Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №140/9927/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року ЛуцькСправа № 140/9927/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Сороки Ю.Ю.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ПУМБА ОІЛ” до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “ПУМБА ОІЛ” звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування рішення про відмову у наданні ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним від 23.07.2026 №1400/03-20-09-03-01 Товариству з обмеженою відповідальністю “ПУМБА ОІЛ”.

Зобов`язання Головного управління ДПС у Волинській області видати ліцензію на роздрібну торгівлю паливом Товариству з обмеженою відповідальністю “ПУМБА ОІЛ” за адресою: Волинська область, Луцький район, місто Луцьк, вул. Сосюри, буд. 2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 18.07.2026 позивач звернувся до ГУ ДПС у Волинській області із заявою про видачу ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним на місце торгівлі, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сосюри, буд. 2, надавши належним чином завірені копії необхідних документів, які визначені ч.5 ст.43 Закону України від 18 червня 2024 року №3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» (далі по тексту Закон №3817-ІХ), проте, рішенням ГУ ДПС у Волинській області №1400/03-20-09-03-01 від 23.07.2026 позивачу відмовлено у видачі ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним згідно поданої ним заяви.

Позивач вважає, що рішення відповідача про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №1400/03-20-09-03-01 від 23.07.2026 є протиправним, прийнятим безпідставно та з порушенням вимог Закону України від 18 червня 2024 року №3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а тому підлягає скасуванню.

Просить позов задовольнити.

Ухвалою суду від 30.07.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у даній справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому заперечив проти позовних вимог. В обґрунтування відзиву відповідач зазначив, що ТОВ “ПУМБА ОІЛ” при поданні заяви та документів на отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним не дотримано вимог статті 43 Закону №3817-ІХ, а саме: до заяви не надано сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, шодо об`єкту нерухомого майна, розташованого у місці виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності.

За наведеного вважає, що рішення про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним №1400/03-20-09-03-01 від 23.07.2026 є законним та відповідає вимогам пункту 5 частини 1 статті 45 Закону №3817-ІХ.

Суд звертає увагу, що за змістом статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у відзиві на позовну заяву відповідач викладає виключно заперечення проти позову; відзив не може містити будь-яких заяв чи клопотань, тому що заяви та клопотання учасники справи подають окремо у письмовій формі із зазначенням підстав та з дотриманням інших вимог статті 167 КАС України.

Отже, заявлене у відзиві відповідачем клопотання про розгляд справи за участі представника ГУ ДПС у Волинській області не підлягало судом вирішенню по суті.

У відповіді на відзив представник позивача позовні вимоги підтримав з підстав, викладених у позовній заяві та просив їх задовольнити.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, а також пояснення, викладені учасниками справи у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення з таких мотивів та підстав.

Судом встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю “ПУМБА ОІЛ”, є платником податку на додану вартість з 01 червня 2021 року, що стверджується відповідним витягом з реєстру платників податку на додану вартість №2103184500272, індивідуальний податковий номер: 434720403186.

Основний вид діяльності КВЕД: 47.30 Роздрібна торгівля пальним.

18 липня 2026 року через електронний кабінет платника податків до Головного управління ДПС у Волинській області позивачем було подано заяву на отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Сосюри, буд. 2 з долученими, належним необхідними документами, які визначені ч.5 ст.43 Закону України від 18 червня 2024 року № 3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального» , а саме: витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №202911686 щодо земельної ділянки з кадастровим номером 0710100000:33:005:0034 загальною площею 0,0916 га; договір оренди землі від 28 квітня 2023 року укладений між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ “ПУМБА ОІЛ” та витяг з Державного реєстру речових прав за №331239826 від 04.05.2023 року щодо державної реєстрації даного договору оренди; витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно №15754201 від 30.08.2007 року, щодо реєстрації права власності на заправочну /літер Б-1/ загальною площею 26,7 кв.м. з асфальтним майданчиком за ПП “ВВС»” (первинний власник); договір купівлі-продажу нерухомого майна від 01 серпня 2019 року укладений між ПП “ВВС” та ПП “Будконтроль”, предмет відчуження заправочна /літер Б-1/ загальною площею 26,7 кв.м. з асфальтним майданчиком, що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Сосюри, буд. 2; договір купівлі-продажу нерухомого майна від 04 березня 2020 року укладений між ПП “Будконтроль” та ФОП ОСОБА_1 , предмет відчуження заправочна /літер Б-1/ загальною площею 26,7 кв.м. з асфальтним майданчиком, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 ; технічний паспорт на заправочну, що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Сосюри, буд. 2; витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності за №213228955 від 19.06.2020 щодо реєстрації права власності на заправочну (АЗС) /літер Б-1/, що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Сосюри, буд. 2 за ОСОБА_2 ; договір оренди нерухомого майна – заправочна станція, що знаходиться за адресою м. Луцьк, вул. Сосюри, буд. 2, від 01 червня 2026 року укладений між ФОП ОСОБА_1 та ТОВ “ПУМБА ОІЛ” та акт приймання передачі об`єкта оренди до Договору від 01 червня 2026 року; дозвіл щодо експлуатації обладнання, призначеного для користування в потенційно вибухонебезпечному середовищі №ДЗ-2149/3Х/3.1-26 від 23.06.2026; дозвіл на виконання газонебезпечних робіт та робіт у вибухопожежонебезпечних та/або пожежонебезпечних зонах, місце виконання м. Луцьк, вул. Сосюри, 2 №ДЗ-2148/3Х/3.1-26 від 23.06.2026; платіжна інструкція №1926 від 24.06.2026 – сплата за ліцензію в розмірі 3 026,45 грн; реєстраційне посвідчення РРО №8417 на АЗС №2; паспорт резервуару горизонтального сталевого наземного РГСН заводський номер 3542; паспорт резервуару горизонтального сталевого наземного РГСН заводський номер 3031; супровідний лист від 14.07.2026 року.

