Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №300/7590/25 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" вересня 2026 р. справа № 300/7590/25

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Шумея М.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 Секретаря Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області Мандзюка Василя Михайловича, Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області про визнання протиправним та скасування розпорядження, поновлення на роботі та стягнення за вимушений прогул,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до Секретаря Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області Мандзюка Василя Михайловича, Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області, в якому просить суд:

- визнати Розпорядження № 87к від 17.09.2025 Секретаря Солотвинської селищної ради Мандзюка Василя Михайловича про звільнення ОСОБА_1 (5-й ранг державного службовця чи органу місцевого самоврядування) з посади та роботи начальника управління освіти, молоді та спорту Солотвинської селищної ради незаконним, його скасувати

- поновити ОСОБА_1 на посаді та роботі начальника управління освіти, молоді та спорту Солотвинської селищної ради з 18 09.2025, стягнути за вимушений прогул з 18 09,2025 по день вирішення позову судом (для правильного вирішення останньо заявленої позовної вимоги, витребувати від роботодавця довідку згідно ПКМУ № 100 від 08,02 1995 р. (з подальшими змінами та доповненнями) «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати».

- стягнути з секретаря Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області Мандзюка Василя Михайловича та Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень.

Позовні вимоги мотивовані прийняттям Секретарем Солотвинської селищної ради Мандзюка Василя Михайловича протиправного Розпорядження № 87к від 17.09.2025 про звільнення ОСОБА_1 (5-й ранг державного службовця чи органу місцевого самоврядування) з посади та роботи начальника управління освіти, молоді та спорту Солотвинської селищної ради.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 29.10.2025 року позовну заяву ОСОБА_1 – залишено без руху.

07.11.2025 року від Представника позивача до суду надійшла заява про уточнення та усунення недоліків.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.11.2025 року відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

01.12.2025 року від Секретаря Солотвинської селищної ради надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач зазначає, що підставою для видачі розпорядження секретаря селищної ради №87-к від 17 вересня 2025 року «Про звільнення начальника управління освіти, молоді та спорту селищної ради Іванус О.П.» став Акт службового розслідування щодо використання службового автомобіля управлінням освіти, молоді та спорту від 10.09.2025 року з відповідними додатками. Щодо перебування позивача на лікарняному 17.09.2025 відповідач зазначає, що позивач була ознайомлена з актом розслідування, однак ухилялася від надання пояснень, а інформація про відкриття листка непрацездатності в день видачі розпорядження була прихована від роботодавця з метою створення штучних підстав для скасування акта. Крім того, на період воєнного стану діють спеціальні норми ч. 1 ст. 5 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» № 2136-IX, які прямо дозволяють звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період тимчасової непрацездатності із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення непрацездатності. Просить відмовити у задоволенні позову.

01.12.2025 року від Солотвинської селищної ради надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечує проти позову з підстав викладених у відзиві. Просить відмовити у задоволенні позову.

10.12.2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив, згідно якої викладено пояснення, міркування та аргументи щодо наведених у відзиві заперечень та мотиви їх відхилення, позовні вимоги просить задоволити в повному обсязі.

15.12.2025 року від ОСОБА_2 та Солодвинської селищної ради до суду надійшли заперечення на відповідь на відзив.

Суд, розглянувши у відповідності до вимог ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення її учасників (у письмовому провадженні), дослідивши письмові докази, зазначає наступне.

Позивач, ОСОБА_1 , з 30.12.2022 обіймала посаду начальника управління освіти, молоді та спорту Солотвинської селищної ради Івано-Франківського району Івано-Франківської області.

Розпорядженнями Секретаря Солотвинської селищної ради № 88 від 14.07.2025, № 89 від 14.07.2025, № 92 від 15.07.2025 було призначено службові розслідування щодо діяльності управління освіти, молоді та спорту.

За результатами службового розслідування комісією складено Акт від 09.09.2025, яким встановлено численні фактів грубого порушення позивачем посадових обов`язків та вимог ст. 60 ЗУ «Про місцеве самоврядування в Україні», ст. 4 ЗУ «Про службу в органах місцевого самоврядування», Посадової інструкції, а саме:

- перевищення повноважень та розпорядження комунальним майном без згоди селищної ради шляхом укладення договорів зберігання та закріплення службових автомобілів Renault Duster (д.н. НОМЕР_1 ) та ВАЗ 2107 (д.н. НОМЕР_2 ) за її чоловіком — водієм ОСОБА_3 з місцем постійної дислокації автомобілів у позаробочий час за їхнім приватним місцем проживання в іншій ТГ (с. Жураки, Богородчанський р-н);

- систематичне безпідставне списання паливно-мастильних матеріалів за штучно завищеними та подвоєними маршрутами на загальну відстань понад 133 965 км;

- списання пальне на автомобіль ВАЗ 2107, який фактично не експлуатувався та з 2021 року не мав обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

17.09.2025 Секретарем Солотвинської селищної ради Мандзюком В.М. видано Розпорядження № 87к про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника управління освіти, молоді та спорту за п. 1 ст. 41 КЗпП України (одноразове грубе порушення трудових обов`язків).

