Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №240/14164/26 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/14164/26

категорія 113080000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Романченка Є.Ю., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії з розгляду питань щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, особливий період, оформлене протоколом №45 від 02 квітня 2026 року в частині відмови в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 надати відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з метою оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 із відповідною заявою.

У вказаній заяві позивач повідомив про те, що на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» він не підлягає призову на військову службу під час мобілізації. Зазначає, що ним до поданої заяви були додані усі необхідні документи. Однак, відповідач відмовив у надані відстрочки.

Вказану відмову позивач вважає протиправною, оскільки ним подано достатньо доказів для підтвердження самостійного виховання та утримання дитини до 18 років, а тому звернувся до суду з цим позовом.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

На адресу суду надійшов лист відповідача, яким він повідомив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 є структурним підрозділом ІНФОРМАЦІЯ_1 та не може бути самостійним відповідачем.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду залучено ІНФОРМАЦІЯ_4 до участі у справі №240/14164/26, як другого відповідача.

Від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просить відмовити у задоволення позовних вимог та зазначає, що ним розглянуто заяву позивача про надання відстрочки та додані до неї документи та встановив, що позивач до заяви про надання відстрочки не надав жодного документу, який би підтвердив його статус особи, яка має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Законодавець чітко вказав, що для отримання права на відстрочку від призову під час мобілізації у випадку позивача необхідне саме рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини. Саме по собі розірвання шлюбу між позивачем та його колишньою дружиною, як і весь інший перелік документів наданий позивачем не встановлюють факт самостійного виховання та утримання дитини. Відтак, підстави для надання відстрочки відсутні.

Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи на підставі частини першої статті 257 та частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до голови комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про оформлення довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

До заяви позивачем додано наступні документи: свідоцтво про народження дитини, витяг з реєстру територіальної громади про адресу місця проживання ОСОБА_2 , витяг з реєстру територіальної громади про адресу місця проживання ОСОБА_1 , акт обстеження умов проживання, рішення Коростишівського районного суду Житомирської області про розірвання шлюбу.

Відповідач повідомив позивача, що за результатами розгляду його заяви та поданих документів, протоколом від 02.04.2026 №45 Комісія ухвалила рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, причини відмови: відсутній документ, який підтверджує, що мати дитини померла, позбавлена батьківських прав, визнана зниклою безвісти або безвісно відсутньою, оголошена померлою, відбуває покарання у місцях позбавлення волі або документи, що підтверджують факт самостійного виховання та утримання дитини за рішенням суду.

Вважаючи вказане рішення протиправним позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною першою та другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі - Закон №2232-ХІІ).

Відповідно до частин першої - третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Згідно з частиною дев`ятою статті 1 Закону №2232-ХІІ щодо військового обов`язку громадяни України поділяються на такі категорії: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов`язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.

На момент виникнення спірних у цій справі правовідносин, як станом і на час розгляду цієї адміністративної справи, строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Указом Президента України від 24.02.2022 №69/2022 «Про загальну мобілізацію» постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - Указ № 69/2022).

Згідно пункту 4 Указу №69/2022 призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-ХІІ (далі - Закон №3543-ХІІ) в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин.

Статтею 1 Закону №3543-ХІІ визначено, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.

Статтею 22 Закону №3543-ХІІ визначені обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Так, зокрема, відповідно до частин третьої, п`ятої статті 22 Закону №3543-XII під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися: військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти ІНФОРМАЦІЯ_8 у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях; резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин; військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку; військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів; особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у ІНФОРМАЦІЯ_8 за місцем свого перебування або знаходження.

У разі отримання повістки про виклик до ІНФОРМАЦІЯ_8 громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють ІНФОРМАЦІЯ_8 або командири військових частин (військовозобов`язаних, резервістів Служби безпеки України - Центральне управління або регіональні органи Служби безпеки України, військовозобов`язаних, резервістів розвідувальних органів України - відповідний підрозділ розвідувальних органів України, осіб, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - відповідні органи управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, статтею 23 Закону №3543-ХІІ передбачена відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації.

