Рішення від 04 серпня 2026 р. у справі №757/53665/25-ц — Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/53665/25-ц

пр. 2-6008/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 серпня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Соколово О. М.,

при секретарі судового засідання - Ляшенко А. С.,

за участю представника позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Котляр Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 757/53665/25-ц за позовом ОСОБА_2 до Київської міської прокуратури про відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2025 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Київської міської прокуратури про відшкодування моральної шкоди в розмірі 1500000 грн.

В обґрунтування позову зазначає, що з 19.10.2016 року перебував у статусі підозрюваного у кримінальному провадженні № 12017100010000197 за ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 366, ч.ч. 3, 4 ст. 358 КК України. Вказує, що орган досудового розслідування та органи прокуратури тривалий час (понад 8 років) безпідставно здійснювали його кримінальне переслідування, а у подальшому посадові особи прокуратури, замість винесення належного процесуального рішення про закриття провадження, обмежилися внесенням відомостей до ЄРДР про зняття відмітки про підозру. Сверджує, що внаслідок тривалого та незаконного перебування під слідством, відчуття несправедливості та необхідності вживати заходів для захисту своїх прав, йому було завдано істотної моральної шкоди, компенсацію якої оцінює у розмірі 1 500 000 грн.

Провадження за позовом відкрите відповідно до ухвали від 07.11.2025 року, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

28.11.2025 року від відповідача Київської міської прокуратури надійшов відзив на позовну заяву, у якому сторона відповідача проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі та вказує, що повідомлення про підозру позивачу належним чином вручено не було, процесуального статусу підозрюваного він не набув, а у грудні 2024 року відомості щодо підозри взагалі скасовано в ЄРДР. Крім того, відповідач вказує, що кримінальне провадження щодо позивача закривалося на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України (у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування), що не є реабілітуючою обставиною та не тягне за собою обов`язку відшкодування шкоди за Законом України № 266/94-ВР. Також відповідач зазначає про відсутність у матеріалах справи доказів заподіяння позивачу реальних моральних страждань та просить відмовити в задоволенні позову.

02.12.2025 року від позивача ОСОБА_2 в системі «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, у якій він заперечує проти доводів Київської міської прокуратури.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва суду від 09.12.2025 року підготовче провадження у справі закінчене, справу призначено до розгляду по суті.

У судовому засіданні представник позивача позовну заяву підтримав, просив задовольнити.

У судовому засідання представник відповідача проти вимог позовної заяви заперечував, просив відмовити в її задоволенні.

Суд, вислухавши учасників провадження, дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення проти нього, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що в позові слід відмовити.

З матеріалів справи встановлено, що слідчим відділом Голосіївського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42016101010000112 від 19.10.2016 року, в рамках якого 19.10.2016 року ОСОБА_2 складено письмове повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 222, ч. 5 ст. 27, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358 та ч. 4 ст. 358 КК України.

12.01.2017 року з матеріалів кримінального провадження № 42016101010000112 виділено матеріали кримінального провадження за № 12017100010000197 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 205, ч. 2 ст. 222, ч. 2 ст. 366, ч. 3 ст. 358 та ч. 4 ст. 358 КК України.

Того ж дня, 12.01.2017 року, постановою слідчого досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100010000197 було зупинено у зв`язку з оголошенням підозрюваного ОСОБА_2 у розшук. У ході досудового розслідування дане провадження неодноразово відновлювалось та зупинялось, востаннє - 03.07.2020 року.

Ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 11.12.2019 року постанову слідчого про зупинення досудового розслідування від 12.01.2017 року було скасовано. Надалі, ухвалою слідчого судді Голосіївського районного суду міста Києва від 13.10.2020 року у справі № 752/25882/17 задоволено скаргу адвоката Корчевного А.В. в інтересах ОСОБА_2 , визнано неправомірною бездіяльність прокурора щодо невчинення процесуальних дій після закінчення строків досудового розслідування та зобов`язано прокурора вчинити процесуальні дії, передбачені ст. 283 КПК України.

