Постанова від 16 липня 2026 р. у справі №521/1763/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1037/26

Номер справи місцевого суду: 521/1763/26

Головуючий у першій інстанції Ганошенко С. А.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17.07.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді Погорєлової С.О., за участю секретаря – Турик А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси від 30 березня 2026 року у справі про адміністративне правопорушення відносно:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1

- про накладення на нього стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП, -

встановив:

Постановою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 30 березня 2026 року визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами на строк три місяці. Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 665,60 грн.

З вказаної постанови вбачається, що 28.01.2026 року об 20:15 год. у м. Одеса, по вул. Ольги Благовидової (Кострова) водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, відносно якого йому було встановлено тимчасове обмеження у праві керування постановою про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами від 15.04.2019 року (провадження № 32749763 від 23.05.2012 року), чим порушив вимоги ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 126 КУпАП.

Не погоджуючись з постановою Хаджибейського районного суду м. Одеси від 30 березня 2026 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій зазначив, що постанова суду є незаконною та необґрунтованою з наступних підстав:

1)протокол про адміністративне правопорушення не є належним та достатнім доказом вини особи;

2)відсутність умисної форми вини та доказів обізнаності особи про встановлення обмеження;

3)у матеріалах справи відсутній відеозапис, а також відсутні будь-які відомості щодо причин його незалучення;

4)висновок суду першої інстанції про штучне створення умов, не навів жодного доказу, який би підтверджував наявність у діях особи умислу на зловживання правом або ухилення від виконання рішення суду;

5)суд першої інстанції допустився формального розгляду справи, не було забезпечено повного, всебічного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Посилаючись на такі доводи, ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду першої інстанції та постановити нову, якою провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Одеський апеляційний суд належним чином сповіщав ОСОБА_1 про розгляд справи на 17.072026 року на 10:45 год. В судове засідання ОСОБА_1 не з`явився, причин своєї неявки суду не повідомив.

Згідно ч. 2 ст. 268 КУпАП України, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 126 КУпАП, не входять до переліку справ, розгляд яких здійснюються за обов`язкової присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності представника ОСОБА_1 .

Дослідивши матеріали адміністративної справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.

Так, за положеннями ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством.

Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

За правилами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.

За приписами ст. ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.

Частиною 3 ст. 126 КУпАП, передбачено правопорушення, що полягає у керуванні транспортним засобом особою, стосовно якої встановлено тимчасове обмеження у праві керування транспортними засобами.

Ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, що постанови про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами надсилаються рекомендованим поштовим відправленням і боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Частино. 9 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що постанова про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобам направляються до виконання відповідними органами після закінчення строку, визначеного ч. 5 ст. 74 цього Закону, для оскарження рішення, дії виконавця, якщо рішення, дії виконавця не були оскаржені.

Із вище викладеного вбачається, що суд першої інстанції, перевіряючи наявність чи відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП, зобов`язаний перевірити: наявність постанови державного виконавця про обмеження останнього у праві керування ним транспортними засобами; факт обізнаності ОСОБА_1 про наявність відносно нього постанови державного виконавця про його обмеження у праві керування ним транспортними засобами; наявність чи відсутність постанови про скасування заходів примусового виконання рішень.

Із матеріалів справи вбачається, що суд першої інстанції розглядаючи матеріали справи про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 повністю дотримався вимог законодавства України про адміністративні правопорушення, та постановив законне, обґрунтоване та вмотивоване рішення.

Під час апеляційного розгляду справи, для забезпечення дотримання прав особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, передбачених ч. 3 ст. 126 КУпАП, були повторно досліджені наступні докази:

-протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №577960 від 28.01.2026 року, з якого вбачається, що 28.01.2026 року о 20:15 год. у м. Одеса, по вул. Ольги Благовидової (Кострова) водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом, відносно якого йому було встановлено тимчасове обмеження у праві керування постановою про встановлення тимчасового обмеження у праві керування транспортними засобами від 15.04.2019 року (провадження № 32749763 від 23.05.2012 року), чим порушив вимоги ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 126 КУпАП;

-постанову державного виконавця Першого Київського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області Аскольдова О.С. про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 15.04.2019 року. Згідно даної постанови, встановлено тимчасове обмеження ОСОБА_1 у праві керування транспортними засобами до погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі згідно виконавчого листа № 1512/769/2012 виданого 11.05.2012 року.

Щодо посилання апеляційної скарги про те, що протокол про адміністративне правопорушення не є належним та достатнім доказом вини особи.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що протокол про адміністративне правопорушення це відповідним чином оформлений уповноваженою особою процесуальний документ про вчинення діяння, яке містить ознаки правопорушення, передбаченого КУпАП та в розумінні ст. 251 КУпАП, є доказом у справі про адміністративне правопорушення.

Так, зі змісту протоколу про адміністративне правопорушення вбачається, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом Hyundai Sonata, державний номерний знак НОМЕР_1 , будучи обмеженим цього права Першим Київським ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області ВП №32749763.

