Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №160/14248/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 вересня 2026 рокуСправа №160/14248/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Луніної О.С., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 усього грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 31.12.2024 року, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення у даний період (грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат), без урахування величини 2684,00 гривні за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 усього грошового забезпечення за період з 20.05.2023 року по 31.12.2024 року, в тому числі одноразових видів грошового забезпечення у даний період (грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат), з урахуванням величини 2684,00 гривні (з множенням на відповідні тарифні коефіцієнти) за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», з урахуванням раніше виплачених сум;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 усього грошового забезпечення за період з 01.01.2025 року по 26.02.2025 року (день виключення зі списків особового складу частини), в тому числі одноразових видів грошового забезпечення у даний період (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат), без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, а саме 01 січня 2025 року у розмірі 3028,00 гривні за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 усього грошового забезпечення за період з 01.01.2025 року по 26.02.2025 року (день виключення зі списків особового складу частини), в тому числі одноразових видів грошового забезпечення у даний період (одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, грошової допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та інших виплат), з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2025 року у розмірі 3028,00 гривні на відповідні тарифні коефіцієнти, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців», з урахуванням раніше виплачених сум.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Військовою частиною НОМЕР_1 всупереч нормам чинного законодавства не було проведено перерахунку її основного та додаткових видів грошового забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму, що порушує її соціальні права. Позивач вважає дії відповідача щодо не проведення перерахунку протиправною та такою, що порушуює його право на належне грошове забезпечення, у зв`язку із чим звернувся до суду із даним позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 02.06.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

15.06.2026 року Військовою частиною НОМЕР_1 було подано відзив проти позову, в якому відповідачем позовні вимоги заперечуються в повному обсязі з огляду на наступне. Постановою Верховного суду України №200/3757/20-а від 11.02.2021 викладено правову позицію, що згідно з Постановою КМУ №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. На підставі зазначеного, згідно з Постановою КМУ № 704 ( в редакції Постанови №103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу є стала величина – розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01.01.2018. З огляду на викладене, вказують, що відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 ст.257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.

За змістом приписів п.8 ч.6 ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності, зокрема, є типові справи.

Частиною 4 статті 243 Кодексу адміністративного України встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Згідно з ч.5 ст.250 Кодексу адміністративного судочинства України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Зважаючи на наведене та відповідно до вимог ст.ст. 257, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у письмовому провадженні.

Згідно з 8 ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Згідно посвідчення серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.08.2018р. №221 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , яка прибула із ІНФОРМАЦІЯ_1 , призначену наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10 серпня 2018 року відновлювального батальйону з 10 серпня 2018 року відповідно до Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України уклала контракт строком на 3 ( три) роки з 10 серпня 2018 року по 09 серпня 2021 року, з 10 серпня 2018 року зарахована до списків особового складу частини на всі види забезпечення і вважається такою, що з 10 серпня 2018 року прийняла справи та посаду і приступила до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом 2640грн. на місяцб, шпк «солдат».

Згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2025 року № 173 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , старшого кухаря господарчого відділення взводу забезпечення ремонтно - відновлювального батальйону, звільнену наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26 лютого 2025 року №57-РС у відставку відповідно до підпункту «а» п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» ( за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі), вважається такою, що здала справи та посаду 26 лютого 2025 року.

На підтвердження нарахованого розміру грошового забезпечення протягом проходження військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 позивачем було додано копії особових карток, грошового атестату та довідок про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премій.

Не погоджуючись з діями відповідача щодо не проведення перерахунку грошового забезпечення виходячи зі встановленого прожиткового мінімуму на 01 січня відповідного календарного року та вважаючи її протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, доводам позивача, викладеним в позовній заяві, суд зазначає наступне.

Частиною четвертою статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Так, відповідно до пункту 4 Постанови №704 у редакції, що була чинною до 24 лютого 2018 року, розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У свою чергу додатки 1, 12, 13, 14 до пункту 4 Постанови №704 також містять примітки, у яких в якості розрахункової величини зазначений розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року).

З 24 лютого 2018 року набула чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова № 103), якою пункт 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції, яка передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

Отже, з 24 лютого 2018 року було змінено розрахункову величину, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, а саме - замість «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року)» передбачено використання «розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року».