За результатом опрацювання наданої заяви та доданих до неї документів, ГУ ДПС У Волинській області було прийнято рішення про відмову у наданні ліцензії за №1400/03-20-09-03-01 від 23.07.2026.

Підставою для відмови у видачі ліцензій є пункт 5 частини першої статті 45 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини, /8рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального», а саме: подання не в повному обсязі разом із заявою про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності копій документів, визначених цим Законом, зокрема, відсутні документи, що підтверджують право користування земельною ділянкою, а також відсутній сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, наявність якого обов`язкова для об`єктів, які введені в експлуатацію з 01 травня 2011 року.

Вважаючи вказане рішення відповідача протиправним, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України від 18 червня 2024 року №3817-ІХ «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та пального».

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 1 вказаного Закону №3817-ІХ:

ліцензія - право суб`єкта господарювання на провадження відповідного виду (кількох видів) господарської діяльності (пункт 40);

надання ліцензії - надання суб`єкту господарювання права на провадження певного виду (кількох видів) господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, шляхом прийняття органом ліцензування рішення про надання ліцензії на право провадження певного виду (кількох видів) господарської діяльності та внесення органом ліцензування відомостей про надану ліцензію до Єдиного реєстру ліцензіатів з виробництва та обігу спирту етилового, спиртових дистилятів, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, тютюнової сировини та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, або Єдиного реєстру ліцензіатів та місць обігу пального, а в передбачених цим Законом випадках - також шляхом набуття такого права автоматично (пункт 52);

роздрібна торгівля пальним - діяльність із придбання або отримання та подальшої реалізації або відпуску пального із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик з місць роздрібної торгівлі пальним через паливороздавальні колонки, газороздавальні колонки та/або оливороздавальні колонки, а також реалізація скрапленого вуглеводневого газу в балонах для побутових потреб населення та інших споживачів, а також заправлення з бункерувальника у водному просторі морських та річкових суден (пункт 77).

Одним з видів ліцензії згідно з пункту 22 частини другої статті 41 Закону №3817-ІХ, є ліцензія на право роздрібної торгівлі пальним.

Частиною третьою вказаної норми закону передбачено, що на кожний вид господарської діяльності надається окрема ліцензія, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно частини першої статті 42 Закону №3817-ІХ, ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається, за умови реєстрації або взяття на облік суб`єкта господарювання у податкових органах та повідомлення таким суб`єктом господарювання про об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, через які здійснюватиметься відповідний вид ліцензійної діяльності, відповідно до вимог пункту 63.3 статті 63 Податкового кодексу України, та проходження електронної ідентифікації онлайн в електронному кабінеті з дотриманням вимог Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» і здійснення листування з контролюючим органом через електронний кабінет відповідно до прийнятої контролюючим органом заяви про бажання отримувати документи через електронний кабінет.

Відповідно до частини першої, другої статті 43 Закону №3817-ІХ, ліцензія на право провадження відповідного виду господарської діяльності надається органом ліцензування шляхом прийняття рішення про надання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності.

Для отримання ліцензії суб`єкт господарювання подає до органу ліцензування заяву про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності у паперовій або електронній формі у порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

Згідно частини п`ятої вказаної статті, до заяви про отримання ліцензії на право виробництва, оптової торгівлі, роздрібної торгівлі пальним, на право зберігання пального додатково додаються копії:

1) документів, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою із зазначенням кадастрового номера земельної ділянки (у разі відсутності кадастрового номера земельної ділянки у зазначених документах надається витяг з Державного земельного кадастру про таку земельну ділянку), на якій розташовано об`єкт виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального (крім зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки), чинних на дату подання заяви та/або на дату введення такого об`єкта в експлуатацію (зазначені документи не подаються у разі розміщення об`єкта нерухомого майна на території порту, за умови подання документів, що підтверджують право користування портовою інфраструктурою).