Згідно з наданою роздруківкою електронного листка непрацездатності, позивач 17.09.2025 зверталася до закладу охорони здоров`я та перебувала на лікарняному.

Вважаючи дії відповідачів протиправними позивач звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Зазначені критерії є вимогами для суб`єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускає бездіяльність.

Ось деталізований та юридично обґрунтований варіант розділу судового рішення, викладений у класичному стилі процесуальних документів адміністративної юрисдикції (з посиланнями на норми права, структуру повноважень та судову практику):

Правові, організаційні, матеріальні та фінансові засади місцевого самоврядування в Україні визначаються Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21.05.1997 № 280/97-ВР (далі — Закон № 280/97-ВР).

Відповідно до частини першої статті 42 Закону № 280/97-ВР повноваження сільського, селищного, міського голови починаються з моменту оголошення відповідною сільською, селищною, міською виборчою комісією на пленарному засіданні ради рішення про його обрання і закінчуються в момент вступу на цю посаду іншої обраної відповідно до закону особи, крім випадків дострокового припинення його повноважень.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 79 Закону № 280/97-ВР повноваження сільського, селищного, міського голови вважаються достроково припиненими у разі його смерті.

Порядок здійснення повноважень сільського, селищного, міського голови у разі дострокового припинення його повноважень чітко врегульований частиною третьою статті 42 та частиною третьою статті 50 Закону № 280/97-ВР.

Так, відповідно до частини третьої статті 42 Закону № 280/97-ВР у разі звільнення з посади сільського, селищного, міського голови у зв`язку з достроковим припиненням його повноважень або його смерті, а також у разі неможливості здійснення ним своїх повноважень, повноваження сільського, селищного, міського голови здійснює секретар відповідної сільської, селищної, міської ради. Секретар сільської, селищної, міської ради тимчасово здійснює зазначені повноваження з моменту дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови і до моменту початку повноважень сільського, селищного, міського голови, обраного на позачергових виборах відповідно до закону, або до дня відкриття першої сесії відповідної сільської, селищної, міської ради, обраної на наступних чергових місцевих виборах.

Аналогічний за змістом припис міститься у пункті 1 частини третьої статті 50 Закону № 280/97-ВР, де визначено, що секретар ради у разі дострокового припинення повноважень сільського, селищного, міського голови або його смерті здійснює повноваження сільського, селищного, міського голови.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що законодавцем встановлено принцип безперервності здійснення виконавчо-розпорядчих функцій місцевого самоврядування. Покладення на секретаря ради обов`язку здійснювати повноваження селищного голови у разі його смерті відбувається в силу прямої вказівки закону та не потребує прийняття будь-яких додаткових рішень колегіального органу (сесії ради) для «наділення» чи «делегування» секретарю таких повноважень.

З моменту настання юридичного факту дострокового припинення повноважень селищного голови секретар селищної ради за посадою перебирає на себе увесь обсяг процесуальних, адміністративних та розпорядчих повноважень селищного голови, передбачених статтею 42 Закону № 280/97-ВР, у тому числі й повноваження щодо прийняття та звільнення з посад працівників виконавчих органів селищної ради.

Згідно з пунктом 10 частини четвертої статті 42 Закону № 280/97-ВР сільський, селищний, міський голова призначає на посади та звільняє з посад керівників відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради, підприємств, установ та організацій, що належать до комунальної власності відповідних територіальних громад, крім керівників установ, закладів та організацій культури.

Відповідно до статті 14 Закону України «Про службу в органах місцевого самоврядування» від 07.06.2001 № 2493-III (далі — Закон № 2493-III) прийняття на службу в органи місцевого самоврядування посадових осіб (керівників управлінь, відділів) здійснюється шляхом призначення відповідним сільським, селищним, міським головою.

Статтею 20 Закону № 2493-III визначено, що крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставах, передбачених цим Законом. Рішення про припинення служби в органах місцевого самоврядування приймається головою відповідної ради.

