Постанова від 02 вересня 2026 р. у справі №404/9873/25 — Кропивницький апеляційний суд

ПОСТАНОВА

Іменем України

03 вересня 2026 року м. Кропивницький

справа № 404/9873/25

провадження № 22-ц/4809/1546/26

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого судді Єгорової С. М., суддів: Мурашка С. І., Чельник О. І.,

секретар судового засідання Діманова Н. І.,

учасники справи:

позивач – ОСОБА_1 ,

відповідач – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Сьорою Оксаною Миколаївною, на рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 19 травня 2026 року у складі головуючого судді Іванової Н. Ю.

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог, відзиву на позов та рішення суду першої інстанції.

У вересні 2025 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 , в якому просила стягнути з відповідача на її користь аліменти у розмірі 1/4 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на утримання неповнолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , починаючи з дня подачі позову до суду і до досягнення дитиною повноліття.

В обґрунтування позову зазначила, що 05 вересня 2020 року Фортечним районним у міста Кропивницькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) між позивачкою та відповідачем було зареєстровано шлюб, про що складено відповідний актовий запис за № 376. У шлюбі у них народився син – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження.

Вказує, що відповідач не виконує належним чином покладені на нього обов`язки, як на батька, самоусунувся від утримання та належного виховання сина. Хоча вони і перебувають у шлюбі, але наразі не проживають разом.

На момент звернення до суду не зможуть дійти згоди щодо утримання дитини.

Зауважила, що відповідач інших осіб на утриманні не має, працездатний, отримує дохід, має нерухоме майно та транспортний засіб, його стан здоров`я дозволяє йому працювати, а тому позивачка вважає, що ОСОБА_2 має змогу сплачувати аліменти на утримання їхнього спільного сина у заявленому нею розмірі.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому визнав частково позовні вимоги та вказав, що згоден сплачувати аліменти на утримання сина ОСОБА_4 у розмірі 1/6 частки від свого доходу.

Зазначив, що їх спільний син ОСОБА_4 , якому на день звернення до суду із позовом у цій справі виповнилося 3 роки, є здоровою дитиною та не має встановлених медичних діагнозів або особливих потреб, які потребують додаткових чи підвищених витрат на лікування, догляд або спеціальні умови утримання. Звичайні витрати на харчування, одяг, побутові потреби та розвиток він визнає та готовий брати участь у їх забезпеченні відповідно до своїх реальних доходів і матеріальних можливостей.

Зауважує, що з огляду на вік дитини, основні витрати, пов`язані з його утриманням, є стандартними та не виходять за межі звичайного прожиткового рівня для дітей відповідного віку.

Звертає увагу суду, що позивачка не довела наявності будь-яких надмірних витрат, додаткових фінансових потреб чи обставин, які б свідчили про необхідність встановлення аліментів саме у розмірі 1/4 частки всіх доходів відповідача.

Зазначив, що займає посаду заступника начальника відділу призову сектору комплектування ІНФОРМАЦІЯ_2 у ІНФОРМАЦІЯ_3 . Отримує в середньому доходу на руки – 30 000 грн щомісячно. Після проходження військової служби та внаслідок отриманих під час неї травм, самопочуття відповідача і досі залишається нестабільним. Характер та наслідки цих травм потребують постійного медичного контролю, у зв`язку з чим відповідач регулярно звертається за медичною допомогою зі скаргами на погіршення здоров`я. Зазначені обставини підтверджуються відповідними медичними документами.

Крім того, зауважує, що стан здоров`я відповідача неодноразово вимагав стаціонарного лікування. Зокрема, відповідач перебував на лікуванні в стаціонарі з 30 грудня 2022 по 21 січня 2023 року, з 29 січня 2025 по 17 лютого 2025, а також повторно - з 22 квітня 2025 по 12 травня 2025. Періодичні загострення хвороб та необхідність лікування об`єктивно впливають на працездатність відповідача і можливість отримувати стабільний дохід.