Для бункерувальника подаються копії документів, що засвідчують право його власника або користувача на розміщення такого бункерувальника в акваторії водойми згідно із законодавством України (договір оренди/суборенди причальної стінки чи стоянки в порту або інші документи, що засвідчують право власника або користувача бункерувальника на розміщення бункерувальника в акваторії водойми);

2) сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, щодо всіх об`єктів нерухомого майна, розташованих у місці виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності, - для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку з 1 травня 2011 року;

технічного паспорта та/або інвентаризаційної справи, та/або довідки про технічні характеристики об`єкта нерухомого майна, що підтверджують функціональне призначення об`єкта нерухомого майна, що видані бюро технічної інвентаризації або фізичною особою - підприємцем, або юридичною особою, у складі якої працюють один або більше виконавців окремих видів робіт (послуг), пов`язаних із створенням об`єктів архітектури, що пройшли професійну атестацію та отримали кваліфікаційний сертифікат на право виконання робіт з технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна відповідно до Закону України "Про архітектурну діяльність", - для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку до 30 квітня 2011 року включно, розташованих у місці виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності.

Підтвердженням введення в експлуатацію об`єктів нерухомого майна, призначених для приймання, зберігання та роздрібної торгівлі пальним, право приватної власності на які виникло у порядку, визначеному законами України «Про приватизацію державного майна» та «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», є реєстрація права власності у порядку, визначеному Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

У разі якщо документи, зазначені у пунктах 1 і 2 цієї частини, видані (оформлені) іншій особі, ніж заявник, заявник додатково подає документи, що підтверджують його право на використання відповідного об`єкта нерухомого майна;

3) свідоцтва про право власності та/або користування на судно, свідоцтва про придатність судна до плавання або класифікаційного свідоцтва на судно, або акта огляду судна, що видані у встановленому законом порядку, - для бункерувальника;

4) технологічного регламенту, що містить інформацію про всі об`єкти та технологічне обладнання у місці виробництва, необхідні для забезпечення здійснення виробництва та зберігання пального, - для ліцензії на право виробництва пального;

5) технічних умов на виробництво пального визначеної якості, що має відповідати вимогам технічних регламентів та національним стандартам з якості пального, - для ліцензії на право виробництва пального;

6) дозволу на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки або декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства з питань охорони праці;

7) документа, що підтверджує акредитацію випробувальної лабораторії з визначення показників якості пального, виданого уповноваженим органом, або договору з акредитованою відповідно до законодавства лабораторією (у разі відсутності власної акредитованої лабораторії) - для ліцензії на право виробництва пального;

8) документа/документів, що засвідчують право власності або право користування спеціалізованими транспортними засобами для перевезення балонів із скрапленим вуглеводневим газом, з яких здійснюватиметься роздрібна торгівля скрапленим вуглеводневим газом у балонах для побутових потреб населення та інших споживачів, - для ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним (скрапленим вуглеводневим газом у балонах для побутових потреб населення та інших споживачів) із спеціалізованих транспортних засобів для перевезення балонів із скрапленим вуглеводневим газом.

Заявники, які здійснюють оптову торгівлю пальним за відсутності місць оптової торгівлі пальним, не подають копії документів, передбачені абзацом першим цього пункту.

Суб`єкти господарювання, що здійснюють зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки, копії зазначених документів не подають. Такі суб`єкти господарювання у заяві про отримання ліцензії на право зберігання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки зазначають про використання пального виключно для потреб власного споживання та/або промислової переробки і наводять такі відомості:

для стаціонарних резервуарів - загальна місткість і їх фактичне місцезнаходження;

для нестаціонарних ємностей та/або споживчої тари (крім споживчої тари, тари споживача та поворотної тари (газові балони) кожна об`ємом до 60 літрів включно):

для ємностей місткістю до 250 літрів кожна та загальною місткістю ємностей та/або споживчої тари до 500 літрів включно - про їх наявність, без зазначення загальної кількості таких ємностей, та про їх фактичне місцезнаходження;

для ємностей місткістю понад 250 літрів кожна - місткість кожної ємності та загальна місткість ємностей, без зазначення їх фактичного місцезнаходження.

