Вирок від 08 вересня 2026 р. у справі №521/3041/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 11-кп/813/2134/26

Справа № 521/3041/26

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач ОСОБА_2

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

В И Р О К

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого судді ОСОБА_2 ,

суддів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,

секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,

за участі прокурора ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 на вирок Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09.04.2026, у к/п №12026162470000183 від 29.01.2026 відносно:

ОСОБА_7 ,який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Володимирівка Одеської обл., громадянина України, з повною вищою освітою, неодруженого, працюючого водієм у ТОВ «Автодор», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживаючого: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,

- обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК України

установив:

Зміст оскаржуваного судового рішення та встановлених судом 1-ої інстанції обставин.

Зазначеним вироком суду 1-ої інстанції ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК України та йому призначено покарання у виді штрафу у розмірі 2 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 42 500 грн. на рахунок держави, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк 1 рік.

На підставі ч. 4 ст. 53 КК України призначено ОСОБА_7 , виплату штрафу із розстрочкою певними частинами строком на 12 місяців, із щомісячним платежем 3 542 грн.

Обраний ухвалою слідчого судді Хаджибейського районного суду м. Одеси від 25.02.2026 запобіжний захід відносно ОСОБА_7 у вигляді особистого зобов`язання до набрання вироком законної сили скасовано.

Речові докази по справі вирішено зберігати при матеріалах кримінального провадження.

Відповідно до вироку суду 1-ої інстанції, ОСОБА_7 визнаний винуватим у тому, що він, на момент скоєння злочину будучи суб`єктом декларування, умисно не подав декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України «Про запобігання корупції» за наступних обставин.

Так, ОСОБА_7 , після звільнення з 31.03.2021 на підставі наказу УПО в Одеській обл. від 29.03.2021 № 33 о/с з посади поліцейського - водія взводу № 1 роти охорони об`єктів та публічної безпеки батальйону № 3 Управління поліції охорони в Одеській обл. (юридична та фактична адреса: м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 70-А), будучи суб`єктом декларування, відповідно до п.п. «з» п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», будучи попереджений про недопущення корупційних та пов`язаних з корупцією правопорушень, передбачених Законом України «Про запобігання корупції», 31.03.2021 під розпис ознайомлений з повідомленням про вимоги фінансового контролю, а саме ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції» та достовірно знаючи про обов`язковість подання декларації, діючи з прямим умислом, усвідомлюючи суспільно - небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, у період часу з 00 год. 00 хв. 01.01.2022 до 00 год. 00 хв. 01.02.2024, перебуваючи на території України та попереджений за адресою: м. Одеса, вул. Академіка Філатова, 70-А про вимоги фінансового контролю, маючи всі необхідні умови та технічну можливість, був зобов`язаний відповідно абз. 2 ч. 2 ст. 45, абз. 1 п. 27 розділу XIII Закону України «Про запобігання корупції» у зазначений період подати до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування щорічну декларацію (після звільнення) особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування за 2021 рік, тобто за період з 01.01.2021 по 31.12.2021.

Однак, ОСОБА_7 не вчинив дій пов`язаних із заповненням декларації на офіційному веб - сайті Національного агентства з питань запобігання корупції, де не відобразив власні доходи та належне йому майно за звітний 2021 рік.

При цьому, станом на 24.02.2026 ОСОБА_7 не подав зазначену декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування та не проходив етап реєстрації в Єдиному державному реєстрі декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Дії обвинуваченого ОСОБА_7 суд 1-ої інстанції кваліфікував за ст. 366-3 КК України, за ознаками умисного неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції".

Вимоги наведені в апеляційній скарзі та узагальнення доводів особи яка її подала.

На зазначений вирок суду заступником керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 було подано апеляційну скаргу, в якій останній, не оспорюючи висновків суду щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК України, правильності кваліфікації його дій, вказує на те, що вирок суду є незаконним та таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання з підстав неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотного порушення вимог кримінального процесуального закону.

В обґрунтування апеляційної скарги прокурор ОСОБА_8 зазначає, що місцевий суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_7 додаткового покарання, оскільки, визначивши його у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, не конкретизував характер та коло відповідних посад або вид діяльності.

Крім того, прокурор ОСОБА_8 вказує, що передбачене санкцією ст. 366-3 КК України додаткове покарання є безальтернативним, а тому підлягає обов`язковому призначенню з належною конкретизацією змісту встановленої заборони.

