Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №754/1098/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 вересня 2026 року Київ справа №754/1098/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Сас Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1

до 1) Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, 2) Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві

про визнання протиправними дій суб`єкта владних повноважень та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Рух справи, позиція учасників.

Позивач звернувся до Деснянського районного суду міста Києва суду первинно з вимогами:

1. Визнати протиправними дії Головного управління ПФУ у Кіровоградській області щодо відмови у призначенні пенсії за віком.

2. Зобов`язати Головне управління ПФУ у Кіровоградській області зарахувати весь страховий стаж в повній мірі 35 років;

3. Зобов`язати Головне управління ПФУ у Кіровоградській області прийняти для нарахування пенсії довідки про заробітну плату за 1981-1988 роки № 522 по Крайній Півночі;

4. Зобов`язати Головне управління ПФУ у Кіровоградській області призначити пенсію за віком з урахуванням всього страхового стажу та довідки про заробітну плату;

5. Зобов`язати Головне управління ПФУ у Кіровоградській області відшкодувати пенсію з 26.05.2023.

В обґрунтування своїх вимог, позивач зазначив, що рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 263040011739 від 01.03.2024 йому було скасовано рішення про призначення пенсії № 263040011739 від 26.05.2023. Підставою для скасування стало те, що за результатами повторного розгляду поданих документів орган Пенсійного фонду не зарахував до страхового стажу окремі періоди трудової діяльності та проходження строкової військової служби, зокрема, не враховано періоди роботи, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки, на думку відповідача, записи в ній внесені з порушенням вимог Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Так, на титульній сторінці трудової книжки по-батькові заявника зазначено як “ ОСОБА_2 ”, тоді як у посвідці на постійне проживання серії НОМЕР_2 воно зазначене як “ ОСОБА_3 ”. Крім того, до страхового стажу не зараховано період проходження позивачем строкової військової служби з 03.04.1977 по 12.06.1980, підтверджений військовим квитком серії НОМЕР_3 , оскільки по батькові, зазначене у військовому квитку, не відповідає по батькові, вказаному в посвідці на постійне проживання. У зв`язку з неврахуванням зазначених періодів страховий стаж позивача визначений у розмірі 2 роки 5 місяців 27 днів. Відповідач дійшов висновку про відсутність у позивача необхідного страхового стажу для призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням, звернувся до суду з цим позовом.

Деснянський районний суд м. Києва ухвалою від 24.01.2025 позовну заяву передав за підсудністю на розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 14.03.2025 позовну заяву залишив без руху.

19.03.2025 позивачем на виконання вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху подано до суду заяву про усунення недоліків, шляхом уточнення позовних вимог, якою просить суд:

1. Зобов`язати Головне управління ПФУ дорахувати стаж 18 років 11 місяців за період з 31.12.1991 року по 15.04.2024 рік, згідно трудової книжки НОМЕР_1 і порядковим записом з № 10 по № 18.

2. Зобов`язати Головне управління ПФУ прийняти довідку про заробітну плату за період 1981-1985 рік №261 від 07.02.2005 року, так як ПФУ не брали її в розрахунок.

3. Зобов`язати Головне управління ПФУ відшкодувати пенсію з 26.05.2023 року.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 14.04.2025 відкрив провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві відповідач щодо позовних вимог заперечує в повному обсязі. Зазначає, що позивач пропустив встановлений статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячний строк звернення до суду. На думку Пенсійного фонду, позов подано після спливу визначеного законом строку, при цьому позивач не заявляв клопотання про його поновлення та не навів поважних причин пропуску. У зв`язку з цим відповідач вважає, що позовні вимоги підлягають залишенню без розгляду. Крім того, відповідач зазначає, що рішення про призначення пенсії від 26.05.2023 та подальше рішення від 01.03.2024 про відмову в її призначенні були прийняті відповідно до принципу екстериторіальності, передбаченого чинним законодавством. Заява позивача була розглянута уповноваженими структурними підрозділами Пенсійного фонду в інших областях України, що, на думку відповідача, свідчить про дотримання встановленого порядку розгляду пенсійних справ. На думку відповідача, у позивача відсутній необхідний страховий стаж для призначення пенсії за віком. Пенсійний фонд вказує, що до страхового стажу не були зараховані окремі періоди трудової діяльності та проходження військової служби. Зокрема, не враховано записи трудової книжки серії НОМЕР_1 та період строкової військової служби з 03.04.1977 по 12.06.1980 у зв`язку з розбіжностями у по батькові позивача, зазначеному в цих документах (“ ОСОБА_2 ”), та у посвідці на постійне проживання (“ ОСОБА_3 ”). Відповідач вважає, що такі невідповідності не дають можливості однозначно ідентифікувати належність зазначених документів позивачу. Також Пенсійний фонд не зарахував до страхового стажу періоди роботи позивача на території російської федерації після 01.01.1992, а саме з 01.01.1992 по 09.01.2008, з 01.04.2008 по 11.11.2010 та з 01.03.2012 по 31.05.2012. Відповідач посилається на зміни законодавства у сфері пенсійного забезпечення та припинення дії міжнародних угод, які регулювали взаємне зарахування стажу між державами-учасницями СНД. Крім того, до страхового стажу не було зараховано періоди здійснення підприємницької діяльності з 05.05.2009 по 31.12.2012 та з 01.01.2014 по 16.02.2015 через відсутність у Реєстрі застрахованих осіб відомостей про сплату страхових внесків та документального підтвердження системи оподаткування. З урахуванням виключення зазначених періодів відповідач визначив страховий стаж позивача у розмірі 2 роки 5 місяців 27 днів та дійшов висновку про відсутність у нього права на призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”. Відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Київський окружний адміністративний суд ухвалою від 03.07.2026 витребував докази у відповідача-1.

