Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №160/30109/25 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокуСправа №160/30109/25

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Бухтіярової М.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інни Василівни про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інни Василівни, в якій позивач, з урахуванням уточнення складу учасників справи та позовних вимог, просить:

-визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інни Василівни про відмову в проведенні реєстраційних дій від 11.08.2025 №80315851;

-зобов`язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради здійснити державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно об`єкту нерухомості, а саме: квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 на підставі заяви ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ).

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що їй на праві приватної власності належить квартира, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі договору купівлі-продажу від 11.02.1998. Право власності на вказану квартиру також підтверджується технічним паспортом, у який 11.02.1998 були внесені зміни. Між тим, відомості про реєстрацію права власності до електронного Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не були внесені. У зв`язку з цим, позивач спочатку звернулась до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради з заявою про державну реєстрацію права власності від 27.05.2025 №61219299. Рішенням від 31.05.2024 №73419773 було зупинено розгляд заяви та було направлено запит до КП БТІ. Відповіддю від 07.06.2024 №01-08-171/047 Виконавчий комітет Енергодарської міської ради повідомив, що 04.03.2022 ворожі війська рф тимчасово окупували територію Енергодарської міської територіальної громади Васильківського району Запорізької області та згодом захопили КП «Енергодарське БТІ» Енергодарської міської ради, у зв`язку з цим не має можливості надати інформацію про право власності позивача на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . В подальшому, 30.06.2025 позивач звернулась до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інни Василівни з заявою №67707860. Однак рішенням від 11.08.2025 №80315851 їй знову було відмовлено реєстрації права власності на її квартиру. З такою відмовою позивачка категорично не погоджується та вважає рішення приватного нотаріуса від 11.08.2025 №80315851 цілком протиправним, оскільки надані до заяви документи підтверджують право власності на квартиру та містять усю необхідну інформацію та всі обов`язкові реквізити. За вказаних обставин, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, а порушені права відновити у спосіб, що заявлений.

При вирішенні питання про відкриття провадження у справі встановлено, що позов подано без додержання вимог, встановлених ст.ст. 160, 161 КАС України.

Ухвалою суду від 22.10.2025 позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачеві строк для усунення недоліків позову шляхом подання до суду позовної заяви (уточненої) із викладенням позовних вимог, що викладені у пункті 2 прохальної частини позову, з урахуванням положень ч.1 ст. 5 КАС України, а також уточненням складу відповідачів, який/які мають відповідати за позовом, та копії цієї позовної заяви відповідно до кількості осіб або докази надіслання до електронного кабінету учасників справи поданих до суду документів; оригіналу документа про сплату судового збору за подання до суду цієї позовної заяви у сумі 1211,20 грн. в установленому порядку.

10.11.2025 на виконання вимог ухвали суду від представника позивача – адвоката Зіненко А.О. засобами поштового зв`язку надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучено квитанцію про сплату судового збору, а також уточнену позовну заяву, в якій уточнено склад відповідачів та визначено, що такими є Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради та Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інна Василівна.

Також, представником позивача адвокатом Зіненко А.О. в уточненій позовній заяві зазначено, що предметом спору є саме рішення приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інни Василівни про відмову в проведенні реєстраційних дій від 11.08.2025 №80315851, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради залучений до участі до справі в якості відповідача з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові КЦС ВС від 17.03.2021 у справі №761/36415/18.

Ухвалою суду від 18.11.2025 прийнято до розгляду позовну заяву (уточнену) та відкрито провадження в адміністративній справі №160/30109/25, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), а також встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання цієї ухвали.

Цією ж ухвалою суду було витребувано приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інни Василівни: усі докази з їх документальним підтвердженням на обґрунтування підстав для прийняття рішення про відмову в проведенні реєстраційних дій від 11.08.2025 №80315851; заяву ОСОБА_1 30.06.2025 про вчинення реєстраційних дій та всіх долучених до неї документів.

Сторони належним чином повідомлені про судовий розгляд справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

30.12.2025 засобами електронного зв`язку на електронну пошту суду від приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павленко І.В. надійшов лист від 29.11.2025, у якому відповідачем-2 повідомлено, що підставою для прийняття рішення про відмову в проведені реєстраційних дій від 11.08.2025 стало те, що після спливу строку, встановленого частиною третьою статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не були усунуті обставини, які стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав. Зокрема, не було отримано відповідь від Бюро технічної інвентаризації на запит від 30.06.2025 за вих №43/01-16, а також відсутні відомості про реєстрацію права власності на відповідний об`єкт нерухомого майна в матеріалах БТІ.