За таких обставин прокурор ОСОБА_8 просить вирок суду, в частині призначеного додаткового покарання, скасувати та ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 покарання за ст. 366-3 КК України у виді штрафу у розмірі 2 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 42 500 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням функцій органів державної влади та місцевого самоврядування. В іншій частині вирок суду залишити без змін.

В судовому засіданні апеляційного суду прокурор ОСОБА_6 підтримала апеляційну скаргу в повному обсязі та просила її задовольнити, при цьому обвинувачений ОСОБА_7 не заперечував щодо задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши доповідь судді, з`ясувавши позиції учасників апеляційного провадження та перевіривши матеріали кримінального провадження, апеляційний суд приходить до висновків про таке.

Мотиви суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно із ч. 1 ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Системний аналіз оскаржуваної ухвали дає підстави дійти висновку про те, що вказане судове рішення вищевикладеним вимогам кримінального процесуального закону відповідає не у повному обсязі з огляду на наступне.

Оскільки в апеляційній скарзі прокурора не оспорюється винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення та правильність кваліфікації його дій, апеляційний суд не переглядає оскаржуваний вирок в цій частині та констатує, що його дії правильно кваліфіковані місцевим судом за ст. 366-3 КК України, як умисне неподання суб`єктом декларування декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції".

Водночас, апеляційний суд вважає, що посилання прокурора ОСОБА_8 на істотне порушення судом 1-ої інстанції вимог кримінального процесуального закону, заслуговують на увагу з огляду на наступні обставини.

Приписами ст. 50 КК України передбачено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Відповідно до ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених ч. 2 ст. 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В контексті зазначеного, апеляційний суд враховує, що відповідно до абз. 2 п. 1 Постанови Пленуму ВСУ №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» від 24.10.2003, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов`язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Призначення особі, визнаній винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, відповідного покарання, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, відноситься до дискреційних повноважень суду.

Поняття судової дискреції у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому законом, обирати між альтернативами за своїм внутрішнім переконанням відповідно до вимог кримінального процесуального закону, виходячи з цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин кримінального провадження, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Окрім того, відповідно до правового висновку, викладеного у постанові ККС у складі ВС від 15.08.2023 у справі №295/424/21, процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого судового рішення в цій частині. При цьому первинним етапом має бути оцінка ступеня тяжкості кримінального правопорушення, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду та розміру покарання. Наступним етапом вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання.

Згідно із ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 суд 1-ої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, відомості про особу винного, який раніше не судимий.

Відповідно до ст. 66 КК України, обставиною, яка пом`якшують покарання обвинуваченого, суд 1-ої інстанції визнав щире каяття.

Обставин, які обтяжують покарання судом встановлено не було.

Як встановлено судом 1-ої інстанції та не оспорюється в апеляційній скарзі, ОСОБА_7 свою вину визнав повністю, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті, та щиро розкаявся у вчиненому.

З огляду на межі апеляційного перегляду колегія суддів не вбачає підстав для перегляду призначеного судом першої інстанції основного покарання у виді штрафу в розмірі 2 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 42 500 грн., а також визначеної судом розстрочки його виплати.

Разом із тим колегія суддів погоджується з доводами прокурора ОСОБА_8 щодо неправильного визначення місцевим судом змісту додаткового покарання.

Санкцією ст. 366-3 КК України поряд з основним покаранням передбачено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Отже, додаткове покарання, передбачене санкцією ст. 366-3 КК України, підлягає обов`язковому призначенню судом у разі визнання особи винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого цією статтею.

Відповідно до ст. 55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю полягає у позбавленні засудженого права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на визначений судом строк.

При цьому, судове рішення повинно містити чітко визначену та зрозумілу за своїм змістом заборону, яка дає можливість встановити конкретне коло посад або конкретний вид діяльності, права обіймати чи займатися якими позбавляється засуджена особа.

Як убачається з резолютивної частини оскаржуваного вироку, ОСОБА_7 призначено додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю строком на один рік.

Однак, місцевий суд не конкретизував, яких саме посад стосується встановлена заборона та яким саме видом діяльності ОСОБА_7 заборонено займатися.

При цьому колегія суддів враховує правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень ст. 55 КК України.

Так, Об`єднана палата ККС у складі ВС у постанові від 04.09.2023 у справі №404/2081/22 звернула увагу на те, що у випадку, коли санкцією відповідної частини статті Особливої частини КК передбачено можливість призначення особі додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, суд, визнаючи особу винуватою у вчиненні відповідного кримінального правопорушення, має право призначити таке додаткове покарання незалежно від того, чи обвинувачений обіймав певну посаду або займався певною діяльністю на час вчинення кримінального правопорушення.