На виконання вимог ухвали суду відповідачем-1 надано інформацію про те, що після прийняття рішення від 26.05.2023 № 263040011739 електронну пенсійну справу ОСОБА_1 засобами програмного забезпечення передано за місцем реєстрації до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києва, для завершення технологічного процесу опрацювання звернення за призначенням пенсії та здійснення її виплати.

Ухвалою від 10.07.2026 суд постановив залучено до участі у справі як другого відповідача Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368).

Відповідач-2 правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований шляхом направлення ухвал в електронний кабінет в підсистемі «Електронний суд», про що свідчить довідка про доставку електронного листа, сформована програмним забезпеченням «Діловодство спеціалізованого суду».

Водночас надав копії матеріалів пенсійної справи позивача.

Обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин російської федерації, з 2009 року постійно проживає в Україні, документований посвідкою серії НОМЕР_4 .

Позивач звернувся 19.05.2023 з заявою при значення пенсії за віком, яка розглянута ГУ ПФУ за принципом екстериторіальності.

Рішенням № 263040011739 від 26.05.2023 позивачу з 19.05.2023 призначено пенсію з віком. Загальний страховий стаж склав 16 років 9 місяці 28 днів, а саме:

- з 01.09.1975 - 27.02.1978 (2 роки 5 місяців 27 днів) період навчання;

- 03.04.1978-12.06.1980 (2 роки 2 місяці 10 днів) період військової строкової служби;

- 11.11.1980-31.12.1991 (11 років 1 місяць 2 дні) період трудової діяльності згідно трудової книжки на ім`я ОСОБА_4 ;

- 01.01.2013-31.12.2013 (1 рік 0 місяців 0 днів) інформація що міститься в індивідуальних відомостях про застраховану особу.

Рішенням відповідача-1 про відмову в призначенні пенсії № 263040011739 від 01.03.2024 рішення про призначення пенсії переглянуто, з мотивів відсутності у позивача необхідного страхового стажу, який складає 2 роки 05 місяців 27 днів, що є недостатнім для призначення пенсії.

При цьому, з рішення вбачається, що відповідачем не зараховано періоди трудової діяльності:

- згідно трудової книжки (серії НОМЕР_1 ), оскільки записи внесено з порушенням вимог Інструкції ведення трудових книжок установами, організаціями та підприємствами, а саме: на титульній сторінці трудової книжки по батькові заявника ( ОСОБА_2 ) не відповідає даним в посвідці на постійне проживання (серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 );

- період проходження військової строкової служби з 03.04.1977 по 12.06.1980 згідно військового квитка (серії НОМЕР_3 ), оскільки по батькові заявника не відповідає по батькові в посвідці на постійне місце проживання.

Як вбачається з трудової книжки серії НОМЕР_1 , виданої на ім`я ОСОБА_4 , на титульній сторінці міститься запис про зміну (виправлення) по батькові з “ ОСОБА_2 ” на “ ОСОБА_3 ”, згідно свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 .

З наданої копії військового квитка серії НОМЕР_3 вбачається, що первинно по батькові власника документа було зазначено як “ ОСОБА_3 ”. У подальшому до документа внесено виправлення: по батькові змінено на “ ОСОБА_2 ”.

Згідно з архівною довідкою від 24.04.2024 № 179/1/3992, виданою Галузевим державним архівом Міністерства оборони України, ОСОБА_5 (мовою оригіналу документа) проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_6 ( АДРЕСА_1 ) у військовому званні “военный строитель-рядовой” на посаді “т/строитель” з 05 квітня 1978 року по 24 квітня 1978 року, що підтверджується наказом від 05.04.1978 № 90 про зарахування до списків особового складу та наказом від 24.04.1978 № 108 про вибуття для подальшого проходження служби до військової частини НОМЕР_7 .

