Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №160/20445/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 рокуСправа №160/20445/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ремез К.І.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

14.07.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , щодо не видачі довідки про вартість неотриманого, речового майна, не нарахуванні та невиплати компенсації вартості речового майна позивачу ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати довідку про вартість неотриманого речового майна позивачу ОСОБА_1 , нарахувати та виплатити компенсацію вартості неотриманого речового майна;

- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 , щодо не нарахуванні та виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, позивачу ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, позивачу ОСОБА_1 .

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 17.07.2023 по 01.05.2026 проходила військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 на посаді діловода технічної частини, проте відповідач на її заяви від 25.05.2026 відмовив у виплаті грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та не виплатив матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024, 2025 і 2026 роки.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.07.2026 відкрито провадження у справі; вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи з 14.08.2026.

29.07.2026 відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позову заперечив. Щодо речового майна відповідач зазначив, що за пунктом 17 розділу III Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, а предмети речового майна, які не були видані, під час звільнення не видаються, а тому права на компенсацію позивач не набула. Щодо матеріальної допомоги відповідач послався на те, що виплата здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира і за наявності підстав, визначених окремим дорученням Міністра оборони України на відповідний рік, тоді як позивач із такими рапортами не зверталася.

03.08.2026 позивач подала відповідь на відзив, у якій наполягала на задоволенні позову в повному обсязі та зазначила, що обмеження щодо видачі речового майна мобілізованим не позбавляє їх права на грошову компенсацію, а про виплату матеріальної допомоги вона зверталася неодноразово, але керівництво відмовляло в усній формі.

Відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з`ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази у справі за своїм внутрішнім переконанням, суд дійшов таких висновків.

ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.07.2023 № 198, на підставі поіменного списку ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.07.2023 № 1/7492 та мобілізаційного призначення, призначена на посаду діловода технічної частини та з 17.07.2023 зарахована до списку особового складу і на всі види забезпечення Військової частини НОМЕР_1 .

Згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.05.2026 № 123 старшого солдата військової служби за призовом під час мобілізації ОСОБА_1 , діловода технічної частини, відповідно до витягу із наказу командира НОМЕР_2 окремої шляхо-відновлювальної Дніпровської бригади регіонального управління « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (по особовому складу) від 28.04.2026 № 24-РС звільнено з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) за наявності інвалідності та з 01.05.2026 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

За грошовим атестатом Військової частини НОМЕР_1 від 01.05.2026 № 01/05/3 вислуга років позивача станом на 01.05.2026 становить два роки дев`ять місяців та 15 днів; у пункті 5.1 атестата зазначено про виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2026 рік (наказ командира від 30.04.2026 № 122), тоді як пункт 5.2 про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2026 рік не заповнено. Відомостей про видачу позивачу предметів речового майна особистого користування або про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно атестат не містить.

25.05.2026 позивач засобами поштового зв`язку звернулася до командира Військової частини НОМЕР_1 із двома заявами: про проведення розрахунку розміру грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178, та про проведення розрахунку розміру допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024, 2025 та 2026 роки.

Листом від 16.06.2026 № 1564 відповідач повідомив, що з огляду на пункт 17 розділу III Інструкції № 232 та на те, що до моменту звільнення 01.05.2026 позивач проходила військову службу за призовом під час мобілізації, правові підстави для виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно відсутні. Довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, відповідач не видав.

Листом від 16.06.2026 № 1563 відповідач повідомив про порядок виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та зазначив, що з відповідними рапортами позивач до військової частини не зверталася.

Доказів подання позивачем рапортів про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2023, 2024, 2025 чи 2026 роки під час проходження військової служби матеріали справи не містять.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає про таке.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців врегульовані Законом України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII).

За змістом частини другої статті 1-2 цього Закону у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Згідно з абзацом другим пункту 1 статті 9-1 Закону № 2011-XII речове забезпечення військовослужбовців, а також резервістів і військовозобов`язаних, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, здійснюється за нормами і в строки, що визначаються відповідно центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, правоохоронні та розвідувальні органи, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Адміністрацією Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї норми постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджено Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).

