Рішення від 13 вересня 2026 р. у справі №482/935/26 — Новоодеський районний суд Миколаївської області

Суд: Новоодеський районний суд Миколаївської області

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Цивільне

Категорія: позики, кредиту, банківського вкладу, з них

Дата: 13 вересня 2026 р.

Справа: №482/935/26

Суддя: Кічула В. М.

14.09.2026

Справа № 482/935/26

Номер провадження 2/482/1063/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

14 вересня 2026 року місто Нова Одеса

Новоодеський районний суд Миколаївської області в складі головуючого судді Кічули В.М., за участю секретаря судового засідання Алєксєєнко В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного провадження в залі суду в м. Нова Одеса цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

встановив:

Позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Позовна заява обґрунтована тим, що 16.02.2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 801296455, який було підписано електронним підписом відповідача, та за яким відповідачу встановлено кредитний ліміт в розмірі 22 000,00 грн., та в межах даного ліміту відповідач отримав від позивача кредит в сумі 500,00 грн., проте в подальшому збільшив суму кредиту до 9100,00 грн.

28.11.2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» укладено договір факторингу № 28/1118-01, за яким до товариства з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» перейшло право вимоги до боржників, в тому числі, до ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором.

23.02.2024 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» укладено договір факторингу № 23/0224-01, за яким до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» перейшло право вимоги до боржників, в тому числі, до ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором.

15.07.2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Онлайн Фінанс» та товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» укладено договір факторингу № 15/07/25-Е, за яким до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» перейшло право вимоги до боржників, в тому числі, до ОСОБА_1 за вказаним вище кредитним договором.

Посилаючись на те, що всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконав взятих на себе зобов`язань, у зв`язку із чим, станом на дату подання позовної заяви, у нього перед позивачем утворилася заборгованість в сумі 13226,62 грн., з яких 9003,95 грн. – заборгованість по тілу кредиту та 4222,67 грн. – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом, яку позивач просив суд стягнути з відповідача разом із сумою судових витрат, яка складається із судового збору та витрат на правничу допомогу.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, але у позовній заяві просив про розгляд справи за його відсутності, проти ухвалення заочного рішення не заперечував.

Відповідач, будучи належним чином, у відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 272 ЦПК України та згідно з ч. 11 ст. 128 ЦПК України через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, повідомленим про дату, час і місце судового засідання, будь-яких заяв чи клопотань не подавав, правом надання відзиву не скористався.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, в даному випадку суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

У відповідності з вимогами ст.ст. 223, 280 ЦПК України, на підставі ухвали суду, справу розглянуто в порядку заочного розгляду, оскільки у справі достатньо даних про права та взаємини сторін, відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, у відповідності до ст. 128 ЦПК України, за місцем реєстрації місця проживання, та позивач проти такого вирішення справи заперечень не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Вивчивши доводи позову, дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

16.02.2022 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено договір кредитної лінії № 801296455.

Відповідно до укладеного між сторонами договору, кредитодавець зобов`язується надати позичальникові кредит у вигляді кредитної лінії, в розмірі кредитного ліміту на суму 22000 грн. 00 коп. (двадцять дві тисячі грн. нуль коп.) на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом відповідно до умов, зазначених у цьому Договорі, додатках до нього та Правилах надання грошових коштів у позику, в тому числі на умовах фінансового кредиту (п. 2.1).

Сума кредитного ліміту, вказана в п. 2.1 Договору, це максимальна сума кредиту, яка протягом строку дії Договору одночасно може бути у розпорядженні позичальника (п. 2.2).

Кредитодавець надає позичальнику перший транш за Договором в сумі 500 грн 00 коп. (п`ятсот грн. нуль коп.) одразу після укладення Договору, який має бути повернено до 23.02.2022 р. (п. 2.3).

Другий та решта траншів з Договором надаються позичальнику протягом дисконтного періоду кредитування на умовах передбачений цим Договором (п. 2.4).

Загальна сума кредиту за цим Договором складається з сум кредиту за всіма наданими траншами, що отримані позичальником протягом всього строку дії Договору (п. 2.5).

Позичальнику надається дисконтний період кредитування, протягом якого позичальник може збільшувати суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, а також частково повернути суму кредиту. На момент укладення цього Договору строк дисконтного періоду користування складає 30 (тридцять) днів від дати отримання позичальником першого траншу. Загальний строк дисконтного періоду користування кредитом вираховується в порядку передбаченому п. 3.2. Договору. У випадку надання першого траншу не в день укладення Договору строк дії кредитної лінії та строк дисконтного періоду автоматично продовжується на ту кількість днів, на яку відрізняється дата укладення Договору по відношенню до дати надання першого траншу за Договором (п. 3.1).