Не погоджуючись з таким рішенням позивач звернувся з цим позовом до суду.

Норми права, які застосував суд та мотиви їх застосування.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Спірні правовідносини унормовано Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” №1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-IV).

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:

1) пенсія за віком;

2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства);

3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною 1 статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

Частиною 2 статті 26 Закону №1058-IV визначено, що у разі відсутності страхового стажу, передбаченого ч.1 ст. 26 Закону, право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення віку 63 роки за наявності страхового стажу в період з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

Порядок звернення за призначенням (перерахунком) пенсії визначений статтею 44 Закону № 1058-IV, згідно положень якої заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду України та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (частина п`ята статті 45 Закону № 1058-IV).

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” затвердженим постановою Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі – Порядок № 22-1).

Відповідно до пункту 1.1. Порядку № 22-1 заява про призначення пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший (згідно бланків, доданих до Порядку), тощо подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) або через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг (далі - Портал Дія) з використанням електронного підпису, що базується на кваліфікованому сертифікаті електронного підпису, відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436.

Згідно з пунктом 4.2 Порядку № 22-1 при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб: ідентифікує заявника (його представника); надає інформацію щодо умов та порядку призначення (перерахунку) пенсії; реєструє заяву, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, відповідність викладених у них відомостей про особу даним паспорта; уточнює інформацію про факт роботи (навчання, служби, підприємницької діяльності) і про інші періоди діяльності до 01 січня 2004 року, що можуть бути зараховані до страхового стажу. У разі необхідності роз`яснює порядок підтвердження страхового стажу, повідомляє про право особи на здійснення доплати до мінімального страхового внеску відповідно до частини третьої статті 24 Закону, та/або на добровільну участь у системі загальнообов`язкового пенсійного страхування; проводить опитування свідків для підтвердження стажу відповідно до пунктів 17-19 Порядку підтвердження наявного стажу роботи. Опитування свідків проводиться згідно із пунктом 12 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії; з`ясовує наявніcть у заявника особливого (особливих) статусу (статусів), особливих заслуг, інших обставин, які можуть бути підставою для встановлення підвищень, надбавок, доплат; повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів; сканує документи. На створені електронні копії накладає кваліфікований електронний підпис; надсилає запити про отримання необхідних відомостей з відповідних державних електронних інформаційних реєстрів, систем або баз даних згідно з пунктом 2.28 розділу II цього Порядку; повідомляє про можливості подавати заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія; видає особі або посадовій особі розписку із зазначенням дати прийняття заяви, переліку одержаних і відсутніх документів, строку подання додаткових документів для призначення пенсії та пам`ятку пенсіонеру (додаток 7). Скановані розписка та пам`ятка пенсіонеру зберігаються в електронній пенсійній справі; повідомляє особу, у вибраний нею спосіб, про відсутність відомостей або/та наявність розбіжностей у відповідних інформаційних реєстрах, системах або базах даних та строки подання необхідних документів для призначення пенсії, не пізніше двох робочих днів після отримання відповідної інформації.

Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Цей строк може бути продовжено за рішенням керівника органу, що призначає пенсію, на строк проведення додаткової перевірки достовірності відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умов їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством, для визначення права на пенсію, але не більше ніж на 15 днів (пункт 4.3 Порядку № 22-1).

Згідно з пунктом 4.7 Порядку № 22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження. Якщо пенсію за віком призначено автоматично (без звернення особи), у повідомленні про призначення особі пенсії додатково зазначається інформація про порядок її виплати.

Відповідно до п. 4.10 Порядку № 22-1 після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Частиною 1 статті 24 Закону №1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV).

При цьому, згідно з ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 56 Закону №1788-ХІІ до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Згідно з приписами статті 62 Закону №1788-ХІІ основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12 серпня 1993 року затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).

Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях у відповідні періоди визначався Інструкцією, що затверджена постановою Державного Комітету СРСР з праці та соціальних питань від 20.06.1974 №162 (далі - Інструкція № 162) та Інструкцією, затвердженою спільним наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення № 58 від 29.07.1993 року (надалі - Інструкція № 58).

Оцінка аргументів учасників справи та висновки суду.

Щодо неврахування записів трудової книжки.

Відповідач при розгляді документів позивача, наданих для призначення пенсії, не надав належну оцінку записам трудової книжки позивача, в яких відображено, власне, періоди трудового (страхового) стажу, не проаналізовано відомості трудової книжки позивача на предмет врахування періодів її роботи.

Судом встановлено, що позивачем при зверненні до органу Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком надано, зокрема копію трудової книжки серії НОМЕР_1 .

Суд звертає увагу, що записи наявні в трудовій книжці виконані розбірливим почерком, містять підставу їх внесення та прослідковуваний слід печатки суб`єкта господарювання, вказано посаду та підпис уповноваженої особи.