За приписами пункту 2 Порядку № 178 виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу; дія цього Порядку не поширюється на військовослужбовців строкової військової служби та курсантів.

Пунктом 3 Порядку № 178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, зокрема, звільнення з військової служби.

Відповідно до пункту 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі. За пунктом 5 Порядку № 178 така довідка видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року, та оформлюється згідно з додатком до Порядку.

Наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232 затверджено Інструкцію про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та Державної спеціальної служби транспорту в мирний час та особливий період (далі - Інструкція № 232). Згідно з пунктом 4 розділу III Інструкції № 232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Згідно з пунктом 17 розділу III Інструкції № 232 мобілізовані звільняються в запас у тій формі одягу, що знаходилася в їх особистому користуванні, при цьому предмети речового майна, які не були видані (незалежно від причини), під час звільнення не видаються.

Згідно з пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням.

Ключовим у цій справі є питання, чи позбавляє обмеження щодо видачі мобілізованим неотриманого речового майна права на грошову компенсацію його вартості.

Верховний Суд у постанові від 24.06.2025 у справі № 560/4729/24 виснував, що норма Інструкції № 232, яка забороняє видавати мобілізованим при звільненні предмети речового майна особистого користування, не отримані за період проходження служби, спрямована саме на збереження в наявності у військової частини предметів речового майна для передачі їх за потреби новопризначеним військовослужбовцям, і жодним чином не обмежує права військовослужбовця на отримання компенсації за неотримане речове майно, що належало до видачі, яке встановлено статтею 9-1 Закону № 2011-XII. Верховний Суд окремо наголосив, що визначення порядку виплати компенсації, покладене законом на Кабінет Міністрів України, не дає права обмежувати саме право військовослужбовця на компенсацію, прямо визначене законом.

Цей висновок підтверджено Верховним Судом у постанові від 18.06.2026 у справі № 560/17635/24, в якій суд касаційної інстанції, навівши зміст пункту 17 розділу III Інструкції № 232, прямо зазначив, що не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що особа, звільнена у запас з військової служби за призовом під час мобілізації, не має права на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. У тій самій постанові Верховний Суд роз`яснив, що право на виплату грошової компенсації виникає з моменту, коли настав строк отримання конкретного предмета речового майна відповідно до норм забезпечення, проте таке майно так і не було видане, а вартість визначається виходячи із закупівельної вартості станом на 1 січня року, в якому має бути здійснено виплату, зокрема року звільнення.

Аналогічного підходу дотримується і Третій апеляційний адміністративний суд: постановою від 04.05.2026 у справі № 160/21387/25 скасовано рішення суду першої інстанції, яким було відмовлено звільненому за мобілізацією військовослужбовцеві у компенсації, та ухвалено нове рішення про задоволення позову; постановою від 11.05.2026 у справі № 340/4422/25 визнано протиправною бездіяльність військової частини щодо невидачі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, та зобов`язано таку довідку видати. У цій самій постанові апеляційний суд, посилаючись на постанови Верховного Суду від 03.10.2018 у справі № 803/756/17 і від 30.04.2020 у справі № 813/4138/17, зазначив, що військовослужбовці після звільнення з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, якщо вона не була виплачена при звільненні.

Суд враховує ці висновки відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та зазначає, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно встановлене статтею 9-1 Закону № 2011-XII, тобто актом вищої юридичної сили. Пункт 17 розділу III Інструкції № 232 регулює лише порядок видачі самих предметів речового майна в натурі і не може тлумачитися як такий, що позбавляє мобілізованого військовослужбовця гарантованого законом права на грошову компенсацію. Доводи відповідача про протилежне відхиляються.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідач не надав жодного доказу того, що протягом служби з 17.07.2023 по 01.05.2026 позивач була забезпечена речовим майном особистого користування за відповідними нормами в повному обсязі: ні атестата на речове майно, ні аркушів обліку виданого майна, ні інших документів речової служби до справи не подано. У відзиві відповідач факту невидачі речового майна не заперечував і будував свою позицію виключно на відсутності в мобілізованого самого права на компенсацію.

