Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №583/2189/26 — Сумський апеляційний суд

Справа №583/2189/26

Номер провадження 22-ц/816/2498/26

Категорія - 23

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Суми

Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Нестеренка М.В. (суддя-доповідач), суддів: Сидоренко А.П., Щербаченко М.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ», подану представником Фесенком Олександром Миколайовичем

на рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21 травня 2026 року, ухвалене у м. Охтирка у складі судді Ярошенко Т.О.,

у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» про стягнення заборгованості з орендної плати, пені, збитків від інфляції та 3 % річних,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції

Представник позивача адвокат Абрамович О.В. в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ», у якому просить стягнути з відповідача заборгованість з виплати орендної плати за договором оренди землі № 307/16 від 01 вересня 2016 року в розмірі 29469,18 грн, обрахованої без вирахування податків та обов`язкових платежів, а також 6856,14 грн пені, 6035,36 грн інфляційних збитків та 1714,01 грн 3% річних.

Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,7121 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0103, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кардашівської сільської ради Охтирського району Сумської області. 01 вересня 2016 року ОСОБА_1 уклав з ПрАТ «Райз-Максимко» договір оренди землі №307/16, згідно з яким передав у строкове платне користування дану земельну ділянку строком на 10 років. Нормативна грошова оцінка на момент укладення договору становила 112224,47 грн.

07 серпня 2018 року між ОСОБА_1 , ПрАТ «Райз-Максимко» та ТОВ «Райз Північ» було укладено тристоронню додаткову угоду до договору оренди, відповідно до якої новий орендар ТОВ «Райз Північ» приймає на себе всі права та обов`язки.

Договором було передбачено, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації, а орендна плата вноситься один раз на рік по закінченню сільськогосподарського року, але не пізніше 01 грудня.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» належним чином не виконувало свої зобов`язання за договором оренди землі №307/16 від 01 вересня 2016 року, по виплаті орендної плати з урахуванням індексації, внаслідок чого утворилась заборгованість, що і стало підставою для звернення до суду.

Рішенням Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21 травня 2026 року позов задоволено. Стягнуто з ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» на користь ОСОБА_1 заборгованість з виплати орендної плати за договором оренди землі 307/16 від 01.09.2016 в розмірі 29469,18 грн., обрахованої без вирахування податків та обов`язкових платежів, а також 6856,14 грн пені, 6035,36 грн. інфляційних збитків та 1714,01 грн 3% річних, а всього стягнути 44074,69 грн.

Крім того, стягнуто з ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 5332 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами існують договірні правовідносини щодо оренди земельної ділянки, а відповідач, як новий орендар, прийняв на себе всі права та обов`язки за договором оренди землі № 307/16 від 01 вересня 2016 року. Суд установив, що умовами договору передбачено обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації, а орендна плата підлягає внесенню один раз на рік після закінчення сільськогосподарського року.

Посилаючись на положення Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», а також на правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23, суд дійшов висновку, що за загальним правилом індексації підлягає саме орендна плата, якщо інше не встановлено договором оренди.

Оцінивши подані докази, суд першої інстанції встановив, що відповідач хоча й здійснював виплату орендної плати, однак не враховував її індексацію, передбачену договором, у зв`язку з чим допустив неповну виплату орендної плати за 2020 - 2025 роки. Суд перевірив та визнав правильним розрахунок недоплаченої орендної плати, згідно з яким її загальний розмір становить 29 469,18 грн, що підлягає стягненню з відповідача.

Встановивши факт прострочення виконання грошового зобов`язання, суд першої інстанції також дійшов висновку про наявність підстав для стягнення передбаченої договором пені, а також інфляційних втрат і трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, здійснивши власний розрахунок цих сум та визначивши їх розмір: пеня - 6 856,14 грн, інфляційні втрати - 6 035,36 грн, три проценти річних - 1 714,01 грн.

Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для відшкодування позивачу судових витрат. Врахувавши критерії реальності, розумності та співмірності витрат на професійну правничу допомогу, а також незначну складність справи, розгляд її у спрощеному позовному провадженні та клопотання відповідача про зменшення таких витрат, суд зменшив їх розмір із 10 000 грн до 4 000 грн.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ТОВ «Райз Північ», посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Крім того, просить постановити окрему ухвалу щодо допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права.

На думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно розглянув справу до закінчення встановленого судом строку для подання відзиву на позовну заяву, чим позбавив відповідача можливості реалізувати передбачені ЦПК України процесуальні права, зокрема подати відзив, надати докази на підтвердження своїх заперечень та реалізувати принцип змагальності сторін.