Стосовно доводів про те, що трудову книжку серії НОМЕР_1 до уваги не взято, оскільки зазначене по-батькові позивача “ ОСОБА_2 ” (рос. мова) не відповідає свідоцтву про народження дитини серії НОМЕР_5 “ ОСОБА_3 ”.

На титульному аркуші даної трудової книжки зазначено: в рядку “ ОСОБА_6 ” “ ОСОБА_7 ” в рядку “ ОСОБА_8 ” “Николай” в рядку “Отчество” “ ОСОБА_2 ” (закреслено) “ ОСОБА_3 ”.

З цього приводу суд зазначає, що відповідно до пункт 2.13 Інструкції № 58 (чинної на час внесення виправлень) зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім`я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім`я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів.

Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім`я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів.

На обкладинці трудової книжки міститься запис про зміну (виправлення) по батькові з “ ОСОБА_2 ” на “ ОСОБА_3 ”, внесений на підставі свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 , засвідчений посадовою особою ФОП ОСОБА_9 , де на той час працював позивач, що підтверджується записами в трудовій книжці (запис №17-18) та відтиском печатки ФОП ОСОБА_9 .

Тобто інформація про зміну прізвища позивача внесена його роботодавцем відповідно до правил визначених п. 2.13. Інструкції № 58.

Аналогічні висновки міститься в постанові Верховного Суду від 17.09.2024 у справі № 440/4164/23.

Таким чином, з огляду на те, що відомості, зазначені з одного боку у свідоцтві про народження, посвідці на постійне проживання серії НОМЕР_4 , та у трудовій книжці серії НОМЕР_1 позивача, з врахуванням внесених до неї виправлень, у частині по батькові є ідентичними, у суду відсутні підстави погодитись з висновками відповідача про неприйняття трудової книжки позивача.

Щодо не зарахування періоду проходження військової строкової служби.

За нормами статті 56 Закону 1788-XII, військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби, зараховується до стажу роботи.

У період проходження позивачем військової служби діяло Положення про порядок призначення та виплати державних пенсій, затверджене Постановою Ради Міністрів СРСР від 03.08.1972 № 590, пункт “к” частина 1 пункту 109 вказаного Положення передбачено, що крім роботи в якості робочого або службовця в загальний стаж роботи зараховується також служба в складі Збройних сил СРСР.

Аналогічні положення містились в ч. 1 ст. 78 Закон СРСР "Про загальний військовий обов`язок" від 12.10.1967.

Відповідно до пункту 2.19 Інструкції № 58 (чинної на час внесення записів) до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів такі записи: а) про час служби у складі Збройних Сил України та інших військах, де на тих, які проходять службу, не поширюється законодавство про працю і державне соціальне страхування, із зазначенням дати призову (зарахування) і дати звільнення із служби.

Згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 запис №2, позивач з 03.04.1978 по 16.06.1980 проходив службу в лавах Радянської армії. Запис внесено на підставі військового квитка серії НОМЕР_3 .

Водночас, відповідно до військового квитка серії НОМЕР_3 від 03.04.1978 позивач 03.04.1978 призваний на дійсну військову службу та направлений до військової частини, а 12.06.1980 - звільнений у запас та демобілізований.

На титульному аркуші вказано військового квитка зазначено: в рядку “ ОСОБА_6 ”, “ ОСОБА_7 ”, в рядку “ ОСОБА_8 ” “ ОСОБА_10 ”, в рядку “Отчество” “ ОСОБА_3 ” (закреслено) “ ОСОБА_2 ”

Суд звертає увагу, що в військовому квитку наявний запис “ ОСОБА_5 ”, а подальші виправлення не застережено у встановленому порядку, а тому відповідач не мав їх враховувати.

Оскільки, відомості, зазначені у посвідці на постійне проживання серії НОМЕР_4 , та дані військового квитка серії НОМЕР_3 позивача, до внесених виправлень, у частині по батькові збігаються, відповідні періоди мали враховуватись відповідачем.

Таким чином, період проходження позивачем строкової військової служби з 03.04.1978 по 12.06.1980 підлягає зарахуванню до страхового стажу.

Щодо незарахування до трудового стажу періодів роботи на території рф.

Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

13 березня 1992 України стала учасником Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від (надалі також - Угода від 13.03.1992).

У відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи, яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин, суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.

Отже, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 підлягає врахуванню при зарахуванні спірного стажу роботи позивача в рф, оскільки вказана Угода була чинною на момент набуття страхового стажу.

Статтею 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 закріплено принцип територіальності, згідно з яким пенсійне забезпечення громадян держав-учасників здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають (чинної на момент виникнення спірних правовідносин).