Також зазначає, що на утриманні відповідача перебуває непрацездатна мати - ОСОБА_5 , якій встановлено 3 групу інвалідності та протипоказано важку праця, перегрів та переохолодження. Пенсія по інвалідності у ОСОБА_5 в середньому становить 3085 грн щомісячно. ОСОБА_5 , окрім пенсії по інвалідності, отримує ще дохід, який в середньому за місяць становить 4 000 грн, що підтверджується відомостями з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків про джерела/ НОМЕР_1 нарахованого доходу, нарахованого (перерахованого) податку та військового збору за період з січня 2024 року по грудень 2024 року та за період з січня 2025 року по вересень 2025 року. Проте, виплати заробітної плати на підприємстві ідуть із затримкою – так, заробітну плату за лютий 2025 року ОСОБА_5 отримала у листопаді 2025 року.

Вказує, що у зв`язку із захворюванням, ОСОБА_5 несе витрати на купівлю медикаментів, а також оплату лікування. Доходів, які отримує матір відповідача, не вистачає, що зумовлює надання фінансової допомоги від сина. Із батьком ОСОБА_6 мати шлюб розірвала, тому відповідач, як єдиний син, має обов`язок здійснювати утримання своєї непрацездатної матері. Зазначає, що мати проживає у АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою квартального комітету № 13 та № 44 від 12 листопада 2025 року. Комунальні послуги матері за її місцем проживання, а саме за спожитий газ, за розподіл/транспортування газу, за послуги вивезення твердих побутових відходів, за електроенергію, за водопостачання/водовідведення постійно сплачує відповідач.Інших членів сім`ї, та родичів, які би могли надавати матері відповідача належне утримання у неї, крім сина, немає. Вказане підтверджується нотаріально засвідченою заявою ОСОБА_6 .

Зазначено, що на утриманні відповідача також перебуває непрацездатна бабуся по лінії матері - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , якій встановлена 3 група інвалідності і яка у зв`язку з цим часто перебуває на лікуванні та потребує спеціальних медикаментів. Пенсія по інвалідності у ОСОБА_7 в середньому становить 4 260 грн щомісячно. У зв`язку із захворюванням ОСОБА_7 несе витрати на купівлю медикаментів, а також оплату лікування. Пенсії, яку отримує баба, не вистачає, що зумовлює надання фінансової допомоги від відповідача, як від її внука. Інших членів сім`ї, та родичів, які би могли надавати бабі належне утримання у неї, крім відповідача, немає. Вказане підтверджується нотаріально засвідченою заявою ОСОБА_7 .

Звертає увагу, що у власності відповідача перебуває квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_2 . Вона не приносить відповідачу будь-якого доходу, не здається в оренду, на неї не оформлено жодних майнових правових обтяжень, які могли б створювати для відповідача додаткові фінансові надходження. Іншого рухомого чи нерухомого майна, цінних активів, корпоративних прав, грошових заощаджень або майнових прав, що могли б свідчити про підвищений майновий стан або давати можливість сплачувати аліменти у більшому розмірі, відповідач не має.

В той же час, зазначає, що позивачці також на праві власності належить нерухоме майно, а саме 21/100 домоволодіння за адресою: АДРЕСА_3 . Таким чином, наявність нерухомості у власності позивачки свідчить про те, що її матеріальне становище не є таким, що вимагало б покладати на платника аліментів надмірні обов`язки або визначати аліменти у завищеному розмірі.

Позивачка отримала дохід у сумі 335 760 грн, що еквівалентно 8000 американських доларів, від відчуження нерухомого майна за договором купівлі-продажу від 01 листопада 2025 року. Крім того, позивачка також працює та отримує щомісячний дохід, що свідчить про її реальну спроможність фінансово забезпечувати дитину (а.с.28-30).

Рішенням Фортечного районного суду міста Кропивницького від 19 травня 2026 року задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.

Стягнуто з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 частки від всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 19 вересня 2025 року, до досягненням дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив з того, що відповідно до положень СК України обов`язок утримувати дитину покладений на обох батьків, відтак суд вважав необхідним стягувати із відповідача на користь позивачки аліменти на утримання їх спільного сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку до досягнення дитиною повноліття.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Сьора Оксана Миколаївна, подав до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування рішення Фортечного районного суду м. Кропивницького від 19 травня 2026 року та ухвалення нового рішення в частині визначення розміру частки стягуваних аліментів, а саме, стягнути з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/6 частки від всіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 19 вересня 2025 року, до досягненням дитиною повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_5 .