Згідно з п. 1.2 Посадової інструкції начальника управління освіти, молоді та спорту Солотвинської селищної ради, начальник управління призначається на посаду та звільняється з посади розпорядженням селищного голови у порядку, визначеному чинним законодавством.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що у зв`язку зі смертю Солотвинського селищного голови, Секретар Солотвинської селищної ради ОСОБА_2 на підставі ч. 3 ст. 42 та ч. 3 ст. 50 Закону № 280/97-ВР у спірний період правомірно здійснював повноваження Солотвинського селищної голови.

Таким чином, Секретар селищної ради ОСОБА_2 , діючи як виконувач повноважень селищного голови, набув статусу суб`єкта призначення (роботодавця) відносно посадових осіб виконавчих органів ради, у тому числі щодо позивача - начальника управління освіти, молоді та спорту.

Суд відхиляє як юридично неспроможні доводи Позивача про те, що питання звільнення начальника управління мало вирішуватися виключно на сесії Солотвинської селищної ради, з огляду на таке:

Стаття 26 Закону № 280/97-ВР встановлює виключну компетенцію сільських, селищних, міських рад (колегіального органу). Аналіз норм зазначеної статті свідчить, що до виключної компетенції ради належить вирішення питань щодо утворення виконавчого комітету, затвердження за пропозицією голови структури виконавчих органів ради, загальної чисельності апарату рада та її виконавчих органів, а також утворення/ліквідація управлінь та відділів (п. 5, п. 6 ч. 1 ст. 26 Закону № 280/97-ВР).

Натомість, кадрові питання щодо прийняття на роботу, притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення конкретних посадових осіб місцевого самоврядування (керівників управлінь і відділів) належать до одноособової розпорядчої компетенції селищного голови (а в разі відсутності - секретаря ради, який здійснює його повноваження) і реалізуються шляхом видання розпорядження, а не прийняття рішення сесії ради. Прийняття ради з питань, що віднесені законом до компетенції селищного голови, становило б пряме порушення розподілу повноважень, визначеного Законом № 280/97-ВР.

Визначений законодавством порядок видання розпорядчих актів Секретарем ради, який здійснює повноваження голови, повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 10.05.2018 у справі № 813/3688/16, від 19.09.2019 у справі № 817/1460/17 та від 26.02.2020 у справі № 820/5058/17, за якими секретар ради, який виконує повноваження сільського, селищного, міського голови, під час реалізації трудових/службових правовідносин із працівниками апарату та виконавчих органів ради діє від імені та в інтересах суб`єкта призначення, володіє повним обсягом його прав і обов`язків, передбачених КЗпП України та Законом № 2493-III, включаючи право на видання розпоряджень про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення із займаних посад.

За наведених обставин, суд доходить висновку, що Оскаржуване Розпорядження № 87к від 17.09.2025 про звільнення ОСОБА_1 видане Секретарем Солотвинської селищної ради Мандзюком В.М. в межах належних посадових повноважень, на підставі та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, у зв`язку з чим доводи Позивача про перевищення Секретарем ради своїх повноважень чи порушення процедури прийняття рішення є безпідставними та спростовуються матеріалами справи.

Перевіряючи обґрунтованість оскаржуваного Розпорядження № 87к від 17.09.2025 та надаючи правову оцінку наявності підстав для розірвання трудового договору з позивачем з ініціативи роботодавця, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), крім підстав, передбачених статтею 40 цього Кодексу, трудовий договір з ініціативи роботодавця може бути розірваний у випадку одноразового грубого порушення трудових обов`язків керівником підприємства, установи, організації всіх форм власності (філіалу, представництва, відділення та іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації всіх форм власності, його заступниками.

За своєю правовою природою звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України є особливим заходом дисциплінарної відповідальності, застосування якого передбачає підвищену відповідальність осіб, які обіймають керівні посади, з огляду на специфіку їхнього правового статусу, наділення їх адміністративно-розпорядчими повноваженнями та особливий рівень довіри з боку власника майна (або уповноваженого ним органу).

Аналіз судової практики Верховного Суду (зокрема, постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 686/21222/16-ц, постанови Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.05.2020 у справі № 522/13380/16-ц, від 16.02.2022 у справі № 757/33132/18-ц та Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 30.11.2023 у справі № 140/3786/22) свідчить про те, що під час вирішення питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд повинен виходити з сукупності встановлених обставин, а саме:

1. характеру вчиненого проступку та його протиправності;

2. обставин, за яких вчинено порушення, та форми вини працівника;

3. суттєвості (істотності) наслідків, що настали або могли настати внаслідок вчинення такого проступку для інтересів роботодавця, територіальної громади чи держави;

4. наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між неправомірною поведінкою керівника та завданою шкодою чи викликаною загрозою.