До вказаного листа відповідачем-2 долучено витребувані докази.

12.01.2026 від відповідача-2 на адресу суду засобами поштового зв`язку надійшли документи, аналогічні до тих, що були надіслані відповідачем-2 до суду 30.12.2025 засобами електронного зв`язку.

Відповідачі правом на подання відзиву на позов не скористались.

За приписами частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до частини п`ятої та восьмої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Згідно з частиною п`ятою статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення у порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) адміністративного судочинства відповідно до пункту 8 частини третьої статті 2 КАС України. Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним уважається строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального і процесуального права.

Дослідивши матеріали справи та надані докази, проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документована паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 , виданого 25.11.1997 Енергодарським МВ УМВС України в Запорізькій області; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідно до довідки Центрального управління соціального захисту населення Дніпровської міської ради від 30.04.2022 №1241-7500770120, позивач перебуває на обліку як внутрішньо переміщена особа; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ; фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

30.06.2025 позивач звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павленко І.В. із заявою (реєстраційний номер 67707860) про державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

До заяви було долучено: договір купівлі-продажу від 11.02.1998, технічний паспорт на квартиру, що знаходиться у власності ОСОБА_1 – 1 (цілком).

Відповідно до змісту договору, 11.02.1998 між гр. ОСОБА_2 , гр. ОСОБА_3 (продавці) та гр. ОСОБА_1 (покупець) на Товарній біржі «Інтер» укладено договір купівлі-продажу чотирикімнатної квартири загальною площею 84,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 .

В договорі зазначено, що він зареєстрований на Товарній біржі «Інтер» в журналі реєстрації угод від 11.02.1998 №Н-0190. Реєстрацію біржової угоди підтверджено директором Товарної біржі «Інтер» ОСОБА_4 .

До договору підшито «Реєстраційний напис на правовстановлюючому документі» від 11.02.1998, який заповнено Енергодарським Бюро технічної інвентаризації.

Так, згідно з вказаним реєстраційним написом, квартира АДРЕСА_3 , зареєстрована в Енергодарському БТІ на праві приватної власності за ОСОБА_1 , та записаний в реєстрову книгу №8 за реєстровим номером 139 - 11 лютого 1998 року. Реєстраційний напис засвідчено печаткою установи та підписом начальника БТІ.

Відповідно до технічного паспорта на квартиру, що знаходиться у власності ОСОБА_1 – 1 (цілком), квартира АДРЕСА_3 , на 5-му поверсі 10-ти поверхового будинку, складається з 4-х кімнат жилою площею 45,9 кв.м., загальна площа квартири – 84,8 кв.м.

30.06.2025 державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Інною Павленко здійснено запит до Бюро технічної інвентаризації за вих. 43/01-16.

11.08.2025 державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Інною Павленко прийнято рішення №80315851 про відмову в проведенні реєстраційних дій з таких підстав: після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», не були усунуті обставини, що стали підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав, а саме: не отримано відповідь від Бюро технічної інвентаризації на запит від 30.06.2025 за вих №43/01-16, відсутні відомості реєстрації права власності від бюро технічної інвентаризації.

Не погодившись із вказаним рішенням про відмову в проведенні реєстраційних дій, позивач звернулась до суду із цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зважає на наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Указом Президента України №64/2022 від 24 лютого 2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово був продовжений та станом на дату розгляду справи не припинений та не скасований.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 №376 (у редакції на час виникнення спірних відносин), Енергодарська міська територіальна громада включена до тимчасово окупованої російською федерацією території України.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована російською федерацією територія України (далі - тимчасово окупована територія) є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Частиною третьою статті 5 цього Закону визначено, що за фізичними особами незалежно від перебування їх на обліку як внутрішньо переміщених осіб чи від набуття ними спеціального правового статусу та за юридичними особами зберігається право власності, інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо таке майно набуте відповідно до законів України.

Положеннями частин другої-п`ятої статті 11 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» встановлено, що на тимчасово окупованій території право власності охороняється згідно із законодавством України.

