Вирок від 13 вересня 2026 р. у справі №139/118/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 139/118/26

Провадження №11-кп/801/835/2026

Категорія: 227

Головуючий у суді 1-ї інстанції ОСОБА_1

Доповідач: ОСОБА_2

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

головуючого-судді ОСОБА_2 ,

суддів: ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 ,

з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

обвинуваченого у режимі

відеоконференції ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця в залі суду матеріали кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025020160000575 від 04.12.2025 за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_8 на вирок Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 08.07.2026, яким

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Любомирівка Новоушицького районного Хмельницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, раніше не судимого, пенсіонера,

визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначено покарання у виді позбавлення волі строком на 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки, на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання з іспитовим строком тривалістю 3 (три) роки, із покладеними обов`язками, передбаченими ст. 76 КК України.

Вирішено питання з початком обчислення іспитового строку, початкому строку відбування додаткового покарання, процесуальними витратами та долею речових доказів.

В С Т А Н О В И В:

За вироком Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 08.07.2026 ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України за таких обставин.

03.12.2025 близько 22:00 год., більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_7 , керуючи технічно справним автомобілем марки «DACIA» моделі «DUSTER», державний номерний знак НОМЕР_1 , який згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 належить на праві власності ОСОБА_9 , рухаючись в темну пору доби по сухому забрудненому дорожньому покриттю у вигляді асфальтобетону автошляхом Т-0211 «Вербовець - Наддністрянське - Новодністровськ - Білоусівка», на 4-му кілометрі, неподалік електроопори № 32, у напрямку села Вербовець Могилів-Подільського району Вінницької області, разом із пасажирами ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , маючи об`єктивну можливість спостерігати за дорожньою обстановкою, проявляючи злочинну самовпевненість, не врахував дорожню обстановку, не обрав безпечної швидкості руху, не забезпечив постійного контролю за рухом транспортного засобу, внаслідок чого не впорався з керуванням ним, виїхав на смугу зустрічну руху, допустив з`їзд автомобіля за межі проїзної частини в кювет, де здійснив зіткнення з деревом.

Своїми діями ОСОБА_7 порушив вимоги п. п. 12.1., 12.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 (із змінами), якими передбачено, що під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен враховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, а у темну пору доби та в умовах недостатньої видимості швидкість руху повинна бути такою, щоб водій мав змогу зупинити транспортний засіб у межах видимості дороги.

Унаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_9 отримав такі тілесні ушкодження: закрита травма грудної клітини - забій правої легені, закриті переломи 3, 4, 5, 6, 7 ребер справа; закритий перелом правої ключиці зі зміщенням, які утворились від дії тупого (-их) предмета (-ів), по механізму - удар, при дорожньо-транспортній пригоді, та належать: всі в сукупності та кожне окремо до ушкоджень середнього ступеня тяжкості, які спричиняють тривалий розлад здоров`я більше 21 доби, згідно п. 2.2.1. «в» «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень».

Також внаслідок вказаної дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_10 отримав наступні тілесні ушкодження: перелом тіла С2 хребця, який утворився від дії тупого (-их) предмета (-ів), по механізму - удар, при дорожньо-транспортній пригоді, та належить до категорії тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили небезпечні для життя явища на час їх утворення, згідно п. 2.1.3. «е» «Правил судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень».

Порушення водієм автомобіля марки «DACIA» моделі «DUSTER», державний номерний знак НОМЕР_1 , ОСОБА_7 вимог п. 12.1. Правил дорожнього руху знаходяться у причинному зв`язку з виникненням даної дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками у виді спричинення середнього ступеня тяжкості тілесних ушкоджень ОСОБА_9 та заподіяння тяжких тілесних ушкоджень ОСОБА_10 .

Таким чином, дії ОСОБА_7 судом першої інстанції були правильно кваліфіковані на ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та заподіяли потерпілому тяжке тілесне ушкодження.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, прокурор подала апеляційну скаргу, у якій просила вирок Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 08.07.2026 стосовно ОСОБА_7 скасувати в частині призначеного покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, та ухвалити в цій частині новий вирок.

Просила призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки. На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю 3 роки, та відповідно до пп. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на нього обов`язки: періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти цей орган про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом із питань пробації. У решті вирок просила залишити без змін.