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 було визнано протиправним та нечинним п. 6 Постанови № 103, яким п. 4 Постанови № 704 викладений у новій редакції.

Отже, з 29.01.2020, тобто з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103 втратив чинність, та була відновлена дія пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 у первісній редакції, тобто в редакції, що передбачає визначення посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Застосування цих нормативних актів у подібних правовідносинах вже було предметом розгляду у Верховному Суді. Зокрема, у постанові від 02.08.2022 у справі №440/6017/21 Верховний Суд дійшов наступних висновків:

« 21.02.2018 Кабінет Міністрів України ухвалив постанову № 103, пунктом 6 якої внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Зокрема, у постанові № 704 пункт 4 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Тобто, на момент набрання чинності постановою № 704 (01.03.2018) пункт 4 було викладено в редакції змін, викладених згідно із пунктом 6 постанови № 103, а саме: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Отже, станом на 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

При цьому, пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон № 294-IX) та Закон № 1082-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року на 2020 та 2021 роки, відповідно, не містять.

Тобто, положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01.01.2020 - набрання чинності Законом № 294-IX не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Відповідно до статті 7 КАС України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 КАС України правила, а також враховуючи на те, що починаючи з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, то положення постанови КМУ №704 підлягають застосуванню в частині, які не суперечать Законам про Державний бюджет.

Такий правовий висновок зроблено Верховним Судом у справі №440/6017/21 (постанова від 02.08.2022).

Отже, позиція відповідача про те, що під час розрахунку грошової допомоги слід застосувати прожитковий мінімум для працездатних осіб, який встановлено постановою КМУ №704, як сталої величини, визначеного станом на 01.01.2018, не грунтується на положеннях чинного законодавства.

Водночас, суд враховує, що 12.05.2023 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - Постанова №481), яка набрала чинності 20.05.2023 та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини.

Пунктом 1 Постанови №481 приписано скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб».

Також пунктом 2 указаної Постанови внесено зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», виклавши абзац перший в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Викладення пункту 4 Постанови №704 у згаданій редакції та встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018, свідчить про відсутність підстав для перерахунку грошового забезпечення позивача за період з 20.05.2023.

Відтак, у період з 29.01.2020 (дата набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18) по 19.05.2023 (число, що передує даті набрання чинності Постановою КМУ від 12.05.2023 № 481) існували підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 02.08.2022 по справі № 440/6017/21 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 105564668), від 19.10.2022 по справі № 400/6214/21 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 106840645) та від 10.01.2023 по справі №120/8682/21-а (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 108321717).

Поряд з цим, рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 по справі №320/29450/24, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, окремі положення п. 2 Постанови КМУ від 12.05.2023 № 481 було визнано протиправним та нечинним.

Таким чином, рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24 набрало законної сили 18.06.2025.

У цьому контексті суд звертає увагу, що згідно з положенням ч. 2 ст. 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.

З огляду на наведене, Постанова КМУ від 12.05.2023 № 481 є нечинною лише з 18.06.2025.

Однак матеріалами адміністративної справи встановлено, що згідно витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26.02.2025 року № 173 старшого солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , старшого кухаря господарчого відділення взводу забезпечення ремонтно - відновлювального батальйону, звільнену наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 26 лютого 2025 року №57-РС у відставку відповідно до підпункту «а» п.3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (за віком у разі досягнення граничного віку перебування на військовій службі), вважається такою, що здала справи та посаду 26 лютого 2025 року.

Тобто, на час звільнення позивача зі служби з лав Збройних Сил України діяла чинна Постанова КМУ від 12.05.2023 року №481.

З огляду на наведене, при проведенні нарахування та виплати грошового забезпечення з 20.05.2023 року по 26.02.2025 року відповідач діяв у відповідності до норм чинного законодавства, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Згідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

При цьому суд виходить з положень, закріплених в п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень, де вказано, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо.

На підставі ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в задоволенні позову відмовлено відсутні підстави для розподілу судових витрат.

Керуючись статтями 2, 77, 90, 139, 241-246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.С. Луніна