При цьому, метою Угоди від 13.03.1992 є взаємне визнання і виконання державами-учасницями зобов`язань "відносно непрацездатних осіб, які набули право на пенсійне забезпечення на їхній території або на території інших республік за період їх входження в СРСР і реалізують це право на території держав-учасниць Угоди". Держави-учасниці цієї Угоди, визнавши відповідальність за пенсійне забезпечення своїх громадян, взяли на себе зобов`язання щодо захисту їхніх пенсійних прав.

Статтею 5 Угоди від 13.03.1992 встановлено, що вона розповсюджує свою дію на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені чи будуть установлені законодавством держав-учасниць угоди.

Згідно з частинами другою та третьою статті 6 цієї Угоди від 13.03.1992 для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасників угоди зараховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР до набрання сили вказаної угоди. Обчислення пенсій провадиться із заробітку за періоди роботи, які зараховуються у трудовий стаж.

Отже, Угодою визначено стаж, який підлягає врахуванню при призначенні пенсії, а також заробіток за відповідний період, який підлягає включенню при обчисленні пенсії.

Згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 в періоди:

з 11.11.1980 по 09.01.2008 позивач працював в “СМП - № 522” після реорганізації с 17.02.1998 - ДВАТ “СМП – № 522”;

з 01.04.2008 по 11.11.2010 – ЗАТ “Сибмонтаж”;

з 01.03.2012 по 31.05.2012 – ТОВ “Миал”.

Такі записи засвідчені чітким відтиском печатки вказаних організацій та не містять ні виправлень/підтирань, ні інших застережень, які б давали підстави сумніватись у їх правдивості.

Тобто, позивачем подано документи для підтвердження стажу його роботи на території іншої країни, тому такий стаж підлягає визнанню на території України.

Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.

Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

Питання правових наслідків виходу учасників з вказаної Угоди досліджено Верховним Судом у постанові від 18.11.2024 у справі № 340/4436/23, у якій сформульовано такі висновки:

Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 року № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 року № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 року в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.

З урахуванням викладеного колегія суддів констатує, що на час трудової діяльності позивачу спірний період та звернення позивачки до Управління про призначення пенсії Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем та, як наслідок, не зараховано до страхового стажу позивачки період роботи … на території РФ.

У справі, що розглядається позивач також звернувся з заявою про призначення пенсії в період чинності Угоди, а тому зазначені висновки Верховного Суду є релевантними.

У Рішенні від 09.02.1999 №1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Подібні висновки містяться в постанові Верховного Суду від 17.09.2024 № 580/3576/22.

За наявності чинних у період роботи позивача положень Угоди, що передбачали відповідне право, позивач не може нести негативні наслідки у вигляді відмови у зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу.

Таким чином, доводи відповідача щодо неможливості зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в російській федерації з 01.01.1992 по 09.01.2008, з 01.04.2008 по 11.11.2010 та з 01.03.2012 по 31.05.2012 суд вважає необґрунтованими, оскільки у спірні періоди роботи позивача вказана Угода була чинною та передбачала право на пенсію громадянам держав - учасниць Угоди з врахуванням трудового стажу, набутого на території будь-якої з цих держав.

Щодо вимог про зарахування до страхового стажу періодів здійснення підприємницької діяльності.

У спірний період страховий стаж загалом обчислювався в порядку визначеному ч. 2 ст. 24 Закону №1058-IV, тобто за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Також, відповідно до п. 4 Порядку № 637 в редакції Постанови КМ № 1058 від 27.09.2022, періоди провадження фізичною особою підприємницької діяльності зараховуються до стажу роботи за умови підтвердження документами про сплату страхових внесків (платіжними дорученнями, квитанціями установ банків, документами, що підтверджують поштовий переказ, інформацією Пенсійного фонду України про сплату страхових внесків (за наявності), а періоди провадження підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, фіксованого податку, спеціального торгового патенту підтверджуються свідоцтвом про сплату єдиного податку; спеціальним торговим патентом; документами про сплату єдиного податку, фіксованого податку, придбання спеціального торгового патенту (за наявності платіжних доручень, квитанцій установ банків, документів, що підтверджують поштовий переказ).

З матеріалів позовної заяви та доданих до неї документів судом не встановлено доказів, які б підтверджували факт здійснення позивачем підприємницької діяльності у зазначені періоди, а також не надано жодних первинних документів щодо реєстрації позивача як фізичної особи-підприємця, системи оподаткування чи фактичного провадження ним такої діяльності.

Водночас у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що позивач з 05.05.2009 зареєстрований як фізична особа-підприємець. При цьому, за даними відповідача, сплата страхових внесків здійснена лише у 2013 році, що унеможливлює зарахування інших періодів до страхового стажу в заявлених межах.

До страхового стажу не включено періоди провадження підприємницької діяльності з 05.05.2009 по 31.12.2012 та з 01.01.2014 по 16.02.2015 у зв`язку з відсутністю відомостей про систему оподаткування позивача, а також через відсутність у Реєстрі застрахованих осіб індивідуальних даних щодо сплати ним страхових внесків (єдиного внеску).

