Постанова від 08 вересня 2026 р. у справі №279/3126/21 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №279/3126/21 Головуючий у 1-й інст. Невмержицька О. А.

Категорія 61 Доповідач Галацевич О. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого – судді Галацевич О.М.

суддів: Григорусь Н.Й., Павицької Т.М.,

з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі цивільну справу №279/3126/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Левківська Г.С., про встановлення факту проживання із спадкодавцем однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги, отримання права на спадкування із спадкоємцем першої черги

за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 квітня 2026 року, ухвалене під головуванням судді Невмержицької О.А. у місті Коростені,

в с т а н о в и в :

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Левківська Г.С., про встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю, визнання спадкоємцем четвертої черги та надання права на спадкування разом зі спадкоємцем першої черги.

На обґрунтування позовних вимог зазначала, що зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , однак фактично з 2015 року проживала у квартирі АДРЕСА_2 цього ж будинку разом зі своєю рідною сестрою ОСОБА_3 та її чоловіком ОСОБА_4 .

Вказувала, що у 1996 році в її сестри було виявлено тяжке захворювання - дифузний токсичний зоб III ступеня, тиреотоксикоз тяжкої форми, а також встановлено II групу інвалідності, пов`язану з наслідками аварії на ЧАЕС. ОСОБА_4 також мав серйозні проблеми зі здоров`ям як учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. У зв`язку із цим вона з 1996 року майже щодня допомагала сестрі у домашніх справах, готувала їжу та допомагала у вирішенні побутових питань.

У 2015 році в ОСОБА_3 було виявлено онкологічне захворювання, її прооперовано, після чого позивачка переїхала проживати до сестри, оскільки остання потребувала постійного догляду та допомоги і не могла самостійно пересуватися. Одночасно позивачка піклувалася й про ОСОБА_4 . Зазначала, що вони проживали однією сім`єю у трикімнатній квартирі, спільних дітей подружжя ОСОБА_5 не мало.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після смерті сестри ОСОБА_1 залишилася проживати у квартирі та продовжувала доглядати за ОСОБА_4 , якому на той час було 78 років: дбала про нього, купувала продукти харчування та ліки, допомагала у побуті.

У 2018 році ОСОБА_4 виїжджав до сина, який проживав у російській федерації, однак невдовзі повернувся до м. Коростеня. За твердженням позивачки, після повернення він повідомив їй, що сину, з огляду на стан його здоров`я, він не потрібен.

У 2020 році в ОСОБА_4 було виявлено онкологічне захворювання, а ІНФОРМАЦІЯ_2 він помер. Позивачка зазначала, що організувала та оплатила його поховання за власні кошти, оскільки син померлого участі у цьому не брав.

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої, за твердженням позивачки, увійшли 3/4 частини квартири АДРЕСА_3 та належна спадкодавцю частка квартири АДРЕСА_4 .

ОСОБА_1 стверджувала, що за час спільного проживання із сім`єю ОСОБА_5 вони вели спільне господарство, мали спільний бюджет, спільно несли витрати на утримання житла та його ремонт, купували майно для спільного користування, а нею особисто були придбані меблі. Сімейні та побутові питання вони вирішували спільно. На підтвердження факту проживання однією сім`єю понад п`ять років посилалася на показання свідків, а також на долучені до позову письмові докази.

Посилаючись, зокрема, на частину другу статті 3 СК України та положення статей 1216, 1259, 1264 ЦК України, позивачка просила: встановити факт її спільного проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 з 2015 року до дня його смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 ; визнати її спадкоємцем ОСОБА_4 четвертої черги; надати їй як спадкоємцю четвертої черги право на спадкування разом зі спадкоємцем першої черги - ОСОБА_2 .

Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 квітня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду ухвалене з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, оскільки суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а викладені у рішенні висновки не відповідають фактичним обставинам справи.

