Рішення від 10 вересня 2026 р. у справі №469/335/26 — Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області

Справа № 469/335/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

іменем України

"11" вересня 2026 р. Вознесенський міськрайонний суд Миколаївської області у складі головуючого - судді Вуїва О.В.,

за участю секретаря судового засідання Москаленко С.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вознесенську цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2026 року ТОВ «Іннова-Нова» звернулося до Березанського районного суду Миколаївської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, у якому вказувало, що 22 червня 2025 року сторони уклали між собою Договір надання грошових коштів у кредит №8627610625.

За умовами договору ТОВ «Іннова Фінанс» (на цей час – ТОВ «Іннова-Нова») зобов`язалося надати та надало ОСОБА_1 кредит у розмірі 6 000 грн зі строком користування протягом 360 днів, а відповідач зобов`язався повернути кредит до 17 червня 2026 року, а також:

- сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 1 % за кожен день користування коштами протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору (у разі, якщо позичальник 07 липня 2025 року сплатить кошти у розмірі не менше першого платежу, визначеного в графіку платежів, до вказаної дати застосовується знижена ставка нарахування процентів у розмірі 0,01 % на день);

- сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 0,96 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом, починаючи зі 181 календарного дня з дати укладення договору.

У разі порушення ОСОБА_1 строків повернення кредиту або сплати процентів останній зобов`язався сплатити на користь позивача неустойку – пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, але не більше 15 % від суми простроченого платежу.

Позичальник свої зобов`язання належним чином не виконав, у зв`язку з чим станом на 27 березня 2026 року виникла заборгованість у загальному розмірі 23 414,40 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом – 6 000 грн;

- заборгованість за процентами – 5 414,40 грн;

- нарахована пеня за порушення зобов`язань – 12 000 грн.

Вказану заборгованість позивач просив стягнути з відповідача у повному обсязі.

Ухвалою Березанського районного суду Миколаївської області від 01 квітня 2026 року справу передано за підсудністю до Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області.

В судове засідання представник позивача Андрущенко М.В. не з`явився, проте у позові просив про розгляд справи без його участі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, судом відповідно до ч.ч. 7, 8 ст. 128 ЦПК України вважається належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи за місцем його реєстрації, причину неявки суду не повідомив.

Суд вважав можливим провести розгляд справи в заочному порядку з ухваленням заочного рішення, оскільки у позові представник позивача не заперечував проти такого порядку вирішення спору.

Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог та на підставі наявних у ній доказів, суд прийшов до наступного.

Зокрема, суд встановив, що 22 червня 2025 року сторони уклали між собою Договір надання грошових коштів у кредит №8627610625.

За умовами договору ТОВ «Іннова Фінанс» (на цей час – ТОВ «Іннова-Нова») зобов`язалося надати ОСОБА_1 кредит у розмірі 6 000 грн зі строком користування протягом 360 днів, а відповідач зобов`язався повернути кредит до 17 червня 2026 року, а також:

- сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 1 % за кожен день користування коштами протягом перших 180 календарних днів з дати укладення договору (у разі, якщо позичальник 07 липня 2025 року сплатить кошти у розмірі не менше першого платежу, визначеного в графіку платежів, до вказаної дати застосовується знижена ставка нарахування процентів у розмірі 0,01 % на день);

- сплачувати проценти за користування кредитом у розмірі 0,96 % за кожен день користування коштами від суми залишку заборгованості за кредитом, починаючи зі 181 календарного дня з дати укладення договору.

У разі порушення ОСОБА_1 строків повернення кредиту або сплати процентів останній зобов`язався сплатити на користь позивача неустойку – пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період прострочення, але не більше 15 % від суми простроченого платежу.

Згідно ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 627 ЦК України передбачає, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів Цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України).

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Згідно ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

З матеріалів справи вбачається, що договір вчинений сторонами в електронній формі. Зокрема, сторони з дотриманням положень ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» узгодили у договорі усі істотні умови, відповідно до ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» позичальник підписав правочин за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Таким чином, ОСОБА_1 набув статусу, прав та обов`язків позичальника.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення щодо договору позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 611, 612, 623-625, 1049, 1050 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцю позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В разі несвоєчасного повернення позики або її чергової частини (прострочення боржника) він не звільняється від обов`язку виконання зобов`язання, зокрема повинен повернути суму позики разом з процентами та іншими нарахуваннями, відшкодувати позикодавцю збитки та сплатити неустойку.

Копією довідки ТОВ «ФК «Контрактовий дім» від 11 березня 2026 року за вих. №21446 підтверджується факт перерахування позивачем коштів на користь позичальника у розмірі 6 000 грн, що підтверджує повне виконання позивачем умов кредитного договору.