Суд звертає увагу, що у матеріалах справи також відсутні докази, які б підтверджували факт здійснення позивачем підприємницької діяльності у спірні періоди, а також відсутні документи, передбачені пунктом 4 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (у чинній редакції), зокрема: документи про сплату страхових внесків (платіжні доручення, квитанції банків, підтвердження поштових переказів), довідки з інформаційних систем Пенсійного фонду України (зокрема форми 5-ОК), а також документи, що підтверджують перебування позивача на спрощеній системі оподаткування або статус суб`єкта підприємницької діяльності із зазначенням системи оподаткування.

З наданої індивідуальної відомості про застраховану особу (форма ОК-5) судом встановлено, що страхові внески за позивача були сплачені за період з 01.01.2013 по 31.12.2013. Вказаний період був врахований відповідачем при первинному призначенні пенсії та включений до загального страхового стажу позивача.

За таких обставин суд дійшов висновку, що згідно з урахуванням поданих позивачем документів у відповідача були відсутні підстави для зарахування до його страхового стажу періодів провадження підприємницької діяльності з 05.05.2009 по 31.12.2012 та з 01.01.2014 по 16.02.2015, у зв`язку з чим такі періоди не підлягають включенню до страхового стажу при призначенні пенсії.

Щодо позовних вимог про зарахування до страхового стажу період роботи з 04.03.2024 по 15.04.2024 на посаді водія в ФОП ОСОБА_11 .

Трудова книжка містить відповідні записи про прицняття на роботу 04.03.2024 та звільнення 15.04.2024 (записи № 17-18).

Запис № 18 містить відбиток мастичної печатки фізичної особи-підприємця, підпис відповідальної особи.

Відповідач стверджує, що працедавець не сплатив страхові внески за вказаний період, що не дозволяє зарахувати цей період праці до страхового стажу.

Суд звертає увагу, що порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону № 1058-IV.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 20 Закону № 1058-IV передбачено, що страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.

Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, зазначених у пунктах 1, 2, 5-7, 9, 10, 12, 15, 17 і 18 статті 11 цього Закону, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. (ч. 2 ст. 20 Закону № 1058-IV).

Згідно з ч. 10 наведеної статті Закону, якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.

Крім того, з аналізу норм ст. 106 Закону № 1058-IV встановлено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.

З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.

Згідно усталеної практики Верховного Суду (постанови від 27.03.2018 у справі №208/6680/16-а, від 24.05.2018 у справі №480/12392/16-а, від 31.10.2019 у справі №226/1994/17) і відповідно до приписів статті 106 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Внаслідок невиконання підприємством обов`язку по сплаті внесків до Пенсійного фонду України позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час роботи на вказаному підприємстві, що є неприпустимим і таким, що суперечить основним засадам у сфері соціального захисту. Тому особа не може нести відповідальність за неналежне виконання своїх обов`язків підприємством, на якому вона працює.

Таким чином, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання страхувальником свого обов`язку щодо належного нарахування та сплати страхових внесків, а отже, ненарахування та несплата страхувальником страхових внесків за позивача у спірний період з 04.03.2024 по 15.04.2024 не може нівелювати його право на врахування отриманої ним заробітної плати за цей період у складі пенсії.

Отже вказаний період мав бути зарахований відповідачем.

Щодо вимоги про зобов`язання прийняти довідку про заробітну плату за період 1981-1985 рік № 261 від 07.02.2005.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону №1058-IV для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд по 30 червня 2000 року незалежно від перерв.

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі документів про нараховану заробітну плату (дохід), виданих у порядку, встановленому законодавством, за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року - за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.

Тобто, єдиною і обов`язковою умовою для обчислення пенсії з урахуванням заробітної плати за період роботи до 01 липня 2000 року є підтвердження нарахування такої заробітної плати первинними документами, зокрема, виписками з особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працювала особа, яка звертається за пенсією.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі №358/1179/17 та від 18.10.2018 у справі №539/758/15-а, від 15.01.2021 у справі №357/2591/17.

Водночас суд звертає увагу, що з наданих до суду матеріалів не вбачається, що довідка про заробітну плату № 261 від 07.02.2005 за період роботи з 1981 по 1985 роки не була врахована відповідачем або що відповідачем приймалося окреме рішення про відмову у її врахуванні при обчисленні пенсії.

Також, період роботи позивача, за який видана довідка про заробітну плату № 261 від 07.02.2005, був врахований відповідачем при первинному призначенні пенсії, оскільки відповідний період трудової діяльності було зараховано до страхового стажу позивача.