21.04.2021 року постановою прокурора Руденка І.Ю. кримінальне провадження № 12017100010000197 стосовно підозрюваного ОСОБА_2 закрито на підставі п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку із закінченням строку досудового розслідування.

Постановою заступника керівника Київської міської прокуратури від 18.06.2021 року вказану постанову прокурора від 21.04.2021 року про закриття кримінального провадження скасовано як незаконну. Підставою для скасування стало встановлення того факту, що у матеріалах провадження відсутні належні та допустимі докази вручення ОСОБА_2 письмового повідомлення про підозру у передбачений КПК України спосіб, у зв`язку з чим особа не набула процесуального статусу підозрюваного, а отже перебіг строків, передбачених ст. 219 КПК України, не розпочинався.

30.12.2024 року прокурором у кримінальному провадженні до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) внесено відомості про скасування відмітки щодо наявності підозри ОСОБА_2 . Листом заступника керівника Голосіївської окружної прокуратури міста Києва від 16.01.2025 року Позивача було поінформовано про зняття цієї відмітки в ЄРДР.

06.12.2024 року представник Позивача - адвокат Чекарьов Є.В. - ознайомився з матеріалами кримінального провадження № 12017100010000197 у повному обсязі, про що зробив відповідну письмову відмітку. Постановою слідчого від 26.02.2025 року у задоволенні повторного клопотання про ознайомлення з матеріалами провадження було відмовлено.

На час розгляду цивільної справи слідчим відділом Голосіївського УП ГУНП у м. Києві продовжується досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017100010000197 за фактом вчинення кримінальних правопорушень невстановленими особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. У відповідності ч. 1 ст. 1 КПК України, порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідно до положень ст. ст. 7, 24 Кримінального процесуального кодексу України забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності є загальною засадою кримінального провадження, яка ґрунтується на ст. 55 Конституції України, що гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Нормами ст. 303 Кримінального процесуального кодексу України передбачено можливість оскарження рішення слідчого, дізнавача, прокурора, у тому числі про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, про закриття кримінального провадження, рішення прокурора про відмову в задоволенні скарги на недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування. Також, відповідно до ч. 1 ст. 308 Кримінального процесуального кодексу України підозрюваний, обвинувачений, потерпілий, інші особи, права чи законні інтереси яких обмежуються під час досудового розслідування, мають право оскаржити прокурору вищого рівня недотримання розумних строків слідчим, дізнавачем, прокурором під час досудового розслідування.

Предмет позовної заяви у даній справі стосується відшкодування моральної шкоди, завданої, на думку позивача, незаконними діями та процесуальними рішеннями органів досудового розслідування та прокуратури під час здійснення кримінального переслідування.

Так, загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167, 1173, 1174 Цивільного кодексу України(Далі - ЦК України), відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю органом державної влади, відшкодовується державою.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору підлягають: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням. Разом з цим, в силу вимог ст. 81 ЦК України, довести наявність цих умов має позивач, який звернувся із позовом про стягнення шкоди. У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.

Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

У постановах Верховного Суду 8 травня 2018 року у справі № 920/316/17, від 21 грудня 2018 у справі № 920/31/18 зазначено, що причинний зв`язок між протиправною поведінкою і шкодою полягає в тому, що протиправна поведінка завжди передує в часі шкідливому результату, що настав; шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки. Причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, заподіяною потерпілому, є обов`язковою умовою настання відповідальності, і він полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.

Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку заподіяну шкоду, а тільки за ту шкоду, яка заподіяна його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана якимись іншими обставинами.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіяювача та вини останнього в її заподіянні.

Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт завдання позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони завдані, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює завдану йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_2 зазначив, що моральна шкода йому заподіяна незаконними діями та процесуальними рішеннями посадових осіб слідчого органу та прокуратури під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017100010000197, що полягали у безпідставному врученні повідомлення про підозру, тривалому незаконному перебуванні під вартою та в розшуку, а також у порушенні його процесуальних прав щодо ознайомлення з матеріалами кримінального провадження у повному обсязі та наданні доказів, що спричинило порушення його звичайного способу життя, душевні страждання та підрив ділової репутації, які він оцінює у 1 500 000,00 грн.

Разом з цим, при розрахунку моральної шкоди позивач посилається на положення ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативнорозшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду», відповідно до якого розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством.

Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Так, відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 1176 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом. Положення ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативнорозшукову діяльність органів досудового розслідування, прокуратури і суду» регламентують вичерпний перелік випадків, які надають право на відшкодування шкоди, зокрема: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Обґрунтовуючи розмір заявленої до стягнення моральної шкоди в сумі 1 500 000,00 грн, позивач ОСОБА_2 посилається на приписи ч.ч. 2, 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон № 266/94-ВР), вказуючи, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом має здійснюватися виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Заперечуючи проти вказаного розрахунку, відповідач - Київська міська прокуратура у відзиві зазначає, що порядок та підстави відшкодування шкоди, передбачені Законом № 266/94-ВР та ст. 1176 ЦК України, до спірних правовідносин застосуванню не підлягають. Відповідач зауважує, що повідомлення про підозру ОСОБА_2 у передбаченому законом порядку вручено не було, процесуального статусу підозрюваного він не набув, відомості про наявність підозри скасовано в ЄРДР 30.12.2024 року, а саме кримінальне провадження щодо нього закривалося за п. 10 ч. 1 ст. 284 КПК України (у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування), що не є реабілітуючою обставиною і не тягне обов`язку автоматичного відшкодування шкоди за Законом № 266/94-ВР.

Суд погоджується з доводами відповідача та вважає за необхідне зазначити таке.

Спеціальний порядок відшкодування шкоди, передбачений Законом № 266/94-ВР та ст. 1176 ЦК України, застосовується виключно у випадках повного виправдання особи (ухвалення виправдувального вироку) або закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами (відсутність події або складу кримінального правопорушення, відсутність достатніх доказів тощо).

Оскільки в ході розгляду справи встановлено, що відмітку про підозру ОСОБА_2 було скасовано в ЄРДР як таку, що здійснена без належного вручення підозри, а кримінальне провадження № 12017100010000197 на теперішній час здійснюється за фактом вчинення кримінального правопорушення невстановленими особами, правові підстави для застосування пільгового механізму обчислення моральної шкоди (не менше однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць), визначеного ст. 13 Закону № 266/94-ВР, відсутні.

За таких обставин, оцінка наявності моральної шкоди та її розміру має здійснюватися судом на загальних підставах за ст.ст. 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, де обов`язок доказування фактів заподіяння шкоди, протиправності дій відповідача та наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку покладається на позивача відповідно до ст. 81 ЦПК України.

Відповідно до ст. 23 Цивільного кодексу України, моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Згідно з роз`ясненнями, наведеними у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Водночас, ОСОБА_2 у позовній заяві зазначає, що моральна шкода йому спричинена внаслідок незаконних дій та бездіяльності органів досудового розслідування та прокуратури у кримінальному провадженні № 12017100010000197, що виявилися у протиправному врученні підозри, перебуванні в розшуку, а також у ненаданні матеріалів провадження для ознайомлення у повному обсязі, що призвело до погіршення його психоемоційного стану та порушення звичайного ритму життя.

Згідно з п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди обовязковому зясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного звязку між шкодою і протиправним діянням. Суд, зокрема, повинен зясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Надаючи оцінку доводам позивача, суд зазначає, що ОСОБА_2 не підтверджено належними, допустимими та достовірними доказами факт вчинення Київською міською прокуратурою чи слідчим органом конкретних неправомірних дій або бездіяльності, як і не надано належного обґрунтування та доказів на підтвердження розміру завданої моральної шкоди. Посилання позивача на необхідність докладати додаткових зусиль для організації свого життя під час досудового розслідування обумовлено процесуальною діяльністю в межах кримінального провадження та реалізацією ним своїх процесуальних прав, що само по собі не є безумовною підставою для цивільно-правової відповідальності держави.

