Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №523/6257/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/243/26

Справа № 523/6257/22

Головуючий у першій інстанції Дяченко В.Г.

Доповідач Вадовська Л. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого (судді-доповідача) - Вадовської Л.М.,

суддів - Погорєлової С.О., Сєвєрової Є.С.,

за участю секретаря - Венжик Л.С.,

за участю сторін, інших учасників справи, представників учасників справи:

позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,

відповідача ОСОБА_3 ,

переглянувши справу №523/6257/22 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2023 року у складі судді Дяченка В.Г., -

в с т а н о в и в :

Позивач ОСОБА_1 , звернувшись 16 червня 2022 року до суду з вищеназваним позовом, вказав, що є начальником відділу юридичного забезпечення Одеського державного університету внутрішніх справ, адвокатом (свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ОД №003976, видане 16 жовтня 20198 року Радою адвокатів Одеської області), керуючим партнером адвокатського об`єднання «Правовий елемент».

Протягом 2019-2022 років за договором про надання правової допомоги був представником ОСОБА_4 в цивільній справі №523/9588/19, провадження у якій відкрито за позовом ОСОБА_5 про визнання недійсним заповіту щодо спадщини, яку ОСОБА_4 прийняла. ОСОБА_3 не є відповідачем у справі №523/9588/19, проте вчиняє дії, спрямовані на недопущення ОСОБА_4 до спадщини, незаконного позбавлення її права володіння та користування часткою у спадковому майні. ОСОБА_3 обрав тактику маніпуляцій, обману, розповсюдження недостовірної інформації, психологічного тиску та погроз щодо нього ОСОБА_1 , що стало причиною приниження честі, гідності, ділової репутації, завдання моральної шкоди.

Так, 27 травня 2022 року за місцем роботи в Одеський державний університет внутрішніх справ, де він ОСОБА_1 обіймав посаду начальника відділу юридичного забезпечення, надійшла скарга №Ч-66, у якій ОСОБА_3 виставив його у негативному світлі, вимагав від ректора вжиття «відповідних заходів», що недвозначно мало на меті втручання в професійну діяльність, принижувало честь, гідність та ділову репутацію, завдавало моральної шкоди. ОСОБА_3 стверджував, що його ОСОБА_1 дії є ганебними, ганьблять честь університету, поняття справедливості та правопорядку в Україні; погрожував позбавити його ОСОБА_1 свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, притягнути до кримінальної відповідальності. За текстом скарги він ОСОБА_1 є шахраєм та людиною, яка зловживає своїм службовим становищем, натомість ОСОБА_3 є жертвою та потерпілим, якого намагаються позбавити його права власності, що не відповідає дійсності. У додатку до скарги вказана заява до відділу поліції №2 ОРУ НП в Одеській області, що дублює викладені у скарзі звинувачення, які зводяться до нібито перевищення ним ОСОБА_1 повноважень, вчинення нібито протиправних дій для розпорядження спадковим неоформленим майном, погроз життю, здоров`ю, власності ОСОБА_3 .

Позивач ОСОБА_1 вважає, що вказані дії ОСОБА_3 були узгоджені з громадянином РФ ОСОБА_5 , який є позивачем у справі №523/9588/19. Твердження відповідача зводяться до безпідставного звинувачення його у нібито шахрайських діях, які ганьблять честь університету. Зневагу та неприязнь відповідача до нього позивача як людини і спеціаліста можна побачити у стилі їхньої особистої переписки в месенджерах, почути у їх особистій розмові, де ОСОБА_3 постійно перебиває, погрожує, абсолютно не налаштований на діалог. Звинувачення ОСОБА_3 знищують його не лише репутаційно як спеціаліста своєї галузі, а й як просту людину, дегуманізуючи в очах колег та знайомих, викликаючи певні чутки.

Позивач ОСОБА_1 просив:

визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, викладену у надісланій ОСОБА_3 до Одеського державного університету внутрішніх справ скарзі №Ч-66 від 27 травня 2022 року (приведено цитати зі скарги як інформацію);

зобов`язати ОСОБА_3 спростувати поширену відносно ОСОБА_1 інформацію у спосіб її поширення, а саме протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили надіслати на адресу Одеського державного університету внутрішніх справ заяву про спростування вищевказаної інформації;

визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 , інформацію, викладену у надісланій ОСОБА_3 до відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області заяву від 23 травня 2022 року (приведено цитати із заяви як інформацію);

зобов`язати ОСОБА_3 спростувати поширену відносно ОСОБА_1 інформацію у спосіб її поширення, а саме протягом 10 календарних днів з дня набрання рішенням законної сили надіслати на адресу начальника відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області заяву про спростування вищевказаної інформації;

стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 125000,00 грн. та судові витрати (т.1 а.с.3-17).