За державою Україна, Автономною Республікою Крим, територіальними громадами, у тому числі територіальною громадою міста Севастополя, державними органами, органами місцевого самоврядування та іншими суб`єктами публічного права зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території.

За фізичними особами, незалежно від набуття ними статусу біженця чи іншого спеціального правового статусу, підприємствами, установами, організаціями зберігається право власності та інші речові права на майно, у тому числі на нерухоме майно, включаючи земельні ділянки, що знаходиться на тимчасово окупованій території, якщо воно набуте відповідно до законів України.

Набуття та припинення права власності на нерухоме майно, яке знаходиться на тимчасово окупованій території, здійснюється відповідно до законодавства України за межами тимчасово окупованої території. У разі неможливості здійснення державним реєстратором повноважень щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень на тимчасово окупованій території орган державної реєстрації визначається Кабінетом Міністрів України.

Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, регулює Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року №1952-IV (далі – Закон №1952-IV в редакції на час виникнення спірних правовідносин).

Дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, розміщене на території України, та обтяжень таких прав (частина першої статті 1 Закону).

За змістом пунктів 1, 3 частини першої статті 2 Закону №1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Заявник: власник, інший правонабувач, сторона правочину, на підставі якого набувається, змінюється або припиняється речове право (у тому числі замовник будівництва, девелопер будівництва, управитель фонду фінансування будівництва), або уповноважені ними особи - у разі подання документів для державної реєстрації набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав.

Згідно з пунктами 2, 4 частини першої статті 3 Закону №1952-IV загальними засадами державної реєстрації прав є: обов`язковість державної реєстрації прав у Державному реєстрі прав; внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.

Частиною третьою статті 3 Закону №1952-IV передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:

1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;

2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

Будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього Закону, крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними згідно з частиною третьою цієї статті у випадках, визначених статтею 28 цього Закону, та в інших випадках, визначених законом (частина четверта статті 3 Закону №1952-IV).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону №1952-IV державній реєстрації прав підлягають: право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на майбутній об`єкт нерухомості.

Згідно з частиною першою статті 5 Закону №1952-IV у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: житлові будинки, будівлі, споруди, а також їх окремі частини, квартири, житлові та нежитлові приміщення, меліоративні мережі, складові частини меліоративної мережі.

Державна реєстрація прав проводиться за заявами у сфері державної реєстрації прав будь-яким державним реєстратором (абзац 3 частини п`ятої статті 3 Закону №1952-IV).

Частиною першою статті 6 Закону №1952-IV визначено, що організаційну систему державної реєстрації прав становлять: 1) Міністерство юстиції України та його територіальні органи; 2) суб`єкти державної реєстрації прав: виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації; 3) державні реєстратори прав на нерухоме майно (далі - державні реєстратори).

Виконавчі органи сільських, селищних та міських рад (крім міст обласного та/або республіканського Автономної Республіки Крим значення) набувають повноважень у сфері державної реєстрації прав відповідно до цього Закону у разі прийняття відповідною радою такого рішення (частина друга статті 6 Закону №1952-IV).

Відповідно до положень частини першої статті 10 Закону №1952-IV державним реєстратором є:

1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб`єктом державної реєстрації прав;

2) нотаріус;

3) державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Згідно з частиною шостою статті 10 цього Закону державний реєстратор має свою печатку, крім нотаріуса, який має печатку, визначену Законом України «Про нотаріат».

Пунктами 1, 2 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV установлено, що державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов`язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом; відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав; відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих/отриманих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов`язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації; виконання вимог, визначених статтею 27-2 цього Закону, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості (крім випадків автоматичної реєстрації такого права згідно із законом); наявність факту застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції», які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав; наявність дозволу органу опіки та піклування на відмову від права власності на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, власником якого є малолітня дитина або неповнолітня особа, або на внесення такого майна до статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) юридичної особи чи як вступного, членського та/або цільового внеску члена кооперативу; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, залишення заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень без руху, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення.

Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, обов`язково запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, засвідчені в установленому законодавством порядку копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав, чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах, доступ до яких визначено цим Законом, та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, крім випадків, коли державна реєстрація прав здійснюється у зв`язку із вчиненням нотаріальної дії та такі документи були надані у зв`язку з вчиненням такої дії.