При поданні заяви про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним копії документів, передбачених пунктами 1, 2 і 6 цієї частини, не подаються, якщо заявником є суб`єкт господарювання державного сектору економіки або суб`єкт господарювання, власником якого є суб`єкт господарювання державного сектору економіки, який разом із заявою про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним подав копію одного з таких документів:

документа, що підтверджує приймання суб`єктом господарювання об`єкта нерухомого майна за договором управління майном, укладеним між суб`єктом господарювання - заявником та Національним агентством України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, у порядку, передбаченому статтею 21-1 Закону України «Про Національне агентство України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів», на підставі рішення Кабінету Міністрів України;

документа, що підтверджує приймання суб`єктом господарювання нерухомого майна, примусово відчуженого або вилученого у власника в умовах правового режиму воєнного стану згідно із законами України «Про правовий режим воєнного стану», «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану», документа, що підтверджує передачу акцій суб`єкта господарювання у межах процедури примусового відчуження або вилучення в умовах правового режиму воєнного стану згідно із законами України «Про правовий режим воєнного стану», «Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану». Дія цього абзацу поширюється на об`єкти нерухомого майна, які на день передачі акцій суб`єкта господарювання перебували у власності такого суб`єкта господарювання, який мав діючу ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним;

документа, що підтверджує приймання суб`єктом господарювання на підставі рішення Кабінету Міністрів України в управління нерухомого майна, стягнутого у дохід держави згідно із Законом України «Про санкції»;

документа, що підтверджує приймання суб`єктом господарювання на підставі рішення Кабінету Міністрів України у господарське відання та/або в управління об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності Російської Федерації та її резидентів, примусово вилучених відповідно до Закону України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів».

Копії документів, передбачених пунктами 1, 2 і 6 цієї частини, суб`єкт господарювання державного сектору економіки або суб`єкт господарювання, власником якого є суб`єкт господарювання державного сектору економіки, має подати до контролюючого органу протягом двох років з дня подання заяви про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним. У разі припинення ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, отриманої у порядку, встановленому цією частиною, при поданні повторної заяви про отримання ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним суб`єкт господарювання має подати всі документи, передбачені цією частиною.

Згідно пункту 1 частини сьомої статті 43 Закону №3817-ІХ, орган ліцензування зобов`язаний прийняти рішення про надання або про відмову в наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності не пізніше 20 робочих днів з дня одержання від заявника заяви про отримання ліцензії на право виробництва спирту етилового, спиртових дистилятів, біоетанолу, алкогольних напоїв (крім малих виробництв дистилятів, малих виробництв виноробної продукції, малих виробництв пива), тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального, на право вирощування тютюну, на право ферментації тютюнової сировини, на право оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 45 Закону №3817-ІХ, підставами для прийняття органом ліцензування рішення про відмову у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності є, серед іншого, неподання або подання не в повному обсязі разом із заявою про отримання ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності копій документів, визначених цим Законом.

ГУ ДПС у Волинській області у рішенні про відмову у видачі ліцензії зазначило, що в поданих ТОВ “ПУМБА ОІЛ” разом із заявою матеріалах відсутні, зокрема, відсутні документи, що підтверджують право користування земельною ділянкою, а також відсутній сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, наявність якого обов`язкова для об`єктів, які введені в експлуатацію з 01 травня 2011 року.

Однак, суд не погоджується із такими підставами для відмови у видачі ліцензій, зважаючи на таке.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про архітектурну діяльність», будівництво (нове будівництво, реконструкція, реставрація, капітальний ремонт) об`єкта архітектури здійснюється відповідно до затвердженої проектної документації, норм і правил у порядку, визначеному Законом України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об`єктів з середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, здійснюється на підставі акта готовності об`єкта до експлуатації шляхом видачі органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України відповідно до Закону України «Про адміністративну процедуру».

Матеріалами справи стверджується, що позивачем до заяви про видачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним надано ГУ ДПС у Волинській області, зокрема, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно №15754201 від 30.08.2007 року. Саме з 2007 року вказане приміщення заправочної станції з обладнанням використовувались для цілей господарської діяльності і заправки транспортних засобів.

В подальшому, відповідно до договору від 01 серпня 2019 року ПП “ВВС” відчужило дане нерухоме майно ПП “Будконтроль”, котре в свою чергу відчужило дане майно 04 березня 2020 року ФОП ОСОБА_1 .

Предметом вказаних договорів виступало саме приміщення - заправочна.

ФОП ОСОБА_1 здає його в оренду ТОВ “ПУМБА ОІЛ” у відповідності до договору оренди нерухомого майна від 01.06.2026 року, копія його була долучена.

Із даних документів вбачається, що первинний власник - ПП “ВВС” набув майно 30.08.2007 року, в той час як Закон №3817-ІХ , вимагає надавати: сертифіката про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, що підтверджує прийняття закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна в експлуатацію, щодо всіх об`єктів нерухомого майна, розташованих у місці виробництва пального, оптової торгівлі пальним за наявності місць оптової торгівлі пальним, роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального, необхідних для здійснення такої діяльності, - для об`єктів нерухомого майна, введених в експлуатацію у встановленому законодавством порядку з 1 травня 2011 року.

