Постанова від 07 вересня 2026 р. у справі №738/215/26 — Чернігівський апеляційний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

08 вересня 2026 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 738/215/26

Головуючий у першій інстанції - Волошина Н. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1372/26

Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючої-судді Шитченко Н.В.,

суддів Висоцької Н.В., Супруна О.П.,

із секретарем Зіньковець О.О.,

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс»,

відповідач ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Менського районного суду Чернігівської області від 09 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

У С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ТОВ «Таліон Плюс» звернулося з позовом до ОСОБА_2 , в якому просило стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № 691497798 від 18 квітня 2025 року у розмірі 122 168 грн, судовий збір у сумі 2 662,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу у сумі 5 000 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 18 квітня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 691497798 у формі електронного документа з використанням електронного підпису. ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» умови договору виконало, перерахувало 18 квітня 2025 року ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 40 000 грн на банківську карту № НОМЕР_1 , яку позичальниця вказала у заявці при укладенні договору. ОСОБА_2 належним чином не виконувала кредитні зобов`язання, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 122 168 грн, з яких: 40 000 грн - заборгованість за кредитом, 79 768 грн - заборгованість за процентами за користування кредитом та 2 400 грн - заборгованість за комісією за надання кредиту.

Позивач, пославшись на наявність права вимоги, зазначав, що 01 липня 2025 року за договором факторингу № МВ-ТП/42 ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» відступило на користь ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги, зазначені у відповідних реєстрах прав вимоги за кредитними договорами, з-поміж інших і право грошової вимоги за договором № 691497798 від 18 квітня 2025 року.

Рішенням Менського районного суду Чернігівської області від 09 квітня 2026 року позов ТОВ «Таліон Плюс» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за договором кредитної лінії № 691497798 від 18 квітня 2025 року в розмірі 122 168 грн, 2 662 грн судового збору та 5 000 грн у відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 через представника - адвоката Скользнєву В.В., не погодившись з рішенням суду та вважаючи, що наведені у ньому висновки зроблені внаслідок неправильної оцінки фактичних обставин, які мають значення для справи, просить скасувати його та ухвалити нове, відмовивши у задоволенні позовних вимог ТОВ «Таліон Плюс» повністю.

Вважає, що позивачем не надано належних та допустимих доказів наявності у нього права достроково стягувати з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором у повному обсязі.

Скаржниця зазначає, що кредитний договір укладено 18 квітня 2025 року і кінцевою датою повернення кредитних коштів є 18 травня 2030 року. Позивач звернувся з цим позовом 02 лютого 2026 року, зазначивши, що звертався до боржниці із досудовою вимогою, відповідно до якої загальна сума непогашеної заборгованості за договором № 691497798 станом на 27 січня 2026 року становить 142 168 грн. Однак матеріали справи не містять доказів направлення цієї досудової вимоги на електронну пошту ОСОБА_2 , що суперечить приписам ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» та п. 9.1.1.7. кредитного договору.

Водночас кредитор, направивши позичальниці досудову вимогу 27 січня 2026 року і звернувшись з цим позовом 02 лютого 2026 року, знехтував положеннями ЗУ «Про споживче кредитування», якими позичальнику встановлено 30-денний строк з дня отримання вимоги про усунення порушень, лише після спливу якого позивач мав право звертатись з позовом про повернення всієї суми боргу достроково. У постанові від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц Верховний Суд виснував, що реалізація права кредитора на дострокове стягнення заборгованості має передувати належному пред`явленню вимоги про дострокове виконання основного зобов`язання відповідно до вимог закону. За відсутності доказів направлення та отримання боржником вимоги про дострокове повернення кредиту обов`язок з дострокового повернення всієї суми не виникає. Аналогічні висновки містяться у постановах суду касаційної інстанції від 27 березня 2019 року у справі № 521/21255/13-ц та від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц.

Відповідачка вважає також необґрунтованим розмір стягнутих з неї на користь позивача витрат на правову допомогу, посилаючись на те, що предмет спору в цій справі не є складним і характер вимог є розповсюдженою категорією цивільних справ, у зв`язку з чим необхідність у вивченні великого обсягу фактичних даних відсутня, а наявні у матеріалах справи процесуальні документи не є складними та не можуть займати значних витрат часу на їх виготовлення і побудову правової позиції професіоналом в галузі права. Відтак заявлений позивачем розмір витрат на правову допомогу у 5 000 грн є завищеним та не співмірним з витраченим адвокатом часом та обсягом виконаних робіт.