Оцінка порушення як «грубого» має оціночний характер і надається роботодавцем, а в разі виникнення трудового спору - судом, з урахуванням обставин справи, встановивши факт наявності або відсутності відповідного проступку. При цьому «одноразовістю» проступку вважається як дія, так і бездіяльність, які є завершеними за змістом та спричинили або створювали загрозу спричинення шкоди.

Згідно зі статтею 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право комунальної власності належить територіальній громаді. Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності. Передача комунального майна в користування, зберігання чи володіння іншим особам або визначення умов його дислокації поза межами розташування органу здійснюється виключно за рішенням власника - Солотвинської селищної ради або уповноваженого нею органу.

Як встановлено судом та підтверджується змістом Акта службового розслідування від 09.09.2025, який слугував підставою для видання оскаржуваного розпорядження, роботодавцем зафіксовано такі порушення у діяльності начальника управління освіти, молоді та спорту:

- укладення договорів зберігання та закріплення двох службових автомобілів — Renault Duster (д.н. НОМЕР_1 ) та ВАЗ 2107 (д.н. НОМЕР_2 ) за водієм управління з визначенням місцем їх постійної дислокації та перебування у позаробочий час приватного домоволодіння у с. Жураки Богородчанського району (інша територіальна громада) без відповідного рішення селищної ради;

- підписання документів щодо списання паливно-мастильних матеріалів за некоректними та подвоєними маршрутами на загальний пробіг понад 133 965 км;

- факт списання пального на автомобіль ВАЗ 2107, який з 2021 року не мав обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Суд зазначає, що за сталою правовою позицією судам під час розгляду спорів про звільнення належить перевіряти, чи передувало звільненню встановлення роботодавцем факту порушення працівником своїх трудових обов`язків, та чи слугували відповідні матеріали перевірки (акти, висновки) фактичною підставою для прийняття розпорядчого акта.

Акт службового розслідування від 09.09.2025 не є предметом даного позову та самостійним предметом оскарження у цій справі, а виступає в якості носія доказової інформації (документа, що зафіксував результати перевірки роботодавця). Тому оцінка дій Позивача здійснюється судом виключно крізь призму перевірки наявності чи відсутності у роботодавця правових та фактичних підстав для кваліфікації зафіксованих в Акті фактів як одноразового грубого порушення трудових обов`язків у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України.

З огляду на зміст функціональних обов`язків керівника виконавчого органу ради, викладених у Посадовій інструкції та Положенні про управління, забезпечення дотримання порядку використання майна та бюджетних коштів належить до безпосередньої сфери відповідальності керівника. Роботодавець, кваліфікуючи зафіксовані в Акті від 09.09.2025 факти порушень щодо порядку збереження та використання комунального майна і пально-мастильних матеріалів як одноразове грубе порушення трудових обов`язків, діяв у межах дискреційних повноважень, наданих йому ст. 41 КЗпП України.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 21.05.2014 у справі № 6-33цс14, для застосування п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України закон вимагає наявності факту одноразового грубого порушення трудових обов`язків, встановити який роботодавець має право на підставі зібраних у встановленому порядку матеріалів перевірки.

Судом перевірено та встановлено, що Відповідачем при застосуванні заходу дисциплінарного впливу дотримано вимоги статей 148, 149 КЗпП України:

- рішення прийнято в межах місячного строку з дня виявлення проступку (з дня складення та затвердження Акта службового розслідування від 09.09.2025);

- роботодавцем вживалися заходи щодо отримання від Позивача письмових пояснень;

- у текстах Розпорядження № 87к від 17.09.2025 чітко зазначено конкретні фактичні підстави звільнення з посиланням на результати службового розслідування.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог та предмета спору, суд доходить висновку, що оскаржуване Розпорядження № 87к від 17.09.2025 прийнято за наявності сформованих роботодавцем правових та фактичних підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, та із дотриманням визначеної законом процедури.

Розглядаючи доводи позивача про протиправність оскаржуваного розпорядження у зв`язку з його прийняттям 17.09.2025 — у день відкриття листка тимчасової непрацездатності, суд керується нормами спеціального законодавства та сталою правовою позицією Верховного Суду з огляду на таке.

За загальним правилом, передбаченим частиною третьою статті 40 Кодексу законів про працю України (далі — КЗпП України), не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці.

