Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №240/23904/25 — Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 року м. Житомир справа № 240/23904/25

категорія 112030700

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Шуляк Л.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою грошової допомоги та компенсаційних сумМіністерства оборони України в особі Міністерства оборони України про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 із позовом до Комісії з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою грошової допомоги та компенсаційних сум, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, оформлене протоколом від 11 вересня 2025 за №88/в, про відмову ОСОБА_1 у призначенні одноразової грошової допомоги за померлого військовослужбовця Збройних Сил України ОСОБА_2 ;

- зобов`язати комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення та виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з загибеллю військовослужбовця ОСОБА_2 , з урахуванням висновків суду.

В обґрунтування позовних вимог вказує, що є матір`ю загиблого солдата ОСОБА_2 , яка звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі загибеллю сина, внаслідок виконання обов`язків військової служби. Втім, відповідачем у виплаті одноразової грошової допомоги було відмовлено, у зв`язку із встановленням факту вчинення адміністративного правопорушення загиблим солдатом ОСОБА_2 . Позивач з таким рішенням не погоджується, оскільки відповідач не надав жодних доказів того, що ОСОБА_2 було притягнуто до адміністративної відповідальності за статтями 122, 124 КУпАП.

Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку статей 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі-КАС України).

Ухвалою суду від 08.01.2026 дану справу прийнято до провадження суддею Шуляк Л.А.

Відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки при винесенні оспорюваного рішення про відмову керувався пунктом «а» частини першої статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який виключає можливість призначення одноразової допомоги, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення адміністративного правопорушення. Звертає увагу, що згідно з постановою слідчого від 30.09.2024 у кримінальному провадженні №12024220000001058, військовослужбовець ОСОБА_2 діючи необережно, не впорався з керуванням транспортного засобу, виїхав за межі проїжджої частини та допустив зіткнення з фортифікаційною спорудою, внаслідок чого загинув на місці.

Позивачем подано відповідь на відзив та додаткові пояснення, де наведені додаткові доводи на спростування позиції відповідача та вказано, що військовослужбовець ОСОБА_2 діяв у стані крайньої необхідності, що виключає притягнення до адміністративної відповідальності.

У відповідності до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що солдат ОСОБА_2 загинув ІНФОРМАЦІЯ_2 у ДТП, під час виконання військових обов`язків.

30.09.2024 року кримінальне правопорушення у зв`язку з вказаним ДТП було закрите у зв`язку з встановленням відсутності в діянні ознак кримінального правопорушення передбаченого ч.2 ст.286 КК України.

05.02.2025 року командиром військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) був виданий наказ №425 від 05.02.2025, про результати спеціального розслідування відносно солдата ОСОБА_2 за фактом смерті, згідно якого, нещасний випадок вважається таким, що пов`язаний з виконанням обов`язків військової служби.

Протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії ЦВЛК ЗСУ від 29.04.2025, було постановлено, травму, яка призвела до смерті, та причину смерті, вважати пов`язаною з виконанням обов`язків військової служби.

ОСОБА_1 , матір загиблого солдата ОСОБА_2 , звернулась до ІНФОРМАЦІЯ_1 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку зі загибеллю сина, внаслідок виконання обов`язків військової служби.

Протоколом комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 11.09.2025 №88/в у виплаті одноразової грошової допомоги було відмовлено, оскільки відповідачем встановлено факт вчинення адміністративного правопорушення загиблим солдатом ОСОБА_2 .

Не погоджуючись із таким рішенням, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 19 Конституції Україні передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (далі - Закон №2232-XII), військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Приписами статті 41 Закону №2232-XII визначено, що виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Згідно з абзацом 1 частини 1 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII), держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Відповідно до частини першої статті 16 Закону № 2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (одноразова грошова допомога) - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Тобто, вказаний вище Закон пов`язує право на отримання одноразової допомоги з настанням певних обставин, а саме: у разі загибелі, у разі встановлення інвалідності, у разі встановлення ступеня втрати працездатності.