Ухвалою судді Суворовського районного суду м. Одеси від 06 липня 2022 року відкрито провадження у справі (т.1 а.с.103-104).

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 14 липня 2022 року відмовлено в задоволенні заяви представника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 341/3000 часток квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належних на праві власності ОСОБА_3 та заборони вчиняти дії щодо цього майна (т.1 а.с.146-147).

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, зазначивши у відзиві, що для визнання поширеної інформації недостовірною необхідно визначити характер такої інформації та з`ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням, чи критикою та чи є інформація такою, що виходить за межі допустимої критики. ОСОБА_3 не є учасником справи щодо спадкового майна та не звертався до ОСОБА_1 за допомогою чи порадою. ОСОБА_1 ініціював зустріч, на якій 21 та 22 травня 2022 року пропонував придбати частку у нерухомому майні, власником якої він ОСОБА_3 являється. ОСОБА_1 називався представником власника іншої частки нерухомого майна, проте таке право не було оформлено, відтак, він ОСОБА_3 відмовився від спілкування. Проте, ОСОБА_1 почав телефонувати, пояснювати йому не зрозумілі речі, погрожувати тим, що разом з іншими особами «вломиться» до квартири та викине його з родиною, що йому ОСОБА_1 за це нічого не буде, так як він займає посаду начальника відділу в Одеському державному університеті внутрішніх справ, тим самим натякав на свої зв`язки у правоохоронних органах. Погрози ОСОБА_1 були сприйняті як реальні для нього ОСОБА_3 та його родини, так як іншого житла не має. Саме ця ситуація і погрози змусили звернутися до ректора університету та до поліції.

Відповідач ОСОБА_3 вважає, що не потребує будь-яких коментарів та спростувань зазначені у позові обставини щодо іншої справи, в якій він не приймає участі. Щодо звернень до ректора університету та до поліції, то в силу статті 40 Конституції України всі мають право на письмові або особисті звернення до органів влади, місцевого самоврядування, їх посадових осіб. Реалізація особою конституційного права на звернення не є поширенням недостовірної інформації (т.2 а.с.1-3).

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2023 року у задоволенні позову відмовлено (т.3 а.с.57-62).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 10 січня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення суду.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати повністю і ухвалити нове рішення про задоволення позову (т.3 а.с.69-77).

За змістом вимог апеляційної скарги незаконність і необґрунтованість рішення полягає у неправильному застосуванні норм матеріального права, порушенні норм процесуального права.

В апеляційній скарзі не зазначено нові обставини, що підлягають встановленню, докази, які підлягають дослідженню чи оцінці.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 заперечив щодо змісту і вимог апеляційної скарги, підтримав викладене в суді першої інстанції обґрунтування позиції (т.3 а.с.128-131).

Ухвалою Одеського апеляційного суду від 27 травня 2025 року справу прийнято до провадження іншим складом суду за наслідками повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями у зв`язку з припиненням повноважень судді-доповідача; справу призначено до розгляду в судовому засіданні (т.3 а.с.84-86).

Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, судового рішення без змін з огляду на наступне.

ОСОБА_1 працював на посаді начальника відділу юридичного забезпечення Одеського державного університету внутрішніх справ МВС України.

27 травня 2022 року на адресу Одеського державного університету внутрішніх справ надійшла скарга ОСОБА_3 , в якій серед іншого зазначено : «… разом з тим адвокат Смирнов А.І. починаючи з 21.05.2022 року почав чинити шахрайські дії..», «… ОСОБА_1 моя позиція з не допуску протиправних дій з його боку дуже не сподобалась, він перейшов до прямих погроз «Запросити до моєї квартири хлопців які усе тут рознесуть та винесуть мене..»; «… На другий день 22.05.2022р. ОСОБА_1 вдався до подальшого психологічного тиску на мене, та продовжив чинити протиправні шахрайські дії з використанням соціальних мереж, Vіbег, та телефонних дзвінків…»; «…Результатом перевищення наданих повноважень Довіреністю, протиправних дій, погроз, психологічного тиску на мене з боку громадянина ОСОБА_1 , мною був перенесений психологічний стрес, що значно погіршило стан мого здоров`я…», «…Враховуючи не одну вищу освіту у правознавстві ОСОБА_1 , поважний адвокатський стаж, посаду начальника юридичного відділу при Державному університеті внутрішніх справ, з певністю констатую, що вчинення усіх протиправних та шахрайських дій, психологічного тиску, були та залишаються усвідомленими…»; «…Враховуючи не одну вищу освіту у правознавстві ОСОБА_1 , поважний адвокатський стаж, посаду начальника юридичного відділу при Державному університеті внутрішніх справ, з певністю констатую, що вчинення усіх протиправних та шахрайських дій, психологічного тиску, були та залишаються усвідомленими…»; «…Вважаю дії адвоката, начальника юридичного відділу при університеті внутрішніх справ ОСОБА_1 ганебними, які ганьблять як честь університету міністерства внутрішніх справ, так і поняття справедливості та правопорядку в Україні» (т.1 а.с.50-52).

