Постанова від 06 вересня 2026 р. у справі №482/1344/25 — Миколаївський апеляційний суд

07.09.26

22-ц/812/1810/26

Провадження №22-ц/812/1810/26

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2026 року м. Миколаїв

Справа № 482/1344/25

Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Шаманської Н.О.,

суддів: Кушнірової Т.Б., Лівінського І.В.,

із секретарем судового засідання - Коростієнко Н.С.

переглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за позовом

ОСОБА_1

до

ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , Міністерство оборони України,

про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні

за апеляційною скаргою

ОСОБА_1 , поданою її представником ОСОБА_5 ,

на рішення Центрального районного суду м. Миколаєва, ухвалене суддею Саламатіним О.В., 12 червня 2026 року в приміщенні цього ж суду, дата складення повного тексту рішення не зазначена,

у с т а н о в и в:

У червні 2025 року ОСОБА_6 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про встановлення юридичного факту перебування фізичної особи на утриманні, а саме: перебування її, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на утриманні у її батька, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на момент його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування позову зазначала, що вона є єдиною донькою загиблого ОСОБА_7 . З дитинства до часу загибелі батька вона мала з ним тісний зв`язок як донька та батько, проживали в одному будинку, проводили вільний час, будували спільні плани, мали теплі, довірливі відносини. Батько завжди дбав про добробут та благополуччя, піклувався про неї та її дітей, своїх онуків. Під час військової служби зв`язок між ними не припинявся, вони постійно спілкувалися по телефону, переписувалися. Оскільки на момент смерті батька – ІНФОРМАЦІЯ_3 , вона ніде не працювала, так як займалася вихованням своїх дітей та навчалася, а тому фактично знаходилася на утриманні свого батька, який регулярно перераховував кошти на її утримання та її дітей. Фактично єдиним, постійним джерелом підтримки, яке забезпечувало її існування, була фінансова допомога батька- загиблого військовослужбовця ОСОБА_7 .

Посилаючись на викладене, з метою захисту своїх прав на отримання одноразової грошової допомоги передбаченої статтею 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» ОСОБА_1 просила встановити факт перебування її на утриманні свого загиблого батька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка не надала суду належних, достатніх та допустимих доказів, які б достовірно підтверджували факт перебування її на утриманні батька.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – ОСОБА_5 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позов.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом фактично проігноровано ключові обставини, які свідчать про реальну матеріальну залежність позивачки від її батька. На момент загибелі військовослужбовця позивачка самостійно виховувала двох малолітніх дітей, була матір`ю, яка самостійно здійснювала їх утримання та догляд, офіційно не працювала та не мала власного стабільного доходу. Саме необхідність постійного догляду за двома малолітніми дітьми об`єктивно позбавляла її можливості працевлаштуватися та отримувати самостійний дохід, достатній для забезпечення себе та дітей. Крім того, судом не враховано, що мати позивачки також не була офіційно працевлаштована та не мала самостійного доходу, який дозволяв би надавати матеріальну допомогу доньці та її дітям. Таким чином, єдиною особою, яка фактично забезпечувала позивачку матеріально, був її батько — ОСОБА_7 , який систематично надавав грошові кошти на утримання доньки та її малолітніх дітей.

Крім того, судом не було взято до уваги пояснення свідків, які в судовому засіданні підтвердили, що позивачка перебувала на утриманні у її батька на момент його смерті. Допомога батька носила постійний характер, була регулярною, значною за своїм розміром та спрямовувалася на забезпечення повсякденних потреб позивачки та її дітей.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином (а.с.210-214) . У зв`язку з чим, суд розглядав справу у їх відсутність відповідно до ч.2 ст. 372 ЦПК України.

Третя особа ОСОБА_3 у судовому засіданні підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є донькою ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження (повторного) серія НОМЕР_1 від 31 жовтня 2023 року

30 серпня 2017 року ОСОБА_8 зареєструвала шлюб з ОСОБА_9 , у зв`язку з чим змінила прізвище після державної реєстрації шлюбу на « ОСОБА_10 ».

З матеріалів справи вбачається, що під час шлюбу ОСОБА_1 народила двох ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

07 травня 2018 року Новоодеським районним судом Миколаївської області у справі №482/650/18, видано судовий наказ, яким стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дочки ОСОБА_11 , у розмірі 1/4 частини всіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісяця, починаючи з 25 квітня 2018 року до досягнення дитиною повноліття.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 28 травня 2019 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_9 розірвано.