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що середньомісячний дохід позивачки становить близько 14 000,00 грн, а середньомісячний дохід відповідача – близько 32 000,00 грн. Отже, сукупний дохід батьків становить орієнтовно 46 000,00 грн на місяць, з яких частка матері складає близько 30 %, а частка батька – близько 70 %. За таких обставин саме по собі стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частини доходу (орієнтовно 8 000,00 грн щомісячно) фактично покладає на нього переважний тягар утримання дитини.

Зауважує, що позивачка також має постійний дохід та зобов`язана брати участь у витратах на дитину.

Представник звернула увагу суду, що матеріали справи не містять доказів наявності у дитини особливих потреб, захворювань, необхідності спеціального лікування, реабілітації чи інших виняткових обставин, які б зумовлювали необхідність стягнення аліментів у розмірі, що майже втричі перевищує мінімальний рекомендований законом розмір аліментів та майже вшестеро перевищує гарантований мінімум. За таких обставин, вважає, що визначений судом розмір аліментів не ґрунтується на встановлених фактичних потребах дитини та не забезпечує справедливого розподілу обов`язку щодо її утримання між обома батьками відповідно до їх матеріального становища.

Вказує, що матеріалами справи підтверджується, що відповідач проходив військову службу, під час якої отримав травми, наслідки яких негативно впливають на стан його здоров`я до теперішнього часу. У зв`язку з цим ОСОБА_2 змушений перебувати під постійним медичним наглядом, проходити обстеження, купувати лікарські засоби та нести регулярні витрати на підтримання свого здоров`я.

Крім того, зауважує, що судом першої інстанції не було взято до уваги та не надано належної правової оцінки доказам матеріального стану відповідача та його витрат, хоча фактично вони були досліджені судом у судовому засіданні в оригіналі: договір довічного утримання (догляду) від 20 грудня 2025 року, укладений між відповідачем та його батьком ОСОБА_8 , відповідно до умов якого батько передав відповідачеві нерухоме майно (квартиру), а відповідач зобов`язався довічно повністю утримувати батька у розмірі не менше 6000,00 грн щомісячно.

Зазначає, що позивачка не надала суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу того, що дитина дійсно потребує витрат у такому розмірі, а також того, що такі витрати фактично нею здійснюються на постійній основі. Матеріали справи не містять: детального розрахунку щомісячних витрат на дитину; чеків, квитанцій або інших первинних документів, які б підтверджували систематичні витрати на харчування, одяг, засоби гігієни, розвиток та дозвілля дитини у заявленому обсязі; доказів витрат на лікування чи реабілітацію дитини; доказів наявності особливих потреб дитини, які б вимагали підвищених витрат на її утримання.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Відзиву на апеляційну скаргу позивачкою не подано, що згідно вимог ч. 3 ст. 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Позиція апеляційного суду.

Відповідно до ст. 367, 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

З урахуванням вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Заслухавши пояснення представника відповідача – адвокатки Сьори О. М., позивачки, вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах, передбачених ст. 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Встановлені судом першої інстанції неоспорені обставини, а також обставини встановлені апеляційним судом.

05 вересня 2020 року ОСОБА_2 та ОСОБА_9 зареєстрували шлюб, про що Фортечним районним у місті Кропивницькому відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного-Міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 05 вересня 2020 року складено відповідний актовий запис № 376 та видано свідоцтво про шлюб (а.с.11). Після укладення шлюбу позивачці присвоєно прізвище – ОСОБА_10 .

ІНФОРМАЦІЯ_6 у сторін у справі народився син, ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , яке видане 27 квітня 2022 року Фортечним відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кропивницькому Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) (а.с.12).