У наданому відзиві ТОВ «Таліон Плюс», вважаючи наведені в апеляційній скарзі доводи необґрунтованими, просить залишити її без задоволення, а рішення суду - без змін.

Сторона позивача зазначає, що кредитодавець, а в разі відступлення права вимоги - фактор, яким є ТОВ «Таліон Плюс», має право нараховувати проценти за спірним договором, починаючи з першого дня надання траншу та до дня закінчення строку дії договору. Виключенням може бути лише застосування кредитодавцем або фактором п. 9.1.1.7 договору щодо дострокового припинення договору у разі затримання позичальником сплати процентів за користування кредитом щонайменше на один місяць. Відповідачка не виконала належним чином взяті на себе зобов`язання щодо сплати відсотків за користування кредитними коштами та їх повернення, відтак позивачем 14 листопада 2025 року на ім`я ОСОБА_2 направлено повідомлення про дострокове розірвання договору та зупинення з указаної дати нарахування відсотків, що і відображено у доданому до позову розрахунку заборгованості.

Указує, що розмір відсотків за користування кредитом та порядок їх нарахування були погоджені сторонами кредитного договору. Відповідачка після закінчення останнього строку дисконтного періоду (з 19 травня 2025 року) зобов`язань відповідно до умов укладеного договору не виконала, не вчинила конклюдентних дій щодо продовження строку дисконтного періоду, строк кредитування продовжувався, а тому нарахування відсотків відбувалося в межах строку користування кредитом (до дати дострокового розірвання договору - 13 листопада 2025 року включно). Саме неналежна поведінка позичальниці, невиконання зобов`язань за договором та вчасне неповернення кредитних коштів з процентами за користування ними призвело до виникнення заборгованості у заявленому розмірі та відповідно до умов укладеного сторонами правочину. ОСОБА_2 не спростовано розрахунок заборгованості за кредитним договором, не надано доказів його неправильності або контррозрахунку.

Позивач зазначає, що п. 9.1.1.12 договору передбачено направлення інформаційних повідомлень щодо виконання цього договору позичальнику в електронному вигляді через особистий кабінет та/або на електронну пошту та/або у вигляді sms-повідомлень на номер телефону, вказаний у заявці та/або в месенджері. Усі адресовані ОСОБА_2 повідомлення від первісного кредитора та позивача, з-поміж інших і повідомлення про дострокове розірвання договору з вимогою дострокового погашення кредитної заборгованості та досудова вимога, надсилались відповідачці на вказану нею у заяві на отримання кредиту електронну пошту ІНФОРМАЦІЯ_1 , що додатково відображалось в особистому кабінеті первісного кредитора. Твердження скаржниці про нібито порушення товариством вимог ЗУ «Про споживче кредитування» через недотримання 30-ти денного строку з дня отримання позичальницею від кредитодавця вимоги про усунення порушень і повернення всієї суми заборгованості є хибними, оскільки дії позивача узгоджуються з умовами договору кредитної лінії та ЗУ «Про споживче кредитування».

Відповідно до п. 7.2.2 договору споживач обов`язково повинен повернути суму кредиту не пізніше 30 календарних днів після дострокового припинення дії договору. Направленим на електронну адресу листом ТОВ «Таліон Плюс» від 14 листопада 2025 року відповідачку повідомлено про дострокове розірвання договору № 691497798 саме з 14 листопада 2025 року, і таке повідомлення відображається в особистому кабінеті споживача. Наявне у матеріалах справи повідомлення на адресу ОСОБА_2 від 27 січня 2026 року не є вимогою про усунення порушень і дострокове повернення кредитних коштів, це офіційне письмове звернення, направлене однією стороною іншій з вимогою добровільно врегулювати спір до звернення до суду.

