Рішення від 08 вересня 2026 р. у справі №650/2535/26 — Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Великоолександрівський районний суд Херсонської області

Справа № 650/2535/26

Провадження № 2/650/2945/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2026року Великоолександрівський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого - судді Хомик І.І.,

за участі секретаря – Дорошенко Т.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селище Велика Олександрівка цивільну справу за позовом представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Тягінської сільської ради Бериславського району Херсонської області про визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою,

в с т а н о в и в :

Представник позивача ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в інтересах ОСОБА_2 до Тягинської сільської ради Бериславського району Херсонської області, про визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою.

Позовні вимоги мотивує тим, що ОСОБА_2 , відповідно до рішення Високівської сільської ради народних депутатів Бериславського району Херсонської області №55 від 16.09.1992 року, отримав на праві постійного користування земельну ділянку 50 га у довічне успадковуване володіння для селянського (фермерського) господарства. Позивачу було надано Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №135, що підтверджується копією вказаного акту.

Позивач звернувся до органів ГУ Держгеокадастру України в Херсонській області з метою отримання дублікату акту та відповідних його реквізитів, однак позивачу було повідомлено, що у ГУ відсутня можливість надати відповідну інформацію, так як приміщення в якому перебувають документи знаходиться в м. Берислав, який перебуває під обстрілами.

На даний час власником земельної ділянки, яка перебуває у користуванні позивача на праві довічного успадковуваного володіння землею є Тягинська сільська рада.

Оскільки відсутній оригінал документу необхідний для здійснення державної реєстрації речового права на довічне успадковуване володіння землею з кадастровим номером 6520680600:04:001:0205 площею 50 га, наданої на підставі відповідно до рішення Високівської сільської ради народних депутатів Бериславського району Херсонської області №55 від 16.09.1992 року, у зв`язку з чим єдиним способом захисту свої прав є звернення до суду в порядку ст. 396 ЦК України.

Представник позивача, позивач в судове засідання не з`явилися, надали заяву про розгляд справи без їх участі. Просять позовні вимоги задовольнити.

Представник Тягинської сільської ради Бериславського району Херсонської області у судове засідання не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, вказавши, що проти задоволення позову не заперечують.

Суд, дослідивши всі обставини справи, оцінивши докази у їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до рішення Високівської сільської ради народних депутатів Бериславського району Херсонської області №55 від 16.09.1992 року позивач отримав на праві постійного користування земельну ділянку 50 га, з кадастровим номером 6520680600:04:001:0205 у довічне успадковуване володіння для селянського (фермерського) господарства. Відповідно вказане право підтверджується Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №135. Однак оригінал вказаного документу, необхідний для здійснення державної реєстрації речового права на довічне успадковуване володіння землею, у позивача відсутній.

з кадастровим номером 6520680600:04:001:0205 площею 50 га, наданої на підставі відповідно до рішення Високівської сільської ради народних депутатів Бериславського району Херсонської області №55 від 16.09.1992 року.

Користування та володіння позивачем земельною ділянкою підтверджується:

- Наказом ГУ Держгеокадастру у Херсонській області №891-СГ від 15.03.2019 відповідно до якого надано дозвіл, в т.ч. позивачуна розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність як членам ФГ земельних ділянок відповідно до Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №135;

- статутом СФГ «Відродження Хутора», відповідно до розділу 5 якого, до земель СФГ належить земельна ділянку з кадастровим номером 6520680600:04:001:0205 відповідно до Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №135;

- свідоцтвом про державну реєстрацію СФГ «Відродження Хутора»;

- витягом з ДЗК про земельну ділянку з кадастровим номером 6520680600:04:001:0205;

- наказом про призначення позивача директором СФГ.

Суд, дослідивши всі обставини справи, оцінивши докази у їх сукупності, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що між сторонами виник спір, який полягає у доведенні позивачем факту права довічного успадкованого володіння земельної ділянки.

Надані сторонами докази є належними, допустимими, достовірними та достатніми і підтверджують наступні фактичні обставини.

Чинним законодавством, зокрема Постановою Верховної Ради Української РСР від 05.12.1990 року № 511 «Про вирішення питань, пов`язаних із правом власності на землю» визначено, що громадянам надавалися земельні ділянки для ведення селянського й особистого підсобного господарства, садівництва, будівництва та обслуговування жилих будинків, задоволення інших потреб, передбачених законом, у довічне успадковуване володіння.

Земельним кодексом Української РСР від 18.12.1990 року також передбачалось право громадян на довічне успадковування володіння землею, а Постановою Верховної Ради Української РСР від 27.03.1991 року № 889 «Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок», які втратили чинність, затверджено форму державного акта на право довічного успадковуваного володіння землею та умови надання такого права.

З введенням в дію Земельного кодексу Української РСР від 18.12.1990 року (в редакції від 13.03.1992 року) надання такого права не передбачалось, але підпунктом другим п. 5 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18.12.1990 року № 562 «Про порядок введення в дію Земельного кодексу Української РСР» передбачалося, що громадяни, підприємства, установи і організації, які мають у користуванні земельні ділянки, наданні їм до введення в дію цього Кодексу, зберігають свої права на користування до оформлення ними у встановленому порядку прав власності на землю або землекористування.