Відповідач зазначає, що суд вирішив справу до спливу строку для подання відзиву, незважаючи на подане ним клопотання про відкладення розгляду справи, чим порушив його право на справедливий судовий розгляд та доступ до правосуддя.

Також апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для індексації орендної плати відповідно до індексів інфляції. На думку скаржника, умовами укладеного між сторонами договору оренди передбачено визначення розміру орендної плати у відсотковому співвідношенні до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а положення договору щодо індексації стосуються саме індексації нормативної грошової оцінки землі, а не індексації орендної плати відповідно до індексу інфляції.

У зв`язку із цим відповідач посилається на положення Цивільного кодексу України, Закону України «Про оренду землі», Податкового кодексу України, Типового договору оренди землі та практику Верховного Суду, зазначаючи, що коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення протягом спірного періоду становив 1,0, а тому визначений договором розмір орендної плати не підлягав зміні. Також апелянт вказує, що позивач протягом дії договору не заявляв вимог щодо неповної сплати орендної плати.

Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції безпідставно врахував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23, оскільки правовідносини у зазначеній справі стосувалися оренди земель комунальної власності та не є подібними до спірних правовідносин щодо оренди земельної ділянки приватної власності. На думку відповідача, наведена постанова не містить висновків щодо застосування частини третьої статті 21 Закону України «Про оренду землі» у спірних правовідносинах. Також апелянт вважає, що навіть у разі застосування положень зазначеної норми права суд першої інстанції неправильно визначив порядок розрахунку індексації орендної плати, оскільки не врахував відмінності умов договору щодо періодичності сплати орендної плати та безпідставно застосував порядок розрахунку, сформульований для інших правовідносин.

Посилаючись на наведені обставини, ТОВ «Райз Північ» просить рішення суду першої інстанції скасувати, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі та постановити окрему ухвалу щодо допущених судом першої інстанції порушень норм процесуального права.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21 травня 2026 року без змін. Зазначив, що рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, ухваленим на підставі належної оцінки всіх доказів та з урахуванням правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом положень договору оренди та законодавства про індексацію орендної плати, вказуючи, що договором не передбачено застосування індексації нормативної грошової оцінки земельної ділянки відповідно до статті 289 Податкового кодексу України. На його думку, до спірних правовідносин підлягає застосуванню частина третя статті 21 Закону України «Про оренду землі», відповідно до якої обчислення розміру орендної плати здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше прямо не встановлено договором.

Також у відзиві зазначено, що суд першої інстанції правильно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23, а наведений позивачем розрахунок орендної плати з урахуванням індексації відповідає вимогам законодавства та не був спростований відповідачем.

Крім того, позивач зазначав, що стягнення пені здійснено відповідно до умов договору оренди землі, а інфляційних втрат і трьох процентів річних – відповідно до статті 625 ЦК України. На його переконання, апеляційна скарга не містить доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи свідчили про неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

У зв`язку з цим позивач просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення суду першої інстанції – без змін, а також стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесені під час апеляційного розгляду справи.

Фактичні обставини, встановлені судом першої та апеляційної інстанції

ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 3,7121 га, кадастровий номер 5920384000:01:001:0103, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка знаходиться на території Кардашівської сільської ради Охтирського району Сумської області, що підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серії СМ № 048855, а також витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права (а.с.11,12).

01 вересня 2016 року ОСОБА_1 уклав з ПрАТ «Райз-Максимко» договір оренди землі № 307/16, згідно з яким передав у строкове платне користування дану земельну ділянку строком на 10 років. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору становила 112 224,47 грн. Сторонами визначено річну орендну плату в розмірі 7% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 7855,71 грн. (а.с.13-14).

07 серпня 2018 року Приватне акціонерне товариство «Райз-Максимко», ТОВ «РАЙЗ ПІВНІЧ» та ОСОБА_1 уклали тристоронню додаткову угоду № 1 до даного договору оренди, в якій новий орендар – ТОВ «Райз Північ» приймає на себе всі права та обов`язки орендаря від Приватного акціонерного товариства «Райз-Максимко». Також сторонами визначено, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 112 224,47 грн. З 2017 року орендна плата становить 11 222,45 грн, що становить 10% нормативної грошової оцінки земельної ділянки (а.с.18).

Пунктом 10 договору оренди землі передбачено, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації. Також, згідно з пунктом 11 договору орендна плата вноситься один раз на рік по закінченню сільськогосподарського року, але не пізніше 01 грудня.

Мотиви, з яких виходить апеляційний суд та застосовані норми права

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про оренду землі» відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються ЗК України, ЦК України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно зі статтею 13 цього Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Істотними умовами договору оренди землі, в тому числі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату (частина перша статті 15 Закону України «Про оренду землі»).