Надані позивачем матеріали та документи не встановлюють складу цивільного правопорушення у діях відповідача, не підтверджують факт реального заподіяння позивачу моральних страждань та не свідчать про наявність прямого причинно-наслідкового зв`язку між діями або бездіяльністю службових осіб органу прокуратури та настанням негативних наслідків немайнового характеру.

При цьому суд враховує, що відповідно до частини третьої статті 28 КПК України критеріями для визначення розумності строків кримінального провадження є: 1) складність кримінального провадження, яка визначається з урахуванням кількості підозрюваних, обвинувачуваних та кримінальних правопорушень, щодо яких здійснюється провадження, обсягу та специфіки процесуальних дій, необхідних для здійснення досудового розслідування тощо; 2) поведінка учасників кримінального провадження; 3) спосіб здійснення слідчим, прокурором і судом своїх повноважень. Враховуючи складність справи, перебування матеріалів на стадії досудового розслідування щодо невстановлених осіб, судом не встановлено фактів системного та безпідставного затягування розумних строків, які б виходили за межі звичайного процесуального ризику.

Відповідно до роз`яснень, викладених в абзацах 1 та 2 пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту порушеного права в порядку цивільного судочинства, суд звертається до статті 13 Конвенції, яка наголошує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Суд при цьому також враховує правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 22.09.2021 року у справі №1527/4804/12, провадження №61-6778св21, в якій зазначено, що метою статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб правового захисту) є надання засобу, за допомогою якого особи могли б отримати на національному рівні відшкодування шкоди, завданої порушенням їхніх конвенційних прав, перш ніж задіяти міжнародний механізм подання скарги до ЄСПЛ (справа «Кудла проти Польщі» (Case of Kudіa v. Poland) рішення від 26 жовтня 2000 року, заява 30210/96, пункт 152).

У справі «Класс проти Німеччини» (Case of Klass and others v. Germany) ЄСПЛ зауважив, що, згідно зі статтею 13 Конвенції, у випадку, коли особа вважає свої права та інтереси порушеними внаслідок прийняття заходів, які, як вона стверджує, суперечать Конвенції, ця особа повинна мати засіб правового захисту в національному органі як для прийняття рішення за її скаргою, так і, якщо необхідно, для отримання відшкодування. Таким чином, статтю 13 Конвенції необхідно тлумачити як положення, що гарантує «ефективний засіб правового захисту в національному органі» кожному, хто заявляє про факт порушення його прав і свобод, гарантованих Конвенцією (рішення від 6 вересня 1978 року, заява № 5029/71, пункт 64).

У той же час засіб правового захисту, гарантований статтею 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з точки зору закону, так і на практиці в тому сенсі, що він дозволяє або запобігти оскаржуваному порушенню чи його продовженню, або забезпечує належне відшкодування шкоди, завданої будь-яким порушенням, яке вже мало місце (справа «Лашманкін та інші проти Росії» (Lashmankin and Others v. Russia), рішення від 07 лютого 2017 року, заява № 57818/09, пункт 344).

Переглянувши питання про співвідношення пункту 1 статті 6 Конвенції щодо тривалості цивільного або кримінального провадження (розумного строку), що є спеціальною правовою нормою, та статті 13 Конвенції про право на ефективний засіб правового захисту ЄСПЛ у справі «Кудла проти Польщі», суд констатував існування «істотної небезпеки» для принципу верховенства права в рамках національних правових систем, коли «під час здійснення правосуддя трапляються надмірні затримки», «для оскарження яких сторони не мають національних засобів правового захисту».

