Постанова від 13 вересня 2026 р. у справі №285/3725/26 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №285/3725/26 Головуючий у 1-й інст. Сташків Т. Б.

Категорія 69 Доповідач Павицька Т. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого Павицької Т.М.,

суддів Талько О.Б., Шевчук А.М.

за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №285/3725/26 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 22 червня 2026 року, постановлену під головуванням судді Сташків Т.Б. в м. Звягель Житомирської області,

в с т а н о в и в :

У червні 2026 року ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила розірвати шлюб укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , який зареєстрований 28 лютого 2025 року за №30 у м. Їночани Чеської Республіки.

Ухвалою Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 22 червня 2026 року відмовлено у відкритті провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України. Повернуто ОСОБА_1 сплачений судовий збір в розмірі 1064,96 грн., згідно квитанції №3D37-8ZA5-К65Е від 23 квітня 2026 року.

Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, у якій просить її скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною, необґрунтованою та такою, що постановлена із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що згідно зі ст. 28 договору особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються законодавством тієї договірної сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання, а за ст. 30 - у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство договірної сторони, громадянами якої є подружжя на час подачі заяви про розлучення. З огляду на викладене, шлюб, укладений між позивачем та відповідачем 28 лютого 2025 року у м. Їночани Чеської Республіки, є законним та легітимним на території України, оскільки на відносини сторін поширюється спрощений порядок взаємного визнання документів, передбачений двостороннім договором з Чеською Республікою, а застосовне право щодо наслідків шлюбу та його розірвання визначається відповідно до наведених колізійних норм. Водночас на даний час сторони не підтримують спілкування та об`єктивно позбавлені можливості прибути до України для подання відповідної заяви до органів ДРАЦС, у тому числі навіть за умови оформлення необхідних документів. Вважає, що звернення з даним позовом є єдиним ефективним та доступним способом реалізації права позивача на розірвання шлюбу відповідно до вимог чинного законодавства України. Враховуючи вищевикладене просить скасувати ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 22 червня 2026 року, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Встановлено, що 28 лютого 2025 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 відділом державної реєстрації актів цивільного стану селищної державної адмінітсрації Їночани, район Прага-захід зареєстровано шлюб, про що у томі 16, за рік 2025, на сторінці 38, під порядковим номером 30 зроблено відповідний запис.

Відповідно до довідки про місце проживання №3891 від 28.09.2018 ОСОБА_3 є громадянином України та має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Згідно витягу з реєстру територіальної громади №2025/006020205 від 09.05.2025 ОСОБА_2 є громадянкою України та має зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .

Відмовляючи у відкритті провадження у справі суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено та не підтверджено належними доказами тієї обставини, що існують об`єктивні перешкоди у реєстрації розірвання шлюбу в позасудовому порядку, шляхом звернення сторін із заявою про розірвання шлюбу до відповідного органу державної реєстрації актів цивільного стану, або ж до компетентного органу юстиції Чеської Республіки, якщо сторони перебувають у Чеській Республіці. Відтак, оскільки у сторін спільних неповнолітніх дітей на утриманні не має, вони не вживали заходів досудового врегулювання питання щодо розірвання шлюбу, а чинним законодавством України і міжнародним договором між Україною та Чехією передбачено досудовий порядок розірвання шлюбу, тому у відкритті провадження необхідно відмовити на підставі п.1 ч.1 ст.186 ЦПК України.

Перевіряючи законність оскаржуваної ухвали, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Закон України «Про міжнародне приватне право» встановлює порядок врегулювання приватноправових відносин, які хоча б через один зі своїх елементів пов`язані з одним або кількома правопорядками, іншими, ніж український правопорядок, зокрема, визначає підсудність судам України справ із іноземним елементом (ст.75-77 Закону).

У пункті 2 частини першої ст. 1 Закону України «Про міжнародне приватне право» визначено, що іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох із таких форм: хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою; об`єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави; юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.

Відповідно до частини першої ст. 75 Закону України «Про міжнародне приватне право» підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися.

Відповідно до ст. 29 Договору між Україною і Чеською Республікою про правову допомогу і правові відносини у цивільних справах, особисті та майнові правовідносини подружжя визначаються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мають спільне місце проживання.