За змістом частин першої - третьої статті 21 Закону України «Про оренду землі», орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких вимог та умов - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У справі, що переглядається, позивач звернувся з позовом до відповідача у зв`язку з тим, що ТОВ «Райз Північ» орендну плату за договором оренди землі за 2020-2025 роки нараховувало і сплачувало без урахування індексів інфляції.

Апеляційний суд, перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, погоджується з висновком місцевого суду про те, що відповідач допустив порушення умов пункту 10 Договору оренди землі № 307/16 від 01 вересня 2016 року, який зобов`язував останнього обчислювати розмір орендної плати за земельну ділянку, належну ОСОБА_1 з урахуванням індексації.

Доводи апеляційної скарги про те, що умовами договору оренди землі передбачено обчислення розміру орендної плати з урахуванням індексації нормативної грошової оцінки землі, коефіцієнт якої протягом 2017-2022 років не змінювався та становив 1.0, апеляційний суд відхиляє, зважаючи на такі мотиви.

Частиною першою статті 632 ЦК України визначено, що ціна у договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди (частина третя статті 21 Закону України «Про оренду землі»).

Суд першої інстанції обґрунтовано посилався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23 про те, що: «Хоча природа як індексації нормативної грошової оцінки, так і індексації орендної плати базується на індексі споживчих цін, обрахованих Державною службою статистики України, проте механізми їх застосування є різними як за правовим змістом, так і за суб`єктами застосування. Зокрема, індексація нормативної грошової оцінки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, із застосуванням певної методики (стаття 289 ПК України).

Отже, за загальним правилом, індексувати необхідно лише орендну плату, якщо інше не передбачено у договорі оренди. Індексація ж нормативної грошової оцінки має використовуватися, як правило, для визначення розміру земельного податку за відсутності договору оренди земельної ділянки. Якщо обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі, то обчислення орендної плати відбувається відповідно до частини третьої статті 21 Закону № 161-XIV (індексується лише орендна плата).

За загальним правилом, індексація орендної плати здійснюється шляхом коригування суми орендної плати за базовий місяць на індекс інфляції у місяцях, що минули з дати визначення орендної плати за базовий місяць. Базовим місяцем уважатиметься місяць, у якому востаннє змінювалася (чи підлягала перегляду) орендна плата, тобто місяць, з якого почала діяти нова нормативна грошова оцінка спірної земельної ділянки

У пункті 10 Договору оренди землі №307/16 від 01 вересня 2016 року сторони погодили, що обчислення розміру орендної плати за земельні ділянки приватної власності здійснюється з урахуванням індексації.

Умовами указаного договору оренди землі індексація нормативної грошової оцінки не визначена.

Зміст указаного пункту договору дає підстави для висновку про те, що оскільки обов`язкова індексація нормативної грошової оцінки не визначена у договорі оренди землі, то відповідно підлягала індексації саме орендна плата відповідно до приписів частини третьої статті 21 Закону України «Про оренду землі».

Ураховуючи зазначене, місцевий суд дійшов правильного висновку, що відповідачем не було виконано взятих на себе зобов`язань за укладеним договором оренди землі №307/16 від 01 вересня 2016 року з урахуванням додаткових угод до нього, оскільки виплата орендної плати за 2020-2025 роки позивачу була проведена не у повному обсязі, у зв`язку з чим з відповідача на користь позивача необхідно стягнути недоплачену орендну плату за вказаний період у загальній сумі 29 469,18 грн, яка обчислена без утримання податків та інших обов`язкових платежів.

Те, що позивач не звертався до відповідача з претензією щодо недоплати орендної плати, не звільняє останнього від належного виконання зобов`язань за укладеним договором щодо сплати орендної плати з урахуванням індексів інфляції.

Також апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що у зв`язку з невиконанням відповідачем грошового зобов`язання з виплати орендної плати наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача пені, інфляційних втрат та 3% річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України.

Як вбачається з матеріалів справи, при розрахунку пені позивач виходив із того, що відповідно до пункту 14 договору оренди землі у разі невнесення орендної плати у встановлені договором строки орендар зобов`язаний сплатити пеню у розмірі 1 % від несплаченої суми за кожний місяць прострочення. При цьому позивач також посилався на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», згідно з якими пеня обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у відповідний період.