У частині першій статті 20 Закону №1952-IV визначено, що заява на проведення реєстраційних дій подається заявником у паперовій формі, а у випадках, передбачених законодавством, - в електронній формі разом з оригіналами документів, необхідних для проведення реєстраційних дій, чи їх копіями, засвідченими державними органами, органами місцевого самоврядування (якщо оригінали таких документів відповідно до законодавства залишаються у справах державних органів, органів місцевого самоврядування).

Відповідно до частини першої статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі: 1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; 2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; 4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; 5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; 6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; 7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; 8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; 9) судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості; 10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; 11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; 12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об`єкта нерухомого майна релігійній організації; 13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об`єкта нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; 13-1) договору, яким встановлюється довірча власність на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, та акта приймання-передачі нерухомого майна, яке є об`єктом довірчої власності; 13-2) актів приймання-передачі нерухомого майна, об`єкта незавершеного будівництва, майбутнього об`єкта нерухомості неплатоспроможного банку перехідному банку, що створюється відповідно до статті 42 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»; 13-3) договору про передачу страхового портфеля; 14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.

За змістом положень частини першої, третьої та п`ятої статті 23 Закону №1952-IV заяву про державну реєстрацію прав може бути залишено без руху в таких випадках:

1) подання документів для державної реєстрації прав не в повному обсязі, передбаченому законодавством;

1-1) відсутність документа, що підтверджує оплату адміністративних послуг у повному обсязі;

2) неподання заявником чи неотримання державним реєстратором у порядку, визначеному цим Законом, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем в електронній формі чи документів із паперових носіїв інформації, що містять відомості про зареєстровані речові права до 1 січня 2013 року.

Якщо заявник протягом 30 робочих днів з моменту отримання рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху виконав вимоги державного реєстратора, зазначені у відповідному рішенні, розгляд заяви відновлюється на підставі рішення державного реєстратора про відновлення розгляду заяви.

Перебіг строку державної реєстрації прав продовжується з моменту усунення обставин, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху, з урахуванням часу, що минув до залишення такої заяви без руху.

У разі невиконання заявником зазначених у рішенні вимог у строк, встановлений у частині третій цієї статті, державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав.

У частині першій статті 24 Закону №1952-IV визначені підстави для відмови в державній реєстрації прав:

1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону;

2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою;

3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом;

4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження;

5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями;

6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості, крім випадків, визначених цим Законом;

6-1) встановлення факту застосування санкцій відповідно до Закону України «Про санкції», які унеможливлюють проведення державної реєстрації прав;

7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем;

8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про залишення заяви про державну реєстрацію прав без руху;

9) документи подано до неналежного суб`єкта державної реєстрації прав, нотаріуса;

10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі;

11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав;

12) заявник звернувся із заявою про державну реєстрацію права власності щодо майна, що відповідно до поданих для такої реєстрації документів відчужено особою, яка на момент проведення такої реєстрації внесена до Єдиного реєстру боржників, у тому числі за виконавчими провадженнями про стягнення аліментів за наявності заборгованості з відповідних платежів понад три місяці;

13) відсутність згоди заставодержателя (іпотекодержателя) на дострокове припинення дії договору емфітевзису, суперфіцію, оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення щодо державної реєстрації припинення таких прав, що перебувають у заставі (іпотеці);

14) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім випадків, визначених законом, - у разі державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості;

15) у Державному реєстрі прав відсутня державна реєстрація спеціального майнового права на об`єкт незавершеного будівництва, майбутній об`єкт нерухомості - у разі державної реєстрації переходу спеціального майнового права, іншого речового права, обтяження на об`єкт незавершеного будівництва (крім об`єктів незавершеного будівництва, на які зареєстровано право власності), майбутній об`єкт нерухомості;

16) заява про первинну державну реєстрацію спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості містить відомості не про всі майбутні об`єкти нерухомості у складі подільного об`єкта незавершеного будівництва;

17) не визначено чи визначено не в повному обсязі майбутні об`єкти нерухомості, включені до гарантійної частки, - у разі первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості, які є частинами подільного об`єкта незавершеного будівництва;