Доводи апеляційної скарги про необґрунтоване стягнення витрат на професійну правничу допомогу у заявленому позивачем розмірі також є безпідставними, оскільки ТОВ «Таліон Плюс`м на підтвердження витрат на правову допомогу надано належні та допустимі докази, зокрема: договір про надання правової допомоги від 02 грудня 2024 року, додаткову угоду від 26 грудня 2025 року, акт приймання-передачі наданих послуг та платіжну інструкцію про переказ коштів від 26 грудня 2025 року. Згідно з практикою Верховного Суду розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Під час апеляційного розгляду справи надійшло клопотання від представника відповідачки - адвоката Скользнєвої В.В. про зупинення провадження у справі, яке мотивовано тим, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за відсотками у розмірі 79 768 грн є явно непропорційною сумі отриманого кредиту у розмірі 40 000 грн, відтак має оцінюватися судом з урахуванням принципів справедливості, добросовісності, розумності та пропорційності, а також положень законодавства про захист прав споживачів. Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду розглядається цивільна справа № 552/672/23, правовідносини у якій є подібними до правовідносин, що є предметом розгляду у цій справі. Ураховуючи наведене, відповідачка на підставі п. 10 ч. 1 ст. 252 ЦПК України просила зупинити провадження у справі за її апеляційною скаргою на рішення Менського районного суду від 09 квітня 2026 року до закінчення перегляду в касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду справи № 552/672/23.

Перевіривши доводи клопотання ОСОБА_2 , колегія суддів дійшла наступних висновків.

Мотивуючи необхідність передачі справи на розгляд Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду зазначив, що вважає за необхідне відступити від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у раніше ухваленій постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, щодо права суду давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору. Колегія суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що суд не вправі давати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору, інакше порушується загальна засада цивільного законодавства - принцип свободи договору, передбачений п. 3 ч. 1 ст. 3, ст. 627 ЦК України.

Таким чином, Верховним Судом у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у справі № 552/672/23 вирішується питання про право суду надавати оцінку справедливості тим чи іншим умовам кредитного договору та змінювати на цій підставі розмір нарахованих процентів без заявлення відповідних позовних вимог стороною договору.

Зазначивши про необхідність зупинення провадження у цій справі, ОСОБА_2 посилалась на те, що розмір заборгованості за відсотками є завищеним та непропорційно великим щодо суми отриманого нею кредиту. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги. Водночас апеляційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів щодо несправедливих умов укладеного договору та непропорційно великої до тіла кредиту суми нарахованих позивачем відсотків.

Крім цього, умови укладеного сторонами кредитного договору щодо розміру відсотків за користування кредитом та порядку їх нарахування не суперечать положенням ч. 5 ст. 8 ЗУ «Про споживче кредитування», згідно з якими максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до ч. 4 цієї статті, не може перевищувати 1%.

Беручи до уваги наведене вище, колегія суддів дійшла висновку, що у задоволенні клопотання сторони відповідача про зупинення провадження у справі належить відмовити.

Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ «Таліон Плюс», суд першої інстанції виходив з доведеності виникнення між позивачем та ОСОБА_2 договірних зобов`язань, зокрема укладення відповідачкою кредитного договору з первісним кредитором та отримання позичальницею кредитних коштів на зазначену у заявці на отримання грошових коштів банківську картку. Установив, що відповідачкою умови договору належним чином не виконувались. ТОВ «Таліон Плюс», як новий кредитор, на підставі договору факторингу набуло право вимоги до ОСОБА_2 за договором № 691497798 від 18 квітня 2025 року.

Районний суд визнав безпідставними твердження сторони відповідача про недотримання позивачем вимог ЗУ «Про споживче кредитування», якими встановлено 30-денний строк для дострокового повернення кредиту, зазначивши, що 14 листопада 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» відповідно до п. 9.1.17 договору направило на електронну адресу ОСОБА_2 повідомлення про дострокове розірвання з 14 листопада 2025 року договору № 691497798 від 18 квітня 2025 року та вказало про необхідність оплати всієї суми заборгованості в розмірі 142 168 грн. Будь-які нарахування за договором після дати розірвання договору не проводилися. До суду позивач звернувся 02 лютого 2026 року, отже ним не порушено строк (30 календарних днів), протягом якого ОСОБА_2 зобов`язана була здійснити платежі на повернення кредиту після отримання відповідної вимоги.

Дійшовши висновку про необхідність відшкодування на користь ТОВ «Таліон Плюс» 5 000 грн витрат на професійну правничу допомогу, суд виснував, що позивачем надано належні докази, які підтверджують понесені ним такі витрати.

Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеними висновками, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи та відповідають вимогам чинного законодавства.

Аналізуючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.