Сторони погодили, що встановлений в п. 3.1. Договору строк дисконтного періоду може бути продовжено позичальником шляхом здійснення протягом дисконтного періоду та пільгового періоду оплати всіх фактично нарахованих процентів, за умови, якщо позичальником в особистому кабінеті чи в терміналах самообслуговування партнерів кредитодавця активовано функцію продовження строку дисконтного періоду. Кількість продовжень дисконтного періоду на умовах, описаних в цьому пункті, не обмежена (п. 3.2).

За вибором позичальника, кожен окремий транш за цим Договором може надаватися позичальнику шляхом переказу коштів, зокрема, шляхом зарахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника відкритий банком позичальнику, за умови що для ініціювання переказу використані реквізити платіжної картки 5375-23XX-XXXX-9859, що відбувається до 3 (трьох) банківських днів з моменту укладення Договору чи ініціювання отримання чергового траншу за Договором (п. 5.1).

Позичальник в будь-який час, протягом дисконтного періоду дії Договору, може збільшити суму кредиту (отримати черговий транш) в межах кредитного ліміту, шляхом ініціювання такої операції в особистому кабінеті, в тому числі при частковому погашенні кредиту. Повернення кредиту в повному обсязі позбавляє права позичальника отримати нові транші, а Договір вважається достроково припиненим шляхом його повного виконання (п. 6.1).

На момент укладення цього Договору, сторони дійшли згоди, що сума кредиту за всіма наданими траншами має бути повернена кредитодавцю не пізніше дати закінчення дисконтного періоду кредитування — 23.02.2022 року, а саме не пізніше ніж через 7 (сім) днів від дати отримання першого траншу позичальником (п. 7.1).

Дата повернення кредиту, що вказана в п. 7.1 Договору, переноситься, а вказаний строк кредитування продовжується при настанні наступних відкладальних обставин:

у разі продовження позичальником дисконтного періоду кредитування, зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту кожен раз переносяться на нову дату закінчення дисконтного періоду кредитування, вирахувану відповідно до правил цього Договору;

у разі якщо позичальник продовжує користуватись кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування, зобов`язання щодо повернення основної суми кредиту переносяться на наступний день після закінчення дисконтного періоду, однак при не надходженні платежу зобов`язання позичальника по оплаті основної суми кредиту знову відкладається кожен раз на один календарний день, але не більше ніж на 90 (дев`яносто) календарних днів від дати закінчення дисконтного періоду.

За користування кредитом позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти за користування Кредитом. Інших витрат позичальника, крім процентів за належне користування кредитом, Договором не передбачено. (п. 8.1).

Процентні ставки за договором є фіксованими і не підлягають зміні кредитодавцем в односторонньому порядку в сторону погіршення для позичальника (п. 8.2).

За умови якщо позичальник не скористається умовами зменшення витрат та загальної вартості кредиту за Договором на умовах пункту 8.5. Договору, то зобов`язання позичальника по сплаті процентів за весь строк дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 766,50 (сімсот шістдесят шість цілих п`ять десятих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,10 відсотків в день від суми залишку кредиту що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним (далі – Базова процентна ставка). Зобов`язання по сплаті процентів за користування кредитом після закінчення дисконтного періоду кредитування визначається за процентною ставкою 1087,70 (одна тисяча вісімдесят сім цілих сім десятих) відсотків річних, що на день укладення Договору становить 2,98 відсотків в день від суми залишку кредиту, що знаходиться у позичальника за кожний день користування ним. (п.п. 8.3-8.4).

Строк дії цього Договору обчислюється з моменту його підписання електронним підписом одноразовим ідентифікатором та до закінчення строку надання кредиту у вигляді кредитної лінії, що визначається з врахуванням факту настання чи не настання обставин передбачених цим Договором, або до моменту дострокового розірвання Договору. У будь-якому разі зобов`язання, що виникли під час дії Договору, діють до повного їх виконання (п. 11.1).

Позичальник має право користуватися кредитом від дати фактичного отримання суми кредиту за кожним траншем та до закінчення строку дії Договору чи його дострокового розірвання (п. 11.2).