Заперечуючи щодо стягнення аліментів у заявленому позивачкою розмірі, відповідач надав суду: посвідчення учасника бойових дій, направлення на стаціонарне лікування від 18 листопада 2025 №13931, епікриз №244, епікриз № НОМЕР_3 , епікриз № НОМЕР_4 , лабораторне дослідження аналізу крові від 22 квітня 2025 року, дослідження №62203, дослідження №62489, квитанції про оплату дослідження, квитанції про придбання ліків, відомості про доходи відповідача за 2024 рік, відомості про доходи відповідача за 2025 рік, свідоцтво про народження відповідача, свідоцтво про шлюб ОСОБА_5 , свідоцтво про розірвання шлюбу ОСОБА_5 , пенсійне посвідчення ОСОБА_5 , довідку до акта огляду МСЕК щодо ОСОБА_5 , довідку квартального комітету №45, довідку квартального комітету №44, відомості про доходи ОСОБА_5 за 2024 рік, відомості про доходи ОСОБА_5 по вересень 2025 року, довідку про доходи ОСОБА_5 за 2024 по жовтень 2025 року, довідку про отримання заробітної плати ОСОБА_5 – 01 листопада 2024 року -31 жовтня 2025 року, нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_5 , пенсійне посвідчення ОСОБА_7 , свідоцтво про народження ОСОБА_11 , медичну карту амбулаторного хворого щодо ОСОБА_7 , результати медичного огляду щодо ОСОБА_7 , відомості про медичний огляд щодо ОСОБА_7 , запит щодо отримання відомостей про доходи щодо ОСОБА_7 , відомості про доходи за 2024 рік ОСОБА_7 , довідку про доходи за 2024-по жовтень 2025 року щодо ОСОБА_7 , нотаріально засвідчену заяву ОСОБА_7 , платіжні інструкцій, договорів купівлі-продажу від 01 листопада 2025 року, інформаційну довідку щодо нерухомого майна позивачки (а.с.31-91).

Мотиви, з яких виходить колегія суддів апеляційного суду.

Основоположним міжнародним нормативно-правовим актом, який встановлює принципи реалізації прав дитини є Конвенція про права дитини («Конвенція про права дитини») від 20 листопада 1989 року, ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі – Конвенція про права дитини).

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

Cтаттею 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено право кожної дитини на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України "Про охорону дитинства").

У параграфі 54 рішення Європейського суду з прав людини "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права і практики Європейського суду з прав людини дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Водночас, права та інтереси батьків очевидно підлягають врахуванню та оцінці судом при вирішенні спору.

Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається певною мірою доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини.

Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України, статті 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Частиною другою, третьою статті 150 СК України на батьків покладено обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток та забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

За змістом ч. 1 ст. 18 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Постановою ВР УРСР № 789-ХІІ від 27.02.1991 (набула чинності для України 27.09.1991) держава докладає всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно із ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей визначається Сімейним кодексом України, що передбачено ч. 1 ст. 1 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров`я та матеріальне становище дитини;

2) стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів;

3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина;

3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав;

3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів;

4) інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. (ч. 2 ст. 182 СК України).

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, відповідач оскаржує рішення місцевого суду в частині розміру присуджених аліментів, стверджуючи, що той є необґрунтованим через неврахування судом стану здоров`я відповідача, а також вказує, що матеріали справи не містять доказів наявності у дитини особливих потреб, захворювань, необхідності спеціального лікування, реабілітації чи інших виняткових обставин, які б зумовлювали необхідність стягнення аліментів у розмірі, що майже втричі перевищує мінімальний рекомендований законом розмір аліментів. Також зазначає, що позивачка не надала до суду жодного належного, допустимого та достовірного доказу того, що дитина дійсно потребує витрат у такому розмірі, а також того, що такі витрати фактично нею здійснюються на постійній основі

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з аргументами відповідача з огляду на таке.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченому цим Кодексом випадках.

Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Законом № 2037-VIII від 17 травня 2017 року, який набрав чинності 17 липня 2017 року, статтю 183 СК України доповнено частиною п`ятою, згідно якої той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.

Матеріалами справи встановлено та сторонами не заперечується, що спільний син сторін у справі проживає разом з позивачкою та перебуває на її утриманні та вихованні.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням балансу вірогідностей. Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 11 березня 2020 року у справі №759/10277/18 (провадження 61-22317св19) зводяться до того, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів.

Маючи на своєму утриманні дитину, позивачка поза будь-яким обґрунтованим сумнівом несе основний тягар як матеріального їх утримання, так і її виховання, розвитку, догляду, лікування тощо, несе основну відповідальність за дитину та організацію її життя.

На переконання колегії суддів, стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частки усіх його видів заробітку (доходу) забезпечить для спільної дитини сторін належний рівень життя.