Вказує, що суд першої інстанції не врахував належним чином обставини її тривалого спільного проживання із сім`єю ОСОБА_5 , ведення з ними спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільних витрат на придбання продуктів харчування, майна для спільного користування, утримання житла та проведення його ремонту.

Зазначає, що спочатку вона здійснювала догляд за своєю сестрою ОСОБА_3 , а після її смерті продовжувала проживати разом з ОСОБА_4 , доглядала за ним, купувала продукти харчування та ліки, допомагала у побуті, забезпечувала його необхідним.

Посилається на те, що син спадкодавця - ОСОБА_2 , який проживає в російській федерації, фактично стосунків із батьком не підтримував, матеріальної допомоги йому не надавав, участі у догляді не брав. Після того як ОСОБА_4 у 2018 році перебував у сина, він невдовзі повернувся до України.

Стверджує, що після смерті ОСОБА_4 саме вона організувала та оплатила його поховання, у тому числі за рахунок коштів, наданих Пенсійним фондом України, що підтверджується долученими до апеляційної скарги листом Пенсійного фонду України та квитанцією про оплату поминального обіду. ОСОБА_2 участі у витратах на поховання не брав та на похованні батька присутній не був.

На підтвердження факту спільного проживання однією сім`єю ОСОБА_1 також посилається на оплату нею ремонту квартири та придбання меблів, що, за її твердженням, підтверджується товарним чеком та заявою ФОП ОСОБА_6 .

Вказує, що обставини її спільного проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю понад п`ять років, ведення спільного господарства, догляду за ним та надання йому допомоги були підтверджені під час розгляду справи показаннями свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також письмовими поясненнями ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .

Зазначає, що після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина, до складу якої входять 3/4 частини квартири АДРЕСА_3 та частка квартири АДРЕСА_4 .

Наголошує, що з початку січня 2015 року до смерті ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала з ним однією сім`єю, а тому вважає себе спадкоємцем четвертої черги.

Крім того, посилаючись на частину другу статті 1259 ЦК України, зазначає, що протягом тривалого часу опікувалася спадкодавцем, надавала йому допомогу, забезпечувала його побутові потреби, тоді як через похилий вік та тяжкі хронічні захворювання він, за її твердженням, перебував у безпорадному стані та потребував стороннього догляду.

При цьому наголошує, що питання про усунення ОСОБА_2 від права на спадкування не ставила, а просила лише надати їй право на спадкування разом із ним як зі спадкоємцем першої черги.

Вважає, що заявлені нею вимоги підтверджені належними та допустимими доказами, яким суд першої інстанції надав однобічну оцінку, унаслідок чого дійшов помилкового висновку про відмову в задоволенні позову.

Відзиви на апеляційну скаргу до апеляційного суду не надходили, що відповідно до частини третьої статті 360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

ОСОБА_1 та її представник – ОСОБА_13 у суді апеляційної інстанції апеляційну скаргу підтримали з наведених у ній доводів.

Відповідач ОСОБА_2 , який проживає на території російської федерації, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті Судової влади України, у судове засідання не з`явився.

Третя особа - приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Левківська Г.С. подала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності.

З огляду на належне повідомлення відповідача та подану третьою особою заяву колегія суддів визнала можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_2 та третьої особи.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Згідно з частиною першою статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 , який був чоловіком рідної сестри позивачки, про що Коростенським міськрайонним відділом державної реєстрації актів цивільного стану 21 грудня 2020 року видано свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 (а.с.18).

Після смерті ОСОБА_4 відкрилася спадщина.

Із копії спадкової справи, заведеної 19 лютого 2021 року приватним нотаріусом Коростенського міського нотаріального округу Житомирської області Левківською Г.С., вбачається, що із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 звернувся його син ОСОБА_2 (а.с.152, 154).

12 червня 2021 року із заявою про прийняття спадщини за законом звернулася також ОСОБА_1 , зазначивши, що відповідно до статті 1264 ЦК України має право на спадкування як спадкоємець четвертої черги щодо рухомого та нерухомого майна, яке належало спадкодавцю ОСОБА_4 (а.с.158).