За таких обставин підстави вважати, що довідка про заробітну плату № 261 від 07.02.2005 не була врахована відповідачем, відсутні, а тому вимога позивача про зобов`язання відповідача прийняти зазначену довідку до розрахунку пенсії є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Щодо способу захисту порушеного права.

Насамперед суд відзначає, що одна частина страхового стажу не була зарахована відповідачем при первинному призначенні пенсії, а інша – під час перегляду рішення про призначення пенсії.

Щодо першого суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права є зобов`язання зарахувати відповідні періоди страхового стажу та зобов`язання через це провести перерахунок та виплату пенсії.

Вирішуючи питання щодо дати з якої необхідно провести перерахунок пенсії суд звертає увагу на той факт, що про незарахування періодів трудової діяльності з 01.01.1992 позивачу було відомо задовго до звернення до суду з цим позовом.

Відповідно до ч. 1 та 2 статті 122 КАС позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно із ч. 3 ст. 122 КАС для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, строк звернення до адміністративного суду – це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків.

Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Суд наголошує, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об`єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов`язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду зауважив, що при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись».

Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів.

Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31.03.2021 справі № 240/12017/19 вказав що поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020 № 340/1019/19).

Верховний Суд у постанові від 21 лютого 2024 року у справі № 240/27663/23 наголосив, що пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує. Така особа має реальну, об`єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про рішення, на підставі якого було здійснено призначення пенсії чи був здійснений її перерахунок, з яких складових вона складається, як обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок чи розрахунок її складових.

За висновком Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, з дня отримання пенсійної виплати особою, якій призначена пенсія вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів. Винятком з цього правила є випадок, коли така особа без зайвих зволікань, в розумний строк після отримання пенсійної виплати, демонструючи свою необізнаність щодо видів та розміру складових призначеної (перерахованої) їй пенсії звернулась до пенсійного органу із заявою про надання їй відповідної інформації. В такому випадку особа вважається такою, що дізналась про порушення її прав при отриманні від пенсійного органу відповіді на подану нею заяву.

У цьому контексті Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 31 березня 2021 року у справі №240/12017/19 дійшов висновку щодо застосування строку звернення до суду, передбаченого статтею 122 КАС, у спорах цієї категорії:

1) для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів. Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду. В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання такою особою строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.

2) пенсія є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі її розмір відомий особі, яка її отримує щомісячно. Відтак, отримання пенсіонером листа від територіального органу Пенсійного фонду України у відповідь на його заяву не змінює момент, з якого така особа повинна була дізнатись про порушення своїх прав, а свідчить лише про час, коли вона почала вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов`язується з початком перебігу строку звернення до суду у разі якщо така особа без зволікань та протягом розумного строку не вчиняла активних дій щодо отримання інформації про правильність/помилковість нарахування розміру пенсії, своєчасність/несвоєчасність її перерахунку, тощо.

Зазначений правовий висновок неодноразово знаходив своє застосування у справах, щодо визначення моменту виникнення у особи права на перерахунок пенсії та початку нарахування відповідних виплат, зокрема, у постанові Верховного Суду від 01.07.2025 у справі №420/23756/24, від 10.02.2026 у справі № 560/1868/24.

Відтак, права позивача в частині перерахунку пенсії з урахуванням зарахованого стажу можуть бути захищені в межах шестимісячного строку, який передував даті звернення до суду, тобто з 08.07.2024.

Щодо органу Пенсійного фонду України, на який має бути покладено обов`язок здійснити нарахування та виплату пенсії.

Заява позивача про призначення пенсії та подальший її перегляд розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Кіровоградській області за принципом екстериторіальності.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що на пенсійному обліку позивач перебував у Головному управлінні Пенсійного фонду України в місті Києві, яким і здійснювалась виплата його пенсії до моменту припинення її виплати.

Відповідно до принципу екстериторіальності орган Пенсійного фонду, який приймає рішення за заявою, не є органом, що здійснює подальшу виплату пенсії. Обов`язок щодо нарахування та виплати пенсії покладається на територіальний орган Пенсійного фонду України, у якому перебуває пенсійна справа та на обліку якого перебуває пенсіонер.

Відповідно до п. 4.10 Порядку № 22-1, яким визначено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку, що перерахунок та виплату пенсії позивачу має здійснити саме Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві.

Щодо інших періодів: - 03.04.1978-12.06.1980 (2 роки 2 місяці 10 днів) період військової строкової служби; - 11.11.1980-31.12.1991 (11 років 1 місяць 2 дні) період трудової діяльності згідно трудової книжки, то суд відзначає, що відмова в зарахуванні спірних періодів оформлена в рішенні про відмову в призначенні пенсії № 263040011739 від 01.03.2024.

Відтак, захист прав позивача в цій частині насамперед пов`язаний з необхідністю скасування зазначеного рішення про відмову в призначенні пенсії.