Частиною другою статті 16 Закону № 2011-ХІІ встановлено вичерпний перелік підстав, за наявності яких призначається і виплачується одноразова грошова допомога, зокрема:

1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби;

2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби;

Згідно з частиною першою статті 16-1 Закону №2011-ХІІ, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

Частиною першою статті 16-2 Закону №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі:

а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону;

500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону;

Частиною першою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою чи заявою їх законних представників. У разі відмови якоїсь з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону, від призначення та отримання одноразової грошової допомоги, або якщо одна із зазначених осіб у строк, встановлений пунктом 8 цієї статті, не реалізувала своє право на призначення та отримання такої допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги. Особам, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, її виплата здійснюється незалежно від реалізації права на призначення та отримання такої допомоги будь-якою з осіб, зазначених у статті 16-1 цього Закону.

Відповідно до частини 6 та 8 ст. 16-3 Закону № 2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.

Водночас, частиною дев`ятою статті 16-3 Закону № 2011-ХІІ визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.

Коло осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги визначене ст. 16-1 Закону № 2011-ХІІ.

Тобто, у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 № 975 (далі - Порядок № 975).

Відповідно до пункту 3 Порядку № 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Пунктом 5 Порядку №975, одноразова грошова допомога призначається і виплачується рівними частинами членам сім`ї, батькам та утриманцям загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктом 1 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть); у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, передбачених підпунктами 2 і 3 пункту 4 цього Порядку, - у розмірі 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, в якому настала загибель (смерть). Якщо одна із зазначених осіб відмовляється від отримання одноразової грошової допомоги, її частка розподіляється між іншими особами, які мають право на її отримання. Заява про відмову від отримання одноразової грошової допомоги повинна бути нотаріально посвідчена в установленому законодавством порядку. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Пунктом 10 Порядку № 975 встановлено, що члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого), яким призначається та виплачується одноразова грошова допомога, подають за місцем проходження служби (зборів) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста або уповноваженим структурним підрозділам державних органів, на які покладаються функції щодо підготовки необхідних для призначення пенсії документів (уповноважений орган) документи.

Відповідно до пункту 13 Порядку №975, керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого обов`язково додаються документи, зазначені в пунктах 10 та 11 цього Порядку.

Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання.

Отже, одноразова грошова допомога за своєю правовою природою є гарантованою державою соціальною допомогою, яка виплачується, зокрема, членам сім`ї загиблого військовослужбовця (перерахованим у статті 16-1 Закону № 2011-ХІІ) або утриманцям у разі, якщо смерть настала під час виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; якщо смерть настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби.

Частиною першою статті 16-4 Закону № 2011-XII встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), захворювання, інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста є наслідком:

а) вчинення ним кримінального або адміністративного правопорушення;

б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння;

в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров`ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом);

г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.

Аналогічні положення закріплені у пункті 19 Порядку № 975.

Як зазначалось, комісія МОУ, ухвалюючи рішення про відмову, керувалася пунктом «а» частини першої статті 16-4 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який виключає можливість призначення одноразової допомоги, якщо смерть військовослужбовця є наслідком вчинення адміністративного правопорушення.

З матеріалів справи встановлено, що солдат ОСОБА_2 загинув під час виконання обов`язків військової служби, в процесі виконання бойового розпорядження з ротаційних заходів особового складу 2 штурмового взводу військової частини НОМЕР_1 , що підтверджується, зокрема, протоколом засідання штатної військово-лікарської комісії №2025-0429-1638-2697-7 від 29.04.2025 «Центральна ВЛК ЗСУ (Київ)», витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.02.2025 №25, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05.02.2025 №425.

Згідно з постановою слідчого від 30.09.2024 у кримінальному провадженні№12024220000001058, військовослужбовець ОСОБА_2 , діючи необережно, не впорався з керуванням транспортного засобу, виїхав за межі проїжджої частини та допустив зіткнення з фортифікаційною спорудою, внаслідок чого загинув на місці.

У ході досудового розслідування було проведено судову автотехнічну експертизу № СЕ-19/121-24/28055-ІТ, згідно із висновками якої у діях водія ОСОБА_2 вбачаються невідповідності вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху України, які, з технічної точки зору, перебували у причинному зв`язку з виникненням ДТП. Водій мав технічну можливість уникнути аварії шляхом дотримання вказаного пункту ПДР. ОСОБА_2 є винуватцем даної ДТП.