18) наявні зареєстровані спеціальні майнові права на майбутні об`єкти нерухомості, що є складовою частиною подільного об`єкта незавершеного будівництва, - у разі державної реєстрації речового права або обтяження на подільний об`єкт незавершеного будівництва, крім зміни замовника будівництва відповідно до закону, обтяження майна іпотекою відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»;

19) у Державному реєстрі прав відсутні відомості про право власності/право користування земельною ділянкою замовника будівництва (крім випадків, якщо відповідно до закону виконання будівельних робіт може здійснюватися за відсутності документа, що засвідчує право власності чи право користування земельною ділянкою) у разі: державної реєстрації спеціального майнового права на неподільний/подільний об`єкт незавершеного будівництва; первинної державної реєстрації спеціального майнового права на майбутні об`єкти нерухомості; державної реєстрації спеціального майнового права на майбутній об`єкт нерухомості у зв`язку з його першим відчуженням;

20) не дотримано вимоги, визначені статтею 27-2 цього Закону;

21) відсутність дозволу кредитора за аграрною нотою на проведення державної реєстрації прав у результаті відчуження боржником за відповідною аграрною нотою належної земельної ділянки (крім звернення стягнення на предмет іпотеки), права оренди, права емфітевзису або права суперфіцію, укладення договору суборенди, розірвання договору оренди, емфітевзису або суперфіцію, внесення змін до такого договору або відмову від нього - у разі якщо земельна ділянка зазначена в Реєстрі аграрних нот як місце вирощування заставленої майбутньої сільськогосподарської продукції.

Згідно з частиною другою статті 24 Закону, за наявності підстав для відмови в державній реєстрації прав державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав. Рішення про відмову в державній реєстрації прав повинно містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття.

Відмова в державній реєстрації прав з підстав, не передбачених частиною першою цієї статті, заборонена (частина п`ята статті 24 Закону №1952-IV).

За змістом статті 11 Закону №1952-IV державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв у сфері державної реєстрації прав. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об`єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення реєстраційних дій забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Відповідно до частини першої статті 37 Закону №1952-IV рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб`єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов`язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду. Рішення, дії або бездіяльність територіальних органів Міністерства юстиції України можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України або до суду.

У межах спірних правовідносин позивачем заявлено позовні вимоги щодо рішення відповідача-2 від 11.08.2025 №80315851 про відмову в проведенні реєстраційних дій за результатами розгляду заяви позивача від 30.06.2025.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 30.06.2025 звернулась до державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інни Василівни із заявою (реєстраційний номер 67707860) про державну реєстрацію права власності на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , долучивши до заяви договір купівлі-продажу від 11.02.1998 з підшитим реєстраційним написом про його реєстрацію в БТІ та технічний паспорт на квартиру.

Одночасно, державним реєстратором було направлено запит до відповідного БТІ від 30.06.2025 за вих. 43/01-16 для отримання інформацію про реєстрацію права власності та в подальшому у зв`язку з неотриманням відповіді від Бюро технічної інвентаризації, відповідачем-2 було відмовлено в проведенні державної реєстрації права власності на квартиру.

Однак, приймаючи рішення про відмову у вчиненні реєстраційних дій державним реєстратором прав на нерухоме майно не було прийнято до уваги наведені норми Цивільного законодавства, Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» та Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Суд зазначає, що виходячи з аналізу пункту 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV, під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, а також під час проведення державної реєстрації прав, які набуваються з прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, державний реєстратор запитує інформацію від відповідних органів лише у разі відсутності доступу до відповідних носіїв інформації, що містять відомості, необхідні для проведення державної реєстрації прав; чи у разі відсутності необхідних відомостей в єдиних та державних реєстрах; та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником, а не в обов`язковому порядку.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про інформацію» носій інформації - це матеріальний об`єкт, на якому зберігається інформація, а документ - це специфічний вид носія інформації, що зберігає та передає її в часі та просторі.

Подані позивачем документи можна вважати носієм інформації про об`єкт нерухомого майна, щодо якого була подана заява про реєстрацію. Зауважень до поданих позивачем документів в контексті достатності для сприйняття інформації, відповідачем-2 не зазначено ані в оскаржуваному рішенні, ані під час судового розгляду.

