Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №280/1389/26 — Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14 вересня 2026 року Справа № 280/1389/26 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі судді Сацького Р.В., розглянувши за правилами спрощеного, у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом – ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправними дій та скасування рішення, -

ВСТАНОВИВ:

18 лютого 2026 року до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту – відповідач 1) до Військової частини НОМЕР_1 (далі по тексту – відповідач 2), в якій позивач просить суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.01.2026 № 3 “Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації на особливий період” в частині призову ОСОБА_1 на військову службу у зв`язку з мобілізацією та скасувати наказ командира Військової частини НОМЕР_1 в частині зарахування ОСОБА_1 до особового складу Військової частини НОМЕР_1 та зобов`язати командира Військової частини НОМЕР_1 виключити ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини;

- витребувати у Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) наказ командира Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) в частині зарахування, ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 ), до особового складу Військової частини НОМЕР_1 (ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 03.01.2026 року позивач був затриманий та примусово доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 . На підставі ч. 1 ст. 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” для визначення придатності до військової служби позивач 03.01.2026 пройшов медичній огляд, за результатами якого був визнаний придатним до військової служби, що підтверджується Довідкою ВЛК від 03.01.2026 №2026-0103-20125015-7. Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 03.01.2026 № 3 “Про призов військовозобов`язаних та резервістів на військову службу під час мобілізації на особливий період” призвати на військову службу під час мобілізації відправити до військової частини НОМЕР_1 . Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.01.2026 №4 позивача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення. Позивач вважає, що військово-лікарською комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 порушено процедуру проведення медичного огляду відносно позивача. Окрім цього зазначає що у нього були підстави для відстрочки, як студент 3 курсу денної форми навчання Запорізького Національного Університету «Запорізька політехніка». З огляду на викладене, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 02.03.2026 відкрито провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.

04.03.2026 відповідачем надано відзив (вх. 11663), в якому зазначено наступне, з відповіді ІНФОРМАЦІЯ_2 від 09.01.2026 №357, яке додається в додатках до позову встановлено, що 03 січня 2026 року громадянин ОСОБА_1 був доставлений працівниками Національної поліції до ІНФОРМАЦІЯ_4 як порушник правил військового обліку, оскільки не з`явився вчасно за повісткою до ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_1 ). Зважаючи на це, звернення щодо нього було передано до відповідного відділення поліції та його дані внесені у базу розшуку Відділу поліції №4 Запорізького РУ поліції ГУНП в Запорізькій області. В той же час військовозобов`язаний ОСОБА_1 перед призовом на військову службу був направлений для проходження медичного огляду на ВЛК при ІНФОРМАЦІЯ_3 . За змістом постанови, вказаної у довідці військово-лікарської комісії № 2026-0103-2012-5015-7 від 03.01.2026 ОСОБА_1 визнано придатним до військової служби. Позивач не надав ІНФОРМАЦІЯ_3 жодних документів, які б підтверджували відсутність законних підстав для його призову на військову службу. Окрім цього зазначив, що з доповіді про подію у мотопіхотному батальйоні військової частини НОМЕР_1 від 22.01.2026 №486 стало відомо, що 22.01.2026 кулеметник З мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 , після проходження медичного огляду в м. Зміїв, Харківської області, відлучився до магазину і зник в невідомому напрямку. До тимчасового місця розташування підрозділу не повернувся, а саме: АДРЕСА_2 . Пошукові дії результату не дали, телефонного зв`язку з військовослужбовцем немає, місце знаходження встановити не вдалось (додаток 5). За фактом самовільного залишення частини (місця служби) капітаном ОСОБА_2 , командиром 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону військової частини НОМЕР_1 , був поданий рапорт (для призначення службового розслідування) від 22 січня 2026 (вхідний № 2362/1671-в), який направлено до штабу військової частини НОМЕР_1 . На підставі вищезазначеного рапорту був виданий наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 23.01.2026 №167 “Про призначення службового розслідування” за фактом самовільного залишення військової частини (місця служби) за фактом самовільного залишення військової частини (місця служби) солдатом ОСОБА_3 22 січня 2026 року. Просить відмовити в задоволенні позову.

05.03.2026 представником позивача, подано відповідь на відзив, де останній заперечує щодо доводів відповідача та наполягає на задоволенні позову.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, оцінивши повідомлені позивачем обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 перебуває на обліку ІНФОРМАЦІЯ_2 з 03.01.2026 року.

Позивач зазначає, що 03.01.2026 року він був затриманий та примусово доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На підставі ч. 1 ст. 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” для визначення придатності до військової служби позивач 03.01.2026 пройшов медичній огляд, за результатами якого був визнаний придатним до військової служби, що підтверджується Довідкою ВЛК від 03.01.2026 №2026-0103-2012-5015-7.

Згідно із витягом Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.01.2026 №4 позивача зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення. Солдата запасу ОСОБА_1 призначити на посаду кулеметника з мотопіхотного відділення 2 мотопіхотного взводу 2 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону ВЧ НОМЕР_1 , з 04.01.2026 зарахувати до списків особового складу та на всі види забезпечення.