Однак матеріали справи не містять доказів належного виконання ОСОБА_1 кредитних зобов`язань.

Згідно наданого позивачем розрахунку заборгованості, станом на 27 березня 2026 року заборгованість за договором становить 23 414,40 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом – 6 000 грн;

- заборгованість за процентами (за період з 23 червня 2025 року до 23 березня 2026 року) – 5 414,40 грн;

- нарахована пеня за порушення зобов`язань – 12 000 грн.

Суд погоджується із нарахованою заборгованістю за кредитом (тілом кредиту).

Також суд констатує, що договірні проценти дійсно нараховувалися позивачем відповідно до умов кредитного договору (в тому числі за узгодженим сторонами розміром процентної ставки та в межах встановленого строку кредитування) та з урахуванням обмежень, встановлених Законом України «Про споживче кредитування».

При розрахунку заборгованості позивачем враховано здійснені відповідачем проплати за кредитним договором.

Що стосується нарахованої неустойки, то суд виходить з наступного.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (ч. 1 ст. 14 ЦК України).

Відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Аналогічні положення, що містилися в Законі України «Про споживче кредитування», дійсно були виключені Законом України від 22 листопада 2023 року № 3498-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг».

При цьому, аналогічні зміни в розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України Законом № 3498-IX не вносились.

Отже, на момент виникнення спірних правовідносин є чинними положення п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України в редакції Закону № 2120-IX.

У Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі №5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п`ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».

Відтак, хоч Закон №3498-IX від 22 листопада 2023 року прийнятий пізніше, ніж Закон № 2120-IX від 15 березня 2022 року, проте статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб`єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов`язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.

Оскільки на момент виникнення спірних правовідносин відповідні зміни до ЦК України подані не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України, застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.

Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.

Разом з тим, при існуванні складної змістової колізії, застосуванню підлягають норми того нормативно-правового акта, який повно та точно врегульовує конкретні правовідносини, містить чіткі та зрозумілі положення, які забезпечують передбачуваність законодавства та відповідають законним очікуванням суб`єктів правовідносин.

У практиці Європейського суду з прав людини знайшов своє застосування принцип правової визначеності. Цей Суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії», «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» та ін.).

Суд неодноразово вказував, що він виходить із таких вимог до національних нормативно-правових актів, щоб вони вважалися законом для цілей Конвенції: 1) нормативно-правовий акт повинен бути доступним громадянинові як орієнтир правової поведінки і її наслідків, достатнім за тих правових норм, що застосовуються у конкретній справі; 2) норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з необхідною точністю (справа «Санді Таймз проти Сполученого Королівства». У справі «Кантоні проти Франції» Суд зазначив, що закон має відповідати якісним вимогам: бути доступним і передбачуваним.

Аналіз нормативно-правових актів дає підстави стверджувати, що саме норми ЦК України (чинні на момент виникнення спірних правовідносин) найбільш повно та точно врегульовували цивільні правовідносини щодо стягнення неустойки під час дії воєнного стану.

Зазначене відповідає висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним в постанові від 22 червня 2021 року у справі № 334/3161/17.

Враховуючи викладене, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України, який регулює звільнення позичальників від відповідальності за прострочення виконання грошових зобов`язань (зокрема, сплати неустойки) під час дії воєнного стану в Україні, і яка превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.

За встановленого, нарахована неустойка не підлягає стягненню.

Таким чином, заборгованість за договором до стягнення становить 11 414,40 грн, у тому числі:

- заборгованість за кредитом – 6 000 грн;

- заборгованість за процентами (за період з 23 червня 2025 року до 23 березня 2026 року) – 5 414,40 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача (згідно розміру задоволених вимог) також підлягають стягненню понесені останнім судові витрати, а саме 1 297,92 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 141, 258, 259, 263-265, 282, 284, 289 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; ідент. номер НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Іннова-Нова» (м. Київ, вул. Верхній Вал, 10, поверх 2, офіс 5; код ЄДРПОУ 44127243) заборгованість за Договором надання грошових коштів у кредит від 22 червня 2025 року №8627610625, що утворилася станом на 27 березня 2026 року, а саме: заборгованість за кредитом у розмірі 6 000 (шість тисяч) гривень; заборгованість за процентами за користування кредитом (за період з 23 червня 2025 року до 23 березня 2026 року) у розмірі 5 414 (п`ять тисяч чотириста чотирнадцять) гривень 40 копійок, а всього в загальному розмірі 11 414 (одинадцять тисяч чотириста чотирнадцять) гривень 40 копійок, а також в повернення 1 297 (одну тисячу двісті дев`яносто сім) гривень 92 копійки судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня його складення.

Рішення може бути оскаржене до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: О.В. Вуїв