Відповідно до п. 2 розділу ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху - особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання, які долучаються до протоколу.

ОСОБА_1 таким правом не скористався, не зазначив своїх зауважень, пояснень або незгоду із складеним на нього протоколом про адміністративне правопорушення, не зазначив і порушень з боку працівників поліції. Більш того, протокол про адміністративне правопорушення був підписаний останнім без зауважень.

Крім того, вказуючи про порушення співробітниками поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення, апелянт не надав до суду доказів про звернення зі скаргами на дії поліцейського до компетентних органів, що дає підстави суду вважати такі посилання апеляційної скарги, як спроби апелянта уникнути відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі, без підтвердження іншими належними та допустимими доказами, не є безумовним та беззаперечним доказом доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення, являє собою лише початковий правовий висновок щодо дій певної особи, в якому фактично формуються обвинувачення особи у вчиненні певного правопорушення.

До протоколу долучені наступні докази, яким судом першої інстанції надано належну правову оцінку, а саме: постанова державного виконавця Першого Київського ВДВС м. Одеса ГТУЮ в Одеській області Аскольдова О.С. про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві керування транспортними засобами від 15.04.2019 року.

Крім того, для повного обґрунтованого та об`єктивного розгляду справи, постановою Одеського апеляційного суду від 03.06.2026 року було Витребувати з Київського ВДВС у м Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України матеріали виконавчого провадження № 32749763, відносно ОСОБА_1 , відкритого згідно постанови від 23.05.2012 року.

15.06.2026 року на адресу Одеського апеляційного суду від Київського ВДВС у м Одесі Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України були надані: копія матеріалів виконавчого провадження №32749763. Крім того, звернуто увагу на те, що на сторінці 7 даного виконавчого провадження наявна копія заяви ОСОБА_1 від 28.06.2012 року про ознайомлення із постановою про відкриття виконавчого провадження, також на сторінці 27 наявна копія заяви Гежонкіна від 20.03.2013 року про ознайомлення із виконавчим провадженням. На сторінках 52-53 наявна копія поштового відправлення постанов про обмеження боржника від 23.02.2018 року.

Виходячи із викладеного вбачається, що ОСОБА_1 був обізнаний про те, що у Київському районному суд м. Одеси перебувала на розгляді справа за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів на утримання дитини. Також був обізнаний із тим що у Київському відділі ДВС Одеського міського управління юстиції відносно нього перебуває виконавче провадження №32749763, відкритого на підставі виданого виконавчого листа №1512/769/2012, виданого 11.05.2012 року.

Крім того, судом апеляційної інстанції звернуто увагу на те, що державний виконавець 12.02.2013 року виніс постанову про здійснення примусового приводу боржника – ОСОБА_1 до Першого Київського ВДВС ОМУЮ, що свідчить про недобросовісну (умисну) поведінку ОСОБА_1 щодо ухилення від ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження, що спростовує його довід апеляційної скарги про те, що у його діях відсутня умисна форма вини та відсутні докази його обізнаності про встановлення обмеження.

Посилання апеляційної скарги, про те, що висновок суду першої інстанції про штучне створення умов, не навів жодного доказу, який би підтверджував наявність у діях особи умислу на зловживання правом або ухилення від виконання рішення суду, судом апеляційної інстанції не приймається до уваги з огляду на те, що у даній справі ОСОБА_1 ставиться у провину порушення ч. 10 ст. 15 Закону України «Про дорожній рух», за що передбачена відповідальність за ч. 3 ст. 126 КУпАП, тобто керування останнім транспортним засобом, будучи обмеженим у такому праві.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2007 року у справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» зазначив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

В процесі розгляду даної справи, як судом першої інстанції так і судом апеляційної інстанції не було встановлено, що ОСОБА_1 звертався із заявою про оскарження вищезазначених постанов.

За таких обставин Одеський апеляційний суд доходить висновку про те, що суд першої інстанції обґрунтовано визнав ОСОБА_1 винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП.

Інші посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не заслуговують на увагу, оскільки розцінюються, як спосіб самозахисту з метою уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення. Крім того, вони були предметом розгляду суду першої інстанції.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Виходячи з викладеного, апеляційний суд визнає вказані докази, які були повторно дослідженні в ході апеляційного розгляду справи достовірними, оскільки вони узгоджуються між собою з урахуванням всіх обставин справи, допустимими, оскільки вони отримані та досліджені в законний спосіб, та належними, оскільки вони стосуються подій, що сталися 28.01.2026 року та інкримінуються ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Згідно зі ст. 33 КУпАП, при накладені стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність.

Апеляційний суд вважає, що адміністративне стягнення на ОСОБА_1 було накладене судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. 33 КУпАП в межах санкції ч. 3 ст. 126 КУпАП.

З таких підстав апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є необґрунтованими і не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, в зв`язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.

Керуючись ст. ст. 7, 251,268, 280, 293, 294 КУпАП, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Постанову Хаджибейського районного суду м. Одеси від 30 березня 2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 126 КУпАП – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Суддя Одеського

апеляційного суду С.О. Погорєлова