У зв`язку з цим ЄСПЛ підкреслив, що тлумачення статті 13 Конвенції полягає в тому, що це положення гарантує ефективний засіб правового захисту в національному органі влади щодо ймовірного порушення вимоги, передбаченої пунктом 1 статті 6 Конвенції, про розгляд справи протягом розумного строку.

В іншому випадку, «приватні особи змушені будуть систематично звертатися до Суду в Страсбурзі зі скаргами, які в інакшому разі, і на думку Суду більш доречно, були б спочатку розглянуті в рамках національної правової системи. У перспективі це може послабити ефективне функціонування системи захисту прав людини, створеної Конвенцією, - як на національному, так й на міжнародному рівнях» (справа «Кудла проти Польщі» пункт 155).

Отже, враховуючи зазначену правову позицію Верховного Суду щодо застосування статті 13 Конвенції в контексті порушення вимог, передбачених пунктом 1 статті 6 Конвенції, суд при вирішенні цієї справи нагадує, що приписами статті 56 Конституції України передбачено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Разом з тим, гарантоване ст. 56 Конституції України та ст. 13 Конвенції право на відшкодування шкоди не є абсолютним і виникає виключно за наявності повного складу цивільного правопорушення, обов`язок доказування якого покладається на позивача.

У ході судового розгляду справи за позовом ОСОБА_2 судом не встановлено обставин, які б свідчили про протиправність дій чи бездіяльності відповідача, як і не здобуто доказів завданої позивачу моральної шкоди у заявленому розмірі та наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між процесуальними діями органів досудового розслідування та погіршенням стану позивача. За таких обставин сам по собі факт здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017100010000197 за відсутності встановлення фактів порушення закону з боку Київської міської прокуратури не є підставою для цивільно-правової відповідальності держави, у зв`язку з чим позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенню не підлягають.

Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, а також відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способами захисту цивільних прав і інтересів (пункти 8, 9 частини другої статті 16 ЦК України)

Відповідно до частини шостої статті 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Загальні підстави відшкодування шкоди, завданої органом державної влади та посадовою або службовою особою органу державної влади, передбачені статтями 1173, 1174 ЦК України.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Підстави для відповідальності за відшкодування моральної шкоди передбачені приписами статті 1167 ЦК України. Зокрема, частиною другою цієї статті встановлено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

Спеціальний закон, який регламентує порядок відшкодування в тому числі моральної шкоди завданої органами досудового розслідування є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»

Статтею 1 названого Закону наголошено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок, в тому числі незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян (пункт 1 статті 1 Закону).

Приписами частини другої статті 1 Закону передбачено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Положеннями пункту 1-1 статті 2 Закону передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках , зокрема, встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;

Статтею 3 Закону встановлено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

Щодо аргументів позивача про порушення його права на розгляд справи протягом розумного строку, суд зазначає, що сам по собі факт тривалого здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12017100010000197 без доведення вини посадових осіб, протиправності їх дій та наявності причинно-наслідкового зв`язку з настанням негативних наслідків для позивача не є автоматичною підставою для стягнення моральної шкоди за рахунок держави.

Посилання позивача на приписи Закону України № 266/94-ВР та ст. 1176 ЦК України є безпідставними, оскільки спеціальний механізм відшкодування шкоди застосовується виключно у разі закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами або ухвалення виправдувального вироку. За відсутності таких підстав, відшкодування шкоди можливе лише на загальних підставах (ст.ст. 1173, 1174 ЦК України), однак позивачем у порядку ст. 81 ЦПК України не надано належних та допустимих доказів на підтвердження протиправності дій відповідачів та факту заподіяння йому моральних страждань.

Враховуючи викладене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є безпідставними та не підтвердженими матеріалами справи. Оскільки фактичні та правові підстави позову свого підтвердження під час судового розгляду не знайшли, у задоволенні позову ОСОБА_2 слід відмовити у повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Київської міської прокуратури про відшкодування моральної шкоди, відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подачі протягом тридцяти днів апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О. М. Соколов