Сполучник «чи» в положенні пункту 3 частини третьої статті 10 Закону №1952-IV розуміється як пункти, які виключають один одного. Тобто, якщо носій інформації містить необхідну інформацію про об`єкт нерухомого майна, то підставою для відмови не може слугувати: не отримання інформації від компетентного підприємства Бюро технічної інвентаризації, що проводило державну реєстрацію прав до 2013 року.

Імплементація статті 10 Закону №1952-IV знайшла своє відображення і в Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127, а саме в пункті 53, в якому вказано, що у разі коли документ, що посвідчує набуття права власності або інших речових прав, похідних від права власності, реєстрацію яких було проведено до 1 січня 2013 р. відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, втрачено, пошкоджено чи зіпсовано, державна реєстрація такого права власності або іншого речового права, похідного від права власності, може бути проведена за бажанням заявника на підставі відомостей Державного земельного кадастру чи відповідно на підставі відомостей Реєстру прав власності на нерухоме майно, який є архівною складовою частиною Державного реєстру прав, або у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на підставі відомостей таких носіїв інформації.

Державна реєстрація прав у випадку, передбаченому цим пунктом, проводиться виключно за умови встановлення державним реєстратором наявності зареєстрованого права власності або інших речових прав, похідних від права власності, на підставі відповідних документів у Державному земельному кадастрі чи в Реєстрі прав власності на нерухоме майно, а у разі коли відповідна реєстрація проводилася виключно на паперових носіях інформації (реєстрові книги, реєстраційні справи), ведення яких здійснювали підприємства бюро технічної інвентаризації, - на таких носіях інформації, з обов`язковим зазначенням у Державному реєстрі прав відомостей про втрату, пошкодження чи зіпсування відповідного документа.

Це положення чітко вказує, що звернення до реєстрових книг БТІ або архівів є альтернативним джерелом підтвердження прав лише у разі втрати, пошкодження чи зіпсування оригіналів документів.

У спірному випадку, позивачем до заяви від 30.06.2025 надано договір купівлі-продажу квартири та технічний паспорт на квартиру.

Зі змісту договору купівлі-продажу від 11.02.1998 вбачається, що ОСОБА_1 набула права власності на квартиру загальною площею 84,8 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до технічного паспорту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , така квартира належить на праві власності ОСОБА_1 в цілому. Крім того, договір містить реєстраційний напис від 11.02.1998, який заповнено Енергодарським БТІ, згідно з яким квартира АДРЕСА_3 , зареєстрована в Енергодарському БТІ на праві приватної власності за ОСОБА_1 , та записаний в реєстрову книгу №8 за реєстровим номером 139 – 11.02.1998, реєстраційний напис засвідчено печаткою установи та підписом начальника БТІ.

Отже, реєстрація права власності позивача на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , була здійснена відповідно до вимог законодавства, що було чинним на момент проведення такої реєстрації. Оригінал документа про підтвердження права власності збережений, не пошкоджений та поданий державному реєстратору прав на нерухоме майно.

Відповідно до статті 3 Закону № 1952-IV речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення; 2) на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов`язкової реєстрації.

За таких обставин, суд вважає, що у відповідача-2 були відсутніми підстави для залишення заяви позивача про державну реєстрацію прав без руху з метою запиту додаткових відомості з БТІ. Тим більше, що БТІ, де зберігається інформація, розташоване на тимчасово окупованій території, що фактично унеможливлює отримання від нього відповіді.

Поряд з цим, суд звертає увагу, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 27 Закону №1952-IV державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва або майбутній об`єкт нерухомості, речові права на які підлягають державній реєстрації, чи його дубліката.

Система державної реєстрації прав, яка проводиться відповідно до Закону, запроваджена в Україні з 01.01.2013, до цього часу державна реєстрація права власності та інших речових прав на об`єкти нерухомого майна, які розташовані на земельних ділянках, проводилася реєстраторами БТІ в Реєстрі права власності на нерухоме майно та на паперових носіях (реєстрових книгах та реєстраційних справах), які зберігаються в БТІ. При цьому Закон про державну реєстрацію не розмежовує, чи була проведена реєстрація у Державному реєстрі прав, інших електронних реєстрах або на паперових носіях.