Аналогічний правовий підхід викладено у постанові касаційного суду від 06.03.2024 у справі №183/1441/23, відповідно до якого суд повинен конкретизувати правову заборону і точно зазначити у вироку характер та коло тих посад або вид тої чи іншої діяльності, права обіймати які чи займатися якою він позбавляє особу, яка притягується до кримінальної відповідальності.

При цьому, відповідне покарання має бути сформульованим таким чином, щоб засуджена особа була позбавлена можливості обіймати зазначені у вироку посади або займатися діяльністю в будь-якій галузі, а також була позбавлена можливості обіймати такі посади або займатися такою діяльністю, які за змістом і обсягом повноважень є аналогічними тим, з якими було пов`язане вчинене кримінальне правопорушення.

Наведені правові висновки є релевантними до обставин цього кримінального провадження, оскільки суд 1-ої інстанції, призначивши ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, не визначив конкретного кола посад та виду діяльності, яких стосується встановлена заборона.

Таке формулювання додаткового покарання фактично не визначає змісту встановленої судом заборони, що суперечить вимогам правової визначеності та створює перешкоди для належного виконання вироку.

При цьому колегія суддів враховує, що кримінальне правопорушення, передбачене ст. 366-3 КК України, за яке ОСОБА_7 визнано винуватим, за своїм змістом пов`язане з невиконанням встановленого законодавством обов`язку суб`єкта декларування щодо подання декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

З огляду на характер вчиненого кримінального правопорушення, його безпосередній зв`язок із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, а також необхідність забезпечення чіткого змісту призначеного покарання, колегія суддів вважає обґрунтованим визначити коло посад, обіймати які ОСОБА_7 позбавляється права.

Водночас призначення додаткового покарання не може обмежуватися загальним формулюванням «позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю», оскільки така вказівка не дає можливості однозначно визначити обсяг установленої судом заборони.

З урахуванням наведеного колегія суддів доходить висновку, що суд 1-ої інстанції при призначенні ОСОБА_7 додаткового покарання неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, унаслідок чого вирок у цій частині не відповідає вимогам законності.

У цьому випадку апеляційна скарга прокурора стосується виключно призначеного додаткового покарання, а тому колегія суддів вважає необхідним скасувати вирок суду першої інстанції саме в цій частині та ухвалити новий вирок.

При визначенні виду та строку додаткового покарання колегія суддів враховує положення ст.ст. 50, 55, 65 КК України, характер та ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, його безпосередній зв`язок із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, дані про особу ОСОБА_7 , а також те, що він визнав вину у повному обсязі та щиро розкаявся у вчиненому.

З огляду на викладене колегія суддів вважає необхідним призначити ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування, строком на 1 рік.

Саме такий строк додаткового покарання, на переконання колегії суддів, є необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.

При цьому інші положення оскаржуваного вироку, які не оскаржені в апеляційному порядку, у тому числі щодо призначеного основного покарання, розстрочки його виплати, вирішення питання щодо речових доказів та запобіжного заходу, підстав для зміни не вбачаються.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду 1-ої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.

Пунктом 4 ч. 1 ст. 409 КПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни судового рішення є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Згідно із п.п. 1, 2 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню; застосування закону, який не підлягає застосуванню.

Приписами п. 2 ч. 1 ст. 420 КПК України регламентовано, що суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції доходить висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги прокурора ОСОБА_8 , скасування вироку суду 1-ої інстанції, в частині призначеного ОСОБА_7 покарання та ухвалення нового вироку в цій частині.

Керуючись ст.ст. 24, 370, 404, 405, 407, 409, 413, 420, 532, 615 КПК України, апеляційний суд

ухвалив:

Апеляційну скаргу заступника керівника Одеської обласної прокуратури ОСОБА_8 – задовольнити.

Вирок Хаджибейського районного суду м. Одеси від 09.04.2026, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК України – скасувати, в частині призначеного покарання.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким ОСОБА_7 призначити покарання за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 366-3 КК України у виді у виді штрафу у розмірі 2 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 42 500 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов`язані із виконанням функцій органів державної влади та місцевого самоврядування строком на 1 (один) рік.

В іншій частині вирок залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня набрання ним законної сили.

Копію вироку негайно після його проголошення вручається засудженому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати її в суді.

Судді Одеського апеляційного суду:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4