Доводи апелянта про те, що дитина через свій малолітній вік не потребує значних фінансових витрат, колегія суддів відхиляє, оскільки за змістом статті 141 Сімейного кодексу України батьки мають рівні права та обов`язки щодо дитини, а утримання дитини є безумовним обов`язком батьків, який має виконуватися незалежно від віку дитини та її поточного стану здоров`я. Малолітній вік спільного сина сторін (2022 року народження) не звільняє батька від обов`язку брати участь у його матеріальному забезпеченні в належному розмірі, оскільки потреби дитини раннього віку включають не лише харчування, а й забезпечення гармонійного фізичного, духовного та психічного розвитку, що потребує систематичних витрат.

Твердження скаржника про те, що дитина є здоровою та не хворіє, а тому розмір аліментів у розмірі 1/4 частини його доходу є надмірним, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права. Законодавство пов`язує визначення розміру аліментів із необхідністю забезпечення всебічного розвитку дитини, а не лише з витратами на її лікування у разі хвороби. «Відсутність у дитини хронічних захворювань чи особливих потреб у лікуванні є позитивним фактором її розвитку, проте не може бути підставою для зменшення гарантованого законом чи встановленого судом першої інстанції розміру аліментів, оскільки здоровий стан дитини також потребує фінансових витрат на його підтримання (повноцінне харчування, вітамінізація, оздоровлення).

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на необхідність надання матеріальної допомоги матері, яка є особою з інвалідністю 3 групи, та бабусі, оскільки відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт примусового стягнення з нього аліментів на їх утримання або встановлювали його офіційний обов`язок щодо такого утримання у визначеному розмірі. Сама по собі наявність у матері відповідача та його бабусі 3 групи інвалідності не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів на утримання його малолітньої дитини.

Добровільна матеріальна допомога матері та бабусі є виявом морального обов`язку та особистою ініціативою відповідача, яка не може здійснюватися за рахунок обмеження гарантованих законом прав та інтересів його малолітньої дитини на отримання належного утримання від батька у розмірі 1/4 частини його доходу.

Доводи апеляційної скарги про наявність укладеного договору довічного утримання (догляду) між відповідачем та його батьком, за яким відповідач зобов`язаний утримувати свого батька, суд апеляційної інстанції не бере до уваги як підставу для зменшення аліментів. Суд зазначає, що договір довічного утримання укладається сторонами добровільно та, як правило, передбачає набуття у власність апелянта нерухомого майна (квартири) в обмін на догляд. Взяття на себе відповідачем зобов`язань майнового характеру (за договором довічного утримання) є його особистим волевиявленням і свідомим фінансовим ризиком, який не може нівелювати або зменшувати його першочерговий, безумовний сімейний обов`язок щодо матеріального забезпечення власної малолітньої дитини.

Твердження відповідача про те, що останній проходив військову службу, під час якої отримав травми, у зв`язку з чим перебуває під медичним наглядом та купує лікарські засоби, колегія суддів оцінює критично, оскільки матеріали справи не містять доказів встановлення відповідачу групи інвалідності або визнання його повністю чи частково непрацездатним. За змістом статті 182 СК України, стан здоров`я платника аліментів враховується судом, проте сам по собі факт проходження медичних обстежень працездатною особою не є безумовною підставою для зменшення розміру аліментів на утримання малолітньої дитини.

З урахуванням наведеного, доводи відповідача про відсутність чеків, квитанцій чи детальних розрахунків щомісячних витрат на малолітню дитину колегія суддів вважає безпідставними та такими, що суперечать суті аліментних зобов`язань. Оскільки дитина проживає з матір`ю, яка несе безпосередні щоденні витрати на її виховання та догляд, а батько проживає окремо, стягнення з відповідача аліментів у розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу) є належним і пропорційним способом виконання ним свого конституційного обов`язку, передбаченого статтею 51 Конституції України.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухваленого у даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Інші доводи, викладені у апеляційній скарзі спростовуються встановленими судом обставинами у справі, зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновком суду щодо їх оцінки.

Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Виходячи з викладеного, судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, вірно застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, не порушено норми процесуального права.

З підстав, передбачених статтею ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

Оскільки оскаржене судове рішення залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, підстави для розподілу судових витрат, передбачені ст. 141 ЦПК – відсутні.

Керуючись ст. 367, 368, 371, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, Кропивницький апеляційний суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана адвокатом Сьорою Оксаною Миколаївною, залишити без задоволення.

Рішення Фортечного районного суду міста Кропивницького від 19 травня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 11.09.2026.

Головуючий С. М. Єгорова

Судді С. І. Мурашко

О. І. Чельник