Розрахунок пені позивач здійснив окремо щодо кожного року, виходячи із визначеної ним суми недоплаченої орендної плати, встановленого договором розміру пені (1 % за кожний місяць прострочення) та кількості днів прострочення. Для кожного періоду позивач визначив суму заборгованості, дату початку та закінчення прострочення, після чого обчислив розмір пені. За таким розрахунком пеня за 2020, 2021, 2022, 2023, 2024 та 2025 роки склала 6856,14 грн.

Задовольняючи вимогу про стягнення пені, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач неналежно виконав свої договірні зобов`язання, оскільки не сплатив орендну плату у повному розмірі, внаслідок чого виникла заборгованість. У зв`язку з порушенням грошового зобов`язання до відповідача підлягають застосуванню передбачені договором та законом заходи цивільно-правової відповідальності у вигляді пені.

Суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статей 546, 549, 611, 625 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки, а пеня є різновидом неустойки, що обчислюється у відсотках від суми простроченого грошового зобов`язання за кожний день прострочення.

Суд також виходив із того, що пунктом 14 договору оренди землі сторони погодили відповідальність орендаря за несвоєчасне внесення орендної плати. Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для його прийняття та стягнення пені у заявленому розмірі.

Оскільки суд визнав правильним визначений позивачем розмір недоплаченої орендної плати та встановив факт прострочення її сплати, він погодився з наведеним позивачем розрахунком пені і дійшов висновку про наявність підстав для її стягнення у сумі 6856,14 грн. Одночасно суд визнав обґрунтованими й розрахунки інфляційних втрат та трьох процентів річних, здійснені позивачем відповідно до статті 625 ЦК України.

Апеляційний суд також погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для стягнення пені у заявленому розмірі.

Крім того, колегія суддів відхиляє посилання заявника апеляційної скарги на постанови Верховного Суду від 10 квітня 2019 року № 732/1705/16-ц, від 03 лютого 2021 у справі №618/1078/19 та від 12 квітня 2023 року у справі № 175/642/19, які не підлягають застосуванню у цій справі зважаючи на такі мотиви.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Цивільним процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів вказує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного цивільного суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками Об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного цивільного суду (постанова Верховного Суду у справі № 166/1222/20).

Правовий висновок щодо індексації нормативної грошової оцінки землі та індексації орендної плати сформульований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 лютого 2025 року у справі № 925/457/23.

Оскільки правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, саме вони підлягають застосуванню.

Зважаючи на викладене, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, ухвалив законне та обґрунтоване рішення суду.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції ухвалив рішення до закінчення встановленого ним строку для подання відзиву на позовну заяву, колегія суддів оцінює таким чином.

Як убачається з матеріалів справи, ухвалою від 01 травня 2026 року суд першої інстанції відкрив провадження у справі та встановив відповідачу строк для подання відзиву не менше п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження. Зазначену ухвалу відповідач отримав 09 травня 2026 року, а тому встановлений судом строк для подання відзиву спливав 24 травня 2026 року. Разом з тим рішення у справі було ухвалено 21 травня 2026 року, тобто до закінчення зазначеного строку.

За доводами апеляційної скарги, внаслідок ухвалення рішення до закінчення строку для подання відзиву відповідач був позбавлений можливості реалізувати передбачені ЦПК України процесуальні права, зокрема подати відзив на позовну заяву, викласти свої заперечення проти позову, надати докази на їх підтвердження, а також скористатися іншими процесуальними правами, реалізація яких пов`язана із поданням відзиву.

Водночас відповідно до статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є підставою для скасування судового рішення лише у випадках, коли воно належить до переліку безумовних підстав для скасування судового рішення або якщо таке порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Допущене судом першої інстанції процесуальне порушення не належить до безумовних підстав для скасування судового рішення, визначених частиною третьою статті 376 ЦПК України. Також колегія суддів не вбачає, що воно вплинуло на правильність вирішення спору по суті.

Так, відповідач, обґрунтовуючи апеляційну скаргу, не навів будь-яких обставин чи доказів, які він був позбавлений можливості подати до суду першої інстанції у зв`язку з ухваленням рішення 21 травня 2026 року та які могли б вплинути на встановлення фактичних обставин справи або висновки суду щодо правильного застосування норм матеріального права.

Крім того, відповідач не був позбавлений можливості подати разом з апеляційною скаргою докази, які не могли бути подані до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, з наведенням відповідного обґрунтування відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України. Проте будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень відповідач до апеляційної скарги не додав.

Також матеріали справи свідчать, що за клопотанням відповідача розгляд справи було відкладено з 18 травня 2026 року на 21 травня 2026 року. Дізнавшись про призначення справи до розгляду на 21 травня 2026 року, відповідач мав можливість повторно звернутися до суду із клопотанням про відкладення розгляду справи з посиланням на те, що встановлений судом строк для подання відзиву ще не закінчився, однак таким процесуальним правом не скористався.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права саме по собі не є достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки не належить до безумовних підстав, визначених частиною третьою статті 376 ЦПК України, та не призвело до неправильного вирішення справи по суті.