Рішенням Новоодеського районного суду Миколаївської області від 19 листопада 2020 року у справі №482/779/20 виключено з актового запису №28 про народження ОСОБА_13 відомості, внесені 10 квітня 2020 року Новоодеським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса), Україна, про батьківство ОСОБА_9 .

Судом також встановлено, що позивачка проживала та була зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , в будинку, що належить бабусі ОСОБА_3 . В зазначеному будинку були також зареєстровані: 1. ОСОБА_13 – праонук; 2. ОСОБА_4 – невістка; 3. ОСОБА_1 – онука; 4. ОСОБА_11 – праонука, про що свідчить довідка №9581, видана Виконавчим комітетом Новоодеської міської ради від 01 листопада 2023 року

Також в довідці зазначено, що за даною адресою на момент смерті ОСОБА_7 зареєстровані та фактично проживають донька ОСОБА_1 та її малолітні діти ОСОБА_13 та ОСОБА_11 . ОСОБА_1 знаходилася на утриманні свого батька ОСОБА_7 .

Згідно довідки від 29 травня 2025 року №11/415, виданої Миколаївським базовим медичним фаховим коледжем Миколаївської обласної ради, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , навчалася у вказаному закладі на заочній формі навчання з 01 вересня 2021 року (Наказ від 12 серпня 2021 року № 160-ст) по 30 грудня 2023 року (наказ про відрахування з числа студентів за невиконання навчальної програми (академічну заборгованість) від 30 грудня 2023 року № 314/ст.

Згідно фото, наданих позивачкою, ОСОБА_7 час від часу проводив час з донькою та онуками.

У судовому засіданні в суді першої інстанції свідок ОСОБА_14 зазначила, що на початку війни позивачка зі своїми дітьми виїхала за кордон де постійно і проживає, мати позивачки лише раз приїжджала на похорони ОСОБА_15 . До війни, на переконання свідка, батько - ОСОБА_16 не утримував позивачку, оскільки фінансово був не взмозі цього робити.

Свідки ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , зазначили, що знають сім`ю позивачки давно та зі слів позивачки їм відомо, що ОСОБА_16 утримував свою доньку ОСОБА_19 .

Свідки ОСОБА_20 та ОСОБА_21 зазначили, що Акт обстеження по факту проживання ОСОБА_1 від 31 жовтня 2023 року та Довідка №9581 від 01 листопада 2023 року були заповнені на підставі домової книги та лише зі слів свідків ОСОБА_3 , яка є бабусею позивачки, та ОСОБА_22 , які зазначили, що на утриманні ОСОБА_7 перебувають його донька, онуки та колишня дружина.

З матеріалів справи також вбачається, що позивачка ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 18 жовтня 2023 року на свій рахунок в АТ КБ «Приватбанк» отримувала кошти, а саме: 13 січня 2023 року зараховано грошові кошти від ОСОБА_9 по аліментам в розмірі 4020 грн 10 коп; 19 січня 2023 року зараховано виплати соціального фонду в розмірі 860 грн; 08 лютого 2023 року зараховано виплати соціального фонду в розмірі 860 грн; 14 лютого 2023 року зараховано грошові кошти від ОСОБА_9 по аліментам в розмірі 4020 грн 10 коп; 10 березня 2023 року зараховано виплати соціального фонду в розмірі 860 грн; 14 березня 2023 року зараховано грошові кошти від ОСОБА_9 по аліментам в розмірі 4020 грн 10 коп; 22 квітня 2023 року зараховано грошові кошти від ОСОБА_9 по аліментам в розмірі 4020 грн 10 коп ; 30 травня 2023 року поповнення власної карти готівкою у відділенні «Миколаївське № 11» в розмірі 11851 грн. 25 коп., 30 червня 2023 року зарахування переказу на карту НОМЕР_2 , виплата переказу TRANSFERGO 33494478-A, Р-І Olha Kiriluk vid Olga Kiriliuk в розмірі 11808 грн 48 коп; 05 червня 2023 року зарахування переказу на карту НОМЕР_3 , виплата переказу TRANSFERGO 33543145-А, Р-І Olha Kiriluk vid Olga Kiriliuk в розмірі 13583 грн 73 коп ; 06 липня 2023 р. зараховано виплати соціального фонду в розмірі 2150 грн 40 коп; 11 липня 2023 року зараховано виплати соціального фонду в розмірі 12095 грн. 32 коп; 18 липня 2023 року зараховано переказ на карту в розмірі 5000 грн; 31 липня 2023 року зараховано переказ на карту в розмірі 7000 грн; 08 серпня 2023 року зараховано виплати соціального фонду в розмірі 1075 грн 20 коп; 08 серпня 2023 року зараховано виплати соціального фонду в розмірі 6047 грн 66 коп; 17 серпня 2023 року зараховано переказ на карту в розмірі 10 000 грн. 25 серпня 2023 року зараховано грошові кошти від ОСОБА_9 по аліментам в розмірі 6030 грн 15 коп; 29 серпня 2023 року зараховано переказ на карту в розмірі 10 000 грн; 08 вересня 2023 року зараховано виплати соціального фонду в розмірі 1075 грн 20 коп; 08 вересня 2023 року зараховано виплати соціального фонду в розмірі 6047 грн 66 коп; 18 вересня 2023 року зараховано переказ на карту в розмірі 10 000 грн; 03 жовтня 2023 року зараховано переказ на карту в розмірі 5000 грн та 10 000 грн; 06 жовтня 2023 року зараховано виплати соціального фонду в розмірі 1075 грн. 20 коп; 06 жовтня 2023 року зараховано виплати соціального фонду в розмірі 6047 грн 66 коп; 10 жовтня 2023 року зараховано переказ на карту в розмірі 10 000 грн.