В свою чергу, суд також погоджується з твердженням представника позивача, що дати виготовлення паливних резервуарів, чи дії щодо їх заміни в даному випадку не мають жодного відношення, оскільки це є рухоме майно обладнання, яке має бути технічно-справними, по друге, не є об`єктами нерухомого майна та підлягають замін за потребності.

Дії щодо заміни резервуарів чи обладннаня не є реконструкцією та відповідних дозволів не потребують та актом введення в експлуатацію не оформляються.

Щодо відсутності відомостей щодо розміщення паливних резервуарів, паливо-роздавальних колонок у технічному паспорті на заправочну (АЗС) від 17.04.2026 року, представник позивача звертає увагу суду на те, що заявником було виконано вимогу Закону №3817-ІХ в частині надання технічного паспорта, що підтверджує функціональне призначення об`єкта нерухомого майна.

Відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Держбуду України від 24.05.2001 №127, технічний паспорт — це документ, що складається на основі матеріалів технічної інвентаризації об`єкта нерухомого майна і містить основні відомості про нього: місцезнаходження (адресу), склад, технічні характеристики, план та опис об`єкта, дані про власника/замовника, відомості щодо права власності на об`єкт нерухомого майна, відомості про суб`єкта господарювання, який виготовив технічний паспорт.

Із наведеного визначення вбачається, що предметом технічної інвентаризації та, відповідно, змісту технічного паспорта є обмірювання об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) як такого — його площа, поверховість, конструктивні елементи, а не внутрішнє технологічне обладнання АЗС (резервуари, ПРК, трубопроводи), яке за своєю правовою природою не є нерухомим майном у розумінні технічної інвентаризації, а є технологічним (у переважній більшості випадків — рухомим, заводського виготовлення) обладнанням.

Тобто, відсутність відомостей щодо розміщення паливних резервуарів, паливо-роздавальних колонок у технічному паспорті на заправочну (АЗС) від 17.04.2026 року є наслідком того, що це не входить до предмета технічної інвентаризації, а не порушенням встановлених вимог до змісту техпаспорта.

Відомості про розміщення паливних резервуарів, ПРК, мереж та інших елементів технологічної частини АЗС згідно з чинним законодавством та усталеною практикою фіксуються не у технічному паспорті, а в іншій документації зокрема у заводських паспортах (технічних паспортах) на кожен резервуар та ПРК як одиницю обладнання — документах, що підтверджують заводське виготовлення, серійний номер, рік випуску, місткість.

Щодо сертифікату прийняття в експлуатацію та документів на право власності чи користування паливними резервуарами 2020 ти 2022 років випуску, суд звертає увагу на те, що такі документи не вимагаються Законом №3817-ІХ , перелік котрих є вичерпним.

Крім того резервуари є об`єктами рухомого майна, та введення їх в експлуатацію не передбачається.

В свою чергу, позивачем долучено до заяви дозволи щодо експлуатації обладнання, призначеного для користування в потенційно вибухонебезпечному середовищі №ДЗ-2149/3Х/3.1-26 від 23.06.2026; на виконання газонебезпечних робіт та робіт у вибухопожежонебезпечних та/або пожежонебезпечних зонах, місце виконання м. Луцьк, вул. Сосюри, 2 №ДЗ-2148/3Х/3.1-26 від 23.06.2026, котрі були видані Західним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці, котрі здійснили первинну перевірку даних об`єктів рухомого майна, про котрі зазначено у дозволах.

Місце роздрібної торгівлі пальним вважається місцем зберігання пального, якщо зберігання пального здійснюється за таким місцем роздрібної торгівлі пальним.

Аналізуючи терміни, наведені у вказаному законі, роздрібна торгівля пальним можлива в конкретно визначеному Законом №3817 місці, під яким розуміють об`єкт нерухомого майна або єдиний (цілісний) майновий комплекс.

Закон №3817 не містить визначення терміну "об`єкт нерухомого майна".

Згідно із частиною 1 статті 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об`єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Рухомими речами є речі, які можна вільно переміщувати у просторі.

Водночас, відповідачем при розгляді заяви на видачу ліцензії не враховано особливості розміщення паливних резервуарів, які не підлягають експлуатації як об`єкти будівництва.