Так, відповідно до пункту 4 частини першої статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 затверджено Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок №560, у редакції, чинній на час подання заяви позивачем), який визначає, зокрема, процедуру надання військовозобов`язаним та резервістам відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період та її оформлення.

Пунктом 56 Порядку №560 передбачено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до пункту 57 Порядку №560 для розгляду питань надання військовозобов`язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) ІНФОРМАЦІЯ_8 (відокремлених відділах) утворюються комісії у такому складі: голова комісії - керівник районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_8 (відокремленого відділу); члени комісії - представники апарату, структурних підрозділів (освіти та науки, охорони здоров`я, соціального захисту населення, служби у справах дітей, центру надання адміністративних послуг) районної, міської держадміністрації (військової адміністрації).

Згідно із пунктом 58 Порядку №560 за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) ІНФОРМАЦІЯ_8 або його відділу заяву за формою, визначеною у додатку 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5. Заява військовозобов`язаного підлягає обов`язковій реєстрації.

Як установлено пунктом 60 Порядку №560, комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.

Комісія зобов`язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.

На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.

Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв`язку або поштою заявнику не пізніше ніж на наступний день після ухвалення такого рішення.

У разі позитивного рішення військовозобов`язаному надається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою, визначеною у додатку 6.

У разі відмови у наданні відстрочки військовозобов`язаному повідомляють письмово із зазначенням причин відмови за формою, визначеною у додатку 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.

До ухвалення комісією рішення військовозобов`язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Пунктом 4 додатку 5 до Порядку №560 визначено вичерпний перелік документів, які дають право на відстрочку жінкам та чоловікам, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої (таких) дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України, а саме: свідоцтво про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та один із документів: свідоцтво про смерть одного з батьків або рішення суду про оголошення одного із батьків померлим, або рішення суду про позбавлення одного з батьків батьківських прав, або рішення суду про визнання одного із батьків безвісти відсутнім, або вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі, або документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).

З аналізу вказаних норм законодавства слідує, що право на відстрочку на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону №3543-XII мають особи за сукупності обставин: 1) наявність дитини (дітей) до 18 років; 2) другий з батьків такої дитини (дітей) помер або позбавлений батьківських прав, або визнаний зниклим безвісти чи безвісно відсутнім, або оголошений померлим, або відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду.

Таким чином, для надання позивачу відстрочки на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону №3543-XII, як про це просить позивач у заяві, останньому необхідно було надати письмові документи на підтвердження самостійного виховання та утримання дитини за рішенням суду.

З огляду на підстави відмови в наданні відстрочки позивачу, судом підлягає з`ясуванню обставина допустимості наданих позивачем доказів для підтвердження необхідності самостійного виховання та утримання дитини до 18 років.

В матеріалах справи наявне рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 31.05.2021 №935/851/21 згідно якого шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 - розірвано. Малолітню дитину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , залишено проживати з батьком.

При цьому, питання щодо позбавлення батьківських прав будь-кого із батьків зазначеним судовим рішенням не вирішувались.

Також в матеріалах справи наявний акт обстеження умов проживання від 25.02.2026, з якого вбачається, що працівниками служби у справах дітей Коростишівської міської ради було проведено обстеження умов проживання позивача з дитиною та відповідно до якого для дитини наявна окрема кімната з меблями, відпочину, з позивачем проживає тільки дитина.

Згідно з частиною третьою статті 11 Закону України №2402-III від 26.04.2001 «Про охорону дитинства» (далі - Закон №2402-III) встановлено, що батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

За змістом частин першої-другої статті 15 Закону №2402-III дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Відповідно до частин першої-другої статті 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною 5 статті 157 цього Кодексу.

За приписами частин першої третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою цієї статті.

Факт відсутності участі батька або матері у вихованні дитини може бути підтверджений судом виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.

Отже, проживання батьків дитини окремо, розірвання шлюбу, визначення місця проживання дитини з одним з них не впливає на обсяг прав та обов`язків батьків щодо виховання дитини. Не звільняє того з батьків, хто проживає окремо від обов`язку та не позбавляє права брати особисту участь у вихованні дитини.