Апеляційну скаргу мотивує тим, що, не оспорюючи фактичних обставин вчиненого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, правильності правової кваліфікації його дій та доведеності винуватості, прокурор вважає вирок суду першої інстанції таким, що підлягає скасуванню в частині призначеного покарання через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, яке потягло за собою невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості.

На обґрунтування своїх вимог прокурор посилається на положення статей 75, 77 КК України та роз`яснення, викладені у п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», відповідно до яких, звільняючи особу від відбування основного покарання з випробуванням, суд згідно зі ст. 77 КК України може призначити додаткові покарання, зокрема позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. При цьому додаткові покарання виконуються реально, про що суд має зазначити в резолютивній частині вироку.

Разом із тим, як зазначає прокурор, суд першої інстанції, призначивши ОСОБА_7 основне покарання у виді позбавлення волі та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, усупереч наведеним вимогам закону звільнив його від відбування не лише основного, а й додаткового покарання.

Зокрема, застосовуючи до ОСОБА_7 положення ст. 75 КК України, суд не зазначив, що обвинувачений підлягає звільненню з випробуванням лише від відбування основного покарання. На переконання прокурора, звільнивши ОСОБА_7 від відбування як основного, так і додаткового покарання з випробуванням та встановивши іспитовий строк, суд допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 413 КПК України є підставою для скасування вироку.

Крім того, прокурор наголошує, що таке неправильне застосування судом першої інстанції положень статей 75, 77 КК України призвело до невідповідності призначеного ОСОБА_7 покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок м`якості, що згідно із ч. 2 ст. 409, ст. 414 КПК України є підставою для скасування вироку.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу та просив її задовільнити, позицію обвинуваченого, який не заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, вивчивши та перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу прокурора слід задовільнити з наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Указаним вимогам вирок суду не відповідає.

Висновки суду першої інстанції щодо доведеності винуватості ОСОБА_7 у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження та заподіяло іншому потерпілому тяжке тілесне ушкодження, а також правильність кваліфікації його дій за ч. 2 ст. 286 КК України в апеляційній скарзі не оспорюються.

З огляду на положення ч. 3 ст. 349 КПК України та межі апеляційного перегляду, визначені ст. 404 КПК України, фактичні обставини кримінального провадження і доведеність винуватості ОСОБА_7 колегією суддів повторно не перевіряються.

Предметом апеляційного перегляду є правильність застосування судом першої інстанції положень статей 75, 77 КК України під час вирішення питання про звільнення ОСОБА_7 від відбування призначеного покарання з випробуванням.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого.

Частиною 2 цієї ж статті покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Згідно з ст. 65 КК України суд призначає покарання: 1) у межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, за винятком випадків, передбачених частиною другою статті 53 цього Кодексу; 2) відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу; 3) враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

За змістом ч. 2 ст. 65 КК України визначає, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.

Як убачається з вироку, суд першої інстанції врахував, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий необережний злочин, унаслідок якого одному потерпілому спричинено тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, а іншому - тяжкі тілесні ушкодження.

Водночас суд зважив на те, що обвинувачений раніше не судимий, позитивно характеризується за місцем проживання, має похилий вік та незадовільний стан здоров`я, повністю визнав свою винуватість, щиро розкаявся, активно сприяв розкриттю кримінального правопорушення, а потерпілі не мають до нього претензій матеріального чи морального характеру.

Обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.

Урахувавши сукупність наведених обставин, а також висновок органу пробації про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, суд першої інстанції призначив йому за ч. 2 ст. 286 КК України основне покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки та додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Колегія суддів погоджується з визначеними судом першої інстанції видом і розміром основного та додаткового покарань, а також із висновком про можливість виправлення ОСОБА_7 без реального відбування основного покарання у виді позбавлення волі.

Водночас під час застосування положень ст. 75 КК України суд першої інстанції допустив неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, призначаючи покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п`яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.

За змістом ст. 77 КК України у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення державної нагороди України.

Позбавлення права керувати транспортними засобами є різновидом передбаченого ст. 55 КК України покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю та, у разі його призначення як додаткового покарання одночасно зі звільненням від відбування основного покарання з випробуванням, підлягає реальному й самостійному виконанню.