Відповідно до сповіщення про смерть №66 від 19 жовтня 2023 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який був призваний на військову службу за мобілізацією 07 березня 2023 року ІНФОРМАЦІЯ_4 , загинув ІНФОРМАЦІЯ_3 в районі н.п. Синьківка, Куп`янського району, Харківської області, під час виконання бойового завдання, під час штурмових дій противника, які супроводжувались щільними артилерійськими (мінометними) обстрілами.

Факт смерті ОСОБА_7 підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_4 виданим Новоодеським відділом ДРАЦС у Миколаївському районі Миколаївської області ПМУМЮ (м. Одеса) 27 жовтня 2023 року.

Обґрунтовуючи свої вимоги, заявниця вказала, що встановлення цього факту необхідне їй для отримання одноразової грошової допомоги сім`ям загиблих (померлих) захисників і захисниць України, передбаченої Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

За змістом частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (тут і далі - в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_7 ) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до положень пункту 1 частини другої статті 16 вказаного Закону одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі, зокрема, загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання обов`язків військової служби.

Пунктом 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового та начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» (в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_7 ) установлено, що сім`ям загиблих осіб, зазначених у пункті 1 цієї постанови, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000 гривень, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", крім громадян Російської Федерації або Республіки Білорусь та осіб, які постійно проживають на територіях цих країн, осіб, які засуджені за державну зраду, колабораційну діяльність, пособництво державі-агресору. Особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, можуть реалізувати це право з дня його виникнення. Днем виникнення такого права є дата загибелі особи, зазначеної у пункті 1 цієї постанови, в період дії воєнного стану, що зазначена у свідоцтві про смерть.

Відповідно до статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого).

У цій же нормі права зазначено, що утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця.

Відповідно до частини першої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (тут і далі - в редакції, чинній на дату смерті ОСОБА_7 ) право на пенсію в разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сімей загиблих, померлих або таких, що пропали безвісти військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, які перебували на їх утриманні (стаття 31).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються діти, брати, сестри та онуки, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали особами з інвалідністю до досягнення 18 років. При цьому братам, сестрам та онукам право на пенсію надається у тих випадках, якщо у них немає працездатних батьків (пункт «а» частини четвертої статті 30 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Непрацездатними членами сім`ї вважаються дружина (чоловік) або один з батьків чи дід, бабуся, брат або сестра, незалежно від віку і працездатності, якщо вона (він) зайнята доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками померлого годувальника, які не досягли 8-річного віку, і не працює (пункт «д» частини четвертої статті 30 ЗаконуУкраїни «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Члени сім`ї померлого вважаються такими, що перебували на його утриманні, якщо вони були на його повному утриманні або одержували від нього допомогу, яка була для них постійним і основним джерелом засобів до існування (частина перша статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»).

Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений у Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 лютого 2026 року у справі № 308/17634/23, яка підлягає врахуванню під час розгляду цієї справи відповідно до частини третьої статті 400 ЦПК України, вказано, що для цілей визначення того, чи є особа утриманцем у розумінні чинного на момент виникнення спірних правовідносин законодавства, необхідно встановити, чи має така особа право на призначення пенсії в разі втрати годувальника за приписами Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Положення статті 16-1 Закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» свідчать, що для цілей призначення та отримання одноразової грошової допомоги, утриманці визначаються, як члени сім`ї, що мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Системний аналіз наведеного вище законодавства дає підстави для висновку, що станом на дату смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 законодавець передбачив, що повнолітня дитина загиблого військовослужбовця має право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, якщо вона була утриманцем загиблого, тобто мала право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Водночас право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» повнолітня дитина мала у випадку, якщо, в розумінні цього закону, була непрацездатним членом сім`ї загиблого військовослужбовця та перебувала на його утриманні.

Установивши, що ОСОБА_1 на момент загибелі батька була повнолітньою, а доказів, які б підтверджували її належність до категорії непрацездатних осіб, які мають право отримання пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», нею не надано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про встановлення факту перебування на утриманні.

Доводи позивачки про те, що вона не мала самостійного заробітку, оскільки доглядала за двома малолітніми дітьми, не була працевлаштована та єдиною особою, яка фактично забезпечувала позивачку матеріально, був її батько - ОСОБА_7 , який систематично надавав грошові кошти на утримання доньки та її малолітніх дітей, колегія суддів не може прийняти до уваги з огляду на наступне.

Факт перебування фізичної особи на утриманні померлого встановлюється судом, зокрема, для призначення пенсії чи відшкодування шкоди за умови, що утримання було повним або допомога, яка надавалась утриманцю була постійним і основним джерелом засобів до існування, навіть коли утриманець (заявник) мав заробіток, одержував пенсію, стипендію тощо. Повне утримання означає відсутність у члена сім`ї інших джерел доходів, окрім допомоги померлого. Якщо, крім допомоги, що надавалася померлим, особа мала інші джерела доходів, то слід встановити, чи була допомога годувальника постійним і основним джерелом засобів до існування. Постійний характер допомоги означає, що вона була не одноразовою, а надавалась систематично, протягом певного періоду часу, не менше 1 (одного) року, і що померлий взяв на себе обов`язок щодо утримання цього члена сім`ї. Основне значення допомоги слід з`ясувати шляхом порівняння розміру допомоги з боку померлого та інших доходів. Вирішення питання залежить від співвідношення розмірів допомоги та інших одержуваних доходів. Утримання може полягати у систематичній грошовій допомозі у вигляді грошових переказів, продуктових чи речових посилок тощо.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 22 жовтня 2020 року у справі №210/343/19, від 22 травня 2019 року у справі №520/6518/17, від 27 червня 2018 року у справі №210/2422/16-ц, від 13 січня 2021 року у справі №592/17552/18.

Разом з цим, з матеріалів справи вбачається, що допомога, яку ОСОБА_1 отримувала від батька, була для неї додатковою підтримкою, а не єдиним або основним джерелом засобів існування.

Так позивачкою надано докази про перекази їй коштів батьком ОСОБА_7 в період з 18 липня 2023 року по 10 жовтня 2023 року включно, тобто на протязі 2 місяців і 3 тижнів в сумі загалом на 67000 грн., що не свідчить, що допомога була систематичної (протягом року), носила постійний характер і була основним джерелом засобів існування, а тому вказані обставини також не підтверджують наявність правових підстав для визнання ОСОБА_23 утриманкою загиблого військовослужбовця у розумінні статті 31 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Також суд першої інстанції, надав належну оцінку показам свідків, які у сукупності з поданими доказами не доводять факт перебування позивачки на утриманні батька після досягнення нею повноліття, а також постійного спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності спільного побуту, наявності взаємних права і обов`язків, що притаманних сім`ї.

Таким чином, установивши, що ОСОБА_1 на момент загибелі батька була повнолітньою, а доказів, які б підтверджували її належність до категорії непрацездатних осіб, які мають право отримання пенсії у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», нею не надано, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про встановлення факту перебування на утриманні.

За такого, колегія суддів не вбачає підстав для скасування судового рішення ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану її представником Заруднім Олександром Вікторовичем, залишити без задоволення.

Рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 12 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення з підстав, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: Н.О. Шаманська

Судді: Т.Б.Кушнірова

І.В.Лівінський

Повний текст постанови складено 14 вересня 2026 року.