Листом від 15 червня 2021 року приватний нотаріус Левківська Г.С. повідомила ОСОБА_1 про заведення спадкової справи після смерті ОСОБА_4 на підставі заяви його сина про прийняття спадщини за законом, а також про те, що подану ОСОБА_1 заяву до спадкової справи не долучено у зв`язку з її неналежним оформленням (а.с.159).

Матеріалами справи також підтверджено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 - рідна сестра позивачки та дружина ОСОБА_4 , про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 06 червня 2017 року (а.с.19).

18 квітня 2008 року ОСОБА_3 склала заповіт, яким, зокрема, належну їй частку квартири АДРЕСА_3 заповіла ОСОБА_1 (а.с.20, 111).

17 лютого 2021 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом на 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 та цього ж дня зареєструвала право власності на вказану частку, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №244825151 від 17 лютого 2021 року (а.с.115–116).

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом від 29 січня 2018 року, зареєстрованим у реєстрі за №155, ОСОБА_4 після смерті дружини ОСОБА_3 отримав у спадщину 1/4 частку квартири АДРЕСА_3 та 29 січня 2018 року зареєстрував право власності на неї, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №112080156 та витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі №50713189 (а.с.114, 117–118).

Крім того, за інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 23 грудня 2025 року №458027752, 1/2 частка квартири АДРЕСА_3 була зареєстрована за ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 06 лютого 2002 року, виданого виконкомом Коростенської міської ради народних депутатів Житомирської області (а.с.120 зворот).

На підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 14 лютого 2019 року, зареєстрованого в реєстрі за №186, ОСОБА_4 після смерті дружини отримав у спадщину 1/2 квартири АДРЕСА_4 , право власності на яку підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 458024589 від 23 грудня 2025 року (а.с.112, 119).

Отже, до складу спадщини після смерті ОСОБА_4 увійшли 3/4 частки квартири АДРЕСА_3 та 1/2 частка квартири АДРЕСА_4 .

Матеріалами справи також підтверджено, що ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.16).

Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилалася на те, що з 2015 року до дня смерті ОСОБА_4 проживала разом із ним однією сім`єю у квартирі АДРЕСА_3 , вони мали спільний бюджет та вели спільне господарство. У зв`язку із цим вважала, що після смерті ОСОБА_4 набула право на спадкування як спадкоємець четвертої черги та фактично прийняла спадщину.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачкою не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, наявності між ними взаємних прав та обов`язків, спільного бюджету, спільних витрат на утримання житла, придбання майна для спільного користування та інших обставин, які б свідчили про реальність сімейних відносин.

Суд зазначив, що показання свідків та понесення позивачкою витрат на поховання спадкодавця не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю.

Щодо вимоги про надання позивачці права на спадкування разом зі спадкоємцем першої черги суд виходив із того, що для застосування частини другої статті 1259 ЦК України необхідним є встановлення у сукупності факту тривалого опікування спадкодавцем, його матеріального забезпечення, надання іншої допомоги та перебування спадкодавця у безпорадному стані, зумовленому похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом.

Суд дійшов висновку, що позивачка не довела належними доказами перебування ОСОБА_4 у такому безпорадному стані, за якого він не міг самостійно забезпечувати свої потреби та потребував стороннього догляду.

Також суд зазначив, що зміна черговості одержання права на спадкування надає спадкоємцю наступної черги право спадкувати разом зі спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, однак сама по собі не змінює належність особи до відповідної черги спадкоємців.

Урахувавши, що після смерті ОСОБА_4 спадщину прийняв його син ОСОБА_2 - спадкоємець першої черги за законом, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.

Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі статтею 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

За змістом частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Отже, для набуття права на спадкування за законом у четверту чергу на підставі статті 1264 ЦК України особа повинна довести не лише факт спільного проживання зі спадкодавцем, а й те, що таке проживання мало характер сімейних відносин та тривало не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Про проживання однією сім`єю можуть свідчити, зокрема, ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету та спільних витрат, придбання майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла та його ремонт, взаємна допомога, а також інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин.