У дозволі виданому Західним Міжрегіональним управління Державної служби з питань праці за № 2149/ЗХ/3.1-26 від 23.06.2026 значиться, що ТОВ “ПУМБА ОІЛ” дозволяється експлуатувати обладнання, призначене для використання в потенційно вибухонебезпечних середовищах, зазначене у додатку 1 до Технічного регламенту обладнання та захисних систем, призначених для використання в потенційно вибухонебезпечних середовищах, затвердженого постановою КМУ від 28.12.2016 р. №1055, а саме: модуль заправки автомобілів моторним паливом, зав. № 1384, 2020 р.в., Україна в складі: резервуар горизонтальний сталевий наземний РГСН-20.1.2, зав. №3031, 2020 р.в., Україна; колонка паливороздавальна Шельф 100-5– 2-1-1, зав.№ 13687, 2020 р.в., Україна; колонка паливороздавальна Шельф 100-5– 1-1-1, зав.№ 13686, 2020 р.в., Україна; модуль заправки автомобілів моторним паливом, зав. № 1642, 2022 р.в., Україна, в складі: резервуар горизонтальний сталевий наземний РГСН-12.1.1, зав. №3542, 2022 р.в., України; колонка паливороздавальна Шельф 100-50-1-1-1, зав. № 15496, 2022 р.в., Україна. Місце експлуатації: Волинська обл., Луцький район, м. Луцьк, вул. Сосюри, 2.

Згідно паспортів на паливні резервуари, що подавались ГУ ДПС у Волинській області, такі резервуари не потребують фундаменту, приміщень чи інших об`єктів нерухомого майна, що виключає потребу у виконанні будівельних робіт та не передбачає прийняття в експлуатацію об`єктів будівництва відповідно до норм містобудівного законодавства

Верховний Суд у постанові від 23.08.2023 у справі №640/27953/21 зазначив, що установлення на бетонний майданчик АЗС, які виконані як цілісний заводський виріб і для їх установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту, не є будівництвом, а тому при розміщені такої АЗС не виникає обов`язку щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва.

Установлення на бетонний майданчик автозаправної станції, яка виконана як цілісний заводський виріб і для її установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту, не є будівництвом, а тому при розміщенні такої автозаправної станції не виникає обов`язку щодо прийняття в експлуатацію об`єкта будівництва.

Вказаний висновок міститься в постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №640/19955/19.

Підсумовуючи наведені висновки, Верховний Суд у постановах від 09 08.2022 у справі № 580/2513/21, від 28.01.2025 у справі № 140/1784/22 та у постанові від 16.10.2025 у справі № 600/1745/24-а зазначив, що для отримання ліцензії на роздрібну торгівлю пальним суб`єкт господарювання зобов`язаний подати до ліцензійного органу акт вводу в експлуатацію об`єкта, акт готовності об`єкта до експлуатації або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта щодо виконаної цілісним заводським виробом стаціонарної автозаправної станції, проте такий обов`язок не виникає, якщо автозаправну станцію розміщено на бетонному майданчику як цілісний заводський виріб і для його установлення не передбачено будь-яких будівельних робіт, зокрема, улаштування фундаменту.

Також, відповідач вважає, що позивачем не підтверджено право користування об`єктом нерухомого майна в цілому, оскільки предметом договору оренди від 01.06.2026 є лише приміщення (будівля заправочної станції) площею 29,9 кв.м.

Так, орендоване приміщення ідентифіковане місцем свого розташування — м. Луцьк, вул. Сосюри, 2, за тією самою адресою, за якою позивачем окремо підтверджено право користування земельною ділянкою на підставі договору оренди землі від 28.04.2023 (кадастровий номер 0710100000:33:005:0034), зареєстрованого у встановленому законом порядку.

Таким чином, право позивача на використання як будівлі, так і земельної ділянки, на якій розташований об`єкт роздрібної торгівлі пальним, підтверджено окремими, належно оформленими документами, що прямо передбачено пунктом 1 частини 5 статті 43 Закону №3817-ІХ.

Пунктом 2.1 частини 2 договору оренди нерухомого майна від 01.06.2026 передбачено, що приміщення надається орендарю для здійснення його статутної (господарської) діяльності, якою для позивача є саме роздрібна торгівля пальним (основний вид діяльності за КВЕД 47.30).

Договір найму за своєю правовою природою (частина 1 статті 759 ЦК України) передбачає передання майна у володіння та користування для його цільового використання, а тому непрямим, проте очевидним наслідком передання приміщення АЗС в оренду для профільної діяльності орендаря є одночасне надання орендарю можливості використання розташованого в межах цього приміщення технологічного обладнання, необхідного для здійснення такої діяльності.

Право позивача на використання самого технологічного обладнання (резервуарів, паливороздавальних колонок) додатково підтверджується дозволом Західного міжрегіонального управління Держпраці №ДЗ-2149/3Х/3.1-26 від 23.06.2026, який виданий саме ТОВ «ПУМБА ОІЛ» (а не орендодавцю) на право експлуатації конкретно визначеного обладнання (модулів заправки, резервуарів зав. №3031 та №3542, колонок зав. №13687, №13686, №15496) за місцем: м. Луцьк, вул. Сосюри, 2.