Якщо один із подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони, їхні особисті та майнові правовідносини регулюються законодавством тієї Договірної Сторони, на території якої вони мали останнє спільне місце проживання. Якщо подружжя не мало спільного місця проживання на території жодної з Договірних Сторін, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, де був поданий позов.

Згідно ст. 30 Договору між Україною і Чеською Республікою про правову допомогу і правові відносини у цивільних справах, у справах про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя на час подачі заяви про розлучення.

Якщо на час порушення справи один із подружжя є громадянином однієї Договірної Сторони, а другий - громадянином другої Договірної Сторони, у справі про розірвання шлюбу застосовується законодавство Договірної Сторони, на території якої подружжя має спільне місце проживання. Якщо один із подружжя має місце проживання на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони, застосовується законодавство тієї Договірної Сторони, орган юстиції якої отримав заяву про порушення справи.

У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 1 цієї статті, компетентними є органи юстиції Договірної Сторони, громадянами якої подружжя є на час подачі заяви про розлучення. Якщо на час подачі заяви про розлучення обоє з подружжя є громадянами однієї Договірної Сторони і проживають на території другої Договірної Сторони, то компетентними є органи юстиції обох Договірних Сторін, які при розгляді справи застосовуватимуть матеріальне право тієї Договірної Сторони, громадянами якої є подружжя.

У справах про розірвання шлюбу у випадку, передбаченому пунктом 2 цієї статті, компетентними є органи юстиції Договірної Сторони, на території якої проживають обидва з подружжя. Якщо один із подружжя проживає на території однієї Договірної Сторони, а другий - на території другої Договірної Сторони, у справах про розірвання шлюбу компетентні органи юстиції обох Договірних Сторін. При цьому органи юстиції обох Договірних Сторін, що розглядатимуть справу про розірвання шлюбу, застосовуватимуть матеріальне право своєї держави.

Відповідно до ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Відповідно до ч. 104 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання.

Відповідно до ст. 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя відповідно до статті 106 або одного з них відповідно до статті 107 цього Кодексу. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 цього Кодексу. Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 106 СК України подружжя, яке не має дітей, має право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану заяву про розірвання шлюбу.

Відповідно до ст. 110 СК України позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя.

Таким чином, справа про розірвання шлюбу підлягає розгляду в порядку позовного провадження за правилами цивільного судочинства, що прямо передбачено нормами чинного законодавства.

Колегія суддів звертає увагу на те, що розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку ст. 106 СК України є правом, а не обов`язком подружжя, і пред`явлення одним з подружжя, що не має дітей, позову про розірвання шлюбу безпосередньо до суду, є альтернативним способом розірвання шлюбу, який може бути використано на розсуд самого подружжя, що положенням ст. 110 СК України не суперечить.

Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», №35787/03, п. 29).

При цьому, ЄСПЛ провів лінію між формалізмом та надмірним формалізмом. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Натомість надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.

У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Kutic v. Croatia», заява №48778/99, пункт 25).

Рішеннями ЄСПЛ визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним». Для того щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує її права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що відмова у відкритті провадження із підстав, наведених судом першої інстанції, не узгоджується із забезпеченням права позивача на доступ до правосуддя, проголошеного ст. 55 Конституції України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Аналізуючи фактичні обставини справи, вимоги процесуального права, колегія суддів вважає, що підстави для відмови у відкритті провадження були відсутні, доводи апеляційної скарги є обґрунтованими, суд першої інстанції дійшов передчасного та помилкового висновку про відмову у відкритті провадження з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, а оскаржувана ухвала про відмову у відкритті провадження постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.

Відповідно до положень ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувана ухвала судом першої інстанції постановлена з порушенням норм процесуального права, тому вона підлягає скасуванню на підставі ст. 379 ЦПК України, а справа підлягає направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – Василець Марини Сергіївни задовольнити.

Ухвалу Звягельського міськрайонного суду Житомирської області від 22 червня 2026 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуючий Павицька Т. М.

Судді Талько О. Б.

Шевчук А. М.