Не погоджуючись з діями відповідачів щодо призову на військову службу під час мобілізації та про зарахування до списків особового складу військової частини, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон №2232-XII.

Згідно із статтею першою Закону №2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Відповідно до частини п`ятої, дев`ятої статті 1 Закону №2232-XII від виконання військового обов`язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону №2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Частинами другою, третьою статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 “Про введення воєнного стану” у зв`язку з військовою агресією російської федерації в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та триває по теперішній час.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 “Про загальну мобілізацію”, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” (далі Закон №3543-XII).

Статтею 1 Закону №3543-XII визначено, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Загальна мобілізація згідно частиною другою статті 4 Закону №3543-XII проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.

Статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов`язані, зокрема, з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.

Відповідно до частини третьої статті 39 Закону №2232-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).

Таким чином, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Під час мобілізації на військову службу призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації, за винятком осіб, зазначених у статті 23 Закону №3543-ХІІ. Призови на військову службу військовозобов`язаних у воєнний час проводяться територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки. Військова служба за призовом під час мобілізації є видом військової служби, початком проходження якої вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Відповідно до пункту 8 “Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки”, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 р. №154 (далі Положення №154) виконання завдання з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації, призову громадян на військову службу покладені саме на районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Одним із доводів позову є неналежне проведення медичного обстеження під час проходження військово-лікарської комісії та визнання його придатним до військової служби.

Суд зазначає, що зі змісту положень статті 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” вбачається, що призову на військову службу під час мобілізації підлягають військовозобов`язані, які, з-поміж іншого, визнані придатними до військової служби за станом здоров`я відповідно до висновку військово-лікарської комісії.

Частина п`ята статті 22 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” передбачає, що особливості проходження медичного обстеження військовозобов`язаними та резервістами під час мобілізації, на особливий період визначаються Міністерством оборони України спільно з Міністерством охорони здоров`я України.

Питання медичного огляду регулюється розділом ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 14.08.2008 № 402 (далі Положення №402, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Пункт 1.1. Розділу І Положення №402 передбачає, що медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров`я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності, зокрема, до військової служби, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров`я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов`язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.

Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності, зокрема, до військової служби допризовників, призовників, військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).

Медичний огляд військовозобов`язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК Відповідно до пункту 1.2. розділу 1 Положення №402 військово-лікарська експертиза визначає придатність за станом здоров`я до військової служби призовників, військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, установлює причинний зв`язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) з військовою службою та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.

Військово-лікарська експертиза - це:

медичний огляд призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов`язаних, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти та закладах фахової передвищої військової освіти (далі - ВВНЗ), ліцеїстів військових (військово-морських, військово-спортивних) ліцеїв (далі - ліцеїсти); осіб, звільнених з військової служби;

визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ;

встановлення причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов`язаних, резервістів, осіб, звільнених з військової служби, а також причинного зв`язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв), які призвели до смерті військовослужбовців, осіб, звільнених з військової служби.

Згідно з абз. 1-7 пункту 2.1 розділу І Положення №402 для проведення військово-лікарської експертизи створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі).

Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії.

ВЛК приймають постанови у тому числі на виїзних засіданнях та, в окремих випадках (лікування за кордоном) - дистанційно.

Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов`язкові до виконання.

Постанови ВЛК можуть бути відмінені або скасовані штатними ВЛК.

Постанова ВЛК скасовується у випадках, коли попередня постанова ВЛК на дату її прийняття не відповідала законодавству та/або була прийнята на підставі недійсних документів.

Постанова ВЛК відміняється у випадках, коли необхідно привести зміст попередньої постанови ВЛК (яка була прийнята правильно) у відповідність до чинного законодавства.

Згідно з підпунктом 2.3.5 пункту 2.3 розділу I Положення №402 рішення, постанови ЦВЛК можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Постанова ВЛК регіонів може бути оскаржена у ЦВЛК або у судовому порядку (п. 2.4.10. п. 2.4 розділу І Положення №402).

З матеріалів справи судом встановлено, що за результатами проходження позивачем військово-лікарської комісії оформлено довідку ВЛК від 03.01.2026 №2026-0103-2012-5015-7, відповідно до якої позивача визнано придатним до військової служби.

Положення №402 передбачає спеціальний порядок перегляду та оскарження постанов військово-лікарських комісій. Зокрема, штатні ВЛК мають повноваження розглядати, переглядати, скасовувати або затверджувати постанови підпорядкованих ВЛК, а постанови ВЛК регіонів та Центральної військово-лікарської комісії можуть бути оскаржені у судовому порядку.

Отже, незгода позивача з результатами медичного огляду або з процедурою його проведення може бути предметом окремого звернення у порядку, визначеному Положенням №402, або окремого судового спору за наявності відповідних позовних вимог. У межах цієї справи суд не вирішує питання правильності медичного діагнозу, ступеня придатності позивача до військової служби та не підміняє собою військово-лікарську комісію.

Суд зазначає, що вказана довідка ВЛК є чинною та не скасована у встановленому законом порядку (через ЦВЛК або суд). В даній справі не є предметом оскарження дії чи висновок ВЛК, тож у суду відсутні підстави досліджувати та надати їм оцінку в межах даного спору.