Видача такого дозволу саме заявнику підтверджує, що саме позивач є суб`єктом, який на законних підставах експлуатує зазначене обладнання, а тому посилання відповідача на «відсутність будь-якої інформації та документів щодо права власності чи права користування» резервуарами спростовується наявними в матеріалах справи дозвільними документами Держпраці.

З огляду на наведене, з урахуванням особливостей спірних правовідносин, висновок ГУ ДПС у Волинській області про відмову у видачі ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним з підстав відсутності сертифікату про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об`єкта нерухомого майна, є безпідставним та суперечить вимогам Закону.

Більше того, закон визначає, що вимагати представлення інших документів, крім зазначених у цьому Законі, забороняється.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про протиправність рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 23.07.2026 №1400/03-20-09-03-01, яким позивачу відмовлено у видачі ліцензій на право роздрібної торгівлі пальним та його скасування.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати ТОВ “ПУМБА ОІЛ” ліцензію на право роздрібної торгівлі, суд приймає до уваги наступне.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України у разі задоволення позову, суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод задекларовано, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд зазначає, що способи захисту права визначені як передбачені законом дії, що безпосередньо спрямовані на захист права. Такі дії є завершальними актами захисту у вигляді матеріально-правових дій або юрисдикційних дій щодо усунення перешкод на шляху здійснення суб`єктами своїх прав або припинення правопорушень, відновлення становища, яке існувало до порушення. Саме застосування конкретного способу захисту порушеного чи запереченого права і є результатом діяльності по захисту прав.

Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

При цьому адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 та від 8 лютого 2022 року у справі №160/6762/21 сформулював висновок, відповідно до якого ефективний спосіб захисту прав та інтересів особи в адміністративному суді має відповідати таким вимогам: забезпечувати максимально дієве поновлення порушених прав за існуючого законодавчого регулювання; бути адекватним фактичним обставинам справи; не суперечити суті позовних вимог, визначених особою, що звернулася до суду; узгоджуватися повною мірою з обов`язком суб`єкта владних повноважень діяти виключно у межах, порядку та способу, передбаченого законом.

Суд також звертає увагу, що Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Засада ефективності захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві знайшла своє безпосереднє закріплення у положеннях КАС України.

Зокрема, вимога ефективності міститься у таких нормах КАС України: частинах першій та другій статті 2 (завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень; у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, розсудливо); частині другій статті 5 (захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); абзаці 2 частини другої статті 9 (суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); частині четвертій статті 242 (судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень); частині четвертій статті 245 (у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд).

Отже, аналіз положень КАС України дає підстави для висновку, що ефективність судового захисту прав та інтересів особи в адміністративному судочинстві включає ефективність розгляду та вирішення справи, ефективність способу захисту, ефективність судового рішення та ефективність його виконання. Всі ці складові можна охопити єдиним терміном «ефективне правосуддя», що виступає еталоном для оцінки судової гілки влади та є запорукою довіри до неї з боку громадян, а також інших суб`єктів.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Вищезазначені висновки узгоджуються із позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 18 жовтня 2018 року у справах №822/584/18, №806/1316/18, від 23 листопада 2018 року у справі №826/8844/16 та від 20 грудня 2018 року у справі №524/3878/16-а.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні «Пантелеєнко проти України» (заява №11901/02, п.77) з посиланням на статтю 13 Конвенції зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Як наголошується ЄСПЛ у рішенні по справі «Salah v. The Netherlands» (заява №196/02, п.50), ефективний засіб - це запобігання тому, щоб не відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

У постановах від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі №320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі №320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19 Верховний Суд вказав, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Подібний підхід викладений Верховним Судом також і у постановах від 11 лютого 2020 року у справі №0940/2394/18, від 04 вересня 2021 року у справі №320/5007/20, від 14 вересня 2021 року у справі №320/5007/20 та від 23 грудня 2021 року у справі №480/4737/19, де Суд вказав, що адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Згідно з Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятими Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді (Recommendation №R(80)2 of the Committee of Ministers concerning the exercise of discretionary powers by administrative authorities), під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Здійснюючи судочинство, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово аналізував межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 17 грудня 2004 року у справі «Pedersen and Baadsgaard v. Denmark» (заява №49017/99) зазначено, що, здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, відміняти замість нього рішення, яке визнається протиправним, приймати інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.

Суд також вказує, що поняття дискреційних повноважень наведене у пункті 7 частини першої статті 2 Закону України «Про адміністративну процедуру» 17 лютого 2022 року №2073-IX (далі - Закон №2073-IX), згідно з яким дискреційне повноваження - повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.

Відповідно до ч.3 ст.6 Закону №2073-IX здійснення адміністративним органом дискреційного повноваження вважається законним у разі дотримання таких умов:

дискреційне повноваження передбачено законом;

дискреційне повноваження здійснюється у межах та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законом;

правомірний вибір здійснено адміністративним органом для досягнення мети, з якою йому надано дискреційне повноваження, і відповідає принципам адміністративної процедури, визначеним цим Законом;

вибір рішення адміністративного органу здійснюється без відступлення від попередніх рішень, прийнятих тим самим адміністративним органом в однакових чи подібних справах, крім обґрунтованих випадків.