Проте позивач у змісті позовних вимог не порушує перед судом відповідне питання.

Обґрунтування необхідності виходу за межі позовних вимог.

Так, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 (9991/944/12) і від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 819/1420/15).

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду у справі від 09 травня 2024 року у справі № 360/1444/21, від 17 липня 2024 у справі № 120/3987/18-а, від 17 вересня 2024 року у справі № 580/3576/22, від 20.09.2024 у справі № 160/34216/23.

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18).

Мотиви визнання судом рішення відповідача № 263040011739 від 01.03.2024 протиправним, які пов`язані з незарахуванням періодів страхового стажу, наведені вище.

Щодо доводів відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС)).

При цьому, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Відтак, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.

Як свідчать матеріали справи, позивачу з 19.05.2023 було первинно призначено пенсію.

На підставі листа Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 07.02.2024 позивачу рішенням від 01.03.2024 скасовано рішення про призначення пенсії № 263040011739 від 26.05.2023.

Проте відповідачем не надано доказів ознайомлення позивачем (отримання ним) вказаного рішення.

Водночас, відповідачем навіть не надано відомостей щодо періодів та способу виплати позивачу пенсії, що б дало змогу визначити конкретний момент фактичної припинення її виплати.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність підстав для висновку про пропуск строку звернення до адміністративного суду.

Також, суд звертає увагу на приписи Закону України «Про адміністративну процедуру» від 17.02.2022 № 2073-IX (далі також - ЗАП), який набрав чинності 15 грудня 2023 року.

Так, за приписами ч. 1 ст. 17 цього Закону особа має право бути заслуханою адміністративним органом, надавши пояснення та/або заперечення у визначеній законом формі до прийняття адміністративного акта, який може негативно вплинути на право, свободу чи законний інтерес особи.

Водночас, адміністративний орган зобов`язаний повідомити особу про спосіб, порядок і строк оскарження адміністративного акта, який негативно впливає на право, свободу чи законний інтерес особи (ч. 2 ст. 18 ЗАП).

Адміністративний акт доводиться до відома особи невідкладно, а за наявності обґрунтованих причин - не пізніше трьох робочих днів з дня його прийняття (абз. 2 ч. 3 ст. 75 ЗАП), а інформація про час та спосіб доведення адміністративного акта до відома особи фіксується адміністративним органом у матеріалах справи (ч. 4 ст. 75 ЗАП).

При цьому, недоведення адміністративним органом адміністративного акта до відома особи в установленому порядку є підставою для продовження строку оскарження такого акта (ч. 5 ст. 75 ЗАП).

Рішення відповідача-1 № 263040011739 від 01.03.2024, яким переглянуто попереднє рішення про призначення пенсії є адміністративним актом негативного характеру, проте доказів доведення його до відома позивача суду не представлено.

Отже підстав для висновку про пропуск строку звернення з цим позовом не вбачається.

Таким чином, з метою ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин наявні підстави для виходу за межі позовних вимог, а саме скасування рішення відповідача про відмову в призначенні пенсії № 263040011739 від 01.03.2024.

Оскільки суд дійшов висновку про протиправність зазначеного рішення та його скасування, відсутні правові підстави для збереження наслідків, які воно породило, зокрема щодо припинення виплати позивачу пенсії.

За таких обставин, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити з дати припинення виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , призначену за рішенням № 263040011739 від 26.05.2023.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ч. 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, отже останньому підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1, яким фактично порушено права позивача.

Керуючись статтями 242-246, 255 КАС України, суд,

У Х В А Л И В:

Адміністративний позов – задовольнити частково.

2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 263040011739 від 01.03.2024 про скасування рішення № 263040011739 від 26.05.2023 щодо призначення ОСОБА_1 пенсії за віком.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві поновити з дати припинення виплату пенсії за віком ОСОБА_1 , призначену за рішенням № 263040011739 від 26.05.2023.

4. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 , періоди:

- проходження строкової військової служби з 03.04.1978 по 12.06.1980;

- роботи на території російській федерації з 01.01.1992 по 09.01.2008 в «СМП - № 522» після реорганізації с 17.02.1998 - ДВАТ «СМП – № 522», з 01.04.2008 по 11.11.2010 - ЗАТ «Сибмонтаж» та з 01.03.2012 по 31.05.2012– ТОВ «Миал»;

- роботи з 04.03.2024 по 15.04.2024 водієм легкового автомобіля у ФОП ОСОБА_9 .

5. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 08.07.2024 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з урахуванням зарахованих періодів страхового стажу.

6. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

7. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_8 ) сплачений судовий збір у розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області (Кіровоградська обл., м. Кропивницький, вул. Соборна, буд. 7-А; код ЄДРПОУ 20632802).

8. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення може бути оскаржена до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення та набирає законної сили в порядку встановленому статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Сас Є.В.