На підтвердження таких обставин можуть враховуватися показання свідків, відомості про місце проживання, документи щодо придбання майна та здійснення витрат на спільні потреби, а також інші належні та допустимі докази.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на предмет і підстави заявленого позову ОСОБА_1 мала довести, що проживала з ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, тобто не лише факт спільного проживання, а й наявність між ними відносин, притаманних членам сім`ї, зокрема спільного побуту, спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків.

На підтвердження зазначених обставин позивачка посилалася на показання свідків ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також на письмові докази щодо придбання меблів, понесення витрат на поховання спадкодавця та сплати комунальних платежів.

Оцінюючи зазначені докази у їх сукупності, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із того, що вони підтверджують надання позивачкою ОСОБА_4 допомоги, участь у його побуті та догляді, понесення нею окремих витрат, однак не є достатніми для встановлення факту проживання ОСОБА_1 з ОСОБА_4 саме однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

Допитані у суді першої інстанції свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 пояснили, що ОСОБА_1 постійно допомагала своїй сестрі та ОСОБА_4 , які за станом здоров`я потребували допомоги, а після смерті сестри продовжувала допомагати ОСОБА_4 , доглядала за ним, купувала ліки, сплачувала комунальні послуги, супроводжувала до лікарів, купувала продукти та готувала їжу. За показаннями свідків, після смерті сестри позивачка практично проживала у ОСОБА_4 .

Разом із тим наведені показання, підтверджуючи надання позивачкою спадкодавцеві допомоги, догляд за ним та її участь у його побуті, не містять достатньої сукупності конкретних відомостей про формування ними спільного бюджету, постійне здійснення спільних витрат, спільне придбання майна, участь обох у витратах на утримання житла та інші обставини, які б у сукупності давали підстави для висновку про ведення ними єдиного господарства та існування взаємних прав і обов`язків, притаманних членам сім`ї, протягом усього необхідного п`ятирічного періоду.

Посилання апелянта на письмові пояснення ОСОБА_11 та ОСОБА_12 , у яких зазначено про спільне ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 господарства, спільні витрати, придбання майна для спільного користування, проведення ремонту квартири та участь обох у його оплаті, також не дають підстав для іншого висновку. Наведені у цих поясненнях відомості, оцінені у сукупності з іншими доказами, не є достатніми для достовірного встановлення того, що протягом усього необхідного п`ятирічного періоду ОСОБА_1 та ОСОБА_4 мали сталий спільний бюджет, вели єдине господарство та були пов`язані взаємними правами й обов`язками, притаманними членам сім`ї.

Факт надання допомоги, догляду за особою похилого віку, придбання для неї продуктів чи ліків, участі у вирішенні побутових питань або організації поховання не є тотожним факту проживання зі спадкодавцем однією сім`єю у розумінні статті 1264 ЦК України.

Щодо письмових доказів, поданих позивачкою, колегія суддів зазначає, що товарний чек від 23 січня 2016 року та додана до апеляційної скарги довідка ФОП ОСОБА_6 підтверджують придбання ОСОБА_1 дивана та спального гарнітура на суму 14 800 грн і доставку цих меблів до квартири АДРЕСА_3 . Разом із тим факт придбання меблів та їх доставки до квартири АДРЕСА_2 не є достатнім для висновку про ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільного бюджету й спільного господарства протягом усього необхідного п`ятирічного періоду.

Надана позивачкою довідка про сплату комунальних платежів за особовими рахунками ОСОБА_4 , у якій зазначено платежі від 21 грудня 2020 року, 28 січня 2021 року, 13 лютого 2021 року та 28 травня 2021 року, також не підтверджує ведення ОСОБА_1 та ОСОБА_4 спільного бюджету протягом п`яти років до відкриття спадщини, оскільки всі зазначені платежі здійснені вже після смерті спадкодавця.