У справі встановлено, що 19 квітня 2024 року ОСОБА_2 зареєструвала шлюб з ОСОБА_3 та після реєстрації шлюбу взяла прізвище чоловіка « ОСОБА_2 », що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 225 зворот).

18 квітня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 укладено договір кредитної лінії № 691497798, за умовами якого кредитодавець зобов`язувався надати позичальникові кредит у формі кредитної лінії на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язувався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту відповідно до умов, зазначених у цьому договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів та банківських металів у кредит ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (а.с. 25 зворот-37). Договір № 691497798 підписано ОСОБА_2 електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора UNVT.

Пунктом 2.2, 2.3, 2.4 договору визначено, що загальний розмір кредиту за цим договором становить 40 000 грн. Разом з тим позичальнику на умовах та у порядку, що передбачені цим договором, можуть бути надані додаткові грошові кошти у кредит шляхом надання додаткових траншів. Кредитодавець надає позичальнику перший транш за договором в розмірі, що дорівнює загальному розміру кредиту, 18 квітня 2025 року (що є датою надання кредиту). Другий та решта траншів за договором можуть бути надані позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачених цим договором. Надання додаткового траншу за договором збільшує загальний розмір кредиту на суму такого траншу.

Згідно з п. 7.2 договору в обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернена позичальником не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після настання однієї з наступних обставин: закінчення строку дії договору (п. 7.2.1 договору); ініціювання кредитодавцем дострокового розірвання/припинення дії договору, в порядку, передбаченому п. 9.1.1.2 або п. 9.1.1.7 договору (п. 7.2.2 договору).

Кінцева дата повернення (виплати) кредиту - 18 травня 2030 року (п. 7.3 договору).

Відповідно до п. 9.1.1.7 договору у разі затримання позичальником сплати процентів за користування кредитом, частини кредиту або комісії за надання кредиту щонайменше на один місяць, кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, шляхом повідомлення позичальника про дострокове припинення/розірвання договору.

Відповідно до п. 8.3 договору, базова процентна ставка складає 0,98 % в день від суми залишку кредиту, яка знаходиться у позичальника за кожний день користування ним, що становить 357,70 % річних.

Пунктом 8.5 договору визначено, що розмір комісії, що нараховується за надання першого траншу за цим договором становить 2 400 грн.

Згідно з п. 5.1 договору кожен окремий транш за цим договором надається позичальнику шляхом ініціювання кредитного переказу грошових коштів з рахунку кредитодавця на рахунок позичальника, використовуючи реквізити платіжної картки 4441-11ХХ-ХХХХ-4353, що відбувається не пізніше, ніж протягом трьох банківських днів з моменту укладення договору чи ініціювання отримання чергового траншу за договором.

18 квітня 2024 року ОСОБА_2 електронним підписом одноразовим ідентифікатором 4963 підписано також паспорт споживчого кредиту продукту «СМАРТ» до договору № 691497798 від 18 квітня 2025 року (а.с. 23 зворот-25). У паспорті відповідачка власним підписом засвідчила, що отримала та ознайомлена з інформацією про умови кредитування та орієнтовну загальну вартість кредиту, виходячи з обраних нею умов кредитування.

Фінансова установа зобов`язання за кредитним договором від 18 квітня 2025 року виконала. Директором ТОВ «ПрофітГід», яке має ліцензію НБУ № 21/991-рк від 29 травня 2023 року на переказ коштів без відкриття рахунку, надано підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, відповідно до якого 18 квітня 2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало 40 000 грн на картку НОМЕР_2 , емітентом якої є MONOBANK, призначення платежу: credit transaction 3449601064 ОСОБА_2 договір 691497798 від 18 квітня 2025 року (а.с. 50 зворот).

Відповідно до розрахунку заборгованості, проведеного ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», станом на 01 липня 2025 року за кредитним договором № 691497798 від 18 квітня 2025 року утворилась заборгованість у розмірі 89 248 грн, з яких: 40 000 грн - заборгованість за кредитом, 26 848 грн - заборгованість за відсотками, 2 400 грн - заборгованість за комісією та 20 000 грн неустойки (а.с. 43).

01 липня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» (клієнтом) та ТОВ «Таліон Плюс» (фактором) укладено договір факторингу № МВ-ТП/42, згідно з п. 2.1. якого ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» зобов`язується відступити ТОВ «Таліон Плюс» права вимоги за переліком в реєстрі прав вимоги, а ТОВ «Таліон Плюс» зобов`язується їх прийняти та передати грошові кошти у розпорядження ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» за плату на умовах, зазначених указаним договором (а.с. 15-17).