На скаргу т.в.о. ректора Одеського державного університету внутрішніх справ надано ОСОБА_3 відповідь, за змістом якої вказано про те, що викладені у скарзі факти не мають відношення до трудової діяльності ОСОБА_1 в університеті; зазначено про право звернення з відповідною скаргою до органів адвокатського самоврядування за наявність в діях адвоката ОСОБА_1 ознак дисциплінарного проступку (т.1 а.с.225).

23 травня 2022 року на адресу начальника відділення поліції №2 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області надійшла заява ОСОБА_3 , в якій він просить забезпечити безпеку здоров`ю, життю, належної йому власності за адресою: АДРЕСА_1 та відкрити кримінальне провадження у відношенні громадянина ОСОБА_1 , який перевищив надані йому повноваження, чинить протиправні злочинні дії з розпорядження спадковим неоформленим майном, погрожує життю, здоров`ю, приватній власності.

Кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань (ст.34 Конституції України).

Кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві (ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Усталена практика Європейського суду з прав людини вважає свободу вираження поглядів однією з важливих засад демократичного суспільства, однією з базових умов прогресу суспільства в цілому та самореалізації кожної окремої особи. У розумінні пункту 2 статті 10 Конвенції свобода вираження поглядів стосується не тільки «інформації» чи «ідей», які сприймаються зі схваленням чи розглядаються як необразливі або нейтральні, але й тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Саме такими є вимоги плюралізму, толерантності та широти поглядів, без яких немає «демократичного суспільства».

Кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст.68 Конституції України).

Праву на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань відповідає обов`язок не поширювати про особу недостовірну інформацію та таку, що ганьбить її гідність, честь чи ділову репутацію.

Честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством (ст.201 ЦК України).

Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч.1 ст.277 ЦК України).

У сенсі положень статті 277 ЦК України позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.

Предметом судового захисту не можуть бути оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які як вираження суб`єктивної думки й поглядів відповідача не можна перевірити щодо їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини щодо тлумачення положень статті 10 Конвенції.

При визначенні поширеної інформації недостовірною слід виходити з характеру такої інформації та того, чи поширена інформація є фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Ознаками оціночного судження є відсутність у його складі посилань на фактичні обставини та відсутність можливості здійснити перевірку такого судження на предмет його відповідності дійсності.

Фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Фактом є явище об`єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Ураховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об`єктивною, незалежною від думок і поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.

Ухвалюючи рішення в частині щодо скарги на адресу університету, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про визнання інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію, в частині інформації зазначеної в скарзі за місцем роботи - «Вважаю дії адвоката, начальника юридичного відділу при університеті внутрішніх справ Смирнова А.І. ганебними, які ганьблять як честь університету внутрішніх справ, так і поняття справедливості та правопорядку в Україні» є висловлюванням відповідачем власної думки та наданням оцінки діям позивача як захисника. Право на власне тлумачення обставин є виявом реалізації конституційного права на свободу думки, а тому не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту. Решта інформації у скарзі, яку позивач просить визнати недостовірною не носять характеру образ, а є негативним судженням стосовно дій ОСОБА_1 та є суб`єктивним баченням обставин, що склалися між сторонами в іншій цивільній справі.

Суд зазначив, що твердження позивача в частині «вимагав від ректора університету вжиття відповідних заходів, що недвозначно мали на меті втручання в його професійну діяльність як захисника», спростовується змістом скарги «прошу розглянути скаргу та вжити відповідних заходів до адвоката, начальника юридичного відділу при державному університеті внутрішніх справ ОСОБА_1 ». З висловлювання «вжиття відповідних заходів» однозначно не можливо встановити, чи скарга була подана ректору з метою недопущення в подальшому розголосу позивачем своєї посади в університеті під час здійснення його діяльності як захисника, чи з метою втручання в його професійну діяльність як захисника, чи притягнення до дисциплінарної відповідальності, чи з метою формування негативної думки колег щодо діяльності позивача та приниження його репутації.

Твердження позивача в частині того, що відповідач в скарзі «погрожує позбавити його свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю, притягнути його до кримінальної відповідальності за усі вище перераховані дії, одразу після довготривалого лікування» спростовується змістом скарги, де чітко зазначено: «По закінченню мого тривалого лікування, залишаю за собою право звернутися до КДК Одеської області, щодо позбавлення адвоката ОСОБА_1 . Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, а також притягнення його до кримінальної відповідальності за заявою до поліції за вчиненні протиправні дії».

Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції.

Суд надав належну оцінку й доводам позивача в тій частині, що викладена у скарзі інформація відповідача негативно вплинула на його моральне становище, ділову репутацію, мала наслідком звернення до лікарів, зменшення клієнтів та необхідності в додатковій постійній рекламі, що після звернення зі скаргою до університету та її розгляду його заробітну плату зменшено, тому був вимушений звільнитися з посади. Суд обґрунтовано вказав на не доведеність того, що наслідком зменшення розміру заробітної плати позивача та звільнення стала саме зазначена відповідачем в скарзі інформація, а не інші чинники.

Суд надав оцінку показанням свідка, яка приймається та не підлягає переоцінці.

Подання скарги до університету суд визнав як подання скарги до компетентного органу. Даний висновок ґрунтується на аналізі положень статті 40 Конституції України, статей 1, 3 Закону України «Про звернення громадян», відповідає судовій практиці, яка орієнтує на те, що у випадку, коли особа звертається до зазначених органів із заявою, в якій міститься та чи інша інформація, і в разі, якщо цей орган компетентний перевіряти таку інформацію та надавати відповідь, проте в ході перевірки інформація не знайшла свого підтвердження, вказана обставина не може сама по собі бути підставою для задоволення позову, оскільки у такому випадку мала місце реалізація особою конституційного права, передбаченого статтею 40 Конституції України, а не поширення недостовірної інформації.

Аналогічні висновки викладені й у Рішенні Конституційного Суду України від 10 квітня 2003 року №8-рп/2003 (справа про поширення відомостей).

Суд першої інстанції обґрунтовано вважав, що повідомлення позивачем, під час спілкування з відповідачем в рамках іншої цивільної справи, своєї посади в університеті, що знайшло своє підтвердження під час розгляду справи, викликало у відповідача підстави для подання скарги, зокрема до університету, з викладенням подій, які відбувалися між сторонами, своєї оцінки ситуації щодо впливу позивача на нього, як начальника відділу юридичного забезпечення Одеського державного університету внутрішніх справ.

Право на звернення та право на свободу вираження своїх поглядів особа здійснює самостійно, на власний розсуд й втручання у такі права допускається лише у випадках, встановлених Конституцією та Законами України, що по справі не встановлено і суду не доведено.

Ухвалюючи рішення в частині щодо заяви до поліції, суд першої інстанції правильно виходив з того, що повідомлення відповідачем у своїй заяві про перевищення повноважень ОСОБА_1 , вчинення протиправних дій відносно нього, прохання забезпечити безпеку йому та його родині слід розглядати як звернення із заявою в порядку реалізації конституційного права на звернення до компетентного органу, який уповноважений провести таку перевірку, що має наслідком відсутність підстав для визнання недостовірною та такою, що принижує честь і гідність та ділову репутацію позивача викладену у заяві до поліції інформацію.

За заявою ОСОБА_3 проведена перевірка, за результатами якої поліцією прийнято відповідне рішення.

Відмова у відшкодуванні моральної шкоди вмотивована аналізом статей 23, 280, 297 ЦК України, статті 30 Закону України «Про інформацію». У справі, що переглядається, позовні вимоги про відшкодування моральної шкоди є похідними від позовних вимог про визнання інформації недостовірною, тому недоведеність останнього має наслідком відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди.

Суд першої інстанції встановив обставини, що мають значення для справи, визначився з нормами матеріального права, що регулюють виниклі правовідносини, надав належну оцінку доказам та дійшов обґрунтованого висновку про відмову в позові.

Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Правові підстави для скасування рішення суду відсутні.

В судовому засіданні 11 червня 2026 року апеляційний суд закінчив з`ясування обставин і перевірку їх доказами; надав представнику позивача адвокату Байло Є.С. та відповідачу ОСОБА_3 , які з`явилася в зал судового засідання (позивач ОСОБА_1 брав участь у справі в режимі відеоконферензв`язку 19 березня 2026 року, на відеоконферецзв`язок 11 червня 2026 року не вийшов), можливість виступити у судових дебатах та перейшов до стадії ухвалення судового рішення за результатами апеляційного провадження. З огляду на складність справи, навантаження, відпустки суддів, відрядження тощо ухвалення та проголошення судового рішення відкладено на 30 червня 2026 року, потому на 30 липня 2026 року, потому на 14 вересня 2026 року.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, суд –

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 16 листопада 2023 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі, гідності, ділової репутації, відшкодування моральної шкоди – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повну постанову складено 14 вересня 2026 року.

Головуючий Л.М.Вадовська

Судді С.О.Погорєлова

Є.С.Сєвєрова