Заяву про виплату грошової компенсації, вимога про яку міститься в пункті 4 Порядку № 178, позивач подала 25.05.2026, і відповідач розглянув її по суті, відмовивши листом від 16.06.2026 № 1564. Отже, умова пункту 4 Порядку № 178 позивачем виконана, а відповідач без передбачених законом підстав не видав довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, не видав наказу про виплату грошової компенсації та компенсації не нарахував і не виплатив.

Суд зазначає, що поведінка відповідача, яку позивач іменує діями, за своїм змістом є бездіяльністю - невчиненням дій, які відповідач за законом зобов`язаний був учинити. За частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою і не може виходити за межі позовних вимог, але може вийти за ці межі, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод та інтересів. Правильна юридична кваліфікація поведінки відповідача не змінює ні предмета, ні підстав позову, тому суд визнає протиправною саме бездіяльність відповідача.

Отже, позовні вимоги в частині грошової компенсації вартості за неотримане речове майно є обґрунтованими. Суд при цьому не визначає ні переліку предметів речового майна, ні розміру компенсації: це належить до компетенції речової служби військової частини й визначається довідкою за пунктом 5 Порядку № 178, виходячи із закупівельної вартості станом на 01.01.2026 та пропорційно часу, що минув з дня виникнення права на отримання відповідного майна до дати виключення позивача зі списків особового складу.

Щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, суд зазначає таке.

Підпунктом 3 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» керівникам державних органів надано право у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надавати один раз на рік військовослужбовцям матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

За пунктом 7 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), розмір такої допомоги та порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України, виходячи з наявного фонду грошового забезпечення. За пунктом 9 розділу XXIV Порядку № 260 виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.

На відміну від грошової компенсації за неотримане речове майно, право на яку встановлене законом, матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань є цільовою допомогою, надання якої є правом, а не обов`язком керівника, й ініціювати її виплату може виключно сам військовослужбовець шляхом подання рапорту. Аналогічного висновку дійшов Третій апеляційний адміністративний суд у постановах від 06.05.2026 у справі № 160/9114/25 та від 11.05.2026 у справі № 340/4422/25, зазначивши, що за відсутності рапорту військовослужбовця у командира не виникає обов`язку здійснювати таку виплату.

Доказів того, що під час проходження військової служби позивач зверталася до командира Військової частини НОМЕР_1 із рапортами про виплату матеріальної допомоги за 2023, 2024, 2025 чи 2026 роки, матеріали справи не містять. Довід позивача про те, що вона зверталася неодноразово, але керівництво відмовляло в усній формі, жодним доказом не підтверджений і відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, судом відхиляється.

Суд також враховує, що заяву від 25.05.2026 позивач подала вже після виключення зі списків особового складу (01.05.2026), тобто не маючи статусу військовослужбовця, тоді як пункт 1 розділу XXIV Порядку № 260 пов`язує право на цю допомогу саме зі статусом військовослужбовця. Наявність підстав для виплати матеріальної допомоги, визначених окремими дорученнями Міністра оборони України на відповідний рік, позивач також не обґрунтувала.

За таких обставин позовні вимоги в частині матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Щодо строку звернення до суду суд зазначає, що грошовий атестат як документ про остаточний розрахунок видано позивачу 01.05.2026, а позовна заява надійшла до суду 14.07.2026, тобто в межах тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України. Підстав для застосування частини 3 статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України немає.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню у визначений судом спосіб, а в решті вимог належить відмовити.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Судом встановлено, що позивач сплатив судовий збір за подання цього адміністративного позову до суду у загальній сумі 2129,92 грн.

Отже, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, сплачений позивачем судовий збір за подачу позовної заяви до суду підлягає стягненню з Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань в сумі 2129,92 грн.

Відповідно до частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Керуючись ст. 2, 5, 9, 72, 77, 90, 139, 241, 243-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо невидачі ОСОБА_1 довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, а також щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 видати ОСОБА_1 довідку про вартість речового майна, що належить до видачі, згідно з пунктом 5 Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2016 року № 178, та на її підставі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період проходження військової служби з 17 липня 2023 року по 01 травня 2026 року.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2129,92 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.І. Ремез