учасникам справи в порядку, передбаченому статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.