Доводи позивача щодо неналежного проведення медичного огляду без скасування у встановленому порядку рішення ВЛК не можуть бути достатньою підставою для скасування наказу про призов та наказу командира військової частини про зарахування до списків особового складу.

Посилання позивача, що у нього є підстави для відстрочки оскільки останній – є студентом, суд зазначає наступне. В матеріалах справи наявна довідка № 67 від 108.09.2023 року про те що, ОСОБА_1 є студентом 3 курсу денної форми навчання Національного університету «Запорізька політехніка».

Судом встановлено, що позивач 03.01.2026 року був доставлений до ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Перевіркою облікових даних було встановлено, шо позивач не звертався до ТЦК та СП для оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі ст.23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”, тому в подальшому відносно нього були вжиті заходи по мобілізації.

Варто також зазначити, що позивач не надав суду будь-яких доказів на засвідчення обставини наявності у нього права на відстрочку, передбаченого статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та/або доказів про наявність у останнього бронювання, тому відповідачем було правомірно призвано позивача на військову службу.

За таких обставин, враховуючи відсутність у позивача законодавчих підстав для звільнення від призову під час мобілізації та недоведеність порушень процедури з боку ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо призову позивача на військову службу, суд приходить до висновку про законність дій ТЦК.

Оскільки захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадянина (ст. 65 Конституції України), позовні вимоги в частині визнання протиправними дій ІНФОРМАЦІЯ_7 щодо призову на військову службу по мобілізації позивача та щодо направлення його на військову службу до Військової частини НОМЕР_4 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

Стосовно доводів позивача про те, що співробітники ТЦК незаконно затримали його та доставили для проведення ВЛК, суд зазначає, що якщо позивач вважає, що його затримали в порушення Закону, або відбулося перевищення повноважень під час затримання, він вправі звернутись до правоохоронних органів із заявою про вчинення правопорушення або зі скаргою щодо незаконного затримання та доставлення його до ТЦК, адміністративний суд не наділений повноваженнями надавати оцінку законності таких дій в межах цієї справи.

Щодо звільнення позивача з військової служби, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів пунктів 4-7 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України №1153/2008 від 10.12.2008 р., громадяни, які вступили на військову службу за контрактом або за призовом, складають військову присягу на вірність Українському народу в порядку, визначеному Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України. Громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом №2232-XII. Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Частина 3 статті 24 Закону №2232-XII передбачає, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Відповідно до пункту 12 Положення №1153/2008, встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку, призупинення контракту та військової служби тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.

Пунктом 2 ч.4 ст. 26 №2232-ХІІ визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, під час дії воєнного стану звільняються з військової служби на підставах: а) за віком - у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі; б) за станом здоров`я: на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби або про тимчасову непридатність до військової служби з переоглядом через 6 - 12 місяців; за наявності інвалідності (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); в) у зв`язку з набранням законної сили обвинувальним вироком суду, яким призначено покарання у виді позбавлення волі або обмеження волі; г) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); д) у зв`язку із звільненням з полону (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу); е) у зв`язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів - у разі неможливості їх використання на службі (для осіб вищого офіцерського складу); з) у зв`язку із призначенням (обранням) на посаду або перебуванням на посаді судді, судді Конституційного Суду України, члена Вищої ради правосуддя, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, керівника служби дисциплінарних інспекторів Вищої ради правосуддя, його заступника, дисциплінарного інспектора Вищої ради правосуддя.

Отже, Законом №2232-ХІІ чітко визначені підстави для звільнення військовослужбовця з військової служби під час дії воєнного стану, а Положення №1153/2008 визначає порядок такого звільнення.

Суд зазначає, що Законом №2232-ХІІ не передбачено звільнення з військової служби шляхом визнання процедури призову протиправною. Наказ про зарахування до списків особового складу військової частини вже реалізований, позивач зарахований до військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою, а тому визнання процедури призову протиправною не відновлює початковий стан і не призводить до захисту прав та інтересів позивача.

Оскільки позивач був призваний на військову службу під час мобілізації в умовах воєнного стану, то він втратив статус військовозобов`язаної особи і набув статусу військовослужбовця, а тому звільнення з військової служби може бути лише на правових підставах, визначених частиною 4 статті 26 №2232-ХІІ.

За правилами п.233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Матеріали адміністративної справи не містять доказів звернення позивача до командування Військової частини НОМЕР_1 із рапортом про звільнення з військової служби, які і не наведені підстави звільнення.

Отже, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що оскільки доказів звернення до військової частини з рапортом про звільнення з військової служби на підставі статті 26 Закону № 2232-ХІІ, яка визначає підстави звільнення з військової служби, позивач не подавав, а тому правові підстави для задоволення позовних вимог про зобов`язання Військову частину звільнити позивача з військової служби відсутні.

Викладені обставини свідчать про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та наданих до матеріалів справи письмових доказів, суд дійшов висновку про наявність сукупності підстав для відмови в задоволенні позову.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255, 262 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій та скасування рішення- відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення виготовлено в повному обсязі 14.09.2026.

Суддя Р.В. Сацький