З огляду на вищезазначене, дискреційними є такі повноваження, у межах яких норма права допускає кілька варіантів поведінки суб`єкта владних повноважень у кожній конкретній ситуації та встановлених обставинах справи, кожна з яких буде правомірною.

Характерними ознаками адміністративного розсуду (дискреції) є: 1) реалізація дискреційних повноважень має відповідати принципу верховенства права; 2) їх здійснення можливе лише у разі відсутності єдиного можливого варіанту поведінки; 3) суб`єкти владних повноважень мають можливість вибрати оптимальний варіант поведінки з метою врегулювання певного кола суспільних відносин; 4) суб`єкти управлінської діяльності застосовують адміністративний розсуд відповідно до належної мети, без наявності власної вигоди та впливу сторонніх факторів.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі №826/16911/18, від 26 травня 2021 року у справі № 824/266/20-а, від 8 липня 2021 року у справі №160/1598/20, від 28 липня 2021 року у справі № 280/160/20, від 21 квітня 2021 року у справі №480/2675/20, від 20 травня 2022 року у справі № 340/370/21, від 26 жовтня 2022 року у справі №640/30483/21, від 21 березня 2023 року у справі № 640/17821/21, від 1 травня 2023 року у справі №540/913/21, від 1 травня 2023 року у справі № 540/913/21 та від 16 травня 2023 року у справі №380/3195/22.

В даному випадку у оскаржуваному рішенні зазначено підставу для відмови у видачі позивачу ліцензії, яке судом визнано протиправним, а вказані підстави визнано необґрунтованими.

Частиною 4 ст.245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

Такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта.

Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі №826/17220/17.

Відповідно до ч.6 ст.41 Закону №3817-ІХ ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, пальним надаються та їхня дія припиняється органами ліцензування - територіальними органами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2015 №609 «Про затвердження переліку органів ліцензування та визнання такими, що втратили чинність, деяких постанов Кабінету Міністрів України» визначено органи ліцензування: - щодо діяльності з виробництва пального ДПС; - щодо оптової та роздрібної торгівлі пальним, зберігання пального - територіальні органи ДПС.

Таким чином, в спірному випадку, органом, уповноваженим на видачу ліцензії для роздрібної торгівлі пальним є Головне управління ДПС у Волинській області.

Враховуючи вищезазначені положення Закону №3817-ІХ зі змісту якого не вбачається наявності декількох варіантів поведінки відповідача під час видачі витягів з ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним, суд доходить висновку, що правомірним для відповідача, за встановлених судом попередніх обставин справи, є лише один варіант поведінки і відповідач не наділений повноваженнями діяти не за законом, а на власний розсуд.

Таким чином, задоволення позовної вимоги про зобов`язання відповідача видати позивачу ліцензії на право роздрібної торгівлі пальним за місцями роздрібної торгівлі пальним є дотриманням судом гарантій на те, що спір між сторонами буде остаточно вирішений, і вказане рішення не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття рішення суб`єкта владних повноважень про відмову у видачі такої ліцензії, яке було предметом судового розгляду у межах цієї справи.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 02.04.2024, яка прийнята за результатами розгляду справи №440/2357/24 та у постанові від 29.04.2025, яка прийнята за результатами розгляду справи №380/16902/24.

Відповідно до положень частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

За правилами частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Системно проаналізувавши приписи чинного законодавства України, оцінивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до вимог ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень вказаного Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

З огляду на викладене, на користь позивача підлягає стягненню з відповідача сплачена сума судового збору у розмірі 2 662, 40 грн.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 23.07.2026 №1400/03-20-09-03-01 про відмову Товариству з обмеженою відповідальністю “ПУМБА ОІЛ” у наданні ліцензії на право провадження відповідного виду господарської діяльності, а саме роздрібної торгівлі пальним за адресою: Волинська область, Луцький район, місто Луцьк, вул. Сосюри, буд. 2.

Зобов`язати Головне управління ДПС у Волинській області видати Товариству з обмеженою відповідальністю “ПУМБА ОІЛ” ліцензію на право роздрібної торгівлі пальним за місцем роздрібної торгівлі пальним за адресою: Волинська область, Луцький район, місто Луцьк, вул. Сосюри, буд. 2.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “ПУМБА ОІЛ” за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області витрати по сплаті судового збору в сумі 2 662 грн 40 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю “ПУМБА ОІЛ” (43023, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Сосюри, будинок 2, код ЄДРПОУ 43472044).

Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679).

Суддя Ю.Ю. Сорока