Відповідно до п. 3.1 цього договору розмір (сума) фінансування, що підлягає сплаті фактором клієнту, встановлюється у реєстрі прав вимоги. Якщо іншого не передбачено сторонами в реєстрі прав вимоги, розмір (сума) фінансування встановлюється у відсотковому значенні від суми заборгованості по основному боргу (тіло кредиту), що є складовою частиною загального розміру (суми) прав вимог, що відступаються згідно з реєстром прав вимоги.

01 липня 2025 року між ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» підписано реєстр прав вимоги, в якому під номером 153 наявний запис про те, що боржником є ОСОБА_2 за договором № 691497798 від 18 квітня 2025 року на загальну суму 89 248 грн, з яких: 40 000 грн - заборгованість за кредитом, 26 848 грн - заборгованість за відсотками, 2 400 грн - заборгованість за комісією та 20 000 грн неустойки (а.с. 143-150).

01 липня 2025 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» направило на електронну адресу ОСОБА_2 повідомлення про відступлення права вимоги за договором № 691497798 від 18 квітня 2025 року (а.с. 51 зворот).

Як свідчить копія платіжної інструкції кредитового переказу коштів від 15 липня 2025 року № 1548 ТОВ «Таліон Плюс» сплатило ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» 3 088 874,42 грн за відступлення права вимоги згідно з договором факторингу № МВ-ТП/42 від 01 липня 2025 року (а.с. 20).

Згідно з розрахунком заборгованості, проведеним ТОВ «Таліон Плюс», станом на 13 листопада 2025 року за кредитним договором № 691497798 від 18 квітня 2025 року рахувалася заборгованість у розмірі 142 168 грн, з яких: 40 000 грн - заборгованість за кредитом, 79 768 грн - заборгованість за відсотками, 2 400 грн - заборгованість за комісією та 20 000 грн неустойки (а.с. 22 зворот-23).

14 листопада 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» направило на електронну адресу відповідачки повідомлення про дострокове розірвання договору, в якому ОСОБА_2 повідомлено про дострокове розірвання з 14 листопада 2025 року кредитного договору № 691497798 від 18 квітня 2025 року та необхідність сплатити всю суму заборгованості у розмірі 142 168 грн за банківськими реквізитами товариства (а.с. 52).

Відповідно до повідомлення АТ «Універсал Банк» від 18 березня 2026 року в банківській установі на ім`я ОСОБА_2 емітовано платіжну картку № НОМЕР_3 , на яку 18 квітня 2024 року було зараховано платіж в сумі 40 000 грн, що підтверджується інформацією про рух коштів по картці (а.с. 164).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

За змістом ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 3 ЗУ «Про електрону комерцію» визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно до ст. 12 Закону, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: 1) електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; 2) електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; 3) аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

За правилами ч. 1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно з п. 12 ч. 1 ст. 3 ЗУ «Про електронну комерцію» одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.

За приписами ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Приписами ст. 525, 526 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. За положеннями ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За змістом ч. 1, 3 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов`язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором або законом.

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).

Зважаючи на вищенаведені норми та дослідивши обставини справи в сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що висновок районного суду про наявність підстав для задоволення у повному обсязі вимог ТОВ «Таліон Плюс» про стягнення заборгованості за кредитним договором відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

У справі встановлено, що 18 квітня 2025 року ОСОБА_2 , маючи намір отримати в кредит грошові кошти, ідентифікувала себе в інформаційно-телекомунікаційній системі ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», пройшла реєстрацію на офіційному веб-сайті товариства та заповнила заяву на отримання грошових коштів у кредит (а.с. 23). Цього ж дня сторони уклали договір кредитної лінії № 691497798, який підписано відповідачкою відповідно до вимог ч. 6, 8 ст. 11, ст. 12 ЗУ «Про електронну комерцію» за допомогою електронного підпису, відтвореного шляхом використання одноразового ідентифікатора «UNVT».

У договорі сторони узгодили наступні умови: сума кредиту - 40 000 грн; кінцева дата повернення кредиту - 18 травня 2030 року; тип процентної ставки - фіксована; базова процентна ставка - 0,98 % в день від суми залишку кредиту, що становить 357,70 грн. Згідно з п. 8.5 договору за надання кредиту нараховується комісія у розмірі 2 400 грн.