Такий висновок узгоджується з положеннями п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 № 7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими при звільненні особи від відбування основного покарання з випробуванням суд може призначити додаткові покарання, передбачені ст. 77 КК України. При цьому додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд повинен чітко зазначити в резолютивній частині вироку.

Крім того, відповідно до роз`яснень, викладених у пунктах 20, 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», під час призначення покарання за кримінальні правопорушення проти безпеки дорожнього руху суд повинен ураховувати не лише наслідки, які настали, а й характер допущених порушень, ставлення винного до них та його поведінку після вчинення кримінального правопорушення. У кожному випадку засудження за ч. 2 ст. 286 КК України суд має вирішити питання про доцільність застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами та належним чином мотивувати відповідне рішення.

Суд першої інстанції, зважаючи на обставини дорожньо-транспортної пригоди, характер допущених ОСОБА_7 порушень Правил дорожнього руху, наявність двох потерпілих і тяжкість заподіяних їм тілесних ушкоджень, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на максимальний передбачений строк 3 роки.

Однак у резолютивній частині вироку суд, застосувавши ст. 75 КК України, постановив звільнити ОСОБА_7 «від відбування призначеного покарання з випробуванням», не зазначивши, що таке звільнення стосується виключно основного покарання у виді позбавлення волі.

Використане судом формулювання за своїм буквальним змістом поширює звільнення з випробуванням як на основне, так і на додаткове покарання, що не відповідає положенням статей 75, 77 КК України.

Подальша вказівка суду про обчислення строку додаткового покарання з моменту набрання вироком законної сили не усуває зазначеної помилки, оскільки резолютивна частина вироку містить взаємовиключні положення щодо порядку виконання додаткового покарання. Судове рішення повинно бути чітким, однозначним та придатним до виконання, а його зміст не може залежати від припущень або довільного тлумачення органом, на який покладено його виконання.

Отже, суд першої інстанції неправильно витлумачив положення ст. 75 КК України та не застосував належним чином ст. 77 КК України, внаслідок чого безпідставно поширив звільнення з випробуванням на призначене ОСОБА_7 додаткове покарання.

Відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, яке тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є, зокрема, незастосування судом закону, який підлягає застосуванню, та неправильне тлумачення закону, що суперечить його точному змісту.

Таке неправильне застосування кримінального закону фактично призвело до незастосування реально призначеного додаткового покарання, а тому покарання ОСОБА_7 у цій частині є явно несправедливим унаслідок м`якості в розумінні ст. 414 КПК України.

З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги прокурора є обґрунтованими, а вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання не відповідає вимогам закону.

Згідно з п. 4 ч. 1, ч. 2 ст. 409 КПК України неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення й особі обвинуваченого є підставами для скасування або зміни судового рішення.

Відповідно до пунктів 2, 4 ч. 1 ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі: необхідності застосування більш суворого покарання; неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

Таким чином, вирок суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині призначеного ОСОБА_7 покарання з ухваленням у цій частині нового вироку, яким положення ст. 75 КК України слід застосувати виключно до основного покарання у виді позбавлення волі, а призначене додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами належить виконувати реально.

В іншій частині вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а тому його слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 409, 413, 414, 419, 420 КПК України, суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні – прокурора Могилів-Подільської окружної прокуратури Вінницької області ОСОБА_8 – задовольнити.

Вирок Мурованокуриловецького районного суду Вінницької області від 08.07.2026, яким ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України – скасувати, у частині призначеного покарання та ухвалити в цій частині новий вирок.

Визнати ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 4 (чотири) роки з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 (три) роки.

На підставі ст. 75 КК України звільнити ОСОБА_7 від відбування основного покарання у виді позбавлення волі з випробуванням, установивши іспитовий строк тривалістю 3 (три) роки.

На підставі пп. 1, 2 ч. 1, п. 2 ч. 3 ст. 76 КК України покласти на ОСОБА_7 такі обов`язки:

-періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

-повідомляти уповноважений орган із питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

-не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом із питань пробації.

У решті вирок залишити без змін.

Вирок суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржений до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення.

Судді:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4