Суд зазначає, що рішення суду про розірвання шлюбу та акт обстеження умов проживання, які позивач долучив до заяви про надання відстрочки, не є належними доказом того, що він самостійно виховує та утримує дитину віком до 18 років, оскільки не впливає на обсяг прав та обов`язків обох батьків щодо виховання дитини, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов`язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей.

Водночас, доказів того, що мати дитини ухиляється від виконання батьківських обов`язків або позбавлена батьківських прав, що свідчило б про самостійне виховання позивачем неповнолітньої дитини, позивачем не надано до суду.

Надане представником позивача рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 19.05.2026 про стягнення на його користь аліментів з матері дитини, на думку суду, не підтверджує той факт, що мати не приймає участь у вихованні та утриманні дитини. Рішення про позбавлення батьківських прав матері- відсутне.

На переконання суду, доказами, що підтверджують факт самостійного виховання та утримання дитини віком до 18 років одним з батьків є, зокрема: свідоцтво про смерть батька або матері; рішення суду про позбавлення батьківських прав, рішення суду про визнання батька (матері) безвісти зниклим (відсутнім), рішення суду про оголошення батька (матері) померлим, рішення суду про самостійне виховання та утримання дитини; відбування покарання у місцях позбавлення волі та інші докази.

Вказані документи об`єктивно дозволяють підтвердити факт відсутності участі матері у вихованні дитини та, як наслідок, наявність підстав для відстрочки на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.

Суд також звертає увагу й на те, що у законодавстві відсутнє формулювання поняття «самостійне виховання дітей одним з батьків».

Водночас, Порядок надання відпустки при народженні дитини, затверджений постановою Кабінету Міністрів України №693 від 07.07.2021, містить визначення термінів «одинока мати» та «одинокий батько».

Так, одинокий батько - батько дитини, матір якої померла, відповідно до рішення суду позбавлена батьківських прав, визнана безвісно відсутньою або оголошена померлою, якщо ця дитина не була усиновлена іншою жінкою.

Таким чином, оскільки матір дітей не позбавлена батьківських прав, не визнана безвісно відсутньою, не оголошена померлою, а тому відсутні підстави стверджувати про те, що позивач є одиноким батьком або самостійно виховує неповнолітню дитину.

За висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду викладеними у постанові від 28.09.2022 у справі №580/251/21 для визнання статусу «одинокої матері» необхідно встановити дві ознаки: вона і виховує дитину, і сама її утримує.

Відповідно до пункту 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 №9 (далі - Постанова Пленуму ВСУ), одинокою матір`ю є жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено в установленому порядку за вказівкою матері, вдова, інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама.

У постанові від 13.06.2018 по справі №822/2446/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду вказав, що правовий статус поняття одинокого батька не врегульований законодавством, вбачається можливим застосовування аналогії поняття одинокої матері, тлумачення якого зазначено у Постанові Пленуму ВСУ.

Системний аналіз викладеного дає підстави для висновку, що для набуття статусу «одинока матір», «одинокий батько», необхідні 2 факти: не перебування у шлюбі, а також виховання і утримання дитини самими матір`ю чи батьком відповідно, тобто без участі іншого з подружжя у житті дитини.

Враховуючи зазначене вище в сукупності суд вважає, що батька можна визнати таким, що виховує дитину самостійно, тобто без матері, тільки за наявності реальних перешкод для матері дитини здійснювати свій обов`язок щодо виховання дитини, зокрема, позбавлення матері батьківських прав, визнання безвісно відсутньою чи померлою. Саме по собі розірвання шлюбу, не перебування батьків у шлюбі, реєстрація місця проживання матері окремо від дитини не передбачає, що дитина виховується без матері.

З огляду на зазначене вище суд дійшов висновку про те, що матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, що свідчили б про статус позивача як батька, що самостійно виховує дитину віком до 18 років, а тому є правомірними дії відповідача щодо відмови позивачу в наданні відстрочки на підставі пункту 4 частини першої статті 23 Закону №3543-XII.

Відповідно до положень статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частиною першою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, відсутні підстави для вирішення питання про відшкодування судових витрат.

Керуючись статтями 9, 72, 73, 74-76, 77, 90, 241 - 246, 250 КАС України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) ( АДРЕСА_4 ), ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_5 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Є.Ю. Романченко

14.09.26