Тобто, до 2013 року державна реєстрація таких об`єктів нерухомого майна вже проводилася, але реєстр був паперовий і зберігався в архіві відповідного БТІ.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 виснувала, що особа, яка до 01 січня 2013 року придбала нерухоме майно за договором купівлі-продажу, державну реєстрацію якого було належним чином здійснено, стала власником такого нерухомого майна з моменту державної реєстрації відповідного договору купівлі-продажу незалежно від того, чи здійснила ця особа в подальшому державну реєстрацію свого права власності.

Також слід зазначити, що державна реєстрація не вважається способом набуття права власності на об`єкт нерухомості, а є лише засобом підтвердження фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру прав на підставі визначених законом документів.

Подібна правова позиція неодноразово викладалась Верховним Судом, зокрема в постановах від 08.08.2019 у справі №909/472/18, від 03.06.2020 у справі № 363/4852/17, від 14.08.2024 у справі № 640/1991/22.

У спірному випадку, документ, що посвідчує набуття позивачкою права власності на квартиру, та позначка на ньому свідчить про проведення державної реєстрації до 01.01.2013, збережений в оригіналі, та був долучений до пакету документів, з яким вона звернулась до державного реєстратора у відповідності до норм чинного законодавства, для проведення державної реєстрації речового права на вказаний об`єкт нерухомого майна.

Отже, державний реєстратор прав на нерухоме майно мав доступ до усіх документів та до усієї інформації, необхідної для проведення державної реєстрації, позаяк позивачкою надано відповідний договір купівлі-продажу, який за змістом пункту 1 частини першого статті 27 Закону № 1952-IV є підставою для проведення державної реєстрації права власності та інших речових прав.

За таких обставин, зазначення державним реєстратором прав на нерухоме майно про подання документів для державної реєстрації прав не у повному обсязі, передбаченому законодавством, свідчить про те, що подані разом із заявою документи належним чином нерозглянуті відповідачем-2, та, відповідно, рішення про відмову в державній реєстрації прийняте без повного та всебічного розгляду наданих матеріалів, такі дії державного реєстратора прав на нерухоме майно – приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інни Василівни свідчать про порушення встановленої процедури розгляду документів, тому оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо зобов`язання зареєструвати речове право, суд зазначає наступне.

У разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Касаційного адміністративного суду від 22.06.2023 у справі № 480/4288/21, від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.

Отже, наявні правові підстави для зобов`язання зареєструвати відповідне речове право.

Водночас, суд зауважує, що для забезпечення ефективного захисту прав позивача та остаточного вирішення спору відповідне зобов`язання належить покласти на державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інну Василівну, а не на Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, як просить позивач.

У справі, що розглядається, відносини між позивачем та приватним нотаріусом Дніпровської міської ради Павленко Інною Василівною, як державним реєстратором, виникли виключно під час державної реєстрації речового права, що являє собою публічно-правової спір в сфері державної реєстрації речових прав.

Оскільки рішенням саме приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інни Василівни, як державного реєстратора прав на нерухоме майно, порушені права та інтереси позивача у спірних правовідносинах, яке скасовано судом як протиправне, відновити порушене право позивача має саме суб`єкт владних повноважень, який допустив порушення.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За змістом положень частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідачем-2 не доведено правомірності свого рішення у спірних правовідносинах.

Враховуючи викладене, на підставі наданих доказів у їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, суд вважає, що позовна заява підлягає частковому задоволенню.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на викладене, судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20грн. підлягають стягненню з відповідача за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача.

Керуючись ст.ст.9, 72-90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради (код ЄДРПОУ 40392181, місцезнаходження: 49000, Україна, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, пр. Яворницького Дмитра, буд. 75), державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інни Василівни (місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інни Василівни (місцезнаходження: 49028, м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, буд. 27, кв.37/2) від 11.08.2025 №80315851 про відмову в проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) від 30.06.2025 №67707860.

Зобов`язати державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інни Василівни (місцезнаходження: 49028, м. Дніпро, вул. Володимира Вернадського, буд. 27, кв.37/2) здійснити державну реєстрацію речового права за заявою ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) від 30.06.2025 №67707860.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з державного реєстратора прав на нерухоме майно - приватного нотаріусу Дніпровського міського нотаріального округу Павленко Інни Василівни (місцезнаходження: АДРЕСА_4 ) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду оскаржується шляхом подання апеляційної скарги до Третього апеляційного адміністративного суду.

Суддя М.М. Бухтіярова