Укладаючи договір, ОСОБА_2 указала особисті дані (ПІБ, дані паспорта - серію, номер, дату видачі та ким виданий, РНОКПП, електронну пошту, номер мобільного телефону) та реквізити належного їй платіжного засобу (номер платіжної картки) для перерахування коштів за даним договором - 4441-11ХХ-ХХХХ-4353. На картку саме з таким номером ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» перерахувало кошти в розмірі 40 000 грн. Наведена обставина узгоджується і з наданою АТ «Універсал Банк», в якому емітовано на ім`я відповідачки платіжну картку з наведеним вище номером, інформацією. Факт укладення кредитного договору, перерахування та отримання кредитних коштів ОСОБА_2 в апеляційній скарзі не оспорюється.

Відтак знайшли підтвердження доводи позивача про укладення 18 квітня 2025 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_2 кредитного договору та виникнення між ними кредитних правовідносин. Оскільки відповідачка внесків на погашення кредиту не здійснювала, тобто неналежно виконувала грошові зобов`язання за кредитним договором, ТОВ «Таліон Плюс», як новий кредитор за договором факторингу № МВ-ТП/42 від 01 липня 2025 року, набуло право вимоги первісного кредитора (ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»).

Звернувшись з цим позовом, ТОВ «Таліон Плюс» просило стягнути з ОСОБА_2 заборгованість у розмірі 122 168 грн, з яких: 40 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 79 768, 00 грн - заборгованість за відсотками та 2 400 грн - заборгованість по комісії. Заявлений до стягнення позивачем розмір кредитної заборгованості відповідачкою не оспорюється.

Заперечуючи проти позовних вимог, скаржниця наголошує на відсутності у позивача підстав для дострокового розірвання кредитного договору, зазначаючи, що матеріали справи не містять доказів направлення досудової вимоги на її електронну пошту. Ці твердження ОСОБА_2 є безпідставними з огляду на таке.

Договір кредитної лінії № 691497798 між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та відповідачкою укладений в електронній формі шляхом обміну даними між кредитодавцем та позичальником - направлення електронних повідомлень з використанням електронної пошти та мобільного телефону користувача, які вказані у заяві на отримання кредиту та використовуються для входу в особистий кабінет (п. 4.10.4 - 4.11 договору). Окрім того, сторони під час укладання договору у п. 9.1.1.12 узгодили процедуру направлення інформаційних повідомлень щодо виконання цього договору позичальнику в електронному вигляді через особистий кабінет та/або на електронну пошту та/або у вигляді sms-повідомлень на номер телефону, вказаний у заявці та/або в месенджері.

Відповідно до ч. 4 ст. 16 ЗУ «Про споживче кредитування» у разі затримання споживачем сплати частини споживчого кредиту та/або процентів щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - щонайменше на три календарні місяці кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, якщо таке право передбачене договором про споживчий кредит.

Пунктом 9.1.1.7 договору визначено, що у разі затримання позичальником сплати процентів за користування кредитом, частини кредиту або комісії за надання кредиту щонайменше на один місяць кредитодавець має право вимагати повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, в повному обсязі, шляхом повідомлення позичальника про дострокове припинення/розірвання договору.

Згідно з п. 7.2 договору в обов`язковому порядку сума кредиту має бути повернута позичальником не пізніше ніж протягом 30 календарних днів після настання однієї з обставин: 7.2.1. закінчення строку дії договору в порядку, передбаченому п. 11.1 договору; 7.2.2. ініціювання кредитодавцем дострокового розірвання/припинення дії договору, в порядку передбаченому п. 9.1.1.2 або 9.1.1.7 договору.

Матеріали справи свідчать, що 14 листопада 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» направило на електронну адресу ОСОБА_2 , зазначену нею у кредитному договорі - ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлення про дострокове розірвання договору № 691497798 від 18 квітня 2025 року, укладеного між відповідачкою та ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», з 14 листопада 2025 року та вказало про необхідність оплати всієї суми заборгованості в розмірі 142 168 грн.

Заперечуючи отримання цього листа на електронну пошту, відповідачка належних доказів таких тверджень суду не надала, хоча мала відповідну можливість, будучи власником електронної скриньки. Позивач стверджував, що відповідне повідомлення додатково відображалось в особистому кабінеті первісного кредитора. Відповідачкою не надано також доказів відсутності цього повідомлення у її особистому кабінеті на сайті ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога», який створювався ОСОБА_2 з метою отримання кредитних коштів і доступ до якого вона мала безперешкодно.

Колегія суддів вважає, що, указуючи на відсутність у справі доказів направлення та отримання нею повідомлення про дострокове розірвання договору, скаржниця застосовує концепцію «негативного доказу» при вирішенні цього спору (постанова Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 2-879/13). Тобто, заперечуючи отримання повідомлення, ОСОБА_2 не надала належних доказів на підтвердження цих доводів. Позивачем надано лист від 14 листопада 2025 року про дострокове розірвання договору, скерований на електронну адресу відповідачки, доводи про не направлення та неотримання якого у належний спосіб ОСОБА_2 не підтверджено. Сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу сама концепція змагальності втрачає сенс. Отже, відповідачка, висловлюючи заперечення проти певних обставин та не надаючи доказів, які підтверджують ці твердження, не може перекладати на позивача обов`язок їх доведення.

Отже, суд вважає, що направленим на електронну адресу листом ТОВ «Таліон Плюс» відповідачку було повідомлено про дострокове розірвання з 14 листопада 2025 року кредитного договору № 691497798 від 18 квітня 2025 року та необхідність сплати достроково всієї суми заборгованості. Тобто, встановлений п. 7.2.2 договору строк у 30 календарних днів для сплати суми заборгованості обліковується саме з 14 листопада 2025 року та мав сплинути 13 грудня 2025 року.

З позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості ТОВ «Таліон Плюс» звернулося через систему «Електронний суд» 30 січня 2026 року, отже, як правильно виснував суд першої інстанції, позивачем не порушено строк (30 календарних днів), протягом якого відповідачка зобов`язана була здійснити платежі на повернення кредиту після отримання 14 листопада 2025 року повідомлення про дострокове розірвання договору.

Апеляційний суд погоджується з доводами позивача про те, що наявне у справі повідомлення на адресу ОСОБА_2 від 27 січня 2026 року (а.с. 52 зворот) не є вимогою про усунення порушень і дострокове повернення кредитних коштів, це офіційне письмове звернення від імені ТОВ «Таліон Плюс», направлене однією стороною іншій з пропозицією добровільно врегулювати спір до звернення до суду.

Оскаржуючи рішення суду, ОСОБА_2 наданих первісним кредитором та позивачем розрахунків заборгованості та розмір визначеної судом до стягнення суми заборгованості не оспорювала. Отже, районний суд правильно виснував про неналежне виконання відповідачкою грошових зобов`язань за кредитним договором від 18 квітня 2025 року та необхідність стягнення з неї заборгованості у заявленому позивачем розмірі.

Доводи скаржниці про необґрунтованість стягнення з неї витрат на професійну правничу допомогу відхиляються апеляційним судом, зважаючи на таке.

Позивач в суді першої інстанції просив стягнути з ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн. Дійшовши висновку про необхідність відшкодування на користь ТОВ «Таліон Плюс» таких витрат у заявленому розмірі, суд виснував, що позивачем надано належні докази, які підтверджують понесені ним витрати на правничі послуги.

ОСОБА_2 стверджує про неспівмірність заявленої до стягнення суми витрат складності та категорії справи, а також обсягу фактично наданих адвокатом послуг.

02 грудня 2024 року між АО «Ліга юридичних технологій та інновацій» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено договір про надання правової допомоги № 5 (а.с. 55-59), відповідно до умов якого клієнт доручає, а АО приймає на себе зобов`язання надавати професійну правничу допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором. Для виконання представницьких повноважень та захисту прав і законних інтересів клієнта АО надаються повноваження, визначені п. 2.1 договору, в тому числі, представляти інтереси клієнта та захищати клієнта у всіх судових органах, складати, підписувати та подавати позовні заяви.

Пунктом 4.1 договору встановлено, що правова допомогу, яка надається АО, оплачується клієнтом в розмірі та обсязі, погодженому в додатках до цього договору (додаткових угодах та/або реєстрах), в гривнях шляхом переказу коштів на рахунок АО та може бути здійснена в будь-який час за надані послуги. За результатами надання правової допомоги складається акт приймання-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної із сторін. В акті вказується обсяг наданої АО правової допомоги і її вартість.