Документи щодо витрат на поховання, а також лист Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про виплату ОСОБА_1 допомоги на поховання ОСОБА_4 у розмірі 24 651,72 грн підтверджують її участь в організації поховання спадкодавця та понесення відповідних витрат, однак з огляду на те, що ці обставини виникли після його смерті, вони не є достатніми для підтвердження факту проживання з ним однією сім`єю протягом п`яти років до відкриття спадщини.

У постанові Верховного Суду від 08 травня 2024 року у справі №216/5984/21 зазначено, що про проживання осіб однією сім`єю можуть свідчити наявність спільного бюджету, спільного харчування, придбання майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла та його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність домовленостей щодо користування житловим приміщенням та інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини.

У цій справі надані позивачкою докази, у тому числі показання свідків та письмові докази, підтверджують надання ОСОБА_1 допомоги ОСОБА_4 , її участь у побутових питаннях, понесення окремих витрат та близький характер їхніх відносин, однак не підтверджують у необхідній сукупності існування між ними протягом усього п`ятирічного періоду спільного бюджету, систематичних спільних витрат, ведення спільного господарства та взаємних прав і обов`язків, притаманних членам сім`ї.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність ОСОБА_1 факту проживання з ОСОБА_4 однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, а відтак і набуття нею права на спадкування за законом як спадкоємцем четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України.

Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не підтримував стосунків із батьком, не надавав йому матеріальної допомоги, не брав участі у догляді та в організації поховання, не впливають на вирішення заявлених ОСОБА_1 вимог. Предметом цього спору не є усунення ОСОБА_2 від права на спадкування, а вирішення питання про наявність у ОСОБА_1 права на спадкування за правилами статей 1264 та 1259 ЦК України, що залежить від доведеності передбачених цими нормами юридичних фактів.

У постанові Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі №489/8011/18 зазначено, що за приписами частини другої статті 1259 ЦК України фізична особа, яка є спадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом із спадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Оскільки ОСОБА_1 не доведено набуття права на спадкування як спадкоємцем четвертої черги відповідно до статті 1264 ЦК України, відсутня необхідна правова передумова для надання їй права на спадкування разом зі спадкоємцем першої черги на підставі частини другої статті 1259 ЦК України.

Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Додані до апеляційної скарги медичні документи щодо стану здоров`я ОСОБА_4 , які не подавалися до суду першої інстанції, позивачка подала без належного обґрунтування причин неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно від неї не залежали. Водночас навіть з урахуванням їх змісту ці документи підтверджують наявність у ОСОБА_4 захворювань та проходження ним обстежень і лікування, однак не підтверджують його перебування у безпорадному стані, за якого він унаслідок похилого віку, тяжкої хвороби або каліцтва не міг самостійно забезпечувати свої потреби та потребував сторонньої допомоги.

При цьому з обставин, наведених самою позивачкою у позовній заяві, вбачається, що у 2018 році ОСОБА_4 їздив до сина, який проживав у російській федерації, де перебував протягом трьох днів, після чого повернувся в Україну. Посилання позивачки на те, що після повернення стан його здоров`я був поганим та вона здійснювала за ним догляд, не підтверджує перебування ОСОБА_4 у безпорадному стані у розумінні частини другої статті 1259 ЦК України.

Водночас у позовній заяві ОСОБА_1 зазначала, що онкологічне захворювання у ОСОБА_4 було виявлено під час обстеження 24 листопада 2020 року, 28 листопада 2020 року він захворів на COVID-19, 09 грудня 2020 року був госпіталізований, а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер. Наведені позивачкою обставини у сукупності з медичними документами не підтверджують перебування ОСОБА_4 протягом тривалого часу у безпорадному стані, за якого він не міг самостійно забезпечувати свої життєві потреби та потребував сторонньої допомоги.

Отже, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку зібраним доказам у їх сукупності, правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення за результатами апеляційного перегляду не встановлено.

Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20 квітня 2026 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 14 вересня 2026 року.

Головуючий

Судді: