Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №120/10198/25 — Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

14 вересня 2026 р. Справа № 120/10198/25

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Віятик Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про стягнення інфляційних збитків, трьох відсотків річних та моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про стягнення інфляційних збитків, трьох відсотків річних та моральної шкоди.

За змістом позовних вимог позивач просить суд:

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Вінницькій області за рахунок коштів державного бюджету України шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 майнову шкоду у вигляді 3% річних у розмірі 20576,94 грн, інфляційні збитки у розмірі 102484,97 грн та у якості відшкодування моральної шкоди суму в розмірі 20000,00 грн.

Ухвалою від 30.07.2025 зазначену позовну заяву залишено без руху у зв`язку з її невідповідністю вимогам, встановленим статтями 160, 161 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України).

На виконання ухвали суду надійшла заява про усунення недоліків, однак позивачем вказані в ухвалі від 30.07.2025 недоліки не були усунені в повному обсязі.

Ухвалою від 09.09.2025 продовжено позивачу процесуальний строк для усунення недоліків позовної заяви, згідно з ухвалою суду від 30.07.2025, на 3 дні з дня отримання копії даної ухвали.

12.09.2025 позивачем усунуто недоліки позовної заяви.

Ухвалою від 18.09.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачам строк на подання відзиву на позов.

До суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов заперечує та просить суд відмовити у його задоволенні. Зазначає, що на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22.11.2021 у справі №120/12861/21-а нараховано доплату в розмірі 131172,61 грн. включено до Реєстру судових рішень, який ведеться органами Пенсійного фонду України. На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі №120/7938/24 нараховано доплату в розмірі 66000,00 грн. включено до Реєстру судових рішень, який ведеться органами Пенсійного фонду України. На даний час, проведено виплату доплат за судовими рішеннями, що набрали чинності по 19.11.2020. Крім того, зауважив, що черговість виплат на виконання рішень суду визначається датою набрання ними законної сили, згідно з абзацом 2 пункту 7 розділу ІІ Порядку. Нараховані кошти на виконання рішень суду Головним управлінням включені до Реєстру судових рішень та виплату буде здійснено в порядку черговості. У зв`язку з тим, що Порядком передбачено черговість виплати нарахованих коштів по рішенню суду, тому відповідачем не порушено ніяких термінів їх виплати, що тягне за собою відсутність компенсації втрати частини грошових доходів, а також відсутність нарахування інфляційних збитків та 3% річних.

Таким чином відповідач вважає, що у Головного управління не виникло перед позивачем грошового зобов`язання в порядку статті 11 Цивільного кодексу України як зобов`язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України, а відтак відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобов`язання, у розумінні статті 625 Цивільного кодексу України. Також, відповідач зазначає, що Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування не передбачено відшкодування моральної шкоди органами Пенсійного фонду України.

Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі обставини.

Позивач є пенсіонером органів внутрішніх справ (міліції), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Вінницькій області та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України №2262-XII від 09.04.1992 "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб". Пенсія призначена довічно і обчислена в розмірі 75% від відповідних сум грошового забезпечення, яке він отримував за останньою штатною посадою перед звільненням на пенсію.

Позивач вказує на неодноразові порушення відповідачем своїх конституційних прав на соціальне забезпечення.

Зокрема, відповідно до рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22.11.2021 у справі №120/12861/21-а, яке 23.12.2021 набуло законної сили, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії з урахуванням оновленої довідки Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Вінницькій області" №1666 від 11.08.2021. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити позивачу перерахунок пенсії, починаючи з 01.12.2019, з урахуванням довідки Державної установи "Територіальне медичне об`єднання Міністерства внутрішніх справ України по Вінницькій області" №1666 від 11.08.2021, а також здійснити виплату перерахованої пенсії з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем нараховано доплату в розмірі 131172,61 грн. включено до Реєстру судових рішень, який ведеться органами Пенсійного фонду України.

Крім цього, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі №120/7938/24, яке 23.08.2024 набуло законної сили, визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 № 713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 01.01.2022 перерахунок та виплату позивачу щомісячної доплати до пенсії у розмірі 2000,00 гривень відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 "Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі №120/7938/24 відповідачем нараховано доплату в розмірі 66000,00 грн. включено до Реєстру судових рішень, який ведеться органами Пенсійного фонду України.