Відповідно до п.12.1 Правил дорожнього руху під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) передбачено, що порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

Представник позивача наголошує, що ОСОБА_2 діяв у стані крайньої необхідності, оскільки порушення ПДР було вимушеним, спрямованим на збереження об`єкта вищого рівня - національної безпеки України та життя військовослужбовців, які очікували ротацію, існувала реальна небезпека, зокрема місце ДТП знаходилось на відстані 25 кілометрів від лінії зіткнення з ворогом, у радіусі роботи FPV-дронів.

Суд враховує, що відповідно до ст.18 (крайня необхідність) КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.

Отже, щоб дію визнати вчиненою у стані крайньої необхідності, вона повинна містити три обов`язкові складові (ознаки): наявність реальної небезпеки, неможливість усунення іншими способами, заподіяна шкода є меншою, ніж відвернена.

Водночас, у висновку експерта від 25.09.2024 вказано, що подія мала місце за межами населеного пункту, на автодорозі "ІзюмОскіл" в Ізюмському районі Харківської області, в нічний час доби, електроосвітлення відсутнє, без опадів, на зволоженій асфальтобетонній ділянці, горизонтального профілю, без видимих ушкоджень. Автомобіль «Volkswagen Transporter» р.н. НОМЕР_2 рухався без пасажирів та вантажу. Водій автомобілю «Volkswagen Transporter» р.н. НОМЕР_2 ОСОБА_2 не впорався з керуванням, виїхав за межі проїзної частини ліворуч по ходу свого руху, де допустив наїзд на перешкоду у вигляді фортифікаційної споруди (бліндаж). В ході досудового розслідування, будь-яких перешкод для руху автомобілю «Volkswagen Transporter» р.н. НОМЕР_2 не встановлено.

У даній дорожній обстановці технічна можливість запобігання даної ДТП для водія автомобіля «Volkswagen Transporter» р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_2 визначалася шляхом виконання ним вимог п. 12.1 Правил дорожнього руху, для чого у нього не було будь-яких перешкод технічного характеру.

Таким чином, не було встановлено наявності будь-яких перешкод для руху автомобілю «Volkswagen Transporter», у водія була технічна можливість запобігання даної ДТП.

При цьому, лише факт виконання бойового розпорядження з ротаційних заходів не може свідчити про перебування позивача у стані крайньої необхідності за відсутності доказів, що свідчать про наявність реальної небезпеки, неможливість усунення її іншими способами.

Отже, матеріалами справи не підтверджується наявність вищевказаних складових крайньої необхідності, тоді як рішення суду не можу ґрунтуватись на припущеннях.

Щодо доводів представника позивача про відсутність доказів притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 суд зазначає наступне.

Як зазначалось, висновок про порушення ОСОБА_2 п.12.1 ПДР зроблено експертом за результатами судової автотехнічної експертизи (висновок №СЕ-19/121-24/28055-ІТ від 25.09.2024), у постанові слідчого від 30.09.2024 у кримінальному провадженні №12024220000001058 зроблено висновок, що ОСОБА_2 є винуватцем даної ДТП.

Водночас, нормами КУпАП не передбачено права складання протоколу про адміністративні правопорушення відносно померлої особи.

Так, відповідно до пункту 9 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю внаслідок смерті особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.

Отже, неможливою є фіксація факту адміністративного правопорушення і встановлення вини особи у його вчиненні та, як наслідок, притягнення її до відповідальності згідно з процедурою, встановленою КУпАП, у зв`язку із її смертю,

При цьому, факт притягнення чи непритягнення військовослужбовця до адміністративної відповідальності за порушення ним вимог ПДР на можливість призначення позивачці спірної допомоги не впливає, оскільки визначальним в даному випадку є фактичні обставини його загибелі, а не сам факт притягнення його до відповідальності.

Враховуючи наведене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для призначення та виплати позивачці одноразової грошової допомоги, оскільки смерть військовослужбовця настала внаслідок вчинення ним адміністративного правопорушення.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.04.2021 у справі № 120/4628/18-а, від 13.05.2026 у справі № 580/7601/24, від 25.08.2026 у справі №120/16733/24.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач довів правомірність свого рішення, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Розподіл судових витрат не проводиться у зв`язку із відмовою у позові.

Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.А.Шуляк

Повний текст складено: 11 вересня 2026 р.

11.09.26