26 грудня 2025 року між АО «Ліга юридичних технологій та інновацій» та ТОВ «Таліон Плюс» укладено додаткову угоду до договору про надання правової допомоги від 02 грудня 2024 року (а.с. 50 зворот-60), за умовами якої сторони погодили, що вартість послуг АО по супроводженню справи про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором від18 квітня 2025 року становить 5 000 грн. Оплата послуг здійснюється клієнтом протягом 3 банківських днів з дня отримання рахунку на оплату послуг від АО шляхом перерахування клієнтом грошових коштів на поточний рахунок АО, що зазначений у реквізитах договору (п. 3 додаткової угоди).

Відповідно до наданого позивачем акту приймання-передачі наданих послуг від 26 грудня 2025 року (а.с. 60 зворот) АО виконало зобов`язання у межах договору про надання правових послуг від 02 грудня 2024 року та додаткової угоди до нього від 26 грудня 2025 року та надало наступні послуги: 1) підготовка до розгляду справи: аналіз фактичних обставин справи, формування доказів, аналіз судової практики, надання юридичних консультацій - 4 год. вартістю 1 000 грн; 2) підготовка та направлення повідомлення про оплату заборгованості (досудова вимога) - 2 год. вартістю 500 грн; 3) підготовка позовної заяви, що включає збір доказів, перевірка, друк та належне засвідчення копій письмових та електронних доказів у справі та направлення копії та доданих до неї документів до суду - 10 год. вартістю 3 500 грн.

26 грудня 2025 року ТОВ «Таліон Плюс» перерахувало на рахунок АО «Ліга юридичних технологій та інновацій» 5 000 грн як оплату за надання правової допомоги згідно з договором від 02 грудня 2024 року та додаткової угоди до нього від 26 грудня 2025 року, що підтверджується копією платіжної інструкції № 49 від 26 грудня 2025 року (а.с. 14).

Згідно з довіреністю від 03 грудня 2025 року, сформованою в системі «Електронний суд», Колінько А.В., яка є керуючим партнером АО «Ліга юридичних технологій та інновацій», в порядку передоручення уповноважила Шоха І.В. представляти інтереси ТОВ «Таліон Плюс» в судах України, з-поміж іншого і в суді апеляційної та касаційної інстанції (а.с. 9).

Матеріали цивільної справи свідчать про те, що позовна заява скерована представником ТОВ «Таліон Плюс» Шохом І.В. через систему «Електронний суд» (а.с. 1-8).

Колегія суддів, вирішуючи, чи є стягнутий районним судом розмір витрат ТОВ «Таліон Плюс» на правничу допомогу обґрунтованим та пропорційним до предмета спору у цій справі, зважає на те, що спір ініційовано товариством і його позов задоволено повністю. Справа стосується стягнення заборгованості за кредитним договором і розглядалася судом в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. У судовому засіданні представник позивача участі не брав. Водночас направив до суду відповідь на відзив, додаткові докази (реєстр права вимоги), клопотання про витребування виписки про рух коштів по картковому рахунку (а.с. 130-139, 143-149).

Зазначена АО «Ліга юридичних технологій та інновацій» вартість наданих правових послуг у загальному розмірі 5 000 грн, на думку апеляційного суду, у цьому випадку є співмірною зі складністю та категорією справи, а також ціною позову. Беручи до уваги об`єм та зміст позовної заяви та наявність документально підтверджених витрат позивача на правову допомогу, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про необхідність стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Таліон Плюс» витрат на професійну правничу допомогу, понесених позивачем у суді першої інстанції, у розмірі 5 000 грн, який відповідає критеріям реальності витрат на послуги адвоката та розумності їхнього розміру.

Ураховуючи наведене вище у сукупності, апеляційний суд доходить висновку, що суд першої інстанції правильно визначив наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ТОВ «Таліон Плюс». Доводи апеляційної скарги цих висновків суду не спростовують і не дають підстав для скасування правильного по суті судового рішення, яке постановлено з дотриманням вимог закону.

Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України,

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Менського районного суду Чернігівської області від 09 квітня 2026 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після її проголошення, і касаційному оскарженню не підлягає крім випадків, визначених ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 14 вересня 2026 року.

Головуюча Н.В. Шитченко

Судді Н.В. Висоцька

О.П. Супрун