Позивач 10.02.2025 звернувся до відповідача з заявою, відповідно до якої просив добровільно в досудовому порядку відшкодувати майнову шкоду у вигляді 3% річних у розмірі 20576,94 грн, інфляційні збитки у розмірі 102484,97 грн та моральну шкоду в розмірі 20000,00 грн. Всього – 153061,91 грн.

Листом Головне управління повідомило позивача, що сума доплати на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 22.11.2021 у справі №120/12861/21-а, складає 131172,61 грн. Сума доплати на виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 23.07.2024 у справі №120/7938/24 складає 66000,00 грн.

Пенсійні виплати позивачу за рішеннями суду залишилися наразі невиплаченими, тому із покликанням на норми статті 625 Цивільного кодексу України, заявник вважає, що має право на відшкодування шкоди у вигляді 3% річних та інфляційних втрат, а також моральної шкоди згідно із ч. 1 ст. 1167 та ч. 1 ст. 1173 Цивільного кодексу України.

За доводами позивача, розмір збитків майнового характеру 3% річних та інфляційних втрат він розрахував за допомогою онлайн калькулятора, а розмір моральної шкоди ним визначений з урахуванням власних понесених моральних та душевних страждань у розмірі 20 000 грн.

Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, суд зазначає таке.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 № 4901-VI (далі - Закон № 4901-VI) держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є, зокрема, державний орган, державні підприємство, установа, організація.

За приписами ч. 1, 2 ст. 3 Закону № 4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

Частиною 4 ст. Закону № 4901-VI перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Вирішуючи питання щодо можливості застосування до спірних правовідносин приписів статті 625 ЦК України, суд виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 1 ЦК України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з частиною третьою статті 11 та частини першої статті 13 ЦК України цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Частинами першою, другою статті 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В контексті спірних правовідносин суд застосовує висновки Великої Палати Верховного Суду, яка у постанові від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц виснувала, що у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (пункт 45 постанови).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Тому приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (зокрема деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України). Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір, делікт тощо). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачають договір або спеціальний закон, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц (пункти 17, 18, 26, 28), від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц (пункти 44, 45), від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц, від 09.11.2022 у справі № 420/2411/19 (пункт 77)).

Варто наголосити, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а цивільне законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Відповідно до висновку Верховного Суду України, висловленого в постанові від 20.01.2016 у справі № 6-2759цс15 (спір стосувався невиконанням рішення суду про зобов`язання Міноборони України перерахувати та виплатити особі одноразову грошову допомогу відповідно до статей 9, 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей»), приписи статті 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулює спеціальне законодавство.

Верховний Суд у справі № 580/9536/23 у постанові від 29.04.2025 вказав, що такі висновки щодо застосування статті 625 ЦК України є актуальними та Велика Палата Верховного Суду від таких не відступала.

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначила, що за змістом частини другої статті 22, статті 1192 ЦК України відшкодування шкоди здійснюється лише за умови доведення розміру заподіяної шкоди. Натомість відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитор вправі вимагати сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми. Ці правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника в певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному, порівняно з відшкодуванням шкоди (зокрема, зі стягненням збитків), порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру заподіяної шкоди (розміру збитків). Отже, стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 дійшла таких висновків:

"37. За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Судове рішення про стягнення таких коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору).

38. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч.2 ст. 625 ЦК України).

39. У разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (ч. 1 ст. 5 Закону № 4901-VI).

64. Велика Палата Верховного Суду наголошує на тому, що у разі порушення державою-боржником строку виконання судового рішення про стягнення на користь стягувача-кредитора коштів із Державного бюджету України (прострочення виконання підтвердженого судовим рішенням грошового зобов`язання держави з відшкодування завданої нею шкоди) стаття 625 ЦК України та частина перша статті 5 Закону № 4901-VI встановлюють ефективний компенсаторний механізм захисту від такого порушення, дозволяючи кредитору стягнути з держави 3 % річних від вчасно несплаченої за чинним рішенням суду суми й інфляційні втрати за період прострочення виконання цього рішення.»

У постанові Велика Палата Верховного Суду від 09.11.2023 у справі №420/2411/19 сформувала правовий висновок, відповідно до якого, у разі неналежного виконання (прострочення) державою підтвердженого (визначеного, конкретизованого) судовим рішенням її грошового зобов`язання перед кредитором до правовідносин щодо прострочення виконання грошового зобов`язання слід застосовувати приписи ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема, те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21 (провадження № 14-91цс22)).