Поняття «користування землею» у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року (стаття 7) поряд з постійним (без заздалегідь встановленого строку) передбачало тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до десяти років). Користування землею на умовах оренди для сільськогосподарських цілей, як правило, мало бути довгостроковим. Для ведення селянського (фермерського) господарства земля надавалася в оренду районною, міською радою (частина третя статті 8). У зазначеному кодексі з`явилася нова форма володіння землею: довічне успадковуване володіння, яке надавалося громадянам, зокрема, для ведення селянського (фермерського) господарства, ведення особистого підсобного господарства, будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, у разі одержання у спадщину жилого будинку або його придбання і т. ін., та постійне володіння, яке надавалося колгоспам, радгоспам, іншим державним, кооперативним, громадським підприємствам, установам і організаціям, релігійним організаціям.

Земельний кодекс України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної і приватної власності громадян на землю зокрема право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (стаття 6). Громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства із земель, що перебувають у державній власності, земля надавалася у постійне користування (без заздалегідь установленого строку), а для городництва, сінокосіння, випасання худоби, ведення селянського (фермерського) господарства - у тимчасове користування (короткострокове - до трьох років і довгострокове - від трьох до двадцяти п`яти років) (стаття 7). Проте чіткого розмежування випадків, коли земельні ділянки можуть надаватися у користування для ведення селянського (фермерського) господарства, а коли - в оренду, в цьому кодексі не здійснено.

Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір, забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь-якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з не переоформленням правового титулу.

Відповідно до роз`яснень викладених в п. 8 Постанови Верховного Ради України від 13.03.1992 року №2200 «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», громадяни, підприємства, установи, організації, яким було надано у встановленому порядку земельні ділянки у довічне успадковуване або постійне володіння, зберігають свої права на використання цих земельних ділянок до оформлення права власності або землекористування відповідно до Земельного кодексу України.

Згідно з пунктом 6 Постанови Верховної Ради Української РСР від 18 грудня 1990 року №563 «Про земельну реформу» визначено, що громадяни, підприємства, установи й організації, які мають в користуванні земельні ділянки, надані їм до введення у дію Земельного кодексу Української РСР, повинні до 15 березня 1994 року оформити право власності або право користування землею. Після закінчення вказаного строку раніше надане їм право користування земельною ділянкою втрачається. Згідно з Постановою Верховної Ради України від 17.02.2004 р. № 1492 дію вказаного пункту продовжено до 01 січня 2008 року.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп положення пункту 6 розділу X «Перехідні положення» Земельного кодексу України та пункту 6 Постанови Верховної Ради України «Про земельну реформу» від 18 грудня 1990 року № 563-ХІІ визнано неконституційними та такими, що втрачають чинність з дня ухвалення зазначеного рішення.

Таким чином, користувачі земельних ділянок, право яких посвідчено Державним актом на право довічного успадковуваного володіння землею, не можуть бути позбавлені права користування і не зобов`язані переоформити його на право власності чи укласти договір оренди земельної ділянки.

В мотивувальній частині рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року, суд зазначав, що визнавши право приватної власності громадян на земельні ділянки, які були надані в постійне користування, встановивши порядок набуття цього права у зазначених нормативно-правових актах шляхом безоплатної передачі, держава має вжити всіх необхідних заходів щодо забезпечення безперешкодного набуття громадянами права приватної власності на земельні ділянки.

Згідно ч. 3 ст. 41 Конституції України, громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону.

Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Таким чином, стосовно права довічного успадковуваного володіння земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

Згідно ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.ст. 76, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 16 ЦК України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Враховуючи наведене, суд вважає за необхідне задовольнити позов повністю та визнати за позивачем право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а отже позов підлягає задоволенню.

Обраний позивачем спосіб захисту невизнаного права відповідає вимогам закону та змісту правовідносин.

При цьому при вирішенні спору суд не застосував положення статей 328, 392 ЦК України на які посилалися сторони з огляду на те, що вказаними нормами права врегульовані підстави та порядок здійснення захисту права власності, яке не було предметом розгляду.

Відповідно до ч.3 ст. 141 ЦПК України, враховуючи, що вказаний спір підлягав вирішенню виключно в судовому порядку, дії або бездіяльність органу місцевого самоврядування не могли призвести до захисту спадкових прав позивача, не були спрямовані на їх порушення та не призвели до цього, відповідач сприяв якнайшвидшому вирішенню спору та надав суду усі необхідні відомості та докази, та приймаючи до уваги не наполягання позивача на покладенні судових витрат на відповідача, суд вважає, що останні відшкодуванню не підлягають.

Керуючись статтями 12, 13, 141, 200, 209, 259, 263 – 265 ЦПК України та вищенаведеними положеннями цивільного законодавства, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги представника позивача ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_3 до Тягінської сільської ради Бериславського району Херсонської області про визнання права довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою – задовольнити.

Визнати за за ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою з кадастровим номером 6520680600:04:001:0205 площею 50 га, що розташована на території Тягинської сільської ради, Бериславського району, Херсонської області, наданої на підставі рішення Високівської сільської ради народних депутатів Бериславського району Херсонської області №55 від 16.09.1992 року, про що видано відповідний Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею, який зареєстровано у Книзі записів державних актів на право довічного успадковуваного володіння землею за №135.

Судові витрати покласти на позивача.

Рішення суду може бути оскаржено до Херсонського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя ________________ Ірина ХОМИК