Указана норма гарантує працівникові захист від втрати роботи в період, коли він за станом здоров`я не може виконувати свої трудові обов`язки.

Водночас Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався і діє на момент виникнення спірних правовідносин та розгляду цієї справи.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 2136-IX «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (далі - Закон № 2136-IX), який набрав чинності 24.03.2022 та визначає особливості регулювання трудових відносин в умовах воєнного стану.

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших актів законодавства в частині відносин, врегульованих цим Законом.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності, а також у період перебування працівника у відпустці (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку) із зазначенням дати звільнення, яка є першим робочим днем, наступним за днем закінчення тимчасової непрацездатності, зазначеним у документі про тимчасову непрацездатність, або першим робочим днем після закінчення відпустки.

Системний аналіз зазначених норм свідчить, що норма частини першої статті 5 Закону № 2136-IX щодо регулювання трудових відносин у період дії воєнного стану є спеціальною відносно норми частини третьої статті 40 КЗпП України.

Указане повністю узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах від 13.09.2023 у справі № 205/6987/22, від 22.11.2023 у справі № 465/6280/22, від 18.12.2023 у справі № 752/11832/22 та від 10.04.2024 у справі № 520/12953/22.

Спеціальна норма ч. 1 ст. 5 Закону № 2136-IX у період воєнного стану прямо надає роботодавцю право видавати наказ (розпорядження) про звільнення працівника з ініціативи роботодавця у період його тимчасової непрацездатності.

Сам факт видачі розпорядчого акта про звільнення в період перебування працівника на лікарняному в умовах воєнного стану не робить такий наказ/розпорядження протиправним і не слугує самостійною підставою для його скасування чи поновлення працівника на посаді.

Правовим наслідком порушення роботодавцем вимоги щодо визначення дати звільнення (як першого робочого дня після закінчення непрацездатності) є зміна (коригування) судом дати звільнення працівника, а не визнання наказу/розпорядження повністю незаконним чи поновлення на роботі.

Як встановлено судом, оскаржуване Розпорядження № 87к прийнято Секретарем Солотвинської селищної ради 17.09.2025, тобто у період дії воєнного стану. З наданого позивачем електронного листка непрацездатності вбачається, що 17.09.2025 позивачу було відкрито лікарняний.

Враховуючи, що роботодавцем доведено наявність законних підстав для розірвання трудового договору за п. 1 ст. 41 КЗпП України, факт перебування позивача на лікарняному в день видачі розпорядження (17.09.2025) в силу приписів ч. 1 ст. 5 Закону № 2136-IX не спростовує правомірності дій відповідача та не може бути підставою для скасування Розпорядження № 87к від 17.09.2025 і поновлення позивача на посаді.

Суд також звертає увагу, що відповідно до принципу диспозитивності адміністративного судочинства (ст. 9 КАС України) суд розглядає справу в межах заявлених позовних вимог. Оскільки позивач вимог про зміну дати звільнення на перший робочий день після закінчення тимчасової непрацездатності не заявляла, наполягаючи виключно на скасуванні розпорядження та поновленні на роботі, а підстави для поновлення на посаді відсутні, позовні вимоги в частині скасування розпорядження та поновлення на посаді підлягають залишенню без задоволення.

Оскільки позовна вимога про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідною від вимоги про поновлення на посаді, відсутність підстав для поновлення позивача на роботі тягне за собою відмову у задоволенні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Щодо похідних позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та судових витрат, суд зазначає наступне.

Позовні вимоги позивача про стягнення з відповідачів моральної шкоди у розмірі 40 000 грн та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 20 000 грн за своєю правовою природою є похідними від основних вимог про визнання незаконним, скасування розпорядження про звільнення та поновлення на посаді.

Відповідно до статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівникові провадиться у разі, якщо порушення його трудових прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації життя. Обов`язковою передумовою для відшкодування моральної шкоди є встановлення судом факту протиправності дій чи рішень роботодавця.

Оскільки судом не встановлено порушень трудових прав позивача під час видання оскаржуваного Розпорядження № 87к від 17.09.2025 та дійсності протиправних дій з боку Відповідачів, правові підстави для стягнення з Відповідачів моральної шкоди відсутні.

Розподіл судових витрат здійснюється судом за правилами статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України (далі — КАС України).

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про повну відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , підстави для компенсації позивачу витрат на професійну правничу допомогу та розподілу інших судових витрат на її користь відповідно до ст. 139 КАС України відсутні.

Частиною 1 статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Згідно статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, суд приходить до висновку, що адміністративний позов не підлягає до задоволення.

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Шумей М.В.