У постанові Велика Палата Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21 також вказала, що інфляційні втрати та три відсотки річних за прострочення виконання судового рішення можуть бути заявлені до стягнення з наступного дня після спливу трьох місяців від пред`явлення до виконання органу ДКС України виконавчого документа (ч. 4 ст. 3 Закону № 4901-VI) включно до дня, що передує дню повного виконання судового рішення.

Таким чином, для застосування наслідків (відповідальності) за прострочення виконання грошового зобов`язання держави можуть бути застосовані вимоги ч. 2 ст. 625 ЦК України лише за наявності одночасно кількох умов: наявність судового рішення, яке набрало законної сили, про визначення зобов`язання як грошового; грошове зобов`язання повинне бути конкретизоване судовим рішенням, тобто з визначенням чіткої суми.

З матеріалів справи слідує, що вимоги позивача щодо стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на його користь 3% річних у розмірі 20576,94 грн та інфляційних збитків - 102484,97 грн, ґрунтуються на несвоєчасній виплаті нарахованих доплат до пенсії на виконання рішень Вінницького окружного адміністративного суду від 22.11.2021 у справі №120/12861/21-а та від 23.07.2024 у справі №120/7938/24.

В той же час, суд наголошує, що вказаними рішеннями відповідача зобов`язано вчинити певні дії. При цьому, з матеріалів справи вбачається, що розрахунок суми заборгованості, що належить позивачу, при ухваленні рішень по суті позовних вимог не здійснювався. Вказані судові рішення не містять будь-яких застережень щодо стягнення з відповідача відповідних сум, грошове зобов`язання не конкретизоване судовими рішеннями, тобто без визначення чіткої суми.

Верховний Суд в постанові від 24.07.2023 по справі №420/6671/18 зазначив, що зобов`язання відповідача вчинити певні дії зі сплати заборгованості по пенсії і стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень певного розміру грошових коштів за конкретний період є різними за своєю суттю способами захисту прав та інтересів позивача, які обираються позивачем при поданні позову, а судом при ухваленні рішення.

Матеріали справи не містять будь-яких доказів на підтвердження того, що станом на теперішній час грошові кошти, нараховані на виконання рішень суду, виплачені позивачеві.

За таких підстав, оскільки між позивачем та відповідачем відсутнє неналежне виконання (простроченого) грошового зобов`язання підтвердженого (визначеного, конкретизованого) відповідним судовим рішенням, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосовування приписів ч. 2 ст. 625 ЦК України до спірних правовідносин.

Крім того, питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 №2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати».

Відповідно до статей 1, 2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема, пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат).

Згідно із пунктом 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Із вищезазначеного правового регулювання можна зробити висновок, що основною умовою для виплати компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, в тому числі пенсії, у зв`язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.

Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, пенсії).

Виплата компенсації втрати частини доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його (доходу) нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Аналогічну правову позицію сформовано Верховним Судом в постанові від 21.08.2023 у справі №460/6767/20.

При цьому суд ураховує висновок Верховного Суду у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, сформований у пункті 29 постанови від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20, про те, що умовами для виплати суми компенсації у справі, що розглядається, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів - пенсії та нарахування доходів (у тому числі, за рішенням суду). А виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості.

Як свідчать матеріали справи, пенсійні виплати нараховані позивачу за судовими рішеннями є невиплаченими. Тому вимоги про виплату позивачу інфляційних втрат є передчасними, оскільки в силу статті 4 України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З огляду на вищевикладене, вимоги про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у виплаті позивачу майнової шкоди у вигляді 3% річних, інфляційних втрат та відшкодування моральної шкоди є необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Тож, не підлягають задоволенню вимоги позивача про стягнення на його користь з Головного управління шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку майнової шкоди, інфляційних втрат та моральної шкоди, які є похідними від основних вимог, у задоволенні яких суд відмовив (п. 23 ст. 4 КАС України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За приписами частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для відмови у задоволенні позову.

Підстави для присудження судових витрат на користь позивача у цій справі відсутні.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення (ухвалу) суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Інформація про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, 21005, код ЄДРПОУ 13322403)

Суддя Віятик Наталія Володимирівна