Сторони несуть відповідальність за порушення умов цього Договору згідно з чинним законодавством України. Порушенням умов цього Договору вважається його невиконання або неналежне виконання або отримання кредиту позичальником при використанні недостовірної, неповної, або помилкової інформації (п.п. 12.1-12.2).

Вказаний Договір, разом із паспортом споживчого кредиту підписано відповідачем з використанням електронного підпису, шляхом використання одноразового ідентифікатора.

Відповідно до наявних в матеріалах справи платіжних доручень товариство з обмеженою відповідальність «Манівео швидка фінансова допомога» перераховувало ОСОБА_1 на платіжну картку № 5375-23XX-XXXX-9859, кошти, а саме: 16.02.2022 року у сумі 500,00 грн., 20.02.2022 року у сумі 7200,00 грн. та 21.02.2022 року у сумі 1400,00 грн., а разом 9100,00 грн.

Згідно витягу з реєстру боржників до договору факторингу № 15/07/25-Е до товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за договором № 801296455 (номер у реєстрі 10824).

Відповідно до розрахунку заборгованості, зробленого первісним кредитором за період з 16.02.2022 року по 05.05.2022 року, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором, дорівнює 9346,00 грн., з яких: 9003,95 грн. заборгованості по тілу кредиту та 342,05 грн. заборгованості за відсотками.

Відповідно до розрахунку заборгованості зробленого товариством з обмеженою відповідальністю «Таліон Плюс» з період з 05.05.2022 року по 23.02.2024 року, заборгованість відповідача за вказаним кредитним договором, дорівнює 13226,62 грн., з яких 9003,95 грн. – заборгованість по тілу кредиту та 4222,67 грн. – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Позивачем, з моменту отримання права вимоги до відповідача (15.07.2025 року) жодних нарахувань по вказаному договору не здійснювалося.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ч. 1 ст. 526 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилом ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно до ч.ч. 1, 2 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Істотними умовами договору відповідно до ч. 1 статті 638 ЦК України є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 1050 ЦК України передбачено, що якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Відповідно до ч. 13 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Згідно ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Аналізуючи зібрані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що договір № 801296455 від 16.02.2022 рокуукладений у спосіб, визначений чинним законодавством України з повним дотриманням вимог щодо його укладення із зазначенням умов, які жодним чином не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», порядок надання та повнота наданої інформації відповідають вимогам Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19.

Згідно із ч. 1 ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Припис абз. 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише в межах погодженого сторонами строку дії договору.

Згідно із частиною 1 статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Стаття 625 ЦК України передбачає відповідальність за порушення грошового зобов`язання. У частині 2 цієї статті зазначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У постанові від 04.02.2020 року у справі № 912/1120/16 (провадження № 12-142гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що у межах кредитного договору позичальник отримує позичені кошти у своє тимчасове користування на умовах повернення, платності і строковості. У постановах Великої Палати Верховного Суду уже неодноразово вказувалося на те, що цивільне законодавство передбачає як випадки, коли боржник правомірно користується наданими йому коштами та має право не сплачувати кредитору свій борг протягом певного узгодженого часу, так і випадки, коли боржник повинен сплатити борг кредитору, однак не сплачує коштів, користуючись ними протягом певного строку неправомірно. Зокрема, відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані ч. 1 ст. 1048 ЦК України. Такі проценти є звичайною платою боржника за право тимчасово користуватися наданими йому коштами на визначених договором та законодавством умовах, тобто у межах належного та добросовісного виконання сторонами договірних зобов`язань, а не у випадку їх порушення. Натомість наслідки прострочення грошового зобов`язання (коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх) також урегульовані законодавством. У випадках, коли боржник порушив умови договору, прострочивши виконання грошового зобов`язання, за частиною першою ст. 1050 ЦК України застосуванню у таких правовідносинах підлягає положення ст. 625 цього Кодексу. За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов`язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання покладається обов`язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені ст. 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов`язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов`язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов`язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність. Оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною, то регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 цього Кодексу не можуть застосовуватись одночасно. Тому за період до прострочення боржника підлягають стягненню проценти від суми позики (кредиту) відповідно до умов договору та ч. 1 ст. 1048 ЦК України як плата за надану позику (кредит), а за період після такого прострочення підлягають стягненню річні проценти відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України як грошова сума, яку боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання, тобто як міра відповідальності за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи викладене, право позикодавця нараховувати передбачені договором проценти припиняється після спливу визначеного договором строку дії договору чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із ч. 2 ст. 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах, після закінчення вказаного строку кредитування, права та інтереси позивача забезпечені ч. 2 ст. 625 ЦК, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Судом у даній справі встановлено, що за умовами договору № 801296455 від 16.02.2022 року, сторони визначили строк кредитування 7 днів (п. 7.1.), який може бути пролонгованим на 30 днів (п.3.2.), та кредитор надав можливість позичальнику у межах періоду прострочення, але не більше 90-та календарних днів поспіль з моменту виникнення прострочення, користуватися кредитом (п. 7.2.2. договору) за визначеною в договорі процентною ставкою, яка застосовується у відповідності до абз. 2 ч. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, тобто між сторонами узгоджений загальний період користування позикою та право на користування коштами після закінчення строку кредитування.

Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 10.04.2018 року у справі № 910/10156/17 розтлумачено термін «користування чужими коштами», який може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.

Наслідки прострочення грошового зобов`язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі зазначеного, керуючись принципом диспозитивності та враховуючи неналежне виконання відповідачкою зобов`язань за договором, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову в частині стягнення з відповідачки, згідно умов вказаного договору, заборгованості за тілом кредиту та за нарахованими відсотками, оскільки доказів сплати такої заборгованості або спростування долучених позивачем розрахунків відповідачкою не надано, відсотки нараховані у розмірі та в строк, що визначені укладеним між сторонами договором, в межах строку кредитування та за 90 календарних днів з моменту виникнення прострочення, в якості процентів за порушення грошового зобов`язання, передбачених ст. 625 ЦК України і у такому випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні ч. 2 ст. 625 ЦК України. Відтак, вказані відсотки нараховано у відповідності до узгоджених умов кредитування, згідно з нормами ЦК України, та в термін до 23.02.2022 року, тобто до введення в Україні воєнного стану, що не порушує визначених законом обмежень.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до частин першої-третьої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Відповідно до правової позиції Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладеної в постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19 Верховний Суд зазначив, «що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме: співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;

2) з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені частинами третьою-п`ятою, дев`ятою статті 141 ЦПК України.

При цьому такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до пункту 4 частини третьої статті 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до пункту 2 частини третьої статті 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу)».

На підтвердження надання правничої допомоги представником позивача надано договір про надання правничої допомоги № 20/08/25-01 від 20.08.2025 року, укладеного між позивачем та адвокатським бюро «Соломко та партнери», додаткову угоду № 22771096745 до вказаного договору від 01.09.2025 року та акт прийому-передачі наданих послуг від 29.12.2025 року, за якими вартість наданих адвокатським бюро послуг у даній справі складає 7000,00 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, суд встановив, що зазначені позивачем витрати на правничу допомога адвоката, які включають такі послуги як «складання позовної заяви; вивчення матеріалів справи; підготовка адвокатського запиту; підготовка клопотання щодо отримання інформації про зарахування кредитних коштів» мають організаційний характер та зводяться до формування правової позиції позивача та є складовою підготовки позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги, як окремі послуги.

У цій справі суд, враховуючи положення пункту 2 частини третьої статті 141 ЦПК України та правові висновки щодо застосування цієї норми, які викладені у постанові Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19, з огляду на критерії обґрунтованості та пропорційності до предмета спору з урахуванням ціни позову, доходить висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 7000,00 грн. за складання типової позовної заяви у малозначному спорі не є співмірним, розумним та необхідним у межах розгляду цієї справи.

Тому, суд з огляду на критерій обґрунтованості та пропорційності до предмета спору вважає, що витрати на правничу допомогу мають бути відшкодовані у розмірі 4000,00 грн. за складання типової позовної заяви у малозначному спорі.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а відтак з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору.

Керуючись ст. ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 280-289 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Ейс» (ЄДРПОУ 42986956, адреса: 02094, м. Київ, вул. Юрія Поправки, 6, каб. 13) заборгованість за договором № 801296455 від 16.02.2022 року, яка дорівнює 13226,62 (тринадцять тисяч двісті двадцять шість гривень 62 копійки) грн., з яких 9003,95 грн. – заборгованість по тілу кредиту та 4222,67 грн. – заборгованість по несплаченим відсоткам за користування кредитом.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Головуючий суддя В.М. Кічула

Оригінал: reyestr.court.gov.ua