Відтак наведені доводи апеляційної скарги не дають підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи та застосування норм матеріального права. Наведені апелянтом аргументи зводяться до іншого тлумачення умов договору оренди та норм законодавства, однак не дають підстав вважати, що судом першої інстанції неправильно визначено характер спірних правовідносин чи помилково застосовано норми права. Допущене судом першої інстанції процесуальне порушення не призвело до неправильного вирішення спору по суті, а тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Підстав для постановлення окремої ухвали щодо суду першої інстанції колегія суддів також не вбачає, оскільки хоча місцевим судом і було допущено зазначене порушення норм процесуального права, воно не призвело до неправильного вирішення справи, а встановлені обставини не свідчать про наявність таких порушень, які з урахуванням їх характеру та наслідків зумовлювали б необхідність реагування апеляційного суду в порядку статті 262 ЦПК України.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (частина перша статті 374 ЦПК України).

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

У цій справі суд першої інстанції правильно встановив обставини справи і характер спірних правовідносин та правильно застосував норми матеріального права, а допущене ним порушення норм процесуального права не призвело до неправильного вирішення справи, тому колегія суддів не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Висновки суду щодо судових витрат

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України).

Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених заявником апеляційної скарги у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Представник позивача адвокат Абрамович О.В. у відзиві на апеляційну скаргу просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку з переглядом справи апеляційним судом.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимоги про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

З матеріалів справи установлено, що у суді апеляційної інстанції інтереси позивача представляв адвокат Абрамович О.В.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу стороною позивача було надано: 1) копію Договору про надання правової допомоги № 39 від 27 квітня 2026 року, відповідно до умов якого за послуги, що надаються адвокатом за умовами цього Договору, Клієнт сплачує гонорар готівковими коштами у розмірі, визначеному за погодженням сторін з урахуванням витрат часу на підготовку, складання процесуальних документів, участь у судовому розгляді справи, що визначається і підтверджується Актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) або платіжним дорученням, які є невід`ємними додатками до цього Договору; 2) копію Додаткової угоди до договору №39 від 27 квітня 2026 року, в якій сторони погодили розмір гонорару в розмірі 5000 грн за надання правової допомоги позивачу в Сумському апеляційному суді під час розгляду апеляційної скарги.

Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу надано: 1) копію Акту приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг) від 15 липня 2026 року, за змістом якого узгоджена вартість наданої адвокатом Абрамовичем О.В. правової допомоги складає 5000 грн. Правова допомога надана у формі ознайомлення з апеляційною скаргою ТОВ «Райз Північ», підготовки, складання та подачі до апеляційного суду відзиву на апеляційну скаргу; 2) копію квитанції № 39/2 від 15 липня 2026 року про прийняття адвокатом Абрамовичем О.В. від ОСОБА_1 гонорару у розмірі 5000 грн.

Заявник апеляційної скарги відповідно до частини четвертої, п`ятої статті 137 ЦПК України клопотання про зменшення заявлених до відшкодування витрат позивача на професійну правничу допомогу не подав, доводів щодо неспівмірності витрат не заявляв.

У постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 Велика Палата Верховного Суду у пунктах 139-145 дійшла таких правових висновків: «У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям.»

Апеляційний суд звертає увагу, що подання доказів на підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом таких витрат у зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критеріям реальності адвокатських витрат (їхньої дійсності й потрібності) та розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи.

Ураховуючи конкретні обставини справи, апеляційний суд дійшов висновку, що заявлені витрати на професійну правничу допомогу не відповідають критерію розумності їхнього розміру, оскільки у суді апеляційної інстанції представником позивача підготовлено лише відзив на апеляційну скаргу, окремі доводи якого щодо застосування висновків Великої Палати Верховного Суду фактично відтворюють правову позицію, викладену у позовній заяві, витрати на підготовку якої вже були відшкодовані рішенням суду першої інстанції. За таких обставин колегія суддів вважає обґрунтованим зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції, до 2500 грн.

Керуючись вимогами статей 141, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» залишити без задоволення, а рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області від 21 травня 2026 року - без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Райз Північ» на користь ОСОБА_1 2500 грн витрат на професійну правничу допомогу, понесених ним в суді апеляційної інстанції.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий - М.В. Нестеренко

Судді: А.П. Сидоренко

М.В. Щербаченко